Відмінності між версіями «Духовні святині Ромен»

Матеріал з HistoryPedia
Перейти до: навігація, пошук
(→‎Вознесенська церква)
 
(не показано 4 проміжні версії ще одного учасника)
Рядок 1: Рядок 1:
  
−
== Вступ ==
+
Косівщина - село, центр сільської ради, до складу якої входять села Закумське, Кононенкове,
−
Сучасний світ характеризується нестримним бігом прогресу, постійною обтяженістю різного роду проблемами, мирською заклопотаністю людини, браком часу на задоволення власних духовних запитів.
+
−
Однак, у житті кожного з нас бувають моменти, коли відчуваємо велику потребу спрямувати свою дорогу до храму, щоб віднайти у щоденному побутовому вирі якийсь душевний спокій, відчути благодать невидимих сил, бо ці речі є визначальними в бутті людини як істоти вищого порядку.
+
−
Духовні святині, як і прості смертні, мають періоди свого народження, розвитку і становлення в часі, а також, на жаль,  зазнають знищення, руйнації в результаті дій певних чинників.
+
−
Наше місто і Роменщина в цілому славляться своїми архітектурними пам'ятками, особливо церквами, які, на жаль, не всі збереглися до сьогодні.
+
  
−
Ромни вперше згадується під назвою Ромен у “Повчанні Володимира Мономаха” в 1096 р. Про нього як про значний оборонний пункт на півдні Московської держави згадується у Воскресенському літописі ХVІ ст. Побудовані у ХVІІІ ст. культові споруди і зараз є окрасою міста. Це Святодухівський собор, споруджений у 1747 р. поруч із стародавнім городищем, Василівська церква ХІХ ст., Вознесенська церква з дзвіницею 1797 р. Збереглись варті уваги архітектурні ансамблі будівель ХІХ ст.
+
Малі Вільми, Надточієве, Солідарне, Чернецьке. Розташоване за 3 км від районного та
  
−
'''Актуальність дослідження''' архітектурних пам'яток Роменщини зумовлена сучасними процесами державного самоутвердження, інтеграцією нашої держави в Європейську спільноту, зацікавленістю нашою історією. Усе це потребує детального висвітлення сторінок історії роменської архітектури та її особливостей для визначення нашого внеску у світову культурну спадщину.
+
обласного центру - міста Суми. Відоме з другої половини XVIII століття. Кількість дворів у
  
−
'''Об'єктом даного дослідження є''' окремі церкви міста Ромен.
+
сільській раді - 1134, мешканців - 3165. Село Косівщина розташоване на правому березі річки
  
−
'''Предметом дослідження є''' історія виникнення і розвитку, особливостей архітектури, розміщення та сучасного стану окремих церков міста.
+
У 1768 році хутір Косівщина з 444 десятинами землі належав підпоручику Миколі Косовцову.
  
−
'''Хронологічні рамки даної роботи''' - період, який дозволяє проаналізувати історію роменських церков від найдавніших часів до сьогодення.
+
Зустрічається й інша назва хутора - Сухоносівка. Існували велика Косівщина (близько 50 дворів) та мала
  
−
'''Мета роботи''' - показати роль церкви в духовному житті нашого народу; довести, що коли вороги хотіли знищити нас, то нищили наші храми, тобто нашу духовність. Тепер, коли ми живемо у вільній незалежній демократичній країні, ми мусимо, нарешті, знати правду про минуле своєї церкви, очистити нашу свідомість від намулу дезінформації, перекручень, примітивних ідеологічних догм, якими впродовж тривалого часу забивали голови і в школах, і у вишах та інших навчальних закладах, і в масовій пропаганді та інформації.
+
Ко-сівщина (12 дворів, де сьогодні вул. Лесі Українки). Назви інших сіл, які входять до складу сільської
−
Тому-то такою жаданою, такою дорогою для нас є поява чесних, неупереджених праць з історії України і окремих її регіонів. Їх поки що дуже мало. Так своєю дослідницькою роботою я маю намір примножити їх число.
+
  
−
'''Головними завданнями дослідження є''':
+
ради, мають свою історію. Село Солідарне отримало свою назву в 1960-х роках, до цього воно називалося
−
*дати короткий опис історико-культурного розвитку міста Ромен;
+
−
*дослідити історію виникнення, особливості розміщення і сучасний стан окремих роменських церков;
+
−
*показати роль церкви в духовному житті нашого народу.
+
  
−
Інструментом отримання фактичного матеріалу і необхідною умовою досягнення поставленої в роботі мети слугували такі методи дослідження:
+
Клюшникове (сімейний маєток поміщиків Клю-шникових), Никипорівка, пізніше - Криничне.
−
*вивчення наукової літератури з проблеми розвитку церков міста;
+
−
*аналіз і синтез зібраного матеріалу;
+
−
*узагальнення результатів роботи.
+
  
−
== Ромни від старовини і до сьогодення ==
+
Чернецьке також має давню історію. В “Описах Харківського намісництва кінця XVIII століття”
−
Старовинне місто на Сумщині позичило свою назву в річки Ромен, притоки Сули. А може, ромашка, ромен-цвіт, поділилася іменем з Ромнами, вкриваючи його щоліта білим килимом квітів? Люди жили тут ще в пра-історичні часи. Про це пам’ятають скіфські кургани на околицях міста. Місцеве городище сіверян «Монастирище» дало навіть назву цілій археологічній культурі — роменській.
+
−
«Повчання» Володимира Мономаха (1096) згадує місто Ромен, фортецю на південному сході Русі — вперше з усіх документальних джерел. Місто довго відроджувалося після спустошення татарською ордою в 1239 р. В 1604 р. магнат Михайло Вишневецький будує на місці старого дитинця бастіонний замок на високому березі Сули, де розмістив гарнізон. Ярема Вишневецький в 1644 р. реконструював форпост. Та це не допомогло відомому лихою вдачею князю: в 1648 р. повсталі козаки вигнали військо Вишневецького з Ромен. З того часу в фортеці розміщалися козацькі загони, що брали участь у Чигиринських походах 1677-1678рр., у війні з Туреччиною та Кримом 1676-1681рр. А в листопаді-грудні 1708 р. в місті була зимова штаб-квартира шведського короля Карла XII та гетьмана Мазепи.
+
  
−
У 1770-х роках в замкових підземеллях переховувався ватажок козацьких повстанців Семен Гаркуша. В 1764р. в Ромнах на кошти уродженця Роменщини, останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського було побудовано дерев'яну Покровську церкву. Іконостас цього храму в 1768-1773рр. виконав роменський скульптор та різчик по дереву С.Шалматов.
+
згадується хутір Ільмовський Сумського монастиря, згодом назва села змінюється на Чернецькі Вільми.
−
+
−
Часи змінювались — і Ромни теж. З магнатської фортеці місто на початку ХІХ ст. перетворилося на ярмарковий центр Лівобережжя. Особливо масштабним був Іллінський ярмарок, куди приїжджали купці з Росії, Польщі, Данії, Литви, Білорусії, Франції, Туреччини, Болгарії... Спеціально на ярмарок сюди двічі (1843 і 1845 рр.) приїжджав Тарас Шевченко. Для розваг прибулих працювало два роменських театри. Саме тут геніального актора М. Щєпкіна побачив майбутній декабрист С. Волконський — і почав збирати пожертвування для викупу його з кріпацтва.  
+
  
