Відмінності між версіями «Психологія Кузьменко С.П.»

Поточна версія на 12:18, 19 травня 2015

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня! Сьогодні ми починаємо інтерактивні заняття, обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Після вивчення матеріалів, що розміщено на моїй сторінці, дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:34, 29 січня 2015 (EET)

Доброго дня,Марино Євгенівно!Відповідаю на Ваші запитання:1. 1.Оскільки в світі активізується боротьба за ствердження демократичних норм і принципів, то проблема стосунків жінки і чоловіка на сьогоднішній день набула особливої гостроти. У цьому контексті ґендерне партнерство (рівні відносини статей), ґендерна рівність набувають все більшої актуальності. Поняття “ґендер” вживається досить часто у розумінні “стать”.Гендер (англ. Gender, від лат. Gender «стать») - це соціальна стать, що визначає поведінку людини в суспільстві і те, як це поведінка сприймається.Поняття "гендер" полягає перш за все в ідеї соціального моделювання чи конструювання статі.соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціо-культурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біоло-гічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, сповнена неповторним динамічним глибинним, когнітивним та поведінковим поняттям жіночого та чоловічого, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального ґендерного досвіду. Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть збігатися з суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм.

2.У суспільній свідомості гендерні стереотипи функціонують у вигляді стандартизованих уявлень про моделі поведінки і риси характеру, що відповідають поняттям „чоловіче” і „жіноче”.Гендерні стереотипи -це культурно і соціально обумовлені уявлення про якості і нормах поведінки чоловіків і жінок.Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних".освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Цей процес не є явною або умисною метою освіти, і мало хто викладачі усвідомлюють, що він відбувається. Тим не менш, освітні установи підносять дуже впливові уроки тендерних відносин. Справа в тому, що крім явно вираженого навчального плану, існує так званий прихований навчальний план, який зміцнює сексистські визначення жінок і чоловіків.

3.Статева ідентифікація - ототожнення себе з фізичною і психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати тим прийнятим у культурі, насамперед у сім'ї, стереотипам чоловічої і жіночої поведінки.Відіграє важливу роль у встановленні особистості.Статева ідентифікація - несе в собі ціннісні орієнтації людини на свою стать як соціальную роль, як сексуальну потенцію і сексуальну поведінку, а також включає психологічне визнання своєї ідентичності зі своєю статтю у фізичному, соціальному і психологічному плані.Ще до школи діти проявляють знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, заняттях.За спостере-женнями ряду дослідників хлопчики вибирають для гри машинки, іграшкова зброя, маленькі інструменти, конструктор, дівчатка — ляльки, наряди для ляльок або іграшки, пов'язані з домашнім господарством.Дослідження по віковій динаміці статевої ідентифікації свідчать про наявність двох кризисів в її розвиткові, один з яких припадає на 3-5 років, а другий – на підлітковий вік. Психологічне набуття статі відбувається з раннього віку до дорослості. Вже в дитинстві людина представляє себе серед інших людей як майбутній чоловік або як майбутня жінка, як хлопчик чи як дівчинка. Ідентифікація зі своєю статтю, що має таке глибоке проникнення в самосвідомість особистості, що вона інтегрувала по всіх ланках самосвідомості (неправильне визначення домінуючої статі у гермафродитів та ін), - важка травма для людини, вимагає тонкого психологічного супроводу. Статева ідентифікація - єдність самосвідомості, мотивів поведінки, вчинків у повсякденному житті людини, які зараховують себе до певної статі і приймає на себе визначену традиціями відповідну статеву роль.

