Перегляд вихідного коду сторінки Лише кургани-давніх скіфів слід

== Назва проекту ==

'''''“Лише кургани - давніх скіфів слід”.'''''

== Консультанти проекту ==

'''Болтрик Юрій Вікторович''' – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник  Національної Академії Наук України м. Київ, автор більше ніж ста наукових праць;

'''Єсін Вадим Миколайович''' – науковий співробітник сектору охорони культурної спадщини та археології ДІКЗ “Посулля”.

== Склад проектної групи: ==

Бойченко Василь ( 9 кл.)
Холод Владислав ( 9 кл.)
Герасименко Юлія ( 9 кл.)
Матюшенко Інна ( 9 кл.)
Терещенко Станіслав ( 9 кл.)
Гумен Яна ( 9 кл.)
Гумен Людмила ( 9 кл.)
Невожай Людмила ( 9 кл.)
Салогуб Евгенія ( 9 кл.)
Шевченко Вікторія ( 8 кл.)
Сердюк Вікторія ( 10 кл.)
Нелин Інна ( 9 кл.)

== Мета проекту  ==

Відновлення  історичної та культурної спадщини (курганів і могильників, стоянок скіфських племен) на території Басівської сільської ради Роменського району Сумської області.
Навчати веденню дослідницької роботи, журналістського дослідження, практичному застосуванню знань про художній опис, оповідання, легеди та прекази; розвивати зв’язне мовлення, логічне мислення, навички спілкування з людьми, роботи в команді, уміння працювати з різними джерелами інформації, з фотоапаратом, комп’ютером, сайтами мережі Інтернет; виховувати почуття патріотизму, поваги до історіїї рідного краю

== Етапи роботи над проектом ==

•Підготовчий – визначення теми і мети проекту.

•Планування – визначення джерел інформації, способів збирання та аналізу інформації, вибір методів дослідження, розподіл обов’язків між членами групи.

•Дослідження – збір інформації за допомогою опитування, ітерв’ю, спостереження, екскурсії до музеїв, первісних стоянок племен, могил, відвідування сайтів мережі Інтернет, читання наукової та художньої літератури.

'''''Походження Скіфської держави'''''
Скіфи проживали на наших землях у VII ст. до н. є. — ІІІ ст. н. е., прибувши сюди, на думку вчених, з Північного Ірану.Існують також легенди про походження скіфів. В одній із них стверджувалося, що скіфи з'явилися на своїй землі (як перший її народ) за тисячу років до навали Дарія (тобто у середині II тис. до н. е.) й були пов'язані з Дніпром, оскільки їхній першопращур Таргітай вважався сином Зевса та німфи — дочки Борисфена (Дніпра). Інша легенда відносила походження скіфів до Пониззя Дніпра, бо першим скіфським царем був Скіф — син Геракла та діви-Єхидни, яка жила у Гілеї. Обидві легенди цікаві тим, що перша розповідає про скіфів-землеробів (їхніми символами були плуг, ярмо, сокира, чаша), а друга про степових скотарів (їхніми символами названі лук, пояс, чаша). На сьогодні питання походження скіфів остаточно не розв'язане. Однак скіфські генеалогічні легенди стверджують і про місцеве походження скіфів, причому не лісостепових скіфів, а скіфів узагалі. У зв'язку з цим заслуговує на увагу висновок В. І. Абаєва про те, що у бронзовому віці пращури скіфів мігрували з Північного Причорномор'я на схід, дійшовши до Китаю. Пізніше частина їх повернулася назад уже у вигляді скіфів. Отже, цілком імовірними є два джерела формування скіфів: місцеве та прийшле. Наприкінці VI ст. до н. е. в причорноморських степах формується могутнє державне об'єднання на чолі зі скіфами — Велика Скіфія зістолицею поблизу сучасного м. Кам'янка-Дніпровська на Запоріжжі. Скіфську державу очолювали представники єдиної династії, влада яких була спадковою. Суспільство складалося з общинників, воїнів та жерців. Більшість населення Скіфії були вільними, біднішими чи багатшими людьми. У часи свого піднесення скіфська держава охоплювала величезну територію від Дунаю до Дону й від Чорного моря до сучасного Києва, на якійроживали різні за походженням народи. Це були перші паростки державності на українських землях.
 
Про господарське та культурне життя скіфів відомо в основному з даних археології. У V ст. до н. є. Скіфію описав давньогрецький історик Геродот. Її населення він поділив на 4 групи: царські скіфи, скіфи-кочовики, скіфи-хлібороби і скіфи орачі. Деяківчені на основі історичних джерел допускають, що скіфи-орачі, котрі жили в лісостеповій смузі між Дніпром і Дністром, були автохтонним населенням, нащадками трипільських племен, яких підкорили вихідці з Північного Ірану. Назва племені свідчить про поширення на його землях плужного рільництва. Можливо, і частина скіфів-хліборобів, які проживали на нижньому Подніпров'ї, також була автохтонним населенням. Скіфи-землероби жили осіло, займалися сільським господарством, вирощуючи пшеницю, просо, сочевицю, цибулю, часник. Значну частину вирощеного хліба вони продавали. Скіфи-кочівники «нічого не сіють і не орють». Вони випасали незліченні стада худоби в степах Наддніпрянщини, розводили коней, корів, овець. Жили кочові скіфи в чотири або шестиколісних критих возах, пересуваючись із чередами худоби степом. Царські скіфи — панівна верхівка державного об'єднання — жили на берегах Азовського моря і в степовому Криму. Вони займалися військовою справою, збирали данину з підлеглих племен.На чолі сильного дисциплінованого війська стояв цар. Його влада була необмеженою і божественною – він підпорядковувався лише Папею (Зевсу) й цариці богів Табіті. Вища каста – царські скіфи, які вважали усіх інших своїми рабами. 

