Відмінності між версіями «Село Стрільники»

Поточна версія на 19:55, 20 червня 2015

Назва

Сумська область Путивльський район село Стрільники.

Чому село має саме таку назву? Краєзнавці, дослідники пробували дослідити, висували різні версії, одна з яких "розміщення стрілецького полку". Питання залишається відкритим та цікавим.

Географія

Розташування

Село Стрільники, центр Стрільниківської сільради Путивльського району Сумської області, знаходиться у 13 км. на північний схід від Путивля. Сільській раді підлягають населені пункти: Стрільники, Ротівка та Кагань. Населення яких 640 чоловіків (на 1 січня 2015 року).

Клімат

Помірно-континентальний.

В цілому клімат помірно теплий та вологий.Температура липня в середньому складає близько +19-20 градусів за Цельсієм, влітку часто йдуть дощі. Зима досить довга, але порівняно не морозна, тепла.

В різні пори року спостерігаються несприятливі кліматичні явища: грози, бурани, тумани, ожеледиці, град, хуртовини, суховії, приморозки навесні та восени.

Ґрунти, рослинний і тваринний світ

Село розкинулося в мальовничому місці, на річці Клевень. Навколо села багато невеликих озер та ярів. З трьох сторін місцевість оточують ліси. Поля погористі. З корисних копалин зустрічаються крейда, різні сорти глини та пісків, в багатьох місцях є поклади торфу. Грунти різні, але переважають супіски. Заплава річки Клевень використовується під луки й посіви. Територія області розташовується в межах двох фізико-географічних зон мішаних лісів та лісостепу, що обумовлює характер поширення ґрунтів, рослинності, тваринного світу й ландшафтів. Зона мішаних лісів характеризується значним розвитком хвойних лісів, під якими сформувалися дерново-підзолисті ґрунти, лісостепова сірих лісових ґрунтів, які сформувалися під дібровами, та чорноземів, характерних для степових угруповань.

Історія

Давні часи

Новий час

Село Стрільники засновано не раніше 17ст. За описсю 1654 року в ньому вже значиться церква. За відомостями генерального слідства селяни села Стрільники давали "стацію"на полковників, що состояли при гетьманах спочатку в Батурині, а потім у Глухові. За гетьмана Апостола (1727-1734) Стрільники було виддано "на чин писарю генерального суду", за яким останнє було закріплено, як вотчина. Населення села складалося з поміщицьких та державних селян. З 19ст. Стрільники належали великим українським магнатам Міклашевським, основні володіння яких та садиба знаходилась в селі Волокитине. Поміщик Міклашевський, заснувавши в 1839 р. Волокитинський фарфоровий завод, де була зайнята більша частина його крінаків, переніс основний гніт панщини на стрільниківських селян, з яких дерли три шкури. Ще напередодні реформи 1861 р. Міклашевському належало в с.Стрільниках біля 500 га одної землі, 300 га лісу та 124 кріпаки. Частину стрільниківських земель Міклашевські продали дрібним поміщикам. Так в Стрільниках зявилися дворяни брати Маркови що мали до 100 га землі та цегельні будинки з садибами; Бершов, що мав 30 га землі, Петровський, що розбагатив на церковних дарах прихожан, колишній псаломщик, у якого було 150 га землі та великий будинок з садибою. Куркуль Шечков мав 40 га. Більшість селян с.Стрільники були малоземельними. В середньому на селянський двір приходилася 1 десятина землі. Мешканець с.Стрільники Омелян Панасович Сахаров згадував: "Була у батька 1 десятина землі, розкидана в восьми місцях. Кожен клаптик був настільки вузьким - вузьким, що коли я став дорослим і вирішив відділитися, то ніде було хати поставити. Коня у нас не було. Та й в тій частині села, де ми жили на 70 дворів не було й 30 коней". Багато хто з селян зовсім не мали землі й були наймитами у поміщиків та куркулів. Інші брали землю в аренду за врожай "з половини"або з третини, тобто обробляли землю, засівали її своїм зерном, а потім половину, або третю частину врожаю віддавали поміщикові. Внаслідок відсутності реманенту та робочої худоби багато селян були вимушені продавати свою землю куркулям. Внаслідок безземелля 20% населення Стрільників йшло на сезонні роботи до Києва, Курська, Конотопа, як муляри, тесляри, маляри, а їхні сімї сяк-так перебивалися, дожидаючи своїх годувальників.