4.Школа повинна давати учням можливість розвивати індивідуальні здібності та інтереси, незалежно від приналежності до тієї чи іншої статі, протистояти традиційним стандартам щодо статей. Для цього педагогічний колектив повинен володіти гендерною чутливістю, володіти методикою гендерного підходу до процесу гендерної соціалізації дівчаток і хлопчиків. Здійснювати гендерний підхід в освіті дітей - це значить діяти з розумінням соціального, конструктивістського походження категорій "чоловічого" і "жіночого" в суспільстві, ставити особистість і індивідуальність дитини у розвитку та вихованні вище традиційних рамок статі.Учень і викладач виступають партнерами, які спільно й активно планують зміни, контролюють успіхи і оцінюють якість досягнутого, відкрито обговорюють конфлікти та знаходять способи їхнього вирішення. Тому сама організація навчального процесу припускає відкритість і гнучкість, можливість експериментів та альтернативних рішень поряд з традиційними. Малий розмір груп забезпечує індивідуальний контакт і працює на скорочення владної дистанції. Таким чином, виявляється можливим диференціювати завдання залежно від рівня підготовленості, при цьому як з боку вчителя, так учнів важливі терпимість і розуміння іншого, можливо, більш слабкого або нетипового. Педагоги України мають (але не використовують) широкі можливості реалізації державної політики забезпечення ґендерної рівності в суспільстві через відповідно організований в цьому напрямку навчально-виховний процес. Для того, щоб педагогічні працівники враховували ґендерні особливості своїх вихованців, вчені-педагоги та психологи рекомендують, по-перше, знати свою ґендерну домінанту, по-друге, розуміти, яка вона є у кожного з дітей. Російський вчений В.Симонов під ґендерною домінантою розуміє перевагу або фемінних, або маскулінних якостей конкретної особистості, що далеко не завжди співпадає з її статтю . Навчально-виховна робота повинна будуватись з врахуванням того, чи колектив жіночий, чи чоловічий, чи змішаний, що, на його погляд, сприяє якісному засвоєнню навчального матеріалу та ефективності виховних дій педагога. На думку В.Симонова, в колективах, де кількісно переважають діти з маскулінною домінантою необхідно використовувати візуальну інформацію, розташовану стовпчиками, обов΄язково робити узагальнення і висновки в кінці заняття, проводити самооцінку і взаємооцінку діяльності. В фемінно-зорієнтованих групах дослідник рекомендує розташовувати візуальну інформацію в горизонтальному напрямку, замість самооцінки, яка, скоріш за все буде необ΄єктивною, корисніше наполягати на коментуванні результатів навчально-пізнавальної діяльності. Насправді, організувати навчально-виховний процес з врахуванням хоча б вказаних рекомендацій дуже нелегка справа. Але в ґендерній педагогіці враховуються всі фактори навчально-виховного процесу (зміст, форми, методи, засоби навчання та спілкування, набір шкільних навчальних курсів, організація позакласної роботи тощо). Саме ґендерна педагогіка сприяє проведенню корекції негативного впливу ґендерних стереотипів, в результаті чого дитина виявляє і розвиває особисті, а не нав΄язані суспільством, схильності. Таким чином, врахування ґендерних особливостей в період навчання дітей в школі допоможе їм відчувати себе комфортно, упоратися з проблемами соціалізації, а саме ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку. --Кузьменко Світлана Петрівна (обговорення) 02:10, 8 травня 2015 (EEST)

Доброго дня! Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності? Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:59, 5 лютого 2015 (EET)

Доброго вечора! Мої відповіді: 1.Дитяча обдарованість - складне і багатоаспектне явище. Існує безліч підходів до визначення обдарованості, точок зору на проблему обдарованості. На мою думку, обдарованість - це «божий дар», дар, який людина одержує від природи. Обдарованість може бути спадковою. Вона нерозривно пов'язана з усім життям особистості й тому виявляється на різних етапах її розвитку. Визначення обдарованості надзвичайно важливе: від цього залежить, яких дітей і на підставі яких критеріїв школа відбиратиме в спеціалізовані класи та як їх навчатиме. Обдарованість- поняття загальної ної психології; високий рівень задатків, схильностей. Обдарованість є резуль-татом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда. Від розуміння суті обдарованості залежить, на які особивосвості своїх учнів які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або учитель звертатиме увагу, намагаючись зрозуміти, обдаровані вони чи ні. Обдарованість-це сукупність здібностей, декількох видах діяльності. Є ще один підхід до визначення обдарованості. Як уважає багато вчених, обдарованість характеризується наявністю більш досконалих способів діяльності. Ці способи мають досить узагальнений характер, тому їх можна застосовувати до найрізноманітніших сфер життя. Оскільки обдаровані діти володіють більш ефективними способами діяльності, то саме вони можуть мати більш високі досягнення, ніж учні із середніми здібностями.

Отже, обдарованість – це системна ознака психіки, що розвивається в продовж життя та визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одному чи кількох напрямках діяльності порівняно з іншими.

