Відмінності між версіями «Онацький Никонор Харитонович»
(→Увічнення пам'яті) |
(→Біографія особи) |
||
| (не показано 18 проміжних версій цього учасника) | |||
| Рядок 12: | Рядок 12: | ||
==Біографія особи== | ==Біографія особи== | ||
| − | + | Никанор Онацький народився в сім’ї козака-хлібороба на хуторі Хоменковому колишнього Гадяцького повіту (тепер село Хоменки відноситься до Липоводолинського району Сумської області). Першу освіту, хоч як не важко було здобувати її по ранній смерті батька, хлопець одержав у Гадячі. Тут у повітовому училищі він виявив неабиякий хист до малювання. Але до "спеціального училища" на казенний кошт, як було обіцяно, потрапити хлопцеві не поталанило. Його чекали мандри по Україні, Кавказу, Криму в пошуках шматка хліба. Тільки через 10 літ юнак приходить до Москви, вступає до Строганівського училища, навчається один рік "технічного рисунка", кидає навчання і переїздить до Одеси. Тут 1905 року він закінчує художнє училище, а невдовзі стає учнем І. Рєпіна в Петербурзі. Участь у революційних подіях вирішує його подальшу долю. | |
| + | Після маніфесту 17 жовтня, коли почалися арешти, Онацький тікає на Полтавщину, живе і працює серед селян, поширюючи освіту, і потрапляє під нагляд поліції. З 1906-го він у Лебедині, згодом у Сумах — як викладач креслення, організатор музейної справи, дослідник мистецтва. | ||
| + | [[Файл:Березень.jpg|600px|thumb|left|Березень, 1900-ті рр.]] | ||
| + | Писати вірші почав рано, а розуміння справжньої ваги слова прийшло в роки революційного піднесення. Перший вірш "Погук" опублікував полтавський журнал "Рідний край" в 1906 році. Поет закликає до пробудження "кривдою давньою, горем замучений, бідний, обшарпаний" рідний народ. Від цього часу ім’я Н. Онацького з’являється в українських збірниках і антологіях "З неволі", "Терновий вінок", "Розвага", "Українська муза" (всі — 1908 рік). Вірші його, в основному, оптимістичні, лише зрідка вчуваються нотки суму і безнадії, викликані поразкою революції. | ||
| − | + | У лебединський період (1906 — 1913) удосконалюється живописна майстерність Н. Онацького, він створює реалістичні картини з народного побуту: "Місячна ніч", "Останній сніг", "Пасіка", "Надвечір’я", "Дзвін" та ін. Деякі з них були тиражовані як поштові картки. 1913 року на виставці в Полтаві експонувались "Хата", "На тирлі" та інші його картини. Мистецька спадщина Н. Онацького налічує понад триста творів живопису і графіки. Є в художника також роботи, пов’язані з оформленням книг і поштових листівок, з розробкою орнаментів (для фресок в інтер’єрах сумських будинків культури та освіти). Онацький працював у різних жанрах мистецтва, але перевагу віддавав пейзажу, пленерному вирішенню натури. Майстер у своїх творах поєдну різні жанри: звичайні буденні речі органічно вписує в пейзажний простір. | |
| − | У лебединський період ( | + | [[Файл:Садиба_1919_р..jpg|300px|thumb|left|Садиба, 1919 р.]] |
| − | + | Періодом активної творчої, педагогічної та громадської праці Онацького стало 20-річне життя в Сумах (до 1933 року, коли змушений був переїхати до Полтави). В ці роки він займається літератур ною творчістю, виступає як публіцист і дослідник мистецтва. 1920 року він організовує Сумський художньо-історичний музей, одним із найцікавіших відділів якого став Шевченківський зал. (Можна говорити про особистий внесок Н. X. Онацького в шевченкознавство). | |
| − | Періодом активної творчої, педагогічної та громадської праці Онацького стало 20-річне життя в Сумах. В ці роки він займається | + | Внаслідок наукових пошуків і досліджень Н. Онацький опублікував у Сумах такі брошури: "Межигірський фаянс", "Українське гутницьке скло", "Українська порцеляна" (всі — 1931 рік). 1930 року вийшла з друку дитяча п’єса "Новий світ". Інтерес Онацького до української національної культури викликав підозру з боку органів ДПУ — НКВС, які вбачали в цьому рецидив українського буржуазного націоналізму. Від нього вимагали каяття, і він каявся... |
| − | + | [[Файл:Вітряк.jpg|300px|thumb|left|Вітряк, 1930-і рр.]] | |
