Відмінності між версіями «Соціально-гуманітарний кредитний модуль Яцура Р.В.»

Поточна версія на 00:31, 19 травня 2015

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня, Руслан В'ячеславович! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №1 Філософія і соціологія освіти. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

1. Обґрунтуйте, чому необхідне філософське дослідження освіти?
2. Визначте основні завдання філософії та соціології освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 12:46, 26 січня 2015 (EET)

Доброго дня, Людмила Олександрівна. Даю відповіді на ваші питання:

1. На основі взаємодії філософії та освіти упродовж тривалого історичного часу формувалася нова галузь філософії – філософія освіти. Що стосується філософського осмислення освіти, то тут необхідно згадати про етапи розвитку філософської думки.

1. Тривалий час існувала лише передфілософія. Філософське пояснення світу та людини у ньому фрагментарно відображується в міфах, фольклорі, релігійних уявленнях тощо. 2. Перехід до осілого життя дав змогу розвивати письмо, освіту, наукові знання. Цей період німецький філософ К. Ясперс назвав «віссю часу» (800–200 рр. до н. е.), адже тоді люди почали абстрактно мислити – не образами, а поняттями. Тоді й з’явилася власне філософія – всебічне абстрактно-інтегроване осмислення проблем буття і людської долі. Різноманітні філософські вчення та школи по-своєму розкривали «вічні запитання»: хто така людина; яке її призначення та сенс життя; що таке життя і смерть тощо. 3. З другої половини ХХ ст. сформувався рівень філософії, який має назву філософської теорії. Він характеризується філософським дослідженням людського буття не в загальному плані, а в усіх його іпостасях. Так виникли: філософія історії, філософія культури, філософія науки, філософія мови, філософія техніки та багато інших «філософій». Закономірно, що серед них з’явилася і філософія освіти. Вперше термін «філософія освіти» використано 1913 р., в американській енциклопедії. Але глибоке теоретичне дослідження освітянських проблем розпочалося працею англійця Р. Петерса «Філософія освіти» (1973). З тих пір філософія освіти на Заході набула бурхливого розвитку. Причиною того стала криза освіти, яка наприкінці ХХ ст. визнана ООН однією з найзагрозливіших глобальних проблем людства. Отже, нагальним постав пошук методів і засобів виходу освіти з кризової ситуації та визначення її перспектив. Звернемо увагу й на те, що у цьому складному та суперечливому процесі особливу роль відіграє філософія. Визначимо, чому це так. По-перше, лише філософія в змозі узагальнити всі знання про освітній процес і звести їх у систему, хоча освіту досліджує багато наук: педагогіка, психологія, соціологія і т. ін. Це дуже виразно продемонстрував американський науковець А. Азімов у праці «Вид у височині». В ній він пояснив, що в пошуках відповідей на різноманітні запитання про буття працює безліч представників різних наук (яких більше 2,5 тис.). Вони, заклопотані справами на власних ділянках, і не в змозі з’ясувати чим займаються сусіди. Це робить і узагальнює філософія, бо лише в неї таке призначення. Ось чому лише завдяки філософії можна зробити загальні висновки зі стану освіти на даний період і намітити шляхи її вдосконалення. По-друге, нині філософія, формуючи загальну картину освіти, тим самим здатна розкрити в повноті її функціональний прояв в інформаційному суспільстві. Завдяки філософському поясненню місця і ролі освіти в наш час, стає зрозумілою її провідна роль в усіх сферах існування людства, його матеріальному, соціальному та духовному розвитку. Філософія також переконливо доводить, що освіта є дійовим засобом вирішення решти глобальних проблем сучасності: війни та миру, екології, продовольства, техногенних загроз тощо. Крім того, філософський аналіз освіти свідчить, що без подальшої демократизації та гуманізації суспільне життя безперспективне, оскільки воно втрачає сенс свого існування. По-третє, філософія витупає в системі досліджень освіти окремими науками загальною методологічною основою. Всі причетні до цього науки (педагогіка, психологія, політологія, соціологія тощо) напрацьовують свої методи, але вони не охоплюють увесь освітній процес. Це завдання філософського сприйняття світу. По-четверте, як не дивно, але до цих пір важливим завданням філософії залишається остаточне з’ясування суті та змісту самого поняття «філософія освіти». Виявляється, що її тлумачень є багато і однозначна оцінка відсутня. Причиною тут є багато вимірність самої освіти. Адже вона є: 1) процесом формування людини; 2) загальнолюдською цінністю; 3) результатом шкільної діяльності; 4) засобом кардинальних змін суспільного життя; 5) соціальною системою, що здатна до саморозвитку тощо. У своїх проявах вона різнолика як сама людина та її життєдіяльність.