2.Виділяють кілька типів обдарованості: 1.Інтелектуальний тип — розумні, кмітливі, «надія школи». Діти мають глибокі знання, самостійно їх здобувають. Учні цього типу точно та глибоко аналізують навчальний матеріал, у них високий інтелект. 2.Академічний тип обдарованості — високий інтелект, на перший план виходить здатність до навчання. Це, як правило, медалісти, гордість школи. 3.Художній тип — високі досягнення в художній діяльності: музика, танці, живопис, скульптура. 4.Креативний тип — нестандартність мислення, особливий погляд на світ. Важко виявити у школі через стандартизацію навчання. 5.Лідерська обдарованість — організаторські здібності. 6.Психомоторна або спортивна обдарованість.

3.Педагог повинен володіти знаннями про види обдарованості, тому що до учнів із різними видами обдарованості потрібен різний підхід, різні системи роботи. Не знаючи видів обдарованості, деяких із них можна просто не помітити, приймаючи розумової й творчої діяльності дитини за її недисциплінованість чи навіть дивацтва, тому знання видів обдарованості учнів необхідні для того, щоб правильно оцінити можливості дитини й допомогти їй у вирішенні проблем, правильно орієнтувати її у виборі майбутньої професії. Обдарованість завжди розривається на основі улюбленою дитиною діяльності. Не факт, що в дитини може бути виявлений той чи інший вид обдарованості. Обдарована дитина-це дитина, яка виділяється яскравими, очевидними, іноді видатними досягненнями (або має внутрішні передумови для таких досягнень) в тому чи іншому виді діяльності. Існує загальна і спеціальна обдарованість. Спеціальна обдарованість поділяється на: соціальну, художню, академічну, спортивну, лідерську, інтелектуальну, емпатійну, інші види. Розрізняють обдарованість технічну, наукову (зокрема математичну), музичну, поетичну, художню, артистичну та ін. Вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність. Оскільки обдарованість виявляється у конкретних психічних процесах, розрізняють моторну, сенсорну, перцептивну, інтелектуальну обдарованість тощо.

4.Цілий ряд психологічних досліджень та спеціальні спостереження показують, що обдаровані діти в цілому набагато більш благополучні, ніж інші діти: не відчувають проблем у навчанні, краще спілкуються з однолітками, швидше адаптуються до нової обстановки. Щоправда, і в цих дітей можуть виникати проблеми в тому випадку, якщо не враховуються їх підвищені можливості: навчання стає занадто легким або ж немає умов для розвитку їх творчих потенцій.Обдаровані діти мають свої особливості розвитку, існують специфічні проблеми у навчанні, спілкуванні з однолітками, батьками, учителями, особистісні проблеми, їх необхідно виявляти. Обдарована дитина в щоденному спілкуванні з однолітками, батьками, учителями стикається з багатьма проблемами. Якщо не виявити проблеми та не допомогти обдарованій дитині, то це може призвести до гальмування її здібностей, талантів, загального розвитку. Обдаровані діти відрізняються від своїх звичайних однолітків не лише випереджаючим розвитком своїх здібностей.Перш за все,така дитина стикається з безліччю особистісних і міжособистісних проблем.Це проблеми соціалізації, адаптації, навчання, це проблеми спілкування з однолітками,конфлікти з однокласниками,учителями, батьками та особистісні проблеми, відсутні навички соціальної поведінки.До особистісних проблем відносяться проблеми емоційного розвитку, саморегуляції, професійної орієнтації, автономності. Оскільки обдаровані діти мають безліч різноманітних проблем, важливо своєчасно виявити їх, щоб сприяти подальшому розвитку обдарованої дитини.Обдарована дитина починає шукати собі інших для спілкування : з молодшими чи старшими. Нерідко ці діти мають проблеми емоційного розвитку,коли в складних ситуаціях вони виявляють явно інфантильну реакцію ( критичне зауваження викликає сльози,а будь-який неуспіх приводить до розпачу).У обдарованих дітей виникають проблеми пов’язані з фізичним розвитком. Деякі з них уникають усього, що вимагає фізичних зусиль, для них обтяжливі уроки фізкультури.Складною є проблема вольових навичок, або проблема саморегуляції.Для обдарованих дітей ситуація розвитку часто складається так, що вони займаються тільки тим, що досить цікаво й легко для них, тобто тим, що складає мотив і суть їх обдарованості. Іншу діяльність , що не входить до сфери їхніх схильностей, ці діти уникають, користуючись поблажливим ставленням дорослих. Іншою проблемою обдарова-них дітей є відсутність у них потреби, а іноді й здібностей до творчої діяльності. Значна частина обдарованих дітей, що виявляють яскраві інтелектуальні й навчальні здібності з тяжкістю виконують завдання, що вимагають нестандартного підходу.Проблема креативності у цих дітей виникає швидше як наслідок особливої спрямованості на засвоєння знань.Особливо це відбувається у дітей з прискореним темпом розумового і вікового розвитку.Стосунки в сімї можуть стати психологічною проблемою обдарованих дітей. У моїй педагогічній діяльності я зіштовхнулася з такою психологічною проблемою,як конфлікт обдарованої дівчинки з однокласниками,коли колектив не приймав ученицю за те,що вона мала інтерес та бажання до навчання, називали її "ботаніком в окулярах".Видно було,що психоло-гічно дитина дуже переживала.Щоб не бути "ізгоєм",вона намагалася бути такою як усі в класі, але все-таки наштовхувалася на ряд непорозумінь.Моя підтримка,спілкування з учени-цею, допомогло їй справитися з проблемою.Вона виявилася сильною духом,наполегливою дити-ною, яка чітко йшла до своєї мети і не звертала уваги на насмішки і приниження з боку однолітків. Тому я вважаю, що особливого значення має своєчасне виявлення проблем для того, щоб допомогти обдарованій дитині справитися з ними.--Кузьменко Світлана Петрівна (обговорення) 00:06, 13 травня 2015 (EEST)

