Відмінності між версіями «Село Високе»

Версія за 20:02, 17 травня 2015

Назва

Високе — село в Україні, центр Височанської територіальної сільської громади Охтирського району Сумської області. Назване село Високим, бо розкинулось на підвищенні порівняно із сусідніми населеними пунктами.

Географія

Розташування

Географічні координати 50°17′01″ пн. ш. , 35°02′00 сх. д. . Середня висота над рівнем моря - 131 м. Високе – село, центр Височанської територіальної сільської громади, розташоване за 12 кілометрів від районного центру і залізничної станції «Охтирка». Асфальтована стрічка шосе Харків – Суми перетнула кордон областей і ввійшла в межу Сумщини. За декілька кілометрів від шосе і вліво від дороги починаються багаті землі Височанської територіальної громади. Територіальній громаді підпорядковані населені пункти Вербове, Кудряве та Веселий Гай.

Клімат

Помірно-континентальний

Ґрунти, рослинний і тваринний світ

Землі Високого стрічкою простяглись понад берегами річки Охтирки, що в’ється майже до передмість районного центру. Поля рівнинні. З корисних копалин зустрічаються різні сорти глини та пісків. Грунти - чорноземи. Територія розташовується в зоні мішаних лісів. Листяні дерева – дуб, липа, клен, тополя. Тварини – дикі кабани, лисиці, зайці.

Історія

Давні часи

Новий час

Село Високе засноване в першій половині ХVІІІ століття. Але й до цього по берегах річки Охтирки, яка була притокою Ворскли, селилися наші предки. Їх манило привілля цих місць, багаті рибні ловлі, дрімучі ліси, багатство степових трав.

На пам’ять про себе вони залишили багаточисленні городища і захоронення, які відомі нині, як Рядові, Турські, Кобанцеві, Булахові, Рашевські і Нудні могили. Розкопки Рашевських могил, що були проведені в 1901 році археологом Г. Мельником, виявили скіфський інвентар. Нині могили до цього часу не обстежені, а їхні розкопки можуть дати багато для пізнання далекого минулого тих місць.

Коли, в силу яких обставин зникли перші поселенці цих місць – невідомо. Скоріше всього це відбувалося під час великого переселення народів із глибин Азії в Європу та під час набігів монголо – татарських орд Чингісхана, Тамерлана і Батия.

Дуже зацікавлений швидкому заселенню і освоєнню тільки – но одержаних земель на Ворсклі, Пслі та Сулі, а також в укріпленні їх обороноздатності, московський уряд охоче приймав на ці землі, що одержали назву Слобідської України, і українців, що втекли з – під іга магнатсько – шляхетної Польщі. Так, в 1854 році з – за Дніпра, з берегів Бугу в Охтирку прибуло більше семиста переселенців. Так у верхів’ях річки Охтирки стали з’являтися хутори над Охтиркою (а нині Вербове), Високе, Великий, Кудрявий.

В описі Охтирського повіту Харківського намісництва, складеному між 1780 – 1799 роками, хутір Високий значився за Більчанським сотником Мануїлом Тимофійовичем Нахімовим - прадідом героя оборони Севастополя адмірала П.С. Нахімова. У хуторі було три двори, вісім чоловіків і сім жінок, 236 десятин ораної землі і 200 десятин сінокісних угідь. Крім того, до хутора було приписано 10 десятин пустиря на річці Гусинка і ще 7 пустирів на річках Охтирка і Хухра.

У 1903 році у Високому почав працювати винокурний спиртзавод Охтирського купця Григорія Хоменка. Хоменко завів у Високому великий сад, а сировину для заводу повинні були постачати селяни, яких він заставляв вирощувати необхідні культури. Після революції 1905 – 1907 рр. Хоменко створив кінний завод і став продавати породистих коней не тільки в Росії, а й за кордоном. Його коні неодноразово вигравали на змаганнях, також Хоменко створив ферму племінних корів.

У 1903 році в селі було відкрито трикласну церковно - приходську школу, яка за рішенням земської управи у 1911 році була реорганізована в земську. Під час Столипінської аграрної реформи деяким жителям Охтирки вдалося збільшити свої земельні наділи в 3 – 4 рази завдяки збільшенню кількості хуторів поблизу повітового міста. Такими господарями були хуторяни М.Чернець і К.Бондаренко. Все більшого розмаху набувала оренда земельних ділянок.

