Перегляд вихідного коду сторінки С.Рогинці, Роменського району, Сумської області


==Назва==
==Географія== 
===Розташування===
===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===
===Історія===
Село Рогинці – стародавнє козацьке село, яке згодом було закріпачене, заснувалось наприкінці 17 століття на лівому березі р. Роменки. По ревізії 1729 р. в ньому було вже 22 двори.
	Назва села походить від назви трьох поселень. Було багато рогози, де розмістився населений пункт, який був названий Рогозинці. Другий населений пункт мав багато бджіл, роїв, жителі все гонили їх, названий Роєгонці. Третій населений пункт мав мисливців, які ходили на полювання, названий Рогигонці. Ці населені пункти з роками розширились і згодом злились в один населений пункт. Виникла потреба в єдиній назві – Рогинці. Ще і тепер є куток Роївка, прізвища Рої, Рій, Ріг та ін.. 
	Невелике і досить мальовниче село Рогинці, як відомо, було малоземельним, значну більшість селян складала біднота, яка володіла мізерними клаптиками землі. Убогість та злидні примушували селян-бідняків шукати заробітків у далекій Таврії. Землі с. Рогинці належали польським та українським поміщикам: Румницькому Костянтину Яковичу, Румницькому Михайлу Григоровичу, Андрієвському Петру Федоровичу – колезькому асесорові, членові земської управи, Стаховичу, Авраменку та ін.; куркулям: Шеверді Пилипу Марковичу, Каховському Якову, Різвому Опанасу Івановичу, Коту Омеляну Семеновичу та ін.. У дореволюційному селі єдиним знаряддям у сільському господарстві було дерев’яне рало. І ходив зігнутий за ним селянин, орючи поміщицьку землю. У селі було 18 поміщицьких та куркульських вітряків, одна мельниця, яка була побудована чорносотенцем Кугукалом Павлом Івановичем у 1912 р.
	У Рогинцях тільки в 1871 році була відкрита школа, в якій навчалося 20-30 синків поміщиків та куркулів. Першим учителем цієї школи був Дімаров Семен Гаврилович, який був дуже жорстокий до учнів. У 1910 році земська управа купила в Самойленка Микити Семеновича будинок (колишнього поміщика Авраменка), земство школи не будувало, як це робилося в х. Заїзд, селах Роменського уїзду.
	На духовну, культурну творчість народну завжди скоса поглядали не тільки поміщики, а й церковники. Недружелюбно ставився до розваг народу рогинський піп Костянтин Румницький. Він намагався заборонити по суботах співи на селі, бо це, мовляв, гріх. Шинок і церква були єдиним місцем розваги знедоленого селянства, 90% селян були неписьменними.
	У роки Великої Жовтневої соціалістичної революції рогинчани також приймали активну участь у боротьбі за встановлення Радянської влади. У 1919 році рогинчани Самойленко Кирило Потапович, брати Сьомик (Нестор, Іван, Семен Микитовичі), Ціва Григорій Климович, Рій Олексій Максимович, Ковган Федот Степанович, Небаба Євдоким Герасимович входили до ІІІ Комуністичної роти м. Ромни. Ця рота 19 серпня 1919 року відступила через Конотоп на Кролевець, Новгород-Сіверський. Рогинчани Рудь Григорій Дементійович, Дяченко Кіндрат Миронович, Новак Михайло Олексійович, Семенко Єфрем Васильович, Ремінець Максим Федорович, Ремінець Федір Дмитрович, Сьомик Ілля Силович, Крутько Іван Семенович, Клишко Демид Степанович, Пісний Андрій Гаврилович приймали активну участь у становленні Радянської влади. Першим головою ревкому  1917-1918 р. був матрос-чорноморець Дяченко Кіндрат Миронович, який у 1919 р. був розстріляний денікінцями в Біловоді. Першим головою комітету бідноти був Новак Михайло Олексійович, якого повісили денікінці в Біловоді. Членами комітету бідноти були Сьомик Нестор Микитович, Самойленко Кирило Потапович. Головою комітету незалежних селян був Сьомик Ілля Силович, членами Колочко Іван Пантелеймонович та ін..
	У 1919 р. налетіли на Україну війська німецьких імперіалістів. Поміщики повернулись до своїх маєтків з їх допомогою і чинили криваву розправу. Німецькі коменданти з гетьманами без суду розстрілювали робітників і селян. Життя трудящих ставало все більш нестерпним. У містах і селах піднялася хвиля повстань. Зростали партизанські загони Степана Гвоздецького та Якова Кібця. У кінці листопада1918 р. Глинський партизанський загін після розгрому гетьманів на х. Олава поблизу с. Ярмолинці об’єднався з партизанським загоном с. Ведмежого, яким командували Гвоздецький і Кібець. Командиром об’єднаного партизанського загону був призначений А. Мазоха, колишній солдат, який за участь у подіях 1905 р. 12 років просидів у Одеській каторжній тюрмі. Із станції Рогинці цей загін наступав на м. Ромни. Партизани визволили місто і відновили Радянську владу. У військово-революційний комітет увійшли: С. П. Гвоздецький, Ю. І. Сулим, І. Т. Авраменко, П. Лисенко, О. С. Пучко. Але в середині грудня 1918 р. гетьманські банди, що відступали з Сумського повіту, зайняли Ромни і заарештували членів ревкому. У грудні 1919 р. Червона Армія розгромила полчища Денікіна. Влада перейшла до Рад робітничих і селянських депутатів. Проте ворог був недобитй і партизани влились в ряди Червоної Армії. Сільська біднота Рогинської волості висловила свою підтримку Радянській владі (резолюція «За владу Рад, за Леніна» 31 грудня 1919 р.)