Панували скіфи на українських землях 300–400 років – з VІ до ІІІ ст. до н. е.  В жилах сучасних східних слов'ян тече якась частина скіфської крові. Завойовуючи нові територі скіфи не ставили собі за мету знищити або витіснити осілих землеробів. Їм це було не потрібно. Аналіз археологічних матеріалів свідчить про те, що скіфи активно залучали представників автохтонних громад до своєї політичної й соціально-економічної структури. І після свого "зникнення" вони нікуди не поділися – осіли й залишилися на цій землі. 
У скіфів швидко виникло ремесло, прорівень розвитку якого свідчать знахідки у розкопаних царських курганах. Скіфські ремісники володіли технологією виплавки міді та заліза. Виготовляли зброю, військову амуніцію, знаряддя праці. Осілі племена ліпили з глини різний посуд. Значного поширення набули кушнірство і ткацтво. Знайдено численні ювелірні вироби надзвичайно складної роботи, зокрема славнозвісну скіфську пектораль. 
 
Добре розвиненою була торгівля між скіфськими племенами та грецькими містами-колоніями. Перші вивозили хліб, солену рибу, конопляне полотно, мед, віск, хутро, рабів, ввозили вина, золото, срібло, вироби з них, дорогу зброю, тканини та інші дорогоцінні речі.Від самого початку своєї появи в Криму та Причорномор'ї скіфи вели активну войовничу політику супроти своїх сусідів. Їхні успіхи у воєнних діях значною мірою були зумовлені наявністю у них найдосконалішої для тієї доби зброї. Скіфські воїни вирізнялися хоробрістю, ненавистю та жорстокістю до ворогів і одночасно військовою дружбою, побратимством та стійкістю. Вони не любили довгих облог і оборон, використовуючи тактику раптових блискавичних нападів. Ще в VII ст. до н. є. войовничі скіфи прорвалися в Передню Азію, розгромили Мідію, пронеслися по Сирії, Палестині, дійшли до володінь давнього Єгипту. Подібні походи були невичерпним джерелом збагачення. З-поміж військових успіхів скіфів слід також зазначити перемогу над перським царем Дарієм, який в 514 — 513 pp. до н. є. намагався їх завоювати.
Після розквіту скіфської держави, який тривав протягом VI — IV ст. до н. е., на межі IV—III ст. до н. є. почався раптовий спад. Серед його причин називають: погіршення кліматичних умов і усихання степів, тривале витолочування трав'яного покриву численними стадами худоби, занепад економічних ресурсів Лісостепу. Окрім цього, у III ст. до н. є. на землі Північного Причорномор'я з поволзько-приуральських степів прийшли кочові племена сарматів. У кількох битвах з ними царські скіфи зазнали невдачі й мусили відступити. Основна частина царських і кочових скіфів осіли в Нижньому Подніпров'ї та Степовому Криму й утворила нову державу — Малу Скіфію. Її столицею став Неаполь, залишки якого й досі зберігаються в передмісті Сімферополя. Частинаскіфів поступово переходили до осілого способу життя, займалася землеробством, садівництвом, торгівлею. Пожвавилися відносини з античними містами-державами. Найвищого розквіту Мала Скіфія досягла у II ст. до н. є. Вона встановила владу над Ольвією й почала збройне змагання з Херсонесом і Боспором за панування над всією Тавридою. У перших століттях нової ери спостерігалося ще одне піднесення економічної й політичної могутності Малої Скіфії. Але без воєнних трофеїв, у замкненому просторі, із застарілим суспільним ладом вона виявилася нежиттєздатною. До цього додалася агресія сарматів, а згодом й інших загарбників, що остаточно доконало скіфську державу. У III ст. н. є. Мала Скіфія фактично припинила своє існування. Скіфське населення, якому вдалося вижити, поступово асимілювалося серед інших народів.
Скіфи створили високу матеріальну культуру. Вона увібрала в себе досягнення місцевих племен, передових цивілізацій Сходу, Кавказу і, особливо, Греції, а пізніше — і Риму. У свою чергу Скіфія справляла істотний вплив на економіку, суспільний устрій, матеріальну культуру, ідеологію землеробського населення лісостепової України.

'''''Городища.''''' Зухвалість кочовиків добре відчули на собі ще скіфи -  хлібороби , які почали зводити укріплені городища. За скіфського часу цей процес набуває безпрецедентних масштабів. Сотні й тисячі гектарів обнесено глибокими ровами і високими валами.  Висота валів городищ сягає близько  10 м. Система укріплень потужна і добре продумана. Кожнеслабке з погляду рельєфу місце та в'їзд на городище зазвичай укріплювали додатковими лініями валів і ровів. Схили робили стрімкішими, підрізаючи їх (ескарпування). Городища включають цитадель (одну чи декілька), розташовану у найвищому місці й захищену додатковими укріпленнями, та примикаючі обшири (напільна частина). Заселеною була зазвичай цитадель. Така структура городищ забезпечувала захист населення навколишніх селищ разом із худобою і давала можливість за умов облоги певний час підтримувати автономне існування.Одним із найбільш ранніх у Середній Наддніпрянщині є Трахтемирівське городище, зведене у середині VII ст. дон. е. на стрімких кручах Дніпра навпроти м. Переяслава-Хмельницького. Його загальна площа — 500 га, цитаделі — 14 га. Дослідник Трахтемирова Г. Т. Ковпаненко вважає, що життя тут вирувало майже 150 років, а в VI ст. мешканці зненацька полишили його. Час зведення більшості городищ припадає на кінець VII—VI ст. до н. е. Серед найбільших городищ — Велике Ходосівське (2 тис. га) на Київщині та Мотронинське (220 га) у Потясминні. У верхів'ях Південного Бугу ровесником Трахтемирівського городища, а, можливо, й дещо ранішим, є Немирівське (110 га), у Посуллі — Басівське (близько 170га). Та найграндіознішим є Більське городище понад Ворсклою — 4 тис.га.Гігантські городища виконували роль своєрідних "столиць" регіонів. Їхня міць спиралася на весь людський потенціал, розпорошений по менших городищах та селищах.
 
•Консультації вчителя.

•Результати – Аналіз інформації. Формулювання висновків.
Оформлення роботи.

