Відмінності між версіями «Соціально-гуманітарний кредитний модуль Ляшенко Ю.С.»
(→Проведення та перевірка модульного контролю) |
(→Проведення та перевірка модульного контролю) |
||
| (не показані 10 проміжних версій 2 учасників) | |||
| Рядок 996: | Рядок 996: | ||
---- | ---- | ||
Ваші відповіді: | Ваші відповіді: | ||
| − | # | + | #Освіта протягом життя в усьому світі й особливо в розвинених країнах стає усе більш важливою сферою освітніх послуг. На сьогодні існують наступні три основні форми освіти: формальна освіта – початкова, загальна середня освіта, середня професійна освіта, вища освіта, освіта після закінчення ВНЗ (аспірантура й докторантура), підвищення кваліфікації й перепідготовка фахівців і керівників з вищою і середньою професійною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки; неформальна освіта – професійно спрямовані й загальнокультурні курси навчання в центрах освіти дорослих, у лекторіях товариства „Знання”, по телебаченню, на різних курсах інтенсивного навчання; інформальна освіта є загальним терміном для освіти за межами стандартного освітнього середовища – індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя, реалізується за рахунок власної активності індивідів в оточуючому культурно-освітньому середовищі; спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі, засоби масової інформації тощо. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві чинники свого розвитку.--[[Користувач:Ляшенко Юлія Сергіївна|Ляшенко Юлія Сергіївна]] ([[Обговорення користувача:Ляшенко Юлія Сергіївна|обговорення]]) 12:24, 5 жовтня 2016 (EEST) |
| − | # | + | |
| + | #Одним із перспективних шляхів оновлення і розвитку вітчизняної | ||
| + | освітньої системи є впровадження елементів відкритої освіти, яка має | ||
| + | значний потенціал для забезпечення випереджального розвитку вітчизняної | ||
| + | освітньо-наукової системи в контексті глобальних соціально-економічних | ||
| + | тенденцій. Про впровадження елементів відкритої освіти, зокрема, йшлося у | ||
| + | Посланні Президента України до Українського народу (2010), у якому було | ||
| + | прямо поставлено завдання: «освітня система України повинна стати на шлях | ||
| + | запровадження принципів відкритої освіти» | ||
| + | 28 | ||
| + | . | ||
| + | Відкрита освіта – збірний термін, що позначає різні види освітньої | ||
| + | діяльності, у яких знання, ідеї і важливі аспекти методики та організації | ||
| + | навчання і викладання вільно поширюються і використовуються за | ||
| + | допомогою інформаційно-комунікаційних технологій29 | ||
| + | . | ||
| + | Впровадження відкритої освіти з початку 2000-х років у багатьох | ||
| + | країнах є однією з визначальних тенденцій розвитку системи передусім | ||
| + | вищої освіти та освіти дорослих. Про це свідчать як об’єктивні зміни у | ||
| + | навчальних закладах і навчальному процесі, так і дедалі більша увага до | ||
| + | відкритої освіти з боку урядів і міжнародних установ, освітніх та наукових | ||
| + | інституцій, благодійних фондів, громадських організацій, міжурядових та | ||
| + | міждержавних інституцій, включно з Організацією Об’єднаних Націй. | ||
| + | З моменту рішення Массачусетського інституту технологій, ухваленого | ||
| + | 2001 року | ||
| + | 30 | ||
| + | , щодо надання відкритого доступу до всіх своїх навчальних | ||
| + | матеріалів минуло лише трохи більше 10 років, а принципи відкритої освіти | ||
| + | дедалі більше стають стандартом освітньої діяльності. Масштабні ініціативи | ||
| + | зі впровадження елементів відкритої освіти сьогодні втілюються у десятках | ||
| + | країн, серед яких як лідери, такі як США і Великобританія, так і держави, що | ||
| + | прагнуть максимально швидко подолати відставання в освітній та науковій | ||
| + | сферах – зокрема, КНР і В’єтнам (останній 2006 року де-факто зробив | ||
| + | відкриту платформу створення та обміну навчальними і освітніми | ||
| + | матеріалами Connexions31 загальнонаціональним стандартом вищої освіти). | ||
| + | Відкрита освіта: соціально-політичні і техніко-організаційні складові | ||
| + | Відкрита освіта сьогодні перебуває на етапі бурхливого розвитку. З | ||
| + | огляду на це, а також на різноплановість аспектів відкритої освіти, | ||
| + | природним є співіснування багатьох, часом конкурентних, розумінь цього | ||
| + | поняття. | ||
| + | Ці різнопланові аспекти і відповідні різнорідні тлумачення можна | ||
| + | поділити на дві великі групи. По-перше, це ідеологічні, соціальні і політичні | ||
| + | складові. Головним у них є наголос на тому, що освіта – це суспільне благо, а | ||
| + | відтак безперешкодно отримувати освіту має право кожен член суспільства, | ||
| + | незалежно від раси, етнічної належності, статків, місця проживання тощо. | ||
| + | Тобто головною метою для цієї соціально-політичної складової відкритої | ||
| + | освіти є демократизація освіти, підвищення ступеня її доступності – у першу | ||
| + | чергу для представників соціальних груп, які з різних причин досі такого | ||
| + | доступу не мають чи перебувають у дискримінованому становищі. З | ||
| + | очевидних причин, для нашої країни цей аспект не є найактуальнішим: | ||
| + | Конституція України закріплює право усіх громадян на отримання освіти, і | ||
| + | цей принцип в цілому успішно реалізується, про що свідчать високі за | ||
| + | світовими стандартами показники охоплення населення і середньою, і вищою | ||
| + | освітою. | ||
| + | Друга головна складова поняття відкритої освіти наголошує на | ||
| + | організаційних і технологічних аспектах цього явища. Саме вона є для | ||
| + | вітчизняної системи освіти найбільш значущою, відкриваючи значні | ||
| + | можливості для оновлення і розвитку, підвищення якості освіти і | ||
| + | ефективності навчального процесу. Особливо значним є позитивний | ||
| + | потенціал впровадження елементів відкритої освіти у вищій освіті та освіті | ||
| + | дорослих, хоча суттєвий позитивний потенціал є і для середньої освіти. У | ||