	У 1931 р. Крутько Іван Семенович та Клишко Демид Степанович були убиті бандитами в с. Рогинці Після революції селяни одержали землю, і в 1929 році в Рогинцях був організований перший колгосп «Перше травня», головою якого був Гризун Петро Михайлович. У 1930 році був організований другий колгосп «Вільне життя», головою був Проценко Михайло Матвійович. У 1931 р. третій колгосп «Широкий лан», голова – Новак Семен Михайлович. Пізніше назви мінялися: «Червоний хлібороб», « 7-ий з’їзд Рад», ім. Леніна. У 1951 р. колгоспи «Червоний хлібороб», «7-ий з’їзд Рад», ім. Леніна об’єдналися в укрупнений колгосп ім. Леніна. Головою став Сірий Микола Сергійович.
	Мирна праця була перервана Великою Вітчизняною війною. На захист Батьківщини із Рогинець пішло 488 осіб. Загинули в полум’ї війни 152 чоловіки. За бойові заслуги нагороджено орденами та медалями 52 рогинчан. Багато молоді було вивезено в Німеччину. Німці жорстоко розправлялися з комуністами та активістами. Були розстріляні комуністи: Сліпченко Максим Сергійович – секретар парторганізації, Лупач Семен Дем’янович, Таратун Михайло Трохимович, Ткаченко Андрій Никонович – голова Рогинської сільської ради, активісти : Гапоненко, Салівон Андрій Якович, Жук Марко Наумович, Балюра Іван, Коротя Григорій Пантелеймонович, Корнух Василь Степанович, Локоть Андрій. Фашисти спалили 140 дворів колгоспників, загальні двори 3 колгоспів, приміщення ферм, зерносховище, мельницю, олійницю. Клуб, бригадні двори, школу, шкільну бібліотеку, буфет, неушкодженим був будинок 8-річної Аврамівської школи, зірвано 2 мости при виїзді з Рогинець.
	Відбудова. Грошовий прибуток колгоспу ім. Леніна в 1945 році становив 827 889 крб., а в 1959 – 3 780 945 крб. Неподільний фонд к-пу ім. Леніна на 1 січня 1960 р. становив 5 099 291 крб. Колгосп мав 5 346 га землі, із них пахотної 3 286 га, лісів – 595, сінокосів -  663 га. Соціалістична революція відкрила для селян колгоспний шлях. У селі є електрика, радіо, газети, журнали. У початковій та 8-річній школі в 1959-1960 навч. році було 274 учні. У школі працювало 17 учителів. У селі є клуб, бібліотека, мед амбулаторія, магазин, 2 стаціонарні кіноустановки. Трудівники села мають у своєму користуванні 500 велосипедів, 6 мотоциклів.
	Найкращими людьми села називають свинарку Беримець М. М., яка зобов’язалась у 1960 році відгодувати 330 ц свинини, ланкову Хілько Лідію, яка щороку вирощує по 250-330 ц цукрових буряків, Джур Одарку Махтеївну, яка одержала 22 ц махорки, Маляренко Одарку – 213 ц цукрових буряків, Пугач Марфу – 211 ц та ін.. Трактористів: Іващенка М. В., Саганя П., Діденка В. П., Небабу Т. та ін.. Гладка Надія одержала по 18 поросят від кожної свиноматки. Доярка Ковган Надія за 1959 рік надоїла по 2200 літрів молока від корови. Джур Ганна – 2180 літрів, Катран Н. – 2010 л., Беримець М. – 2010 та ін..
	У Рогинцях народився, провів свої дитячі та юнацькі роки Василь Сергійович Яременко, народний артист СРСР, лауреат Сталінської премії, який працював у Львівському театрі. У Київському інституті нейрохірургії працював кандидат медичних наук Анатолій Іванович Тріщинський. Із села Рогинці вийшло понад 200 чоловік інтелігенції. Партійна організація складалася з 20 осіб, комсомольська – з 84 комсомольців.

===Давні часи===
===Новий час===
===Новітній період===
==Населення==
==Органи влади==
==Економіка== 
==Медицина==
Чільне місце в житті рогинчан завжди займала і займає медицина. В тяжкі воєнні і післявоєнні роки всі труднощі, пов’язані з охороною здоров’я селян, брала на себе фельдшерка Домнікія Іллівна Литвиненко, яка самовіддано працювала в Рогинцях 30 років.
У післявоєнні роки в Рогинцях працював фельдшером, повернувшись з армії, старший лейтенант Михайло Григорович Шеверда. В 1951 році він успішно склав вступні іспити до Вінницького медінституту. В 1962 році він захистив кандидатську дисертацію, а в 1973 році – докторську. З червня 1973 року – він професор кафедри внутрішніх хвороб. Вчений опублікував 134 наукові праці. Помер в 2002 році.
Нев’янучою залишається пам’ять односельців про фельдшерів Марфу Пилипівну Новак, її дочку Людмилу Григорівну Бобро, Галину Михайлівну Мокій, Лалину Михайлівну Горошинську, Сахань Таїсію Володимирівну, санітарку Катерину Ананіївну Небабу.
На початку 80-х років в Рогинцях було побудовано нову лікарську амбулаторію, головним лікарем якої став Бараннік Микола Васильович. В 1987 році його надійним помічником стала випускниця Гайсинського медичного училища Черевична Лідія Яківна. В 2001 році Бараннік М.В. був переведений на посаду завідуючого одного з відділень Роменської ЦРЛ. Завідуючою лікарською амбулаторією сімейної медицини в Рогинцях стала випускниця Харківського медичного університету Калиновська Валентина Володимирівна. Після її виїзду в місто Харків в 2006 році завідує амбулаторією Черевична Л.Я.
--[[Користувач:Московець Інна Олексіївна|Московець Інна Олексіївна]] ([[Обговорення користувача:Московець Інна Олексіївна|обговорення]]) 13:51, 22 вересня 2015 (EEST)

==Освіта== 
===Дошкільна, шкільна і позашкільна освіта===
У Рогинцях тільки в 1871 році була відкрита школа, в якій навчалося 20-30 синків поміщиків та куркулів. Першим учителем цієї школи був Дімаров Семен Гаврилович, який був дуже жорстокий до учнів. У 1910 році земська управа купила в Самойленка Микити Семеновича будинок (колишнього поміщика Авраменка), земство школи не будувало, як це робилося в х. Заїзд, селах Роменського уїзду. На духовну, культурну творчість народну завжди скоса поглядали не тільки поміщики, а й церковники. Недружелюбно ставився до розваг народу рогинський піп Костянтин Румницький. Він намагався заборонити по суботах співи на селі, бо це, мовляв, гріх. Шинок і церква були єдиним місцем розваги знедоленого селянства, 90% селян були неписьменними.