−
А зараз місто — один з промислових центрів області. Тут виготовляють запчастини для тракторів, нафтогазове устаткування, стрічкові пилорами, одяг, взуття, гардинно-тюлеве полотно. При цьому місто залишається затишним і зеленим. На його околиці розташовані дві пам’ятки садово-паркового мистецтва: «Пивний ліс» і «Огнівщина». Унікальною природною пам’яткою є роменська гора Золотуха: це геологічний соляний купол, багатий на поклади кам'яної солі, гіпсу, діабазу. Саме на цій горі в 1937 році вперше в  Україні було відкрите родовище нафти.
+
Малі Вільми, розташоване вздовж річки Вільми, відоме також з кінця XVIII століття як хутір
−
Збереглися Святодухівський собор, Вознесенська церква, будівлі колишніх реального та духовного училищ, жіночої гімназії, міської думи, земської лікарні. З 1920 р. діє краєзнавчий музей. В Ромнах у 1918 році встановили найперший у світі пам’ятник Тарасу Шевченку. Його автор, відомий скульптор і кінорежисер Іван Кавалерідзе, сам є уродженцем міста. А ще Ромни відіграли свою роль в долях художників Г. Стеценка і І. Пархоменка, письменників З. Віденка і Б. Антоненка-Давидовича, театральних діячів С. Шкурата і Г. Затиркевич-Карпинської, академіків - фізиків А.Ф.Йоффе, С.П.Тимошенка, О. О.Борисяка, В.В.Коршака.
+
  
−
== Історія виникнення і розвиток, особливості архітектури, розміщення та сучасного стану окремих церков міста Ромни ==
+
поміщика Савича. Інша назва села - Савичеве.
  
−
=== Успенська церква (Святодухівський собор) ===
+
Село Кононенкове складалося з трьох хуторів: Курасівщина, Кирички та Кононенкове.
−
Найперше поселення нашого міста знаходилося на двох природних глиняних горбах, на яких пізніше була збудована Успенська церква. Місце, на якому її збудували, знаходилося на тунелях і погребах. У давнину старожили розповідали про скарби, які в них лежали. Існує легенда, що при закладенні Успенської церкви розкопали якийсь погріб і оскільки ніхто не хотів в нього спускатися, то туди відправили злодія з тюрми. Після того, як він виліз звідти, злодій розповів, що ходив по кімнатах із золотом, а в одній із них сидів дід, який розповів йому, що це золото прокляте. Багато в давнину було таких легенд про скарби в тунелях і погребах. Саме на таких погребах і тунелях з незапам'ятних часів стояла Успенська дерев'яна церква, яка вже в XVII столітті була соборною, тобто головною в місті.
+
−
Невідомо ким вона була збудована, але час припадає на період правління великого князя Володимира. Про це можна судити з вагів і мір, які стояли в церкві за наказом великого князя.
+
  
−
Так як стара Успенська церква і збудований при ній кам'яний храм Сходження Святого Духа були об'єднані в одну приходську церкву, то і їх опис треба проводити нерозривно. На початку XVIII століття Успенська церква вже вважалася старою. У 1738 році від київського митрополита Рафаїла Заборовського був отриманий наказ відремонтувати її, але з невідомих причин в 1740 році цей наказ відправили назад. Коли в 1747 році нова кам'яна церква була збудована, то стару продали в село Процівку під зніс. 29 червня 1751 року за дозволом київського митрополита Тимофія Щербацького на місці старої Успенської церкви почали будувати нову церкву в ім'я Пресвятої Богородиці.
+
У кінці XIX - на початку XX століття на березі річки Вільми утворилося багато хуторів, у яких
−
У XVIII столітті всі погреби й навіть тепла церква здавалися купцям для зберігання в них їхніх товарів. Духовенство церкви вирішило збудувати при ній склади, щоб купці змогли свої речі перенести туди з теплої церкви. Від цього будівництво уповільнилось, а коли від церкви у 1755 році забрали ваги й міри, зовсім зупинилось. Лише в 1780 році будівництво було завершене чорновою роботою ( без оздоблення).
+
  
−
На 1761 рік в приході Соборної церкви було 628 чоловік. Незважаючи на таку невелику кількість прихожан, соборний причт був завжди задоволений своїм приходом.
+
оселялися родичі. Їх називали за прізвищами людей (Пушкарі, Довгополи, Кривомази), а також хутір
−
У зв'язку з переміщенням у 1804 році Іллінського ярмарку за місто у льохах і складах купці не могли зберігати товари. Тому в 30-х роках полтавський єпископ визначив кошти з найму льохів і складів на користь причту.
+
−
Вже в 1747 році при Успенській церкві була своя школа, розміщена біля неї на території в 222²сажені, і проіснувала до 1846 року, коли її перебудували недалеко від церкви на землі, яку подарувала міщанка Феодосія Майбородіна.
+
  
−
Богослужіння в Успенській церкві завжди здійснювалося причтом натхнення, за всіма правилами, тому люди дуже любили перебувати в цій церкві. Особливо на храмове свято в неділю П'ятидесятниці – богослужіння в Соборній церкві здійснювалося з великою урочистістю, а кількість людей, які приходили до церкви в цей день, була настільки великою, що в будівлі всі не вміщалися.
+
Спесивське, де мешкали Сторчаки, Чайки, Ли-пинські. Липів Яр або Мільченки - Коржі, Ко-
−
На початку 1800-х років багато ікон і приладдя подарував в церкву Степан Іванович Терновець. Пізніше його син Іван Степанович Терновець деякі з них оновив та сам багато пожертвував на церкву.
+
  
−
22 лютого 1866 року помер священик церкви отець Григорій Діаконенков і на його місце поступив отець Василь Горунович. З його приходом теплу церкву почали перебудовувати, ремонтувати, прикрашати. Також при ньому збудували дзвіницю на місці попереднього притвору. В ті часи Соборна церква була святинею нашого міста[ 8 ].
+
пєйчики, Пушкарі. Далі на південь, до Грицаківки, вздовж річки, жили Кондрати, Єрмаки, Чумаки,
−
Зараз ця церква має назву Святодухівський собор, знаходиться на базарі, але, на жаль, вона не є діючою, в ній довгий час триває реконструкція. Богослужіння проводиться в церкві святого Василя, разом з якою Святодухівський собор становить один церковний приход.
+
  
−
===Покровська церква ===
+
Бацмани. В селі Надточієве (колись хутір реєстратора Надточієва) проживали Банькодуди, Багатен-ки,
−
Покровська церква споруджена у 1764-1770 рр. у м. Ромнах останнім кошовим Запорізької Січі Петром Калнишевським та Давидом Чорним, про що свідчив різьблений напис на одвірку західних дверей. Від імені замовників нагляд за будівництвом здійснював роменський житель В. Кривошия. Як встановив краєзнавець Ф. І. Сахно, її споруджували, починаючи з 1764 р., майстри теслярського цеху містечка Смілого І. Босик, М. Руденко, С. Дзюба, Т. Тертишник, Т. Лихола з помічниками — цих зодчих нарадив Петру Калнишевському його брат Семен, священик Миколаївської церкви в Смілому, котру вони перед цим спорудили.  Стояла на Полтавській вулиці, на схилі Покровської гори при в'їзді до міста з боку Засулля, була однією з головних архітектурних домінант Ромен.
+
  
−
На будову церкви св. Покрови вплив мала архітектура тодішніх київських мурованих церков. Провідний спеціаліст у галузі народного й професійного українського зодчества Тит Геврик із США так оцінює цей шедевр: «Одним з найкращих зразків іконостасів був іконостас у церкві св. Покрови в Ромнах (скульптор С. Шалматов, 1768—1773). Він був виконаний винятково розкішно в стилі рококо, типовому для українського сницарства (різьблення по дереву), середини XVIII ст. Іконостас з чотирьох рядів був настільки високий, що деталі його верхівки, увінчаної скульптурною композицією Отця небесного серед хмар і путтів, ледве можна було розглядіти з землі. В третьому ряді цього іконостасу були дерев'яні статуї на консолях св. Захарії, св. Аарона, св. Іоанна Хрестителя і св. Євангеліста. В першому (намісному) ряді були чотири статуї з липового дерева, розміром на три чверті повного зросту; там були св. Миколай, Діва Марія, Ісус Христос і Покрова Пресвятої Богородиці. На половинках царських воріт було вирізьблено сцену Благовіщення, а над нею — голуба, символ святого Духа. Цю композицію завершувало зображення міста з лівобережною дерев'яною церквою та Розп'яття, увінчане короною. Над бічними дверима іконостасу також були вміщені корони» [9].
+
Стовбуни.
  