Новітній період

Не обминула село Високе Українська революція. На той час великі землевласники Хоменко, Курило, Ставицькі, Ткаченки активно виступали на підтримку в березні 1917 році Української Центральної Ради. Яскравим представником революції на Високому був хуторянин Мирон Чернець. Радянська влада була встановлена в селі у грудні 1917 року. З виконанням Декрету про землю почалась конфіскація земель у поміщиків, яку проводила земельна комісія, до якої ввійшли Ілларіон Северин, Павло Бірюк, Сергій Усенко. Земля наділялась не на сім’ю, а на кількість членів сім’ї.

За часів Гетьманщини Павла Скоропадського в село прийшли гайдамаки й німці. Було повернуто поміщикам Хоменко, Черницю землі, інвентар, худобу. В цей період було вбито одного з активістів селян - Трохима Яковича Олійника. З приходом до влади більшовиків у 1919 році в селі утворився комітет незалежних селян, до якого ввійшли Т. Усенко, Герасименко та інші. Комітет наділяв землею бідних селян.

У 1924 році в селі Високому створено відділення комуни «Червона зірка», центральна садиба якої розташована в селі Сосонка Іванівської сільської ради.

В роки колективізації комуна отримала першого трактора «Фордзон». Вже була велика кількість інвентаря та худоби.

Не обминув голод 1932 - 1933 років і наше рідне село Високе. Село в ті роки було невелике, складалося лише з однієї довгої вулиці, яку називали Гончарівка. Але не було на вулиці жодної хати, яка б не постраждала від голоду. В спогадах людей, що пережили голод,зазначається, що урожай був непоганий, можна було б жити. Але здали один податок, потім другий, і в хатах стало пусто. Лісів поблизу не було, тож взимку на полях збирали залишки мерзлої картоплі, буряків. Взимку 1932 – 1933 р.р. поїли всю худобу, яка ще не померла з голоду, навіть собак, ставили пастки на ховрахів, мишей. Дехто їздив у Харків на заробітки, щоб якось підтримати родину. А взагалі на Високому померло людей небагато, бо з 1903 році працював спиртзавод, і жмихи переробленої пшениці і ячменю (барда) викидали в спеціальні бардяні ями, які знаходилися за 0,5 км. від села. Раніше цією бардою годували худобу, а під час голоду нею врятувалися люди. Люди до цих ям ішли не тільки з Високого, а й з інших сусідніх сіл: Кириківки, Пологів та інших. Барда неприємно пахла, була противною, але люди їли. Старі люди і досі його пам’ятають. Ця трагедія залишила глибокий слід у пам’яті людей, і ніколи вона не забудеться.

У 1936 році Височанська комуна реорганізована в сільськогосподарську артіль імені Йосипа Сталіна.

У роки радянсько-німецької війни з села приймало участь у війні – 430 чоловік, загинуло на фронтах – 125 чоловік, нагороджено бойовими медалями і орденами - 189 чоловік, поховано на Братській могилі - 369 чоловік.

У 1954 році розпочато було будівництво до 10 роковини з Дня Перемоги пам’ятника воїнам, що загинули, визволяючи село Високе від фашистських загарбників. У 1955 році 9 травня відбулось його відкриття.

У 1967 році за кошти колгоспу ім. Горького в колгоспі було збудовано (голова колгоспу Бєдін Григорій Лаврентійович) сільський будинок культури. З 2000 року землі колгоспу були приєднані до ЗАТ «Сад» - керівник Сугак Віктор Васильович.

У селі Високе знаходиться Височанська територіальна громада, Височанський навчально-виховних комплекс (заклад реорганізовано з 1 вересня 2009 року в навчально-виховний комплекс), сільський будинок культури, Височанська амбулаторія загальної практики сімейної медицини, бібліотека, відділення зв’язку, Миколаївська церква, Комунальний заклад Сумської обласної ради "Обласна спеціалізована психіатрична лікарня №2", працюють магазини.

У сільському будинку культури (керований Тетяною Василівною Уткіною) працюють гуртки та жіночий вокальний ансамбль «Веселка». Вокальному ансамблю присвоєно звання народний.

На сьогоднішній день товариство ПрАТ «Сад» є одним із кращих передових підприємств району, області. Займається садоводством, вирощуванням сільськогосподарських культур, тварин: великої рогатої худоби, свинарством, розведенням овець, має племінне стадо молодняка Лебединської породи.

