Відмінності між версіями «С. Піски»

Версія за 12:45, 25 жовтня 2017

Назва

Село Піски Буринський район Сумська область

Географія

Село знаходиться у лісостеповій зоні центральної частини Сумської області на Східноєвропейській рівнині, яка має хвилястий рельєф ( поєднання височин, низовин і рівнин ). Місцевість, де розташоване село, поєднує в собі відроги Середньоруської височини, ділянки Придніпровської низовини та Полтавської рівнини. Місцевість має такі географічні координати: 51°13'17"пн.ш. і 34°04'39"сх.д. Середня висота над рівнем моря 132 м.

Розташування

Село Піски знаходиться на північному сході Буринського району Сумської області, на лівому березі річки Сейм. До 1968 року на сучасній території знаходилось двоє сіл – Піски (Байдурівське) і Глушець, об’єднані вони були Глушецькою сільською радою. До сільської ради також входило с. Новий мир (колись Округа). В 1968 році села були об’єднані в одне, сільська рада отримала назву - Пісківська, а центр її залишився в Глушці. Кордоном між Пісками і Глушцем була річка Вижлиця – ліва притока Сейму. До 1964 року села входили до Білопільського району Сумської області.

Клімат

Клімат помірно-континентальний. Тепле літо і помірно холодна зима. Середня температура  липня + 18° С, а середня температура січня - 8° С. Кількість опадів 700 мм. на рік, випаровуваність 600 мм. на рік, отже коефіцієнт зволоження більший за одиницю, тому зволоження у краї достатнє. Але за останні п'ять-сім років у нашій місцевості спостерігаються посухи влітку, температура в липні і серпні доходить до + 40°С  у тіні, а іноді і вище.  А зимові морози у січні – лютому  при малосніжжі сягають іноді – 35 – 37°С. Впродовж усього року бувають  вітри, які нагадують урагани.

Ґрунти, рослинний і тваринний світ

Ґрунти – це різні види чорноземів, які відзначаються високою родючістю завдяки великому вмісту гумусу. Корисні копалини: пісок і глина. Рослинний світ нашого краю дуже багатий. Лісоутворюючими породами є дуб, клен, липа, в'яз, сосна, береза, осика, верба, вільха, ліщина. Великі площі зайняті луками, які знаходяться на вододілах річок і їх схилах. Тут буяє різнотрав'я, серед нього - горицвіт, конюшина, стоколос, тимофіївка, духмяний колосок, лисохвіст, єжа збірна, тонконіг, звіробій, коронарія, деревій, кінський щавель, королиця. Це рослини переважно багаторічні, із стебел і коренів яких утворюється дернина. На заплавних луках росте осока, рогіз, стрілолист, калюжниця, хвощ, цикута, пеларгонія лучна, розхідник. На водоймах можна бачити глечики жовті, латаття біле, папороть водяну, ряску. Тваринний світ в околицях села теж різноманітний, бо тут зустрічаються мешканці як лісостепу, так і степу: дикі кабани, косулі, лисиці, білки, зайці, куниці, тхори, їжаки, вужі, різні види мишей та землерийки. Дуже прикро, що за останні роки рідким гостем нашого лісу став лось, хоча колись він себе почував господарем краю. Із птаства водяться жайворонки, солов'ї, граки, дятли, сови, синиці, лелеки білі, журавлі сірі, чаплі сірі і білі, дрозди, ластівки, сороки , трясогузки, повзики, мухоловки, одуди, сойки, горобці, дикі гуси і качки. Весною, під час розливу трапляється бачити в озерах або на Сейму красенів білих лебедів.

Історія

На території сільської ради знаходяться 8 археологічних пам'яток доби палеоліту, неоліту, бронзового і раннього залізного віку, раннього і пізнього середньовіччя, а також Меморіал загиблим воїнам у Великій вітчизняній війні (1941-1945 рр.), могила і пам'ятний знак воїна-афганця Миколи Гасевського, Меморіал Пам'яті жертв Голодомору в 1932 – 1933 роках.

