Перегляд вихідного коду сторінки Історія c.Іваниця


==Назва==
Пошуковий загін Іваницької ЗОШ І – ІІ ступенів зацікавився історією виникнення свого села, тому звернувся за матеріалами до односельчанина, любителя історії та старовини  Попереки Григорія Івановича. З його слів ми довідалися таку історію.

==Географія== 
===Розташування===
Село Іваниця  розташоване15 км на північний  схід від районного центру, за 45 км  від залізничної станції Ромни і за 85 км на захід від обласного центру.

===Клімат===
Серед зелені природи, оточеної мішаними лісами, розташоване наше село. Воно є одним із найкрасивіших сіл  району.

===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===
Іваниця – село Недригайлівського району Сумської області, центр сільської ради, розташоване на правому березі річки Терн за  
у зелені садів - яблунь, груш, вишень,  слив. Особливо  прекрасною є природа села в той період, коли цвітуть сади. Більша частина села  розташована на підвищеній місцевості,  а решта в низовинній частині правобережжя Терну.

===Історія===
Першим жителем  був Іван  Токмань  (переселенець з Хоружівки)
За ім’ям  першого переселенця було названо наше село Іваниця в кінціц ХVІІІ. Поселився Іван Токмань  біля річки, а потім їх заселення проходило біля річки.Найближчими  сусідами є  деркачівці.

===Давні часи===
На наших теренах життя існувало з давніх давен бо тут був присутній головний чинник всього живого – вода. Річка Терн і була тим джерелом, що забезпечувало життя в межах її русла на протязі багатьох століть. Перші поселенці тут з’явилися ще в найдавнішому періоді кам’яного віку – палеоліті. Про це свідчать знайдені на правому березі р. Терн знаряддя первісної людини: кременева прив’язна сокира кам’яного віку (ІV – ІІІ тисячоліття до н. е) та кременеве конусне рубило. Ці та інші археологічні знахідки дають змогу говорити про існування якогось мисливського племені, яке ще за часів льодовикового періоду проживало в цих краях. В нижній частині села при оранці огородів часто знаходили фрагменти кераміки черняхівської культури. 
  
	ХІІ-ХІІІ ст.. – за місцевістю біля городка В′єхань  ( на думку вчених залишки валу у сусідньому селі Городище належать саме В′єхані , яка згадується ще в Іпатіївському  літописі під 1147 року) з часом закріплюється назва «іванівка». За висновками істориків, місця біля давніх городків, де відбувались обрядові дійства ( свята) мали такі назви: гульбище, Іванівна ( на честь святого Івана) та майдан.
	1358-1568р.р.- перебування цих земель у складі Великого Князівства Литовського, поява на  «іванівці»   Іваницького городища, спочатку очевидно, як захисної фортеці, а потім такі спустілі городища стають прилистком для робітників  будних станів, селітряних варниць, пасічників та інших сезонних робітників.