−
Про унікальність цього витвору можна судити хоча б з того, що видатний майстер С. Шалматов працював над ним майже п'ять років, тоді як у середньому робота над великим бароковим іконостасом забирала від двох до трьох років. Чому ж російсько-царська адміністрація і церковні власті мали намір знищити Покровську церкву в Ромнах? Либонь тому, що була вона надто вже українська, козацька — такий собі символ славного минулого краю. Під керівництвом урядовців єпархії Російської Православної церкви ще до 1917 р. було знищено або перероблено багато старих храмів. Ще 1803 р. Синод РПЦ заборонив будівництво рублених церков українського типу. Російська церковна влада також заборонила прикрашати іконостас скульптурами, коронованою Дівою Марією (це стосувалося й придорожніх каплиць) — ці особливості української церкви були, на думку царських і церковних властей, неправославними, схизматичними, отже, небажаними.
+
У долині річки Вільми, порізаної ярами (в основному неугіддя), оселялися селянські сім’ї різних
−
На поч. XX ст. поряд було споруджено однойменну муровану церкву, а дерев'яна пам'ятка підлягала знесенню, її досліджували у 1901 р. М. О. Макаренко, у 1905 р. - Л. Падалка. Завдяки публікації М. Макаренка у журналі "Искусство и художественнаяпромышленность", Покровська церква, як видатна пам'ятка дерев'яної монументальної архітектури доби українського відродження, стала широко відомою. Імператорська археологічна комісія прийняла рішення про необхідність її збереження. Завдяки сприянню полтавського архієпископа Іоанна і заснованого ним церковного музею ухвалено рішення про перенесення церкви до Полтави.
+
  
−
У 1907 р. її повторно дослідив М. О. Макаренко, а архітектор-реставратор П. П. Покришкін виконав точні архітектурно-археологічні обміри. У 1908 р. стараннями Полтавського церковно-археологічного комітету Покровська церква була розібрана, перевезена з Ромен до Полтави і зібрана на новому місці - у межах садиби резиденції архієпископа, на розі вул. Архієрейської і Монастирської (тепер вул. В. Козака і Монастирської). Це був перший на Україні приклад наукової музеєфікації пам'ятки народної архітектури.  
+
достатків. Їхні городи розташовувалися вище будівель. Під час засухи й неврожаїв багаті селяни
  
−
Покровська церква була складена з дубових брусів, за планом належала до хрещатих з невиділеним центром храмів, з гранчастими раменами просторового хреста. Зруби стін мали помітне звуження догори, що разом з двозаломними верхами створювало так звану телескопічну перспективу. Завершувала будівлю живописна група верхів. З великою майстерністю знайдено гармонійне співвідношення маси стін і маси верхів з їх урочистою динамікою. Внутрішня висота центральної дільниці становила 25,5 м, бічних - 21 м. Рукави просторового хреста сполучалися з центром широкими просвітами 11-метрової висоти, завдяки чому утворювався єдиний внутрішній простір, над яким "ширяли" ілюзорно невагомі 5 верхів. Інтер'єр пам'ятки був підкреслено аскетичним, розрахованим на різкий контраст з пишним 4-ярусним різьбленим позолоченим іконостасом рокайлевого характеру, виконаним осташківським різьбярем Сисоєм Шалматовим. У складі іконостасу були унікальні царські врата, кругла дерев'яна поліхромна скульптура барочного характеру.
+
змушені були переселятися до Сум та Косівщини, бідніші - в села Надточієве та Чернецьке.
−
Покровську церкву у Полтаві замалював О. Г. Сластіон, у 1920-х рр. дослідив С. А. Таранушенко. Під час Другої світової війни 1941 року вона згоріла [7].
+
  
−
===Вознесенська церква ===
+
На території села Косівщина відкриті археологічні пам’ятки черняхівської культури приблизно IV
−
В архівних документах зберігаються записи про дату початку будівництва, але визначити її точно неможливо. Є документ, в якому говориться, що в 1700 році міський житель Андрій Гайдук виділив під містом власний ґрунт для будівництва церкви на кошти роменського священика Романа Висоцького. З цього документу видно, що до 1700 року в нашому місті Вознесенської церкви зовсім не було, і ґрунт, подарований не в місті, а під містом за кріпосним валом, де люди почали селитися не раніше XVIIстоліття.
+
  
−
Не збереглося ні плану, ні опису, якою спочатку була збудована Романом Висоцьким церква, та можна вважати, що вона була невеликою і, можливо, збудованою із старої церкви, бо вже через 70 років богослужіння заборонили через її незадовільний стан.
+
століття нашої ери.
−
Прихожани і духовенство у своєму проханні, поданому київському митрополиту 15 березня 1782 року, говорячи, що вже 9 років церква закрита і богослужіння проводиться в церкві Святої Великомучениці Варвари, збудованій замість теплої, просили дозволу розібрати церкву і дерево з неї використати для випалювання цегли на цегляному заводі, а іконостас поставити в новій церкві, яку вони збудують замість старої.
+
  
−
Кількість священиків, яких ще в 1700 році виділили для Вознесенської церкви, була невелика, так як в той час й інші приходи, наприклад, Соборний і Миколаївський, були ще малолюдні, і на тому місці, де збудували церкву, було мало жителів. Але з 1700 по 1761 роки Вознесенський приход зробився набагато чисельнішим, ніж інші. З відомості, зіставленої в Києві 3 червня 1761 року показано, що до приходу належало 1390 чоловік. Але, незважаючи на таку велику кількість прихожан, вони всі мусили міститись в маленькій церкві, навіть не маючи дзвіниці. Лише в 1753 році збиралися побудувати дзвіницю і під нею невелику кам'яну церкву. Церква ця була закладена в ім'я Святої Великомучениці Варвари 4 вересня 1753 року і була завершена в 1763 році.
+
У травні 1889 року в Косівщині на лікуванні перебувала велика українська поетеса Леся Українка.
  