Давні часи

Поселення первісних людей на теренах нашого села з’явилися ще за часів кам'яного віку, тобто від 2 млн. до 4 тис. р. до н.е. У 1988 році під час археологічних досліджень на околицях Пісок археологом Н.О. Миловановою були знайдені знаряддя полювання мисливців на мамонта, багатомайданчиковий нуклеус, кременева платівка та скребло, ніж на відщепі (матеріали зберігаються і розміщені в експозиції обласного краєзнавчого музею). В цю історичну пору відбувається виділення людини з тваринного світу. Вона вчилася оволодівати найпростішими трудовими навиками, що і привело до появи перших знарядь праці.

У цей час люди ще не знали металів, а знаряддя праці виготовляли із каменю, дерева, рогу або кістки. Край був укритий степовим різнотрав’ям, де паслися стада шерстистих носорогів, оленів, мамонтів, диких коней. Безкраї степи доповнювали соснові та листяні ліси, багаті на різноманітну дичину.

В добу бронзи (ІІ – початок І тисячоліття до н. е.) на території сучасного села люди займались землеробством, скотарством, ремеслом, про що свідчать фрагменти кераміки та кварцитові відщепи цього періоду, знайдені в 1988 і в 1991 роках також археологом Н. О. Миловановою. Знаряддя праці залишались іще переважно кам'яними, але набагато досконалішими ніж раніше. На території краю були всі сприятливі умови для проживання і скотарсько-землеробського господарювання наших пращурів: родючі землі, багаті пасовища і лісові масиви, велика кількість води (р. Сейм, р. Вижлиця, р. Безуєвка, безліч озер). Ці заняття доповнювали полювання і рибальство. Значне місце в господарстві мешканців краю бронзового віку займають вироби з глини (посуд), а також зароджується металообробне ремесло (виготовлення знарядь праці з бронзи, які стають важливим елементом обміну). Під час археологічної розвідки в 1990 році археологи Обломський А.М., Терпиловський Р.В. Приймак В.В. залишили у звіті про результати дослідження в Пісках такі дані: «На поверхні зібрана кераміка епох неоліту, бронзи і раннього залізного віку. До римського часу відносяться уламки слабопрофільваних ліпних посудин з домішками шамоту у тісті, орнаментовані насічками по краю, фрагменти плоских дисків, уламок стінки червоноглиняної амфори. Знайдено також точило із ручки сіро глиняної гончарної посудини. Ранньослов'янський горизонт пам'ятки, скоріше всього відноситься до пізньої фази київської культури (період черняхівського впливу)».

Археологічні дослідження в селі проводились і в 1986 і 1988 роках археологом Віктором Володимировичем Приймаком. Під час вивчення решток поселень були знайдені фрагменти кераміки епохи бронзи та раннього залізного віку (УІІІ ст. до н.е. – ІУст. н.е.), а також відкрито курганний могильник, який складається з 2–х курганів. Це дає можливість зробити припущення, що на території краю проживали кочівники, ймовірно скіфи, або ж місцеві жителі підтримували з ними зв'язки. Про скіфів у своїх дослідженнях 1990 року згадує і археолог Обломський А.М.: «З поселення походять матеріали епохи неоліту, бронзи та, ймовірно скіфська кераміка. Основні матеріали належать до ІІ – ІІІ ст. н.е. (уламки горщиків з вдавленням по краю, уламки дисків, точило з ручки гончарного горщика, фрагмент червоно глиняної амфори).