Новітній період

Притока річки Клевень - Кубер - поділяла село на дві частини - Стрільники та Антики. В Стрільниках жили українці, у Антиках-росіяни. Урядник, староста та повітове начальство намагалося розпалити між ними національну ворожнечу. Коли у Антиках почали будувати нову церкву, кошти на яку збирали з селян протягом десяти років, стрільниківці, підтримані начальством, вирішили будувати церкву й собі, забравши для цього частину лісу у Антиках. Почалася бійка, в яку було втягнено майже все доросле населення. Була в селі, в звичайній хаті, і трикласна школа, в якій навчалося 20 учнів. Вчив піп Василь, що дуже любив драти дітей за вуха. 9 листопада 1906 р. було видано царський указ про виділення селян з громади на хуторі. В свою чергу громада зобовязувалася виділяти селянам, що виходили з неї, землю в одному місці /хутір, відруб/. Уряд через селянський банк кредитував куркулів, які скуповували землю та будували хутори. Частина заможн іх селян с.Стрільники відділилася з громади та заснували навкруги хутори: Литвинов-заснував куркуль Литвинов, що мав 40 га землі й побудував великий будинок з амбарами, сараями, конюшнями, колодязями. Безпросвітні злидні й горе селяни топили в горілці, пропиваючи останні копійки в корчмі, яку тримав Шпак Капитон, у якого була ще в селі бакалійна крамниця. 10 га землі та пара коней. А в церкві все той же піп Василь туманив голови прихожанам. У 1911р. в с.Стрільники було побудовано земську школу, куди в тому ж році призначають вчителем Григорія Яковлевича Базиму, вихідця з селянської сімї, який в період Другої світової війни був начальником штабу партизанського зєднання С.А.Ковпака. В Стрільниках Г.Я.Базима нажив собі ворога в особі інспектора шкіл Путивльського повіту Рождественського, який хотів на його місце поставити свого ставленика.-Не бути Вам в земській школі-заявив він.-Перша ж моя ревізія й кінець. Але робота нового вчителя виявилася настільки плодотворною, а знання учнів настільки твердими, що інспектор, проводячи ревізію вимушений був визнати роботу вчителя Г.Я.Базими відмінною та залишити "мужицького сина" вчителем і, завідуючим Стрільниківською школою. В період Першої світової війни чоловіче населення села, крім стариків і дітей, було мобілізовано до царської армії. Багато хто загинув на фронті. Був мобілізований до армії і улюбленець дітей Г.Я.Базима. З уходом чоловіків в армію солдатки та вдови ледве животіли. Земля оброблялася погано, врожаї падали. Предмети першої необхідності купити було майже неможливо. Виникали стихійні протести. Коли в 1917 році у Петрограді перемогла лютнева революція, селяни с.Стрільники намагалися забрати землю у поміщиків та куркулів, але Тимчасовий уряд посилав каральні загони, що шаблею й нагаями захищали інтереси поміщиків. Велика Жовтнева соціалістична революція внесла докорінні зміни в життя села Стрільники. Радянська влада в селі встановилася у січні 1918р. Куркулі Литвинов та Шечков з сімями втекли з села. Землю поміщиків та куркулів було конфісковано й передано селянам. В будинку поміщика Е.П.Маркова відкрили клуб. З військової служби в січні 1918 р. повернувся учитель Г.Я.Базима, що став засновником нової радянської школи у Стрільниках. 24 квітня 1918 р.Путивльський повіт був захоплений німецько-гайдамацькими військами, в село Стрільники прийшли окупанти. Німецьким окупантам невдалося зломити волелюбний дух нашого народу. 