Населення

Дворів у селі Високому - 133, населення - 410 чоловік. Площа села - 85, 8 га. Територіальній громаді підпорядковані також населені пункти Вербове, Кудряве, Веселий Гай, в яких знаходяться дворів: у Вербовому - 54, Веселому Гаї – 164, Кудрявому - 109, населення становить: у Веселому Гаї – 431, Вербовому – 138, Кудрявому – 266. Всього у Височанській громаді проживає 1245 чоловік, а кількість дворів становить 460.

Органи влади

Височанська сільська рада

Економіка

Економічну діяльність на території Височанської територіальної громади здійснює ПрАТ «Сад». Керівником ПрАТ "Сад" є Сугак Олексій Вікторович. Засновник - Сугак Віктор Васильович.

На сьогоднішній день сільськогосподарське підприємство «Сад» є одним із кращих передових підприємств району та області. Використовуючи сучасні технології, впевнено рухається в майбутнє. Займається вирощуванням зернових та технічних культур; овочівництвом, декоративним садівництвом і вирощуванням продукції розсадників; вирощуванням фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв і прянощів; крупомельним виробництвом; тваринництвом (велика рогата худоба, свинарство, розведення овець, племінне стадо молодняка Лебединської породи).

Медицина

Височанська амбулаторія загальної практики сімейної медицини Охтирської районної ради Сумської області.

На території Височанської територіальної громади розташовано Комунальний заклад Сумської обласної ради "Обласна спеціалізована психіатрична лікарня №2".

Освіта

Дошкільна, шкільна і позашкільна освіта

Височанський навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад Охтирської районної ради Сумської області.

В закладі навчається 108 учнів та 45 вихованців дошкільної групи. Середня наповнюваність класів становить 10 учнів. Школа має комп’ютерний клас, майстерню, їдальню. Навчально – виховний процес у закладі забезпечують 26 вчителі. З них вищу освіту мають - 25, середню спеціальну – 1 вчитель, який на сьогодні навчається заочно у вищому навчальному закладі м. Полтави. Ведеться науково-методична робота. Систематично проводяться семінари- практикуми, педагогічні читання, зустрічі за круглим столом. У навчально-виховному комплексі працюють гуртки за інтересами, діє загін юних волонтерів «Турбота».

На базі Височанського навчально-виховного комплексу діють дві дошкільні групи: «Оленка» - молодша група та «Дзвіночок» - старша група.

В приміщенні Височанського НВК діють гуртки за інтересами від Охтирського районного центру дитячої та юнацької творчості (спортивний «Футбол» та еколого-натуралістичні – «Юні квітникарі», «Юні мікологи»).

Заклади спеціальної та вищої освіти

Культура

Сільський Будинок культури. У сільському Будинку культури працюють гуртки та жіночий вокальний ансамбль «Веселка», який заснований 1987 року. Вокальному ансамблю присвоєно звання "Народний".

Традиційними святами нашого села є Новорічні щедрівки і вечорниці, тематичні вечори, свято Івана Купала, свято села та танцювально - розважально – ігрові програми.

Релігія

Миколаївська церква на території Височанської територіальної громади.

22 травня 2000 року в День Святого Миколая відбулося перше богослужіння отця Іоанна.

Стіни церкви прикрашені іконами Охтирської Божої Матері, Спасителя, Цілителя Пантелеймона, Святителя Миколая, Серафима Саровського та багатьма іншими.

По периметру храму зроблено розпис: по чотирьох кутках янголи, а під стелею написано «Отче наш». Царські врата прикрашені іконостасом. Всі ікони увінчані рушниками. Вражає розмаїття кольорів та техніки вишивки.

Кожного свята урочистий передзвін скликає прихожан на службу. З усієї околиці стікаються святково одягнені люди, серед яких можна побачити не лише стареньких бабусь, а й молодь і дітей. На храм, який у селі проходить 22 травня, в день Святого Миколая та 19 грудня, на зимового Миколая, приїздять паломники з Конотопа, Охтирки, Київської області.

А зустрічає всіх отець Іоанн, привітний, доброзичливий, уважний до кожного прихожанина.

Спорт

Пам'ятки архітектури, історії та культури

Братська могила радянських воїнів та пам’ятник воїнам-землякам.

Персоналії

Головченко Іван Петрович

Головченко Іван Петрович - прозаїк, поет, композитор.

Народився в с. Високе Охтирського району Сумської області. Середню школу здобув у селищі Недригайлів Сумської області. Навчався у Львівському вищому військово-політичному училищі, Ленінградському державному університеті.

У 1960 році закінчив Сумське медичне училище, в 1969 році - Ленінградський інститут культури. Працював на різних посадах - від керівника народного хору до завідуючого районним відділом - у сфері культури; головним редактором обласних газет "Пошук" та "Наша демократична Сумщина".