===Заклади спеціальної та вищої освіти===
==Культура== 
==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури== 
==Персоналії==
На лівому березі річки Великий Ромен, широкою долиною простилається стародавнє козацьке село Рогинці. Першу згадку про нього знаходимо в реєстрі Війська Запорізького, складеного в 1649 році після Зборівського договору, де у поіменному списку Роменської сотні Миргородського полку записані козак Іван Довгань з Рогинець, Малешко з Ріпок та інші. Також є згадка про Рогинці у зв’язку з битвою лівобережного гетьмана Дем’яна Многогрішного на чолі з полковником Кіяшком та Ворошилом з військом правобережного гетьмана Петра Дорошенка в 1669 році: «…Після Великодня під Рогинцями був бій, а полки Кіяшка і Ворошила повтікали…». В другій половині XVII ст. постійно відбувались жорстокі військові сутички між різними козацькими таборами, під час яких гинули козацькі сотні, полки, знищувались села та містечка, але знову й знову залюднювались, переважно переселенцями з Правобережної України.
Походження назви Рогинець, як і більшості сіл Роменщини, оповите легендами. За однією з них назва села походить від трьох поселень. Перше розташовувалось в долині серед зарослів рогози і називалось Рогозинцями. Жителі другого тримали пасіки, мали багато роїв бджіл, які постійно гонили та ловили. Тому їх називали Роєгонцями. А в третьому місці жили мисливці, які в той час з рожками ходили на полювання і називали їх Рогигонці. Ці поселення з часом розростались, доки не злились в один населений пункт, названий Рогинці. Ще й тепер в селі згадують куток Роївка, зустрічаються прізвища Рої, Ріг, Рій. За іншими джерелами Рогинці були засновані переселенцями з Поділля, де також в Хмільницькому районі зустрічається село Рогинці.
За часів Богдана Хмельницького та його наступників землі, села разом з їх мешканцями масово віддавались в тимчасове володіння козацькій старшині як нагорода за військову службу. Після смерті або усунення з посади, володіння переходило до його наступника. В середині XVIII ст. ці маєтності почали передаватися в спадок.
Першим володарем Рогинець був військовий товариш Іван Лисиця, який отримав село Рогинці Роменської сотні від гетьмана Івана Самойловича, який гетьманував з 1672 по 1687 рік. Володіння було закріплене в 1690 році жалу вальною грамотою  від московського царя Петра за особисті його (Івана Лисиці) заслуги та за віддану службу Москві його батька, який загинув в бою з ворогами. Разом з селом та навколишніми землями Лисиці жалувались млини на річці Ромен, а також селі Пекарі Прилуцького полку. Відповідні універсали на підтвердження маєтностей Івану Лисиці, а після його смерті сину, видавали гетьмани І.Мазепа, І.Скоропадський. останній своїм універсалом від 5 серпня 1713 року підтвердив спільне володіння Рогинцями зятями покійного Лисиці – військовим товаришем Василем Дорошенком та «…сотником Чернігівського полку Андрієм Стаховичем у вічне володіння…». Вказується також, що покійний полковник охотницького полку Іван Лисиця ще раніше прикупив грунт у свого швагера монаха Київського братського колегіуму Дорофея. Цим універсалом закріплювалась спадковість володіння маєтностями.
В 1713 році в Рогинцях значилось 12 дворів. В 1729 – 1730 роках було проведено «Генеральне слідство маєтностей» Лубенського та інших Гетьманщини, тобто тотальний перепис-ревізію, під час якої прискіпливо перевірялись майнові права старшини. За нею в Рогинцях опубліковано 22 двори, що були власністю все тих же представників козацької старшини Василя Дорошенка та Андрія Стаховича. В той час кожен пересічний двір нараховував 5-10 чоловік. Документ під назвою «Сотни Хмелевской в Генеральную заметку» свідчить, що в 1767 році в селі Рогинці нараховувалось 141 дворів. В той час адміністративною одиницею була Хмелівська сотня, утворена зі складу Хмілівської в 1738 році. До неї входили села Ведмеже, Гаврилівка, Глобівський хутір, Заїзд, Ріпки, Рогинці та містечко Хмелів.
Після ліквідації полкового устрою та утворення в 1802 році Полтавської губернії село Рогинці підпорядковувалось Великобубнівській волості Роменського повіту. На зламі XVII – XVIII століть в селі було 1153 жителів.
Указом Катерини ІІ від 13 травня 1783 року було юридично сформоване кріпосне право, переходи селян остаточно заборонили. На козацьку старшину поширилися всі права і привілеї російського дворянства.
Козацька старшина володіла ділянками орної землі, луками, лісними угіддями. Значна частина козаків жила власною працею. Збідніле та покріпачене козацтво наймитувало у заможних господарів.
З середини XVIII ст. в Рогинцях щорічно 17 березня відбувався Олексіївський ярмарок, а на кінець століття утвердилось ще три: Григорівський – 25 січня, Леонтіївський – 19 червня, Фоминський – 5 жовтня. На ярмарок продавали вироби з дерева: вози, колеса, скрині, дерев’яний посуд, діжки, ночви, відра, лопати, прядки, гребінці, ложки, а також коноплі, дьоготь, смолу. Великим попитом користувались необроблені шкури, взуття, полотно, одяг, шапки, чоботи, упряж. Провідне місце на ярмарках займав тваринний торг, торгували волами, коровами, кіньми, вівцями. З продуктів харчування окрім зерна користувались попитом цукерки, пряники, мед, гриби, шинка, віск, молочні вироби, сало, овече масло, олія, риба, сіль, бублики. Також щопонеділка відбувались базари. В Рогинцях знаходилось волосне управління, якому підпорядковувалось 12  навколишніх хуторів. Постійно працювали 8 лавок, корчма, 21 вітряк, масло бійня, 3 кузні.
