Відмінності між версіями «Історія Червоноранківського НВК:ЗОШ І-ІІІ ст.- ДНЗ»

Версія за 09:56, 23 вересня 2015

Повна назва навчального закладу

Червоноранківський навчально-виховний комплекс "загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів - дошкільний заклад" Кролевецької районної ради Сумської області

Адреса навчального закладу

Сумська область, Кролевецький р-н. С. Червоний Ранок 41352 телефон 6-61-49

Історія навчального закладу

Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події

Школа і освіта до революції 1917 року в с. Божок

Во всех церковно-приходских школах дети выпускной группы толково, правильно и с кратким объяснением выучили общеупотребляемые молитвы, усвоили с пониманием события из священной истории, из Ветхого и Нового Завета, изучили с объяснением молитву Господню и Десять Заповедей Закона Божьего. Прочитали в течение всего школьного курса Часослов, Псалтырь и святое Евангелие. Обучились церковному пению. В школах уезда детей воспитывали в церковном духе ( Із звіту повітового спостерігача про стан церковних шкіл .)

Життя села Червоний Ранок ( до 1922 року Божок) до ХVІІІ століття було мало відоме, хоча найдавніші поселення – городища – на нашій території ( за даними археологічних розкопок ) належать до періоду неоліту, скіфських часів і Київської Русі . Найперша друкована згадка про село є в історико-статистичному описі Чернігівської єпархії (вид. Чернігів 1874 р.) «В 1736 г. в Божке 70 казаков и 30 посполитых». А уже у 1877 році в селі Божок налічувалось 150 дворів . Село мало убогий вигляд, школи на той час не було. В народі панувала повна безграмотність, діти селян не мали змоги здобути освіту через бідність та безправ’я. Культурний рівень жителів села був дуже низький. Але час не стоїть на місці. Розвивалося господарство, торгівля. В кінці Х1Х століття на річці Біжок було сім водяних млинів; збираючи врожай, теж треба було вміти рахувати. Ділові зв’язки з навколишніми селами і містами вимагали хоча б елементарних знань грамоти, арифметики. А серед селян рідко хто умів навіть розписатися (хрещики замість прізвища ставили ще довго після запровадження навчання.

Одним з перших початкову освіту здобув житель нашого села Іван Іванович Скибинський, який учився грамоті у сина попа Барзаковського, котрий вчителював у Варшаві і приїздив в літній час у село на відпочинок до батьків. На прохання селян він у 1875 році ( а за іншими даними в 1878р.) набрав учнів сім чоловік і вчив їх у своїй хаті. Діти були різного віку, від 9 до 12 років, сиділи під час навчання на лавках за одним столом, писали на грифельних дошках. Навчання проводилось за граматкою, контролював учителя Скибинського диякон Філковський. За цих часів навчилися писати і читати три чоловіки з села.

На початку 80 років Х1Х століття за рахунок мирського збору було побудовано будинок для школи (на місці, де тепер майдан). У новозбудованій школі була одна класна кімната для трьох класів, де навчались грамоті 15-17 учнів. Основою навчання були церковні молитви, Закон Божий, а також граматика, читання і вивчались чотири арифметичні дії. Навчання проводилось на російській мові (українська не вивчалась). Працював один учитель за розкладом – вчились по чотири години щоденно (за спогадами жителя села Поладила Полікарпа Словича). Це була так звана школа грамоти , яка вперше в документах Держархіву згадується у 1881 році. (Відомість №1 про церковно-приходські школи Чернігівської єпархії).

На той час в Божку було: кількість населення обох статей - 1544 чол., кількість православних дітей шкільного віку обох статей – 277 чол., кількість дітей шкільного віку, які не відвідують школу – 206 чол., кількість дітей шкільного віку, які навчаються в школі – 73 чол ( 25,6 %). Найсерйознішими труднощами Божківської школи, як і інших сільських шкіл , була відсутність грамотних вчителів (Закон Божий викладав священик Юхим Катеринич, а грамоти дітей вчив псаломщик Прохор Сушинський ), а також мізерна кількість коштів на освіту, про що свідчить такий документ як «Ведомость о сборах в пользу церковных школ Кролевецкого уезда по церквям благочиния первого округа Кролевецкого уезда за 1909 год» Наименование церкви Кружковый сбор в воскресный день Позвонных За возложение на умерших крестьян Итого с. Божок, Рождественско Богородицкая церковь Р К Р К Р К Р К - 35 - 50 - 40 1 25 Різдвяно-Богородицькою церквою с. Божок збиралися протягом року кошти на користь школи в результаті крукового збору у недільні дні подзвонних та за возложення на померлих селян. Річна сума збору складала в середньому 1 крб.25 коп. В серпні 1884 р. в с. Божок була велика пожежа. З 320 дворів згоріло 110 дворів. Під час цієї пожежі згоріла і перша школа в селі.

У 1885 р. був збудований новий будинок школи. В ньому була розташована школа та зборня. Поряд стояв шинок, з другого боку стояла церква. Тепер у школі вже навчалось 70-80 учнів. Отже, збудований будинок для школи не відповідав санітарно-гігієнічним вимогам. Класні кімнати і коридор були тісні, освітлення слабе. Завідуючим школи був Соловей Микола Васильович. Ріст населення села, зміни політико-економічних умов країни вимагали розширення освіти. Уряд змушений був хоч частково поступатися перед вимогами трудящих мас в області народної освіти. Учні села Божок не вміщалися в тісній і темній зборні, де була також і школа. Тому постало питання про побудову нового приміщення школи.

У 1895 р. збудували новий світлий будинок для школи, який стоїть і нині. В цей час «Божковское начальное народное училище» відвідувало біля 100 учнів. Було відкрито в цей час також четвертий клас. Але не вистачало педагогічних кадрів. Працювало лише два учителі – Соловей М. і Кича. Викладання всіх предметів велось на російській мові, вивчалась церковнослов’янська мова. Щоденно працював з учнями сільський священик, виховуючи дітей на засадах релігійного віровчення. Учні сиділи на великих партах по 4 і більше. Учителеві того часу було важко працювати, дітей часто залишали вдома батьки або відривали від навчання і посилали на сільськогосподарські роботи. А про підготовку до уроків не могло бути тоді і мови. Діти були завантажені домашніми роботами.

