Перегляд вихідного коду сторінки Свято-Успенський храм с. Верхня Сироватка


==Повна назва храму, монастиря==
Свято-Успенський храм села  Верхня Сироватка

==Стисла характеристика, приналежність до певної конфесії==
==Розташування храму, монастиря==
==Опис храму, монастиря==
==Історія храму, монастиря==
===Заснування===
  1805 року у селі Верхня Сироватка розпочалося спорудження цегляної церкви в ім'я Успіння Божої матері (за проектом Олександра Олександровича Паліцина), яке тривало до 1812 року.
  Куратором будівництва був підпоручик Микола Власовський. Цегла та іконостас були придбані з розібраного Сумського Успенського монастиря. Іконостас у 1841 році поновили живописом і позолотою, існує він і понині. Охтирський купець Іоан Гриценко подарував храму плащаницю на малиновому оксамиті з вишитими золотом чотирма зображеннями євангелістів (ціною понад 200 крб. сріблом). Казенний селянин Верхньої Сироватки Ігнатій Грищенко у 1840 році передав храмові ікону Успіння Божої  Матері під срібною шатою, а поміщик села Бездрик Микола Алфьоров у 1848 році побудував за свої гроші огорожу навколо храму. Причиною для її побудови було те, що М. Ф. Алфьоров, великий любитель полювання, прострелив собі ногу. Довгий час рана не загоювалась, незважаючи на старання лікарів. Тоді Микола Федорович звернувся до образа Божої Матері Ченстоховської, і по щирій молитві рана загоїлась. Ошатна огорожа навколо церкви за проектом архітектора була подякою за зцілення від хвороби.
               Храмова Ченстоховська ікона Божої матері, яку за переказами, ще в стару дерев'яну церкву приніс польський шляхтич з Ченстохова, користувалася особливою шаною. Сила ікони Ченстоховської, за переказами старожилів, незрівняна. Багато людей отримали зцілення від хвороби. У 1817 році здійснилась милість Божа над поміщицею села Великий Бобрик Єлизаветою Рахмановою. Жорстока хвороба позбавила її слуху і мови. В такому стані вона й попросила священика цієї слободи Тимофія Лободоського принести в її село Ченстоховську ікону Божої Матері. Коли про це повідомили дзвонами, хвора почула дзвін, а при внесенні ікони в будинок – устала і на колінах почала вголос читати молитви.
   Верхньосироватська церква з дзвіницею не втратила свого привабливого вигляду і в наші дні. О. О. Паліцин не без гордості писав: «Церкву і будинок  І.А.Кондратьєва  видно з моєї садиби, і я щодня бачу свою роботу».

===Розквіт===
===Занепад===
===Відродження===
==Фотогалерея==
==Література==
==Посилання==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
[[Користувач:Педань Олена Іванівна|Педань Олена Іванівна]]