| + | На початку 30-х років у музеї склалася нестерпна моральна обстановка. Онацького звинувачували в "ідейних збоченнях". Не врятував його і переїзд до Полтави, який він здійснив у листопаді 1933 року. Тут він очолив відділ етнографії (феодалізму). За чиїмсь наклепом весною 1934 року його вперше заарештовують. У в’язниці, в камері № 62, написав "захалявний" цикл віршів "За ґратами". Ці твори пройняті духом шевченківської тюремної лірики. Музейну діяльність Онацького було кваліфіковано як націоналістичну, підривну щодо радянської влади. І хоч суд у 1935 році направив справу поета-в’язня на нове розслідування, а самого звільнив з-під варти, та через півтора року його знову заарештовують і без суду, за постановою "особливої трійки", страчують. Без будь-яких на те підстав у обвинувальному висновку значилось, що Н. X. Онацький був "завербований полтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні". Більшої нісенітниці не можна було й придумати! | ||
| + | |||
| + | В одному з своїх тюремних віршів Никанор Харитоно-вич передбачав, що положить десь на чужині "свої кості". Ні, не за тридев’ять земель, а десь тут, у Полтаві, можливо, у пісках поблизу села Макухівки, зарили енкаведисти темної листопадової ночі 1937 року тіло поета, а з ним і недоспівану пісню. | ||
| + | Ці безглузді звинувачення з поета були зняті 1956 року, але замовчування тривало ще довго. | ||
==Нагороди== | ==Нагороди== | ||
==Увічнення пам'яті== | ==Увічнення пам'яті== | ||
| − | [[Файл:Сумський_художній_музей.jpg| | + | [[Файл:Сумський_художній_музей.jpg|300px|thumb|left|Сумський художній музей]] |
На честь українського художника, поета і музейника Никанора Онацького названо Сумський художній музей. | На честь українського художника, поета і музейника Никанора Онацького названо Сумський художній музей. | ||
==Література== | ==Література== | ||
| + | |||
| + | Петров Г. Народний митець. // Ленінська правда. – 1965 – 9 січня. | ||
| + | |||
| + | Звагельський В.Б . Пером і пензлем./ / Сумський календар – Суми, 1996. | ||
| + | |||
| + | Петров Г. Мужнє слово// Ленінська правда – 1966. – 5 лютого | ||
| + | |||
| + | Кривко Я .Н. Н.Х. Онацький //Ленінський прапор.- 1974. – 23 лютого. | ||
| + | |||
| + | Онацький Никанор Харитонович.//Українська радянська енциклопедія. | ||
| + | В 12 ти томах/ за ред. М. Бажана. – 2-ге видання. – К: Гол редакція УРЕ, 1974-1985. Т 8 – 1982. | ||
| + | |||
==Посилання== | ==Посилання== | ||
Поточна версія на 11:10, 13 травня 2015
Зміст
Прізвище ім'я по батькові
Она́цький Никанор Харито́нович (8 (21) грудня 1874, хутір Хоменки Бірківської волості Гадяцького повіту на Полтавщині — 23 листопада 1937 р., Полтава)
Ким є персона, про яку створюється стаття
Український живописець, поет, педагог, мистецтвознавець, громадський діяч. Організатор та директор Сумського художнього музею, тепер названого його ім'ям. Брат представника ОУН в Римі Євгена Онацького.
Фотографія особи
Біографія особи
Никанор Онацький народився в сім’ї козака-хлібороба на хуторі Хоменковому колишнього Гадяцького повіту (тепер село Хоменки відноситься до Липоводолинського району Сумської області). Першу освіту, хоч як не важко було здобувати її по ранній смерті батька, хлопець одержав у Гадячі. Тут у повітовому училищі він виявив неабиякий хист до малювання. Але до "спеціального училища" на казенний кошт, як було обіцяно, потрапити хлопцеві не поталанило. Його чекали мандри по Україні, Кавказу, Криму в пошуках шматка хліба. Тільки через 10 літ юнак приходить до Москви, вступає до Строганівського училища, навчається один рік "технічного рисунка", кидає навчання і переїздить до Одеси. Тут 1905 року він закінчує художнє училище, а невдовзі стає учнем І. Рєпіна в Петербурзі. Участь у революційних подіях вирішує його подальшу долю. Після маніфесту 17 жовтня, коли почалися арешти, Онацький тікає на Полтавщину, живе і працює серед селян, поширюючи освіту, і потрапляє під нагляд поліції. З 1906-го він у Лебедині, згодом у Сумах — як викладач креслення, організатор музейної справи, дослідник мистецтва.