| + | середній освіті підходи та інструменти відкритої освіти у першу чергу здатні | ||
| + | дієво сприяти у поліпшенні становища із забезпеченням сучасними | ||
| + | навчальними матеріалами та у забезпеченні можливостей обміну досвідом | ||
| + | між педагогами. Щодо освіти дорослих (освіта протягом життя), то реалізація | ||
| + | потенціалу відкритої освіти може стати запорукою розбудови в Україні нової | ||
| + | сучасної індустрії, здатної відіграти велику роль у поліпшенні соціального | ||
| + | клімату і якості трудових ресурсів та у створенні значної кількості нових | ||
| + | робочих місць. | ||
| + | --[[Користувач:Ляшенко Юлія Сергіївна|Ляшенко Юлія Сергіївна]] ([[Обговорення користувача:Ляшенко Юлія Сергіївна|обговорення]]) 12:17, 5 жовтня 2016 (EEST) | ||
| + | |||
==== Консультації ==== | ==== Консультації ==== | ||
| Рядок 1009: | Рядок 1079: | ||
---- | ---- | ||
Ваші відповіді: | Ваші відповіді: | ||
| − | + | ||
| − | + | ----За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації. В ній має бути визначений генеральний напрям прилучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму. | |
| − | ---- | + | Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо. |
| − | ---- | + | Окремі елементи української стратегії освіти (але не як цілісний соціальний феномен) наявні в керівних освітніх документах, насамперед у законах «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», в «Національній доктрині розвитку освіти» тощо. Так, у преамбулі до закону України «Про освіту» зазначено, що метою освіти є «всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями». Вважаємо, що це не повне визначення необхідної стратегічної мети української освіти. |
| + | Річ не лише в тім, що не визначено етапів реалізації відповідних освітніх завдань щодо вдосконалення життя країни в матеріальній, соціальній і духовній сферах. У зазначеній меті відсутнє завдання по вирішенню, завдяки розвитку освіти, низки надзвичайно важливих для майбутнього України проблем. Серед них: наукового прориву, зміни демографічної та екологічної ситуації, визначення шляхів демократизації освіти, а, відповідно, й країни, виховання національної свідомості населення тощо. | ||
| + | --[[Користувач:Ляшенко Юлія Сергіївна|Ляшенко Юлія Сергіївна]] ([[Обговорення користувача:Ляшенко Юлія Сергіївна|обговорення]]) 13:22, 5 жовтня 2016 (EEST) | ||
| + | ----Процес упровадження нової парадигми освіти надзвичайно складний і суперечливий, оскільки, по-перше, він може бути успішним лише за умови зміни традиційного мислення, а також стереотипів і переконань щодо стану освітнього процесу. А напрацьовані віками принципи навчання і виховання зрушити з місця і замінити новими дуже і дуже не просто. Ніщо так важко не змінюється як історично набуті традиції. | ||
| + | По-друге, реалізація нової парадигми освіти потребує значних матеріально-фінансових затрат. Новій школі потрібна нова управлінська система, нові програми і методики та навчальна література. Іншою ніж тепер має бути шкільна навчальна база: з електронними підручниками, сучасною оргтехнікою, різноманітними засобами оздоровлення дітей, їх психологічного розвантаження тощо. | ||
| + | --[[Користувач:Ляшенко Юлія Сергіївна|Ляшенко Юлія Сергіївна]] ([[Обговорення користувача:Ляшенко Юлія Сергіївна|обговорення]]) 13:22, 5 жовтня 2016 (EEST) | ||
| + | З традиційного навчання потрібно зберегти класно - урочну систему.--[[Користувач:Ляшенко Юлія Сергіївна|Ляшенко Юлія Сергіївна]] ([[Обговорення користувача:Ляшенко Юлія Сергіївна|обговорення]]) 13:22, 5 жовтня 2016 (EEST) | ||
| + | |||
Доброго дня, Шановні колеги! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Освіта як цінність". На Вашу думку, що таке освіта? У чому ж полягає цінність освіти?З повагою Людмила Олександрівна Рідченко. | Доброго дня, Шановні колеги! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Освіта як цінність". На Вашу думку, що таке освіта? У чому ж полягає цінність освіти?З повагою Людмила Олександрівна Рідченко. | ||
| Рядок 1018: | Рядок 1095: | ||
---- | ---- | ||
Ваші відповіді: | Ваші відповіді: | ||
| − | |||
| − | |||
| + | #Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення. Процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.[1] | ||
| + | |||
| + | Також дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань. | ||
| + | |||
| + | Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта — процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення — це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину — накопичене знання, цінності та навички — від одного покоління іншому «між поколіннями». В останні десятиліття в країнах Заходу набула широкого розповсюдження наукова експертиза у сфері освіти, яка здійснюється у формах «педагогічного аудиту», «психолого-педагогічної експертизи», «комплексної гуманітарної експертизи» тощо[2] | ||
| + | |||
| + | У повсякденному розумінні освіта крім усього іншого передбачає і, в основному, обмежена навчанням учнів учителем. Воно може полягати в навчанні читання, письма, математики, історії та інших наук. Викладачі з вузьких сфер, таких як астрофізика, право, географія або зоологія, можуть навчати тільки даному предмету, звичайно в університетах та інших вишах. Існує також викладання фахових навичок, наприклад, водіння. Крім освіти в спеціальних установах існує також самоосвіта, наприклад, через Інтернет, читання, відвідування музеїв або особистий досвід.--[[Користувач:Ляшенко Юлія Сергіївна|Ляшенко Юлія Сергіївна]] ([[Обговорення користувача:Ляшенко Юлія Сергіївна|обговорення]]) 10:52, 1 листопада 2016 (EET) | ||
| + | Освіта прискорює процес розвитку й становлення людини як особистості, суб'єкта, забезпечує формування її духовності, світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних принципів. Вона покликана допомогти суб'єкту увійти в культуру, освоїти її цінності й успішно діяти в культурному бутті; її завданням є формування суб'єкта, здатного побачити проблеми, суперечності цього світу, розпредметити його, знайти нові комбінації відомих елементів і своєю діяльністю створити відсутні елементи, для того, щоб інсайт, творче осяяння породило нову культурну реальність, діяльність зі створення культурних цінностей[3]. | ||