Отже, переважна більшість учнів одержувала слабкі знання. Значна частина учнів з року в рік не переводилася до наступного класу і врешті залишала навчання, не одержавши й початкової освіти. В період революційних подій 1905 року і Лютневої революції 1917 року школа особливих змін не зазнала. Закінчилася громадянська війна та іноземна воєнна інтервенція. В 1922-1923 навчальному році в Червоноранківській початковій школі працював учителем Довгейко Іван Михайлович . В 4-ому класі налічувалося 24 учні, а в 1-3 класах було разом 85 учнів. Навчатися було важко, бо на весь клас існував тільки один підручник. Не було паперу для записів. Писали на газетах. Вчилися читати, писати, рахувати. Радісно було, якщо до рук учня потрапляли клаптики чистого паперу із шпалери, чи для обгортання покупки в магазині. Кращими учнями в 1922-1923 навчальному році були: 1. Бобир Іван Григорович 2. Борщ Іван Андронович 3. Дячок Федір Омель’янович 4. Дячок Федір Семенович 5. Клок Іван Матвійович 6. Тригуб Пилип Арсентійович 7. Тригуб Кузьма Арсентійович та інші.

В 1931 році в Червоноранківській школі існувало чотири класи і навчалось близько 130 учнів. В 1931 році в школу прийшов працювати Поладич Олексій Олексійович, учні зустріли його з радістю . Завирувало, закипіло тепер шкільне життя. Вчитель жадібно взявся до роботи. Він завжди був у колі своїх учнів, розповідав їм цікаві новинки з життя інших шкіл., налагоджував роботу в школі. Школярі під його керівництвом допомагали колгоспникам прополювати та збирати врожай, садили ліс за селом, збирали лікарські рослини. Також в кінці 20-х років учнями було викопано кістки мамонта і відправлено в Київський музей. Проте, як пригадує випускник 1935 року Бондаренко Г., вчитися було важко : не вистачало підручників, зошитів, багато учнів до школи в теплий період ходили босими, в полотняному одязі. Вчителів не вистачало, серед них була велика плинність. Так був період, коли за три роки навчання змінилося чотири директори (після Довгейко І.М. працював директором школи Леонович І.Д., потім змінив його Ковальчук, потім – Калашников ).

У вересні 1934 року директором школи був призначений Пугачов Леонід Петрович. Він був хорошим організатором і другом дітей, в школі пожвавилась робота : стали проводитись вечори відпочинку, катання на лижах, почали працювати танцювальний та оркестровий гуртки. Для кращого навчання в школі були створені фізичний та хіміко-біологічний кабінети. У 1935 році побудували нову будівлю для школи. В цьому ж році відбувся перший випуск семирічки . Кращими учнями Червоноранківської семирічної школи в 1937-38 н.р. були : Поладич Уляна М. , Попок Лідія В. , Охріменко Марія О. , Прасолець Григорій Є. , Поладич Анастасія Т. Семирічною школа була з1932 по 1961 рік до реорганізації в восьмирічку і здійснила за цей час 26 випусків, давши освіту 850 громадянам села.

В цей час директором школи став Мусієнко Тодос Мусійович, який залишався на цій посаді і на початку війни. Це була хороша людина, під його керівництвом проводився збір коштів на оборону країни . Тодос Мусійович говорив : «Я перший вношу на оборону країни 400 карбованців, прошу наслідувати мій приклад». І його одностайно підтримали всі жителі села. Бо він був чуйною і авторитетною серед населення людиною. З початком війни розпочалась евакуація , старшокласників притягували на роботи по перегону худоби в тил. Коли відбувались нальоти ворожої авіації, діти відганяли худобу за село, щоб врятувати від бомб та снарядів. Також школярі надавали допомогу у зборі врожаю, бо майже всіх чоловіків села було мобілізовано. Броня була лише для кількох механізаторів і вчителів.

ЧЕРВОНОРАНКІВСЬКА ШКОЛА ПІД ЧАС ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ 1941-1945 РОКІВ. На початку вересня 1941 року в село Червоний Ранок вдерлися гітлерівці. Навчання учнів старших класів припинилося. В школі навчались лише учні 1-4 класів. Навчали дітей в цей час вчителі Лисенко Марія Дмитрівна, Любива Надія Трохимівна, Назаренко Віра Петрівна, Бруяка Марія Павлівна, Костецька Надія Федорівна. Більшість випускників школи пішла на фронт. Молодь вивозили до Німеччини на роботи, доля остарбайтерів спіткала багатьох наших випускників.