За рахунок високої народжуваності зростало населення села, в 1863 році до 2644, в 1900 – до 2930 чоловік. Всі сповідували православ’я. Служба відправлялась в Георгіївській церкві, дерев’яній, збудованій ще в 1753 році. Церква, окрім головного, мала другий престол в честь Симона. З часу освячення церкви в Рогинцях щорічно 6 травня в день Георгія Побідоносця проходить храм. До приходу церкви відносились хутори Авраменків та В’юнне. В 1898 році громада збудувала кам’яну дзвіницю. Майже 50 років священником церкви в той час був Андрій Севастьянович Яременко. Його брат Павло був тривалий час піклувальником Рогинського народного училища, відкритого в 1837 році, до речі одного з первих училищ в Роменському повіті. На 1895 рік в ньому навчалось 109 хлопчиків та 34 дівчинки. В 1910 році з 1825 рогинчан чоловічої статі було грамотних 1018, із 1761 жіночої статі – 297 вміли читати.
У 1846 році в Рогинцях спробували розвинути виробництво цукру. Деякий час тут діяв завод фон Рітгера. Разом із заводом Мангедена в Коровинцях вони виробляли щороку 5 тисяч пудів цукру-піску. Завдяки цьому рогинчани збільшували обсяги вирощування цукрового буряка.
В кінці ХІХ та на початку ХХ ст. у Рогинцях значного розвитку одержали промисли, пов’язані з обробкою деревини. Серед них колісницький, бондарський, теслярський. Добре працювала, заснована земством, майстерня з виготовлення виробів з лози.
Користувались попитом виготовлені рогинчанами лози, мажі. Розвивались також ткацтво, візництво, бортництво.
Вагомим і найбільш прибутковим промислом у Рогинцях було виробництво махорки. Всі двори, що мали хоч клаптик землі, прилучались до цієї справи. Відведені під неї площі з кожним роком зростали. В 1910 році махоркою в Рогинцях засіяли 125 десятин. В Роменському повіті та і в цілому в Полтавській губернії більше махорки вирощували тільки в сусідніх селах Ведмежому та Галці.
В дореволюційний час один раз в десятиріччя проводились подвірні описи. Найбільш повні статистичні відомості вміщує останній, третій, подвірно-господарський земський перепис 1910 року. За ним в Рогинцях нараховано 564 двори, з яких 440 – козацьких. Загалом в селі мешкало 3163 душі. Орні землі мали загальну площу 2244 десятини. Значна частина господарств відносилась до малоземельних. Водночас 125 заможних хазяїв та поміщиків мали орні землі від 6 до 50 десятин і більше. Серед них Румницькі, Андріївські, Авраменки.
За традицією, найбільші площі відводились під жито – 578, овес – 430, гречку – 293, городину – 94 десятин відповідно. Решту землі займав ранній пар, толока. Селяни вирощували також бобові, кукурудзу, озиму і яру пшеницю, коноплі, льон тощо.
Майже тисячу голів нараховувало стадо великої рогатої худоби. Утримувалось 365 коней, 1146 поросят, 800 овець та ягнят, понад три тисячі голів курей.
Сільська громада спільно користувалась вигонами площею 41 десятина. Вигони містились у 5 місцях з різних боків Рогинець. Крім того, козаки мали власний вигін на Дігтярці. За вітряка, побудованого на вигоні, громада брала 10 карбованців. Селяни пасли худобу на громадській толоці, а волів тримали у власних угіддях і лісах на налигачах. Овець і свиней пасли на громадській толоці.
Перша світова війна, здобуття і втрата незалежності в роки національно-демократичної революції в Україні в 1917 – 1921 роках вкрай розорили село Рогинці, призвели його до повного занепаду.
Найстрашнішим лихом для більшості рогинчан наприкінці 1920-х початку 1930-х років стали розкуркулювання, колективізація, голод і репресії. Кожен, хто мав олійницю чи млин, використовував найману працю, в кого хата була покрита черепицею чи бляхою, а в сараї стояла пара коней чи декілька корів, оголошувався куркулем.
З великими труднощами у 1929 році в Рогинцях організували два колгоспи – «Широкий лан» та «Червоний хлібороб». Головою колгоспу «Широкий лан» став О.Новак. За незадовільне керівництво колгоспом, погану підготовку до третьої посівної кампанії виїзна сесія Великобубнівського народного суду позбавила його волі на півтора роки. На його місце поставили М.Кононенка. В лютому 1935 року на базі колгоспу «Широкий лан» утворили два колгоспи – «7-й з’їзд Рад» та ім. Леніна. Перший очолив Петро Сірий, другий – М.Кононенко, якого замінив М.А.Сагань, а напередодні війни – Куценко.
В ці роки поширилось будівництво в Рогинцях. Виросли нові житлові будинки колгоспників, господарські приміщення, стала працювати лазня, діяла художня самодіяльність у клубі та школі, якою х натхненням керував Самойленко Микита Семенович, учитель музики та співів Рогинської неповно-середньої школи.
Тяжким випробуванням стала війна. У середині вересня 1941 року німці захопили Талалаївський, Роменський та інші райони. На фронтах воювали з ворогом 488 жителів села, з них 52 за мужність і відвагу нагороджені орденами і медалями, 152 чоловіки загинули смертю хоробрих. Фашисти розстріляли багатьох активістів, серед них голова колгоспу Пугач Петро Веремійович, секретар парторганізації Сліпченко Микола Сергійович, голова сільради Ткаченко Андрій Никонович. Під час визволення села 15 вересня 1943 року загинули 14 радянських воїнів, похованих в братській могилі в центрі села. На могилі в 1975 році споруджено пам’ятник.