| + | |||
| + | Освіта є одним із найбільш оптимальних способів входження людини у світ науки та культури, оскільки саме в процесі здобування освіти людина засвоює культурні цінності[3].--[[Користувач:Ляшенко Юлія Сергіївна|Ляшенко Юлія Сергіївна]] ([[Обговорення користувача:Ляшенко Юлія Сергіївна|обговорення]]) 10:52, 1 листопада 2016 (EET) | ||
| + | |||
==== Проведення та перевірка модульного контролю ==== | ==== Проведення та перевірка модульного контролю ==== | ||
Доброго дня, Шановні колеги! На сьогоднішньому занятті ваше завдання полягає у наступному: Вам потрібно перейти за наступним посиланням [https://docs.google.com/forms/d/1U_kIbCGiJa2TtCgWoMQobJ0yabJ7nksuYRAVUpnqPR0/viewform Проведення та перевірка модульного контролю],ознайомтесь з запитаннями та дайте на них відповіді. Бажаю успіхів! | Доброго дня, Шановні колеги! На сьогоднішньому занятті ваше завдання полягає у наступному: Вам потрібно перейти за наступним посиланням [https://docs.google.com/forms/d/1U_kIbCGiJa2TtCgWoMQobJ0yabJ7nksuYRAVUpnqPR0/viewform Проведення та перевірка модульного контролю],ознайомтесь з запитаннями та дайте на них відповіді. Бажаю успіхів! | ||
| Рядок 1030: | Рядок 1116: | ||
--[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:00, 3 жовтня 2016 (EEST) | --[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 10:00, 3 жовтня 2016 (EEST) | ||
| + | ---- | ||
| + | Доброго дня, Юлія Сергіївна! Переглянула всю Вашу роботу в модулі. Дякую за активну участь у роботі над матеріалом. Але нажаль зарахувати Вам соціально-гуманітарний модуль неможу, адже Ви не опрацювали тематичну дискусію №2. | ||
| + | --[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 07:43, 1 листопада 2016 (EET) | ||
| + | ---- | ||
| + | Доброго дня, Юлія Сергіївна! Переглянула вашу роботу в модулі, дякую за відповіді. Ви дали відповіді на всі запитання, тому я зараховую Вам соціально-гуманітарний модуль. | ||
| + | |||
| + | --[[Користувач:Рідченко Людмила Олександрівна|Рідченко Людмила Олександрівна]] ([[Обговорення користувача:Рідченко Людмила Олександрівна|обговорення]]) 20:10, 1 листопада 2016 (EET) | ||
Поточна версія на 21:14, 1 листопада 2016
Зміст
Інтерактивні практичні заняття
Доброго дня, Юлія Сергіївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №1 Філософія і соціологія освіти. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:
- Обґрунтуйте, чому необхідне філософське дослідження освіти?
- Визначте основні завдання філософії та соціології освіти?
З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:21, 25 квітня 2016 (EEST)
Ваші відповіді:
- Вперше термін «філософія освіти» використано 1913 р., в американській енциклопедії. Але глибоке теоретичне дослідження освітянських проблем розпочалося працею англійця Р. Петерса «Філософія освіти» (1973). З тих пір філософія освіти на Заході набула бурхливого розвитку. Причиною того стала криза освіти, яка наприкінці ХХ ст. визнана ООН однією з найзагрозливіших глобальних проблем людства. Отже, нагальним постав пошук методів і засобів виходу освіти з кризової ситуації та визначення її перспектив.
Звернемо увагу й на те, що у цьому складному та суперечливому процесі особливу роль відіграє філософія. Визначимо, чому це так. По-перше, лише філософія в змозі узагальнити всі знання про освітній процес і звести їх у систему, хоча освіту досліджує багато наук: педагогіка, психологія, соціологія і т. ін. Це дуже виразно продемонстрував американський науковець А. Азімов у праці «Вид у височині». В ній він пояснив, що в пошуках відповідей на різноманітні запитання про буття працює безліч представників різних наук (яких більше 2,5 тис.). Вони, заклопотані справами на власних ділянках, і не в змозі з’ясувати чим займаються сусіди. Це робить і узагальнює філософія, бо лише в неї таке призначення. Ось чому лише завдяки філософії можна зробити загальні висновки зі стану освіти на даний період і намітити шляхи її вдосконалення. По-друге, нині філософія, формуючи загальну картину освіти, тим самим здатна розкрити в повноті її функціональний прояв в інформаційному суспільстві. Завдяки філософському поясненню місця і ролі освіти в наш час, стає зрозумілою її провідна роль в усіх сферах існування людства, його матеріальному, соціальному та духовному розвитку. Філософія також переконливо доводить, що освіта є дійовим засобом вирішення решти глобальних проблем сучасності: війни та миру, екології, продовольства, техногенних загроз тощо. Крім того, філософський аналіз освіти свідчить, що без подальшої демократизації та гуманізації суспільне життя безперспективне, оскільки воно втрачає сенс свого існування. По-третє, філософія витупає в системі досліджень освіти окремими науками загальною методологічною основою. Всі причетні до цього науки (педагогіка, психологія, політологія, соціологія тощо) напрацьовують свої методи, але вони не охоплюють увесь освітній процес. Це завдання філософського сприйняття світу. По-четверте, як не дивно, але до цих пір важливим завданням філософії залишається остаточне з’ясування суті та змісту самого поняття «філософія освіти». Виявляється, що її тлумачень є багато і однозначна оцінка відсутня. Причиною тут є багато вимірність самої освіти. Адже вона є: 1) процесом формування людини; 2) загальнолюдською цінністю; 3) результатом шкільної діяльності; 4) засобом кардинальних змін суспільного життя; 5) соціальною системою, що здатна до саморозвитку тощо. --Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 15:36, 25 квітня 2016 (EEST)
- Сучасна цивілізація упродовж ХХ та початку ХХІ століть вийшла на нові горизонти розвитку, базою якого є парадигма неперервної освіти упродовж життя, перехід до суспільства знань, та поява homo educatus – людини освіченої. На новому історичному етапі, у часовому вимірі початку третього тисячоліття філософія освіти набуває важливого значення в осягненні творчого феномену освіти.