1. Можна виділити такі основні завдання філософії освіти:

• аналіз й осмислення сучасного стану систем освіти та дослідження спрямованості стратегічних змін у сфері освіти; • вивчення способів систематизації й структуризації педагогічних знань та виявлення найбільш оптимальних критеріїв і способів структуризації педагогічного знання. Філософія освіти як тематичний розділ філософського знання являє собою рефлексію над сутністю, змістом, цілями освіти через призму уявлень про людину, що склалися в тих чи інших історично визначених філософських течіях, напрямах, концепціях. Сучасна філософія освіти орієнтує не на вивчення “основ наук”, що було притаманно класичній педагогіці, а на оволодіння різними способами діяльності, що відкриває можливості для реалізації внутрішніх ресурсів особистості. Тільки у такому тлумаченні освіта сприятиме розвитку творчого стратегічного мислення, свободи і відповідальності людини, а не змушуватиме оволодіти певним набором знань, навичок і вмінь. Сучасні вчені називають такі завдання соціології освіти: • вивчення потреб в освіті, розуміння й оцінка її ролі в житті суспільства та особистому житті людини; • оцінка рівня і якості знань у контексті їх соціальної значущості; • аналіз ставлення суспільства і тих, хто навчається, до освіти, виявлення її соціальної цінності; • виявлення ролі освіти як чинника соціального статусу; • визначення міри впливу освіти на динаміку моральних потреб і інтересів. --Яцура Руслан В'ячеславович (обговорення) 08:33, 4 лютого 2015 (EET)

Дякую за відповіді. З повагою Л. О. Рідченко.

Доброго дня, Руслан В'ячеславович! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №2 Освіта в Україні та країнах світу. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

1. Визначте зміст стратегії освіти і місце в ній освітньої парадигми?
2. Назвіть сучасні зарубіжні підходи до освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 12:45, 2 лютого 2015 (EET)

Доброго дня, Людмила Олександрівна. Даю відповіді на ваші запитання:

1. Поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія освіти». Річ у тім, що парадигма освіти стосується лише освітнього процесу, о стратегія – всього суспільного життя. Стратегія є глибоким аналізом з доцільними висновками впливу певної галузі життєдіяльності суспільства (для нас – освіти) на його нинішній стан і перспективу розвитку.

За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації. В ній має бути визначений генеральний напрям прилучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму. Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо. Окремі елементи української стратегії освіти (але не як цілісний соціальний феномен) наявні в керівних освітніх документах, насамперед у законах «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», в «Національній доктрині розвитку освіти» тощо. Так, у преамбулі до закону України «Про освіту» зазначено, що метою освіти є «всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями». Вважаємо, що це не повне визначення необхідної стратегічної мети української освіти. Річ не лише в тім, що не визначено етапів реалізації відповідних освітніх завдань щодо вдосконалення життя країни в матеріальній, соціальній і духовній сферах. У зазначеній меті відсутнє завдання по вирішенню, завдяки розвитку освіти, низки надзвичайно важливих для майбутнього України проблем. Серед них: наукового прориву, зміни демографічної та екологічної ситуації, визначення шляхів демократизації освіти, а, відповідно, й країни, виховання національної свідомості населення тощо.

1. 1. Американський підхід (власне США).

2. Азійський підхід.

3. Європейський підхід

--Яцура Руслан В'ячеславович (обговорення) 08:44, 4 лютого 2015 (EET)

Дякую за відповіді. З повагою Л. О. Рідченко.

Доброго дня, Руслан В'ячеславович! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №3 Освіта в інформаційному суспільстві. Опрацювавши матеріал дайте відповідь на запитання. Які позитивні моменти можна виділити в інформатизації освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 14:14, 2 лютого 2015 (EET)

Доброго дня, Людмила Олександрівна. Даю відповіді на ваші запитання:

Одним з найважливіших механізмів, що впливають на всі основні напрями реформування освітньої системи України, є її інформатизація, яка розглядається як необхідна умова і найважливіший етап інформатизації країни в цілому. Основою переходу від індустріального етапу розвитку суспільства до інформаційного є нові інформаційні технології. Інформатизація освіти дозволить ефективно використати наступні переваги нових інформаційних технологій: – можливість створення відкритої системи освіти, що забезпечує кожному індивідові власну траєкторію самонавчання; – зміна організації процесу пізнання шляхом зміщення його у бік синергетичного мислення; – створення ефективної системи управління інформаційно-методичним забезпеченням освіти; – використання специфічних властивостей комп'ютерної техніки, найважливішими з яких є: індивідуалізація навчального процесу при збереженні його цілісності за рахунок програмованості і динамічної адаптації автоматизованих навчальних програм; можливість використання й організації принципово нових пізнавальних засобів, аж до моделей «віртуальної реальності». Інформатизація освіти дозволить забезпечити її фундаментальність, тобто орієнтацію на виявлення глибинних сутнісних підстав і зв'язків між різноманітними процесами навколишнього світу; цілісність, що припускає впровадження в освіту єдиних циклів фундаментальних дисциплін, об'єднаних загальною цільовою функцією і орієнтованих на міждисциплінарні зв'язки та інтереси особистості. Інформаційні технології навчання відкривають нові можливості для учнів і викладачів. Це передусім доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищення ефективності самостійної роботи, нові можливості для творчості, надбання і закріплення професійних навичок, реалізація принципово нових форм і методів навчання із застосуванням засобів концептуального і математичного моделювання явищ і процесів. --Яцура Руслан В'ячеславович (обговорення) 08:53, 4 лютого 2015 (EET)

Дякую за відповідь. З повагою Л. О. Рідченко.