З величезними труднощами рогинчани відбудовували зруйноване фашистами село, колгоспи ім. Леніна, «7-й з’їзд Рад» та «Червоний хлібороб», адже всі господарські будівлі були зруйновані, тваринницькі ферми знищені, поля майже не оброблялися. В додаток – посуха та голод 1946 року. Треба віддати належне головам колгоспів «7-й з’їзд Рад» Петру Сірому, ім. Леніна – Панасу Комлику, М.Сірому, «Червоний хлібороб» - Д.Сім’ї.
На початку 1951 року колгоспи об’єднались в колгосп ім. Леніна. Він мав 3251 га орної землі. Господарство і після об’єднання залишилось одним з найвідсталіших в районі. Урожайність зернових, наприклад, в 1953 році становила 5,7 цнт з га, надій на корову складав 749 л.
Влітку 1955 року колгоспники обрали головою артілі ім. Леніна Андрія Олександровича Єнкилевича. Народився він у 1907 році в Ромнах. Закінчив школу, працював на залізниці. Після служби в Червоній Армії повернувся в Роменське паровозне депо. Згодом навчався на курсах командного складу залізничного транспорту, був інструктором Політвідділу 8-го Роменського відділку Південної залізниці. У роки Великої Вітчизняної війни – заступник начальника будівельної дільниці в Уральську. Працював в апараті Сумського обкому партії (1943 – 1948 рр.), начальником Сумського бурякотресту (1948 – 1955 рр.).
Поступово колгосп ім. Леніна вийшов на досить чільне місце в Талалаївському районі по більшості показників.
В 1966 році головою колгоспу ім. Леніна на загальних зборах було обрано Івана Михайловича Семича. Народився він у селі Ведмежому 17 грудня 1926 року. Закінчив середню школу. У вересні 1943 року пішов на фронт. За мужність нагороджений орденом «Вітчизняної війни» І-го ступеня, орденом «Слави», багатьма медалями. Демобілізований у 1950 році. Вісім років працював будівельником на Харківській ДРЕС-2. Одночасно навчався в Харківському сільськогосподарському інституті ім. В.В.Докучаєва. Після закінчення інституту в 1961 році п’ять років працював агрономом колгоспу в Рогинцях, потім з 1966 по 1975 – головою колгоспу, далі – знову агрономом. За сумлінну працю нагороджений кількома медалями. Помер І.М.Семич 3 червня 1989 року на 63 році життя.
Навесні 1975 року на базі рогинського колгоспу ім. Леніна та ведмежівського ім. 40-річчя Жовтня було створено радгосп «Рассвет». У 1977 році до нього приєднали галківський колгосп ім. Куйбишева. Радгосп спеціалізувався на вирощуванні та відгодівлі молодняка великої рогатої худоби на промисловій основі. Угіддя радгоспу зросли до 8775 га, з них під ріллею було зайнято 6724 га. На комплексі та фермах вирощувалось одночасно близько 14 тис. биків. Щороку державі здавали більше 2 тис. тонн м’яса. Машинно-тракторний парк радгоспу налічував 180 тракторів, 11 зернозбиральних і 22 слосозбиральних комбайни, в автопарку – 103 автомобілі, у тому числі 80 вантажних.
Швидкими темпами розвивалась соціальна інфраструктура села. Було побудовано вісім 16-тиквартирних будинків, більше десяти 2-квартирних, середню школу на 464 місця, лікарську амбулаторію, дитсадок на 90 місць, гуртожиток, кафе, адмін.будинок. головний підрядник будівництва – Роменська ПМК-29. В цей час радгосп «Рассвет» очолював Нікітенко Євген Петрович.
Головним організатором на всіх напрямах радгоспного виробництва, суспільного життя був директор радгоспу «Рассвет» Микола Григорович Буша.
Народився він 14 жовтня 1943 року. Після закінчення Роменського сільськогосподарського технікуму продовжив навчання без відриву від виробництва в Українській сільськогосподарській академії. Як молодий спеціаліст, почав трудову діяльність економістом, згодом – агрономом-етнологом, головним агрономом колгоспу «Червоний прапор» у селі Великі Бубни. В селі Ведмеже очолював колгосп «40-річчя Жовтня». В травні 1975 року М.Г.Бушу призначають директором новоствореного радгоспу «Рассвет» в селі Рогинці. З 1980 по 1985 рік він працює старшим науковим співробітником, а потім директором Сульського дослідного поля. З 1985 до вересня 1997 року знову працював директором радгоспу «Рассвет».
Обіймаючи керівні посади, М.Г.Буша навчався заочно в Київській с/г академії, в 1985 році захистив кандидатську дисертацію, опублікував ряд наукових праць, тісно пов’язаних з діяльністю на осушених землях Сульського дослідного поля.
М.Г.Буша нагороджений орденом Трудового Червоного прапора, медалями, грамотами. В 1997 році М.Г.Буша помер.
Багата рогинська земля на людей, які своєю працелюбністю, помноженою на талановитість, прославили своє рідне село, свій край. Крім згаданого вище М.Г.Буші назвемо деяких з них.
З повним правом вважають рогинчани своїм доктора медичних наук, професора Анатолія Івановича Трощинського, одного з провідних анестезіологів України, засновника школи анестезіологів України, голови Української асоціації анестезіологів.
Народився він 20 травня 1923 року в селі Русанівка Липоводолинського району. Разом з матір’ю, вчителькою німецької мови, з трирічного віку жив у селі Рогинці. Успішно закінчив Рогинську семирічку та Ведмежівську десятирічку і вступив до Харківського ветеринарного інституту. Далі війна, служба в армії. Закінчив інститут після війни. Потім знову навчання в Вінницькому медичному інституті, який закінчив у 1950 році з відзнакою. Працював у науково-дослідному інституті. З 1956 року працює на кафедрі хірургії під керівництвом М.М.Амосова. Захистив спочатку кандидатську, потім докторську дисертацію. Тридцять років він очолював кафедру анестезіології і реаніматології при Київському інституті удосконалення лікарів. З 1964 року – головний анестезіолог Міністерства охорони здоров’я України.