===Новий час===
1569р.- згідно Люблінської унії між Литвою та Польщею ці землі переходять від Литви до Польщі.
          1633р. – перша писемна згадка про Іваницьке городище – ув"язчий лист польського надвірного маршалка Адама Казановського у Роменське староство від 8 травня відносить до цього староства також городища Дригайлів над Сулою, Іваницьке над річкою Терн та ін.(Archiwum   Glowne Akt Dawnych w Warzawie. – Metryka koronna. Sygn 180. – K. 290v. - 291 
       …1639р. – після осадження Недригайлова роменська колонізація нашого краю перемістилась до річки Терн, на берегах якого знаходились Іваницьке та Деханівське городища. «Мала» війна навколо згаданих городищ тривала між роменцями та  московськими підрозділами до середини січня 1642р. Ситуація для останніх ускладнювалася тим, що Москва заборонила застосовувати зброю, побоюючись вибуху чергової війни з Річчю Посполитою. Як наслідок, з обох сторін велась рукопашна боротьба. І та з сторін, якій вдалося сконцентрувати у той чи інший момент на городищах більше число людей, отримувала тимчасову перевагу і контроль над ними. З рештою, сторонам вдалося досягти компромісу, який полягав у тому, що вони відмовлялись від претензій на Деханське й Іванівське городища до завершення міждержавного розмежування. Такий перебіг подій цілком влаштовував роменців, оскільки це дозволяло вести вигідні промисли на спірній  території. В господарському плані це було в основному розміщення пасік роменських міщан та вигідний будний промисел (виробництво поташу шляхом спалювання деревини), а також розробка селітряних курганів.
    …1644р. – навесні, після того, як поширилася фальшива чутка про смерть Адама Казановського, Роменську волость захопив князь Ярема Вишневецький.
    1644р.- у вересні була заключена Варшавська  угода між Московським царем та Польським королем, яка обумовлювала передачу Московській стороні Дригайлова і ряду городищ.
	1644р. – 8 листопада, вважаючи несправедливою Варшавську умову, князь Вишневецький віддав розпорядження заселити  спірні території і особисто на чолі  своїх людей прибув на Деханське й Іваницьке городища й наказав поставити  там осадні стовпи. У відповідь з Піщаного прибув голова Микита Дуров зі своїми підрозділами. Вони вислали людей Вишневецького з городищ і підсікли осадні стовпи. Та закріпитися М. Дурову  на городищах не вдалося, бо прибулі підрозділи Я. Вишневецького (понад 100 осіб) витиснули його людей. За ними прийшло близько 500 поселенців. Нові поселенці, очевидно, встигли  збудувати лише одну вулицю в Іваницькій слободі, коли з  Путивля  прибуло  підкріплення з 400 ратних людей під керівництвом Федора Оладьїна.  Їм   вдалося в черговий раз очистити поселення. Дізнавшись про цю акцію, князь Я. Вишневецький написав у Путивль листа, де висловив обурення знищення  заснованих слобод на Деханському та Іваницькому городищах.( РГАДА.- Ф. 79.-1645.-№1.- Л.445-451).




