Перегляд вихідного коду сторінки Історія с.Терешківка



==Назва==
==Географія== 
===Розташування===
===Клімат===
===Ґрунти, рослинний і тваринний світ===
==Історія== 
===Давні часи===
===Новий час===
Історія села Терешківка сягає у сиву давнину. За історичними свідченнями населені пункти Миропілля, Низи, Річки, Терешківка, Марківка, Штепівка виникли ще в 60-х роках XVII століття.

В 1652 році велика група черкасів на чолі з сотником Герасимом Кондратьєвим заснували місто Суми. Кондратьєви належали до групи крупних землевласників Слобожанщини. Герасим Кондратьев, прибувши на Слобожанщину з Правобережної України разом з групою привезених з ним переселенців, оселився на Сумському городищі. Як старшина, він одержав більше землі, ніж рядові переселенці. З початку загальна площа їх земельних володінь не перевищувала 100 десятин. Будучи отаманом міста Суми,в 50-х роках XXII століття Кондратьев привласнив собі чимало ділянок землі та різних угідь. Коли ж Герасим став Сумським полковником, то і сам він і його сини особливо в 60-х - 90-х роках скуповували дуже багато земель використовуючи права полковника, Кондратьев привласнював козацько-селянські, громадські землі та угіддя, заселяв переселенців. Багатіючи за рахунок захопленого, Кондратьев ще й скуповував землі разом з селянами.
Царський уряд підтримував прагнення цього українського феодала в освоєнні нових земель, жалуваними грамотами підтверджував власність на них. Так, в жалуваній грамоті від 1678 року говорилось, що Герасим Кондратьев та його сини Григорій, Андрій, Роман за службу цареві замість грошової оплати одержують помістя з числа зайнятих ними "диких полів" (громадських земель). Кондратьєви скупили чимало дворів, хуторів разом з селянами, рибних ставів, млинів, пасік, землі з сінокосами та різними угіддями коло них. 
За відомостями документів Генеральної канцелярії 1785 року у руках Кондратьева було зосереджено понад 119 тисяч десятин землі з них в селах Вири, Ульянівка, Терешківка, Степанівка, Миколаївка-44385 десятин.
Село Терешківка вперше згадується в літературі за 1698 рік. Засновано село козаком Терентієм (Терешко) Семенко на жалуваній землі, яку купив пізніше Кондратьев.

Про минуле Терешківки ми дізнаємося з архівних документів ...село расположено в 26 верстах от города Сумы при реке Гуска и прудах, возникло в XVII веке. По сведениям 1864 года число жителей малоросиян - 1743 (в т. ч мужского пола - 865), 302 двора, церковь православная. 

Другий документ.
...Терешковка 26 верств от Сум на речке Гуска. Там где ныне расположено село Терешковка был двор Сумского казака Терешко или Терентия Семенко с хуторами и большим количеством десятин земли, что было дано ему за заслуги Сумским полковником Герасимом Кондратьевым.
Это был сосед другого более богатого казака, сотника Василия Подлесного за которым по распоряжению князя Григория Григорьевича Ромадановского воевода Афанасий Чубаров укрепил земли на речке Гуске, где образовалась Подлесновка.
В 1698 году Терентий Семенко продал свое имение полковнику Андрею Кондратьеву, а имя смышленого Терешки осталось за имением.
Купча грамота 1698 року від 18 лютого підтверджує цей факт ...Сумський житель Терентій Семенко с женой своей ...добровольно за 100 рублей, заслуженную свою оседлость со всеми принадлежавшими к ней грунтами в Сумской даче, жилой двор с построениями и хуторами, с пахотным полем ,с семенными покосами, с лесом и дубравой, которые заслужили у Герасима Кондратьева...(по урочищам, взявший от могилы по терновскому шляху ...и по дороге Путивльской до Ольшаного шляху до робленой могилы, которую делал Герасим Кондратьев).
Первый храм в Терешковке построен был, вероятно, Андреем Кондратьевым и следует не позже 1700 году - так засвідчує державний документ освячення кам'яного храму на честь святого Іоанна Предтечі в 1918 році.

Другий храм побудував Іван Степанович Кондратьев. Кількість прихожан в 1730 році їх було 500-чоловіків і 468 жінок 1750 - 567 - 522, 1770 - 698 - 714, в 1790 - 998- 965, В І810 - 1147 - 1053, в 1830 - 1015 - 1065, в 1850 - 962 -1039.
 
Згідно наукової історичної літератури, жителі села Терешківка, як і більшість населення Сумщини у XVII столітті займалися сільським господарством, а головною галуззю в ньому було землеробство. Академік В.Зуєв, побувавши на Слобідській Україні в період з 1780 - 1782 рр. Писав з цього приводу: "Земля дуже родюча і її більше всього обробляють, так, що куди не підеш, усюди вона вкрита хлібним колосом, а потім або баштанами, або садами і кожний з мешканців в городах є і обиватель, і пахарь, і купець ,і садівничий".

Найбільшою соціальною групою в Україні були селяни. В ході Визвольної війни селянство також зазнало великих змін, а саме домоглося своєї заповітної мрії: звільнилося від феодального гніту польської шляхти і отримало для обробітку колишню магнатську землю.

Але була особлива риса становища українського селянства воно не мало права власності на землю, що стало в подальшому причиною його закабаления. Коли з другої половини XVII століття почалася масова роздача земель українській старшині, селяни, які проживали на ній, повинні були проявляти "послушенство" новим власникам, тобто відбувати на їх користь певні повинності.

"Послушенство", яке мали проявляти селяни, включало панщину і натуральний податок. Офіційний розмір панщини був встановлений у два дні на тиждень. Але в дійсності він не рідко перевищував цю норму так, селяни Бездрика, Бобрика, Висторопа, Краснопілля, Микитівки, Михайлівки, Рясного працювали три дні на тиждень, Жигайлівки - 3 - 4, Терешківки - 4, Ольшане -6 і т. д. Селяни працювали на полі, косили і скирдували сіно, заготовляли дрова, возили своїми кіньми і волами панські продукти і товари на ринки, жінки тіпали коноплі, виготовляли пряжу,снували нитки.