16 січня 1919 року в с.Стрільники було відновлено радянську владу. В країни шла громадянська війна. У 1921 р. демобілізується з Червоної Армії Г.Я.Базима і знову повертається в Стрільнеківську школу до свого любимого діла. Поряд з роботою в школі Г.Я.Базима веде громадську роботу, будучи депутатом сільради. У 1929 р.в с.Стрільники було організовано колгосп "Ясний ранок". Колективізація в с.Стрільники проходила в умовах гострої класової боротьби. У 1931 р. у Стрільниках організувалося ще два колгоспи -"Червоний Жовтень" та "Пятирічка". У 1933 р. колгоспи "Великий ранок" та "Пятирічка" обєдналися в колгосп "2-га пятирічка", а у селі Стрільники залишилося два колгоспи. Поряд з перебудовою життя села на колективних засадах партійна організація провела велику роботу в справі, організації семерічної, та середньої освіти на селі. У 1935 р.колгоспи "2-га пятирічка" збудував велике приміщення, в якому розмістилася контора колгоспу, Стрільниківська сільрада, клуб на 200 місць, та бібліотека. В тому ж році село було радіфіковано. У клубі розгорнули роботу драматичний та музичний гуртки, регулярно демонструвалися кінофільми. За роки передвоєнних пятирічок було створено ферми великої рогатої худоби, свиноферми, збудовано багато громадських приміщень; заможно стали жити колгогоспники. Але мирну працю трудящих села порушив вироломний напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину. У вересні 1941 р. до Стрільників вступили фашистські солдати. Вони пограбували магазини, забирали у жителів села корів. У школі оселились полицаї. Григорій Якович Базима-колишній учитель та завідуючий Стрільниківської школи - став начальником штабу спочатку загону С.В.Руднева, а згодом - зєднання С.А.Ковпака. 25 травня 1942 р. ковпаківці нанесли одночасний удар по фашистських гарнізонах, розташованих на правому берези р. Клевень у селах - Вязьонка, Стрільники, Кагань, Яцино, Стара Шарповка, Спадщина. На фронтах Другої світової війни та в партизанських загонах загинуло багато жителів села. Серед них Шпак А.Е, Шевцов А.Д., Шпак П.І., Суховеєв В.В., три брати Третякови - Семен Васильович, Петро Васильович, Іван Васильович, Пилипенко К.Х., Антиков В.І., Шевцов І . Ф., Старожилов О.С., Калашников В.М., Антиков М.Й., Голубков В.М., Удовенко І.С. та багато інших. 2 вересня 1943 р. Стрільники було звільнено. Після закінчення Другої світової війни відбудовується колгоспне господарство. Велику увагу стали приділяти благоустрою села. Укрупнення колгоспу створило всі передумови для широкого розгортання фізкультурно-масової роботи. У 1959 р.в колгоспи ім. Жданова розгорнулися значні будівельні роботи. Було збудовано цегляний завод, корівник на 100 голів та свинарник на 100 свиноматок. Невпізнаним стало життя с.Стрільники. Село радіфіковано, в ньому працюють школа та дитячий садочок, бібліотека, клуб, магазини, медпункт, поштове відділення. На території сільради працюють дві групи товариства "Знання", університет педагогічних знань для батьків. Отже, історія краю конфліктна та войовнича. Історія села Стрільники переплітається червоною ниткою з історією села Волокитине. Україна отримала незалежність і будує в складних умовах нове суспільство з 1990-х років і разом з нею село Стрільники!