−
У кінці XVIII століття кількість прихожан Вознесенської церкви збільшилася. І вже з 1782 року по 1794 рік розібрали стару дерев'яну церкву і виготовили цеглу для будівництва нової. У лютому 1794 року представники їздили в Чернігів по дозвіл на закладку церкви, яка відбулася 10 травня 1795 року. Закінчена вона була чорновою роботою 30 вересня 1797 року, і після цього 1 жовтня проводилося в ній богослужіння. В ніч з 12 на 13 жовтня впав середній купол, але виділили кошти, і майстер відремонтував його дуже добре. Потім три з половиною роки по липень 1801 року проводилась внутрішня обробка церкви. Новий іконостас зробив із свого дерева за 500 рублів сосницький міщанин Іван Бабицький, а озолотив його сумський міщанин Наум Катрунцов за 2 тисячі рублів асигнаціями. Освячувалась нова церква 21 липня 1801 року за присутності архієпископа Віктора Садовського.
+
Лікувала її народна цілителька Параска Богуш.
−
З тих пір внутрішній вигляд церкви декілька разів оновлювався і прикрашався. З часів переводу Іллінського ярмарку за місто біля церкви почало селитися багато людей. Вознесенський приход зробився найчисленнішим і дуже багатим, а в роки розквіту ярмарку збагатився багатьма цінними речами.
+
  
−
Найдорогоціннішою вважається ікона Єрусалимської Божої Матері. Ікона ця знаходилася раніше в московському Успенському Соборі, була в золотій ризі з дорогоцінним камінням. В 1812 році під час набігів французів вона була викрадена, каміння і ризу зняли і невідомо як вона опинилася у братів Губкіних – купців, які подарували її в церкву.
+
На початку XX століття населені пункти входили до Сумської, Терешківської, Степанівської волостей
−
Дзвіниця при церкві, збудована у 1753 році, була одноярусна, чотирикутна, і над нею піднімався шпиль. А в 1895 році вона була перебудована в двох'ярусну. Перед цим у 1879 році була побудована кам'яна сторожка. З 1 жовтня 1896 року відкрилася церковно-приходська школа під керівництвом отця Андрія Осипова.
+
−
У часи радянської влади Вознесенська церква була закрита і відновила свій статус лише в 90-х роках XXстоліття в період незалежності України [8].
+
  
−
Важкі часи пережила Вознесенська церква та її парафіяни за часів радянської влади. Церкву закривали, вона використовувалась не за своїм призначенням, ікони були вилучені, сама будівля руйнувалася.Однак роменці неодноразово піднімали на різних рівнях питання про відбудову і реставрацію Вознесенської церкви, клопоталися про відкриття приходу при церкві. Упродовж багатьох років реставратори працювали над відновленням Вознесенської церкви, але найбільше справа зрушила з місця 1996 року, коли архієпископом Сумським і Охтирським Іонафаном було призначено настоятелем храму Івана Кавчака.
+
Сумського повіту.
−
У 2007 році церква святкувала  210-річчя свого заснування.
+
  
−
== Висновки ==
+
Населення Косівщини не стояло осторонь революційних процесів. Газета “Сумський вісник” за 25
  
−
== Список використаних джерел ==
+
жовтня 1917 року повідомляє, що селяни сіл Косів-щина й Сухоносівка самочинно розорали 60 десятин
  
−
== Текст заголовка ==
+
панської землі, призначеної для посіву ярових у 1918 році, а також заявили, що поділять іншу землю.
 +
 
 +
Радянська влада в Косівщині була встановлена в січні 1918 року. В грудні 1919 року в селах
 +
 
 +
створюються ревкоми. У хуторі Чернецькому головою обрано Івана Андрійовича Усика, у хуторі
 +
 
 +
Липів Яр - Сидора Єгоровича Стеценка, у хуторі Надто-чієве - Володимира Зівунова.
 +
 
 +
У 1920-х роках утворилося дві сільські ради: Ко-сівщинська та Чернецько-Вільмівська.
 +
 
 +
У грудні 1922 року на території села Малі Віль-ми створюється земельна артіль “Бджола”, в яку
 +
 
 +
об’єдналися 11 селянських господарств (48 чоловік), та артіль “Селянин” на хуторі Кононенкове із 52
 +
 
 +
десятинами землі.
 +
 
 +
Держава надала кредити цим артілям для купівлі сівалок та реманенту під гарантію поставок
 +
 
 +
урожаю 1924 року, але засуха та нашестя озимої совки не дали розрахуватися невеликим колективам
 +
 
 +
з позиками.
 +
 
 +
Вся повнота влади належала сільським радам і сільським комітетам незаможних селян, створеним у
 +
 
 +
1921 році. Головою Косівщинської сільради в 1925 році був обраний Микола Гнатович Щебетенко. Го -
 +
 
 +
ловою Чернецько-Вільмівської сільради - Микола Михайлович Сторчак.
 +
 
 +
Головою Комітету незаможних селян (КНС) Ко-сівщинської сільської ради у 1932 році був обраний
 +
 
 +
Прокіп Михайлович Потапенко, секретарем - Іван нувати накази та постанови окупаційних властей.
 +
 
 +
Окупаційні власті швидко зрозуміли, що колгоспи є надзвичайно вдалою формою організації примусової
 +
 
 +
праці й вилучення продовольства у селян. Колгоспи стали називатися громадськими господарствами,
 +
 
 +
радгоспи - державними маєтками. Працювали під жорстким контролем німецької адміністрації.
 +
 
 +
Господарство в селі Косівщина отримало ¹ 31. Очолити це господарство селянська сходка довірила Ф. Ф.
 +
 
 +
Федорченку, старостою став С. О. Криво-нос, а з квітня 1943 року - І. С. Богуш.
 +
 
 +
Фашистські окупанти розстріляли колишнього голову колгоспу Г. К. Лантушенка, голову виконкому
 +
 
 +
сільради А. Т. Шевченка, культпрацівника А. А. Мазного. Відправили на роботу до Німеччини 20
 +
 
 +
чоловік.
 +
 
 +
Селяни Косівщини й навколишніх сіл втратили близько 100 корів, багато телят, свиней, курей,
 +
 
 +
Сумка притоки Псла. Косівщина відома з другої половини ХVІІІ століття.
 +
 
 +
овець, гусей. У кількох сімей відібрали будинки та все майно й господарство, багато інших селян були
 +
 
 +
пограбовані, втратили майно та худобу. Особливо багато корів забрали фашисти у селян із власних
 +
 
 +
господарств. Діяли обов’язкові податки: податок із будівель - 1 відсоток від страхової оцінки, земельна
 +
 
 +
рента 4 копійки за 1 квадратний метр землі, 10 відсотків від усіх видів заробітків службовців та
 +
 
 +
кустарів, цивільний податок по 15 крб. з кожного працездатного члена сім’ї з 16 до 65 років.
 +
 
 +
Сільськогосподарський податок сплачувався в залежності від розміру земельної ділянки та наявності
 +
 
 +
чи відсутності корови у господаря. Наприклад, земельна ділянка до 0,5 га без корови - 180 крб., з
 +
 
 +
коровою - 240 крб., від 0,15 до 0,25 га - 240-300 крб., від 0, 25 до 0,4 га - 300-360 крб., від 0,40 до
 +
 
 +
0,50 га - 360-480 крб., від 0,50 до 0,75 га - 420-600 крб., від 0,75 до 1 га - 480-660 крб., більше 1 га
 +
 
 +
- 540-720 крб.
 +
 
 +
За несплату податку в строк пеня - 0,2 відсотка за кожний день прострочення. Селяни повинні були
 +
 
 +
здавати яйця на інкубатор по 42 штуки з двора, мед по 8 кг з кожної бджолосім’ї, молоко не менше 4-х
 +
 
 +
літрів при жирності 3,8 відсотка.
 +
 
 +
Постійно влітку приходили розпорядження про відрядження селян на роботи з ремонту доріг.
 +
 
 +
Доводився план на видобування торфу біля села Кононен-кове та інших місцях.
 +
 
 +
Особливо важко було весною - в період оранки й посівної та збирання врожаю. За розпорядженням
 +
 
 +
сільського голови - управителя окупаційної влади -робочий день на польових роботах тривав з 5 години
 +
 