===Новітній період===
Сільське господарство було провідною галуззю економіки Сумщини в першій половині XIX ст.. Проблемою його розвитку було існування суперечностей між кріпосництвом та розвитком продуктивних сил на селі. Становище селян в період з 1799 - 1856 р. ускладнювалося повсюдними або частковими неврожаями та епідеміями. Так, 1848 р. в с. Терешківка було дуже багато хворих холерою, померло тільки 19 чоловік. Характер введення сільського господарства залишався екстенсивним. Використовувалася трипільна система землеробства, без дотримання правильної сівозміни, органічні добрива використовувалися обмежено лише на посівах коноплі, тютюну та цукрового буряку. Досить цікаво з'ясувати, який же мало вплив на розвиток землеробства впровадження нової с/г- цукрового буряка? Поширення посівів цукрових буряків створювало можливості, для поступової зміни відсталої трипільної системи багатопільною. Старі знаряддя праці вже не задовольняли вимоги що до обробітку ґрунту під цукрові буряки " ...необхідно було використовувати плуг глибокої оранки, екстирпатори, катки, залізні борони і сівалки. В зв'язку з цим інтенсивніше почали застосовувати удобрювання землі".

В описах "Харьковского сборника, 1887 р., вып. 1" ми знаходимо таку інформацію: "Центром местной свеклосахарной промышленности справедливо может быть назван Сумской уезд, в котором на 9 заводах вырабатывают сахара на сумму 4.904.316 руб., что составляет 43% свеклосахарной промышленности губернии..." або " ...в экономическом отношении свеклосахарное производство благоприятно складывается в крае, поднимая культуру помещичьих имений, доставляя заработки крестьянам, улучшая пути сообщения, оживляя торговую деятельность края. Но вместе с тем, благодаря занятию земель под посевы свекловицы и все возрастающей обработки полей наймом, по причине высокой культуры их, окрестные страдают от недостатка пахоты, так как не имеют возможности взять достаточно земли в аренду и должны платить за нее высокие цены." Щодо до стану знарядь праці ми знаходимо такі дані: "Инвентарь крестьянских хозяйств, как орудия, так и скот, находятся в невозможном положении, кредитом крестьяне не может пользоваться иначе, как занимая, у богатого односельчанина, за непомерные проценты. А главное крестьянин не может увеличивать запашки и расширения скотоводства до сколько ни будь достаточных размеров, в следствие чего во многих местах они вынуждены выгонять скот на владельческие или арендные земли, всегда почти за обременительную плату, в виде денег или отработков." 

В архівних документах є  дані про рівень урожайності с/г культур: в 1883 році - дуже добрий урожай; в 1884 році - посередній; в 1885 році поганий врожай. В самах: жито - 1; 1,4; ячмінь - 1; 1,8; озима пшениця - 1; 1,7; ярова пшениця - 1; 1,4; овес - 1; 1,9; гречка - 1; 2,2. Сахарная свекла очень хорошо себя вела. Десятина давала до 150 берковцев, но сахарность была невысока.
Землі сіл Терешківка, Буцикове, Любиме являють собою чорнозем звичайний і чорнозем змитий. Кращими землями по врожайності є землі села Буцикове і Любиме - ці земельні території на початку XX століття належали поміщику Суханову. Урочище Мокшицьке, Сулимська гора і Дійнеччина мають змитий грунт - ці землі належали селянам Терешківки.

Село Терешківка на той час було невеликим, розташованим навколо урочища Миського, але поступово зростало за рахунок переселенців.
Населяли Терешківку в різних місцевостей і в основному це були куплені панами із Біловодів, Улянівки та ін. Так, наприклад, вулиця Біловіщина була заселена людьми, які були куплені за собак в Біловодах.

Отже, в період з кінця XVII ст. до середини XIX ст. в житті населення села Терешківка відбулися значні події соціально-економічного та політичного розвитку, що були характерними для розвитку всієї Сумщини цього періоду; а саме від відродження національної державності до процесу перетворення краю в один із звичайних регіонів Російської імперії.

'''ТЕРЕШКІВКА НА РУБЕЖІ XIX ТА XX СТ.'''
До наших днів дійшло 2 досить коротеньких повідомлення про село та його жителів, що дають нам змогу уявити життя наших земляків: "...по сведениям 1864 г. число жителей малороссиян - 1743 чел. обоего пола (855 мужского населения), 302 двора, церковь православная" [або свідчення документу 1903 р.: "...население свыше 2500 тыс., имеется больница, почтовая станция, лавки, базар, две ярмарки".
Згідно документів (про це також свідчать записи очевидців зроблені раніше), було збудовано церковно-приходську школу. Навчалися в ній приблизно 40 учнів, в основному хлопчики і тільки 3-4 дівчинки. Ця школа мала 2 вчителя.
Починаючи з 1913 р. була відкрита нова земська школа, приміщення якої збереглося до наших днів. В селі була одна акушерка, яку звали "повитухою".

Взагалі в нашому краї згідно документу за 1886 р. існувало: "... 5 участковых врачей, один врач при земской больнице, 15 смотрителей больниц, 22 волосных фельдшеров, 2 сельских, 22 повитухи"- це що стосувалося охорони здоров'я, про стан народної освіти говориться в іншому документі: "...В Сумском уезде в 1886 учебном году всех начальных народных училищ в содержании которых участвовало земство было 39, в том числе 2 двухклассных. Учащихся этих школ было: мальчиков 2769, девочек 668, всего 3437. Преподаванием в школах занимались 26 учителей, 27 учительниц и 35 законоучителей".

Жителі села Терешківка брали активну участь у революційних подіях 1905 року. Селяни організовано виступили проти самодержавства, підтримували революційні виступи робітників. Зібравшись на сходку вони підтримали робітників Новосуханівської економії. Сумський повітовий справник доносив тимчасовому генерал-губернатору, що ліва сторона Терешківки, керована Овчаренком і двома братами Чайками, що підлягали затриманню має намір при з'явленні військової частини чинити опір косами.