Філософія освіти – галузь філософії, що досліджує ідею освіти та її сутність, як соціокультурного феномену відтворення та розвитку суспільства; визначення цілей, цінностей, ідеалів освіти і освіченості;результатів освіти та критеріїв їх оцінки. Філософія освіти бере початок з історії філософії, загальної та соціальної філософії та має тісний зв’язок з іншими галузями філософії –філософією науки, філософією культури, логікою, онтологією, етикою тощо. В українській філософській думці питання єдиної філософської парадигми освіти не ставиться, навпаки пропонується враховувати наявність міжпарадигмального освітнього простору, як явища характерного не тільки для трансформаційних, а й суспільств у яких домінують ліберальні цінності. На думку В. Г. Кременя, предметом дослідження філософії освіти є цілі, цінності, ідеали освіти в сучасному суспільстві, їхнє співвідношення з технологіями і практичними засобами, а також аналіз результатів та критеріїв їхньої оцінки. При цьому відомий вчений зазначає, що у зазначеному контексті утворюється суперечлива система, аналіз якої виявляє дисгармонійність, неузгодженість і неадекватність компонентів системи. В. Андрущенко та В. Лутай у статті, що опублікована в “Енциклопедії освіти” запропонували розглядати концепцію філософії освіти через “певну систему принципів”: • постійну конкуренцію (суперечностей) “між двома протилежними тенденціями –індивідуальною і колективістською”; • подолання однобічного підходу у розумінні проблем суспільного розвитку; • діалектичне зведення протилежностей в нескінченності до розв’язання їх загальної сутності; • нової діалектики тобто розв’язання суперечностей “діалоговими методами”. Відтак можемо переконатися, що предметне поле філософії освіти залишається дискусійним. Загалом українські філософи продовжують працювати над виробленням концептуального бачення філософії освіти. Можна виділити такі основні завдання філософії освіти: • аналіз й осмислення сучасного стану систем освіти та дослідження спрямованості стратегічних змін у сфері освіти; • вивчення способів систематизації й структуризації педагогічних знань та виявлення найбільш оптимальних критеріїв і способів структуризації педагогічного знання. Філософія освіти як тематичний розділ філософського знання являє собою рефлексію над сутністю, змістом, цілями освіти через призму уявлень про людину, що склалися в тих чи інших історично визначених філософських течіях, напрямах, концепціях. Сучасна філософія освіти орієнтує не на вивчення “основ наук”, що було притаманно класичній педагогіці, а на оволодіння різними способами діяльності, що відкриває можливості для реалізації внутрішніх ресурсів особистості. Тільки у такому тлумаченні освіта сприятиме розвитку творчого стратегічного мислення, свободи і відповідальності людини, а не змушуватиме оволодіти певним набором знань, навичок і вмінь. Освіта — багатозначне поняття. Насамперед — це визначальний компонент культури, що забезпечує спадкоємність та відтворення нагромаджених знань, досвіду, традицій. У цьому контексті освіту можна розглядати і як процес навчальної та вихов¬ної діяльності, і як результат цього процесу. Причому освіта — це не просто діяльність, а діяльність в особливий спосіб організована, з певною ієрархією ролей і нормативним регулюванням. Освіта як результат такої діяльності — це засвоєння систематизованих знань, умінь, навичок, розвиток особистості. Результати можуть бути реальними — фактична освіченість, рівень знань, якості особистості — і формальними — наявність атестата, посвідчення, диплома, що засвідчують факт закінчення навчального закладу, захист дисертації тощо. Освіта — це також канал інформації в інформаційній системі, один з чинників прогресу. Отже, освіта є складним соціальним феноменом, і вивчає цей феномен багато наук. Вітчизняна наука найбільшу увагу приділяє вивченню змісту, мети та організації освітньої діяльності, методів та процедур навчання, системи управління тощо. Соціологія освіти — галузь соціології, що вивчає освіту як соціальний інститут, її функції в суспільстві і взаємозв’язок з іншими соціальними інститутами, освітні установи як соціальні організації, соціальну політику у сфері освіти. Освіта буває формальною і неформальною. Формальна освіта передбачає наявність спеціальних установ, шкіл для здійснення процесу навчання, а також підпорядкування його певним офіційним приписам, які втілюють культурні стандарти, політичні настанови відповідного суспільства. Під неформальною освітою розуміють стихійне, несистематизоване засвоєння індивідуальних знань і навичок у процесі спілкування із соціальним оточенням — друзями, знайомими, колегами — у процесі самовдосконалення, індивідуального залучення до культурних цінностей, засвоєння інформації з книжок, періодичних видань, радіо, телебачення тощо. Неформальна освіта відіграє неабияку роль у соціалізації особистості, але вона є допоміжною стосовно формальної освіти. Соціологія вивчає насамперед формальну освіту. Об’єктом соціології освіти є те соціальне середовище, де функціонують інституційні й не інституційні освітні організації, відбуваються процеси навчання та виховання, взаємодіють їх суб’єкти. Предметом соціологічного вивчення є освіта як соціальний інститут, як соціальна система, механізм взаємодії її з іншими складовими суспільства, його соціальною структурою. Щоб ліпше зрозуміти роль і місце інституту освіти в загальній системі суспільних відносин, слід коротко ознайомитися з еволюцією освіти, історією її розвитку. У первісному суспільстві освіта була складовою соціально-виробничих процесів. Не було ні шкіл, ні вчителів. Передавання знань, досвіду, культури здійснювали всі члени суспільства. Навчання дітей, залучення їх до трудового процесу починалося з 4—5 років. Хлопчиків навчали чоловіки, а дівчаток — жінки. Підлітки нарівні з дорослими брали участь у випасанні худоби, риболовлі тощо. Коли діти дорослішали, вони проходили церемонію «ініціації», тобто своєрідного посвячення в дорослі, демонструючи свою силу й трудові навички. З поглибленням поділу та спеціалізації праці, утворенням державності і появою соціальної нерівності