Доброго дня, Руслан В'ячеславович! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №4 Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

1. У чому полягає сутність Болонського процесу?
2. Коли і ким було започатковано Болонський процес?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 12:15, 20 лютого 2015 (EET)

Доброго дня, Людмила Олександрівна. Даю відповіді на ваші запитання: 1. Болонський процес – процес зближення і гармонізації систем освіти країн Європи з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти. 2. Основною метою Болонської декларації проголошено створення до 2010 р. загальноєвропейського простору вищої освіти, в якому викладачі і студенти зможуть безперешкодно пересуватися, а їхні кваліфікації визнаватимуться в усіх європейських державах. Крім загаль¬них положень, притаманних будь-якій декларації, Болонська декларація містить чіткі визначення спільних цілей розвитку вищої освіти європейських держав. Підтверджуючи свою підтримку загальних принципів, викладених у Сорбоннській декларації, — наголошено в документі, — ми координуємо нашу політику з метою досягнення у найближчому часі, не пізніше першої декади третього тисячоліття, таких цілей, які, на нашу думку, мають першочергове значення для створення європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі: 1) Затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян та міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти. 2) Запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Вчений ступінь, що присвоюється по завершенні першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах. 3) Створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ЕСТЄ) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредити можуть бути отримані також поза межами вищих навчальних закладів, включаючи постійне навчання, за умови їхнього визнання з боку відповідного університету-отримувача. 4) Сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою: — забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг; — забезпечення визнання та зарахування часу, який вчитель, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав; — сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв та методології; — просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності та інтегрованих навчальних, дослідницьких і виховних програм. На основі цих цілей зміст декларації зводиться до таких практичних кроків:  запровадження дворівневої системи вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура); доступ до другого рівня потребує завершення першого. Ступінь, наданий після закінчення першого рівня, визнається на європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації;  запровадження системи кредитних одиниць, наприклад, Європейської кредитно-трансферної системи (EuropeanCreditTransferSystem —ECTS), як засобу підвищення мобільності студентів. Кредитні одиниці можуть діяти на всіх рівнях вищої освіти, включаючи неперервну освіту, за умови їх визнання навчальними закладами на основі принципу добровільності;  видання взаємоузгоджених й уніфікованих додатків до дипломів для запроваджених рівнів вищої освіти (бакалавра і магістра), які зрозумілі, прозорі та зіставні між собою на всьому європейському (Болонському) просторі, з метою забезпечення працевлаштування випускників вищих навчальних закладів на європейському ринку праці та підвищення конкурентноспроможності системи вищої освіти;  стимулювання мобільності і створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, науковців, менеджерів освіти межах Болонського простору;  розвиток європейської співпраці у сфері контролю якості вищої освіти з метою напрацювання зіставних критеріїв і методологій;  посилення європейського виміру вищої освіти, насамперед у сферах наукових досліджень і проектування нових, конкурентоспроможних освітніх програм. --Яцура Руслан В'ячеславович (обговорення) 20:56, 18 травня 2015 (EEST)--Яцура Руслан В'ячеславович (обговорення) 20:56, 18 травня 2015 (EEST)

Доброго дня, Руслан В'ячеславович! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №5 Сучасні наукові дослідження. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання.

1. Як Ви розумієте термін квазінаука?
2. Назвіть основні елементи дослідницької системи?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 13:45, 20 лютого 2015 (EET)