Під його керівництвом підготовлено понад дві тисячі спеціалістів, захищено 42 докторські і кандидатські дисертації. Ним опубліковано 11 монографій і 400 наукових праць з актуальних питань анестезіології та реаніматології. А.І.Тріщинський – «Відмінник охорони здоров’я», заслужений діяч науки України, лауреат Державної премії ім. О.В.Палладіна, лауреат державної премії України в галузі науки і техніки. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, «За заслуги» 2- і третього ступенів. В 2003 році отримав Почесну грамоту Верховної Ради України, Почесну грамоту Міністерства охорони здоров’я України.
З родини жителя села Авраменкове Власа Кудаковського вийшов Герой Радянського Союзу Лев Власович Кудаковський. Народився він 22 вересня 1918 року у Владивостоці, куди переселилися його батьки. Згодом, у 1936 році, вони повернулися в Україну. Влас Маларович Кудаковський жив у Ромнах. У 1937 році Роменський райвійськкомат призвав Л.В. Кудаковського до лав Червоної Армії. У 1941 році він закінчив військовий факультет Московського інституту фізичної культури. В діючій армії з 25 лютого 1942 року. Майор Л.В.Кудаковський командував 3-м стрілецьким батальйоном 992 стрілецького полку 306-ї стрілецької дивізії. Дивізія 23 червня 1944 р. успішно прорвала оборону ворога і за 2 дні пройшла 30 км вглиб його території. З ходу форсувала річку Західну Двіну і захопила плацдарм у районі селища міського типу Бешенковичі Вітебської області. 
З групою сміливців на примітивних плавзасобах під безперервним обстрілом фашистів він одним з перших переправився на протилежний берег річки села Шарипіно Вітебської області і укріпився на зайнятому плацдармі. Майор Кудаковський вміло переправив бойові підрозділи батальйону через річку.
За хоробрість і мужність у боях з фашистами військова рада  22 липня 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а також нагороджено орденом Червоного Прапора. Під час боїв за Литву був смертельно поранений, помер 29 липня 1944 року, похований у місті Вабальнінкас.
Генерал-майор військ зв’язку Микола Артемович Нестеренко народився в селі Рогинці 14 грудня 1933 року в багатодітній сім’ї. Після закінчення школи в 1951 році вступив до Київського Червонопрапорного училища зв’язку ім. М.І.Калініна. Закінчив Ленінградську військову академію зв’язку ім. С.М.Будьонного. Протягом сорокатрирічної служби у військах урядового зв’язку пройшов шлях від лейтенанта до генерал-майора. Звільнився в запас в 1991 році. Нагороджений орднами «Червоної Зірки», «За службу Батьківщині» 2-го і 3-го ступенів, медалями.
Його молодший брат Нестеренко Євген Артемович, заслужений лікар України, народився 15 вересня 1938 року. Після закінчення в 1962 році Харківського медичного інституту повернувся на Роменщину. Працював лікарем, завідуючим дитячим відділенням, головним лікарем Смілівської дільничної лікарні. З 1975 року працював в органах охорони здоров’я, партійних органах. З 1980 по 1992 рік очолював облздороввідділ, в 1992 – 1995 роках – обласний диспансер радіаційного захисту населення. Потім чотири роки виконував обов’язки заступника начальника управління охорони здоров’я облдержадміністрації. З 1999 року – головний лікар обласного територіального центру екстреної та планово-консультативної медичної допомоги. Нагороджений орденом «Знак Пошани».
В селі Рогинці 27 жовтня 1928 року народився автор нарису «Рогинці та рогинчани», кандидат історичних наук Діденко Василь Васильович. Закінчив Рогинську семирічку, потім Ведмежівську середню школу. Працював в колгоспі, відбудовував Донбас. Потім навчання в Київському національному університеті ім. Т.Г.Шевченка. Сім років працював учителем Мар’янівської середньої школи Васильківського району Київської області. Згодом в Києві закінчив аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію і 33 роки віддав педагогічній роботі в Українській сільгоспакадемії на посадах викладача і доцента. Автор ряду наукових, публіцистичних праць.
В селі Рогинці, в селянській сім’ї, 20 жовтня 1895 року народився видатний український актор, народний артист СРСР, один із фундаторів театру ім. М.Заньковецької Яременко Василь Сергійович. В п’ятнадцять років виїхав на заробітки до Кубані, став активним учасником українського драматичного гуртка в станиці Брюховецькій. Під час Першої світової війни воював на фронті. Після Жовтневого перевороту повернувся в Рогинці, організував сільський аматорський гурток, був його режисером. В 1918 році на запрошення І.Кавалерідзе став актором Роменського музично-драматичного театру, працював разом з Г.Затиркевич-Карпинською, П.Саксаганським, Д.Воликівською, О.Корольчуком, С.Шкуратом. З 1931 по 1976 рік працював в Українському драматичному театрі ім. М.Заньковецької. Театр 1931 року перебував у Запоріжжі. Під час війни Василь Сергійович керував однією з фронтових концертних бригад 2-го Прибалтійського фронту. З 1944 року театр постійно облаштовувався у Львові. 
У творчому доробку актора близько 300 зіграних ролей. В 1956 році відвідав Ромни, брав участь у відкритті надгробного пам’ятника Затиркевич-Карпинської, в 1968 році разом з театром був на гастролях в Сумах. Не стало видатного актора 6 березня 1976 року.
В Рогинцях також народився кандидат економічних наук М.Д.Овчаренко, який працював науковим співробітником і вченим секретарем Інституту економіки АН УРСР.
Дуже важливе місце в житті рогинчан займали і займають освіта, медицина, культура, спорт.
В 1837 році в селі Рогинці було відкрито Рогинське народне училище, піклувальником якого тривалий час був Яременко Павло Севастьянович. До речі, це було одне з перших училищ в Роменському повіті. Станом на 1895 рік в ньому навчалось 109 хлопчиків та 34 дівчинки. В 1910 році з 1825 рогинчан чоловічої статі грамотних було 1018 і з 1761 жінок 297 вміли читати, що для того часу порівняно з іншими селами було великим досягненням. Відомі імена деяких педагогів того часу. Це сестри Румницькі, Борис Довбня.