Доброго дня, шановні слухачі! Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:38, 12 лютого 2015 (EET)

Добрий вечір! Мої відповіді: 1.Професійна діяльність педагога визнається як одна з найбільш емоційно напружених. Це пов’язано з великою кількістю непередбачуваних і неконтрольованих комунікативних ситуацій, із нерегламентованим режимом роботи, з високою мірою особистої відповідальності вчителя, з неможливістю отримати однозначні підтвердження ефективності своєї діяльності тощо. Діяльність вчителя супроводжується стресами, емоційним виснаженням та професійним вигоранням. Професійне вигорання - реакція організму та психологічної сфери людини, яка виникає внаслідок тривалого впливу стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її професійною діяльністю; результат некерованого довготривалого стресу; психічний стан, який характери-зується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаних професійною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень; різновид та передумова професійної деформації особистості. Найбільшим показником професійного вигорання є емоційне виснаження, яке виникає через перевантаження, гнів та депресії.Він починається із сильного й тривалого стресу на роботі, у тому випадку, коли вимоги до людини (внутрішні та зовнішні) постійно перевищують наявні в неї ресурси (внутрішні та зовнішні),що призводить до порушення стану психофізіологічної рівноваги.Так дуже часто буває на уроках, де учні не слухають учителя. Емоційне вигорання – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового вимкнення емоцій у відповідь на психотравматичний вплив.

2.Психологічні й фізичні перевантаження педагогів є суттєвими стресогенними факторами, які спричиняють виникнення синдрому професійного вигорання, виснаженню моральних і фізичних сил, що неминуче позначається як на ефективності професійної діяльності, психологічному самопочутті, загальному рівні тривожності, так і на стосунках у власній родині.Синдром професійного вигорання працівників освітніх організацій-це виснаження моральних і фізичних сил, що неминуче позначається як на ефективності професійної діяльності, психологічному самопочутті, так і на стосунках у сім'ї. Синдром професійного вигорання-один із проявів стресу, з яким стикаються вчителі у професійній діяльності.Факторами, які впливають на вигорання,є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Факторами синдрому вигорання є: а)напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка колег; б)погані умови для самовираження, експериментування та інновацій; в)одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконання роботи; г)вкладення в роботу значних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання керівництва; д)робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру; е)невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»; є)невирішені особистісні конфлікти.

3.Основними ознаками та симптомами професійного вигорання педагогів є: 1)швидка втомлюваність;2)негативізм, роздратованість у спілкуванні з учнями,батьками,колегами;3)безсоння;4)почуття провини;5)заниження самооцінки;6)порушення пам`яті,уваги;7)підвищення дратівливості;8)тривога, депресія, стреси;9)потреба у психостимуляторах;10)порушення харчування;11)соматичні захворювання;12)головний біль.