починається поступова інституалізація освіти. Перші ознаки соціального інституту освіти з’являються вже в античному світі, коли діти багатих батьків здобували освіту в спеціальних учителів. Соціальні інститути освіти зароджуються у Стародавній Індії, Стародавньому Римі, де в школах за певну плату вчителі навчали дітей з аристократичних сімей граматики, філософії, музики, красномовства, юриспруденції, медицини тощо. Діти з інших родин, як правило, навчалися безпосередньо в процесі трудової діяльності. За таких умов визначальну роль у навчанні й вихованні дітей продовжувала відігравати сім’я. У середньовіччі освіта набирає більш організованого характеру, але існує ще в межах соціального інституту релігії. Християнська церква в Європі запроваджує цілу систему спеціальних навчальних закладів для підготовки осіб духовного стану. У Парижі, Оксфорді та інших містах виникають перші університети. Згодом культурно-освітні функції університетів розширюються, там починають навчати юриспруденції та медицини, опрацьовують перші наукові дослідження з математики, логіки, фізики. Але осві¬та була доступна лише дітям з багатих і «шляхетних» родин. Докорінно змінюється інститут освіти в індустріальному суспільстві ХІХ—ХХ ст. Ці зміни було зумовлено потребами науки, науково-технічного прогресу, змінами в культурі й житті людей. Освіта поступово стає доступною широким верствам населення. Поширюється мережа середніх і спеціальних шкіл, значно збільшується кількість вищих навчальних закладів. Неповна, а потім і повна середня освіта стає необхідною умовою отримання професії в основних галузях промисловості. Докорінно змінюється і сутність освіти. Якщо в доіндустріальний період її було орієн¬товано головним чином на збереження й відтворення культури, досвіду і знань попередніх поколінь, то в індустріальному суспільстві освіта стає активним елементом, ключовим чинником суспільного прогресу, культурних і соціальних змін. Освіта дає небачену раніше віддачу. Приріст національного доходу за рахунок капіталовкладень у сфері освіти досягає 40—50%. Сучасна освіта перетворилася на диференційовану, багатоступеневу систему, яка дає змогу людині постійно працювати і освоювати раніше набуті людством знання й навички. Вона стала визначальним чинником у процесі соціалізації особистості, формуванні її соціального статусу, який визначається передовсім престижністю професії. Здобута освіта значною мірою визначає дальшу кар’єру людини, її місце в житті. Соціологія вивчає освіту як відносно самостійну соціальну систему, метою котрої є систематичне навчання й виховання членів суспільства, орієнтоване на опанування ними певних професійних і наукових знань, моральних цінностей, умінь, навичок, норм поведінки, зміст яких визначається політичним устроєм суспільства, соціально-економічним рівнем його розвитку. Як самостійна галузь науки соціологія освіти сформувалася на рубежі ХІХ—ХХ ст. Ще Е. Дюркгейм, Д. Дьюї та інші соціологи того часу у своїх працях звертали увагу на необхідність спеціального аналізу проблем, що стосувалися ролі, призначення і функцій освіти. Сучасні вчені називають такі завдання соціології освіти: • вивчення потреб в освіті, розуміння й оцінка її ролі в житті суспільства та особистому житті людини; • оцінка рівня і якості знань у контексті їх соціальної значущості; • аналіз ставлення суспільства і тих, хто навчається, до освіти, виявлення її соціальної цінності; • виявлення ролі освіти як чинника соціального статусу; • визначення міри впливу освіти на динаміку моральних потреб і інтересів. Головною ідеєю реформування освіти є створення єдиної неперервної системи, яка з допомогою комплексу державних, громадських та приватних установ освіти здатна була б відтворювати інтелектуальний, духовний потенціал суспільства, задовольняти всі громадські потреби на рівні світових стандартів. Однак практичне здійснення цієї ідеї гальмується багатьма несприятливими чинниками. На підставі соціологічних досліджень останнього часу провідні фахівці визначили основні з них: • катастрофічне матеріальне та фінансове становище освітніх установ на фоні загальної соціальної кризи в державі; • утрата інтелектуалів та зниження загальної якості кадрового потенціалу викладацького корпусу, спричинене безперешкодною дією нецивілізованого й неконтрольованого ринку епохи «початкового нагромадження капіталу»; • нерозвинутість соціальних механізмів та правового забезпечення самостійності, ініціативи й експериментування в освіті; • слабкість альтернативного сектору освіти як щодо організаційних форм та стабільності, так і здебільшого щодо якості належних освітніх стандартів; • брак у навчальних закладів свободи, необхідної для реалізації власних моделей підготовки фахівців, систем оплати праці тощо. Отже, соціологія повинна сприяти системному реформуванню освіти згідно з найновітнішими досягненнями сучасної світової науки й адекватним урахуванням умов ринку.
--Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 15:36, 25 квітня 2016 (EEST)
Дякую за відповіді.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:25, 4 травня 2016 (EEST)
Доброго дня, Юлія Сергіївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №2 Освіта в Україні та країнах світу. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:
- Визначте зміст стратегії освіти і місце в ній освітньої парадигми?
- Назвіть сучасні зарубіжні підходи до освіти?
З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 12:06, 4 травня 2016 (EEST)
Ваші відповіді:
- Прямий переклад з грецької терміну «paradiegma» означає
«приклад»,«взірець». Але зміст сучасного розуміння парадигми набагато
ширший. У ньому наявні два обов’язкових аспекти:
1) погляд на майбутнє певної ділянки суспільної діяльності з метою її
кардинального вдосконалення;
2) практичні дії по досягненню поставленої мети.
Отже, парадигма являє собою теоретичну розбудову чогось нового в
житті суспільства і практичну реалізацію наміченого. Виходячи з того,
визначимо парадигму освіти як теоретично обґрунтовану реорганізацію
освітньої системи на підставі нових методологічних підходів в
практичній реалізації інноваційних педагогічних технологій.