В 1905 році в Суханівці був страйк. Населення села Терешківка агітував Іван Чайка з підтримки суханівських робітників. Він проводив агітацію під лозунгом "Геть монархію!" За словами народу ці люди відносилися до соціал-демократів.
В результаті цих подій Терешківка була розділена на два табори -частина села - Габлівщина - підтримувала чорносотенців, решта була настроєна проти самодержавства.

У другій половині 1905 р. на Сумщині активізувала свою діяльність селянська спілка, яка мала найбільш міцні позиції в Сумському і Кролевецькому повітах. У жовтні - грудні в 13 населених пунктах Сумського, Лебединського і Охтирського повітів (у Вирах, Терешківці, Яструбиному, Ульянівці та ін.) селяни усунули місцеву владу й створили селянський комітети. Про це свідчать такі документи: "Об организации в селе крестьянского комитета. Донесение в Харьковское жандармское управление. Павел Михайлович Линтварев сгруппировал вокруг себя партию земских служащих, врачей, акушерок, фельдшеров, народных учителей. Сам он разъезжал по селениям и собирая сходы, говорил о необходимости присоединения к «Всероссийскому Крестьянскому Союзу» и устраивал местные крестьянские комитеты, во главе которых обыкновенно ставились учителя и служащие земства. Так, в с. Терешковка, создан комитет во главе с крестьянином Иваном Чайкой." 
Другий документ про події революції в нашому селі розповідає "В с. Терешковка того же уезда 23 октября около училища были выставлены два флага - красный с надписью: «Да здравствует свобода, земля и воля!» и черный с надписью: «Вечная память борцам, погибшим за свободу!». Было предъявлено требование отслужить панихиду".

Інший документ повідомляє: "14. II. 1906 Сумской уезд. О привлечении к судебной ответственности лиц, принимавших участие в революционных выступлениях.
Постановление Сумского временного генерал-губернатора. Постановление 10
Генерал-губернатор Худорович: Иван Чайкин - агитатор революционер; Федор Сокол, Иван Бесараб, Данило Ольшанский - на 3 месяца ареста при тюрьме..."

Населення села в основному працювало в економії Суханова, 3 осені 1904 року до посівної 1905 року населення села Терешківки підтримувало страйк. Вони вимагали кращого харчування і більшої оплати. В період страйку становище трохи покращало, а з весни 1905 року заробітна плата стала такою ж як і до страйку, тільки .стали менше бити людей. Одначе селяни продовжували боротьбу. Селянин Чайка Іван Андрійович, який був революціонером у селі Терешківка, створив селянський союз. Агітаторами в селі були Федір Сокол, Іван Бесараб, Данило Ольшанський. За це їх було арештовано і посаджено до в'язниці. Чайка агітував селян те тільки в Терешківці, і у навколишніх селах за повалення державного ладу. За страйки таємно розповсюджував прокламації про необхідність знищення самодержавства. Він часто збирав людей у клуні Білого Івана. За це стражники вісімнадцять раз побили його палицями і два роки він пробув у в'язниці міста Печенега (за Харковом), про що свідчить документ доповідної Сумського повітового справника генерал-губернатору: "Ввиду возможности возникновения революционного движения в самих острых проявлениях, не исключая и вооруженного сопротивления доношу, что наиболее угрожающим положением в этом отношении представляют с. Ястребенное, с. Терешковка, с.Виры, г. Сумы и Белополье и с. Павловка. По имеющимся сведениям левая сторона села Терешковки, руководимая подлежащими задержанию Овчарен ком и 2 братьями Чайкиными намерена оказать сопротивление при появлении военной силы косами, также упомянутые лица подстрекают население двинуться в Сумы на освобождение Линтварева..." (декабря 27 дня 1905 г). 

Додаткові дані ми отримуємо з іншого документа: "Сведения о представленном к административной высылке Чайкина Ивана Андреевича, крестьянина Терешковской волости Сумского уезда. Холост, 23 года. Революционер-террорист. Проживает в с. Терешковка, образовал крестьянский союз и агитировал не только здесь, но и в других селах и уездах к ниспровержению государственного строя, подстрекая к аграрным движениям и забастовкам: прогонял насильственным образом посторонних бывших в экономиях рабочих. Распространял прокламации о необходимости уничтожения Самодержавия, властей и образования обширного самоуправления, по его настояниям крестьяне старались удалить из села Терешковки полицию. Находился под стражей в Сумской тюрьме с 3 по 15 января и 15 января 1906 года переведен в Андреевское Исправительное арестантское   отделение,   где   содержался   до   распоряжения   Министра Внутренних Дел. Постановлением же Харьковского губернатора за № 6736 воспрещено ему жительство в Харьковской губернии. Для усмирения повсталих селян прислали драгунів.
Главную роль играли местные учителя и служащие в земстве Артем Еригов..." 