На початку нашої ери, і в період Великого переселення народів (ІІІ – УІІ ст.) на території краю проживали ранньослов’янські племена. Під час археологічних розкопок в 1990 р. групою археологів у складі яких працювали Обломський А. М., Терпиловський Р.В. , а також у 1988 р. Бєлінська - Л. І. Були знайдені речові історичні джерела, які підтверджують існування на території нашого краю поселень колочинської археологічної культури (уламки ліпного посуду, глиняні диски, якими прикривали поховальні урни, глиняні пряслиця). Колочинські пам'ятки датуються серединою V – УІІ ст. Колочинська культура є прямим наступником київської ( залишки предметів київської археологічної культури під час розкопок теж знайдені на території села). Колочинська культура, найімовірніше, належала північно-східним угрупованням ранньоісторичних слов'ян — північній частині антів чи венетам. В УІІ – ІХ ст. на території краю проживав племінний союз сіверян. Літопис «Повість минулих літ» називає багато племен і географію їх розселення, вказуючи, що по річці Сейм жило плем'я сіверян: «… седоша по Десне и по Семи, по Суле и нарекошася север».

Новий час

У Центральному Державному архіві древніх актів СРСР (м. Москва) є документи, які засвідчують існування с.Глушець у ХУІІ ст.: «К 1640, декабря 20 относится наиболее ранее выявленное упоминание о с. Глушец. В отдельной виписи, данной из Путивльской приказной избы Волынцеву В.Ф. на пустое селище Глушецкое с городищем в Дречалевской волости Подгородного стана Путивльского уезда» (існував такий порядок адміністративного поділу на російських землях: повіт → волость→ стан → околиця; - прим. авт.). На липень 1685 року в описовій книзі Білопільського повіту є подвірний опис селян с. Глушець з поміткою про попереднє місце проживання і часу поселення кожного селянина в селі. Згадуються 13 прізвищ місцевих поміщиків (Ст. Дашков, М. Кезін, І. Чережков і ін.). «По сказки путивльських помещиков Григория Большого Трифонова з братьями и сотоварищи то село Глушцы построено в прошлых годах, тому лет 40 и больши». Цей документ (копія зберігається у шкільному музеї) дає підставу назвати дату народження, а точніше відродження села – 20 грудня 1640 рік. У 50-і – на поч. 70-х рр. ХУІІ ст. потік переселенців до краю був безупинним. Часто вони були вихідцями із різних місцевостей України і Росії. Поселенці обирали для проживання не зайняті та необжиті території. Тому і до нині в сусідніх населених пунктах Слобожанщини спостерігається наявність різних діалектів і говірок не тільки української, але й російської мови (зараз поряд з Пісками розташовані села Нові Вірки (засноване в 30-х рр. ХУІІ ст.) і Старі Вірки Білопільського району, в яких проживає російськомовне населення ). Екпансія Литви і Польщі земель нашого краю майже не торкнулась. Тому це дало змогу зберегти старі назви топонімів, лексику, риси побуту, традиції місцевого населення.В 50 – 60-х рр. ХУІІ ст. прикордонне московське військо було реформоване. В результаті реформ на землях Слобожанщини виникає Сумський козацький полк (1659р.). Землі села увійшли до Білопільської(Каризької) сотні Сумського козацького полку. У 1719 р. на землях путивльських поміщиків на прикордонні із Сумським полком придворний службовець І. Дубровський заснував Глушковську мануфактуру. Протягом 1720-1722 pp. цей підприємець захопив усі землі Каризької сотні Сумського полку. Землі села Глушець також увійшли до мануфактури, а селяни, що працювали на ній стали приписними. Наприкінці XVIII століття у розпорядженні власників було 22 населених пункти. Переважна більшість робіт виконувалась на основній мануфактурі в Глушково. Поряд з цим у приписних селах були організовані так звані «фабричні артілі» - невеликі, залежні від мануфактури виробничі точки.

У с. Глушець приміщення фабричної артілі знаходилось на березі р.Сейм. У ХХ ст. на місці підприємства розміщалась Красна школа старі приміщення мануфактури), але старожили ще в 70-х роках ХХ ст. часто цю місцевість називали «фабрикою».Артіль Глушковської мануфактури у с. Глушець існувала до Першої світової війни (1914 – 1918 рр.),а потім її закрили.