В 1931 році було організовано школу колгоспної молоді, пізніше стала Рогинська неповно-середня або семирічна школа. Перед війною тут навчалось близько п’ятисот учнів у дві зміни, було по два-три паралельних класів. Директором школи був Нємченко Михайло Кузьмович, вчителі Пучко Поліна Петрівна, Загорулько Василь Андрійович, Самойленко Микита Семенович, Арсієнко Дмитро Пилипович, Савченко Оксана Павлівна, Альбит Ольга Степанівна та багато інших.
Буквально через декілька днів після визволення Рогинець від німецько-фашистських загарбників у вересні 1943 року директором школи було призначено Альбит Ольгу Степанівну, яка при активній підтримці голови сільради Маляренка Митрофана Романовича відродила школу і почалися заняття. Ольга Степанівна працювала директором Рогинської семирічки до серпня 1946 року. З 1953 року аж до виходу на пенсію в 1973 році вона – завуч школи і вчителька української мови та літератури.
Великий і славний шлях пройшла Рогинська школа в післявоєнні роки, випустивши в світ більше тисячі своїх вихованців. І в цьому величезна заслуга талановитим педагогам, які працювали в ті часи в стінах школи. З 1943 року по 1976 рік змінилось 10 керівників школи. За такого стрімкого плину адміністраторів добитись високого рівня в навчанні і вихованні учнів навряд чи можливо. Найбільшого розквіту школа досягла в останню чверть століття, коли директором був Демченко М.О., який працював на даній посаді 25 років.
Народився М.О.Демченко 25 вересня 1948 року в селі Ведмеже, де і отримав атестат зрілості. Закінчив Сумський державний педагогічний інститут. Працював вчителем, потім директором Косарівщанської восьмирічної школи. З 1974 по 1976 рік – вчитель хімії та біології Рогинської восьмирічної школи. В 1976 році був призначений директором цієї ж школи, яка знаходилась на той час в декількох напіврозвалених приміщеннях. Завдяки підтримці держави та старанню педагогічного колективу, учнів, батьків у 1983 році було побудовано і відкрито нову триповерхову споруду школи на 464 місця. Було обладнано новим обладнанням навчальні кабінети з усіх предметів, блоки для шестиліток, початкових класів, комп’ютерний клас, сучасний спортзал, їдальню, актовий зал. Школа мала трактор з причіпним інвентарем, комбайн. В 1985 році Рогинська восьмирічна школа була реорганізована в середню. Навчально-виховний процес було поставлено на якісно новий рівень. Більше половини вчителів мали вищу категорію, близько третини вчителів здобули звання вчителя-методиста та старшого вчителя. Підвищилась успішність. Учні школи були постійними учасниками районних та обласних предметних олімпіад, спортивних змагань, оглядів художньої самодіяльності, багато з них були переможцями та призерами.
В 2001 році після обрання Демченка М.О. сільським головою директором школи став молодий і здібний вчитель математики та фізики Глазько Ігор Юрійович. Народився він 24 лютого 1963 року в місті Лебедині. В 1980 році закінчив Тернавську середню школу, працював рік бібліотекарем. З 1981 по 1986 рік навчався в Сумському педінституті, після закінчення якого працював вчителем спочатку Галківської, потім Ведмежівської школи. З 1993 року працює в Рогинській школі.
На кінець 2006 – 2007 навчального року в школі навчалось 126 учнів, працювало 19 вчителів. З них мала звання вчителя-методиста Глазько Людмила Юріївна, старшого вчителя – Ромащенко Наталія Омелянівна, Демченко Лариса Юріївна, Московець Валентина Володимирівна, Лях Ольга Миколаївна, Маляренко Ніна Прокопівна.
Чільне місце в житті рогинчан завжди займала і займає медицина. В тяжкі воєнні і післявоєнні роки всі труднощі, пов’язані з охороною здоров’я селян, брала на себе фельдшерка Домнікія Іллівна Литвиненко, яка самовіддано працювала в Рогинцях 30 років.
У післявоєнні роки в Рогинцях працював фельдшером, повернувшись з армії, старший лейтенант Михайло Григорович Шеверда. В 1951 році він успішно склав вступні іспити до Вінницького медінституту. В 1962 році він захистив кандидатську дисертацію, а в 1973 році – докторську. З червня 1973 року – він професор кафедри внутрішніх хвороб. Вчений опублікував 134 наукові праці. Помер в 2002 році.
Нев’янучою залишається пам’ять односельців про фельдшерів Марфу Пилипівну Новак, її дочку Людмилу Григорівну Бобро, Галину Михайлівну Мокій, Лалину Михайлівну Горошинську, Сахань Таїсію Володимирівну, санітарку Катерину Ананіївну Небабу.
На початку 80-х років в Рогинцях було побудовано нову лікарську амбулаторію, головним лікарем якої став Бараннік Микола Васильович. В 1987 році його надійним помічником стала випускниця Гайсинського медичного училища Черевична Лідія Яківна. В 2001 році Бараннік М.В. був переведений на посаду завідуючого одного з відділень Роменської ЦРЛ. Завідуючою лікарською амбулаторією сімейної медицини в Рогинцях стала випускниця Харківського медичного університету Калиновська Валентина Володимирівна. Після її виїзду в місто Харків в 2006 році завідує амбулаторією Черевична Л.Я.
Заслуженим авторитетом серед селян користуються працівники амбулаторії Кудаковська Л.Ю., Сіра О.А., Нестеренко В.Є., Ковган Н.О., Лазаренко В.І., санітарка Жуковська Н.Д., водій швидкої допомоги Сірий Г.М.
Завжди в пошані рогинчан були культура і спорт. На початку ХХ століття в Рогинцях селяни дивились аматорські вистави, концерти самодіяльних артистів, значна частина жителів була письменною. У сільській бібліотеці функціонував відділ дитячої книги. В 1917 – 1918 роках В.С.Яременко керував рогинським драмгуртком. Часті виступи рогинчан по селах повіту створили авторитет у всій окрузі, про них з повагою говорили і в Роменському професійному театрі. У 1918 році керівника рогинського аматорського колективу В.С.Яременка запросив на велику сцену І.П.Кавалерідзе – знаменитий режисер.