4.Існує чимало конкретних способів припинити шлях синдрому професійного і емоційного вигорання:психопрофілактика,консультації і бесіди з психологом;культивування інших інтересів,не пов'язаних з професійною діяльністю;внесення різноманітності в свою роботу;підтримання свого здоров'я,дотримання режиму сну і харчування;спорт;самомасаж;аутотренінг;ланч;гарячаванна;ароматерапія;плавання;фотосесії;відвідування театру,кінотеатру;філармонію;оволодіння технікою медитації;відкритість новому досвіду; уміння не поспішати і давати собі достатньо часу для досягнення позитивних результатів у роботі і житті;обдумані зобов'язання; читання не тільки професійної,а хорошої літератури;участь у семінарах,конференціях,де надається можливість зустрітися з новими людьми і обмінятися досвідом;періодична спільна робота з колегами,яка значно відрізняються професійно і особистісно;участь у роботі професійної групи,що дає можливість обговорити виниклі особистісні проблеми, пов'язані з роботою; хобі, що приносить задоволенняемоційне спілкування з дітьми,близькими, тваринами;Також одним із засобів профілактики емоційного вигорання може бути музична терапія.--Кузьменко Світлана Петрівна (обговорення) 19:57, 16 травня 2015 (EEST)

Індивідуальні заняття

Доброго дня! Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:11, 26 лютого 2015 (EET)

Добрий День!Мої відповіді:

1)Основним видом діяльності підлітка, як і молодшого школяра, є вчення, але зміст і характер навчальної діяльності в цьому віці істотно змінюється. Підліток приступає до систематичного оволодіння основами наук. Навчання стає багатопредметності, місце одного вчителя займає колектив педагогів. До підлітку пред'являються більш високі вимоги. Це призводить до зміни ставлення до навчання. Для школяра середнього віку навчальні заняття стали звичною справою. Учні інколи схильні не обтяжувати себе зайвими вправами, виконують уроки в межах заданого або навіть менше. Нерідко відбувається зниження успішності. Те, що спонукало молодшого школяра активно навчатися, не грає тепер такої ролі, а нові спонукання до навчання (установка на майбутнє, далекі перспективи) ще не з'явилися. Старшокласники вказують на такі мотиви, як близькість закінчення школи і вибір життєвого шляху, подальше продовження освіти або робота за обраною професією, потреба проявити свої здібності у зв'язку з розвитком інтелектуальних сил. Все частіше старший школяр починає керуватися свідомо поставленою метою, з'являється прагнення поглибити знання у певній галузі, виникає прагнення до самоосвіти. Учні починають систематично працювати з додатковою літературою, відвідувати лекції, працювати в додаткових школах . Характерним для навчального процесу є систематизація знань з різних предметів, встановлення міжпредметних зв'язків. Все це створює грунт для оволодіння загальними законами природи і суспільного життя, що призводить до формування наукового світогляду. Старший школяр у своїй навчальній роботі упевнено користується різними розумовими операціями, міркує логічно, запам'ятовує осмислено. У той же час пізнавальна діяльність старшокласників має свої особливості. Якщо підліток хоче знати, що собою являє те чи інше явище, то старший школяр прагне розібратися в різних точках зору на це питання, скласти думку, встановити істину. Старшим школярам стає нудно, якщо немає завдань для розуму. Вони люблять досліджувати та експериментувати, творити і створювати нове, оригінальне. 2)Сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і вікових особливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпеченні на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.

Реалізація принципу здійснюється в таких напрямах: а) ічному — врахування психічних особливостей індивіда, які впливають на навчально-пізнавальну діяльність, що обумовлює наслідки навчання; б) дидактичному — організація такої взаємодії викладача і учнів, яка б максимально задовольняла потреби та інтереси кожного учня, визначення адекватної системи прийомів педагогічного впливу на особистість школяра. Сьогодні важливе значення має проблема визначення потенційних навчальних можливостей кожного учня та моніторингового супроводу його розумового розвитку протягом навчання у школі. Проблему діагностики научуваності школярів досліджували Н.Жулідова та Є.Рабунський, які розробили власну методику її вимірювання . На думку В.Дружиніна, не можна однозначно стверджувати, що научуваність дорівнює загальному інтелекту або особливостям його структури, бо научуваність характеризує систему набуття знань, а інтелект – здатність до використання знань. Разом із тим, під час дослідження детермінант шкільної успішності доведено, що між цими факторами існує позитивний зв’язок: научу- ваність детермінує успішність оволодіння новими знаннями, а інтелект – успішність застосування знань для вирішення задач Однак, незважаючи на те, що в психоло- гопедагогічній літературі запропоновані певні методики визначення научуваності учнів, вітчизняна педагогічна практика свідчить, що визначення вчителями рівня навчальних можливостей школярів відбувається, як правило, на основі спостережень та врахування рівня їх попередніх навчальних досягнень без опори на психодіагностику, тобто саме ічні компоненти навчальних можливостей визначаються переважно інтуїтивно.--Кузьменко Світлана Петрівна (обговорення) 12:09, 19 травня 2015 (EEST)