'''''Басівське скіфське городище'''''

Експедиційний загін “Світанок”  проживає на території Басівської сільської ради, де  знаходиться велике скіфське городище 6-3 ст. до н. е.  Археологічні дослідження проводились у  І906, 1946-47, 1957-59. Ми також вирішили провести своє дослідження.

Басівське городище  було центром землеробсько-скотарських племен басейну р. Сули. Городище складалося з житлової частини, розташованої на трьох плато, і напільної ділянки - місця загону для худоби.

Всі частини Басівського городища були укріплені ровами й валами. Під час розкопок виявлено залишки наземних жител, знайдено численні уламки місцевого ліпного та античного привізного посуду, зброю, прикраси тощо. Величезне Басівське городище YІ-ІІІст. до н.е., розташоване на північ від м.  Ромни  - найбільше поселення скіфської доби в лісостеповій зоні України. Городище розташоване посередині між с. Басівка та Великі Будки на високому правому березі річки Хмелівки. Розміщене на трьох плато , розділених між собою ярами і оточених з північного заходу, півдня і сходу ярами, схили яких додатково укріплені системою ровів і валів. Висота валів доходить до 5м., а глибина ровів до 2м. Городище було досить сильно укріплене,а техніка будівництва укріплених жилих площадок стояла на досить високому рівні.  Внаслідок багатовікового життя із залишків житлових споруд, різних побутових і господарських предметів утворилося нашарування товщиною 2м.

Крайня до заходу, найбільша і найвища площадка городища – Башта, відділена Широким яром від наступної на схід площадки, що називається Аршавське.

Третя, східна частина,  відділена від Аршавського Цегельницьким яром, називається урочище Городок або Малий Городок. Башта і Аршавське з’єднані між собою в північній частині проходом до валу. Далі на північ, з напільної частини,  Башта і Аршавське  обгороджені двома рядами валів, що розташовані на відстані 60м. один від одного. Вали ці постійно розорювалися і на сьогодні висота їх не перевищує 1м. Всі три площадки городища  поєднані в єдине ціле дугоподібним валом, що обходить їх на віддалі  близько 0,5км на північ і упирається західним і східним кінцями у схили ярів. Кожна з  площадок городища має власні оборонні укріплення.

Витягнута з півдня на північ площадка Башти з півночі обгороджена валом заввишки 5,5 м і ровом. Східний кінець валу загинається на південний схід і, підходячи назустріч невеликому відрізкові валу від яру Широкого, утворює прохід між Баштою і Аршавським. Далі на захід вал зникає, переходячи в крутий обрив площадки, а рів зливається із схилами яру. З північного заходу, заходу і півдня площадка башти обгороджена двома рядами валів з ровом між ними, що йдуть по схилах яру. Крайній зовнішній вал круто обривається по схилу яру. З південного заходу і півдня схили Башти похилені і утворюють чотири виступаючі язики. Вони обгороджені тими самими валами, що і Башта, не мають спеціальних укріплень, і їх не можна виділити в окрему, четверту частину городища.

Коло східного кінця обидва вали зливаються в один і, загинаючись на південний схід, підходять до південного кінця площадки Аршавського, утворюючи ніби великі ворота з Широкого яру в Цегельницький. Саме проти цих воріт по дну Цегельницького яру протікає струмок, який тепер являє собою заболочений мочар. Східні схили Башти не мають спеціальних укріплень, а двома уступами спускаються в яр Широкий.
Площадка Аршавського витягнута з півночі на південь і звужується клином до південного кінця. Поверхня її похило знижується з півночі на південь. Вал і рів є тільки в північній, напільній частині. Західний кінець валу підходить до валу Башти , що загинається всередину городища і утворює вхід до городища з півночі. Далі на схід вал зникає, а рів зливається з Цегельницьким яром. Західний і східний схили Аршавського не мають додаткових укріплень.
Третя частина частина городища – Малий Городок, яка займає південний край третього, витягнутого з північного сходу на південний захід відрога плато, обмежена з східного, південного і західного боку ярами, схили яких додатково укріплені валами й ровами. Від північно – східної, напільної частини вона відрізана валом і ровом з проходом посередині. Південно – західний кінець площадки Малого Городка відділений невисоким до 1м. валом і неглибоким до 60см. ровом. Малий городок відігравав значну роль в обороні, прикриваючи підступи до городища з південної сторони.

Найбільш укріпленим буланайбільша площадка під назвою Башта, круті схили якої з південно – західної сторони і південної обведені подвійним рядом валів і ярів. Третій ряд зараз майже непомітний, проходив по верхньому краю площадки городища. Та частина, яка підступала із північного сходу, обнесена валом частина була незаселеною, і, очевидно, служила загоном для худоби. Жила площа городища не перевищувала 12га.   Для будівництва валу  землю брали зі  сторони площадки городища,  в результаті чого вздовж внутрішньої сторони валу утворились лощини і западини, які заповнилися пізніше культурними відкладеннями. Валом відгороджували не тільки житлові будови, але й загони для худоби, поля, пасовища і тому укріплення являє собою цілу систему земляних насипів – валів, які деінде доходять до 5м., а рови  - до 2м. Це явно свідчить про високу майстерність і обізнаність скіфських будівників.

Виникнення Басівського городища відноситься до VІ ст. до.н.е. і існувало воно до ІІІ ст. до н.е., тобто відноситься до того часу, як і скіфські могили.
Основним типом жител були наземні стовпові будови з глинобитними підлогами і печами  купольним зводом на каркасній основі. Зустрічалися також круглі юртободібні споруди із заглибленою підлогою, центральним опорним стовпом і плетеними стінами, обмазаними глиною. Багато зернових і господарських ям. Нижній шар – горизонт культурного шару відноситься до VІ ст. до. н.е., другий і третій – до V – ІV ст.до.н.е. Верхній горизонт містить останки ІІІ – ІІ ст. до.н.е.

