Відмінності між версіями «Психологія Кочкарьова Т.А.»

Матеріал з HistoryPedia
Перейти до: навігація, пошук
(Інтерактивні практичні заняття)
(Тематичні дискусії (Інтернет-семінари))
 
(не показані 12 проміжних версій 2 учасників)
Рядок 6: Рядок 6:
 
3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація?  
 
3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація?  
 
4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні,  спілкуванні хлопців та дівчат?--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 11:33, 29 січня 2015 (EET)
 
4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні,  спілкуванні хлопців та дівчат?--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 11:33, 29 січня 2015 (EET)
Доброго вечора, Марина Євгенівна
 
  
 +
Доброго дня! Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності? Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити.--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 11:50, 5 лютого 2015 (EET)
  
Відповіді 1.Ґендер (англ. gender — «стать», від лат. genus — «рід») — соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, сповнена неповторним динамічним глибинним, когнітивним та поведінковим поняттям жіночого та чоловічого, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального ґендерного досвіду. Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть збігатися з суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм. Ґендерні відмінності формуються у процесі соціалізації — навчання ролі чоловіків і жінок, який відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і меншою мірою — пізніше. На це впливають сімейне виховання, школа, взаємодія з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями формується починаючи приблизно з двохрічного віку.
+
Доброго дня, Марина Євгенівна!
  
 +
Відповіді:
 +
1. . '''Обдарованість'''  це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності. '''Здібності'''  це можливості людини до виконання діяльності. У якій би формі ми не визначали здібності, у центрі уваги завжди буде саме діяльність. Великі можливості до виконання діяльності це й великі здібності. Рівень здібностей, який значно відрізняється від середнього, свідчить про обдарованість. Чим більша відмінність цього рівня від середніх здібностей, тим вища обдарованість.
 +
2.Здібностей від природи не буває й не може бути. Від природи існують тільки задатки, тобто анатомо-фізіологічні передумови до розвитку здібностей. Це й певна швидкість психічних процесів, і певні особливості розвитку окремих зон мозку тощо. Якими б не були природні задатки, ніяких здібностей не буде, якщо їх не розвивати.Найбільш загальною класифікацією здібностей є розподіл їх на дві групи: загальні і спеціальні. Кожна з цих груп поділяється на елементарні і складні, а усередині них уже виділяються конкретні види.
 +
Усі здібності людини як психічні явища можуть бути розділені на чотири групи. Виділяють види здібностей по їх спрямованості, чи спеціалізації (загальні і спеціальні здібності).
 +
Під загальними здібностями розуміється така система індивідуально-вольових властивостей особистості, що забезпечує відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні різних видів діяльності. Загальні здібності є наслідок як багатого природного дарування, так і всебічного розвитку особистості.
 +
Під спеціальними здібностями розуміють таку систему властивостей особистості, що допомагає досягти високих результатів у якій-небудь спеціальній області діяльності, наприклад літературної, образотворчої, музичної, сценічної і т.п.
 +
Елементарні загальні здібності, властивим усім людям, хоча й у різному ступені їх виразності, — це основні форми психічного відображення: здібність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати і здійснювати рішення і запам'ятовувати. Адже кожен елементарний прояв цих здібностей є відповідне дія, виконувана з різним успіхом: сенсорне, розумове, вольове — і навіть може стати відповідною навичкою.
 +
Спеціальні елементарні здібності — це здібності, властиві вже не всім людям, вони припускають визначену виразність якихось якісних сторін психічних процесів.
 +
3.''Для визначення обдарованості дітей педагогам необхідно знати види спеціальних здібностей.''
 +
Класифікація спеціальних здібностей на підставі багатовимірної концепції особистості, розроблена В. Моргуновим
 +
1. Здібності орієнтуватись у просторі й часі: o ретроспективні (консерватизм); o кон’юктурні (кмітливість); o перспективність (передбачливість). 2. Здібності до потреб і вольових (естетичних) переживань: o песимістичні (критичність); o амбівалентність (урівноваженість); o оптимістичність (життєрадісність). 3. Здібності до змісту (профілів, видів) діяльності: o трудові (ділові); o комунікативні; o самодіяльні (особистісні). 4. Здібності до рівнів оволодіння людською діяльністю: o навчальні (адаптивні); o відтворювальні (виконавчі); o творчі (інноваційні). 5. Здібності до форм реалізації людської діяльності: o моторні (рухові); o перцептивні (зосередженість); o мовленнєво-розумові (розумові). Здібність дитини залежить від соціального та матеріального стану батьків, однак, якщо родина зуміє створити сприятливі умови для всебічного розвитку, тоді таку якість можна виявити в ранньому віці і, починається з цього часу, розвивати її.
 +
4.Основні проблеми обдарованих дітей (за Л. Холлінгуорт)
 +
В обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких можна виділити:
 +
1. Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи.
 +
2. Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції.
 +
3. Конформність. Вона виявляється у відкиданні стандартних вимог, особливо якщо вони йдуть урозріз з інтересами обдарованої дитини.
 +
4. Занурення у філософські проблеми. Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т. п.
 +
5. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами.
 +
І школа, і батьки обдарованих дітей потребують допомоги людей, які володіють спеціальними знаннями й навичками у сфері роботи з такими дітьми. Ю. Яблоновська виділяє такі риси професіонала, який може працювати з обдарованими дітьми:
 +
• високий рівень інтелектуального розвитку;
 +
• чуйність;
 +
• почуття власного достоїнства;
 +
• здатність переносити великі моральні витрати;
 +
• гарна саморегуляція;
 +
• уміння підтримати, захистити, надати допомогу;
 +
• комунікативність;
 +
• добрі організаторські здібності;
 +
• уміння будувати педагогічну діяльність на основі результатів психодіагностики особистості дитини, з огляду на її індивідуальні й вікові особливості;
 +
• уміння адаптувати свою діяльність до особистості кожної дитини;
 +
• уміння розробляти й упроваджувати авторські програми;
 +
• уміння створювати ситуацію успіху, умови для самореалізації особистості учня, стимулювати творчість дитини;
 +
• уміння використовувати у своїй діяльності інноваційні методи та технології навчання й розвитку дітей.--[[Користувач:Кочкарьова Тетяна Анатоліївна|Кочкарьова Тетяна Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Кочкарьова Тетяна Анатоліївна|обговорення]]) 12:06, 10 лютого 2015 (EET)
  
2. Освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи нерівний статус жінок і чоловіків. Як правило, викладачі, секретарі і обслуговуючий персонал - жінки, а директор школи чи ректор університету - чоловіки. Педагогічний склад установ початкової та середньої освіти на 90% складається з жінок. З підвищенням статусу освітньої установи від дитячого саду до університету кількість жінок-педагогів зменшується. По-друге, освітні установи не тільки надають, але й обмежують можливості кар'єри. Адже учні бачать на прикладі тих, з ким зустрічаються кожен день, що чоловіки - це начальство, а жінки-підлеглі. Крім того, деякі предмети і дисципліни чітко ідентифікуються у студентів і школярів з підлогою викладача. Тим самим програмується і вибір професії залежно від статі. Комунікаційні процеси в освітніх установах недооцінюють жінок, їх спосіб вчитися і виражати знання. У 1982 р. Р. Холл та Б. Сендлер провели перше дослідження вербальних і невербальних комунікаційних практик в освіті. Це дослідження стало класичним зразком подібних проектів, які проводилися в школах і коледжах, на освітніх сесіях для дорослих і в університетах. Було показано, зокрема, що панівні форми викладання спираються на маскулінні засоби спілкування. Перш за все, це виражається в тому, що, починаючи з дошкільного віку, педагоги заохочують хлопчиків до самовираження й активності, а дівчаток - до слухняності і старанності, охайного зовнішнього вигляду. Дослідниками було зазначено, що наші співвітчизники серед шкільних предметів найважливішими для хлопчиків вважають математику, фізику, фізкультуру, комп'ютерні знання, а для дівчаток - домоведення, літературу та історію, етику і психологію сімейного життя, статеве виховання. Всі добре знають, що серед дівчаток буває так багато відмінниць. Згідно Л. Волинської, занадто багато відмінниць мають занижену самооцінку, в них живе глибинне і погано усвідомлюване почуття недовіри до самих себе, і вони нібито тому й намагаються бути відмінницями, щоб компенсувати цей свій недолік, приховати його від себе, придбати значення у власних очах і в очах оточуючих. Стиль викладання, форми комунікації у навчальній аудиторії, також впливають на гендерну соціалізацію учнів. Наприклад, іспити у формі тестів, індивідуальні доповіді, змагання за оцінки заохочує горезвісну «мужність». Від цього страждають як дівчатка, так і хлопчики, хоча б тому, що у тих і у інших не розвиваються навички критичного мислення, уміння ставити питання, колективно обговорювати і вирішувати проблему.
+
==== Індивідуальні заняття ====
 +
Доброго дня! Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 11:13, 26 лютого 2015
  
  
3.Статева ідентифікація це прийняття хлопчиками і дівчатками чоловічої або жіночої ролі. По суті, це становлення психологічної статі.У постнатальному онтогенезі біологічні фактори статевої диференціації доповнюються соціальними. Відбувається навчання дитини статевої ролі у відповідності з культурними традиціями даного суспільства. Сюди входить система стереотипів маскулінності і фемінінності, тобто уявлення про те, якими є або повинні бути чоловіки і жінки. Ш. Берн (2001) описує чотири стадії встановлення статевої ідентичності: гендерну ідентифікацію (віднесення дитиною себе до тої чи іншої статі), гендерну константність (розуміння, що гендер постійний і змінити його не можна), диференціальне наслідування (бажання бути найкращим хлопчиком або дівчинкою) і гендерну саморегуляцію (дитина сама починає контролювати свою поведінку, використовуючи санкції, які він застосовує до самому собі). До 2-3 років більшість хлопчиків пробують надягати мамині туфлі, грати з її косметичними приладдям, фарбувати нігті лаком. Однак коли завершується процес гендерної ідентифікації і хлопчики досягають гендерної константності, вони починають розуміти, що всі ці заняття призначені для дівчаток. Ще до школи діти проявляють знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, заняттях. За спостереженнями ряду дослідників, хлопчики вибирають для гри машинки, іграшкова зброя, маленькі інструменти, конструктор, дівчинки - ляльки, вбрання для ляльок або іграшки, пов'язані з домашнім господарством (наприклад, кухонне приладдя).З віком об'єм і зміст первинної статевої ідентичності дитини змінюються. Психологічне самовизначення статевої приналежності починається з другого року життя і закріплюється до третього року. До цього терміну 75% дітей вважають себе хлопчиком або дівчинкою. Вони можуть ділити інших на хлопчиків і дівчаток, чоловіків і жінок, а також правильно відповісти на питання: "Ти дівчинка чи хлопчик?". До 3 років дитина ясно розрізняє стать оточуючих його людей, однак може не знати, в чому полягає відмінність між ними. Наприклад, багато дітей впевнені в тому, що, якщо надіти на хлопчика плаття, він стає дівчинкою. Вони можуть не розуміти, що тільки хлопчик може стати татом, а дівчинка - мамою, а також можуть запитати у свого батька, ким той був - хлопчиком або дівчинкою, коли був маленьким.Л. Кольберг вважає, що формування константної статевої ідентифікації у дитини триває в проміжку від 2 до 7 років. Це співпадає з бурхливим посиленням статевої диференціації активності і установок дітей: хлопчики і дівчатка з власної ініціативи вибирають різні ігри та партнерів у них, у них виявляються різні інтереси, виникають одностатеві компанії.І. В. Тельнюк (1999) теж відзначає, що статева ідентифікація до кінця дошкільного дитинства сформована практично у всіх дітей, проте в її основі найчастіше лежать зовнішні статеві ознаки (імена, одяг, зачіска) . Більш суттєві статеві ознаки (емоційні прихильності, риси характеру, інтереси, діяльність, фізіологічні особливості та ін) в більшості випадків (70%) діти цього віку не усвідомлюють.Однак, як вважають деякі автори, завершення формування статеворольових позицій відбувається лише в юнацькому віці. У дівчат різко посилюється інтерес до своєї зовнішності, виникає завищена оцінка її значення, пов'язана із зростанням самооцінки, збільшенням потреби подобатися і загостреною оцінкою своїх і чужих успіхів у протилежної статі. У юнаків ж виникає фетишизація сили і мужності.Знання еталонів мужності і жіночності, змісту і структури образу чоловіка і жінки допомагає судити про ступінь сформованості у дітей психологічної статі, виявити ті сфери життєдіяльності, в яких найбільш яскраво проявляються їх особливості та можливості. Звідси стає зрозумілою важливість виховання у дитини ставлення до себе як представнику певної статі. Таке виховання знаходить відображення в іменах, що даються дітям різної статі, в одязі, в пропонованих дитині іграшках, в характері заохочень і покарань.
+
Доброго вечора! Відповіді
  
 +
1.Вік в психології – це категорія, що означає якісно специфічну щабельонтогенетического розвитку, це тимчасові характеристики індивідуального розвитку.Кожний віковий період, стабільний або критичний, є перехідним, який складає людини до переходу на більш високу вікову ступінь. Складність вікового етапу як раз і полягає в тому, що він містить у собі психологічні реалії сьогоднішнього дня, ціннісний зміст яких багато в чому визначається потребами дня завтрашнього.В даний час прийнято наступний розподіл дитинства на такі вікові періоди:
  