 +
ранку до 19 години вечора з перервою 2 години - на обід. Як тягло використовувалися навіть корови до 5
 +
 
 +
місяців тільності. Кожному працездатному селянину доводилися площі для скопування землі вручну.
 +
 
 +
Польові роботи не припинялися і в неділю.
 +
 
 +
На основі розпорядження коменданта Сум від 23 липня 1943 мешканці села 1925 року народжен-
 +
 
 +
(звертались у вищі інстанції про необхідність припинення робіт), але безрезультатно. До того ж
 +
 
 +
проект був невдалий. У тому ж 1966 році почався весняний паводок, рівень води був такий високий, що
 +
 
 +
вода могла затопити село Косівщину, й греблю підірвали. У 1971 році - новий весняний паводок. Вода
 +
 
 +
прорвала греблю, й планований рівень води вже не відновився.
 +
 
 +
У новозбудованому селі в 1966 році мешкало 800 чоловік. Виросли нові вулиці Шкільна, ім. Леніна,
 +
 
 +
Першотравнева, Жовтнева. В 1967 році збудована нова 8-річна школа, дитячі ясла на 40 місць, клуб на
 +
 
 +
360 місць, бібліотека, в 1965 році фельдшерсько-акушерський пункт. У центрі села - стадіон, три
 +
 
 +
крамниці. З 1957 до 1970 року виходила багатотиражна газета “Колгоспне життя”, з 1972 року -газета
 +
 
 +
“Ленінець” тиражем 600 екземплярів.
 +
 
 +
Спочатку колгосп ім. Леніна, а на початку 1970-х років радгосп “Ганнівський”, ще пізніше радгосп
 +
 
 +
“Косівщинський”, з листопада 1999 року - Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма
 +
 
 +
“Косівщинська” довгий час спеціалізувалося на вирощуванні овочів і молочному виробництві. В
 +
 
 +
1960-ті роки вирощували овець. Було кілька садів, ягідник. Очолював садівничу бригаду агроном
 +
 
 +
Василь Зосимович Рєзнік. З кожного гектара збирали по 100 і більше центнерів фруктів, 1,5 тонни з
 +
 
 +
гектара полуниць, більше 6 тонн малини. Почалося створення терасних садів у селі Солідарному.
 +
 
 +
Овочеве господарство, яке спочатку розташувалося в Сумській бригаді, довгий час очолював агроном
 +
 
 +
Олександр Степанович Довгопол. З початку 1980-х років до 2000 року функціонувало тепличне
 +
 
 +
господарство площею 2 га. Вирощували огірки, помідори, капусту, цибулю, столовий буряк, моркву,
 +
 
 +
перець,
 +
 
 +
баклажани. Головними агрономами господарства в різні часи працювали Валентина Андріївна Ла-
 +
 
 +
заренко, Микола Федорович Петренко. Високих показників у роботі досягала тракторна бригада під
 +
 
 +
керівництвом Василя Олександровича Іваненка, яка вперше в області запропонувала швидкісні методи
 +
 
 +
роботи на полях. Пізніше бригаду очолив Іван Пантелійович Руденко. Механізатори О. М. Гусєв, М. М.
 +
 
 +
Сіробаба, В. О. Іваненко, В. Й. Шамрай, В. І. Піддубний, І. П. Руденко за значні досягнення у праці
 +
 
 +
неодноразово нагороджувалися орденами й медалями.
 +
 
 +
Тракторист Іван Іванович Копейчик, уродженець села Чернецьке, нагороджений двома орденами
 +
 
 +
Леніна, а в 1977 році удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Іван Іванович на сівбі виконував дві
 +
 
 +
норми. У 1983 році економія пально-мастильних матеріалів у його бригаді становила 15 тонн. Він один з
 +
 
 +
ініціаторів переходу трудового колективу на повний госпрозрахунок.
 +
 
 +
У 1948 році за високі досягнення у розвитку свинарства звання Героя Соціалістичної Праці удостоєна
 +
 
 +
Євдокія Яківна Богодушко. Євдокія Яківна народилася в селі Павлівка Лебединського району. У 1934
 +
 
 +
році з сім’єю переїхала до Косівщини і з цього часу почала працювати свинаркою в колгоспі. Восени
 +
 
 +
1941 року за завданням Сумського райкому партії евакуювалася з худобою в район Брянська, але
 +
 
 +
невдовзі довелося повернутися на окуповану територію.
 +
 
 +
Після звільнення Сумщини від фашистів знову працювала свинаркою. З 1951 року завідувала
 +
 
 +
свинофермою, вела обласну школу передового досвіду тваринників.
 +
 
 +
Орденами та медалями за вирощування високих врожаїв зернових, цукрових буряків нагороджені К.
 +
 
 +
Ф. Стовбун, С. М. Шульга, К. С. Федорченко.
 +
 
 +
Сьогоднішнє господарство має розвинену ви-
 +
 
 +
робничу інфраструктуру, отримує високі врожаї сільськогосподарських культур. На території Ко-
 +
 
 +
сівщини діє відкрите акціонерне товариство “Пта-хорадгосп “Мирний”. Виробництво пущене в дію у
 +
 
 +
квітні 1987 року. Проектна потужність 300 тисяч курей-несучок.
 +
 
 +
В економічний і соціально-культурний розвиток сіл сільської ради свій внесок зробили голови
 +
 
 +
сільрад: Д. В. Куц, І. Г. Колесник, О. К. Голубєва, В. М. Говорун, Т. А. Гальменко, В. М. Супрун,
 +
 
 +
І. В. Завалій.
 +
 
 +
Іван Григорович Колесник - ветеран Великої Вітчизняної війни. Брав участь в обороні Ленінграда,
 +
 
 +
нагороджений медаллю “За оборону Ленінграда”. На початку 1950-х років почав працювали
 +
 
 +
бригадиром у колгоспі ім. Леніна. У 1957 році став учасником Виставки досягнень народного
 +
 
 +
господарства. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Перед пенсією, 1966-1969 роки,
 +
 
 +
обраний головою Косівщинської сільської ради. Персональний пенсіонер місцевого значення.
 +
 
 +
Для задоволення культурних потреб мешканців сільської ради є два клуби в селі Косівщина на 360
 +
 
 +
місць і в селі Солідарному на 260 місць, бібліотека з фондом близько 15 тисяч книг. Ще в 1964 році
 +
 
 +
створено духовий оркестр, є вокально-інструмен-
 +
 
 +
тальний ансамбль, радує своїм співом односельців народний хор і ансамбль “Косів’яночка”.
 +
 
 +
Команда “Юність” представляє село в першості району з футболу. Гордістю села є спортсмени секції
 +
 
 +
вільної боротьби, яку очолює тренер Володимир Вікторович Мурачов. Секція працює з вересня 1999
 +
 
 +
року. Відвідують секцію близько 50 хлопчиків і дівчаток. Вони мають високі результати на обласних і
 +
 
 +
міжнародних змаганнях. Ним виховані чотирикратна чемпіонка України, срібна призерка першості
 +
 
 +
Європи, майстер спорту Євгенія Носок, чотирикратна чемпіонка України, майстер спорту Вікторія Носок,
 +
 
 +
чемпіонка першості України кандидат у майстри спорту Наталія Мурачова.
 +
 
 +
Значне місце в спортивному житті села займає випускник косівщинської школи неодноразовий
 +
 
 +
чемпіон України, призер Кубка світу зі спортивної ходьби, учасник XXVII Літніх Олімпійських Ігор в
 +
 