Населення

Населення краю з давнини формувалося з різних районів України, Росії, Білорусії та інших місць, країн, регіонів. В давні часи край був заселений племенами бронзвої епохи, пізніше племенами зарубинецької, колочинської археологічних культур. Край заселяли східнослов'янські племена сіверян, це були землероби, ремісники, також торгівці.В нові часи край заселяли козаки, селяни та ремісники з Правобережжя України, з Великого князівства Московського.

Органи влади

Стрільниківська сільська рада — орган місцевого самоврядування у Путивльському районі Сумської області з адміністративним центром у с. Стрільники. Сільській раді підпорядковані населені пункти:

• с. Стрільники,
• с. Ротівка,
• с. Кагань.

Склад ради: Рада складається з 15 депутатів та голови.

Економіка

З найдавніших часів і до сьогодення головним заняттям в Україні, в краї було землеробство. Українці завжди були насамперед хліборобами, це найбільш селянська, хліборобська нація в Європі. Землеробство мало визначальний вплив і на спосіб життя, і на харчування українців. Отже, основна галузь економіки — сільське господарство. Промисловість району представлена в основному невеликими підприємствами з переробки сільськогосподарської сировини. В останні роки розвивається середній і малий бізнес, в основному у сфері торгівлі і послуг. Є перспективи для розвитку туризму.

Медицина

ФАП.Медичне забезпечення жителів Путивльського району по транспортній лінії Служби 03 здійснюють якраз три машини «Швидкої допомоги». Станція «Швидкої» крім своїх буденних обов’язків завжди бере участь в ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій.

Освіта

Дошкільна, шкільна і позашкільна освіта

Останній дзвоник

А почалося все з далекого 1903 року. До Жовтневої революції, а за даними історії з 1903 року в Стрільниках була відкрита церковно-приходська трирічна школа граматики. Вона була в звичайному будинку. Навчалося в школі близько 20 учнів, навчання здійснював священник Успенської церкви отець Василь. Діти вивчали правопис, арифметику, Закон Божий. В цей же час мешканці села Антики звернулися з проханням в Путивльське уїзне земство видкрити початкове училище. Вони взяли на себе обовязок щорічно виплачувати додаткову оплату вчителю (60 рублів) та охоронцю (15 рублів). Навчальний рік в усіх сільських школах розпочинався з 2 жовтня та продовжувався до страсної седмиці Великого Посту (не раніше 15 квітня). Всі вихідні та святкові дні учні під керівництвом вчителя відвідували богослужіння. Приймали участь в читанні або співах при клиросі. Дисципліновані, чемні діти допускалися до вівтаря для допомоги священику. В 1911 році в селі Антики побудовано трирічну земську школу. В цій школі навчалось дуже мало дітей. Одні учні ходили до школи лише одну зиму, інші залишалися зовсім неграмотними. В цьому ж році вчителем призначили Г.Я.Базиму. Невдовзі Стрільниківська школа стала зразковою. З усієї України приїжджали сюди вчителі, щоб познайомитись з досвідом роботи. В школі навчалося по 80-90 учнів. Заняття проводились в 2 зміни. У 1932 році була відкрита семирічна школа. У 5 клас набрано 60 учнів. До 1933 року кількість учнів збільшилась і довелося навчатися одночасно в кількох кулацьких будинках, що робило певні перешкоди навчальному процесу. Назріло питання будівництва нової школи. На загальних зборах громадян у 1933 році було прийняте рішення побудувати школу з двох церков. Незабаром з Харкова прийшов дозвіл на будівництво школи. Заготівлю матеріалів та будівництво почали у 1934 році. Жоден мешканець села не залишився осторонь будівництва. В той час на території села діяли колгоспи "Красний Октябрь" та "Друга Пятирічка", які виділили на будівництво школи по 6000 рублів. До Другої світової війни Стрільниківська семилітня школа випустила по 30-40 учнів. У школі працювало 12 вчителів: Деркач В.