4.Згідно закону України "Про освіту" основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства і держави визначається саме освіта, метою якої "...є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого вибору... Однак є сумнів в тому, що процес навчання в загальноосвітніх школах України сприяє закріпленню в свідомості учнів вищевказаних демократичних принципів. Мова йде тільки про один аспект діяльності шкіл, а саме про відсутність ґендерних підходів в навчанні і недотриманні принципу ґендерної справедливості в навчально-виховному процесі. Розв΄язання ґендерних проблем, формування та реалізація ґендерної політики як основи ґендерної культури, адаптація до світових умов ґендерної демократії визначаються необхідними і першочерговими такими нормативно-правовими актами як закон України "Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків" та концепція Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві. Педагогічний загал України має (але не використовує) широкі можливості реалізації державної політики забезпечення ґендерної рівності в суспільстві через відповідно організований в цьому напрямку навчально-виховний процес. Людина, яка має навіть мінімальний досвід педагогічної роботи, може з впевненістю відповісти, що підчас навчання в середній школі не враховуються ґендерні особливості дітей. Проявами вкорінення ґендерних стереотипів в школах залишається розподіл хлопців та дівчат для занять на уроках фізкультури та праці, відсутність ґендерного компоненту в програмах та підручниках, відношення вчителів до дітей не як до учнів, а як до хлопчиків та дівчаток. Для того, щоб педагогічні працівники враховували ґендерні особливості своїх вихованців, вчені-педагоги та психологи рекомендують, по-перше, знати свою ґендерну домінанту, по-друге, розуміти, яка вона є у кожного з дітей. Російський вчений В.Симонов під ґендерною домінантою розуміє перевагу або фемінних, або маскулінних якостей конкретної особистості, що далеко не завжди співпадає з її статтю . Вчений наполягає на тому, що навчально-виховна робота повинна будуватись з врахуванням того, чи колектив жіночий, чи чоловічий, чи змішаний, що, на його погляд, сприяє якісному засвоєнню навчального матеріалу та ефективності виховних дій педагога. На думку В.Симонова, в колективах, де кількісно переважають діти з маскулінною домінантою необхідно використовувати візуальну інформацію, розташовану стовпчиками, обов΄язково робити узагальнення і висновки в кінці заняття, проводити самооцінку і взаємооцінку діяльності. В фемінно-зорієнтованих групах дослідник рекомендує розташовувати візуальну інформацію в горизонтальному напрямку, замість самооцінки, яка, скоріш за все буде необ΄єктивною, корисніше наполягати на коментуванні результатів навчально-пізнавальної діяльності.
+
1) ''дитячий'' - від народження до 1 року, причому в ньому виділяється спеціально перший місяць - період новонародженості;
  
І. Клецина пропонує як батькам, так і педагогам такі варіанти виховання ґендерно не схематизованих дітей:
+
2) ''переддошкільний  вік'' - від 1 року до 3 років;
  
• пояснювати дітям наявність статевих відмінностей не на підставі зовнішніх ознак (одяг, поведінка, зачіска...), а спираючись на існування біологічних факторів;  
+
3) ''дошкільний вік'' - від 3 до 7 років;  
  
• акцентувати увагу на індивідуальних, а не на статевих відмінностях (не всі дівчатка люблять чепуритись, а Маша любить чепуритись);  
+
4) ''молодший шкільний вік'' - від 7 до 11-12 років;  
  
• інформувати дітей про багатоманітність статеворольових традицій, існуючих в різних світових культурах.
+
5) с''ередній шкільний вік (підлітковий)'' - від 12 до 15 років;
  
Насправді, організувати навчально-виховний процес з врахуванням хоча б вказаних рекомендацій дуже нелегка справа, бо в більшості українських шкіл педагоги мають справу із змішаними, за ґендерною ознакою, колективами. Але, як показує час, такий підхід до надання середньої освіти необхідний, як для самих педагогів, так і для тих, кого вони навчають. В контексті проблем ґендерної соціалізації особливий інтерес викликає повернення до практики отримання середньої освіти в навчальних закладах, де хлопці і дівчата навчаються окремо. В ґендерній педагогіці враховуються всі фактори навчально-виховного процесу (зміст, форми, методи, засоби навчання та спілкування, набір шкільних навчальних курсів, організація позакласної роботи тощо). Саме ґендерна педагогіка сприяє проведенню корекції негативного впливу ґендерних стереотипів, в результаті чого дитина виявляє і розвиває особисті, а не нав΄язані суспільством, схильності. Тобто, коли ґендерні стереотипи не уроджені, а сконструйовані соціумом, то їх можна змінювати через зміну свідомості суспільства. Таким чином, врахування ґендерних особливостей в період навчання дітей в школі допоможе їм відчувати себе комфортно, упоратися з проблемами соціалізації, а саме ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку. Питання ґендерного підходу в освіті можна віднести до найменш розроблених в дослідженнях українських педагогів. Слід враховувати і те, що система освіти залишається досить консервативною і не дуже охоче сприймає ґендерні нововведення. На сучасному етапі розвитку освіти в Україні важливо навчитись не тільки чітко диференціювати особливості ґендерного та статеворольового підходів в освіті, але й вчасно зрозуміти ефективність ґендерної освіти і безумовне її значення для гармонійного і повноцінного розвитку як особистості, так і всього суспільства.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 19:03, 30 січня 2015 (EET)
+
6) ''старший шкільний вік (юнацький)'' - від 15 до 18 років.
 