 +
Сіднеї, майстер спорту міжнародного класу Олексій Петрович Шелест.
 +
 
 +
У селі Косівщина працюють дві школи - загальноосвітня та для дітей з вадами слуху. А ще є школа
 +
 
 +
мистецтв, у якій діти займаються в класах фортепіано, баяна, сольного співу, художнього різьблення по
 +
 
 +
дереву, малювання, хореографії. Працюють два музеї - Лесі Українки та народних ремесел.
 +
 
 +
На високому рівні в селі медичне обслуговування -працюють два фельдшерсько-акушерських пункти.
 +
 
 +
Велику повагу заслужили своєю невтомною працею фельдшери М. В. Нестеренко та В. І. Малес.
 +
 
 +
Чудові вірші про своє село пишуть Віталій Крику-ненко та Петро Возний.
 +
 
 +
Віталій Григорович Крикуненко - член Спілки
 +
 
 +
письменників України. Викладає в Московському державному університеті ім. Ломоносова історію
 +
 
 +
української культури та літератури. Перша збірка віршів вийшла в 1985 році в Києві. Упорядник і
 +
 
 +
перекладач книг українських авторів, що виходять у Москві.
 +
 
 +
Петро Андрійович Возний народився в селі Ожо-гівка Володарського району Київської області. У
 +
 
 +
1977 році переїхав на Сумщину, де очолив зоотехнічну службу Сумської обласної контори бджільництва,
 +
 
 +
а згодом був призначений її начальником. Має трудові нагороди, автор раціоналізаторських
 +
 
 +
пропозицій. Його винахід - пересувний павільйон “Сумчанин” - визнаний кращим у світі. Пише
 +
 
 +
ліричні та гумористичні твори, пісні. Пісня “Україна” двічі завоювала гран-прі на міжнародних
 +
 
 +
фестивалях. У 2003 році вийшла збірка пісень “Жоржина”, що є результатом співпраці поета Петра
 +
 
 +
Возного та композитора Любові Карпенко.
 +
 
 +
З повагою в Косівщині ставляться до односельців, які відзначилися на трудовій ниві.
 +
 
 +
Тетяна Андріївна Гальменко народилася в селищі Ямпіль Сумської області. З 1979 року живе і
 +
 
 +
працює в Косівщині, за фахом - педагог. У 1986 році односельці обрали Тетяну Андріївну головою
 +
 
 +
викон-
 +
 
 +
кому Косівщинської сільської ради. Нині працює директором Косівщинської загальноосвітньої школи І-
 +
 
 +
ІІІ ступенів. Нагороджена знаком “Відмінник освіти України”.
 +
 
 +
Володимир Михайлович Ватилик уродженець Недригайлівщини (село Деркачівка). Вся його трудова
 +
 
 +
діяльність пов’язана з сільським господарством. Місцеве базове господарство очолює три десятки років.
 +
 
 +
Має нагороди за свою діяльність. Нині очолює агрофірму “Косівщинська”.
 +
 
 +
Михайло Васильович Нестеренко здобув повагу кількох поколінь косів’ян. Народився він у селі
 +
 
 +
Нестеренки на Полтавщині. Учасник Великої Вітчизняної війни. Має бойові нагороди, зокрема ордени
 +
 
 +
Богдана Хмельницького та Вітчизняної війни. З 1946 року працював у Косівщині фельдшером.
 +
 
 +
Завдяки його наполегливості й активності у 1965 році за допомогою колгоспу, за сприяння тодішнього
 +
 
 +
голови колгоспу Г. С. Макарова побудовано найкращий в області фельдшерсько-акушерський пункт, де й
 +
 
 +
працював зі своєю дружиною Катериною Петрівною все життя. Нагороджений орденом трудового
 +
 
 +
Червоного Прапора. Професіоналізм, людяність, природна доброта, простота - ось найголовніші риси
 +
 
 +
характеру Михайла Васильовича.
 +
 
 +
Пов’язані з косівщинською землею й люди науки та мистецтва. Іван Петрович Клюшников - поет.
 +
 
 +
Народився у 1811 році на хуторі Криничний (нині село Солідарне Сумського району) у дворянській
 +
 
 +
родині. Закінчив Московський університет, займався педагогічною діяльністю. У 1838 році надруковано
 +
 
 +
його перші вірші, згодом друкувалися оповідання та повісті в журналах “Современник”, “Отечест-
 +
 
 +
веннûе записки” та інших виданнях. У 1849 році переїхав до хутора Криничного, де мешкав до останніх
 +
 
 +
років життя (1895 рік), там же й похований.
 +
 
 +
Микола Петрович Коваль - співак. Народився в селі Верхосулка Білопільського району, а виріс у
 +
 
 +
селі Косівщина. Після закінчення Харківської консерваторії працював у Харківському державному
 +
 
 +
академічному театрі опери та балету ім. Лисенка. Сьогодні Микола Петрович - народний артист
 +
 
 +
України. Соліст опери, виконав близько 50 партій, більшість з яких - провідні. Співав на найкращих
 +
 
 +
сценах Європи: в Парижі, Мадриді, Барселоні. Творчість Миколи Коваля приносить людям радість і
 +
 
 +
натхнення.

Поточна версія на 23:58, 20 червня 2016

Косівщина - село, центр сільської ради, до складу якої входять села Закумське, Кононенкове,

Малі Вільми, Надточієве, Солідарне, Чернецьке. Розташоване за 3 км від районного та

обласного центру - міста Суми. Відоме з другої половини XVIII століття. Кількість дворів у

сільській раді - 1134, мешканців - 3165. Село Косівщина розташоване на правому березі річки

У 1768 році хутір Косівщина з 444 десятинами землі належав підпоручику Миколі Косовцову.

Зустрічається й інша назва хутора - Сухоносівка. Існували велика Косівщина (близько 50 дворів) та мала

Ко-сівщина (12 дворів, де сьогодні вул. Лесі Українки). Назви інших сіл, які входять до складу сільської

ради, мають свою історію. Село Солідарне отримало свою назву в 1960-х роках, до цього воно називалося

Клюшникове (сімейний маєток поміщиків Клю-шникових), Никипорівка, пізніше - Криничне.

Чернецьке також має давню історію. В “Описах Харківського намісництва кінця XVIII століття”

згадується хутір Ільмовський Сумського монастиря, згодом назва села змінюється на Чернецькі Вільми.

Малі Вільми, розташоване вздовж річки Вільми, відоме також з кінця XVIII століття як хутір

поміщика Савича. Інша назва села - Савичеве.

Село Кононенкове складалося з трьох хуторів: Курасівщина, Кирички та Кононенкове.

У кінці XIX - на початку XX століття на березі річки Вільми утворилося багато хуторів, у яких

оселялися родичі. Їх називали за прізвищами людей (Пушкарі, Довгополи, Кривомази), а також хутір

Спесивське, де мешкали Сторчаки, Чайки, Ли-пинські. Липів Яр або Мільченки - Коржі, Ко-

пєйчики, Пушкарі. Далі на південь, до Грицаківки, вздовж річки, жили Кондрати, Єрмаки, Чумаки,

Бацмани. В селі Надточієве (колись хутір реєстратора Надточієва) проживали Банькодуди, Багатен-ки,

Стовбуни.

У долині річки Вільми, порізаної ярами (в основному неугіддя), оселялися селянські сім’ї різних

достатків. Їхні городи розташовувалися вище будівель. Під час засухи й неврожаїв багаті селяни

змушені були переселятися до Сум та Косівщини, бідніші - в села Надточієве та Чернецьке.

На території села Косівщина відкриті археологічні пам’ятки черняхівської культури приблизно IV

століття нашої ери.