Я., Старожилов Н.Д., Лукашук Т.А., Петруня Ф.Г., Деркач М.К., Вишневський І .Н. та інші. Жителі села звернулися до керівництва Путивльського району з проханням відкрити середню школу. На добудову школи було виділено коштів 10 000 рублів. Але почалась війна і відкрити середню школу не встигли. Під час Другої світової війни в школі був розташований поліцейський штаб, де допитували населення. Приміщення було страшенно запущено, стало схожим на брудну казарму. Спроби організувати навчання дітей не мали успіху. Передова частина населення села, що залишилася на окупованій території, для боротьби йшла до партизанського отряду під керівництвом Сидора Артемовича Ковпака. Разом з дорослим населенням до партизан приєднувалися й учні школи: Старожилов А.С., учень 6 класу (загинув), Калашников В.М., учень 5 класу(загинув), Головачов Іван -учень 6 класу, який після жорстоких катувань фашистами за звязок з партизанами, помер від ран (йому викололи очі, обрізали вуха, ізуродовали опіками обличчя), захований в селі Кагань та інші. 3 вересня 1943 року Сумську область було звільнено, а 5 вересня 1943 року вже приступили до роботи школи району, в тому числи й Стрільниківська неповна середня. В 1949 році відкрилася середня школа. До 8 класу вступило 35 учнів.При школі створена навчально-дослідна ділянка площею 1.5 га. Керівництво школою з 1951 року по 1960 рік вів Болсуновський Микола Данилович. За високі досягнення в навчально-виховній роботі в 1956 році школа була нагороджена путівкою на Всесоюзну виставку досягнень народного господарства до міста Москви. В 1963 році під час керівництва школою Злобіним А.М. в школі навчалося 245 учнів, працював педколектив з 20 вчителів, з них 9 мали вищу освіту. При школі діяв інтернат для учнив, які проживали в інших селах, організована кабінетна система, навчально - дослідне господарство мало десятипольний зерновий та шестипольний овочевий сівообороти, включало теплиці, крольчатник, парники, сад, ягодники, квітники. В школі була своя електростанція, кіноапарат, магнітофон, радіоприймач, станки та багато іншого. В 1963 році почалося будівництво 4-х класних кімнат коштами колгоспу імені Жданова. З 1968 року по 1980 рік директором школи був Янишпольський Василій Миколайович, а з 24.08.1980 року справи школи вела Стрільникова Катерина Іванивна. Але стіни "старої школи"не витримують плину часу, поступово руйнуються. Вони застаріли морально та фізично й примушені поступитися місцем новому приміщенню школи. В 1989 році за допомогою колгоспу під керівництвом Ковбаси Олександра Івановича, директором школи Стрільниковою К.І.розпочато підготовку до будівництва нової школи. 1994 рік став роком введення нової сьогоднішньої школи. У 2003 році колектив школи, учні, випускники, населення села Стрільники відзначало 100-річчя існування школи, в якій навчалося переважна більшість жителів. Всього за 100 років плідної роботи зі школи випустилося біля 1000 учнів, які присвятили себе професіям, повязаним з сільським господарством, промисловістю, розумовою працею. Багато випускників залишилося в селі, майже всі випускники продовжили навчання й працюють за обраними спеціальностями. Школярі беруть участь в туристичних походах, конкурсах, олимпіадах, займаються художньою самодіяльнистю. Як результат, в квітні 2004 року команда юних рятівників Стрільниківської загальноосвітньої школи 1-11 ступенів зайняла почесне 111 місце в районному конкурсі. Нинішня школа – це навчально-виховний комплекс, покликаний забезпечувати умови для інтелектуального, соціального, морального і фізичного розвитку та саморозвитку учнів, виховання громадянина патріота, а стратегічному плані – фундамент суспільства, яке визначає освіченість, вихованість, культуру найвищою цінністю.