Восени 1943 року, після звільнення Сумщини від німців, школа відновила свою роботу. Але уже 5 вересня в село привезли поранених солдатів і в приміщенні школи влаштували госпіталь (поранених було так багато, що їх розміщали в клубі, у клунях і колгоспних коморах). Голова сільради зібрала дівчат-школярок і попросила їх допомагати лікарям та медсестрам, які навчили бинтувати, перевдягати бійців, годувати їх, мити. Навіть скручувати цигарки для важкопоранених. Як пригадує Буйвал (Омельченко) Марія, яка до війни встигла закінчити лише 6 класів, було дуже важко, але довелося перемогти себе, бо виконувати цю роботу було нікому (старші дівчата були ще в Німеччині, а жінки працювали в полі за себе і за чоловіків). Також почали навчання в 7 класі. Деяких однокласників на фронт забирали прямо з шкільної парти. Наприклад, Шаргородський Митрофан одержав повістку з воєнкомату в школі ; книжки його як залишилися на парті так і лежали там довго-довго… «Ми приходимо, учимось, а його книжки лежать», – розповідає Марія Антонівна: «А потім і Митрофан повернувся, але вже без ноги…» Після Гребеник О.А. з вересня 1944 року директором школи став Буйвал Симон Гаврилович, який викладав історію, географію та Конституцію. Під його керівництвом педагогічним колективом проводилась велика робота по налагодженню навчального процесу і ліквідації воєнної розрухи : робились подвірні обходи і виявлялись причини, через які діти не відвідують школу (в основному не було одягу та взуття), вівся облік дітей-сиріт і надавалась їм необхідна матеріальна допомога. Вчителі працювали на заготівлі палива для школи, ремонтували приміщення, проводили велику організаторську роботу серед дітей (за кожним було закріплено певну ділянку роботи) . Коли читаєш протоколи педагогічних нарад, які зберігаються в шкільному музеї, перехоплює подих і вражає громадянський подвиг педагогів, які в той важкий час, разом з повісткою дня про покращення успішності , вирішують питання про дозвілля дітей, організовують роботу гуртків, випускають «Бойові листки» на виробничих ділянках колгоспу. В бюджеті школи за 1944 рік є графа, в якій виділено кошти на придбання книжок для шкільної бібліотеки ! Десь ішла жорстока і виснажлива війна, а країна турбувалась про своє молоде покоління. В 1943-44 навч. роках старшокласники вивчали медичну справу і військову підготовку, а ще , як і всі діти країни, допомагали фронту: в’язали носки, шили кисети, вишивали хустинки, писали листи солдатам, в посилки для воїнів приносили з дому рушники, ложки, продукти для поранених. Цього року навчання продовжувалось лише до квітня, а потім усі пішли на роботу, почалася посівна. 1945-46 навчальний рік розпочався для молодших класів з 1 вересня , а для 5-7 – з 1 жовтня. Деякі діти не відвідували школу із за відсутності одягу, у деяких батьки загинули на війні і треба було допомагати матерям вести господарство і піднімати сім’ю. Тому питання відвідування занять заслуховувалось на кожній пед. раді і батьківських зборах. Було створено батьківський комітет, який налагоджував тісну співпрацю між батьками, педагогічним колективом та керівними органами села. Дуже сутужно було з письмовим приладдям : зошити вчителям, як і зброя військовому керівнику, видавались під розписку і папір дуже економив Колишній директор школи Буйвал Симон Гаврилович після війни був направлений на роботу в Західну Україну, йому на зміну прийшов колишній фронтовик Клок Яків Онисимович

Навчання і виховання учнівської молоді. Все найкраще – дітям!

Закінчилась жорстока і довготривала війна. Червоноранківці , як і весь радянський народ, взялися за відродження народного господарства, відновлення освіти та культури свого села. В педколектив Червоноранківської семирічної школи влилися нові педагогічні кадри : Любивий А.Ф., Клок Я.О., Поладич Ф.М., Рєзнік М.М. – молоді, але вже загартовані фізично і морально на фронтах війни. Вони принесли в життя школи звитягу, жагу до мирної праці, любов до рідної землі, яку боронили із зброєю в руках, а ще – цікаві розповіді про воєнні роки, про подвиг нашого народу, які допомагали виховувати справжній патріотизм не в одного покоління учнів та вихованців. Життя в селі завирувало. У вихованні учнівської молоді брали активну участь всі : школа, колгосп, сільська Рада, держава . Постійно відчувалася тісна взаємодія цих ланок, спрямована на досягнення однієї мети: виховання чесної, розумної, порядної активної молоді. І молодь справді була активною: навчалася, допомагала колгоспу, виступала з концертами у сільському БК. Крім того, вели пошукову роботу: знаходили родичів тих солдат, які загинули на території нашого села під час війни і поховані у Братській могилі на місцевому кладовищі. Листування учнів і досі зберігається у шкільному музеї завдяки копіткому і турботливому зберіганні ветерана війни, директора школи Любивого Андрія Федотовича. Багато людей завдяки пошуковій роботі учнів та педколективу отримали можливість побувати на могилі своїх рідних, які , здавалося, назавжди загубилися на фронтах війни. В 50-ті роки діти з навколишніх сіл Заболотове і Веселі Гори почали ходити до школи в с.Червоний Ранок. Починали ходити з 5 класу ( у Заболотові була початкова школа). Ходили щодня пішки. Дорога до с. Заболотове через болото займала 45 хвилин часу (зараз її вже немає). В 1959 році для цих дітей влаштували пришкільний інтернат, який спочатку розташували в колишньому панському будинку Чорноусів, у якому після революції була сільрада ., а пізніше , після побудови нової школи, перенесли в одне з приміщень школи старої (збудованого в 1935р.), Кількість дітей у ньому сягала 40 учнів. Умови в інтернаті були добрі, але незважаючи на тісні кімнати, найголовніше – це атмосфера дружби, ентузіазму, радості, молодого запалу. Дружня інтернатівська сім’я мала свої традиції і всі свята зустрічала разом. на найвищому рівні .

З кожним роком життя в селі ставало кращим. І хоча молодь рвалась до великого міста (багато хто поїхав працювати на шахти Донбасу, до Києва, Москви), проте більшість випускників залишалась у рідному селі. Справедливо було б сказати, що життя тут було не менш активним, ніж у місті: в розпорядженні молоді був клуб, бібліотека, розвивалась художня самодіяльність, якою завжди славився Червоний Ранок. Робочі руки також було де застосувати, бо господарство колгоспу поступово розбудовувалось. Створювалися молоді сім’ї, народжувалися діти. Заняття в школі на цей час проходили в пристосованих приміщеннях (всього вона розташовувалася у шести будівлях на різних вулицях села). І тому в кінці 50-х років., з ініціативи Любивого А.Ф підтримки голови артілі ім. Мічуріна І.С.Журавля та допомоги депутата Верховної ради Калій Н.С. почалося будівництво нового приміщення на 360 учнівських місць.

Вже 3 жовтня 1965. року в районній газеті «Маяк комунізму» з’явилася замітка під назвою « З новосіллям вас, діти» : «…У селі Червоний Ранок відбулося велике свято. Для дітей тут відкрилося нове приміщення восьмирічної школи. В просторих і світлих класних кімнатах , у навчальних кабінетах, обладнаних всім необхідним для проведення навчальних дослідів вчитимуться 400 учнів»… В цьому році почали працювати групи продовженого дня для 1-5 класів , учні користувалися послугами шкільної їдальні, де харчування було організовано за рахунок колгоспу.

Крім того, в селі почався запис до вечірньої школи всіх жителів, які не мали середньої освіти. В новій двоповерховій будівлі виділили окрему класну кімнату , поставили високі парти. Там і проводились заняття з молоддю села. У 1971 році був перший випуск середньої школи. На той час після педінституту в Червоноранківську школу приїхали працювати подружжя Павленків, пізніше – Кубрак Л.М. , вже працювали подружжя Клоків, Буйвалів, Тригубів, Любивих, Рєзніків. Тому у школі в педколективі утворилась дуже тісна, дружня, сімейна атмосфера, де кожен міг розраховувати на підтримку і допомогу, де розділялося все: і радість, і горе.