+
'''Основним видом діяльності підлітка,''' як і молодшого школяра, є навчання, але зміст і характер навчальної діяльності в цьому віці істотно змінюється. Підліток приступає до систематичного оволодіння основами наук. Навчання  набуває  багатопредметності, місце одного вчителя займає колектив педагогів. До підлітку пред'являються більш високі вимоги. Це призводить до зміни ставлення до навчання.У шкільному навчанні навчальні предмети починають виступати для підлітків як особлива область теоретичних знань. Вони знайомляться з безліччю фактів, готові розповісти про них або навіть виступити з короткими повідомленнями на уроці. Однак підлітків починають цікавити не факти самі по собі, а їх сутність, причини їх виникнення, а проникнення в сутність не завжди відрізняється глибиною. Образи, уявлення продовжують займати велике місце в розумовій діяльності підлітка. Часто деталі, дрібні факти, подробиці заважають виділити головне, істотне і зробити необхідне узагальнення. Для підлітків, як і для молодших школярів, характерна установка скоріше на запам'ятовування матеріалу, ніж на обмірковування й глибоке осмислення.Підліток прагне самостійності у розумовій діяльності.Разом з самостійністю мислення розвивається і критичність. На відміну від молодшого школяра, який все приймає на віру, підліток пред'являє більш високі вимоги до змісту розповіді вчителя, він чекає доказовості, переконливостіобласті емоційно-вольової сфери для підлітка характерні велика пристрасність, невміння стримувати себе, слабкість самоконтролю, різкість у поведінці. Якщо у відношенні до нього проявляється найменша несправедливість, він може «вибухнути», впасти в стан афекту, хоча потім може про це шкодувати. Така поведінка виникає особливо у стані стомлення. Дуже яскраво емоційна збудливість підлітка проявляється в тому, що він пристрасно, з запалом сперечається, доводить, висловлює обурення, бурхливо реагує і переживає разом із героями кінофільмів чи книг.На психічний розвиток підлітка певний вплив має статеве дозрівання. Однією з істотних особливостей особистості підлітка є прагнення бути і вважатися дорослим. Підліток всіма засобами намагається утвердити свою дорослість, і в той же час відчуття повноцінної дорослості у нього ще немає. Тому прагнення бути дорослим і потреба у визнанні його дорослості оточуючими гостро переживається.У зв'язку з «почуттям зрілості» у підлітка з'являється специфічна соціальна активність, прагнення долучатися до різних сторін життя і діяльності дорослих, придбати їх якості, вміння і привілеї. При цьому в першу чергу засвоюються більш доступні, чуттєво-сприймаються боку дорослості: зовнішній вигляд і манера поведінки (способи відпочинку, розваг, специфічний лексикон, мода в одязі і зачісках, а часом куріння, вживання агкоголя).  Прагнення бути дорослим яскраво виявляється і у сфері взаємин з дорослими. Підліток протестує, ображається, коли його, «як маленького», опікають, контролюють, карають, вимагають беззаперечного послуху, не зважають на його бажаннями та інтересами. Підліток прагне розширити свої права. Він вимагає, щоб дорослі рахувалися з його поглядами, думками та інтересами, тобто претендує на рівноправність з дорослими.Для підліткового віку характерна потреба у спілкуванні з товаришами. Підлітки не можуть жити поза колективом, думка товаришів має великий вплив на формування особистості підлітка.
==== Індивідуальні заняття ====
+
'''Старший шкільний вік''' - це період завершення статевого дозрівання і разом з тим початкова стадія фізичної зрілості. Для старшокласника типова готовність до фізичних і розумових навантажень. Фізичний розвиток сприяє формуванню навичок і вмінь у праці та спорті, відкриває широкі можливості для вибору професії. Поряд з цим фізичний розвиток впливає на розвиток деяких якостей особистості. Наприклад, усвідомлення своєї фізичної сили, здоров'я і привабливості впливає на формування у юнаків та дівчат високої самооцінки, впевненості в собі, життєрадісності і т. д., навпаки, усвідомлення своєї фізичної слабкості викликає деколи у них замкнутість, невіра в свої сили, песимізм.Характерним для навчального процесу є систематизація знань з різних предметів, встановлення міжпредметних зв'язків. Все це створює грунт для оволодіння загальними законами природи і суспільного життя, що призводить до формування наукового світогляду. Старший школяр у своїй навчальній роботі упевнено користується різними розумовими операціями, міркує логічно, запам'ятовує осмислено. У той же час пізнавальна діяльність старшокласників має свої особливості. Якщо підліток хоче знати, що собою являє те чи інше явище, то старший школяр прагне розібратися в різних точках зору на це питання, скласти думку, встановити істину. Старшим школярам стає нудно, якщо немає завдань для розуму. Вони люблять досліджувати та експериментувати, творити і створювати нове, оригінальне.Закріплюється стійке емоційне ставлення до різних сторін життя, до товаришів і до дорослих людей, з'являються улюблені книги, письменники, композитори, улюблені мелодії, картини, види спорту і т. д. і разом з цим антипатія до деяких людей, нелюбов до певного виду занять і т. д.У старшому шкільному віці помітно змінюються естетичні почуття, здатність емоційно сприймати і любити прекрасне в навколишній дійсності: в природі, в мистецтві, громадському житті. Розвиваються естетичні почуття пом'якшують різкі прояви особистості юнаків та дівчат, допомагають звільнятися від непривабливих манер, вульгарних звичок, сприяють розвитку чуйності, чуйності, м'якості, стриманості.Вимогливість до оточуючих людей і сувора самооцінка свідчать про високий рівень самосвідомості старшого школяра, а це, у свою чергу, призводить старшого школяра до самовиховання. На відміну від підлітків у старшокласників чітко проявляється нова особливість - самокритичність, яка допомагає їм більш суворо і об'єктивно контролювати свою поведінку. Юнаки і дівчата прагнуть глибоко розібратися у своєму характері, у почуттях, діях і вчинках, правильно оцінити свої особливості і виробити в собі кращі якості особистості, найбільш важливі і цінні з суспільної точки зору.
 +
Дуже важливо знати особливості пізнавальної діяльності учнів, властивості їх пам'яті, схильності та інтереси, а також схильність до більш успішному вивченню тих чи інших предметів. З урахуванням цих особливостей здійснюється індивідуальний підхід до учнів у навчанні: сильніші потребують додаткових заняттях з тим, щоб інтенсивніше розвивалися їхні інтелектуальні здібності: слабейшим учням потрібно надавати індивідуальну допомогу, розвивати їх пам'ять, кмітливість, пізнавальну активність і т.д. Велику увагу необхідно приділяти вивченню чуттєво-емоційної сфери учнів і своєчасно виявляти тих, хто відрізняється підвищеною дратівливістю, болісно реагує на зауваження, не вміє підтримувати доброзичливих контактів із товаришами. Не менш істотним є знання типології характеру кожного учня, яке допоможе враховувати її при організації колективної діяльності, розподілі суспільних доручень і подоланні негативних рис і якостей.
  
  
 +
2.Здійснюючи '''індивідуальний підхід''' відбувається навчання учнів з урахуванням особливостей темпераменту, характеру, здібностей, мотивів та інтересів. В основі індивідуального підходу лежать наступні педагогічні технологій:
 +
структурно-логічні технології навчання, які являють собою поетапну організацію постановки дидактичних задач, вибору способу їх розв’язання, діагностики оцінки одержаних результатів;
 +
інтеграційні технології – це дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію знань і вмінь, різних видів діяльності, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання;
 +
ігрові технології – ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь вирішувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету;
 +
комп’ютерні технології;
 +
діалогові технології, які пов’язані зі створенням комунікативного середовища;
 +
тренінгові технології – це система діяльності по відпрацюванню певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв’язання типових задач у ході навчання (тести, розв’язання задач).
 +
Індивідуальний підхід робить позитивний вплив на формування особи кожної дитини при умові, якщо він здійснюється в певній послідовності і системі, як безперервний, чітко організований процес. Прийоми і методи індивідуального підходу не є специфічними, вони загальнопедагогічні. Важливе значення в навчальній та виховній діяльності вчителя мають методи та форми роботи з дітьми, які мають різні особливості розумового розвитку, типи нервової системи та вищої нервової діяльності. Відмінностями у властивостях нервової системи в значній мірі зумовлюється те, що одні й ті ж прийоми навчання та виховні заходи неоднаково впливають на різних дітей.
 +
Зустрічаються, наприклад, діти з "уповільненим розумінням", "важкодуми". Вони не встигають схоплювати матеріал, який подається у швидкому темпі, не можуть швидко перейти від однієї думки до іншої, відповідають повільно, зі значними паузами. Причина цього – не в незнанні навчального матеріалу, не у відсутності здібностей до навчання, а в малій рухливості, інертності їх нервових процесів. Нетямущими вважати таких дітей зовсім безпідставно. Створюючи для їх навчальної діяльності сприятливі умови, не підганяючи, не нагороджуючи образливими прізвиськами, можна помітити у них і неабиякі здібності та інші позитивні якості.
 +
Отже, на мою думку правильно організована навчально-пізнавальна діяльність, зокрема використання індивідуального підходу до учнів на уроках, виявляє і закріплює творче начало учня.--[[Користувач:Кочкарьова Тетяна Анатоліївна|Кочкарьова Тетяна Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Кочкарьова Тетяна Анатоліївна|обговорення]]) 19:50, 26 лютого 2015 (EET)
  