Шевченківські дні

На належному рівні у школі організовано виховну роботу. Значна робота проводиться по екологічному вихованню. Мета: розвиток і підтримка внутришньої свободи особистості, створення умов для її навчальної діяльності, виховання відповідальності, розумінння моральних и юредичних обовязків перед суспільством і державою. У 2014 – 2015 навчальному році у навчально-виховному комплексі навчається 29 учні у 9 класах:

1 – 3 класи – 12 учнів;

5 – 9 класах -17 ученів; Працює дошкільна група, в якій налічується 18 дітей.

  вихователів-2. Головне завдання вихователів – збереження і зміцнення фізичного і психічного здоров’я дітей, оздоровлення їх природними факторами. У школі працює 13 учителів. Із них:

учителів вищої категорії – 1; учителів І категорії – 5; учителів ІІ категорії – 2; спеціалістів – 5 . Школа - це:

7 навчальних кабінетів; 3 класних кімнати школи І ступеня;

навчальний комп’ютерний клас; актова зала; спортивна зала; шкільна майстерня; бібліотека; шкільна їдальня. Вчителі школи є учасниками конкурсу «Вчитель року».

Заклади спеціальної та вищої освіти

Культура

З 19 ст. Стрільники належали великим українським магнатам Міклашевським, основні володіння яких та садиба знаходились в селі Волокитине. Історія культури настільки цікава, що вона є актуальною темою спеціального дослідження. У Національному музеї українського народного декоративного мистецтва 23.09.2011 експонувалась виставка творів Волокитинського фарфорового заводу – одного з найпотужніших підприємств фарфорової галузі ХІХ ст. Цей унікальний проект вдалося здійснити завдяки благодійній підтримці московського бізнесмена І. Г. Гутмана. На виставці представлено понад 350 творів із колекцій Національного музею українського народного декоративного мистецтва, Сумського обласного художнього музею ім. Н. Онацького, Харківського художнього музею, Київського національного музею російського мистецтва та приватних зібрань. Волокитинський фарфоровий завод знаходився у с. Волокитине колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (нині Путивльський район Сумської області). Завод був заснований у 1839 році поміщиком Андрієм Михайловичем Міклашевським (1801–1895) – нащадком старовинного українського козацько-старшинського роду. Для ведення справ на заводі були запрошені французькі спеціалісти брати Дарти, які займалися організацією виробництва, декоруванням фарфору, будівництвом печей для випалу. Франсуа Дарт був першим директором підприємства. На фабриці працювали майстри-живописці, майстри-модельники та художники. Основною робочою силою були місцеві кріпаки. Визнаною візитівкою волокитинського фарфору вважається статуетка «Українка» —дівчина у національному вбранні, парною до якої є фігурка «Козака» з рушницею. Обидві постаті зображені на прямокутному цоколі, позаду них – столик на рокайльній ніжці, яка завершується мушлею. Ймовірно їх використовували як попільницю або сільничку. Відміна кріпосного права була однією з основних причин закриття підприємства. Реорганізувати на нових засадах свій завод А. Міклашевському не вдалося й у 1861 році виробництво фарфору на ньому припинилося. Вироби Волокитинського фарфорового заводу представляють значну художню цінність. Високий рівень виконання, бездоганна білизна фарфорової маси, витончене ліплення та вишуканий поліхромний розпис свідчать про те, що Волокитинський завод належав до провідних приватних фарфорових підприємств ХІХ століття.Значне місце серед продукції волокитинців посідало виробництво церковних атрибутів. Іконостас, що було зроблено спеціально для Покровської церкви цього села, згадується в багатьох архівних документах. Високохудожні вироби цього підприємства зараз зберігаються в багатьох музеях світу: Англії, Польщі, Франції, Росії (Санкт-Петербург, Москва, Курськ, Тула, Рильськ), Києві, Харкові, Сумах, Путивлі. Традиційними святами села є Новорічні щедрівки і вечорниці, тематичні вечори, свято Івана Купала, свято села та танцювально - розважально – ігрові програми. Сільський Будинок культури.

Релігія

Релігія завжди супроводжувала все життя людей краю з найдавніших часів до сьогодення, а церква впливала на події іторії, допомагала людям. З розпадом СРСР в незалежній Україні релігійне та церковне життя поступово відновлюється і люди повертаються знов до Бога та Віри .

Спорт

На виконання наказу відділу освіти Путивльської районної державної адміністрації від 27.04.2015 № 112-ОД, Положення про проведення районних змагань з легкої атлетики в залік XXIІІ районних спортивних ігор серед школярів у 2014-2015 навчальному році, з метою популяризації та масового залучення дітей та підлітків до занять легкою атлетикою 06.05.2015 року були проведені змагання з легкої атлетики.

Пам'ятки архітектури, історії та культури

У Путивлі збереглися пам'ятки кам'яної архітектури XVII — XVIII ст.:

• ансамбль Мовчанського монастиря з храмом Різдва Богородиці (близько 1630–1636 рр.), з добудованим трапезним теплим храмом (1666–1669 роки), Спаською церквою (1666–1667 рр.), двома двоповерховими корпусами келій (XIX століття) і дзвіницею з бароковим верхом (після перебудови наприкінці XVII — XVIII ст. соборний комплекс нині є єдиною пам'яткою стилю «восьмерик на четверику» в Україні.);

• Пам'ятник княжні Ярославні (дитинець міста)

• Спасо-Преображенський собор (1617-?) з каплицею (середина XVII століття), твір російської архітектури (українські елементи помітні тільки у різьбі іконостасу, що зроблений в традиційному для Росії «тябловому» стилі) і надбрамна церква з дзвіницею (1693–1697 рр.).