Основою господарського життя населення було осіле пастушаче скотарство, землеробство, полювання. Ремесло зберегло свій натурально – домашній характер. Щодо кераміки різних періодів, то вона характеризується дивною стійкістю і одноманітністю основних форм і мотивів. Це липні горшки з глини з добавкою шамота, з високим днищем,  нерідко виступаючою закраїною, округло випуклим конусом, завужкною шийкою і м’яко відогнутим вінчиком.

Варіанти форми залежать від більшої або меншої висоти максимального розширення корпуса, ступеня завуження шийки чи відгину вінчика. Орнамент складається із пальцевих ямок, рідше – нарізок на зовнішньому обрізі вінчика, проколів наскрізь під краєм, виконаних зазвичай зсередини, нерідко з наколів з випуклинами. В ранніх шарах зустрічаються уламки горшків, у яких краї вінчиків неначе потовщені. Зустрічаються миски на високому піддоніз прямим чи загнутим всередину краєм. Дуже часто зустрічаються кушини з округлим корпусом, високою циліндричною шийкою і відігнутим у вигляді козирка вінчиком. Іноді до корпусу прикріплювались широкі смугасті ручки з продовгуватими жолобками. Зустрічаються також горшочки і мисочки, які відтворюють форми звичайного кухонного посуду. Вперше невеликі розвідувальні розкопки городища проводив наш земляк професор М. О. Макаренко в в 1906 р.

Решта інвентаря це окремі предмети зброї і кінської збруї, стріли, панцирні лусточки, вуздечні пряжки, буси, каблучки; знаряддя праці для обробітку землі – серпи, тертушки, зернотерки; побутовий інвентар –шила, ножі, проколки, прясла. Всі вони характеризують осілий побут мешканців городища.

Судячи по великій кількості кісток диких і приручених тварин, скотарство і полювання відігравало велику роль. М’ясо коней використовувалось в їжу поряд зм’ясом великої і дрібної рогатої худоби та свиней. Кістки диких тварин свідчать про різноманітність лісової та польової фауни. Були знайдені кістки лосів, ведмедів, вовків, лисиць, бобрів, собак, яких уже приручили.

До найбільш ранніх знахідок на городищі належать передані археологом Б. А. Шрамком під час розкопок 1967 року.
Це двокільчасті бронзові вуздечка з підвісками. До VІ ст. до.н.е. відноситься бронзова хрестовина булавка з подвійною орлиною головою, цікава тим, що має сліди браку в ливарній справі; до цього ж періоду відноситься бронзова булавка з головкою у вигляді гвізка та рубчиками на стержні. Найбільш раніші предмети античного імпорту на Басівському городищі відносяться до кінця VІ ст. до. н.е. Серед них поодинокі обломки хіоських амфор, денце коринфського келиха, два уламки стінок чорного фігурного посуду. Так як городище виникло в VІст.до.н.е, то розквіт життя припадає на V і особливо ІVст.до.н.е. До цього періоду відноситься ряд житлових комплексів, господарських ям, фрагменти амфорної  та горнолакової кераміки.

Безпереривно існування Басівського городища продовжується до ІІІ – ІІ ст.до.н.е. В його верхніх шарах зустрічаються уламки пізньої елліністичної кераміки, бронзові прикраси. Знахідки речей грецького походження ( 13 амфор) та їх уламки, різні прикраси, зброя свідчать про те, що поселенці городища, звичайно родоплемінна знать, мали певні торгові стосунки з містами грецьких Причорноморських колоній”.

Розкопки Басівського городища проводилися неодноразово, адже це одне з найбільших скіфських городищ Посулля. Влітку 1992 року після сорокарічної перерви за роботу взявся молодий археолог з Києва Ю. В. Болтрик зі своєю групою. Нам вдалося зв’язатися  з цим видатним вченим – археологом, який зараз мешкає в Києві, але і до цього часу пам’ятає розкопки на Басівському городищі.

•Оцінка результатів і роботи в цілому.

•Групи у проекті - дослідники, історики, журналісти, письменники.

Зі спогадів Ю. В. Болтрика:
Після розвідки на вертольоті вирішено було розкопувати поблизу с. Пшінчиного так зване Аршавське городище, що входить до системи укріплень Басівського. Місяць напруженої роботи, в якій брали участь працівники Роменського краєзнавчого музею, дав великий підйомний матеріал, що датується ІV ст.до.н.е. Це фрагменти ліпної скіфської кераміки, грубої, зробленої вручну, без допомоги гончарного круга; уламки витонченого грецького посуду, які археологи після копіткої праці склеювали в єдину цілу річ. Знайдено шматки глини, що нею давні мешканці обмазували стіни своїх жител, глиняні конуси, призначення яких невідоме; залишки хатніх вогнищ; кам’яні та глиняні прясла, що насаджувались на кінець веретина для збільшення його ваги; кулі з глиби або каменю для метання пращ. Дуже полюбляли скіфи вволю покуштувати м’яса. Кістки свійських і диких тварин викопували на кожному кроці.

Серед бронзових речей знайшли тригранні  наконечники для стріл, серги, заколки для одягу. Залізні вироби обмежуються шилом, декількома кухонними ножами, один з яких має кістяну відшліфовану ручку, і серпом.Остання знахідка свідчить про наявність в городищі землеробства. 

Велику увагу викликали мініатюрні горщечки, які становлять десь 2- 3см. в діаметрі і 5 -6 см. в висоті. Думки археологів розділились. Це або культові речі, або посуд для збереження дорогих грецьких парфумів чи ароматичних масел, або найвірогідніше дитячі іграшки, якими обдарювали місцеві гончарі своїх малюків.

Суспільний устрій скіфських племен характеризується майновою нерівністю, тут був поділ на багатих і бідних. До багатих відносилась родоплемінна верхівка, яка наживалась за рахунок рядових скіфів і пограбування сусідніх племен під час нападів. В цьому суспільстві була сильна влада воєначальника – вождя, шануючи якого, після смерті, насипали величезний курган.

Протягом ІІІ ст. до.н.е. внаслідок багатьох воєнних поразок у війнах з іншими племенами , іде занепад військової могутності скіфів. Остаточно занепад відбувся в кінці ІІ ст. до.н.е. під натиском племен сарматів, які кочували до цього в прикаспійських степах.