Спілкувалися і з педагогами інших шкіл, ділилися досвідом, проводили творчі зустрічі. Класні керівники, вихователі були справжніми ентузіастами: ходили з дітьми в походи по рідному краю, організовували екскурсії на виробничі ділянки колгоспу, налагоджували шефську роботу, були активними учасниками культурного та суспільного життя школи та села : Ансамбль народних інструментів Червоноранківськогог СБК на програмі «Ширше коло». Значна увага приділялась оформленню класних кімнат. Особливий внесок зробили Поладичі Федір Миколайович та Марія Василівна, вчителі біології та хімії. Як самодіяльний художник, Федір Миколайович оформляв стенди; кабінет біології був оснащений опудалами тварин і птахів, що зробив він сам, різноманітними гербаріями, які щороку збиралися учнями. Сама класна кімната нагадувала зимовий сад завдяки безлічі кімнатних квітів, якими опікувалась Марія Василівна. Крім того, учні вели дослідницьку роботу, співпрацювали з МАН при Київському національному університеті: вели спостереження за тваринним світом велися фенологічні спостереження (вимірювали температуру повітря, кількість опадів, положення сонця та зірок тощо) Завдяки клопотанню депутата Верховної ради Калій Н.С. і зусиллям вчителя Кривенка С.І. було оснащено кабінет фізики, матеріальна база якого, по-господарськи збережена вчителем фізики Павленком В.І, і зараз дозволяє проводити уроки на високому рівні. Популярною на той час була профорієнтаційна робота робота: налагоджувалися шефські зв’язки з різними трудовими колективами ( над комсомольською організацією школи шефствували комсомольці ремонтно-механічного заводу м. Кролевець, сільська комсомольська організація також тісно співпрацювала з шкільною молоддю ) . У 1976 році радгосп подарував школі новенький трактор для вивчення на уроках праці тракторної справи , зробили ремонт спортивного залу у 80-х роках, проводили спільні спортивні змагання, виступи агітбригади на полях, фермах, а також обласних і районних конкурсах.

На початку 70-х років при школі було організовано табір праці і відпочинку. Влітку учні жили за селом у наметовому містечку, вдень працювали в радгоспі, а увечері цікаво і змістовно проводили дозвілля: ходили в кіно, займалися спортом, організовували свята і конкурси.

Кожного року учні 7 класу після літньої практики в таборі праці і відпочинку їздили на екскурсії по різних містах. Школярі побували в Москві, Ленінграді, Волгограді, Жданові, Києві, Краснодоні Завдяки ентузіазму вчителів в школі панувала творча атмосфера. Щорічно на весняних канікулах організовувались виставки учнівських робіт, де були представлені вироби гуртківців, та олімпіади учнівської творчості, на яких представляли художні номери різних жанрів учасники танцювального, хорового, драматичного гуртків. Діти виступали під акомпанування не лише баяну, а й мандоліни, а пізніше – фортепіано. (Музичні інструменти для вокально-інструментального ансамблі робили навіть власноруч.) Концерти відбувалися у великому залі , який спочатку був актовим залом, а потім переобладнаний у спортивний зал. З приходом до школи у 1976 році Данченко Надії Олександрівни культурне життя ще більше розквітло. Було організовано вокальні ансамблі «Росинка», «Альонушка», хор, вокально-інструментальний ансамбль, учнівська агітбригада, які стали постійними учасниками і переможцями сільських, районних та обласних концертів, конкурсів, фестивалів., вперше пошили костюми для виступів. Як в художній самодіяльності так і в громадському житті була забезпечена масовість : кожний учень мав доручення, працювали в гуртках, секціях, займалися пошуковою роботою з ентузіазмом і бажанням. Наші учні підтримували дружні стосунки з учнями інших шкіл: проводилися спільні зустрічі, спортивні змагання , вогники тощо. Крім того, листувалися з учнями інших республік СРСР та закордонних країн: Болгарії, Чехословаччини, Польщі, Німеччини. Друзі з НДР прислали учням Червоноранківської школи значок юного туриста ; з Польщі , з Чехословаччини надсилали листівки, календарі, дитячі книжки; з Середньої Азії учні прислали коробочки хлопку, а наші школярі подарували їм національний український одяг. Робота педагогічного і учнівського колективів була націлена на виховання патріотизму і активної життєвої позиції у дітей.

Директори

Директори Довгейко І.М. Леонович І.Д., Ковальчук Калашников

У вересні 1934 року директором школи був призначений Пугачов Леонід Петрович. Він був хорошим організатором і другом дітей, в школі пожвавилась робота стали проводитись вечори відпочинку, катання на лижах, почали працювати танцювальний та оркестровий гуртки. Для кращого навчання в школі були створені фізичний та хіміко-біологічний кабінети. 1932 В цей час директором школи став Мусієнко Тодос Мусійович, який залишався на цій посаді і на початку війни. Це була хороша людина, під його керівництвом проводився збір коштів на оборону країни . Тодос Мусійович говорив : «Я перший вношу на оборону країни 400 карбованців, прошу наслідувати мій приклад». І його одностайно підтримали всі жителі села. Бо він був чуйною і авторитетною серед населення людиною.

Після Гребеник О.А. з вересня 1944 року директором школи став Буйвал Симон Гаврилович, який викладав історію, географію та Конституцію. Під його керівництвом педагогічним колективом проводилась велика робота по налагодженню навчального процесу і ліквідації воєнної розрухи : робились подвірні обходи і виявлялись причини, через які діти не відвідують школу (в основному не було одягу та взуття), вівся облік дітей-сиріт і надавалась їм необхідна матеріальна допомога. Вчителі працювали на заготівлі палива для школи, ремонтували приміщення, проводили велику організаторську роботу серед дітей (за кожним було закріплено певну ділянку роботи.

Любивий Андрій Федотович (1950-1983)

Калишенко Катерина Дмитрівна (1983-1987) Дячок Ольга Миколаївна (1987-2001) Борщ Олена Михайлівна з 2001 р.