Доброго дня! Продовжуємо роботу на індивідуальних заняттях. Яким чином можна визначити рівень здатності учня до навчання? Наведіть приклади--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 13:28, 25 березня 2015 (EET)

Доброго дня! Мої відповіді: При визначенні рівня здатності учня до навчання потрібно враховувати індивідуально-психологічні особливості (рівень сприйняття, уваги,уяви, пам 'яті тощо); ступінь розвитку продуктивного мислення; вміння організовувати свою пізнавальну діяльність. Також важливим показником, на думку окремих вчених, є рівень сугестивності та активності особистості. Виявити рівень здатності до навчання, наприклад, учня старшої школи, я думаю, можна за допомогою відповідного тесту або творчого завдання, проекту тощо. Нажаль, у системі ЗНЗ, де я працюю, є учні, які після закінчення базової школи не вміють писати і читати. Переказати текст для них- це "велика проблема", у них відсутній достатній запас слів , щоб пояснити, наприклад, сьогоднішню соціально-політичну ситуацію. --Кузьменко Світлана Петрівна (обговорення) 12:09, 19 травня 2015 (EEST)

Консультації

Доброго дня! У нас виділено час для консультацій. Якщо у вас є запитання з актуальних проблем психології, то можете розміщувати їх тут - я дам відповідь.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 13:07, 25 березня 2015 (EET)

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:11, 6 березня 2015 (EET)

Доброго дня, Марино Євгенівно! Відповіді на Ваші запитання: Переваги тестування:Добір завдань за показниками складності важливий для успішного використання тестів.Надійність тесту залежить від кількості тестових завдань. Тому для достатньої надійності підсумкового контролю достатньо великих розділів курсу навчання тест має містити не менше як 40 завдань.До ефективних тестів зазвичай висуваються дві суттєві, вимоги — рівномірність кількісного розподілу за складністю множини тестових завдань в усьому діапазоні вимірювань.

Ризики тестування:При доборі надто складних тестових завдань валідність і надійність тесту різко зменшується. Надто прості тестові завдання призведуть до одноманітності тесту і його неефективності.Показником складності тестового завдання є частка випробуваних, які розв’язали або не розв’язали дане завдання.

Продовжимо обговорення тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання.Які вимоги висувають до тестових завдань?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 13:10, 14 квітня 2015 (EEST)

Доброго дня,Марина Євгенівна! Моя відповідь на Ваше запитання:

Тестування — це метод педагогічної діагностики, за допомогою якого вибір поведінки, що презентує передумови чи результати навчального процесу, повинен максимально відповідати принципам зіставлення, об'єктивності, надійності та валідності вимірів, повинен пройти опрацювання й інтерпретацію й бути прийнятним для застосування в педагогічній практиці.