Відбувалися революційні виступи і 1907 р. Загалом Сумський повіт відзначився страйком сільськогосподарських робітників економії графині Строга нової. Та революція в цей час неухильно йшла на спад. Якщо в 1905 р. в Сумському, Охтирському й Лебединському повітах відбулося 115 революційних виступів, то за два наступні роки - 117. Для усмирения прислали драгунів.
Події революції 1905 - 1907 рр. переконливо показали царському урядові необхідність проведення радикальних реформ, особливо в аграрних відносинах на селі. На чолі цих реформ став Петро Столипін. Указ 9 листопада 1906 р. та виданий на його основі закон 14 червня 1910 р. руйнували общинне землеволодіння й сприяли розвитку і подальшому зміцненню заможних господарств. В наслідок реформування сільського господарства посилився процес швидкого розорення й зубожіння селянства. Так, наприклад, 1910 р. в Сумському повіті було 97.1 % малоземельних і безземельних господарств, безкінні господарства в Сумському повіті становили - 19.3 %.
Розорені малоземельні селяни і середняки шукали виходу з скрутного становища в переселенні до Сибіру. Про розміри міграції говорить такий факт,що в період з 1906 - 1908 рр. з Сумського, Лебединського і Охтирських повітів виїхало 7161 переселенців
Незчисленні лиха жителям нашого краю принесла Перша світова війна. Через відсутність палива і мобілізацією в армію призупинилась діяльність багатьох підприємств. Особливо великої шкоди завдала війна сільському господарству. Понад 40 % чоловіків, які працювали в селі було мобілізовано в армію. В зв'язку з війною значно скоротилась посівна площа сільськогосподарських культур, зменшилося поголів'я худоби. Це привело до підвищення цін на продукти споживання. Так, по Сумському повіту з березня 1914 по вересень 1916 р. підвищились ціни на жито на 205.4 %, на овес -236.7 %, на просо - 210 %, гречку - 208.2 %, на масло, м'ясо, сало - 300 %.
Голод і розруха, не задоволення війною і політикою царизму в країні приводили до зростання кризового стану імперії, що в невдовзі вийшла після подій Лютневої революції 1917 р.

Після Жовтневої революції в селі Терешківка існувала початкова школа, яка за директивними документами від 23 січня 1918 року "Про відокремлення школи від церкви", була відокремлена від неї, в школі було припинено викладання Закону Божого. Сільський клуб був відкритий у 1924 році, але кінофільм жителі села Терешківка побачили в 1921 році. Існував в селі медпункт, а з 1922 року почала працювати лікарня. В селі було споживче Товариство, три рази на рік проводився ярмарок. 

За станом на 17 грудня 1926 року в селі було 617 господарств: 3343 чоловік населення, з них 1700 жінок.

Радянська влада в с. Терешківка була встановлена в січні 1918 р.. Але майже тільки через рік - на початку 1919 р. в Україні почався процес формування органів радянської державності. Радянської державності в Україні створювалася "зверху" тобто через Раднарком і ЦК КП(б) У. Ради існували здебільшого в губернських центрах. В повітових і волосних центрах діяли військово-революційні комітети - ревкоми, які проголошувалися органами диктатури пролетаріату. До їхніх функцій входив відбір кандидатів у депутати рад, проведення виборів, створення апарату виконавчих комітетів рад. В селах створювалися комітети бідноти - комбіди. Для придушення опору радянській владі були створені Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), народні суди, революційні, трибунали, робітничо-селянська міліція згідно архівних джерел, 14 грудня 1919 р. було створено волосний ревком. В цей час було створено волость що об'єднувало с. Терешківку, Маловидівку, Чернецьке, Любиме, Туркове, Вільми, Нечаевку, Сулу, Штепівку. До нас дійшов цікавий документ: "Резолюция общего собрания граждан Терешковской волости Сумского уезда о поддержке советской власти и коммунистической партии (большевиков)". Зміст документу: "...Мы граждане Терешковской волости, перенесли все тяжести на своих плечах всяких хищников, как - то: гетьманат и пьяных банд офицерства деникинской власти, которые принесли крестьянам рабство и гнет капитала и понасадили везде и всюду помещиков и приставов, которые хотели содрать с крестьянина последнее хозяйство, которое он нажил мозолистыми руками.
Мы граждане, хорошо поняли после нашествия банд генералов и пьяных офицеров, которые хотели задавить нашу Советскую власть и взять в свои руки все наше добро добытое, что это наши враги.
Объединившиеся вокруг нашей крестьянской власти - Советов и вокруг нашей руководящей партии коммунистов - большевиков, и всеми силами будем помогать нашей освободительнице - Красной Армии, которая освободила нас от помещиков и пьяных банд офицерства.
При первом зове нашей Советской власти, всеми силами пойдем ей навстречу и будем давать всякие материалы, которые необходимы нашей советской власти, а также и Красной Армии и возьмем красную винтовку в мозолистые руки и до тех пор будем бороться, пока не уничтожим паразитов трудового народа.
Смерть палачам и паразитам, шкурникам, мародерам трудового народа.
Шлем им вечные проклятия!
Да здравствует всемирный Совет Советов!
Да здравствует социалистическая революция!
Да здравствует Третий Коммунистический Интернационал и партия коммунистов-большевиков!
Да здравствует великий вождь социальной революции товарищ Ленин!
Принято единогласно. В этом удостоверяется подписью и приложением печати." 

З великим ентузіазмом жителі села взялися за розбудову радянської влади на своїй землі.
Головним питанням для влади і селян було аграрне питання. Яким же чином воно вирішувалося в с. Терешківка. Ми бачимо зі змісту слідуючої доповіді: "Резолюция съезда Советов Терешковской Волости Сумского уезда по земельному вопросу от 29 марта 1920 г. Терешковский волосной съезд Советов, обсудив новый закон о земле и найдя его вполне отвечающим интересам трудового крестьянства постановил: в виду раннего наступления весны, немедленно приступить к распределению земель нетрудовых хозяйств, включая сюда и нетрудовые крестьянские хозяйства.
Работу проводить через волосной земельный отдел. Причем, в первую очередь передаются (земли) безземельным и малоземельным (крестьяне) учитывая значение советских хозяйств, как культурных сельскохозяйственных центров, всячески поддерживать их.
Открытию советских хозяйств должно предшествовать всестороннее обследование их при участии крестьян.
С хищением лесов съезд считает необходимым вести борьбу, причем, крестьянские поселения должны получать топливо и местные материалы через уездные топливные комитеты." 