І ось найцікавіша знахідка, яка засвідчує про сутички скіфів з іншими племенами. В одній оселі відкопали кістяк жінки, що лежала на спині, в неприродній позі.” Серед моїх учнів виникла легенда про неї.
 
В 2000р., коли розкопки повністю були припинені, під час великої зливи обвалився один із валів. Водою було вимито цінні археологічні знахідки, які розібрали по домівках місцеві жителі. Деякі з них нам вдалося відшукати.
Починаючи з 2000р.на території городища свою негідну  справу  чинять ”чо́рні археоло́ги”, які незаконно проводять археологічні розвідки. Чорна археологія є неофіційним але широко вживаним поняттям. Зі справжньою археологією вона має мало спільного, бо по суті зводиться до пошуку скарбів.
Сучасні чорні археологи не гребують тими знахідками, що цікавили раніше лише справжніх археологів. Розвиток науки, розуміння цінності артефактів минувшини призвели до того, що керамікою, іржавою зброєю, грубими статуетками з простих матеріалів тощо почали цікавитися приватні колекціонери. Цей попит і породив чорну археологію.Формальною ознакою чорної археології є її незаконність та аматорський характер — відсутність дозволу на розкопки, та те, що розкопки проводять неспеціалісти. Але відмінність полягає у самій суті — метою археології як науки є вивчення історії, отримання відомостей про минуле через вивчення давніх пам'яток, в той час як чорних археологів цікавлять лише артефакти минувшини самі по собі зазвичай з корисливою метою.Справжні археологи, проводячи розкопки,збирають величезний масив інформації — місце знаходження, супутні знахідки, розташування, тощо, усе це ретельно задокументовується. Розкоп можна зробити лише один раз і якщо не зібрати інформацію, яку можна в цей час отримати, вона буде втрачена назавжди. Шукачі ж скарбів шукають лише те, що можна продати, вони марнують навіть ті знахідки, що не мають з їх точки зору цінності, а про документування розкопок і говорити нічого. Кожна знахідка зроблена чорними археологами це назавжди втрачені відомості про минуле. За період з 2000р. по 2013р. шкода від них значна.

''''Скіфські кургани на території Басівської сільської ради.''''
Скіфи дуже шанобливо відносилися до могил пращурів. На багатьох курганах ставили статуї, присвячені культу предків, відомі у нас як «кам'яні баби».
Віра в потойбічне життя і безсмертя душі породила пишний, урочистий і водночас жорстокий поховальний обряд, який ніби віддзеркалював характер самого народу. Вчені вважають, що саме Роменщина є центром священної землі «Геррос», де, за свідченням грецького історика Геродота, скіфи ховали своїх царів і вельмож. Яскраве підтвердження цьому - сотні стародавніх поховань у нашому краї - курганів, які збереглися до наших днів. Зачаровані їх величчю, археологи визнали, що нічого подібного серед скіфських пам’яток немає ні на теренах України, ні колишнього Радянського Союзу.Цінні знахідки з курганів нашого краю є справжніми шедеврами світової культури: вони займають почесні місця в експозиціях музею історичних коштовностей України, Національному історичному музеї Києва, провідних музеях Росії.Як спогад про одну з наймогутніших колись у світі - Скіфську державу, залишились численні кургани і на території Басівської сільської ради. 


'''''Група скіфських курганів с. Басівка	VII – III ст. до н. X. Понад 50 насипів '''''
''“Мала батьківщина… Ми часто мріємо про високі гори, блакитне море, далекі країни з безкінечними пустелями й гарячим сонцем. І рідко згадуємо красу рідного краю, його неповторність, багату історію.”''

Так говорить про свою рідну домівку член експедиційного загону “Світанок”  Матюшенко Інна

Я народилася в селі Басівка Роменського району Сумської області. Для когось – це просто географічна назва, яких багато на карті України. Для мене – рідний куточок з славним минулим, прекрасним сьогоденням, невідомим майбутнім.  

Піднімаюся на гору з дивною назвою Банька.  Перед очима відкривається прекрасний краєвид. Унизу розкинулося село Басівка, розділене тоненькою голубою стрічкою. То Хмелівка, яка несе свої води в повноводу Сулу. Серед села видніється двоповерхова школа, побудована на місці маєтку пана Баса (вважають, що й назва села пов’ язана з цим прізвищем). За шкільним садом – панська купальня. Вірніше, маленький острівець на річці. 

А   за полем - Басівське скіфське городище та високі царські кургани. Наші далекі предки вирощували на цій землі хліб, випасали худобу, відбивали набіги племен сарматів:
''
Я скіф 

На дикому кургані.

Рука до лука приросла.

А лук тугий – то долі грані, 

Як два крила – добра і зла…

Та все, що тут на видноколі:	

могили, ріки, зелен гай – 

моя земля!.. Моє це поле.

І мій безмірний небокрай.''

Й.Дудка «Скіф»

Навпроти гори тягнеться правічний густий ліс. Він і досі поритий окопами, які залишилися ще з часів війни. За лісом – широке поле. Колись там був маєток перекладачівта літературознавців Андрія та Олени Колтоновських. Тепер лише пам’ятний знак та кущ бузку над яром нагадують нам про цих відомих жителів моєї малої батьківщини. 
Кидаю погляд за село: дорога з Басівки, як велетенське дерево, простягла одну гілку до Бесарабки, яка потонула в блідо-рожевих квітах яблунь, черешень, вишень. Інша - повернула направо, за декілька кілометрів роз’єдналася: одна вітка потяглася вгору до Вощилихи, інша побігла понад Хмелівкою до Великих Будок.   
Це все моя батьківщина, моя щедра на історію  й багата земля… 
А перед очима проходить тисячолітня історія…

''«…Моє рідне, миле і славне село Вощилиха. В усі пори року ти прекрасне. Весною милуєш око білопінним цвітом садів, влітку квітуєш барвами найніжніших квітів, восени п’яниш насиченим ароматом достиглих яблук і груш, а взимку засліплюєш казковим мереживом морозних візерунків...»'',- так висловилася про свою малу батьківщину учениця Басівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, член експедиційного загону “Світанок”  Вікторія Шевченко. 