До 1983 року директором школи був Любивий Андрій Федотович. Напевне, його можна назвати символом школи. Бо важко знайти людину, яка б віддавала своїй улюбленій праці стільки сил, енергії, душі. Він був справжнім Вчителем, як для дітей , так і для педагогів: ніколи не підвищував тону, але його спокійний розмірений голос мав більший вплив на учнів , ніж найгучніший крик. І найбільшим покаранням було потрапити до директора в кабінет. Він був прикладом для всіх і в усьому, тому і зараз у нас часто звучить така фраза : «А при Андрію Федотовичу було…». Коли б можна було асоціювати історію школи з історією людства, мабуть цей період слід було б назвати античністю - настільки гармонійно було поєднано навчання, виховання учнів, дозвілля і співпраця з батьками. У той час школа і вчитель були незаперечними авторитетами для всіх жителів села. Андрій Федотович, крім основної роботи, вів велику суспільно-корисну роботу, керував сільським хором. І дійсно, пісня допомагала будувати і жити…

У 2001 році відбувається зміна керівництва школи: директором стає Борщ Олена Михайлівна, вчитель російської мови та літератури. Вона активно продовжує роботу в школі.

Ремонтується водогінна мережа, електромережа, частково лагодиться система опалення , яка потребує капітального ремонту. Районний відділ освіти завдяки сприянню районної ради закуповує для школи 25 нових парт.

У 2004 році в школу було обладнано комп’ютерний клас, який нараховує 11 комп’ютерів, принтер, сканер, меблі. Це було надзвичайною подією для всього села. Діти отримують вільний доступ до комп’ютерів і дуже швидко, протягом першого року, більшість старшокласників разом з деякими вчителями, а також бажаючими жителями села отримали дипломи оператора комп’ютерного набору, закінчивши курси, організовані на базі комп’ютерного класу фірмою «Квадро». З 2005 року завдяки сприянню Олені Михайлівни при школі відкрито класи баяну, скрипки, бандури та хореографії Кролевецької школи мистецтв.

Олена Михайлівна продовжує активно працювати над матеріальним забезпеченням школи і дитячого садка. В колективі панує доброзичлива, дружня атмосфера. Для вчителів Олена Михайлівна не просто директор, а наставник, товариш, порадник, який завжди підтримає у важку хвилину, обов’язково вислухає і допоможе. Двері її кабінету завжди відкриті, як для вчителів так і для учнів. Всі дуже цінують її і поважають. Олену Михайлівну можна назвати Директором з великої літери.

Кращі викладачі

Кращі викладачі

У 1976 році у школу прийшла працювати Данченко Надія Олександрівна, культурне життя ще більше розквітло. Було організовано вокальні ансамблі «Росинка», «Альонушка», хор, вокально-інструментальний ансамбль, учнівська агітбригада, які стали постійними учасниками і переможцями сільських, районних та обласних концертів, конкурсів, фестивалів., вперше пошили костюми для виступів. Створюються дитячі вокальні ансамблі під керівництвом Данченко Н.О. «Джерельце», «Дзвіночки», «Перлинки», тріо «Веселий апельсин» , які також підкорюють сільську, районну та обласну сцени. ( тріо «Веселий апельсин» та ансамбль Джерельце» неодноразово були переможцями обласного конкурсу «Співограй», та конкурсу авторської пісні «обереги України», який проводився в рамках Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю «Кролевецькі рушники»).

Хор_Червоноранківськог_СБК.

Ансамбль_народних_інструментів_Червоноранківського_СБК_на_програмі_Ширше_коло.jpg

Надія Олександрівна і зараз продовжує працювати в школі, її учні перемагають у музичних конкурсах.

Ансамбль_Дзвіночки_під_час_висткпу_на_ювілейному_концерті_Зорі_Надії_у_2003_р..jpg

Ансамбль_Перлинки_під_час_виступу_на_ювілейному_концерті_Зорі_Надії_у_м._Кролевець.jpg

В 2000 році переможцем районного конкурсу «Вчитель року» в номінації «вчитель музики» стає Данченко Н.О.; в 2001 році переможцем районного конкурсу «Класний керівник року» стає Борщ О.М.; Вчителі Павленко М.М., Данченко Н.О. нагороджуються знаком «Відмінник освіти України», Борщ О.М, - грамотою МОН України. Боровик І.В. достойно представляє школу на конкурсі «Вчитель року» 2006 в номінації «вчитель хімії»; Дуброва Н.Г. завойовує глядацькі симпатії на тому ж конкурсі у 2007 році. У 2010 році Киричок Ольга Петрівна зайняла перше місце в Конкурсі «Учитель року.» в номінації «правознавство».

Особливими словами треба відзначити майстерність Дуброви Ганни Федорівни, гарної вчительки, яка все своє життя присвятила вихованню молодого покоління. Ганна Федорівна не лише гарний вчитель, а ще й майстриня на всі руки, яка створює гарні костюми, композиції, вишиванки. Павленко Марія Миколаївна та Кубрак Людмила Миколаївна приїхали в школу молодими дівчатами і пропрацювали в школі все своє життя. Вони навчали дітей математики і зробили все, щоб у дітей математика стала найулюбленішим предметом.