Доброго дня, Людмила Олександрівна. Даю відповіді на ваші запитання: 1.Квазінаука – це наукова форма діяльності, яка породжена жорстко ієрархізованим науковим співтовариством. Тоді в ньому виникають відособлені школи та наукові напрями, очолені відомими в свій час ученими, які вже вичерпали свої таланти, але цього не визнають. Дотримуючись власних застарілих ідей, вони вперто не допускають у «свою» наукову галузь свіжих думок молодих учених, ідей своїх «противників» тощо. Через це квазінаука скочується до рівня лженауки. Щось подібне відбувалося в СРСР в 40–60 рр. ХХ ст., коли панувала так звана «мічурінська біологія», яка заперечувала наукові судження світової біології, відкриття генетики, цитології і т.п. Тим самим заперечувався притік свіжої думки у певну наукову галузь, без чого наука мертвіє. З цього приводу дуже влучно зауважив професор Пітсбургського університету (США) Т. Рокмор, пояснюючи, що наявні і визнані теорії, вчення, наукові доведення, висновки не тільки можуть бути розкритиковані, а й часто заперечені іншими мислителями, що є головною умовою розвитку наукового знання. 2.Основні елементи, які складають дослідницьку систему: 1. Тема дослідження. Вона має не лише охоплювати весь вузол проблем, які слід вирішити в науковій роботі, а й чітко зазначати межі наукового завдання. Введення в тему додаткових рішень або недоопрацювання визначених завдань – позбавляє роботу якісної достовірності. 2. Мета. Це мисленне, ідеальне визначення наперед результатів роботи. Зміст мети залежить від знання об’єктивних законів реальності (не створення «вічного двигуна»), від реальних можливостей науковця (не реально студенту готувати докторську дисертацію), наявних засобів дослідження, фінансування роботи тощо. 3. Об’єкт – чітко визначена ділянка реальності, на яку спрямована дослідницька діяльність (педагогіка, освіта, фізика, соціально-гуманітарна сфера і т.п.). 4. Предмет. Певні стани, властивості, можливості, параметри, характеристики і т.п. об’єкта дослідження, на що безпосередньо спрямований науковий пошук. 5. Завдання. Чітко визначена послідовність проблем, які слід вирішити. 6. Гіпотеза (латиною – «здогад»). Передбачуване вирішення висунутих проблем, але не перевірене практикою. 7. Принципи (латиною – «початок», «основа»). Керівні положення, вимоги, завдяки яким здобувається вірне рішення проблеми, перетворення гіпотези в теорію, тобто в достовірні знання. Головними принципами наукового дослідження є, насамперед, об’єктивність і повторюваність. 8. Методи – шляхи, способи наукового дослідження. Вони є емпіричного та теоретичного рівнів (про що вже йшла мова). У кожній галузі наукового дослідження вони в комплексі формують дослідницькі методики. 9. Критерії (грецькою – «засоби для судження»). Найкращим критерієм перевірки достовірності результатів дослідження є практика. Приміняється ще й верифікація – перевірка досягнутого в лабораторних умовах. Можливий і конвенціалізм – домовленість учених щодо істинності результатів (коли відсутня можливість перевірки практикою). 10. Результати – кінцеве явище в дослідженні, практичній діяльності, освіті, мисленні тощо. 11. Класифікація результатів. Систематизація доведеного, відповідно до сфери знань, ієрархії науки, аргументів тощо. 12. Оцінка досягнутих результатів, виявлення їх повноти, недоліків і т.п. 13. Висновки з досягнутого, відповідно поставленій меті, та вирішенню завдань дослідження. 14. Визначення наступних проблем, що витікають з результатів дослідження. 15. Оформлення досягнутих результатів (про це піде мова в наступній темі). --Яцура Руслан В'ячеславович (обговорення) 21:54, 18 травня 2015 (EEST)

Індивідуальні заняття

Доброго дня, шановний Руслан В'ячеславович! Запрошую Вас до індивідуального заняття. Прошу ознайомитися з матеріалами Індивідуального заняття №1 Сутність і співвідношення парадигми та стратегії освіти. Після опрацювання матеріалу дайте відповідь на запитання:

Як співвідносяться поняття «парадигма освіти» та «стратегія освіти»?

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:48, 25 лютого 2015 (EET)

Доброго дня, Людмила Олександрівна. Даю відповіді на ваші запитання: 1.Світова криза освіти віднесена ООН до глобальних проблем, що загрожують існуванню людства, усвідомлення ролі та значення освіти й науки в подальшому існуванні та розвитку соціуму постало чи не головною потребою. Очевидно, що для виходу з освітньої кризи необхідно сформувати та реалізувати нову парадигму освіти. Прямий переклад з грецької терміну «paradiegma» означає «приклад»,«взірець». Але зміст сучасного розуміння парадигми набагато ширший. У ньому наявні два обов’язкових аспекти: 1) погляд на майбутнє певної ділянки суспільної діяльності з метою її кардинального вдосконалення; 2) практичні дії по досягненню поставленої мети. Отже, парадигма являє собою теоретичну розбудову чогось нового в житті суспільства і практичну реалізацію наміченого. Виходячи з того, визначимо парадигму освіти як теоретично обґрунтовану реорганізацію освітньої системи на підставі нових методологічних підходів в практичній реалізації інноваційних педагогічних технологій. Процес упровадження нової парадигми освіти надзвичайно складний і суперечливий, оскільки, по-перше, він може бути успішним лише за умови зміни традиційного мислення, а також стереотипів і переконань щодо стану освітнього процесу. А напрацьовані віками принципи навчання і виховання зрушити з місця і замінити новими дуже і дуже не просто. Ніщо так важко не змінюється як історично набуті традиції. По-друге, реалізація нової парадигми освіти потребує значних матеріально-фінансових затрат. Новій школі потрібна нова управлінська система, нові програми і методики та навчальна література. Іншою ніж тепер має бути шкільна навчальна база: з електронними підручниками, сучасною оргтехнікою, різноманітними засобами оздоровлення дітей, їх психологічного розвантаження тощо. Окремого наголосу потребує необхідність в педагогах нової генерації. По-третє, нова освітня парадигма має стати осередком стратегії освіти. Тут зауважимо, що поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія освіти». Річ у тім, що парадигма освіти стосується лише освітнього процесу, а стратегія – всього суспільного життя. Стратегія є глибоким аналізом з доцільними висновками впливу певної галузі життєдіяльності суспільства (для нас – освіти) на його нинішній стан і перспективу розвитку. За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації. В ній має бути визначений генеральний напрям прилучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму. Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо. --Яцура Руслан В'ячеславович (обговорення) 21:54, 18 травня 2015 (EEST)

