Відмінності між версіями «Воронізька фортеця»

Поточна версія на 16:03, 22 червня 2016

Повна наза пам'ятки історії та культури

Воронізька фортеця

Місцезнаходження

смт.Вороніж, Шосткинський район, Сумська область

Опис

Герб часів козацтва

Вороніж – дуже давне поселення, яке існувало ще за часів Київської Русі. Перша згадка про нього міститься в Іпатіївському літописі під 1177р( перша згадка про Москву-1147р), точна дата заснування невідома.

Підтвердженням того, що поселення існувало ще за часів язичництва, є знахідка в центрі Воронежа голови кам’яного ідола, яка наразі знаходиться в шкільному історичному музеї. Цей кумир давніх часів—один з небагатьох, що збереглися на території України.

Голова кам’яного ідола

Виникло поселення якраз посередині важливого шляху, що з’єднував значні на той час міста – Глухів і Новгород-Сіверський. XII-XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель. Поза сумнівом, основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі в спадок робило їх повновладними господарями, незалежними від Києва. Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоуспадкування та княжі усобиці.

У процесі децентралізації виділяються Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства. Місцеві князі реформують державний апарат, створюють власні збройні сили - дружини. Князівства тепер поділяються на волості, куди князем призначалися посадники. Вороніж відносився до Чернігівського князівства, а після його поділу—до Новгород-Сіверського.

У ті часи всі населені пункти поділялись на 2 типи:

1. «Гради»(«городи», «городища») – поселення, обгороджені фортечним муром, тобто, які мали фортецю.
2. Поселення, які не мали «городища» - звичайні села .

Доказом того, що в ті часи Вороніж був значним поселенням і, власне, «градом» є те, що в часи феодальних війн між князями, деякі з них саме тут переховувались від ворогів, навіть з далекої Рязані. Про вигляд тогочасної фортеці ніяких відомостей не збереглося. У 1239 р Вороніж,як і інші міста нашого краю, був знищений монгольськими ордами хана Батия і після цього довгий час, імовірно, не існував, хоча ще під 1283 р є літописна згадка про « воронізькі ліси».

Приблизний вигляд Воронізької фортеці

Історія

Друге життя Воронізька фортеця набула з відновленням селища в кінці ХVІ- поч. ХVІІ ст. і проіснувала до кінця ХVІІІ ст. Це був час зародження й розквіту українського козацтва, багатьох народних повстань проти іноземного поневолення, найбільшим із яких була Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького, а також період розбрату й громадянської війни, який відомий під назвою «Руїна», і весь період існування українсько-козацької держави – Гетьманщини, від її народження у 1649 р. до знищення російським царатом у кінці ХVІІІ ст. Про Воронізьку фортецю в цей час вже є достовірні відомості й навіть словесний опис краєзнавця й письменника, нашого великого земляка, воронежця Пантелеймона Куліша, який він склав за спогадами місцевих старожилів, у його історичному романі «Михайло Чарнишенко или Малороссия восемьдесят лет назад»(рос-ред.): «Крепость эта… обведена была высоким земляным валом с двойным частоколом и пушками. Она при хорошем гарнизоне в военное время могла считаться значительным пунктом, потому что облита была вокруг водою, и только в одном месте, вправо от Кролевецкой дороги соеденялась с твёрдою землёю узким перешейком, который перерезан был глубоким рвом, утыканным на дне и по бокам крепкими дубовыми кольями.»

Сама фортеця займала площу по периметру сучасної кільцевої вулиці Садової, мала 3 брами – Глухівську (головна), Кролевецьку і Н-Сіверську, фортечна стіна була дерев’яною, брами й бойові башти — кам’яними, з підвалів Миколаївської церкви в різні боки вели підземні ходи, що виходили далеко за межі селища.

В 1654р. Вороніж став сотенним містечком Ніжинського козацького полку Гетьманщини. Відтоді Воронізька козацька сотня існувала до 1781 року. У період «Руїни» в 1663-64 рр. відбувся похід польського короля Яна ІІ Казиміра й українського правобережного гетьмана Павла Тетері на Лівобережжя. Тетеря хотів за допомогою Польщі об’єднати під своєю владою розколоту Гетьманщину під загальним верховенством Речі Посполитої.

Ядра

У вир цих подій потрапив і Вороніж. З 18 лютого 1664 року на його околицях почались бойові зіткнення польських і московських військ , а 21 лютого відбулась вирішальна битва, де польська армія коронного гетьмана Стефана Чарнецького розбила московську рать Георгія Ромоданівського, при цьому Воронізька фортеця була взята штурмом і спалена.

Свідком тих подій є гарматні ядра й картеч, які знаходять на городах, у середині периметру бувшої фортеці.

Після цих подій, на час відбудови містечка і фортеці, указом московського царя Олексія Михайловича воронежці на 20(у деяких джерелах 10) років звільнились від сплати податків, а Воронежу надавалось Магдебурське право і з’явилась ратуша. Керував відбудовою містечка й фортеці воронізький сотник Савва Прокопович. Під час Північної війни, 3-4 листопада 1708 р. в воронізькій фортеці перебував російський цар Петро I. Саме тут він отримав звістку від О. Меншикова про знищення Батурина. Навесні 1709 року козаки зустрічали тут фастівського полковника Семена Палія, що повертався з заслання до Сибіру. Бували в містечку й гетьмани України Іван Скоропадський і Данило Апостол, а також народний месник Семен Гаркуша.

Час іде і все змінює. Після чергової, переможної для Росії війни з турками 1768-74рр., ймовірність нападів Туреччини і Кримського ханства з глибоким проникненням в Україну зникла і всі фортеці півночі і центру Наддніпрянщини втратили своє стратегічне значення і за указом російської імператриці Катерини II повинні бути знесені. Частина цегли і каміння з брам і башт воронізької фортеці були використані при побудові кам’яної Михайлівської церкви, все інше розтягло місцеве населення.

Так в кінці XVIII ст. припинила своє існування наша фортеця. Ось як про це з болем писав П.Куліш: «Но где теперь эта крепость и эти ворота, и та интересная по своей форме башня?...Вас, почтенные земляки мои, должен я упрекнуть в истреблении этой почётной древности… разбирая те камни, они вырывали самые красноречивые листы из истории своих предков».

Пройшло два століття й у 1977 р. урочисто було відзначено 800-ліття селища Вороніж з карнавальною ходою і феєрверком. До цієї дати були випущені пам’ятні значки й побудовано фортецю-пам’ятник древньому Воронежу. При плануванні землі перед будівництвом було знайдено величезний камінь, який, імовірно, лежав у підмурку Глухівської брами Воронізької фортеці/

Минуле й зараз інколи нагадує про себе. Ще на початку 70-х рр. XX ст. при будівництві універмагу і будинку побуту були віднайдені зруйновані підземні ходи древньої Воронізької фортеці. І в наш час інколи навесні провалюється земля на місці цих ходів, навіть на подвір’ї нашої школи. Останній такий провал стався у березні 2015р.

Фотогалерея

Провали у підземні ходи під фортецею	Частина валу фортеці
Сучасний вигляд фортечного валу	Стилізована фортеця-пам’ятник

Джерела

1. П.Куліш «Михайло Чарнишенко или Малороссия восемьдесят лет назад».
2. Віктор Терлецький «Православний Вороніж».
3. О.Лазаревський «Полк Ніжинський» 1893р. В.Кириєвський «Воронізька сотня 1654-1781рр.»
4. Тарас Чухліб ««Руїна» Гетьманщини чи боротьба за утвердження Української козацької держави».

Посилання

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Сурело Сергій Павлович