Навчальний заклад сьогодні

Сучасність За період з 1961 по 1972 рік Червоноранкывська восьмирічна школа здійснила 15 випусків, неповну середню освіту одержали 566 чоловік. Повну середню освіту з 1972 по 1979 одержали 287 учнів. Протягом 1979-1993 восьмирічну школу закінчили 207 учнів. За період існування середньої школи з 1994 по 2007 рік 11 випусків нараховували 93 учні. На 1 вересня 1971 року в Червоноранківській школі нараховувалось 250 учнів. На 1 вересня 2001 року – 81 учень, на 1 вересня 2007 року – 63 учні… За післявоєнний період в школі змінилося 4 директори: Любивий Андрій Федотович ( 1950 -1983) Калишенко Катерина Дмитрівна (1983-1987) Дячок Ольга Миколаївна (1987-2001) Борщ Олена Михайлівна з 2001 За час існування середньої школи з золотою медаллю навчальний заклад закінчили чотири учениці : Поладич Галина (1974 рік), Максименко Людмила і Поладич Тетяна (1979 рік), Тригуб Олена (1996 рік). Стринадкіна Марина (2010), Огієнко Анна, Дзюба Тетяна (2014 р. ), срібною медаллю нагороджена Толмачова Тетяна (2015 р.) До1983 року директором школи був Любивий Андрій Федотович. Напевне, його можна назвати символом школи. Бо важко знайти людину, яка б віддавала своїй улюбленій праці стільки сил, енергії, душі. Він був справжнім Вчителем, як для дітей , так і для педагогів: ніколи не підвищував тону, але його спокійний розмірений голос мав більший вплив на учнів , ніж найгучніший крик. І найбільшим покаранням було потрапити до директора в кабінет. Він був прикладом для всіх і в усьому, тому і зараз у нас часто звучить така фраза : «А при Андрію Федотовичу було…». Коли б можна було асоціювати історію школи з історією людства, мабуть цей період слід було б назвати античністю - настільки гармонійно було поєднано навчання, виховання учнів, дозвілля і співпраця з батьками. У той час школа і вчитель були незаперечними авторитетами для всіх жителів села. Андрій Федотович, крім основної роботи, вів велику суспільно-корисну роботу, керував сільським хором. І дійсно, пісня допомагала будувати і жити… У 1985 році була перша спроба створити 0-й клас з 6-річних дітей. Було організовано в приміщенні інтернату спальну та ігрову кімнати . Проте, поступово знову перейшли на 3-річну початкову школу. У 80-ті роки на шкільному подвір’ї з допомогою радгоспу було побудовано спортивний майданчик, завезено нові меблі для класних кімнат (столи та стільці) У 1998 році інтернат було переведено в приміщення дитячого садка, що призвело до занепаду старого приміщення і його розвалу. У 2001 році , як і в інших школах, відбулася реформа освіти в зв’язку з переходом на 12-річний термін навчання та 12-бальну систему оцінювання. У 2004 році в школу було обладнано комп’ютерний клас , який нараховує 11 комп’ютерів, принтер, сканер, меблі. Це було надзвичайною подією для всього села. Діти мали вільний доступ до комп’ютерів і дуже швидко, протягом першого року ,більшість старшокласників разом з деякими вчителями, а також бажаючими жителями села отримали дипломи оператора комп’ютерного набору, закінчивши курси, організовані на базі комп’ютерного класу фірмою «Квадро». Першим вчителем, який викладав «комп’ютерну грамоту», став Бруяка Іван Петрович, який пропрацював у нашій школі два роки, будучи одним з кращих спеціалістів у районі. До речі, дід його був головою місцевого колгоспу після війни . Поступово, починаючи з 90-х років, педколектив починає поповнюватися, а також змінюватися молодими кадрами. Після закінчення середньої школи приходить працювати вожатою нинішній заступник директора з НВР Дячок Олена Анатоліївна. Після Путивльського педучилища вчителем російської мови – студентка Ніжинського ДПІ, нинішній директор школи Борщ Олена Михайлівна. Недовго пропрацював, але залишив по собі гарну згадку, Ткаченко Олександр Анатолійович., вчитель трудового навчання. Деякий час вчителем образотворчого мистецтва працює Дзюба Володимир Віталійович, якому школа завдячує у оформлені краєзнавчого музею, залу їдальні, російського кабінету, рекреацій . В середині 90-х у школі працюють Скида Олег .Леонідович, вчитель хімії та біології, Пурига Сергій .Анатолійович, вчитель фізики, Пацюк Світлана Володимирівна, вчитель фізкультури. Шкільні свята, літературно-музичні вечори за участю молодих педагогів-ентузіастів знову стали популярними серед учнівської молоді. Взагалі цей період відзначається тісною взаємодією між старшим поколінням вчителів, молодшим поколінням , керівництвом школи , учнями. У 1994 році школа знову стає середньою завдяки сприянню батьків учнів. У 1998 році до школи приходять працювати Боровик Іван Володимирович, вчитель біології та хімії, Погуляйло (Дуброва) Наталія Григорівна, вчитель української мови, Босак Алла Павлівна, вчитель географії. Культурне життя школи вирує: у цьому ж році в СБК спільними зусиллями педагогів, учнів, сільської молоді організовано в рамках Всеукраїнського фестивалю «Кролевецькі рушники» ювілейний вечір Віктора Дзюби, поета-земляка; народжується вокальний ансамбль «Зорі», до складу якого також входять педагоги (Данченко Н.О.(художній керівник), Борщ О.М., Боровик І.В.) який стає постійним учасником і переможцем районних та обласних конкурсів на довгі роки і якому було присвоєно звання «народний самодіяльний» у 2000р.; проводяться щороку фольклорні свята також за участю як учнів, так і вчителів. Створюються дитячі вокальні ансамблі під керівництвом Данченко Н.О. «Джерельце», «Дзвіночки», «Перлинки», тріо «Веселий апельсин» , які також підкорюють сільську, районну та обласну сцени. ( тріо «Веселий апельсин» та ансамбль Джерельце» неодноразово були переможцями обласного конкурсу «Співограй», та конкурсу авторської пісні «обереги України», який проводився в рамках Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю «Кролевецькі рушники»). В цей період до села приїжджає випускниця Сумського училища культури Давиденко Т.В. Вона організовує три вікові хореографічні групи. Ще через деякий час до школи приходять працювати Блаженко О.А. ( на зміну Босак А.П.), Ступак О.П. (вчитель історії) та Сіра Т.Л., вчитель англійської мови, з приходом якої в школі поступово почали вивчати англійську мову замість німецької. Йдуть на заслужений відпочинок Назаренко Любов Іванівна, незамінний вчитель початкових класів, Клок Михайло Дмитрович, вчитель історії і «золоті руки» школи, без яких шкільне господарство залишається без постійного господаря. Проте школа й надалі тримає марку. В 2000 році переможцем районного конкурсу «Вчитель року» в номінації «вчитель музики» стає Данченко Н.О.; в 2001 році переможцем районного конкурсу «Класний керівник року» стає Борщ О.М.; Вчителі Павленко М.М., Данченко Н.О. нагороджуються знаком «Відмінник освіти України», Борщ О.М, - грамотою МОН України. У 2001 році відбувається зміна керівництва школи: директором стає Борщ Олена Михайлівна, заступником з НВР – Дячок Олена Анатоліївна. Саме в цей рік школа вперше взимку починає опалюватися дровами. Батьки разом з вчителями, працівниками займаються заготівлею дров. Допомогу транспортом надає СТОВ «Ранок». Матеріальне становище школи дуже скрутне: фінансування на ремонт відбувається лише за рахунок батьківських коштів та спонсорської допомоги сільськогосподарського товариства. Деякі кошти учні , вчителі та працівники школи заробляють на прополці цукрових буряків , на посадці лісу. Проте шкільна територія і приміщення школи поступово ремонтується, вдосконалюється. Завдяки місцевому священнику Симоненку Олегу Дмитровичу, який має освіту художника-оформлювача , центр фасаду школи набуває естетичного вигляду, а пізніше завдяки спонсорам Кохану Володимиру Павловичу., Круковській Оксані Володимирівні увесь фасад школи було пофарбовано до ювілею закладу. Ремонтується водогінна мережа, електромережа, частково лагодиться система опалення , яка потребує капітального ремонту. Районний відділ освіти завдяки сприянню районної ради закуповує для школи 25 нових парт. У 2005-2006 н.