Педагогічний тест — це інструмент, що призначений для вимірювання ступеня навченості учня, який складається з системи тестових завдань, стандартизованої процедури проведення, обробки та аналізу результатів. Тестове завдання-складова частина тесту, що відповідає вимогам до завдань у тестовій формі та пройшла обов’язкову перевірку статистичних властивостей. Тестові завдання повинні відповідати певним вимогам: •однозначність завдань - текст тестового завдання не повинен допускати вільного трактування. Особа, яка тестується, не повинна замислюватися, в якому сенсі трактується сформульоване у тестовому завданні судження; •однозначність відповідей - повинна бути виключена можливість багатозначних відповідей; •відповідність вивченому навчальному матеріалу - не можна включати в тестове завдання відповіді, які на момент тестування особа, яка тестується, не може обґрунтувати; •підбор варіантів відповідей (дистракторів) - неправильні відповіді повинні конструюватися на основі типових помилок та повинні бути правдоподібними; •унікальність - питання не повинні повторювати формулювань підручника. Тестові завдання з характеру формування відповідей розподіляються на завдання закритої, відкритоїта комбінованої форм. У завданні закритої форми особа робить вибір з запропонованого їй готового переліку варіантів відповідей. У завданні відкритої форми особа сама генерує відповідь і додає її у поле тесту за допомогою клавіатури. Комбіновані форми складаються з елементів закритої та відкритої форм. За допомогою тестів досягнень і дидактичних тестів здійснюються: діагностування успішності учнів школи за чверть, півріччя тощо; діагностування якості знань учнів за предметами за навчальний період; діагностування результатів діяльності педагогів школи; діагностування успішності класу; діагностування динаміки успішності учня. Важливими критеріями методів визначення (вимірювання) навченості є дієвість (валідність), надійність та ефективність їх результатів. Саме цими критеріями користуються більшість вчених-тестологів. Тестування у педагогіці виконує три основні взаємопов'язані функції: діагностичну, навчальну і виховну: •Діагностична функція полягає у виявленні рівня знань, умінь, навичок учня. Це основна і найочевидніша функція тестування. За об'єктивністю, широтою і швидкістю діагностування, тестування перевершує всі інші форми педагогічного контролю. •Навчальна функція тестування полягає в мотивуванні учня до активізації роботи із засвоєння навчального матеріалу. Для підсилення навчальної функції тестування можуть бути використані додаткові заходи стимулювання учнів, такі як: роздача викладачем зразкового переліку питань для самостійної підготовки, наявність в самому тесті навідних запитань і підказок, спільний розбір результатів тесту . •Виховна функція проявляється в періодичності і неминучості тестового контролю. Це дисциплінує, організує і спрямовує діяльність учнів, допомагає виявити і усунути прогалини у знаннях, формує бажання розвинути свої здібності. витримані вимоги до їх змісту. 1. Стандартизація умов і результатів. Використання тестових методик не залежить від кваліфікації користувача, однак для підготовки компетентного висновку (інтерпретації) за комплексом тестів слід залучити кваліфікованого фахівця. 2. Оперативність і економічність. Будова тесту охоплює серію коротких завдань, виконання кожного у часі триває не більше півхвилини, а тест займає не більше години (у шкільній практиці - один урок). Тестування одночасно проходить група досліджуваних. 3.Кількісно диференційований характер оцінювання. Застосування шкали і стандартизованість тесту уможливлюють їх розгляд як вимірювального інструменту, що кількісно оцінює вимірювані властивості. Кількісний характер тестових результатів дає змогу застосувати під час тестування добре розроблений апарат психометрики, що допомагає оцінити ефективність тесту на вибірці досліджуваних у певних умовах. 4.Складність завдань. Професійно зроблений тест складається із завдань, що мають оптимальний рівень труднощів. Середньостатистичний досліджуваний набирає приблизно 50% з максимально можливої кількості балів. Цього досягають за рахунок попередніх іспитів - психометричного експерименту, пілотного дослідження. Якщо у його процесі з'ясовують, що із завданням справляється приблизно половина досліджуваних, таке завдання визнають вдалим і залишають у тесті. 5.Надійність.Методика (тест) має точно відображати психодіагностичне вимірювання, а його результати повинні бути стійкі до дії сторонніх випадкових факторів, наприклад емоційного стану або втоми (якщо вони не є досліджуваними характеристиками), освітленості, температури, інших особливостей приміщення, у якому проводиться дослідження вмотивованості досліджуваних на обстеження тощо. У широкому розумінні надійність тесту - це характеристика того, якою мірою виявлені у досліджуваних відмінності за тестовими результатами є відображенням дійсних відмінностей, а якого - наслідком випадкових помилок.--Кузьменко Світлана Петрівна (обговорення) 00:52, 13 травня 2015 (EEST)