 
==== Консультації ====
 
==== Консультації ====
Рядок 38: Рядок 83:
  
 
====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
 
====Тематичні дискусії (Інтернет-семінари) ====
 +
Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 11:24, 6 березня 2015 (EET)
  
 +
Доброго вечора!
 +
 +
'''Тести''' (англ. test - спроба, перевірка) - система завдань, за допомогою якої визначають рівень розвитку певної психологічної якості (властивості) особистості
 +
'''Тестування''' як метод дослідження не вимагає багато часу, його об'єктом можуть бути як індивід, так і групи. Достатньо простим є спосіб обробки результатів. Однак тестування не дає змоги передбачити подальший розвиток дитини.
 +
Тестування - метод психологічної науки, який використовує стандартизовані питання і завдання (тести) з певною шкалою значень.
 +
Тест є системою спеціально дібраних завдань, які пропонують дітям у чітко визначених умовах. За виконання кожного завдання вони отримують оцінки в балах,правила виставляння яких прості й однозначні.
 +
Тестові випробування дають інформацію про особливості особистості дитини (самооцінка" рівень домагань тощо), її мотиваційної сфери, діяльності і спілкування, рівень розвитку пізнавальних процесів. їх використовують для порівняння дітей за рівнем знань і вмінь, розумового розвитку, а також за рівнем розвитку окремих психічних процесів і якостей. Таке порівняння здійснюють на основі встановлених норм.
 +
Завдання дітям добирають такої складності, щоб усе виконати діти не змогли. На основі тестування великої кількості дітей одного віку (не менше 200) визначають середню успішність виконання тестів, яка приймається як вікова норма.
 +
Процес перевірки тестових завдань і встановлення вікових норм називається стандартизацією тесту. Після стандартизації тест не можна змінювати (в інструкції до кожного тесту вказано, як дається кожне завдання і як оцінюються його результати). Діти, які обстежуються за допомогою тесту, повинні виконувати відповідно ті завдання і в тих самих умовах, що й діти, на чиїх показниках було визначено норму. Тому метод тестів іноді називають методом стандартизованих досліджень..Тестів надзвичайно багато, і вони класифікуються залежно від спрямованості. Так, є тести інтелекту, тести загальних, творчих або професійних здібностей, тести особистості тощо. Створення тестів – трудомісткий і тривалий процес, що потребує неабияких зусиль, а використання їх передбачає наявність ґрунтовної професійної підготовки.
 +
''Тестові завдання'' подають у вигляді запитань, суджень, графічних зображень, малюнків, які мають спонукати експериментальну діяльність досліджуваних. Первинні результати (відповіді, час і помилки тощо) порівнюють з тестовими нормами – кількісними показниками виконання певного тесту, що складаються з урахуванням статі та віку досліджуваних. Норми визначаються в процесі стандартизації – попереднього випробування тесту на великих групах людей. За допомогою вимірювальних шкал – спеціальних числових систем – “сирі” оцінки переводяться в стандартні, що дає змогу зіставляти їх між собою. Застосування тесту – тестування – є досить точним засобом вимірювання індивідуальних відмінностей людей.
 +
Практичне використання результатів тестування зумовлює суворість вимог до тесту. Насамперед, він повинен бути надійним і валідним. Надійність тесту визначається постійністю оцінок, які отримує досліджуваний при повторному тестуванні тим самим тестом або його аналогічною (еквівалентною) формою. Надійний тест дає високий показник збігу оцінок, що дає підставу розглядати його як достовірний інструмент психологічного дослідження. Валідність – ступінь відповідності тесту явищу, для вимірювання якого він призначений. Надійність і валідність тесту обґрунтовують за допомогою математичної статистики.
 +
Проте тестування має й слабкі місця. Найважливішим з них є залежність його результатів від освіти досліджуваного, його можливостей оволодівати надбаннями культури. Потрібно також пам’ятати, що некоректно інтерпретовані тести можуть набути для особистості прогностичного значення.
 +
Важливе значення мають ''інтелектуальні тести - тести, спрямовані на визначення рівня розумового розвитку дітей''. Вони складаються з незнайомих дітям завдань, виконання яких вимагає застосування різноманітних розумових дій, а їх результат дає змогу визначити, наскільки дитина цими діями володіє.
 +
Якість інтелектуального тесту залежить від наукової обґрунтованості включених у нього завдань. Тестові завдання покликані виявляти рівень всебічного розумового розвитку, який визначає розвиток усіх його сторін. Недотримання наукового підходу до добору тестових завдань викривлює картину розумового розвитку дітей. Тестові завдання для дошкільників оформляють у вигляді звичної для них діяльності - гри, конструювання, аплікації.
 +
Інтелектуальні тести застосовують для з'ясування впливу оточення, методів навчання і виховання на розумовий розвиток дітей. За їх допомогою можна вивчити ефективність різних програм і методів дошкільного виховання.Ефективність їх залежить від правильності використання тестів, дотримання умов психологічного тестування: правильно застосований тест дає змогу зібрати за короткий термін багато цінного матеріалу для якісного психологічного аналізу, що підвищує продуктивність дослідницької роботи. Застосовують тести і у практичних цілях для оцінювання рівня розумового розвитку окремих дітей, виявлення дітей з відхиленнями у розвитку, визначення розумової готовності до навчання у школі. Однак короткочасне тестове обстеження дає найзагальніше уявлення про рівень розвитку дитини. Глибше його вивчення вимагає застосування інших методів.--[[Користувач:Кочкарьова Тетяна Анатоліївна|Кочкарьова Тетяна Анатоліївна]] ([[Обговорення користувача:Кочкарьова Тетяна Анатоліївна|обговорення]]) 21:13, 27 березня 2015 (EET)
  
 
==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
 
==== Проведення та перевірка модульного контролю ====
Доброго дня! Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності? Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити.--[[Користувач:Троіцька Марина Євгенівна|Троіцька Марина Євгенівна]] ([[Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна|обговорення]]) 11:50, 5 лютого 2015 (EET)
 

Поточна версія на 22:18, 27 березня 2015

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня! Сьогодні ми починаємо інтерактивні заняття, обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Після вивчення матеріалів, що розміщено на моїй сторінці, дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер"

2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 

3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:33, 29 січня 2015 (EET)

Доброго дня! Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності? Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:50, 5 лютого 2015 (EET)

Доброго дня, Марина Євгенівна!