Процес упровадження нової парадигми освіти надзвичайно складний і
суперечливий, оскільки, по-перше, він може бути успішним лише за умови
зміни традиційного мислення, а також стереотипів і переконань щодо стану
освітнього процесу. А напрацьовані віками принципи навчання і виховання
зрушити з місця і замінити новими дуже і дуже не просто. Ніщо так важко не
змінюється як історично набуті традиції.
По-друге, реалізація нової парадигми освіти потребує значних
матеріально-фінансових затрат. Новій школі потрібна нова управлінська
система, нові програми і методики та навчальна література. Іншою ніж тепер
має бути шкільна навчальна база: з електронними підручниками, сучасною
оргтехнікою, різноманітними засобами оздоровлення дітей, їх
психологічного розвантаження тощо.
Окремого наголосу потребує необхідність в педагогах нової генерації.
По-третє, нова освітня парадигма має стати осередком стратегії
освіти.
Тут зауважимо, що поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія
освіти». Річ у тім, що парадигма освіти стосується лише освітнього
процесу, о стратегія – всього суспільного життя. Стратегія є глибоким
аналізом з доцільними висновками впливу певної галузі життєдіяльності
суспільства (для нас – освіти) на його нинішній стан і перспективу розвитку.
За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення
розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та
всебічного забезпечення його практичної реалізації. В ній має бути
визначений генеральний напрям прилучення всіх верств населення до
новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської
відповідальності та патріотизму.
Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для
реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне,
матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані
результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна
передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі
господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо.
Окремі елементи української стратегії освіти (але не як цілісний
соціальний феномен) наявні в керівних освітніх документах, насамперед у
законах «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», в «Національній
доктрині розвитку освіти» тощо. Так, у преамбулі до закону України «Про
освіту» зазначено, що метою освіти є «всебічний розвиток людини як
особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів,
розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей,
формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення
на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу,
підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства
кваліфікованими фахівцями». Вважаємо, що це не повне визначення
необхідної стратегічної мети української освіти.
Річ не лише в тім, що не визначено етапів реалізації відповідних
освітніх завдань щодо вдосконалення життя країни в матеріальній,
соціальній і духовній сферах. У зазначеній меті відсутнє завдання по
вирішенню, завдяки розвитку освіти, низки надзвичайно важливих для
майбутнього України проблем. Серед них: наукового прориву, зміни
демографічної та екологічної ситуації, визначення шляхів демократизації
освіти, а, відповідно, й країни, виховання національної свідомості населення
Це своєчасно відчули та зрозуміли в найрозвиненіших країнах.
Прикладом тут може стати реакція на кризову ситуацію в освіті керівництва
США. У цій країні в 1983 р. була опублікована стратегічна доповідь «Нація
в небезпеці», де закцентовано, що знання, інформація, кваліфікований розум
стали первинним матеріалом міжнародного обміну, а освіта, навчання –
обов’язковою інвестицією, необхідною для успіху в інформаційний час. А у
Франції першою статтею закону про освіту констатується, що вона є
найпершим пріоритетом нації. Необхідно зазначити, що в Україні освіта
також декларується на рівні основи інтелектуального, культурного,
соціального, економічного розвитку суспільства і держави, проте практична
реалізація даних положень майже відсутня.
І не дивно, тому що в українському лексиконі взагалі відсутнє поняття
«стратегія освіти». Його не знайти ні у словниках, ні в енциклопедіях, ні в
офіційних документах. Відсутність чіткого тлумачення стратегії і, в той же
час, парадигми освіти, ускладнює формування нової освітньої системи. Нині
немає завершеного розуміння якою вона має бути, на що і як спрямована,
чого має досягти.
Це позбавляє можливості повноцінного та всебічного визначення
сутності й змісту сучасної кризи освіти та шляхів виходу з неї.--Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 12:41, 17 травня 2016 (EEST)
- Різноманітні пошуки нових форм і методів формування більш досконалої
– виховної системи в Європі (в цілому в освіті) привели до значної кількості
своєрідних рішень в реформуванні школи всіх рівнів. Звернемо увагу на
найефективніші підходи у цій справі.
1. Американський підхід (власне США).
Він розбудований на гуманістичній педагогіці Дж. Дьюї (1859–1952),
видатного американського філософа, психолога та педагога. В праці «Школа
та дитина» (1902) він показав згубність «пасивної» школи, побудованої на
механічному запам’ятовуванні навчального матеріалу і необхідності
розвитку творчої активності учня, підтримки в дитині «інстинкту
дослідника». Демократію в школі Дж. Дьюї вважав основою демократії в
країні.
А в праці «Школа і суспільство» Дж. Дьюї зазначав, що учень – це
сонце, навколо якого повинно обертатися усе в освіті. Як же це «обертання»
відбувається у нинішній американській освіті? А ось так:
– У порівнянні з ЄС доля державних і приватних інвестицій
(головних фінансових надходжень в освіту) в США складає 2,3% від ВВП
(внутрішнього доходу країни), в ЄС же – 1,1%;
– у США на одного студента витрачається 19200 доларів, в ЄС –
8600;
– у США навчається близько 550 тис. іноземних студентів, а в ЄС –
450 тис. Підготовка іноземних студентів дає американській системі освіти
щорічний прибуток більше 10 мільярдів доларів!
Могутнє фінансування освіти дозволяє американцям успішно на
найвищому рівні утримувати 4000 університетів і коледжів. 125
університетів вважаються дослідницькими, які мають відповідну базу на
рівні докторських програм.
Звичайно, що основне студентське поповнення в США відбувається
завдяки американській середньоосвітній школі. Але навчання в ній
специфічне.
Повною середньою освітою в США охоплено біля 90% молоді. Вона
навчається у школі 12 років. У останній рік навчання випускник розсилає в
різні вищі навчальні заклади заявки, де розповідає про себе і свої успіхи в
навчанні, підтверджуючи їх відповідними документами. Якщо він підходить
для навчання у тому чи іншому ВНЗ, то просить вислати звідти гроші за
комплект форм, які він буде заповнювати.
Після остаточного вибору ВНЗ абітурієнт крім заявки туди надсилає:
– документ про освіту;
– докладну автобіографію на двох сторінках;
– рекомендуючого листа зі школи, або від авторитетної особи;
– бажаним є також є есе на вільну тему, що цінується особливо
високо, оскільки вважається, що він розкриває ставлення абітурієнта до світу.