Проведення та перевірка модульного контролю

Доброго дня! Переходимо до модульного контролю з актуальних проблем обдарованості. Дайте відповіді на запитання та тестові завдання: 1. У чому проявляється готовність педагога до роботи з обдарованими дітьми? 2. Які засоби є ефективними для формування й розвитку професійної готовності педагогічних працівників до роботи з обдарованими дітьми? 3. Потяг, прагнення, хист до певного виду діяльності, бажання дитини займатися ним — це: а) допитливість; б) талант; в) схильність. 4. До діапазону академічних здібностей не відносять: а) здібності до природознавчих наук; б) здібності до читання; в) образотворчі здібності. 5. Творчість — це: а) розумова й практична діяльність, результа¬том якої є створення оригінальних, непо¬вторних виробів, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей; б) схильність до занять певним видом діяль¬ності; в) здатність дитини до перетворення навко¬лишнього середовища й самої себе на основі засвоєння матеріальної й духовної культури.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 13:59, 16 березня 2015 (EET)

Доброго дня! Мої відповіді: 1.Готовність учителя до роботи з обдарованими учнями виявляється у високому рівні професійно-педагогічної компетентності спеціаліста до даного виду діяльності, що базується на сукупності спеціальних знань і вмінь та стійкому вмотивованому бажанні здійснювати цю діяльність. Зважаючи на це, нами визначені такі компоненти готовності вчителя до роботи з обдарованими учнями: позитивна мотивація; достатній рівень професійно-педагогічної компетентності; рефлексія і корекція.

З огляду на психологічні,фізіологічні, дидактичні та інші особливості навчання й розвитку обдарованих дітей,підготовка вчителя до роботи з обдарованими дітьми передбачає: •наявність знань про те, що таке обдарованість та обдаровані діти, у чому особливості їхнього навчання й розвитку;•навчання основних організаційних форм, психологічних і дидактичних методів практичної роботи з обдарованими дітьми;•використання різних форм, методів, прийомів виявлення, навчання й розвитку обдарованих дітей у різних (часом нестандартних) умовах;•особистісне ставлення до обдарованого (як і до будь-якого іншого) учня не як до об’єкта педагогічного впливу, а як до суб’єкта спільно конструйованої педагогічної взаємодії, під час якої відбувається навчання й розвиток учнів. У педагогічному колективі до вчителя, його професійних та особистісних рис і якостей висуваються такі вимоги:•педагогічна майстерність;•педагогічна тактовність;•висока теоретична підготовка;•методична діяльність;•наявність особистої педагогічної концепції;•толерантність і доброзичливість;•творчі здібності;•володіння іноземними мовами; •робота в мережі Інтернет. Для роботи з обдарованими від учителя вимагається :загальна професійна підготовка, предметні, високий рівень професійної компетентності в контексті системи пошуку, підтримки та розвитку особистості; наявність професійно важливих особистісних якостей (необхідного рівня інтелектуального розвитку, адекватної самооцінки, творчого особистого світогляду, доброзичливості та об’єктивності при оцінюванні діяльності учнів, почуття гумору, неупередженості, впевненості, енергійності); особлива витривалість нервово-психічної системи, емоційна стабільність; вміння розпізнавати ознаки обдарованості в інтелектуальній діяльності, творчих проявах, художній майстерності, спілкуванні, руховій сфері та заохочувати своїх учнів; уміння залучати до виявлення та розвитку обдарованості учня батьків, однолітків, створюючи з їх допомогою сприятливе середовище для розвитку здібностей та обдарувань учня; почуття великої відповідальності за результати роботи з обдарованими учнями; безперервне підвищення рівня професійно-педагогічної компетентності для поліпшення результативності роботи з обдарованими учнями. Якості, якими має володіти вчитель для роботи з обдарованими дітьми: 1.Бути доброзичливим і чуйним; 2. Розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси; 3. Мати високий рівень інтелектуального розвитку; 4. Мати широке коло інтересів; 5. Бути готовим до виконання різноманітних обов’язків, пов’язаних з навчанням обдарованих дітей; 6. Мати педагогічну та спеціальну освіту; 7. Мати живий та активний характер; 8. Володіти почуттям гумору; 9. Виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів і до постійного самовдосконалення; 10. Мати творчий, можливо, нетрадиційний особистісний світогляд; 11. Бути цілеспрямованим і наполегливим; 12. Володіти емоційною стабільністю; 13. Уміти переконувати; 14. Мати схильність до самоаналізу.

2.

3.В) 4.Б) 5.А--Кузьменко Світлана Петрівна (обговорення) 00:51, 16 травня 2015 (EEST)