Згідно резолюції з'їзду Рад продовольче питання, а саме виконання продрозверстки, вирішувалася за рахунок "...кулаков і деревенских богатеев, и только в случае недостачи - середняков". Найбідніші селяни звільнялись від продрозверстки. Було обрано виконком у складі товаришів:
1.Білого
2.Кулик
3.Ольшанський
4.Панченко
5.Кирил,
а також було обрано делегатів на повітовий з'їзд Рад: т. т. Гордієнко, Деменко, Білий, Вітковський, Крюков, Кулик, Яровий, Мовчан, Снагощенко, Троян.
Згідно рішенням з'їзду був даний наказ делегатам: "1) ...поддерживать и проводить все решения которые ведут к победе труда над капиталом и утверждению коммунистического строя, не давать поддержки ни одной социалистической партии.
2)...В области продовольственные делегаты должны поддерживать монополию и полное уничтожение свободной торговли.
3)...В области земельной поддерживать новый закон о земле от 21.01.20г., об уничтожении помещичьей церковной, монастырской, удельной и прочей земли и раздела их между трудящимися.".

Рішення з'їзду було провадження політики РКП (Б) щодо продовження політики "воєнного комунізму" через продовольчу розкладку, обмеження приватного підприємництва, ліквідацією, товарно-грошових відносин, мілітаризацію праці, широкого застосування терору проти незадоволених.
Закріплення і розділ поміщицьких земель за селянами відбулося в 1921 р.. Бюро Призидії Виконкому спільно з комісією Упродкома своєю постановою від 10.11.21 р. оголосили Ульянівську, Біловодську, Писарівську та Терешківську волості "червоними" за виконання хлібного податку на 100 % і в межах цих волостей дозволили вільний товарообмін. Була виділена необхідна кількість сільськогосподарського реманенту для колективного преміювання. В 1923 р. в с. Терешківка було організовано комітет незаможних селян (комнезам). Вони створювалися паралельно до рад. До складу комнезамів входили бідняки, середняки, незаможники з колишніх батраків. Вони повинні були сприяти сільським радам і волосним військоматам у здійсненні заходів радянської влади, а по суті, здійснювали контроль над місцевими радами. Першу сільську Раду було створено в с. Терешківка в 1921 р., вона залежала від Степанівського райвиконкому. Першим головою сільської Ради був Сущенко Єгор Федорович, що належав до незаможних селян. Первинна партійна організація була заснована 1928 р., а комсомольська в 1929 р. першим секретарем партійної ячейки був Кулик Кузьма Ілліч, першим комсомольцем був Галун Василій Степанович, який був убитий бандитами в 1928 р.

'''ГОЛОДОМОР (1932-1933)'''
До 1932 року в Терешківці існували одноосібні господарства, які сплачували великі податки, але потім їх насильно було об'єднано до новоствореного колгоспу імені Карла Маркса, який згодом в народі прозвали "Червоне дишло". Хто не погоджувався вступати до колгоспу, тому чіпляли ярлик "куркуля", виганяли з хати, забирали все майно, коня, корову, реманент і висилали на Соловки. Так у селі Терешківка було розкуркулено родини Розкошних, Бесарабів, в селі Любиме родини Буциків, Бражників, Цибульняків та ін. В новоствореному колгоспі всі роботи виконували вручну, а тому продуктивність праці залишилась дуже низькою. В нерівних умовах проводилось матеріальне заохочення праці колгоспників, що були зайняті на поденних роботах. Скажімо "постійники", що трудилися конюхами, бригадирами за день могли заробити один трудодень, а "поденники" одержували його лише протягом чотирьох від¬працьованих днів. Якщо першим на зароблені трудодні видавали хліб, то інші його майже не одержували. В 1932 році в колгоспі вродив непоганий врожай, але державою був доведений господарству непосильний план хлібозаготівель. І тоді, щоб виконати його будь-якою ціною, правління колгоспу їм. К. Маркса, активісти сільської Ради утворили ударну бригаду, яка насильно забирала у селян всі лишки продукції вирощеної на власних городах: зерно, квасолю, кукурудзу, картоплю. Цілою зграєю ударники озброївшись щупами, лопатами, вилами щоденно нишпорили по дворах, копали на городі, довбали в хаті підлогу, розвалювали припічки, вимітали кожний куточок і запічок. Забирали все, що потрапляло їм під руки. І вже після Різдва 1933 року на селі почався штучний масовий голод.

Люди ходили пухлі, одне одного не пізнавали.Варили і їли шкури тварин, кору з дерев, різний бур'ян, жаб, котів, собак, дохлу конину і різне падло. У Терешківці був випадок людоїдства. Одна жінка-мати по черзі порізала і з'їла всіх своїх дітей, а коли померла і сама, то на горищі хати було виявлено 8 дитячих голівок. Якщо з початку січня люди вмирали від голоду по одинцю, то вже на весні - цілими сім'ями. Трупи валялися під тинами, при дорозі, в бур'янах. У повітрі стояв сморід. Щодня по дворах їздила підвода, на яку складали трупи, як дрова. Збиральнику видавали по 100 грамів хліба за кожного мерця. То він "охоче" старався вивозити навіть живих стариків на сільське кладовище, де чорною раною зяяла велика яма, яку поповнювали так, що й ноги небіжчиків стирчали зверху. Як правило, у селі виживали ті люди, що могли ходите на роботу в колгосп, бо там варили кандьор, та частина тих, у кого залишилась корова, що на той час доїлась. Населення продовжувало вмирати. Поки в полі та на городах не налилося жито і пшениця. Люди потай різали і сушили колоски. Були випадки, коли люди наївшись сирого зерна з колосків помирали.