р. відзначався ювілей школи. Були запрошені всі вчителі, учні, колишні учні, жителі села, гості. Ювілейний вечір видався справді урочистим і святковим : ведучими були колишні випускники Круковська О. та Дуброва В., Відкривали і закінчували свято переливами все того ж мідного дзвоника, який кликав на уроки не одне покоління червоноранківців багато років, випускник 1965 року, а нині артист Воронізького оперного театру Дякок Микола Костянтинович і першокласниця 1965 року , а зараз бухгалтер Передерій Катерина Михайлівна. Спогади змінювались піснями, поздоровлення гостей вдало доповнили учні-колядники, які привітали присутніх з різдвяними святами і нащедрували для школи мішок подарунків. Адміністрація району подарувала школі нові стільці, а представники політичних партій – телевізор та магнітофон.. Зі сльозами на очах розходились по домівках і молодь , і сивочолі випускники після зустрічі з улюбленими вчителями, однокласниками , рідною школою. На вечорі зустрічі з випускниками був продемонстрований аматорський фільм про нашу школу, де дуже вдало відображено своєрідний символ - гніздо лелеки над будівлею школи, наші свята ,випускні вечори… За останні роки наш навчальний заклад набув нових традицій: проводяться предметні тижні, свята квітів, свята врожаю; влітку учні школи беруть участь у туристичних зльотах (ініціатором спочатку була Пацюк Світлана Володимирівна, а потім Цимбал Микола Михайлович). Нове покоління вчителів активно включається в життя педколективу : Боровик І.В. достойно представляє школу на конкурсі «Вчитель року» 2006 в номінації «вчитель хімії»; Дуброва Н.Г. завойовує глядацькі симпатії на тому ж конкурсі у 2007 році. У 2010 році Киричок Ольга Петрівна зайняла перше місце в Конкурсі «Учитель року.» в номінації «правознавство». У 2003 році учні та вчителі школи разом з аматорами сільської сцени (зокрема з новим складом «Рококо») взяли участь у Всеукраїнському фестивалі «Мистецтво одного села» в м. Києві, представивши культуру с.Червоний Ранок прекрасними вишивками, піснями, виробами з дерева, картинами Українські костюми, в яких виступали діти та дорослі, були виготовлені власноруч мамами, бабусями, учасниками ансамблю. Допомагали Пишун Надія Василівна, Круковська Валентина Петрівна, Перерва Тетяна Володимирівна Особливими словами треба відзначити майстерність Дуброви Ганни Федорівни, вчительки, без якої не обходиться жодне шкільне свято. Своїми руками вона створює неповторні сценічні костюми для виступів наших юних артистів. Український вінок та вишитий рушник, виготовлені Ганною Федорівною, були подаровані письменнику Борису Олійнику. Присутній на святі заступник міністра культури Василь Романчишин та Борис Олійник , відзначивши високу майстерність жителів села Червоний Ранок, запросили учнів нашої школи на новорічну виставу «Лускунчик» до Державного театру опери та балету . В результаті наші діти ще раз побували в Києві . З 2005 року завдяки сприянню депутатів районної ради Перерви Т.В. та Борщ О.М. при школі відкрито класи баяну , скрипки, бандури та хореографії Кролвецької школи мистецтв. На даний момент учні займаються грою на баяні та скрипці завдяки самовіддачі вчителів Щербань Олени Дмитрівни та Світлани Василівни , які, незважаючи на погодні умови, нестачу транспортних засобів, приїздять регулярно з м. Кролевець на заняття з учнями. Естетичне виховання в нашій школі завжди було на високому рівні. Продовжують роботу цьому напрямку і молоді педагоги. Вчитель хімії та біології Іван Володимирович Боровик – яскрава особистість: ерудит, який прекрасно знає не лише свої предмети, а й географію, історію, літературу, володіє поетичними та музичними здібностями, веде гурток юних гітаристів, є учасником народного ансамблю «Зорі», працює над історією свого рідного села Алтинівки, по вихідних днях керує вокально-інструментальним дитячим ансамблем «Привокзальна площа» також в с. Алтинівка. Після закінчення Ніжинського педагогічного університету у 2007 р.до школи приходить працювати вчителем математики на зміну Павленко М.М. та Кубрак Л.М. Верея Олена Василівна . Незабаром у шкільній родині педагогів знову з’явилося вчительське подружжя – Боровиків. Олена Василівна також активно включилась у життя школи , організувала заняття хореографічного гуртка. Достойною зміною можна назвати молодих спеціалістів: Ступак Ольгу Петрівну, Чередник Оксану Сергіївну, Глушка Олександра Сергійовича, Григорчук Наталію Олександрівну. Гордістю нашої школи є вчитель музики Данченко Надія Олександрівна. Крім того, що вона є талановитим організатором культурного життя школи і села, Надія Олександрівна – прекрасна поетеса, автор дитячих музичних збірок. Протягом 2003-2007 років було видано три збірки дитячих пісень : «Сонечко в долонях», «Дитинства вітри» та «Кольорові дощики», які стали чудовим подарунком для музичних шкіл, вчителів музики , для дітей нашої школи, які полюбляють співати пісні своєї вчительки. Щороку змінюються навчальні технології, за якими працюють педагоги . Наше молоде покоління вчителів активно включається у впровадження цих технологій в освітній процес нашої школи. З метою вдосконалення педмайстерності вчителів, поліпшення навчально-виховного процесу адміністрація школи планує методичну роботу. Стрижнем її є проблема «Розвиток пізнавальних здібностей учнів у процесі вивчення основ наук», над якою працює педколектив . Адже актуалізація пізнавальних здібностей дітей – запорука успіху навчально-виховного процесу. Тому до пошуків шляхів мотивації навчальної діяльності, розвитку пізнавальної активності учнів у процесі навчання прикуто увагу кожного вчителя. Серед форм методичної роботи є традиційні (методичні оперативки, наради при директорі та при заступнику, педагогічні ради, робота методичних об’єднань, методичної ради, обговорення відкритих уроків тощо), так і інноваційні (організація методичних днів, творчих звітів методоб’єднань). У школі поступово збирається відеотека кращих освітянських доробків учителів школи (уроків, позакласних заходів, шкільних свят, презентації досвіду). Є добірка матеріалів про життя школи, які були надруковані у засобах масової інформації. Велику увагу адміністрація школи приділяє роботі з молодими кадрами. Систематично працює школа молодого вчителя, психолого-педагогічні семінари, організовуються взаємовідвідування уроків. Створення комп’ютерної бази в школі дає можливість оперативно реагувати на будь-які процеси в галузі освіти , приймати управлінські рішення, здійснювати контрольно-аналітичну діяльність , економно розподіляти час роботи адміністрації, естетично оформляти документацію, роздавальний матеріал для проведення уроків, мати базу даних для підготовки до педагогічних рад, проводити уроки з використанням комп’ютера. Така організація роботи стала можливою тому, що директор , заступник директора, більшість учителів володіють комп’ютерною технікою. Школа пишається своїми учнями, які щороку беруть активну участь у Всеукраїнських учнівських олімпіадах з базових дисциплін, конкурсі знавців української мови ім. П.Яцика, Міжнародному математичному конкурсі «Кенгуру», в історичному конкурсі «Лелека» Крім того, випускники нашої школи щороку вступають на навчання у різні вищі навчальні заклади України : Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім.. М.Бойчука, Київський національний університет технології і дизайну, Національний аграрний університет , Університет сучасних знань, Харківський національний університет внутрішніх справ, Сумський аграрний університет, Сумський державний педагогічний університет – це далеко не повний список . На досить високому рівні організована виховна робота в школі. В минулому навчальному році класні керівники методоб’єднання «Паросток» працювали над вирішенням проблеми виховання учнів у сучасних умовах. Враховуючи рівень організації навчально-виховного процесу, психологічну особливість кожного учня, члени методоб’єднання працювали над вирішенням науково-методичної проблеми «Роль особистості класного керівника у формуванні творчого працездатного колективу». Майже щороку проводяться зустрічі учнів з психологами. Вони організовують психологічні тренінги, тестування, анкетування, демонстрації фільмів.