Відповіді: 1. . Обдарованість  це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності. Здібності  це можливості людини до виконання діяльності. У якій би формі ми не визначали здібності, у центрі уваги завжди буде саме діяльність. Великі можливості до виконання діяльності це й великі здібності. Рівень здібностей, який значно відрізняється від середнього, свідчить про обдарованість. Чим більша відмінність цього рівня від середніх здібностей, тим вища обдарованість. 2.Здібностей від природи не буває й не може бути. Від природи існують тільки задатки, тобто анатомо-фізіологічні передумови до розвитку здібностей. Це й певна швидкість психічних процесів, і певні особливості розвитку окремих зон мозку тощо. Якими б не були природні задатки, ніяких здібностей не буде, якщо їх не розвивати.Найбільш загальною класифікацією здібностей є розподіл їх на дві групи: загальні і спеціальні. Кожна з цих груп поділяється на елементарні і складні, а усередині них уже виділяються конкретні види. Усі здібності людини як психічні явища можуть бути розділені на чотири групи. Виділяють види здібностей по їх спрямованості, чи спеціалізації (загальні і спеціальні здібності). Під загальними здібностями розуміється така система індивідуально-вольових властивостей особистості, що забезпечує відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні різних видів діяльності. Загальні здібності є наслідок як багатого природного дарування, так і всебічного розвитку особистості. Під спеціальними здібностями розуміють таку систему властивостей особистості, що допомагає досягти високих результатів у якій-небудь спеціальній області діяльності, наприклад літературної, образотворчої, музичної, сценічної і т.п. Елементарні загальні здібності, властивим усім людям, хоча й у різному ступені їх виразності, — це основні форми психічного відображення: здібність відчувати, сприймати, мислити, переживати, приймати і здійснювати рішення і запам'ятовувати. Адже кожен елементарний прояв цих здібностей є відповідне дія, виконувана з різним успіхом: сенсорне, розумове, вольове — і навіть може стати відповідною навичкою. Спеціальні елементарні здібності — це здібності, властиві вже не всім людям, вони припускають визначену виразність якихось якісних сторін психічних процесів. 3.Для визначення обдарованості дітей педагогам необхідно знати види спеціальних здібностей. Класифікація спеціальних здібностей на підставі багатовимірної концепції особистості, розроблена В. Моргуновим 1. Здібності орієнтуватись у просторі й часі: o ретроспективні (консерватизм); o кон’юктурні (кмітливість); o перспективність (передбачливість). 2. Здібності до потреб і вольових (естетичних) переживань: o песимістичні (критичність); o амбівалентність (урівноваженість); o оптимістичність (життєрадісність). 3. Здібності до змісту (профілів, видів) діяльності: o трудові (ділові); o комунікативні; o самодіяльні (особистісні). 4. Здібності до рівнів оволодіння людською діяльністю: o навчальні (адаптивні); o відтворювальні (виконавчі); o творчі (інноваційні). 5. Здібності до форм реалізації людської діяльності: o моторні (рухові); o перцептивні (зосередженість); o мовленнєво-розумові (розумові). Здібність дитини залежить від соціального та матеріального стану батьків, однак, якщо родина зуміє створити сприятливі умови для всебічного розвитку, тоді таку якість можна виявити в ранньому віці і, починається з цього часу, розвивати її. 4.Основні проблеми обдарованих дітей (за Л. Холлінгуорт) В обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких можна виділити: 1. Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи. 2. Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції. 3. Конформність. Вона виявляється у відкиданні стандартних вимог, особливо якщо вони йдуть урозріз з інтересами обдарованої дитини. 4. Занурення у філософські проблеми. Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т. п. 5. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами. І школа, і батьки обдарованих дітей потребують допомоги людей, які володіють спеціальними знаннями й навичками у сфері роботи з такими дітьми. Ю. Яблоновська виділяє такі риси професіонала, який може працювати з обдарованими дітьми: • високий рівень інтелектуального розвитку; • чуйність; • почуття власного достоїнства; • здатність переносити великі моральні витрати; • гарна саморегуляція; • уміння підтримати, захистити, надати допомогу; • комунікативність; • добрі організаторські здібності; • уміння будувати педагогічну діяльність на основі результатів психодіагностики особистості дитини, з огляду на її індивідуальні й вікові особливості; • уміння адаптувати свою діяльність до особистості кожної дитини; • уміння розробляти й упроваджувати авторські програми; • уміння створювати ситуацію успіху, умови для самореалізації особистості учня, стимулювати творчість дитини; • уміння використовувати у своїй діяльності інноваційні методи та технології навчання й розвитку дітей.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 12:06, 10 лютого 2015 (EET)

Індивідуальні заняття

Доброго дня! Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:13, 26 лютого 2015


Доброго вечора! Відповіді

1.Вік в психології – це категорія, що означає якісно специфічну щабельонтогенетического розвитку, це тимчасові характеристики індивідуального розвитку.Кожний віковий період, стабільний або критичний, є перехідним, який складає людини до переходу на більш високу вікову ступінь. Складність вікового етапу як раз і полягає в тому, що він містить у собі психологічні реалії сьогоднішнього дня, ціннісний зміст яких багато в чому визначається потребами дня завтрашнього.В даний час прийнято наступний розподіл дитинства на такі вікові періоди:

1) дитячий - від народження до 1 року, причому в ньому виділяється спеціально перший місяць - період новонародженості;

2) переддошкільний вік - від 1 року до 3 років;

3) дошкільний вік - від 3 до 7 років;

4) молодший шкільний вік - від 7 до 11-12 років;

5) середній шкільний вік (підлітковий) - від 12 до 15 років;