Будь-який куточок села і навколо нього неповторний і мальовничий. Теплої весни наприкінці березня, а холоднішої – в квітні й до травня оживають луки, прокидаються від зимового спокою трави. Все довкола набуває зеленого забарвлення, та пройде деякий час і колір змінюється на яскраво жовтий – починає цвісти купальниця європейська, кульбаба звичайна. В кінці травня на початку червня зацвітають злаки і тоді лука перетворюється на велетенське море різнотрав’я, кольори змінюються від золотистого, рудого до малинового, фіолетового. Тільки справжній поціновувач краси природи зможе збагнути велич і неповторність царини рослин.

Серед неозорих полів, у перешіптуванні верхівок дерев у лісі, в оточенні ярів та горбів, на високому березі тихоплинної річки Сули розкинулася Вощилиха, одне із багатьох сіл Басівської сільської ради.Красиве, пишне й мальовниче село . Знаходиться воно на   правому березі річки Сули. Тут же – величезна кількість скіфських курганів, які свято бережуть таємницю тисячолітньої історії краю.


'''''Група скіфських курганів та городище с. Великі Будки VII – III ст. до н. X, 16 насипів
Група скіфських курганів за 2 км на схід від с.Великі Будки	VII – III ст. до н. X, 26 насипів''''' 
''Дослідження члена експедиційного загону “Світанок”
Гумен Людмили''
Багато століть сходить над славною роменською землею золоте сонце, світить ясний місяць, сяють тихі зорі, пливуть у синю далечінь хмари. Дорогий і милий серцю рідний край, наша батьківщина. Не раз і не два ти переживала дні сили і слави, мала справді легендарних героїв, мужньо переносила найважчі випробування. То були часи, коли гинули не сотні, а тисячі твоїх дочок і синів... А потім, як казкова пташка, відроджувалася, виростала з пожарищ і руїн, виховувала нові покоління закоханих у рідну землю прихильників правди і волі. 
... Було це ще в ті часи, коли на нашу землю дуже часто нападали злі вороги. Чорною ордою проносились вони по місцевості, спустошуючи її дотла. Треба було якось боронити рідну землю. Але ж як її боронити , коли вороги як та гадина, виповзали невідомо звідки і в будь-який час.
Зібрались старійшини та й стали радитись. Одні пропонували по черзі виходити далеко в поле, щоб бачити, коли вороги наближаються, а потім стрімголов мчати назад і повідомляти людей про напад. Інші радили кинути клич по навколишніх землях, зібрати велике військо та разом піти в наступ на підступного ворога.

А зупинились на тому, що слід побудувати багато великих сторожових будок. З них і ворога далеко видно, і швидше людей повідомляти можна, розпалюючи великі вогнища на землі.Із-за цих нехитрих споруд і назвали село Великі Будки.

Існує ще одна легенда про походження мого рідного села.
Назва села Великі Будки походить від збудованої рибалками на правому, високому березі Сули, ще за сивої давнини, великої будки для тимчасового перебування під час риболовецького походу. Це місце сподобалося всім, тому згодом було споруджено постійні житла. Так і виникло поселення.

Красиве і гарне село Великі Будки. Розкинулося воно на схилах правого берега річки Сули, в живописній долині її правої притоки Хмелівки. Обабіч села на плато знаходиться археологічна пам’ятка – Будківське городище та скіфський курганний некрополь. Територія села складає 7,95 га.
У кожного з нас є свій милий серцю рай – ота мала батьківщина, куди линемо душею і серцем, де насолоджуємося миром і спокоєм, де черпаємо силу й наснагу для життя.Сюди ми повертаємо з далеких, припорошених пилом доріг, тут у зелених луках та квітучих садах знаходимо утіху й розраду. І як би далеко не закинула нас доля – отой, до болю рідний, любистків подих землі кличе і манить в свої обійми.
Для кожної людини найдорожчий той край, де вона народилася, звідки пішла у світ. А для мене найдорожчим, найкращим є наше рідне село  - Великі Будки.

Я люблю його свіжі росяні світанки, люблю блукати в густому тумані  заплавних лук, люблю спостерігати за заходом сонця, стоячи у вечірніх сутінках біля підніжжя скіфських курганів.

А як хороше спекотного літнього дня з головою пірнути в спокійну течію Сули, відчути на собі прпохолоду її краплин. Або ж посидіти в затінку верб над Хмелівкою.
Неподалік села, за пагорбом росте ліс. Здіймає до неба руки-віти, розливає навкруг стоголосий спів птахів, грайливо перешіптується з вітром. Мені подобається броити по лісу восени, слухати шурхіт опалого листя. І, звичайно ж, збирати гриби: ранні та пізні опеньки, а влітку маслята, лисички, боровики...
Гарне наше село: маленьке, затишне. Як добре, що я народилася саме в ньому. І люди в цьому селі живуть добрі й привітні. До того ж працьовиті й хазяйновиті.
Колиска мого дитинства... У твоїх споришевих стежках загубились перші кроки мого життя, звідси проляже моя стежина в доросле самостійне життя. Та куди не закине мене доля, ти завжди будеш в моїй пам’яті. Як же хочеться зберегти красу та велич скіфських курганів на території мого села!

'''''Група скіфських курганів	с.Велика Бутівка на правому березі р.Хмелівка VII – III ст. до н. X, декілька насипів'''''
''Село моє зелено-кучеряве,

Між верб, ставків виблискує кришталь.

Поміж лугів, поміж пахучі трави

Дорога тихо в'ється в синю даль.''