Зараз наші учні приймають активну участь в усіх мистецьких заходах: концертах, конкурсах, фестивалях та творчих вечорах. Так, регулярно ми проводимо фольклорні свята: різдвяні колядки, свято зустрічі весни, ярмарок, Івана Купала та інші.

Ми приймали участь в обласній естафеті праці і культури (2001р.), представляли мистецтво свого села у республіканському фонді культури в рамках Всеукраїнської культурно-мистецької акції (2003р.), виступали на обласному конкурсі «Червона Рута», щороку приймаємо участь у Міжнародному фестивалі «Кролевецькі Рушники» .

Визнання жителів села здобули шкільні ансамблі: Джерельце, Дзвіночки, Веселий Апельсин, а також народний самодіяльний вокальний колектив «Зорі», керівником яких є Данченко Надія Олександрівна. Крім того у школі діє філіал кролевецької школи мистецтв, де діти опановують гру на скрипці, баяні. Також діють гуртки хореографії та гри на гітарі.

В 2005 році педагогічний та учнівський колектив підготували і провели святковий вечір, присвячений ювілею школи. На 40-річчя до нас завітали ті, хто будував школу, колишні випускники і керівники району. Виступи і спогади були дуже хвилюючими, приємно також було одержати подарунки з нагоди ювілею.

Щороку удосконалюється матеріально-технічна база школи: маємо сучасний комп’ютерний клас, створено музейну кімнату, обладнано спортивний комплекс на подвір»ї школи. Завдяки щорічним ремонтам оновлюються приміщення пришкільного інтернату, коридорів і навчальних кабінетів.

Але з кожним роком в школі стає все менше учнів – село старіє, що позначається на демографічній ситуації. Дуже прикро, що втрачається зв’язок поколінь і не на належному рівні зберігаються традиції.

Класні керівники разом з, працівниками служби неповнолітніх працюють з неблагонадійними сім’ями. Нажаль, останнім часом в селі їх значно побільшало. Постала гостра проблема дитячої бездоглядності, пропусків дітьми занять в школі. Якщо раніше класи змагалися в кількості зібраної макулатури та металолому для держави, то тепер школярі «заробляють» таким промислом собі на життя. Пріоритетні напрямки роботи школи: • розвиток дитини як людини, здатної визначити життєву траєкторію; • визнання здатності дитини до саморозвитку; • розвиток навичок самоорганізації, планування діяльності, програмування дій; • зміцнення медико-оздоровчої та спортивної бази школи; • забезпечення комфортності, оснащеності класних кімнат; • реалізація професійного зростання педагогів через різноманітні традиційні і нетрадиційні форми, а також створення умов для самоосвіти; • активізація роботи з підтримки творчої активності вчителів, сприяння їх позачергової атестації та підвищення кваліфікаційної категорії, • вдосконалення учнівського самоврядування , в якому кожен учень може визначити і реалізувати свої творчі здібності та можливості; • розвиток співробітництва з батьками; • робота з обдарованими учнями.

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Киричок Ольга Петрівна