У травні 1889 року в Косівщині на лікуванні перебувала велика українська поетеса Леся Українка.

Лікувала її народна цілителька Параска Богуш.

На початку XX століття населені пункти входили до Сумської, Терешківської, Степанівської волостей

Сумського повіту.

Населення Косівщини не стояло осторонь революційних процесів. Газета “Сумський вісник” за 25

жовтня 1917 року повідомляє, що селяни сіл Косів-щина й Сухоносівка самочинно розорали 60 десятин

панської землі, призначеної для посіву ярових у 1918 році, а також заявили, що поділять іншу землю.

Радянська влада в Косівщині була встановлена в січні 1918 року. В грудні 1919 року в селах

створюються ревкоми. У хуторі Чернецькому головою обрано Івана Андрійовича Усика, у хуторі

Липів Яр - Сидора Єгоровича Стеценка, у хуторі Надто-чієве - Володимира Зівунова.

У 1920-х роках утворилося дві сільські ради: Ко-сівщинська та Чернецько-Вільмівська.

У грудні 1922 року на території села Малі Віль-ми створюється земельна артіль “Бджола”, в яку

об’єдналися 11 селянських господарств (48 чоловік), та артіль “Селянин” на хуторі Кононенкове із 52

десятинами землі.

Держава надала кредити цим артілям для купівлі сівалок та реманенту під гарантію поставок

урожаю 1924 року, але засуха та нашестя озимої совки не дали розрахуватися невеликим колективам

з позиками.

Вся повнота влади належала сільським радам і сільським комітетам незаможних селян, створеним у

1921 році. Головою Косівщинської сільради в 1925 році був обраний Микола Гнатович Щебетенко. Го -

ловою Чернецько-Вільмівської сільради - Микола Михайлович Сторчак.

Головою Комітету незаможних селян (КНС) Ко-сівщинської сільської ради у 1932 році був обраний

Прокіп Михайлович Потапенко, секретарем - Іван нувати накази та постанови окупаційних властей.

Окупаційні власті швидко зрозуміли, що колгоспи є надзвичайно вдалою формою організації примусової

праці й вилучення продовольства у селян. Колгоспи стали називатися громадськими господарствами,

радгоспи - державними маєтками. Працювали під жорстким контролем німецької адміністрації.

Господарство в селі Косівщина отримало ¹ 31. Очолити це господарство селянська сходка довірила Ф. Ф.

Федорченку, старостою став С. О. Криво-нос, а з квітня 1943 року - І. С. Богуш.

Фашистські окупанти розстріляли колишнього голову колгоспу Г. К. Лантушенка, голову виконкому

сільради А. Т. Шевченка, культпрацівника А. А. Мазного. Відправили на роботу до Німеччини 20

чоловік.

Селяни Косівщини й навколишніх сіл втратили близько 100 корів, багато телят, свиней, курей,

Сумка притоки Псла. Косівщина відома з другої половини ХVІІІ століття.

овець, гусей. У кількох сімей відібрали будинки та все майно й господарство, багато інших селян були

пограбовані, втратили майно та худобу. Особливо багато корів забрали фашисти у селян із власних

господарств. Діяли обов’язкові податки: податок із будівель - 1 відсоток від страхової оцінки, земельна

рента 4 копійки за 1 квадратний метр землі, 10 відсотків від усіх видів заробітків службовців та

кустарів, цивільний податок по 15 крб. з кожного працездатного члена сім’ї з 16 до 65 років.

Сільськогосподарський податок сплачувався в залежності від розміру земельної ділянки та наявності

чи відсутності корови у господаря. Наприклад, земельна ділянка до 0,5 га без корови - 180 крб., з

коровою - 240 крб., від 0,15 до 0,25 га - 240-300 крб., від 0, 25 до 0,4 га - 300-360 крб., від 0,40 до

0,50 га - 360-480 крб., від 0,50 до 0,75 га - 420-600 крб., від 0,75 до 1 га - 480-660 крб., більше 1 га

- 540-720 крб.

За несплату податку в строк пеня - 0,2 відсотка за кожний день прострочення. Селяни повинні були

здавати яйця на інкубатор по 42 штуки з двора, мед по 8 кг з кожної бджолосім’ї, молоко не менше 4-х

літрів при жирності 3,8 відсотка.

Постійно влітку приходили розпорядження про відрядження селян на роботи з ремонту доріг.

Доводився план на видобування торфу біля села Кононен-кове та інших місцях.

Особливо важко було весною - в період оранки й посівної та збирання врожаю. За розпорядженням

сільського голови - управителя окупаційної влади -робочий день на польових роботах тривав з 5 години

ранку до 19 години вечора з перервою 2 години - на обід. Як тягло використовувалися навіть корови до 5

місяців тільності. Кожному працездатному селянину доводилися площі для скопування землі вручну.

Польові роботи не припинялися і в неділю.

На основі розпорядження коменданта Сум від 23 липня 1943 мешканці села 1925 року народжен-

(звертались у вищі інстанції про необхідність припинення робіт), але безрезультатно. До того ж

проект був невдалий. У тому ж 1966 році почався весняний паводок, рівень води був такий високий, що

вода могла затопити село Косівщину, й греблю підірвали. У 1971 році - новий весняний паводок. Вода

прорвала греблю, й планований рівень води вже не відновився.

У новозбудованому селі в 1966 році мешкало 800 чоловік. Виросли нові вулиці Шкільна, ім. Леніна,

Першотравнева, Жовтнева. В 1967 році збудована нова 8-річна школа, дитячі ясла на 40 місць, клуб на

360 місць, бібліотека, в 1965 році фельдшерсько-акушерський пункт. У центрі села - стадіон, три

крамниці. З 1957 до 1970 року виходила багатотиражна газета “Колгоспне життя”, з 1972 року -газета

“Ленінець” тиражем 600 екземплярів.

Спочатку колгосп ім. Леніна, а на початку 1970-х років радгосп “Ганнівський”, ще пізніше радгосп

“Косівщинський”, з листопада 1999 року - Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма

“Косівщинська” довгий час спеціалізувалося на вирощуванні овочів і молочному виробництві. В

1960-ті роки вирощували овець. Було кілька садів, ягідник. Очолював садівничу бригаду агроном

Василь Зосимович Рєзнік. З кожного гектара збирали по 100 і більше центнерів фруктів, 1,5 тонни з

гектара полуниць, більше 6 тонн малини. Почалося створення терасних садів у селі Солідарному.

Овочеве господарство, яке спочатку розташувалося в Сумській бригаді, довгий час очолював агроном

Олександр Степанович Довгопол. З початку 1980-х років до 2000 року функціонувало тепличне

господарство площею 2 га. Вирощували огірки, помідори, капусту, цибулю, столовий буряк, моркву,

перець,

баклажани. Головними агрономами господарства в різні часи працювали Валентина Андріївна Ла-

заренко, Микола Федорович Петренко. Високих показників у роботі досягала тракторна бригада під

керівництвом Василя Олександровича Іваненка, яка вперше в області запропонувала швидкісні методи

роботи на полях. Пізніше бригаду очолив Іван Пантелійович Руденко. Механізатори О. М. Гусєв, М. М.

Сіробаба, В. О. Іваненко, В. Й. Шамрай, В. І. Піддубний, І. П. Руденко за значні досягнення у праці

неодноразово нагороджувалися орденами й медалями.

Тракторист Іван Іванович Копейчик, уродженець села Чернецьке, нагороджений двома орденами

Леніна, а в 1977 році удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Іван Іванович на сівбі виконував дві

норми. У 1983 році економія пально-мастильних матеріалів у його бригаді становила 15 тонн. Він один з

ініціаторів переходу трудового колективу на повний госпрозрахунок.