6) старший шкільний вік (юнацький) - від 15 до 18 років. Основним видом діяльності підлітка, як і молодшого школяра, є навчання, але зміст і характер навчальної діяльності в цьому віці істотно змінюється. Підліток приступає до систематичного оволодіння основами наук. Навчання набуває багатопредметності, місце одного вчителя займає колектив педагогів. До підлітку пред'являються більш високі вимоги. Це призводить до зміни ставлення до навчання.У шкільному навчанні навчальні предмети починають виступати для підлітків як особлива область теоретичних знань. Вони знайомляться з безліччю фактів, готові розповісти про них або навіть виступити з короткими повідомленнями на уроці. Однак підлітків починають цікавити не факти самі по собі, а їх сутність, причини їх виникнення, а проникнення в сутність не завжди відрізняється глибиною. Образи, уявлення продовжують займати велике місце в розумовій діяльності підлітка. Часто деталі, дрібні факти, подробиці заважають виділити головне, істотне і зробити необхідне узагальнення. Для підлітків, як і для молодших школярів, характерна установка скоріше на запам'ятовування матеріалу, ніж на обмірковування й глибоке осмислення.Підліток прагне самостійності у розумовій діяльності.Разом з самостійністю мислення розвивається і критичність. На відміну від молодшого школяра, який все приймає на віру, підліток пред'являє більш високі вимоги до змісту розповіді вчителя, він чекає доказовості, переконливості.В області емоційно-вольової сфери для підлітка характерні велика пристрасність, невміння стримувати себе, слабкість самоконтролю, різкість у поведінці. Якщо у відношенні до нього проявляється найменша несправедливість, він може «вибухнути», впасти в стан афекту, хоча потім може про це шкодувати. Така поведінка виникає особливо у стані стомлення. Дуже яскраво емоційна збудливість підлітка проявляється в тому, що він пристрасно, з запалом сперечається, доводить, висловлює обурення, бурхливо реагує і переживає разом із героями кінофільмів чи книг.На психічний розвиток підлітка певний вплив має статеве дозрівання. Однією з істотних особливостей особистості підлітка є прагнення бути і вважатися дорослим. Підліток всіма засобами намагається утвердити свою дорослість, і в той же час відчуття повноцінної дорослості у нього ще немає. Тому прагнення бути дорослим і потреба у визнанні його дорослості оточуючими гостро переживається.У зв'язку з «почуттям зрілості» у підлітка з'являється специфічна соціальна активність, прагнення долучатися до різних сторін життя і діяльності дорослих, придбати їх якості, вміння і привілеї. При цьому в першу чергу засвоюються більш доступні, чуттєво-сприймаються боку дорослості: зовнішній вигляд і манера поведінки (способи відпочинку, розваг, специфічний лексикон, мода в одязі і зачісках, а часом куріння, вживання агкоголя). Прагнення бути дорослим яскраво виявляється і у сфері взаємин з дорослими. Підліток протестує, ображається, коли його, «як маленького», опікають, контролюють, карають, вимагають беззаперечного послуху, не зважають на його бажаннями та інтересами. Підліток прагне розширити свої права. Він вимагає, щоб дорослі рахувалися з його поглядами, думками та інтересами, тобто претендує на рівноправність з дорослими.Для підліткового віку характерна потреба у спілкуванні з товаришами. Підлітки не можуть жити поза колективом, думка товаришів має великий вплив на формування особистості підлітка. Старший шкільний вік - це період завершення статевого дозрівання і разом з тим початкова стадія фізичної зрілості. Для старшокласника типова готовність до фізичних і розумових навантажень. Фізичний розвиток сприяє формуванню навичок і вмінь у праці та спорті, відкриває широкі можливості для вибору професії. Поряд з цим фізичний розвиток впливає на розвиток деяких якостей особистості. Наприклад, усвідомлення своєї фізичної сили, здоров'я і привабливості впливає на формування у юнаків та дівчат високої самооцінки, впевненості в собі, життєрадісності і т. д., навпаки, усвідомлення своєї фізичної слабкості викликає деколи у них замкнутість, невіра в свої сили, песимізм.Характерним для навчального процесу є систематизація знань з різних предметів, встановлення міжпредметних зв'язків. Все це створює грунт для оволодіння загальними законами природи і суспільного життя, що призводить до формування наукового світогляду. Старший школяр у своїй навчальній роботі упевнено користується різними розумовими операціями, міркує логічно, запам'ятовує осмислено. У той же час пізнавальна діяльність старшокласників має свої особливості. Якщо підліток хоче знати, що собою являє те чи інше явище, то старший школяр прагне розібратися в різних точках зору на це питання, скласти думку, встановити істину. Старшим школярам стає нудно, якщо немає завдань для розуму. Вони люблять досліджувати та експериментувати, творити і створювати нове, оригінальне.Закріплюється стійке емоційне ставлення до різних сторін життя, до товаришів і до дорослих людей, з'являються улюблені книги, письменники, композитори, улюблені мелодії, картини, види спорту і т. д. і разом з цим антипатія до деяких людей, нелюбов до певного виду занять і т. д.У старшому шкільному віці помітно змінюються естетичні почуття, здатність емоційно сприймати і любити прекрасне в навколишній дійсності: в природі, в мистецтві, громадському житті. Розвиваються естетичні почуття пом'якшують різкі прояви особистості юнаків та дівчат, допомагають звільнятися від непривабливих манер, вульгарних звичок, сприяють розвитку чуйності, чуйності, м'якості, стриманості.Вимогливість до оточуючих людей і сувора самооцінка свідчать про високий рівень самосвідомості старшого школяра, а це, у свою чергу, призводить старшого школяра до самовиховання. На відміну від підлітків у старшокласників чітко проявляється нова особливість - самокритичність, яка допомагає їм більш суворо і об'єктивно контролювати свою поведінку. Юнаки і дівчата прагнуть глибоко розібратися у своєму характері, у почуттях, діях і вчинках, правильно оцінити свої особливості і виробити в собі кращі якості особистості, найбільш важливі і цінні з суспільної точки зору. Дуже важливо знати особливості пізнавальної діяльності учнів, властивості їх пам'яті, схильності та інтереси, а також схильність до більш успішному вивченню тих чи інших предметів. З урахуванням цих особливостей здійснюється індивідуальний підхід до учнів у навчанні: сильніші потребують додаткових заняттях з тим, щоб інтенсивніше розвивалися їхні інтелектуальні здібності: слабейшим учням потрібно надавати індивідуальну допомогу, розвивати їх пам'ять, кмітливість, пізнавальну активність і т.д. Велику увагу необхідно приділяти вивченню чуттєво-емоційної сфери учнів і своєчасно виявляти тих, хто відрізняється підвищеною дратівливістю, болісно реагує на зауваження, не вміє підтримувати доброзичливих контактів із товаришами. Не менш істотним є знання типології характеру кожного учня, яке допоможе враховувати її при організації колективної діяльності, розподілі суспільних доручень і подоланні негативних рис і якостей.