Нагороджений вищою нагородою Національної Спілки письменників України медаллю "Почесна Відзнака". Член Національних спілок України: письменників, журналістів та музичної. Лауреат літературної премії ім. Андрія Головка.

Автор романів: "Обійми Привида", "Агонія", "Злочин без покари", "Пересторога", "Білий лебідь дитинства", роман у двох томах "Довічне прокляття", "Калинова гіркота" - черговий роман автора - про біль і любов на тлі пекучих проблем українського села.

Ніна Павлівна Багата

Ніна Павлівна Багата – поетеса.

Багата Ніна Павлівна народилась 12 квітня 1943 року в селі Високе Охтирського району Сумської області. Сюди родина переїхала з Харківщини, рятуючись від голоду в 1933 році.

По війні сім'я кілька років проживала в Молдові, потім повернулась на Охтирщину, де Ніна Багата закінчила Охтирську середню школу № 2. Працювала в Охтирському нафтогазовидобувному управлінні і водночас навчалась заочно в Івано-Франківському інституті нафти і газу. Писати вірші почала ще в школі, але надрукованими їх побачила лише в 1966 році. Вірші полюбились читачам районної газети "Прапор Перемоги" і відтоді вони почали з'являтися в ній досить часто. Працювала бухгалтером Охтирського нафтогазовидобувного управління, з 1968-го - в редакції районної газети "Прапор Перемоги".

Крім своєї газети, друкувалась в "Літературній Україні", "Сільських вістях", "Рабочей газете", "Сумщині", "Доброму дні", "Червоному промені". В журналах - "Ранок", "Радянська жінка", колективних збірниках "Вітчизна", "Зажинок".

Авторка поетичних збірок "Повінь" (1997), "1440 хвилин" (1998). "Канат життя" (1999), "Дванадцять місяців" (1999). Її поезії - про минуще і вічне в людині та суспільстві. Вони надихають на духовне очищення, зростання і в той же час відображають реалії нашого сьогодення. Член Національної СП України з 1998 року.

ЗМІ

Друковані ЗМІ

Електронні ЗМІ

Пошта, зв'язок, банківська сфера

Відділення зв’язку Височанської територіальної громади

Цікаві факти

Остаточне визволення Охтирщини від окупантів в роки Другої Світової війни почалося на завершальному етапі Курської битви в серпні 1943 року та було частиною початку масового вигнання фашистських завойовників з української землі.

Бої за Охтирку виходили за рамки місцевого, тактичного значення. Через Охтирку німецькі частини мали намір вийти на Богодухівський напрямок і далі на Харків, на виручку своїх військ, для цього ворог створив міцну танкову групу, яка відчайдушно рвалася до Харкова.

На долю с. Високе випала дуже важлива історична роль, оскільки на території села закінчувався Курський виступ, так звана Курська дуга. Точилися тяжкі, виснажливі бої, в результаті яких було досягнуто довгоочікуваної, вистражданої мети – визволення від окупантів. Звільнення рідного краю від завойовників прийшло 11 серпня 1943 року, коли бійці 24-ї стрілецької дивізії, переслідуючи супротивника, зайняли села Веселий Гай, Кудряве і вели бій за с. Високе.

В пам'ять про тих, хто віддав своє життя, захищаючи Батьківщину від ворога, у 1954 році розпочато було будівництво пам’ятника воїнам, що загинули, визволяючи село Високе від фашистських загарбників. У 1955 році 9 травня відбулось його відкриття.

Фотогалерея

Примітки та посилання

Джерела

1) Свідчення керівника пошукового загону Височанського НВК Шкробот Світлани Миколаївни.

2) Свідчення Сирець Ніни Михайлівни, директора радгоспу «Авангард» у 2001-2005 роках.

3) Свідчення Яковенко Надії Іванівни, учителя історії Височанського НВК.

Література

1) Благословенний край Охтирщина. /За загальною редакцією Ю.В.Ситника – Суми, ПВП «Видавничий будинок «Еллада». – 2007. – 172 с. ».

2) Руженський М.М., Ситник Ю.В. Охтирщина. Історія економіки та заселення краю. Суми: ПКП «Еллада - S», 2009. – 216 с. .

3) Сумщина: від давнини до сьогодення: Наук.довідник. - Суми: вид-во «Слобожанщина», 2000.-384 с.

Ресурси інтернету

Автор статті(посилання на сторінку користувача)