Писати вірші почав рано, а розуміння справжньої ваги слова прийшло в роки революційного піднесення. Перший вірш "Погук" опублікував полтавський журнал "Рідний край" в 1906 році. Поет закликає до пробудження "кривдою давньою, горем замучений, бідний, обшарпаний" рідний народ. Від цього часу ім’я Н. Онацького з’являється в українських збірниках і антологіях "З неволі", "Терновий вінок", "Розвага", "Українська муза" (всі — 1908 рік). Вірші його, в основному, оптимістичні, лише зрідка вчуваються нотки суму і безнадії, викликані поразкою революції.
У лебединський період (1906 — 1913) удосконалюється живописна майстерність Н. Онацького, він створює реалістичні картини з народного побуту: "Місячна ніч", "Останній сніг", "Пасіка", "Надвечір’я", "Дзвін" та ін. Деякі з них були тиражовані як поштові картки. 1913 року на виставці в Полтаві експонувались "Хата", "На тирлі" та інші його картини. Мистецька спадщина Н. Онацького налічує понад триста творів живопису і графіки. Є в художника також роботи, пов’язані з оформленням книг і поштових листівок, з розробкою орнаментів (для фресок в інтер’єрах сумських будинків культури та освіти). Онацький працював у різних жанрах мистецтва, але перевагу віддавав пейзажу, пленерному вирішенню натури. Майстер у своїх творах поєдну різні жанри: звичайні буденні речі органічно вписує в пейзажний простір.
Періодом активної творчої, педагогічної та громадської праці Онацького стало 20-річне життя в Сумах (до 1933 року, коли змушений був переїхати до Полтави). В ці роки він займається літератур ною творчістю, виступає як публіцист і дослідник мистецтва. 1920 року він організовує Сумський художньо-історичний музей, одним із найцікавіших відділів якого став Шевченківський зал. (Можна говорити про особистий внесок Н. X. Онацького в шевченкознавство). Внаслідок наукових пошуків і досліджень Н. Онацький опублікував у Сумах такі брошури: "Межигірський фаянс", "Українське гутницьке скло", "Українська порцеляна" (всі — 1931 рік). 1930 року вийшла з друку дитяча п’єса "Новий світ". Інтерес Онацького до української національної культури викликав підозру з боку органів ДПУ — НКВС, які вбачали в цьому рецидив українського буржуазного націоналізму. Від нього вимагали каяття, і він каявся...
На початку 30-х років у музеї склалася нестерпна моральна обстановка. Онацького звинувачували в "ідейних збоченнях". Не врятував його і переїзд до Полтави, який він здійснив у листопаді 1933 року. Тут він очолив відділ етнографії (феодалізму). За чиїмсь наклепом весною 1934 року його вперше заарештовують. У в’язниці, в камері № 62, написав "захалявний" цикл віршів "За ґратами". Ці твори пройняті духом шевченківської тюремної лірики. Музейну діяльність Онацького було кваліфіковано як націоналістичну, підривну щодо радянської влади. І хоч суд у 1935 році направив справу поета-в’язня на нове розслідування, а самого звільнив з-під варти, та через півтора року його знову заарештовують і без суду, за постановою "особливої трійки", страчують. Без будь-яких на те підстав у обвинувальному висновку значилось, що Н. X. Онацький був "завербований полтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні". Більшої нісенітниці не можна було й придумати!
В одному з своїх тюремних віршів Никанор Харитоно-вич передбачав, що положить десь на чужині "свої кості". Ні, не за тридев’ять земель, а десь тут, у Полтаві, можливо, у пісках поблизу села Макухівки, зарили енкаведисти темної листопадової ночі 1937 року тіло поета, а з ним і недоспівану пісню. Ці безглузді звинувачення з поета були зняті 1956 року, але замовчування тривало ще довго.
Нагороди
Увічнення пам'яті
На честь українського художника, поета і музейника Никанора Онацького названо Сумський художній музей.
Література
Петров Г. Народний митець. // Ленінська правда. – 1965 – 9 січня.
Звагельський В.Б . Пером і пензлем./ / Сумський календар – Суми, 1996.
Петров Г. Мужнє слово// Ленінська правда – 1966. – 5 лютого
Кривко Я .Н. Н.Х. Онацький //Ленінський прапор.- 1974. – 23 лютого.
Онацький Никанор Харитонович.//Українська радянська енциклопедія. В 12 ти томах/ за ред. М. Бажана. – 2-ге видання. – К: Гол редакція УРЕ, 1974-1985. Т 8 – 1982.