Новітній час

У 1902 році с. Глушець – центр волості, до якої відносяться с. Піски та хутір Округа (пізніше с. Новий Мир). У документі за 1909 рік до Глушця віднесено ще і хутір Біликів [24] (населений пункт, який знаходився на правому березі Сейму. В 50-х роках з хутора виселились останні мешканці. Сучасна назва збереглася як Білкове, - прим. авт.). В документі відзначено, що в с. Глушець знаходилась дерев'яна церква Святого Архангела Михаїла, побудована в 1871 році і відносилась до четвертого благочинного округу Путивльського повіту, Курської єпархії.

Буремні події початку ХХ століття наше село не обминули, хоча документальних підтверджень поки що немає. Із спогадів старожилів, які в 70- 80-х роках збирала місцевий краєзнавець Коров'яковська А.П. відомо, що під час революції 1905 року в селі відбувалось заворушення селян, але було швидко придушене. В Першій світовій війні (1914 -1918 рр.) односельці воювали на стороні Антанти, в яку входила тоді Російська імперія. Національно-визвольна боротьба за проголошення автономії, а потім і спроба встановити незалежність в Україні в 1917 – 1920 рр. нашого села майже не торкнулась. Повна і безроздільна влада російських поміщиків у краї і територіально-адміністративна підпорядкованість Російській імперії не давала можливості проникнути сюди бодай якійсь інформації про визвольні змагання, не говорячи про участь у них. Тому після повалення царизму і Тимчасового уряду в січні 1918 року в селі було встановлено Радянську владу.

30-ті роки ХХ століття в долі України були дуже трагічними. Не обминула ця кара, в образі радянського терору і колективізації, нашого краю. У 1930 році на території Глушецької сільської ради було створено три колгоспи: «Шлях до соціалізму» (с. Глушець, голова Лутаєнко Харитон Кирилович); «Нове життя» (с.Піски, голова Бойко Роман Андрійович); «Новий мир» (х. Округа, голова Копилов Олександр Іванович). Основою сільськогосподарського виробництва колгоспів було землеробство і тваринництво. Землю обробляли волами і кіньми, вирощували жито, ячмінь, овес, просо, кукурудзу, пшеницю, картоплю. Тваринництво спеціалізувалось на молоко- і м'ясовиробництві, а також на вівчарстві.

В колгоспи селяни йшли неохоче: одні боялися невідомості, інші не хотіли віддавати своє майно у спільну власність, треті вагалися і хотіли мати час подумати. Та влада, часу на роздуми не давала. Ті, хто добровільно відмовлявся вступити до колгоспу, а це були найбільш продуктивні селянські господарства, оголошувались куркулями і підлягали розкуркуленню. Були розкуркулені Орішник Іван Григорович, Суша Михайло Андрійович, Коренєв Іван Кузьмич, Колмиков Марко Володимирович, Стьоба Ілля Васильович, Хроленко Степан Федорович, Дзюба Василь Федорович, Сирота Яків Михайлович, Бойко Ларіон Опанасович, Гасевський Яків Васильвич, Дудка Василь Андрійович, Москаленко Михайло Гаврилович, Підгайний Іван Федорович та інші.

Органи влади

Органом влади в селі Піски є Пісківська сільська рада.Сільський голова - Скорина Сергій Миколайович.

Економіка

Загальна площа села в адміністративних межах сільської ради – 4808 га (сільськогосподарські угіддя – 4139 га; під водними об'єктами 54,3 га).Економічна діяльність на території села здійснюють 17 суб'єктів підприємницької діяльності ( ТОВ – 2; СФГ – 7; ПП – 8).

Медицина

В селі функціонує лікарська амбулаторія.

Освіта

Дошкільна, шкільна і позашкільна освіта===

В Пісках є загальноосвітня школа І – ІІІ ст. ( директор – Макуха З.В.;60 учнів; 15 педпрацівників; 9 технічних працівників) та дитячий садок «Берізка» (завідуюча – Петрова Л.С.). При школі функціонують гуртки районної ДЮСШ та районного Будинку творчості.

Заклади спеціальної та вищої освіти

Культура

Працює Будинок культури(завідуюча Карпенко Галина Михайлівна).