• Уплив традицій українського дерев'яного будівництва позначений на двоповерховій трипільній, одноверхій церкві Миколи Козацького (1735–1737 рр.) із дзвіницею над притвором (1770-ті рр.) та на Воскресенській церкві (1758 р., не збереглась) типу трапезної у центрі міста.

З інших пам'яток XVII — XVIII ст.:

• цінна скульптура «Христа в темниці»;
• ікони місцевих майстрів, гаптоване золотом і сріблом на білому атласі зображення Богоматері і празників та плащаниця (1666 р.);
• мист. оправи євангелій;
• дзвін «Самодзвон».
• Під час розкопів городища у 1950 — 1960-х рр. відкрито рештки фундаментів, мабуть, Вознесенської церкви, що була споруджена у кінці XII — початку XIII ст. і рештки валів з XII ст.
• Братська могила радянських воїнів та пам’ятник воїнам-землякам.

Персоналії

Опа́дчий Фе́дір Фе́дорович (*1 (14) січня 1907 — † 10 квітня 1996) — радянський військовий льотчик-випробувач, Герой Радянського Союзу (1957), заслужений льотчик-випробувач СРСР (1959). Народився 1 (14) березня 1907 року в селі Ротівка Путивльського району Сумської області.

У 1920 році закінчив 4 класи сільської школи, в 1925 році — профтехшколу у Глухові. Працював слюсарем-механіком на цукровому заводі на хуторі Михайлівському (нині — місто Дружба Ямпільського району Сумської області) і в селі Ракитне на Білгородщині.

В Червоній армії з жовтня 1929 року. До лютого 1930 року служив червоноармійцем в 6-м авіапарку в Ленінградському військовому окрузі. У 1931 році закінчив Гатчинську військову авіаційну школу, був залишений у ній льотчиком-інструктором. У 1932—1933 роках — льотчик-інструктор Луганської військової авіаційної школи льотчиків. З березня 1933 року служив у стройових частинах ВПС в Московському військовому окрузі. З червня 1936 по серпень 1943 року — льотчик-випробувач Науково-випробувального інституту ВПС. У червні-липні 1941 року здійснював державні випробування бомбардувальника АНТ-58, що став прообразом відомого бомбардувальника Ту-2. Брав участь в держвипробуваннях бомбардувальників АНТ-40 та ДБ-3, відпрацьовував бомбометання з пікірування.

Учасник радянсько-фінської війни: у грудні 1939 — березні 1940 — командир авіаескадрильї 85-го бомбардувального авіаційного полку. Здійснив 21 бойовий виліт на бомбардувальнику ДБ-3. Одним з перших застосував у бойових умовах бомбометання з пікірування.

Учасник Великої Вітчизняної війни: у липні—серпні 1941 — заступник командира 410-го бомбардувального авіаційного полку (Західний фронт), сформованого з льотчиків-випробувачів Науково-випробувального інституту ВПС. Брав участь в оборонних боях на Західному напрямку. Зробив 9 бойових вильотів на бомбардувальнику Пе-2. У вересні 1941 року брав участь у формуванні 187-ї окремої коректувально-розвідувальної авіаескадрильї, яка складалася як з радянських літаків, так і літаків німецького виробництва. Після важкої аварії на літаку тривалий час перебував на лікуванні і зміг повернутися до льотної роботи тільки в травні 1942 року.

З серпня 1943 року по січень 1946 року — льотчик-випробувач Дослідного конструкторського бюро (ОКБ) Мясищева. Провів випробування дослідних літаків ДВБ-102 з моторами М-71ТК-3 (1944—1945), ДБ-108 (1945), ДІС з моторами ВК-107А (1945).