У 1948 році за високі досягнення у розвитку свинарства звання Героя Соціалістичної Праці удостоєна

Євдокія Яківна Богодушко. Євдокія Яківна народилася в селі Павлівка Лебединського району. У 1934

році з сім’єю переїхала до Косівщини і з цього часу почала працювати свинаркою в колгоспі. Восени

1941 року за завданням Сумського райкому партії евакуювалася з худобою в район Брянська, але

невдовзі довелося повернутися на окуповану територію.

Після звільнення Сумщини від фашистів знову працювала свинаркою. З 1951 року завідувала

свинофермою, вела обласну школу передового досвіду тваринників.

Орденами та медалями за вирощування високих врожаїв зернових, цукрових буряків нагороджені К.

Ф. Стовбун, С. М. Шульга, К. С. Федорченко.

Сьогоднішнє господарство має розвинену ви-

робничу інфраструктуру, отримує високі врожаї сільськогосподарських культур. На території Ко-

сівщини діє відкрите акціонерне товариство “Пта-хорадгосп “Мирний”. Виробництво пущене в дію у

квітні 1987 року. Проектна потужність 300 тисяч курей-несучок.

В економічний і соціально-культурний розвиток сіл сільської ради свій внесок зробили голови

сільрад: Д. В. Куц, І. Г. Колесник, О. К. Голубєва, В. М. Говорун, Т. А. Гальменко, В. М. Супрун,

І. В. Завалій.

Іван Григорович Колесник - ветеран Великої Вітчизняної війни. Брав участь в обороні Ленінграда,

нагороджений медаллю “За оборону Ленінграда”. На початку 1950-х років почав працювали

бригадиром у колгоспі ім. Леніна. У 1957 році став учасником Виставки досягнень народного

господарства. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Перед пенсією, 1966-1969 роки,

обраний головою Косівщинської сільської ради. Персональний пенсіонер місцевого значення.

Для задоволення культурних потреб мешканців сільської ради є два клуби в селі Косівщина на 360

місць і в селі Солідарному на 260 місць, бібліотека з фондом близько 15 тисяч книг. Ще в 1964 році

створено духовий оркестр, є вокально-інструмен-

тальний ансамбль, радує своїм співом односельців народний хор і ансамбль “Косів’яночка”.

Команда “Юність” представляє село в першості району з футболу. Гордістю села є спортсмени секції

вільної боротьби, яку очолює тренер Володимир Вікторович Мурачов. Секція працює з вересня 1999

року. Відвідують секцію близько 50 хлопчиків і дівчаток. Вони мають високі результати на обласних і

міжнародних змаганнях. Ним виховані чотирикратна чемпіонка України, срібна призерка першості

Європи, майстер спорту Євгенія Носок, чотирикратна чемпіонка України, майстер спорту Вікторія Носок,

чемпіонка першості України кандидат у майстри спорту Наталія Мурачова.

Значне місце в спортивному житті села займає випускник косівщинської школи неодноразовий

чемпіон України, призер Кубка світу зі спортивної ходьби, учасник XXVII Літніх Олімпійських Ігор в

Сіднеї, майстер спорту міжнародного класу Олексій Петрович Шелест.

У селі Косівщина працюють дві школи - загальноосвітня та для дітей з вадами слуху. А ще є школа

мистецтв, у якій діти займаються в класах фортепіано, баяна, сольного співу, художнього різьблення по

дереву, малювання, хореографії. Працюють два музеї - Лесі Українки та народних ремесел.

На високому рівні в селі медичне обслуговування -працюють два фельдшерсько-акушерських пункти.

Велику повагу заслужили своєю невтомною працею фельдшери М. В. Нестеренко та В. І. Малес.

Чудові вірші про своє село пишуть Віталій Крику-ненко та Петро Возний.

Віталій Григорович Крикуненко - член Спілки

письменників України. Викладає в Московському державному університеті ім. Ломоносова історію

української культури та літератури. Перша збірка віршів вийшла в 1985 році в Києві. Упорядник і

перекладач книг українських авторів, що виходять у Москві.

Петро Андрійович Возний народився в селі Ожо-гівка Володарського району Київської області. У

1977 році переїхав на Сумщину, де очолив зоотехнічну службу Сумської обласної контори бджільництва,

а згодом був призначений її начальником. Має трудові нагороди, автор раціоналізаторських

пропозицій. Його винахід - пересувний павільйон “Сумчанин” - визнаний кращим у світі. Пише

ліричні та гумористичні твори, пісні. Пісня “Україна” двічі завоювала гран-прі на міжнародних

фестивалях. У 2003 році вийшла збірка пісень “Жоржина”, що є результатом співпраці поета Петра

Возного та композитора Любові Карпенко.

З повагою в Косівщині ставляться до односельців, які відзначилися на трудовій ниві.

Тетяна Андріївна Гальменко народилася в селищі Ямпіль Сумської області. З 1979 року живе і

працює в Косівщині, за фахом - педагог. У 1986 році односельці обрали Тетяну Андріївну головою

викон-

кому Косівщинської сільської ради. Нині працює директором Косівщинської загальноосвітньої школи І-

ІІІ ступенів. Нагороджена знаком “Відмінник освіти України”.

Володимир Михайлович Ватилик уродженець Недригайлівщини (село Деркачівка). Вся його трудова

діяльність пов’язана з сільським господарством. Місцеве базове господарство очолює три десятки років.

Має нагороди за свою діяльність. Нині очолює агрофірму “Косівщинська”.

Михайло Васильович Нестеренко здобув повагу кількох поколінь косів’ян. Народився він у селі

Нестеренки на Полтавщині. Учасник Великої Вітчизняної війни. Має бойові нагороди, зокрема ордени

Богдана Хмельницького та Вітчизняної війни. З 1946 року працював у Косівщині фельдшером.

Завдяки його наполегливості й активності у 1965 році за допомогою колгоспу, за сприяння тодішнього

голови колгоспу Г. С. Макарова побудовано найкращий в області фельдшерсько-акушерський пункт, де й

працював зі своєю дружиною Катериною Петрівною все життя. Нагороджений орденом трудового

Червоного Прапора. Професіоналізм, людяність, природна доброта, простота - ось найголовніші риси

характеру Михайла Васильовича.

Пов’язані з косівщинською землею й люди науки та мистецтва. Іван Петрович Клюшников - поет.

Народився у 1811 році на хуторі Криничний (нині село Солідарне Сумського району) у дворянській

родині. Закінчив Московський університет, займався педагогічною діяльністю. У 1838 році надруковано

його перші вірші, згодом друкувалися оповідання та повісті в журналах “Современник”, “Отечест-

веннûе записки” та інших виданнях. У 1849 році переїхав до хутора Криничного, де мешкав до останніх

років життя (1895 рік), там же й похований.

Микола Петрович Коваль - співак. Народився в селі Верхосулка Білопільського району, а виріс у

селі Косівщина. Після закінчення Харківської консерваторії працював у Харківському державному

академічному театрі опери та балету ім. Лисенка. Сьогодні Микола Петрович - народний артист

України. Соліст опери, виконав близько 50 партій, більшість з яких - провідні. Співав на найкращих

сценах Європи: в Парижі, Мадриді, Барселоні. Творчість Миколи Коваля приносить людям радість і

натхнення.

Отримано з http://istoriya.soippo.edu.ua/index.php?title=Духовні_святині_Ромен&oldid=101952