Відмінності між версіями «С. Перехрестівка, Роменського району, Сумської області»

Версія за 19:45, 16 лютого 2015

Назва

с. Перехрестівка, Роменського району, Сумської області

Географія

Розташування

Село – центр сільської ради, розміщене в 12 кілометрах від районного центру і залізничної станції Ромен, населення 1156 чоловік (на 1.01.2004р.). Сільській раді підлягають населені пункти: Перехрестівка, Олексіївка, Левандівка, Малярівщина, Кузьменкове, Зюзюки, Кашпури, Бойкове, Савойське. Перехрестівки, як села, спочатку не існувало.

Клімат

Ґрунти, рослинний і тваринний світ

Історія

Земля, на якій зараз воно розташоване, належала пану Лук’яновичу (маєток якого знаходився в хуторі Лук’яновичі). До його володінь входили землі таких сіл, як Борозенки, Лучки і Попівщина. Коли у Лук’яновича виріс син Олексій, батько подарував йому село, яке назвали ім’ям сина, – Олексіївка, що межує з Перехрестівкою.До Ромен часто приїжджав багатий пан Безпальчий, якого приваблювали багаті і щедрі землі нашого краю. Згодом, як добрий господар, він викупив у Лук’яновича деякі його землі і поселився на них. Перші відомості про село Перехрестівку в історичних документах датуються 1865 роком. У цей час село називається хутором, що належав Безпальчому Федору Васильовичу, повітовому предводителю дворянства і дійсному статському раднику. У документах пізніше значиться друга назва – Перехрестівка. За переказом старожилів назва походить від того, що керуючий господарством Безпальчого був євреєм по національності, а згодом прийняв християнську віру, як тоді говорили, “вихрестився” або “перехрестився”. Можна вважати, що походження Перехрестівки інше – від перехрестя доріг. Та старожили вважають, що шлях на Гадяч, на центральні дороги проходив мимо хутора, тому перша версія більш вірогідніша. Так, як сам Безпальчий мало бував у своєму хуторі, а більше жив у Москві, то жителі часто називали хутір за прізвищем господаря – хутір Безпальчого. У Перехрестівці Безпальчому належало 12 тисяч десятин землі та винокуренний завод, збудований у 1887 році (внаслідок реформ 60-х років ХІХ ст.) Поміщик був людиною енергійною, грошовитою. Все найкраще, що йому доводилося бачити у Москві, вкладав у свій маєток. Тож красень – поміщицький будинок – виріс при в’їзді до села (населенного пункту, як такого, ще не було). Нижче до греблі було збудовано будівлю для прислуги і пральню (нині це ІІ провулок Леніна). Від будинку вниз викопано ставок, який і нині іменують “Панським”. Сюди завезли лебедів, що плавали серед лілій і кувшинок. Поряд була альтанка – найулюбленіше місце господаря, якою він пишався, любив проводити свій вільний час, і куди обов’язково запрошував гостей, як він висловлювався: “Помилуватися райським куточком”. Не кожен поміщик мав таку красу. Слід доповнити, що розміри маєтку точно не встановлені, а його “багатство” доводили дорогі на той час меблі, оксамитові гардини, канделябри у вигляді ангелів, порцелянові вази з пахучими квітами. Так розповідали старожили, яким у свій час розповідали їхні батьки. Будучи освіченим, Безпальчий своїх дітей відправив до Петербургу здобувати освіту. Зі слів старожилів, до підлеглих ставився добре. У 1897 році винокуренний завод і землю орендує купець Калуга. За оренду він платить щорічно Безпальчому 9 тисяч карбованців. Це триває до 1913 року. Із цього року, за розповідями місцевих старожилів, орендатором є Берченко Павло Іванович.Усі жителі хутора були селянами. Так у 1907 році склад населення був таким: всього 529 чоловік, з них чоловіків – 272,

               жінок – 257.