Доброго дня, шановний Руслан В'ячеславович! Запрошую Вас до індивідуального заняття №2. Прошу ознайомитися з джерелами: 1. Василь Шинкарук Забезпечення якісної освіти впродовж життя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine2015.org.ua/tsil2 . 2. Здіорук С.І., Іщенко А.Ю., Карпенко М.М. Аналітична доповідь. Формування єдиного відкритого освітньо-наукового простору України: оптимальне використання засобів забезпечення випереджального розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/Science_educational-e2f67.pdf . 3. Карпенко М.М. Перспективи реалізації в Україні концепції освіти протягом життя: чинники і механізм [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sp/2011_4/045-051.pdf . 4. Карпенко М. Аналітична записка. Освіта протягом життя: світовий досвід і Українська практика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/252/ . 5. Ничкало Н. Г. Неперервна професійна освіта як філософська та педагогічна категорія / Н. Никало // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. – 2001. – Вип. 1. – С. 9–22. 6. Сігаєва Л. Е. Розвиток освіти дорослих в Україні (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ) : монографія / за ред. С. О. Сисоєвої. – К. : ТОВ «ЕКМО», 2010. – С. 318; та дайте відповіді на запитання: 1) назвіть три основні форми освіти?; 2) як Ви розумієте термін "відкрита освіта"?.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:33, 8 квітня 2015 (EEST)

Доброго дня, Людмила Олександрівна. Даю відповіді на ваші запитання: 1.Три основні форми освіти: 1.Дошкільна освіта 2.Загальна середня освіта 3.Вища освіта

2.Відкрита освіта – збірний термін, що позначає різні види освітньої діяльності, у яких знання, ідеї і важливі аспекти методики та організації навчання і викладання вільно поширюються і використовуються за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій29 . Впровадження відкритої освіти з початку 2000-х років у багатьох країнах є однією з визначальних тенденцій розвитку системи передусім вищої освіти та освіти дорослих. Про це свідчать як об’єктивні зміни у навчальних закладах і навчальному процесі, так і дедалі більша увага до відкритої освіти з боку урядів і міжнародних установ, освітніх та наукових інституцій, благодійних фондів, громадських організацій, міжурядових та міждержавних інституцій, включно з Організацією Об’єднаних Націй. --Яцура Руслан В'ячеславович (обговорення) 21:54, 18 травня 2015 (EEST)

Консультації

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня, Руслан В'ячеславович! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Стратегічні зміни в сучасній системі освіти України". На Вашу думку, чи потребує змін та доповнень сучасна система освіти України? Що з традиційного навчання треба зберегти і чому?

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 13:41, 2 березня 2015 (EET)