Про ці дні зі сльозами на очах говорить колишня жителька села Терешківка Скакун О.Д.:
"Я буквально чудом залишилася живою разом з трирічною донькою Олександрою, - згадувала вона, - хоч вже протягом 7 діб нічого зовсім не їла. Та їсти майже не хотілося, лише в полон брав сон. Була пухла, ноги налилися водою, як мішки, було важко. Для донечки на той час у мене залишилося всього-на-всього четверта частина хлібини, яку зберігала у подушці. Батька дома не було, поїхав у Росію виміняти продуктів. Я ніколи й не думала, що зостанемося живі. І ось до нас нежданно-негаданно прийшла радість. Повернувся із Бєлгородської області наш татусь. Звідти він привіз товарняком мішок борошна, виміняного за одяг, білизну, сережки... Боже, тоді ми були щасливі!.. Серед ночі висипали те борошно у металеву бочку, яку закопали і надійно замаскували в ярку, за городом, і це дало нам змогу вижити..." В ті чорні часи багато померло жителів села Терешківка, тих людей які любили свою землю та вирощували на ній хліб. Скакун О.Д. далі продовжувала: " Страх і сум проймали моє серце, коли одного весняного дня зайшла до хати своєї давньої подруги Анастасії Руденко. Там я побачила жахливу картину. На дерев'яному полу в ряд лежало п'ятеро мертвих дітей -одне одного менше. Над ними, припадаючи, жалібно голосила згорьована мати. Тоді Анастасія розповіла мені, що "хлібошукачі" забрали з її оселі все до нитки, не залишивши для дітей ніяких продуктів. Так, під час останнього обшуку затятий " ударник" Никифор Паращенко із села Буцикового зі злістю запитав у неї: "Так ти ще жива, не здохла?.. Кажи, де береш хліб?.." В ту ж мить він кинувся до дітей, які їли суп із череп'яної миски, і вирвав із їхніх рук ложки. Потім підійшов до печі, схопив з припічка горщик зі стравою і вилив її геть на долівку... До кінця свого життя ця жінка стільки виплакала сліз, в яких можна було б утопити того, хто скоїв їй зло. Одне слово, члени ударної бригади по викачуванню зерна були люті, як звірі. Взяти, приміром, Никифора Паращенка, котрий був повністю безграмотний, не вмів навіть розписатися, натомість ставив хрестик. Зате ж був активний комуніст і "прославився" як жорстокий кат, що скрізь ходив по хатах з наганом і погрожував голодним і опухлим селянам. На його совісті - не одна замордована сім'я. Він був об'їждчиком, здоровий, як гора. Його боялися, мов грози, і старі, й малі, бо хто попадався йому в руки, то пам'ятав усе життя, бив батогом, як хотів, і по очах і по шкірі. Тож не дарма колгоспники його прозвали "окушкор". Згодом ненависть до охоронця "народного добра" була така, що загнані і налякані люди не витримали - посадили Паращенка на пеньок, після чого тижнів зо два він "побухикав" на печі і помер. На його похорони замість траурного маршу /в селі Терешківка після війни був духовий оркестр/ односельці зіграли карапет. Це була остання "шана" нелюду, який у роки сталінського свавілля відправив на той світ багато людей.

А ось що засвідчує жителька села Терешківки, пенсіонерка Дарія Тимофіївна Перепелиця:
- Мені чимало випало лиха на віку. Не дай Господь, щоб хтось таке бачив. Починаючи з весни 1.933 року, страшний мор косою пройшовся по селу Терешківці. Багато сімей повимирало повністю, залишилися пусті хати, а двори позаростали бур'янами. Лише на нашому кутку вигибли від голоду багатодітні родини Боцманів, Серьоженків, Бережних та інших. Люди ходили по селу чорні, страшні. В них очі були запухлі, наче осокою попрорізувані. Вони рятувалися, як могли. Хто мав силу ходити по заробітках, той виживав, а хто не міг, той помирав. Я, тоді вісімнадцятилітня дівчина, висохла на тріску, але ходила на роботу за сім кілометрів у село Новосуханівку, в радгосп. Ще на дворі сіріє, а я вже на ногах. Спішу туди, щоб завчасно прибути на наряд. Спочатку викидали із кагатів висадки цукрових буряків, а потім їх висаджувала в полі. Там працювала зранку й до вечора. Кожного дня мені давали миску юшки та півкілову пайку вівсяного хліба. То страву поїм, а хліб несу батькам, щоб не вмерли. Крім того, щоразу приносила додому й буряків, з яких мати варила солодушки. Оце й спасло нашу сім'ю. Щодня я бачила в Новосуханівці, як по селу везли підводою мертвяків. Тим, хто підбирав їх, доплачували хлібом. Якось в обідню пору я проходила мимо цвинтаря. Дивлюсь, як гробарі вкинули в яму двох покійників, а за ними - немічну жінку, котру відразу розпізнала. Це була Марія Пархоменкова із села Терешківки, яка трудилася в радгоспі й опухла від голоду. "Хлопці, я жива!.. А ви мене закопуєте? - кричала вона. А ті їй у відповідь: "Всеодно умреш, то нам завтра на тебе яму копать..."
Дуже прикро, що протягом кількох десятиліть про цю народну трагедію на Україні навіть заборонялося думати і говорити вголос. Адже будь - яка згадка про голодомор 1932 - 1933 років розцінювалась як ворожий випад проти Радянської влади. І лише після смерті Сталіна, "батька народів", люди стали якось вільніше висловлювати свої думки про це.

Про трагедію голодомору в нашому селі залишились такі фольклорні рядки: "Чи роби, чи сиди - СОЗ не дасть тобі їди", "Ні корови, ні свині, тільки Сталін на стіні", "Хоч на хаті серп і молот, а у хаті смерть і голод". Пізніше у колгоспі "Шлях до соціалізму" працювало три "Універсали", три "ХТЗ". Ще в колгоспі було 80 голів коней, 40 пар волів, кінні, жатки. З 1937
році селяни отримали по два кілограми хліба і по 50 копійок за трудодень. Хліб мололи до 1937 року в млинах, їх було на території села - 6. Мені вдалося дізнатись про перших трактористів нашого села: Торбу Марка Мусійовича, Кочуру Андрія Івановича, Скусоносенка Олексія Івановича, а також дівчат Скакун Наталію та Микитенко Катерину.