Дворян – 2 (одна жінка і один чоловік). Селяни працювали у господарстві Безпальчого, а потім у його орендаторів. Дехто працював на винокуренному заводі. За розповідями, щоденна оплата була 10 копійок, тож селяни жили бідно. За твердженням старожилів на 70 дворів, наявних у Перехрестівці, напередодні 1917 року десь у 20 дворах були корови. Земельні наділи селян – 30-50 соток на сім’ю. Столипінська аграрна політика позначилася на розшаруванні селян. У селі виділилося кілька заможних сімей, що мали по п’ять і більше десятин землі. Це сім’ї Ситника Сидора, Шишки Григорія, Цимбала Герасима, Бондаренка Григорія, Бичковського Дмитра, Грибінника С.А., які мали від 10 до 20 десятин землі. Із культурних закладів була початкова школа, збудована в 1906 році за кошти земства, і в якій нараховували 47 хлопчиків і 2 дівчат. Як бачимо, дівчатка майже не навчалися. У школі був один учитель, класів – 4. Першим учителем був Симонов Микола Якович. Пізніше стали працювати ще два педагоги – Колосовська Ольга Іванівна й Колосовська Віра Іванівна. Буремні роки більшовицького перевороту, української революції, громадянської війни позначилися на житті села розрухою. Тож у школі у 1923 році навчалося лише 23 учні. В Олексіївці навчав грамоти дітей панський лакей Стеценко Лаврін. Із 1925 року почала діяти початкова школа, розміщена у панському будинку. У 1920 році у Перехрестівці була обрана сільська рада. Вибори відбулися 13 березня 1920 року, в яких брало участь 200 чоловік. Керівництво складалося з трьох членів: Олійник Кіндрат Павлович, Журенко Олексій Петрович, Журенко Леонтій Іванович. Наступні вибори у місцеві ради відбулися у 1922 році, у ході яких головою сільської ради обрали Олійника К.П., секретарем – Грибінни- ка С.А. Виборців було 650 чоловік. У 1922 році в селі Олексіївка було обрано головою сільської ради Сергієнка Григорія Івановича. По закінченні громадянської війни селяни приступили до відбудови сільського господарства, налагодження мирного життя. Школу у 1925 році відвідувало уже 65 учнів, з них 47 хлопчиків і 18 дівчаток. До 1959 року школа була початковою і розміщувалась у двох приміщеннях, одне збудоване в 1906 році, інше – пристосоване. Партійна організація заснована у 1929 році і налічувала 83 комуністи; комсомольська – у 1924 році, мала 78 членів. Під тиском вказівок з центру було взято курс на примусову колективізацію сільського господарства, на знищення селянина-одноосібника. Велику допомогу у цій справі надавали вище вказані організації. У 1929-1930 роках була проведена колективізація в селі Перехрестівка. Активну участь у створенні колгоспу брали Чернуський Іван, Скрипаль Петро, Берещук Й.Д., Бондаренко О.Г. Першим головою колгоспу імені Калініна був Журенко Іван Олексійович. У селі Олексіївка у 1931 році засновано колгосп “Червоний лан”. На базі колишньої економії Безпальчого було організовано в 1925 році агробазу району (директор Білошапка Т.Я., землі було 400 гектарів, на якій вирощували хліб, займалися розведенням свиней), яка в свою чергу в 1932 році була реорганізована в радгосп Блюхера, першим директором якого був Сальников. Таким чином, на території Перехрестівки поряд господагювали колгосп Калініна і радгосп Блюхера. Із колишнього винокуренного заводу виріс спиртозавод і знаходився у власності радгоспу Блюхера. У 1937 році на базі спиртозаводу організовано спиртотрест, першим директором якого був Барибін. Його змінив з 1939 по 1941 рік Приходько Федір Пилипович. Він продовжив свою діяльність з 1943 по 1945 рік. Важким наслідком суцільної колективізації і насильницького подолання опору селянства став голод 1932-33 років, що важким і незабутнім лихом залишився у пам’яті наступних поколінь. Слід відзначити, що на території села масштаби голоду були далеко менші, ніж у сусідніх селах і районах – виручав спиртозавод (технологія виробництва спирту була побудована на картоплі –людей рятувала мерзла картопля з кагатів та відходи виробництва), тому сюди звідусіль тяглися люди, щоб мати змогу вижити. Не дивлячись на наявність техніки, урожайність була низька – по 10-15 центнерів з гектара. На перших порах у радгоспі було декілька тракторів “Фордзон”, 12-ти сильна німецька молотарка “Клейтон”, 6 жаток типу “Меккерленк”, сакківські плуги, в кожен з яких запрягали по дві пари биків. Перед війною 1941-1945 років було 12 тракторів: 8 колісних ХТЗ, 1 універсал і три гусеничних трактори “НАТИ”. Мирний розвиток країни і села був перерваний Великою Вітчизняною війною. У період окупації (вересень 1941 року – вересень 1943 року) тут господарювали німці. Селом управляв колишній царський офіцер – німець-економ. Намагалися все можливе вивезти з земель Безпальчого (так у німецьких списках значилася Перехрестівка). Руйнації зазнав і колгосп, і радгосп. Збитки повністю становили 1517998 карбованців. За роки війни загинуло 274 чол., 126 сімей втратили годувальників, 38 воїнів повернулися з війни інвалідами. У час окупації було вивезено 172 молоді особи. У роки війни до лав Червоної армії вступило 177 жителів села. 35 нагороджено за мужність орденами і медалями, 62 загинули смертю хоробрих. Троє занесено до Книги Скорботи України: Шкура Тимофій Тимофійович, 1919 року народження, колгоспник, загинув у 1943 році під час обстрілу села, похований на сільському кладовищі; Хоменко Костянтин Федорович, агроном, розстріляний у 1943 році як активіст, похований у кар’єрі поблизу села Герасимівка; Король Рольф Карлович, 1882 року народження, службовець, розстріляний фашистами у 1941 році як активіст, похований у кар’єрі поблизу села Герасимівка. Свідченням вічної пам’яті про минулу війну, вічної скорботи за її жертвами і вічної гордості за вклад односельчан у велику Перемогу є братська могила у селі Олексіївка. По закінченні війни на ній був збудований пам’ятник загиблим воїнам-визволителям, а в 1974 році було відкрито меморіал загиблим у боях за Батьківщину воїнам-односельцям у селі Перехрестівка.

Давні часи

Новий час

Новітній період

Населення

Органи влади

Економіка

Медицина

Освіта

Дошкільна, шкільна і позашкільна освіта

Заклади спеціальної та вищої освіти

Культура

Релігія

Спорт

Пам'ятки архітектури, історії та культури

Персоналії

ЗМІ

Друковані ЗМІ

Електронні ЗМІ

Пошта, зв'язок, банківська сфера

Цікаві факти

Фотогалерея

Примітки та посилання

Джерела

Література

Ресурси інтернету

Автор статті(посилання на сторінку користувача)