Доброго дня, Людмила Олександрівна. Даю відповіді на ваші запитання: 1.Сучасна система освіти України потребує змін. Освіта повинна служити прогресивному розвитку людини, суспільства та цивілізації в цілому, - у всіх сенсах. оскільки ми говоримо про те, що освіта повинна перестати бути трансляцією культури і покликане швидше навчити людину знайти своє місце, свою нішу в культурі, оформити своє суб-культурний простір, в новому утворенні зовсім інший статус і значення має набути філософія. Саме філософія як те, що працює не з, а над культурними смислами і є мета-культурним феноменом, може стати головним рефлексивним інструментом у цій освітній діяльності суб'єкта. служіння Духа і справжньої духовності не як релігії і культурі, а як Пошуку і Прогресу, дерзання Духа - ось завдання, дійсно гідні освіти! Саме освічена людина може стати будь-яким фахівцем високого рівня, і тому оновлене освіту необхідно розглядати як найефективнішу в стратегічному плані інвестиційну сферу і для окремої особистості, і для будь-якої держави. Звичайно, подібна зміна самої сутності освіти неминуче тягне за собою і адекватна зміна застосовуваних форм освітньої діяльності і типів освітніх просторів. Коли освіта перестає бути простою трансляцією культури і певного набору професійних знань, умінь і навичок, тоді будь-який навчальний предмет або дисципліна в рамках освітнього процесу вже не можуть бути його метою, так само як і будь-яка форма освітньої діяльності. Вони, в цих умовах, безумовно, повинні знайти для суб'єкта освітнього процесу статус інструменту смислопорожденія і самооформленіе - як людини і особистості, фахівця і професіонала. Все це висуває на перший план питання про необхідність суттєвого перегляду, переоцінки деяких звичних для традиційної освіти ідеалів і норм, в тому числі і з ряду так званих загальнолюдських цінностей. В усякому разі, багато хто з них повинні бути заново інтерпретовані і адаптовані до змінених параметрами реальності. І в першу чергу мова тут йде про деякі стереотипи - як старого, так і нового утворення. Так, широко відомий, а в ряді країн (у тому числі і в Росії) зведений в ранг Закону тезу про гуманістичний характер освіти - як за змістом, так і за способами реалізації освітніх практик. «Людина та її інтереси понад усе, він завжди є мета і ніколи не повинен бути засобом у будь-якої діяльності, будь-яке насильство над людською особистістю є неприпустимим». Цей стандартний для діючих нині реформаторів освіти набір гарних установок став у нас правилом хорошого тону педагогічного і мірилом ступеня вираженості прогресивності та інноваційності. Але нове утворення передбачає значну міру індивідуалізму і персоналізму в кожному «образующемся» суб'єкті, чого зовсім неможливо досягти без попереднього відчуження, виділення Себе із середовища, маси, натовпу. А свідомість людей залишилося тим самим - соборним, колективним, причому зовсім не з-за колективістського комуністичного минулого, а з причин, які мають набагато більш глибокі і значні історичні корені. Нова освіта має стати екзистенціальним за формою та змістом, що неминуче передбачає неабияку частку душевного болю і духовних мук, а традиційний гуманізм вимагає: «не нашкодь! = Не зачепи!» А чи можна не зачепити, коли ставиться завдання створити такий простір, в якому «утворюється» екзистенційно оголиться для себе, коли для свідомості оголюється Світ, коли і з Себе і з Світу зриваються фальшиві покриви і маски? Звичайно, це й боляче, і неприємно, але цей біль - потужний ресурс для зростання і розвитку. Крім того, ще ж є і суттєва різниця між насильством і зусиллям, без якого взагалі неможливі будь-які душевні і духовні руху, і, відповідно - нове утворення, орієнтоване на розвиток. Слід звернути увагу і на ряд інших традиційних цінностей освіти, які також потребують рефлексивної проблематизації та критичному переосмисленні. Сьогодні все частіше до вже відомих позначеним тут установкам додаються вимоги про необхідність у плануванні та організації освіти виходити із запиту-замовлення самих учасників освітнього процесу. Вимога, звичайно, благе, але навряд чи розумне, бо людина, тільки приступає до самоосвіти, самостроітельство, самооформленіе - у прямому сенсі цих слів, навряд чи здатен чітко сформулювати і спроектувати траєкторію свого освітнього руху: йому ще й мета цього руху не ясні, куди вже говорити про засоби їх досягнення. Ще одна проблема традиційної освіти, що вимагає безумовного дозволу в освіті новому, це його масовість, при якій весь освітній процес в цілому орієнтований на «середнього» учня та студента. Якщо планка освітніх стандартів піднімається, цей середній випадає з процесу, але, в той же час, на цьому середньому рівні не може вчитися сильний і талановитий. Так ми знову робимо освіта регресивним, оскільки людство, як відомо, завжди розвивалося не в цілому, а за допомогою кращих своїх представників. У зв'язку з цим, в новій освітній парадигмі має змінитися і зміст поняття гуманізм. Під справжнім гуманізмом тепер слід розуміти лише те, що насправді служить розвитку людини і цілям прогресу, все ж, що пов'язано лише з турботою про те, щоб «не зачепити»! 2.Технологія навчання - це шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах предмета, теми, питання. У сучасній українській школі використовуються як традиційні, так і нові технології навчання. До традиційних умовно можна віднести пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване і диференційоване навчання. Я вважаю за доцільне зберегти: Пояснювально-ілюстративне навчання Воно забезпечує сприймання учнями навчальної інформації з одночасним її узагальненням, засвоєнням понять, законів, теорій. Використовувані практичні вправи покликані забезпечити поглиблення, закріплення знань, умінь і навичок, застосування їх у нових ситуаціях. Вони передбачають і самоконтроль ефективності засвоєння знань, умінь і навичок, повторення вивченого. Ця технологія навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок. Вона забезпечує всебічне та міцне засвоєння навчальної інформації й оволодіння способами практичної діяльності. Найефективніша вона у тому разі, коли зміст навчального матеріалу є переважно інформативним і надто складним для того, щоб учні здійснювали самостійний пошук знань. Доцільна вона і при вивченні принципово нового матеріалу, оскільки в учнів відсутні опорні знання для вирішення проблемних ситуацій. Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує швидке засвоєння навчальної інформації, формування знань, умінь і навичок, що унеможливлює прогалини в знаннях, особливо у слабко встигаючих учнів. Крім того, колективне засвоєння знань дає змогу виявити типові помилки й орієнтувати школярів на їх усунення. Однак воно не передбачає самостійного пошуку учнями у процесі оволодіння знаннями, не сприяє підготовці людей із творчим мисленням, здатних самостійно вирішувати творчі пізнавальні завдання. Тому в школі поряд з пояснювально-ілюстративним використовують проблемне, програмоване, диференційоване навчання. Проблемне навчання Цей вид навчання передбачає послідовні й цілеспрямовані пізнавальні завдання, які учні розв'язують під керівництвом учителя й активно засвоюють нові знання. Проблемне навчання - один із типів розвиваючого навчання, суть якого полягає у формулюванні проблемних завдань, проблемному викладі й поясненні знань учителем, у різноманітній самостійній роботі учнів. Використання теоретичних та експериментальних завдань ще не робить навчання проблемним. Все залежить від того, наскільки вчителеві вдається надати цим завданням проблемного характеру і поєднувати проблемний підхід з іншими методичними підходами. Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує роздумів, викликає в учнів пізнавальний інтерес, спирається на попередній досвід і знання за принципом апперцепції - залежності сприймання від минулого досвіду, наявних в учнів уявлень і знань для більш точного засвоєння нового матеріалу. У дидактиці проблеми класифікують за галуззю і місцем виникнення, роллю в навчальному процесі, способом їх розв'язання. За галуззю і місцем виникнення розрізняють такі навчальні проблеми: 1) предметні - виникають у межах одного предмета і розв'язуються засобами і методами цього предмета; 2) міжпредметні - виникають у навчальному процесі в результаті міжпредметних зв'язків і зв'язку навчання з життям; вирішуються методами різних предметів; 3) урочні (навчальні) - виникають під час уроку; вирішуються колективно або індивідуально під керівництвом учителя; 4) позаурочні - виникають у процесі виконання домашніх завдань, у позакласній роботі, в життєвому досвіді учнів; вирішуються переважно індивідуально, в окремих випадках - у класі, колективі. Залежно від ролі в навчальному процесі проблеми поділяють на: - основні. На початку уроку вчитель ставить основну проблему уроку (тему), яка активізує пізнавальну діяльність учнів щодо всього матеріалу уроку. Нерідко це єдина проблема, розв'язання якої забезпечує успішне вивчення всієї теми; - допоміжні. Основна проблема інколи непосильна для самостійного розв'язання, тому вчитель ділить матеріал на частини і ставить допоміжні питання. Це дає змогу не лише поетапно вирішувати проблему, а й формує самостійність. Щодо способів розв'язання виділяють такі проблеми: - фронтальні: проблеми, які ставлять перед усім класом і вирішують зусиллями всіх учнів; - групові: вирішуються окремою групою учнів. Групи можуть розв'язувати одну загальну або кожна свою окрему проблему; - індивідуальні: проблеми, які ставлять учні або вчитель, але, як правило, вирішують учні самостійно. Важливим компонентом проблемного навчання с проблемна ситуація - ситуація, для розв'язання якої учень або колектив мають знайти й застосувати нові для себе знання, способи дій. У створенні проблемних ситуацій використовують такі способи: а) зіткнення учнів з життєвими явищами, фактами, які потребують теоретичного обґрунтування. Зіткнення із зовнішніми невідповідностями між явищами спонукає до пояснення їх, активного засвоєння нових знань; б) використання навчальних і життєвих ситуацій. Такі ситуації виникають під час виконання учнями практичних завдань у школі, вдома, в навчальній майстерні, на пришкільній ділянці, під час спостереження за природою та ін. У цих випадках учні самостійно доходять висновків, які пробуджують у них інтерес до теоретичного обґрунтування виконаних практичних завдань; в) постановка дослідницьких завдань учням. Цей спосіб використовують, наприклад, під час дослідної роботи учнів у лабораторії, на пришкільній ділянці, на уроках з гуманітарних дисциплін; г) спонукання учнів до аналізу фактів і явищ дійсності зіткненнями їх із життєвими уявленнями і науковими поняттями про ці факти. Наприклад, діти змалку знають, що сонце "сходить" і "заходить", тобто "ходить" навколо Землі, У школі їм розповідають, що не Сонце обертається навколо Землі, а навпаки, - Земля навколо Сонця і навколо своєї осі. У свідомості дітей виникає явна суперечність між "життєвими" і науковими знаннями, що потребує з'ясування; ґ) висунення гіпотез і організація їх дослідження. Наприклад, на уроках фізики досліджують, чи можна одержати електричний струм магнітним впливом на провідник; д) спонукання учнів до порівняння, зіставлення, протиставлення фактів, явищ, правил, дій, внаслідок яких виникають проблемні ситуації; е) ознайомлення учнів з фактами, які, на перший погляд, не мають пояснення, що в історії науки зумовило формулювання наукових проблем. Вивчаючи закони заломлення світла, можна використати описані факти про міражі в пустелях, а явища мутації - проілюструвати фактами народження тварин та дітей зі значними відхиленнями від ознак свого природного виду. Вдало створена проблемна ситуація є важливою ланкою наступного засвоєння учнями знань проблемним шляхом, що складається з таких етапів: 1) створення проблемної ситуації. Створивши проблемну ситуацію, вчитель повідомляє готові висновки науки, не розкриваючи шляхів розв'язання проблеми. Активність учнів стимулюється створенням проблемних ситуацій. Виявляють вони і самостійні дії щодо пошуку шляхів вирішення поставленої проблеми. Однак ця активність не формує навичок вирішення проблеми, оскільки не передбачає самостійної діяльності; 2) аналіз інформування проблеми. Цей вид проблемного викладу є досить ефективним, оскільки, створюючи проблемну ситуацію, вчитель дає учням фактичний матеріал для аналізу, порівняння, зіставлення, розкриває логіку вирішення проблеми в історії науки. Розповідаючи, як учені здобували нові знання, проникали в суть явищ і формулювали висновки, він формулює проблему, вказує напрям пошуку шляхів її розв'язання, що свідчить про значну його роль; 3) висунення гіпотез. Завдяки цьому стимулюється розвиток пізнавальної активності та самостійності учнів, адже формулювання проблемних питань, пізнавальних завдань передбачає створення учням умов для самостійного осмислення проблеми, пошуку шляхів її розв'язання через висунення гіпотез, вирішення проблеми і перевірки його правильності. Кожному етапу проблемного навчання відповідає певний метод: першому - проблемний виклад знань (учитель розробляє, за словами 0. Герцена, "ембріологію істини" конкретної науки, демонструє еталон проблемного мислення); другому - частково-пошуковий, або евристичний (вчитель створює проблемну ситуацію, сам формулює проблему та залучає школярів до її розв'язання); пошуковий (вчитель створює проблемну ситуацію, формулює проблему, а учні розв'язують її самостійно); третьому - дослідницький (учні самі визначають проблему, формулюють і вирішують її). Проблемне навчання є важливим засобом розвитку розумових сил учнів, їх самостійності та активності, творчого мислення. Воно забезпечує міцне засвоєння знань, робить навчальну діяльність захоплюючою, оскільки вчить долати труднощі. Однак воно потребує тривалого часу на вивчення навчального матеріалу, є недостатньо ефективним щодо формування практичних умінь і навичок, дає невисокий результат при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний учням. --Яцура Руслан В'ячеславович (обговорення) 21:54, 18 травня 2015 (EEST)