( Сердюк Вікторія, член експедиційного загону “Світанок”)

Є на землі місце, де помістилось усе найдорожче, найкраще для мене. Місце, де кожна стежка, кожне дерево нагадують пору безтурботного дитинства... Це — моє село Велика Бутівка, яке знаходиться на території Басівської сільської ради.Воно невелике, але дуже мальовниче. Особливо дуже гарне навесні, коли цвітуть сади, і влітку, коли будинки потопають у зелені та квітах, восени, коли палають осінні вогнища у лісах і дібровах, жовтогарячими свічками палахкотять молоді тополі, багрянцем наливаються клени, пахнуть жоржини, золоті качани кукурудзи, соняхи та стиглі яблука Дорога до села пролягає через  поле та степ, збігає в долини, сірою стрічкою здіймається на пагорби. А далі розташований шматок незайманого степу, горбів та схилів. Весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. Зі степом стикаються зелені поля. 

Багато народів хвиля за хвилею прокотилась нашою місцевістю. Ми взяли у спадок їхню кров і незліченні могили, з яких вони промовляють до нас, закликають до єдності, злагоди і свободи. Скіфи – могутні волелюбні племена.      

Мабуть, поняття «рідний край» закладається в людині з народження. Ніби нічого особливого в тій місцевості й немає, а от найближче, найрідніше. Рідний край завжди асоціюється з домом, з матір’ю, родиною, друзями. Саме звідси починається освоєння та пізнання світу, тут проходять перші кроки в навчанні, перше почуття та інші перші найсильніші враження. Тому таким дорогим він є для кожної людини - як спогад про дитинство, як зв’язок з минулим. Поняття «рідного краю» невід’ємне від поняття “рідна мова”, “культура”, “історія”, “минувшина”. Виникає велике бажання плекати та берегти , передати у спадок своїм дітям.І якщо хтось відрікається від усього цього, зневажає, то стає духовним яничаром. І його чекає така ж зневага від власних дітей.

Всі ці  кургани на території нашої сільської ради  відносяться до Посульської групи. В кінці минулого століття відомий вчений   І. А. Лінніченко писав про посульські кургани: "Роменський повіт являє собою одну з допитливих в археологічному відношенні місце¬вість. Тут по всьому нагірному березі р. Сули протягом бага¬тьох верст тягнуться обширні групи кур¬га¬¬нів дуже великих розмірів. Як прави¬ло, в кожній такій групі підвищуються 1-2 величезні кургани висотою до 20 м. Ці центральні велетні оточені кількома меншими курганами, але значних розмірів 8-12 м, і великою кількістю (сотнями) маленьких".

За свідченням археологів, більшість Посульських курганів було споруджено в VІ-V ст. до н. е.За більш ніж 2,5 тисячі років більшість малих курганів було розорано і зрівняно із землею, а значну кількість великих пограбовано ще до нашої ери і розкопано понад сто років тому. Така ж доля спіткала і кургани на території Басівської сільської ради. Метою нашогодослідження є збереження уцілілих частин городища  та  могильників для наступних поколінь. Ценаша історія, яку ми повинні зберегти для нащадків. Показати всьому світу їх красу і велич.

Про те, як насипались кургани в IV ст. до н. е., розповідає в своїх творах Геродот. Коли гинув або помирав скіфський вождь або цар, його тіло муміфікували і в парадному вбранні на колісниці обвозили по всій підвладній йому території. За колісницею слідували воїни, слуги, дружини, гнали рабів і коней. При зустрічі з похоронною процесією місцеве населення виявляло глибокий сум і покору, відправлявся відповідний обряд. На сороковий день траурна процесія досягала місця поховання. Біля могили вбивали одну із дружин вождя або наложницю, рабів, коней і ховали разом з ним. У могилу клали зброю, особисті речі, їжу. Після цього справляли поховальний обряд (тризну) і насипали високий курган.

У рядових посульських курганах до 2 м висотою могили мають вигляд ям з балочним перекриттям. В більшості влаштовувались гробниці у вигляді зрубів із балок в 7-12 вінець і стовпами по кутках. Іноді зруб замінювався обшивкою стін з вертикально поставлених дощок, нижні кінці яких закріплювались у канавках вздовж стін. У найбільших курганах викопувались великі ями з уступами. 
Перекриття на уступі робилось із двох рядів балок. Для спуску в таку (до 5 метрів глибини) гробницю викопувалась яма із східцями. Дно ями вкривали березовою корою або посипали вапном і червоною фарбою. Особливе значення в ритуалі набуло поховальне вогнище, для якого над перекриттям споруджувався глиняний майданчик. Поряд з ямою трапляються сліди тризни у вигляді уламків посуду, кісток тварин і вугілля.

Поховані лежать у витягнутому положенні, переважно головою на південь. Знать хоронили в повному військовому спорядженні: з мечем, списами, бойовими сокирами, сагайдаком із стрілами. Біля однієї з стінок гробниці складався військовий обладунок, куди входили панцир, щит і рідше - ножі. Тут же клались сагайдак із стрілами, меч, сокира, бойові ножі. 

Праворуч похованого клали кінське спорядження, якого в посульських курганах особливо багато. В рядових могилах буває від 2 до 6, а в багатих — до 20 вуздечок. З курганів Посулля походить до 27 мечів, близько 100 наконечників списів, 24 бойові сокири, понад 20 панцирів і близько 230 вуздечок. У кожній могилі обов'язковий сагайдачний набір стріл. У гробниці, найчастіше біля голови похованого, знаходять кістки від жертовного м'яса і глиняний посуд. У багатьох могилах ставились бронзові казани, амфори і художньо оздоблений посуд. Прикрашали воїнів золотими гривнями і бляшками. У 18-ти чоловічих похованнях виявлено кістяки супроводжуючих жінок у багатих нарядах, очевидно, дружин або наложниць.