2.Здійснюючи індивідуальний підхід відбувається навчання учнів з урахуванням особливостей темпераменту, характеру, здібностей, мотивів та інтересів. В основі індивідуального підходу лежать наступні педагогічні технологій: структурно-логічні технології навчання, які являють собою поетапну організацію постановки дидактичних задач, вибору способу їх розв’язання, діагностики оцінки одержаних результатів; інтеграційні технології – це дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію знань і вмінь, різних видів діяльності, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання; ігрові технології – ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь вирішувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету; комп’ютерні технології; діалогові технології, які пов’язані зі створенням комунікативного середовища; тренінгові технології – це система діяльності по відпрацюванню певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв’язання типових задач у ході навчання (тести, розв’язання задач). Індивідуальний підхід робить позитивний вплив на формування особи кожної дитини при умові, якщо він здійснюється в певній послідовності і системі, як безперервний, чітко організований процес. Прийоми і методи індивідуального підходу не є специфічними, вони загальнопедагогічні. Важливе значення в навчальній та виховній діяльності вчителя мають методи та форми роботи з дітьми, які мають різні особливості розумового розвитку, типи нервової системи та вищої нервової діяльності. Відмінностями у властивостях нервової системи в значній мірі зумовлюється те, що одні й ті ж прийоми навчання та виховні заходи неоднаково впливають на різних дітей. Зустрічаються, наприклад, діти з "уповільненим розумінням", "важкодуми". Вони не встигають схоплювати матеріал, який подається у швидкому темпі, не можуть швидко перейти від однієї думки до іншої, відповідають повільно, зі значними паузами. Причина цього – не в незнанні навчального матеріалу, не у відсутності здібностей до навчання, а в малій рухливості, інертності їх нервових процесів. Нетямущими вважати таких дітей зовсім безпідставно. Створюючи для їх навчальної діяльності сприятливі умови, не підганяючи, не нагороджуючи образливими прізвиськами, можна помітити у них і неабиякі здібності та інші позитивні якості. Отже, на мою думку правильно організована навчально-пізнавальна діяльність, зокрема використання індивідуального підходу до учнів на уроках, виявляє і закріплює творче начало учня.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 19:50, 26 лютого 2015 (EET)

Консультації

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:24, 6 березня 2015 (EET)

Доброго вечора!

Тести (англ. test - спроба, перевірка) - система завдань, за допомогою якої визначають рівень розвитку певної психологічної якості (властивості) особистості Тестування як метод дослідження не вимагає багато часу, його об'єктом можуть бути як індивід, так і групи. Достатньо простим є спосіб обробки результатів. Однак тестування не дає змоги передбачити подальший розвиток дитини. Тестування - метод психологічної науки, який використовує стандартизовані питання і завдання (тести) з певною шкалою значень. Тест є системою спеціально дібраних завдань, які пропонують дітям у чітко визначених умовах. За виконання кожного завдання вони отримують оцінки в балах,правила виставляння яких прості й однозначні. Тестові випробування дають інформацію про особливості особистості дитини (самооцінка" рівень домагань тощо), її мотиваційної сфери, діяльності і спілкування, рівень розвитку пізнавальних процесів. їх використовують для порівняння дітей за рівнем знань і вмінь, розумового розвитку, а також за рівнем розвитку окремих психічних процесів і якостей. Таке порівняння здійснюють на основі встановлених норм. Завдання дітям добирають такої складності, щоб усе виконати діти не змогли. На основі тестування великої кількості дітей одного віку (не менше 200) визначають середню успішність виконання тестів, яка приймається як вікова норма. Процес перевірки тестових завдань і встановлення вікових норм називається стандартизацією тесту. Після стандартизації тест не можна змінювати (в інструкції до кожного тесту вказано, як дається кожне завдання і як оцінюються його результати). Діти, які обстежуються за допомогою тесту, повинні виконувати відповідно ті завдання і в тих самих умовах, що й діти, на чиїх показниках було визначено норму. Тому метод тестів іноді називають методом стандартизованих досліджень..Тестів надзвичайно багато, і вони класифікуються залежно від спрямованості. Так, є тести інтелекту, тести загальних, творчих або професійних здібностей, тести особистості тощо. Створення тестів – трудомісткий і тривалий процес, що потребує неабияких зусиль, а використання їх передбачає наявність ґрунтовної професійної підготовки. Тестові завдання подають у вигляді запитань, суджень, графічних зображень, малюнків, які мають спонукати експериментальну діяльність досліджуваних. Первинні результати (відповіді, час і помилки тощо) порівнюють з тестовими нормами – кількісними показниками виконання певного тесту, що складаються з урахуванням статі та віку досліджуваних. Норми визначаються в процесі стандартизації – попереднього випробування тесту на великих групах людей. За допомогою вимірювальних шкал – спеціальних числових систем – “сирі” оцінки переводяться в стандартні, що дає змогу зіставляти їх між собою. Застосування тесту – тестування – є досить точним засобом вимірювання індивідуальних відмінностей людей. Практичне використання результатів тестування зумовлює суворість вимог до тесту. Насамперед, він повинен бути надійним і валідним. Надійність тесту визначається постійністю оцінок, які отримує досліджуваний при повторному тестуванні тим самим тестом або його аналогічною (еквівалентною) формою. Надійний тест дає високий показник збігу оцінок, що дає підставу розглядати його як достовірний інструмент психологічного дослідження. Валідність – ступінь відповідності тесту явищу, для вимірювання якого він призначений. Надійність і валідність тесту обґрунтовують за допомогою математичної статистики. Проте тестування має й слабкі місця. Найважливішим з них є залежність його результатів від освіти досліджуваного, його можливостей оволодівати надбаннями культури. Потрібно також пам’ятати, що некоректно інтерпретовані тести можуть набути для особистості прогностичного значення. Важливе значення мають інтелектуальні тести - тести, спрямовані на визначення рівня розумового розвитку дітей. Вони складаються з незнайомих дітям завдань, виконання яких вимагає застосування різноманітних розумових дій, а їх результат дає змогу визначити, наскільки дитина цими діями володіє. Якість інтелектуального тесту залежить від наукової обґрунтованості включених у нього завдань. Тестові завдання покликані виявляти рівень всебічного розумового розвитку, який визначає розвиток усіх його сторін. Недотримання наукового підходу до добору тестових завдань викривлює картину розумового розвитку дітей. Тестові завдання для дошкільників оформляють у вигляді звичної для них діяльності - гри, конструювання, аплікації. Інтелектуальні тести застосовують для з'ясування впливу оточення, методів навчання і виховання на розумовий розвиток дітей. За їх допомогою можна вивчити ефективність різних програм і методів дошкільного виховання.Ефективність їх залежить від правильності використання тестів, дотримання умов психологічного тестування: правильно застосований тест дає змогу зібрати за короткий термін багато цінного матеріалу для якісного психологічного аналізу, що підвищує продуктивність дослідницької роботи. Застосовують тести і у практичних цілях для оцінювання рівня розумового розвитку окремих дітей, виявлення дітей з відхиленнями у розвитку, визначення розумової готовності до навчання у школі. Однак короткочасне тестове обстеження дає найзагальніше уявлення про рівень розвитку дитини. Глибше його вивчення вимагає застосування інших методів.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 21:13, 27 березня 2015 (EET)

Проведення та перевірка модульного контролю