                                       ЗАГУБЛЕНІ СТОРІНКИ
	Щоб полагодити прикордонні непорозуміння з Московським царем, Богдан Хмельницький, будучи у Паволочі в серпні 1649 року, доручає своїм старшинам Громеко та Гамаліям  виїхати на Посулля і розібратись зі скаргою Прозоровського. Окрім  цього їм було доручено оглянути місцеві ліси для можливості затримання там козацького резерву, що не зміг потрапити ло реєстру згідно Зборівської умови. Швидко розібравшись зі скаргами московської сторони, Гамалії та Громеки натрапили на місця, які належали  Яремі Вишневецькому, а після його втечі ще були майже ніким не зайняті. Користуючись  правом займанщини вони об’їжджають чудову територію. Очевидно таким чином один із братів  Гамалій і дістався аж до правобережжя річки Терн і облюбував наші місця. Потім старшини повернулись до гетьмана, доповіли стан справ, та разом і випрохали універсали на володіння лісами. Маючи на руках універсали на володіння землею та лісами Гамалії, за дорученням гетьмана, переводять із Правобережжя козацький резерв, що не потрапив до реєстру. 
	Поява козацьких формувань в лісах біля Терну сприяє новому заселенню «іванівки» на місці слободи, що спробував було заснувати Ярема Вишневецький. За переказами Гамалія навіть збудував у селі церкву. 
	1668 рік – поява назви «батюжка» - гори на окраїні села (козаки батогами гнали ворогів), очевидно, жителі села стали свідками подій, які відбувались у березні на Лівобережній Україні, коли почалося повстання проти Москви і проводилось зняття залог з міст козаками гетьмана Брюховецького (дуже ймовірно, що тернівську залогу гнали на Дригайлів і далі на Ромен).
	1708 рік – напад на село «недригайлівців» (каральна операція військ Петра І проти прибічників Генерального Осаула Гамалії, якому належали Іваницькі землі). Під час нападу була спалена дерев’яна церква. 
	Шведський учасник походу 1708-1709 років полковник граф Іллєнштерн писав: «Мордування, яке у Батурині було вчинене, навело такий терор на цілу країну, що не тільки більша частина України, а в тому числі й ті, що з прихильності до шведів рішилися були на повстання, залишилися по своїх домівках, але й переважаюча кількість війська, що прийшло до шведів з Мазепою, перейшла до ворога, а це викликало у нас великі недостачі і перешкоди в усіх наших пізніших акціях».
	Протягом наступних місяців на Україні відбувалися численні слідства й жорстокі кари над усіма, хто був причетний або тільки запідозрений у причетності до справи Мазепи. Це мало місце скрізь, де була московська влада, але особливо страшну пам'ять залишила по собі діяльність слідчої канцелярії в Лебедині. Там була тоді царська головна квартира й було зосереджено більшість слідчих справ, що провадилися з особливою ретельністю й жорстокими тортурами. 
	Для села знову наступають довгі роки забуття.
				    ВІДРОДЖЕННЯ
	1764 рік – виходить указ Катерини ІІ про скасування Гетьманщини і управління територією переходить до ІІ Малоросійської колегії на чолі з Румянцевим, утворюється Малоросійська губернія. Центрами губернії були міста: Глухів (1764-1773), Козелець (1773-1775), Київ (1775-1781). 
	1775 рік – с. Іванівна Костянтинівської сотні переходить у володіння генерала І. Костюріна.
	1776 рік – в селі за кошти генерал-аншефа Івана Івановича Костюріна була побудована Троїцька церква. 
	1781-1782 роки – адміністративні реформи на Гетьманщині.
	1782 рік – ліквідація Гетьманщини та утворення намісництв, Іванівна входить до Новгород-Сіверського намісництва (Конотопського повіту).
	1783 рік – указ Катерини ІІ про закріпачення селян.
	1792 рік – «с. Ивановское» зображено на карті Новгород-Сіверського намісництва (помилково воно зображено трохи далі на північ від свого дійсного розташування), а при описі намісництва з’являються перші відомості про село.
	Новопоселенное село Ивановское (Сотни Константиновской). ВладЪния господина генералъ-порутчика  кавалера Ивана Ивановича Костюрина. РазстояніємЪ отЪ Хоружовки вЪ 15, отЪ великороссийского села ТерновЪ в 2, отЪ слободскаго села Деркачей  вЪ 1 версту. Положение имЪетъ на правомЪ берегЪ рЪчки Терна, раздЪляющей Малороссію сЪ Великороссією и Слободскою губернею. На рЪчке Терну имЪъется сего села владельца мельница о двух колахЪ. (Село оное состоить меджу лЪсами, частію на косогорЪ, а частію на низком ровном мЪстЪ,) на проселочной дороге. ВЪ томЪ селЪ церковь деревянная 1, (публичного строенія не имЪется). ЛЪсу здЪсь (владЪлческаго) строеваго и дровянаго довольно, (а обывательскаго нетЪ). Строевой обыватели вЪ случаЪ надобности покупаютЪ от владельца. Земли пашенной и сЪнокосной (степной) великое пространство. 
	ВЪ томЪ селЪ священникъ 1, причетниковъ 2.
	Подданныъх владЪлческих… 70 дворов 81 хата 2 безд. 
	Прикажчицкая хата……………..1
	Священника здЪшняго Федора Иванова подсусЪдческая хата…1
	(ВсЪхь же въ селЪ Ивановскомъ обывателей 88).
	Жители села Ивановска упражняются в хлЪбопашествЪ, скотоводствЪ и пладнатіи табаку. Остающійся отъ своего употребленія хлЪб и  табакь продаютъ въ  великороссійскомь  Тернахь,  а скоть вь РомнЪ   и   СмЪломь на ярмонкахь. 
1796 р.- утворена Малоросійська губернія із трьох намісництв, на які тоді ділилась Малоросія. Причому був відокремлений Київ, « с окружностью, по положению его за рекой Днепром». А губернським містом став Чернігів. До Роменського  повіту було включене село  Іванівка. 
1797р.- зображення Іванівни на мапі Малоросійської губернії Російської імперії.