Доброго дня, Руслан В'ячеславович! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Освіта як цінність". На Вашу думку, що таке освіта? У чому ж полягає цінність освіти?

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 12:14, 17 квітня 2015 (EEST)

Доброго дня, Людмила Олександрівна. Даю відповіді на ваші запитання: 1.Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення. Процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особисто. 2.Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта — процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення — це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину — накопичене знання, цінності та навички — від одного покоління іншому «між поколіннями». В останні десятиліття в країнах Заходу набула широкого розповсюдження наукова експертиза у сфері освіти, яка здійснюється у формах «педагогічного аудиту», «психолого-педагогічної експертизи», «комплексної гуманітарної експертизи» тощо. У повсякденному розумінні освіта крім усього іншого передбачає і, в основному, обмежена навчанням учнів учителем. Воно може полягати в навчанні читання, письма, математики, історії та інших наук. Викладачі з вузьких сфер, таких як астрофізика, право, географія або зоологія, можуть навчати тільки даному предмету, звичайно в університетах та інших вишах. Існує також викладання фахових навичок, наприклад, водіння. Крім освіти в спеціальних установах існує також самоосвіта, наприклад, через Інтернет, читання, відвідування музеїв або особистий досвід. --Яцура Руслан В'ячеславович (обговорення) 21:54, 18 травня 2015 (EEST)

Проведення та перевірка модульного контролю

Доброго дня, шановні колеги! На сьогоднішньому занятті ваше завдання полягає у наступному: Вам потрібно перейти за наступним посиланням Проведення та перевірка модульного контролю,ознайомтесь з запитаннями та дайте на них відповіді. Бажаю успіхів!

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 16:04, 18 березня 2015 (EET)

Доброго дня, Руслан В'ячеславович! Переглянула всю Вашу роботу в модулі. Але Ви не дали відповіді на запитання інтерактивних практичних занять №4, №5, індивідуальних занятть №1, №2 та на тематичні дискусії №1, №2 і не відповіли на запитання модульного тестового контролю.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 12:11, 28 квітня 2015 (EEST)

Доброго дня, Руслан В'ячеславович! Переглянула вашу роботу в модулі, дякую за відповіді. Ви дали відповіді на всі запитання, пройшли тестування, тому я зараховую Вам соціально-гуманітарний модуль.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 00:27, 19 травня 2015 (EEST)