Відзначались рогинчани і своєю музичністю. Пісні були невід’ємним атрибутом їхнього побуту. Ще й до цього часу старі люди згадують регента рогинського церковного хору Самійленка Микиту Семеновича. 
Довгий час керував рогинським драмгуртком Яхно Федір Дем’янович, активними учасниками художньої самодіяльності були Яхно Ольга, Самойленко Таїсія, Сліпченко Марія, П’ятаха Андрій, Яременко Іван та багато інших.
З 1954 по 1959 рік працювала завідуючою Рогинським клубом Маляренко Галина Митрофанівна. В 1967 році було відкрито новий Будинок культури. Директорами і організаторами художньої самодіяльності були Циганенко Катерина Сергіївна, Левенець Василь Пилипович, Заїка Леонід Федорович. В 80 – 90-х роках славився рогинський хор, яким керував Геннадій Іванович Максименко, заслужений діяч культури України. Солістку хору Наталію Ромащенко до цього часу називають «золотим голосом» Рогинець. Вчительський хор Рогинської школи, яким керувала великий ентузіаст аматорського мистецтва Марія Володимирівна Маляренко, неодноразово ставав переможцем районних оглядів вчительської художньої самодіяльності і представляв район на обласних фестивалях. Славився на весь район сімейний ансамбль Маляренків, куди входили Маляренко Марія Володимирівна, її син Маляренко Анатолій Петрович, внучки Ірина та Оксана. Створений в ті часи чоловічий ансамбль козацької пісні в складі Л.Ф.Заїки, В.М.Левенця, В.М.Балюри, І.М.Балюри, О.В.Левенця, І.А.П’ятахи, М.В.Лолойка, одержав звання народного, виступав в передачі національного телебачення «Сонячні кларнети», на острові Хортиця та на багатьох інших заходах. Він продовжує радувати своїми виступами односельців та жителів області і в наші дні.
В 80 – 90-х роках в Рогинцях працювала музична школа під керівництвом Л.Ф.Заїки. Вокальне жіноче тріо в складі Ромащенко Н.О., Глазько Л.Ю., Бобро І.А. вважається найкращим в районі і стало переможцем обласного фестивалю в 2005 році.
В пошані у рогинчан були і залишаються фізкультура і спорт. Починаючи з 60-х минулого століття футбольна команда Рогинець постійно стає або переможцем або призером районних змагань. А в 1975 році, ставши чемпіоном Роменського району, рогинська команда виступала в фіналі першості області серед сільських команд товариства «Колос» в місті Глухові, зайняла почесне третє місце і стала бронзовим призером. Тренував команду в той час М.О.Демченко.
Рогинчани гордяться бувшим гравцем команди «Рогинці» кінця 90-х років Максимом Білецьким, який пізніше виступав за московські команди ЦСКА і ФК «Москва», а з нинішнього сезону виступає за одеський «Чорноморець».
З березня по вересень 1997 року обов’язки директора радгоспу виконував Кудоковський О.М. Згодом радгосп перетворився на КСП «Світанок», поставивши керівником Новака О.Д., якого на початку травня 1998 року звільнили. Обрали керівником Раська Г.А. В травні 1999 року – знову Кудаковського А.М., який очолював КСП до січня 2000 року. КСП «Світанок» згодом реорганізували в ТОВ «Рогинці». З січня по квітень 2000 року ним керував Ловцов А.М. Після цього по лютий 2003 року товариство очолював Сьомик М.В. Щоб уникнути банкрутства, в лютому 2003 року ТОВ «Рогинці» було ліквідовано, замість нього створено ТОВ «Роса», яке очолив Расько Г.А. В березні 2004 року в черговий раз відбулась зміна керівництва – очолив підприємство Бондар Д.М. В березні 2005 року за несплату податків ТОВ «Роса» оголосили банкрутом.
Восени 2005 року створили філію ТОВ ім. Петровського, потім філію «Проммаш».
В 2006 році рогинські землі і частину майна, яке ще залишилось, взяло в оренду підприємство ДП «Нафком-Агро» (виконавчий директор Дяченко В.І., керуючий Сірий М.М.).
В ситуації, яка склалась, основною проблемою рогинчан стало безробіття. Сотні людей не можуть знайти собі роботу, належним чином забезпечити своє життя, своє майбутнє, майбутнє своїх дітей.
Соціальна сфера села, незважаючи на економічні негаразди, поки що підтримується в належному стані і розвивається. В 2000 році всі об’єкти соціальної сфери було передано сільській раді. Село Рогинці займає площу 356 га, налічує 1267 чол. населення, яке проживає в 508 домогосподарствах. Забезпечено транспортне обслуговування селян – щоденно їздить пасажирський автобус Ромни – Рогинці. В селі є електрика, газ, водопровід довжиною 23 км, каналізація довжиною 9 км, кабельне телебачення, телефони, пошта, аптека, лікарська амбулаторія, ветлікарня, середня школа, дитячий садок, 7 стаціонарних магазинів, працюють олійниця, дві мельниці, стрічкова пилорама. В останні роки побудовано газові топкові в Рогинській школі, лікарській амбулаторії, дитячому садку. В 2006 році побудовано під’їзну дорогу з твердим покриттям до центрального кладовища довжиною 800 метрів.
На завершення скажемо – історія Рогинець не закінчується, вона продовжується. На зміну йде нове покоління активних, розумних людей, які, ми в цьому впевнені, продовжать і примножать славу села, будуть гідними нащадками своїх батьків, дідів і прадідів.

==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти== 
==Фотогалерея==
{|border=1
|[[Файл:Будівля_клубу_Рогинці.JPG|250px|]]
|[[Файл:Example.jpg]]
|[[Файл:Example.jpg]]
|-
|[[Файл:Example.jpg]]
|
|
|}

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==
==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Московець Інна Олексіївна|Московець Інна Олексіївна]]