'''''Шляхи збереження нашої історії'''''
Є у скіфському менталітеті те, що гідне найвищої поваги.  Скіф – це символ свободи, незалежності, непокори чужинцям. Ментальність скіфа – це ментальність орла, птаха сильного, безжалісного, вільного.  
Скіф ніколи не лишав на полі бою пораненого товариша, а того, хто потрапив у полон, визволяв ціною власного життя. Скіф ніколи не залишав у біді свою родину, свій народ, свою країну. Він органічно не міг бути зрадником.  Як же нам зберегти пам’ять і залишки культурного надбання цього безстрашного народу? Ці високі кургани, які повинні стояти і наступні тисячоліття. Як не стати зрадниками і руйнівниками своєї історії? Адже ми являємося в якійсь мірі нащадками скіфів. (Додаток 3)
Ми живемо в дуже красивому і історично багатому краю!Стільки вирішальних подій, видатних людей зосереджено в одному місці  у різний час. Наш край має значний туристичний потенціал, який треба лише трохи «підігріти» і створити умови.  На території нашої сільської ради  є цікаве природою надане місце: ліс, річка, поля, гаї. В нас є історичні пам’ятки, що ще залишилися, і можуть притягувати до себе туристів і саме завдяки їм ( туристам) ми зможемо зберегти все те, що лишили нам предки.  В нас ще є ті, хто можуть розповісти про історичне минуле – інтузіасти-краєзнавці, для тих,  кому це цікаво.  Ті, кому не байдужа доля своєї землі.
Ми, юні дослідники, готові взяти на себе цю місію. Головне, це почати, бо потенціал і бажання є! Звісно, що можна на все це махнути руками як на утопію, але обрати напрямок та розвивати його варто. Самостійно ми не справимося  з усіма викликами сьогодення. 
В занедбаному стані опинилася сива минувшина. Хто ж розтоптав свою славну давнину, не думаючи, що це національна гордість і витоки нашого існування? А тепер ми збираємо її по крупинках, стараємось дізнатися і зберегти нашу історію. Будемо надіятись, що часи зміняться і всі білі плями будуть стерті. Це питання часу. Запрошуємо досебе всіх.
бажаючих не лише з огляду на перспективу майбутнього співробітництва, а просто, як гостей, для знайомства з мальовничим Посуллям, Басівським скіфським городищем, скіфськими курганами. Ви переконаєтесь, що сама атмосфера – мальовничий ландшафт, красиві люди, багата історія – робить кожного, хто тут побував, духовно багатшим і фізично красивішим. Вас зачарують синьоокі плеса ставків, тихоплинність нашої р. Хмелівкита мелодійне жебоніння її мальовничих приток. Завітайте до нас і вочевидь переконаєтесь у цьому.

'''''Скіфи у творах античної літератури'''''

Яскраву сторінку в давню історію нашої землі вписали скіфи. Вона оживає не лише у блиску золота і чудернацьких образах, а й у динаміці подій, донесених писемними джерелами.
Античні автори приділили скіфам багато уваги. Це пояснювалося сусідством обох народів, а також роллю, яку відігравали скіфи у подіях тодішньої історії. Та серед усіх авторів перше місце, безумовно, посідає Геродот (484— 425). 
Природні умови Північного Причорномор'я, обшири й етногеографія Скіфії та сусідніх земель, походження скіфів, їхнє перебування у Передній Азії, війна з Дарієм, релігія, побут, звичаї скіфських і нескіфських народів, імена скіфських царів — усе це ми знаємо, завдяки Геродоту. Від нього ми дізналися також про самоназву цього народу — сколоти, скіфами ж їх називали елліни. Достовірність багатьох свідчень Геродота підтверджена іншими писемними, а також археологічними джерелами.
Уперше етнонім скіфи засвідчено найдавнішим грецьким поетом Гесіодом (друга половина VIII ст. до н. е.). 
Одним із найдавніших свідчень знайомства греків-іонійців зі скіфами є згадка про Колаксаєвого коня у поета Алкмана (друга половина VII ст. до н. е.) — вихідця зі столиці Лідії Сарди, який зажив слави своїми гімнами. 
На рубежі VII—VI ст. до н. е. скіфи уже добре відомі в Європі. У поета Алкея (кінець VII—VI ст. до н. е.) з м. Мітілена (о. Лесбос), сучасника знаменитої Сафо, йдеться про Ахілла — володаря скіфської землі. Отож, скіфська земля сягала Північно-Західного Причорномор'я. Адже згідно з грецькими міфами герой Троянської війни Ахілл із поховального вогнища перенісся на о. Левке — сучасний о. Зміїний у гирлі Дунаю, і його посмертне життя було пов'язане з цим регіоном. Ахілла особливо шанували ольвіополіти.
V ст. до н. е. — час розквіту грецької драматургії, позначений іменами трьох великих трагіків — Есхіла, Софокла та Евріпіда, а також великого комедіографа Арістофана. Їхні п'єси — це не лише художні твори високого ґатунку, а й своєрідна енциклопедія знань того часу, де звучала й скіфська тема.

== Результати проекту ==

Над цим проектом члени  загону працювали 1 рік.  У цій роботі юні пошуковці дослідили походження Скіфської держави, відвідали Басівське скіфське городище  - одне із поселень скіфів на території нашої сільської ради, подорожували до курганів – місця вічного спочинку древніх вождів, відвідали краєзнавчі музеї, брали інтерв’ю у науковця, який займався розкопками на території городища. Члени експедиційного загону “Світанок” зробили цікаві фотоматеріали, намалювали ілюстрації, написали художні твори по даній темі. Намагалися своєю роботою зберегти історичні надбання рідного краю для майбутніх поколінь.

Цікавий рік роботи залишив незабутні враження і натхнення працювати з новими силами.

== Використані джерела ==

1.	Геродот. Історія (скіфські фрагменти) / / Скіфи: Хрестоматія. - М .: 1992. - С. 38-83.

2.	Т. Кузнецова. Коротка історія скіфів / / Скіфи: Хрестоматія / Сост., вступ, коммент. Т. М. Кузнєцової. - М .: 1992. - С. 3-14.

3.Український менталітет.http://www.astra-lit.com/ukr-ment-r/06_skif.htm

4. Тереножкин А. И. Об общественном строениии скифов Советская археология. 1966. № 2. С.33 -49.

5. Скіфи та їх походження: aratta-ukraine.com

== Автор статті (''посилання на сторінку користувача'') ==
[[Користувач:Герасименко Наталія Віталіївна|Герасименко Наталія Віталіївна]]