До цього на території села ще в 20-х роках існували різні форми с-г. товариств (СОЗИ, комуни, артілі). Найбільш привабливою формою, яка залишилася у селян був СОЗ. За свідченням Войтенко Векли Іванівни ми бачимо, як створювався колгосп: "Нас примусили привести в громадський двір свого коня, плуг, борони. Подвірно було зібране зерно на насіння і ним було засіяно громадську ниву. На вигін, що був біля кузні, зібрали жінок з граблями та чоловіків з косами для збирання першого врожаю. Згодом підводи з першим урожаєм урочисто під музику було відправлено до міста Сум". Так утверджувався колгоспний лад в нашому селі.

'''ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА І ЖИТЕЛІ СЕЛА ТЕРЕШКІВКА'''
Тяжкими і трагічними були дні Другої світової війни для жителів нашого села і всього району. Люди старшого покоління і тепер добре пам'ятають дні боротьби з противником на фронті і в тилу. їх зусилля спрямовувались на затримку будь-якою ціною просування вперед фашистських військ. До числа заходів, які вживалися в ті дні, входило спорудження ліній протитанкової оборони біля Сум, Ромен, Миропілля.
Самовіддано працювали курсанти Харківського військового училища і рота саперів у кількості 150 чоловік біля села Терешківки. Тут необхідно було у найкоротший строк викопати окопи, протитанковий рів. Сюди прибули колгоспники Тростянецького і колишнього Хотінського районів чисельністю 27000 чоловік, 80 % з них були жінки, старики й діти. Протитанковий рів проходив полями, засіяними житом і пшеницею. Протягом доби люди зібрали посіви на 160 га, заскиртували снопи. В цей час фашистські літаки налетіли на район оборонних робіт обстріляли з кулеметів працюючих. Але їм не вдалося налякати патріотів і роботи були закінчені.

Страшні дні окупації для наших земляків настали, коли німці вступили до Терешківки 12 жовтня 1941 року з боку села Печище. За час окупації до Німеччини на примусові роботи було відправлено 72 юнаків і дівчат. Німцям вдалося зруйнувати і спалити приміщення колгоспної ферми та конюшні і конфіскували на потреби армії 285 корів.

Окупаційні власті проводили репресії проти місцевих жителів. 
Так було розстріляно директора місцевої школи Юнака Михайла Петровича, Кулика Якова та ін. Визволення села відбулося 3 вересня 1943 року. Відступаючи, німці спалили хлібні поля та скирти, підірвали колодязі по вулиці Сумській. Населення села приймало активну участь у боротьбі з фашистською ордою на фронтах війни і в тилу,, в партизанських загонах і з'єднаннях. Більше 200 наших земляків було нагороджено орденами І медалями за мужність та героїзм в роки Великої Вітчизняної війни.

У 1944 p. Україна була звільнена від німецько - фашистських загарбників. Пропалені порохом, змарнілі від безсонних ночей поспішали вони далі звільняти народи від гітлерівського ira. Не багатьом судилося повернутися на рідну землю.
На території села Терешківка проживали ветерани, які вижили і донесли до нас пам'ять про тих кого вони ховали у своєму вогненному жерлі. Від рідного дому аж на Далекий Схід пролягли дороги нашого земляка Бирченко Миколи Єгоровича. Народився 19 грудня 1922 року в сім'ї селянина. Сім'я жила бідно, батько помер в 1933 p., крім його в сім'ї ще було 3 дітей. Один з братів загинув на війні. В школу не ходив. Був призваний до армії в 1943 p.. Воював по всій Україні та Молдовії, Румунії, Чехословаччині. Найбільше запам'яталися події в Карпатах, коли їхня частина звільняла оточений полк радянських військ. В ході однодобової операції кільце оточення вони розірвали, врятували 1000 воїнів та штаб полку. За це учасники операції були нагороджені орденами і медалями. Перемогу Микола Єгорович зустрів у Чехословаччині. Першу нагороду - медаль "За бойові заслуги" отримав у Румунії. Орден Слави першого ступеня - за операцію у Карпатах. Другий орден слави отримав у Чехословаччині, медаль "За відвагу" - отримав у квітні 1945 р. там же. Після війни ще 5 років служив у Збройних Силах СРСР. По закінченню служби повернувся в с. Терешківку. За свою невтомну, повоєнний період, працю нагороджений Орденом ім.. Леніна.
Жила в с. Терешківка тиха і нічим не примітна людина, вчитель-пенсіонер Павло Кирилович Кривошап. Довгий час мало хто знав про його складну долю, бо був він у роки війни в'язнем німецьких концтаборів, а ще не так давно розповідати про це було не можна. Так і жив він зі своїм тягарем богато довгих десятиліть.

Кривошап Павло Кирилович народився 6 листопада 1923 р. в с. Княжичі Ямпільського району Сумської області. У вересні 1942 р. дев'ятирічним юнаком був вивезений в Німеччину примусово. Два тижні Павло Кирилович працював в Берліні на військовому заводі, де вироблялися військові снаряди.Молодий юнак, не зміг виробляти зброю, яка використовувалася у війні проти його Батьківщини і втік. Довго він переховувався, але німці знайшли його, затримали і помістили в штраф-табір, де він знаходився 7 тижнів. Після перебування в штраф-таборі його разом з іншими полоненими, як політичного в'язня, було відправлено до концтабору Бухенвальд, там він був зареєстрований під номером 27962, як "політичний росіянин". У Бухенвальді Павло Кирилович перебував з 25 січня 1944 р. по 11 квітня 1945 р. Деякий час Павло Кирилович перебував у філіалі концтабору Дора-Мітельбау, де військовополонені працювали в підземеллі на заводі в нелюдських умовах. Тут Павло Кирилович захворів на крупозне запалення легенів.
Умови у цьому таборі були дуже страшні, а тому багато полонених хворіло. СС прийняло рішення: Вивезти хворих і знесилених в'язнів в Берген-Бельзем оскільки вони були не працездатними. Цинічно говорили в СС про Берген-Бельзен, як про "табір відпочинку". Перший санітарний ешелон, який зкладався з 1000 в'язнів, більшість з яких хворіло на туберкульоз, прибув в Берген-Бельзен із Дора-Мітельбау весною 1944 року. Хворих не супроводив не один лікар. Із цих людей до звільнення табору дожили лише 57 чоловік. Серед них був Павло Кирилович.
Після звільнення полонених у квітні 1945 р. Кривошап Павло Кирилович повернувся додому. Все своє життя пропрацював вчителем математики в Терешківській середній школі.