Релігія

У селі діє Свято-Михайлівський храм УПЦ (Московського патріархату), відроджений у 90-х рр. ХХ ст. Настоятель О. Силуан.

Спорт

Спорт у селі розвивається на базі школи.

Пам'ятки архітектури, історії та культури

Меморіал Жертв Голодомору у с.Піски, також є Меморіал загиблих воїнів у Другій Світовій війні, могила і камінь воїна-афганця Миколи Гасевського.

Персоналії

В селі народились: письменник та поет Сергій Суша(1937-2010), Заслужений діяч культури України, громадський діяч, поетеса Ніна Виноградська.

ЗМІ

Друковані ЗМІ

Електронні ЗМІ

Пошта, зв'язок, банківська сфера

Відділення поштового звязку с. Піски, філія Ощадбанку.

Цікаві факти

По території нашого краю проходить Середньосеймський ландшафтний заказник загальнодержавного значення, який був створений у 1987 році. Розташований він у межах Путивльського, Білопільського і Буринського районів Сумської області, у долині річки Сейм, а також у пригирловій частині річки Вир. Загальна площа заказника 2020,8 га, а на території земель Пісківської сільської ради заказник простягнувся на площі 138 га, на правобережжі Сейму. Тут охороняється унікальний природний комплекс прируслової частини річки, де збереглися заплавні листяні ліси. Більшу частину площ займають луки, а також водна і прибережно-водна рослинність стариць. Ліси здебільшого середньовікові (50—60 років). Тут трапляються дуби заввишки до 18 м. з розлогою густою кроною, які утворюють перший ярус. Є високі ясени, трапляється осика, в'яз, липа серцелиста і клен польовий. У підліску зростають кущі ліщини звичайної, калини. В рiзних частинах заплави можна побачити заростi ожини сизої. В розрiдженому трав'яному покривi переважають типовi мешканцi широколистяних лiсiв: осока волосиста, яглиця звичайна, копитняк європейський. Навеснi милують око снiжно-бiлi запашнi квiточки конвалiї звичайної. Привертає увагу характерна рослина - вороняче око з чотирма листочками i блискучою чорною ягiдкою. Обидві вони мають дуже цінні лікарські властивості. Недалеко від русла Сейму в нашій місцевості трапляється реліктовий вид (вид, який існує з давніх давен , є ровесником і сучасником мамонтів – прим. автора) папороті страусине перо, окремі екземпляри якого бувають заввишки до 1,5 м. У заказнику охороняється популяція рідкісного звіра хохулi звичайної, який занесений до Міжнародної Червоної книги, а також Червоної книги України. Сьогодні це єдине на Україні місце перебування в минулому багаточисельної популяції цієї хутрової мисливської тварини.

Фотогалерея

Примітки та посилання

Джерела

1. Архів шкільного музею. – Архівна довідка Пісківської сільської ради про реорганізацію. 2.Обломський А.М., Терпиловський Р.В. Отчет о работах на территории Сумской области в 1990г.// НА ІА НАНУ. 3.Соціально-економічний паспорт Пісківської сільської ради Буринського району Сумської області станом на 01.07.2012 р. 4.Сухобоков О.В., Приймак В.В., Горбовцов А.А., Звагельский В.Б. Отчет о разведках на территории Сумской области для Свода памятников истории и культуры 1988 г.// НА ІА НАНУ. – Ф.е. 1988/176. №23227. – С.39 5.Сухобоков О.В. и др. ОТЧЕТ об исследованиях 1988 г.//НА ІА НАНУ.

Література

1.Глушковская суконная фабрика: три века истории.- Сборник документов и материалов. – Курск.2003. 2.Корнієнко О.М. Нариси військової історії України. Сумський слобідський козацький полк 1659 -1765 рр. /О.М. Корнієнко. – К.Наш час, с. 3.Сумщина в історії України:Навчальний посібник. – Суми: Видавництво «МакДен»,2005, с. 11-12.

Ресурси інтернету

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Тереніна Світлана Сергіївна