===Новітній період===

1799-1801рр.- згідно відомості  складеної в ці роки, значилось , що в селі Іванівна проживає 382 мешканці, а в Чемоданові – 83.
	1802 р. – утворення Полтавської губернії.
	1859 р. – за статистичними відомостями Полтавської губернії, Роменського повіту, 1 стану ( станове містечко Сміле) під номером 3777 значиться село Іванівське, яке занотовано російською мовою «Ивановск ( Ивановское)». На цей час у селі  нараховувалось 156 дворів, у яких проживало жителів: 655ч.с. і 679 ж. с.  В селі значиться 1 церква та 1 завод. За цими  ж даними у слобідці  Чемоданівка (№3776) у 32 дворах проживало 138 ч.с. та 126 ж.с. Обидва села знаходились  у приватному володінні.
1861 р. – відміна кріпосного права, створення нових  адміністративних одиниць-волостей. Іванівна входить до Хоружівської волості. Починається заселення  вул. Одирванка ( була відірвана від села), нині  вул. Пролетарська  
70-і рр..ХІХ ст.. – на повну потужність працює спиртзавод – поміщика Стрикайлова, масового виробництва набуває ткацтво на домашніх верстатах.
	80-х рр.. ХІХст. – відкрита церковно-приходська школа.
	1884 р. – збудована земельна 3-х річна школа з однією класною кімнатою. В якій  навчалось від 30 до 60  учнів.
	1894 р. – у троїцькій церкві засвідчили свій шлюб 27 молодих пар. Народилося в Іванівні та Чемоданів ці 119 дітей. Померло  за цей  рік  в двох селах 90 жителів.
	1900 р. – у  Хоружівській волості ( разом з Іванівною та Чемоданівкою) налічувалось 1086 дворів і 8097 жителів .
	1905 р. – в селі відбулося повстання проти панського гніту. Селяни під керівництвом  Дяченко Миколи та Окуня Федора розібрали панську худобу, хліб та буряки. Каральний  поліцейський загін, який згодом прибув до Іванівки, зловив зачинщиків та відновив панські порядки. За участь у бунті були засуджені жителі села Лобушко Іван, Лучко Гнат та Дяченко Іван.
	1917 р. – під час революційних подій дачний будинок княгині Левін був  зруйнований селянами, була також розгромлена і панська економія.
	1918 р. – в січні проголошено радянську владу 1918  р. – в березні кайзерівські війська  вторглись на  територію Недригайлівського району. По річці Терн до впадання її  в Сулу дислокувалися частини 5 –ї більшовицької армії під  командуванням  Черепанова.
……….- проходила «банда» «Марусі».
	1921 р.- прохід через село  «банди» батька Махна.
	1923 р.- 5 січня Іваницька сільська рада ввійшла до складу  новоствореного Недригайлівського району, Роменської округи Полтавської губернії.
	1925 – 1932 р.р. – Полтавська округа замість Полтавської губернії.
	1929 р. – 37  господарств об′єднались в СОЗ ( так називались перші  колгоспи) – « Сніп».  Першим головою став Бурлака Василь Петрович.
	1930 р. – в школі була створена піонерська організація, а першою піонервожатою стала Гайдук Олена Іванівна.
	1932 р. – утворюється Чернігівська область, до складу якої входить с. Іваницьке.
	1932-1933рр.- трагічні роки голодомору, який своїм чорним крилом накрив село і смерть забрала життя багатьох селян.

==Населення==                       
Існуючий населений пункт, на 1 січня 2010 року налічується 129 дворів, проживає 354    жителі. Сільраді підпорядковані населені пункти Зелене, Клин і Чемоданівка.

==Органи влади==
Іваницька сільська рада.

==Економіка==
Тов "Діамант-агро" , тов "Урожайна країна" розвинене землеробство.

==Медицина==
Працює 3 фапи.

==Освіта== 
===Дошкільна, шкільна і позашкільна освіта===
===Заклади спеціальної та вищої освіти===
Іваницька ЗОШ І-ІІ ступенів
ДНЗ "Сонечко"

==Культура==
Функціонують будинок культури та 2 клуби.

==Релігія==
Православна церква

==Спорт==
Футбольний клуб "Іваниця"

==Пам'ятки архітектури, історії та культури==
Останки палацу княгині Левін

==Персоналії==
Дяченко Максим Федорович,Бурлака Віктор Григорович

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
Відділення пошти

==Цікаві факти== 
==Фотогалерея==
==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==
==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Лаврик Олександр Григорович|Лаврик Олександр Григорович]]