Криваву данину зібрала друга світова війна. До рідних домівок не повернулося 195 чоловік наших земляків, жителів села Терешківки Односельцями свято зберігаються пам'ять про загиблих. В 1958 році споруджено пам'ятник загиблим воїнам - землякам, та воїнам, що загинули під час визволення території села Терешківка. Пам'ятник було реставровано в 1971 році. Автором поновленого пам'ятника став архітектор Акімов. На постаменті ми бачимо сумну постать української матері, що проводжає свого рідного сина на війну. Мати тихо і лагідно прихилила голову до грудей сина. В цей час їй дуже тяжко і хочеться гірко плакати, але вона в той же час відчуває гордість за свого сина - захисника. Син сильними руками обійняв матір. Погляд його направлений далеко вперед. Він вірить у перемогу свого народу над фашистською ордою. В цю хвилину він сповнений бажання дати відсіч ворогові який віроломно здійснив напад на його Батьківщину, відплатити за горе і сльози матерів і дітей. В образі сина архітектор показав молоде покоління, яке разом з дідами і батьками боролися проти агресії, за сучасну вільну і незалежну Україну.

'''ТЕРЕШКІВКА У ПОВОЕННИЙ ПЕРІОД.'''
В 1953 році в зв'язку з укрупненням колгоспів на території села був утворений один колгосп імені М.В. Фрунзе, в який влились колгоспи "Шлях до соціалізму", імені Тельмана та імені Карла Маркса (с. Буцикове).
Першим головою правління колгоспу імені Фрунзе був Цокота Григорій Іванович, який працював до 1964 року. В ці роки колгосп був передовим у районі. Вперше курганний спосіб силосування було запроваджено в нашому колгоспі. На базі колгоспу проводилися районні та обласні семінари.

23 лютого 1973 року відбулося нове укрупнення колгоспу. Колгосп "Дружба" (с. Печище), "Перше Травня" (с. Грицаківка), імені М.В.Фрунзе було об'єднано в один. Керувати великогалузевим господарством став Лиштван Борис Макарович.

З 1974 року на чолі господарства Шепіль Яків Андрійович. У 1983 році колгосп Імені Фрунзе був знову реорганізований на три колгоспи. П'ять років підряд з І98І-І985 рр колгосп тримав перехідний кубок "Рекордсменка" за високі показники по виробництву яєць. 1984 рік був найбільш успішний. Було вироблено 24 млн штук яєць проти 22 млн. шт. яєць за планом. Колгосп вийшов переможцем змагання за приз "Врожайна картопля", "Красна нива". Прославили колгосп своєю працею: Шапаренко Василь Іванович, який був нагороджений Почесною грамотою механізатор Сущенко Василь Костянтинович відзначився на збиранні цукрових буряків. Доярка Лебедка Ніна Кононівна була нагороджена орденом "Дружби народів".

На сучасному етапі радикальних реформ на селі колишній колгосп імені Фрунзе був реформований у приватне підприємство агрофірма "Весна", а згодом яка стала філією багатогалузевого господарства ЗАТ НВП “Райз-АГРО”.--[[Користувач:Паращенко Ігор Володимирович|Паращенко Ігор Володимирович]] ([[Обговорення користувача:Паращенко Ігор Володимирович|обговорення]]) 11:40, 22 червня 2016 (EEST)

==Населення==
==Органи влади==
==Економіка== 
==Медицина==
==Освіта== 
===Дошкільна, шкільна і позашкільна освіта===
===Заклади спеціальної та вищої освіти===
==Культура== 
==Релігія==
==Спорт==
==Пам'ятки архітектури, історії та культури== 
==Персоналії==
==ЗМІ==
===Друковані ЗМІ===
===Електронні ЗМІ===
==Пошта, зв'язок, банківська сфера==
==Цікаві факти== 
==Фотогалерея==
{|
|[[Файл:ЗАКЛАДНИЙ_КАМІНЬ_ДЕРЕВЯНОЇ_ЦЕРКВИ_СВЯТОЇ_КАТЕРИНИ.jpg|200px|thumb|left|Підпис під зображенням|Закладний камінь дерев'яної церкви святої Катерини]]
|[[Файл:Парасочка_Б.П..jpg|200px|thumb|left|Підпис під зображенням|Голова колгоспу Парасочка Б.П.]]
|[[Файл:КРИВОШАП_П.К..jpg|200px|thumb|left|Підпис під зображенням|В'язень Бухенвальда Кривошап П.К]]
|[[Файл:Старий_ПАМЯТНИК.jpg|200px|thumb|left|Підпис під зображенням|Старий пам'ятник загиблим воїнам-односельцям]]
|[[Файл:Снагощенко_Д.К..jpg|200px|thumb|left|Підпис під зображенням|Голова колгоспу Снагощенко К.Д.]]
|-
|[[Файл:Відкриття_памятника_1.jpg|200px|thumb|left|Підпис під зображенням|Відкриття пам'ятника 1972 1]]
|[[Файл:Відкриття_памятника_2.jpg|200px|thumb|left|Підпис під зображенням|Відкриття пам'ятника 1972 2]]
|[[Файл:СТАРИЙ_КЛУБ.jpg|200px|thumb|left|Підпис під зображенням|Приміщення старого клубу на фундаменті церкви]]
|[[Файл:Краєвид_села.jpg|200px|thumb|left|Підпис під зображенням|Краєвиди села. Ставок]]
|[[Файл:Сучасний_вигляд_школи.JPG|200px|thumb|left|Підпис під зображенням|Сучасний вигляд Терешківського НВК]]
|}

==Примітки та посилання==
==Джерела==
==Література==
==Ресурси інтернету==

==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
Паращенко Ігор Володимирович