З січня 1946 року по 1951 рік — льотчик-випробувач ОКБ Туполєва. В різний час проводив випробування літаків Ту-2, Ту-70, Ту-14, Ту-18, Ту-80, а також брав участь у випробуваннях літаків Ту-4, Ту-8, Ту-7, Ту-10, Ту-82.

З 1951 року по грудень 1957 року — льотчик-випробувач ОКБ Мясищева. Підняв у небо й провів випробування дослідного літака ШР (в 1952 році), реактивного стратегічного бомбардувальника М-4 (в 1953—1955 роках). Брав участь у випробуваннях реактивного стратегічного бомбардувальника 3М.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 лютого 1957 року за мужність і героїзм, проявлені при випробуваннях нової авіаційної техніки, полковнику Опадчому Федору Федоровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 10836). 17 лютого 1959 року одним з перших він удостоєний почесного звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР».У 1957 році за проведення випробувань стратегічного бомбардувальника М-4 удостоєний Ленінської премії.

В грудні 1957 року полковник Опадчий звільнений в запас. Жив в Москві. До 1960 року працював методистом в ОКБ Мясищева. Помер 10 квітня 1996 року на 89 році життя. У Глухові на будинку колишньої профтехшколи, в якій навчався Федір Федорович Опадчий, встановлена меморіальна дошка.

ЗМІ

Друковані ЗМІ

Електронні ЗМІ

Пошта, зв'язок, банківська сфера

ПВПЗ Путивль 14 Пересувне відділення поштового зв'язку Центр поштового зв'язку № 5 Конотоп Сумської дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку "Укрпошта"

Населений пункт, що обслуговуються відділенням, Сумська область Путивльський район село Стрільники 41513 Відділення зв’язку.

Цікаві факти

У роки Німецько-радянської війни Путивльщина стала колискою партизанського руху в Україні. У вересні-жовтні 1941 р. в Спадщанському лісі сформувався партизанський загін, який в подальшому перетворився на велике з'єднання партизанських загонів Сумської області. Під командуванням С. А. Ковпака і С. В. Руднєва воно пройшло з боями всією Україною — від Путивля до Карпат. А сформована на базі цього з'єднання Перша Українська партизанська дивізія в 1944 р. здійснила рейд на Сан і Віслу.

Фотогалерея

Зустріч з ветеранами.

Примітки та посилання

Портал міста Путивль Youtube.svgYouTube, Маловідома Україна. Путивль (Перевірено 18 лютого 2012)

Джерела

Украинська радянська енциклопедия (УРЕ) т.11 стор.966,К.1960 р.Сумщина, довидник-путивник, Харкив, 1963 р. стор.104-105,

А.К.Требесов. Воспоминания, фонди Путивльского краеведческого музея, инв №3234 стр.3., Герои партизанськой боротьби на Украини, кн.1, вид АН УРСР, К.1948 стор.100-101. Згадка про Путівль у Іпатіївському літописі Середньовічні фортифікації Путивля

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.

Путивль. Місто Ярославни у сльозах на www.ukrainaincognita.com (веб-проект «Україна Інкогніта»)

Література

Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов — М.: Воениздат, 1988. — Т. 2 /Любов — Ящук/. — 863 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-203-00536-2. (рос.)

Герои Советского Союза, Герои Российской Федерации и полные кавалеры ордена Славы Северного административного округа Москвы — Москва: Энциклопедия российских деревень, 2003. — С. 401. — 472 с. — ISBN 5-88367-003-2 (рос.)

Гриченко И. Т., Головин Н. М. Подвиг — 3-е изд., перераб. и доп.. — Харьков, 1983. — С. 356—358 (рос.)

Симонов А. А. Заслуженные испытатели СССР — Москва: Авиамир, 2009. — С. 146—147, 380. — 384 с. — ISBN 978-5-904399-05-4

А. Лазоревський. Описание старой Малороссии, т.2 Нежинский полк, стр.160-161.Г. Я. Базима, Воспоминания учителя, стр.5, фонди Путивльского краеведческого музея, инв №3234.

Ресурси інтернету

Опадчий Федір Федорович на сайті «Енциклопедія авіації» Біографія Опадчого Ф.Ф.на сайті «Герои страны» (рос.)

Одинока Людмила Григорівна