Обов’язковим є фінансова декларація та квитанція про сплату
реєстраційного збору. Документи абітурієнта анонімно рецензують різні
викладачі. Результати того аналізує машина, відбираючи кращі. Тобто,
процесом вступу управляє ВНЗ, не зважаючи на наявність у школі випускних
екзаменів.
2. Азійський підхід. Тут характерними є японський і китайський варіанти.
У Японії біля 780 університетів з 2,5 млн. студентів. Абітурієнт має
закінчити повну державну школу і пройти тестування, яке проводить
Національний центр по прийому в університети. Лише після цього надається
допуск для складання екзаменів у вибраний ВНЗ. Загальноприйнятим є
інвестування вищої освіти різними компаніями, які потім пропонують роботу
кращим випускникам.
У Китаї з населенням більше 1,3 млрд. є 3 млн. студентів. Конкурс на
престижні спеціальності досягає 300 абітурієнтів на одне місце. Освіта
платна. Ціну визначає держава. На можливість вступу до ВНЗ дуже впливає
кількість балів, набраних абітурієнтом по закінченні школи.
3. Європейський підхід до сучасної організації освіти презентують,
насамперед, високорозвинені країни.
Так, у Великобританіїсередньоосвітня школа 12-річна. Її випускник
отримує відповідний сертифікат. А от щоб вступити у ВНЗ необхідно
подолати дворічний курс довузівської підготовки. Можна пройти підготовку
й за рік, але в «педуніверсарії» при ВНЗ. По закінченні – складається
національний екзамен. Кращі – зараховуються на вибрану спеціальність і
через три роки отримують диплом бакалавра.
У Німеччині середня освіта займає 13 років з поділом учнів після 4–5
класів на здібних, які можуть навчатися в університеті, і нездібних. Здібні
потрапляють в гімназії, де останні 2–3 роки готуються до навчання у ВНЗ.
Вступних екзаменів немає. Записуються в університет на один рік. Після
успішного завершення курсу – на наступний, але якщо претендентів більше,
ніж потрібно, то чекають у черзі до наступного навчального року.
У Франції десятирічна освіта дає диплом коледжа в 16 років. Біля 85%
його випускників вступають у трирічний академічний ліцей, де здобувають
диплом бакалавра. Лише він надає право для вступу в університет. Але
престижні університети вимагають ще й складання спеціального екзамену,
для чого необхідно пройти спеціальну одно- або дворічну підготовку.--Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 12:42, 17 травня 2016 (EEST)
Доброго дня, Юлія Сергіївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №3 Освіта в інформаційному суспільстві. Опрацювавши матеріал дайте відповідь на запитання. Які позитивні моменти можна виділити в інформатизації освіти?
З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 08:10, 13 травня 2016 (EEST)
Ваша відповідь:
- Одним з найважливіших механізмів, що впливають на всі основні
напрями реформування освітньої системи України, є її інформатизація, яка
розглядається як необхідна умова і найважливіший етап інформатизації
країни в цілому. Основою переходу від індустріального етапу розвитку
суспільства до інформаційного є нові інформаційні технології.
Інформатизація освіти дозволить ефективно використати наступні переваги
нових інформаційних технологій:
– можливість створення відкритої системи освіти, що забезпечує
кожному індивідові власну траєкторію самонавчання;
– зміна організації процесу пізнання шляхом зміщення його у бік
синергетичного мислення;
– створення ефективної системи управління інформаційно-
методичним забезпеченням освіти;
– використання специфічних властивостей комп'ютерної техніки,
найважливішими з яких є: індивідуалізація навчального процесу при
збереженні його цілісності за рахунок програмованості і динамічної
адаптації автоматизованих навчальних програм; можливість використання
й організації принципово нових пізнавальних засобів, аж до моделей
«віртуальної реальності».
Інформатизація освіти дозволить забезпечити її фундаментальність,
тобто орієнтацію на виявлення глибинних сутнісних підстав і зв'язків між
різноманітними процесами навколишнього світу; цілісність, що припускає
впровадження в освіту єдиних циклів фундаментальних дисциплін,
об'єднаних загальною цільовою функцією і орієнтованих на
міждисциплінарні зв'язки та інтереси особистості.
Інформаційні технології навчання відкривають нові можливості для
учнів і викладачів. Це передусім доступ до нетрадиційних джерел інформації,
підвищення ефективності самостійної роботи, нові можливості для
творчості, надбання і закріплення професійних навичок, реалізація
принципово нових форм і методів навчання із застосуванням засобів
концептуального і математичного моделювання явищ і процесів.--Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 12:22, 23 травня 2016 (EEST)
Доброго дня, Юлія Сергіївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №4 Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:
- У чому полягає сутність Болонського процесу?
- Коли і ким було започатковано Болонський процес?
З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 09:45, 13 травня 2016 (EEST)
Ваші відповіді:
- Болонський процес – процес зближення і гармонізації систем освіти
країн Європи з метою створення єдиного європейського простору вищої
освіти.
Основною метою Болонської декларації проголошено створення до 2010
р. загальноєвропейського простору вищої освіти, в якому викладачі і
студенти зможуть безперешкодно пересуватися, а їхні кваліфікації
визнаватимуться в усіх європейських державах. Крім загальних положень,
притаманних будь-якій декларації, Болонська декларація містить чіткі
визначення спільних цілей розвитку вищої освіти європейських держав.
Підтверджуючи свою підтримку загальних принципів, викладених у
Сорбоннській декларації, — наголошено в документі, — ми координуємо
нашу політику з метою досягнення у найближчому часі, не пізніше першої
декади третього тисячоліття, таких цілей, які, на нашу думку, мають
першочергове значення для створення європейського простору вищої освіти
та поширення європейської системи вищої освіти у світі:
1) Затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених
ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою
сприяння працевлаштуванню європейських громадян та міжнародній
конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.
2) Запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів:
додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання
потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати
щонайменше три роки. Вчений ступінь, що присвоюється по завершенні
першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як
відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального
циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох
європейських країнах.
3) Створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу
оцінок (ЕСТЄ) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності
студентів. Кредити можуть бути отримані також поза межами вищих
навчальних закладів, включаючи постійне навчання, за умови їхнього
визнання з боку відповідного університету-отримувача.
4) Сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного
використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:
— забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також
до відповідних послуг;
— забезпечення визнання та зарахування часу, який вчитель, дослідник чи
член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному
закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до
свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;
— сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості
освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв та методології;
— просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти,
зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми
закладами, схем мобільності та інтегрованих навчальних, дослідницьких і
виховних програм.
На основі цих цілей зміст декларації зводиться до таких практичних
кроків:
запровадження дворівневої системи вищої освіти: базової (бакалаврат) і
повної (магістратура); доступ до другого рівня потребує завершення першого.
Ступінь, наданий після закінчення першого рівня, визнається на
європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації;
запровадження системи кредитних одиниць, наприклад, Європейської
кредитно-трансферної системи (EuropeanCreditTransferSystem —ECTS), як
засобу підвищення мобільності студентів. Кредитні одиниці можуть діяти на
всіх рівнях вищої освіти, включаючи неперервну освіту, за умови їх визнання
навчальними закладами на основі принципу добровільності;
видання взаємоузгоджених й уніфікованих додатків до дипломів для
запроваджених рівнів вищої освіти (бакалавра і магістра), які зрозумілі,
прозорі та зіставні між собою на всьому європейському (Болонському)
просторі, з метою забезпечення працевлаштування випускників вищих
навчальних закладів на європейському ринку праці та підвищення
конкурентноспроможності системи вищої освіти;
стимулювання мобільності і створення умов для вільного переміщення
студентів, викладачів, науковців, менеджерів освіти межах Болонського
простору;
розвиток європейської співпраці у сфері контролю якості вищої освіти
з метою напрацювання зіставних критеріїв і методологій;
посилення європейського виміру вищої освіти, насамперед у сферах
наукових досліджень і проектування нових, конкурентоспроможних освітніх
програм.
Станом на 2014 р. не всі визначені Болонською декларацією цілі з
низки об’єктивних і суб’єктивних причин були досягнуті повною мірою. У
деяких країнах, до яких належить й Україна, освітній рівень бакалавра з
терміном навчання три-чотири роки сприймають як неповну (і неповноцінну)
вищу освіту, що ускладнює працевлаштування випускників із дипломом
бакалавра. Студенти — громадяни держав, що не є членами Європейського
Союзу, — фактично не мають задекларованих у контексті Болонського
процесу можливостей вільного вибору місця навчання та його продовження
на вищому освітньому рівні. Відсутні незалежні агентства контролю якості
вищої освіти. Інтерпретація Болонського процесу на місцях часто не
відповідає реальним європейським цінностям і тенденціям.
Очікувалося, що Конференція європейських міністрів (2009) стане
прологом до завершальної стадії процесу побудови спільного європейського
простору, який планували закінчити до 2010 р. Однак учасникам конференції
довелося робити інші акценти і констатувати: Цілі, викладені в Болонській
декларації, залишаються в силі і сьогодні. Оскільки не всі завдання виконано,
повне і належне виконання їх на європейському, національному та
інституціональному рівнях потребує зростання темпів та зобов’язань на 2010
рік. Міністри підбили певні підсумки та встановили пріоритети на наступне
десятиліття. Дату завершення створення спільного європейського простору
було відкладено до 2020 р.
Приєднання України до Болонської декларації, інтеграція системи
вищої освіти країни до європейського освітнього простору, безперечно є
позитивним процесом. Однак при цьому потрібно враховувати, що
універсалізовані системи вищої освіти в Україні і західноєвропейських
країнах функціонують в різних соціально-економічних умовах. За наявності
істотних відмінностей у стимулах до навчання і здобування вищої освіти, в
оплаті висококваліфікованої праці, можливостях міждержавної мобільності
студентів, викладачів і науковців реалізація проголошених Болонською
декларацією цілей для України багато в чому є проблематичною. Через
роздрібненість освітньо-кваліфікаційних рівнів, фрагментацію процесу
вивчення дисциплін, формалізацію оцінювання знань можна втратити
основну перевагу радянської вищої освіти – фундаментальність підготовки
фахівців, не додавши до неї нових позитивних якостей.--Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 12:37, 4 липня 2016 (EEST) 2.У середині 70-х років ХХ ст. Радою міністрів Європейського
Співтовариства (з 1993 р. – Європейський союз) була прийнята резолюція
про першу програму співробітництва у сфері освіти. Формально Болонський
процес започаткували два документи: Сорбоннська декларація «Про
гармонізацію європейської системи вищої освіти», підписана 25 травня 1998
року міністрами освіти Великої Британії, Італії, Німеччини і Франції, та
Спільна декларація міністрів освіти Європи «Європейський простір у сфері
вищої освіти» (Болонська декларація), прийнята 19 червня 1999 року на
спеціальній конференції в м. Болонья міністрами освіти 29 європейських
держав. Надалі міжурядові зустрічі відбувалися у Празі (2001), Берліні
(2003), Лондоні (2007), Лувені (2009). Болонська декларація відкрита для
приєднання інших держав. У травні 2005 року в Бергені Болонську
декларацію підписав міністр освіти України. За місцем прийняття декларації
було названо відповідний інтегративний освітній процес. Болонський процес
об’єднує 47 держав (2011 рік).--Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 12:49, 4 липня 2016 (EEST)
Доброго дня, Юлія Сергіївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №5 Сучасні наукові дослідження. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання.
- Як Ви розумієте термін квазінаука?
- Назвіть основні елементи дослідницької системи?
З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 09:43, 20 травня 2016 (EEST)
Ваші відповіді: 1.Квазінаука
– це наукова форма діяльності, яка породжена жорстко ієрархізованим
науковим співтовариством. Тоді в ньому виникають відособлені школи та
наукові напрями, очолені відомими в свій час ученими, які вже вичерпали
свої таланти, але цього не визнають. Дотримуючись власних застарілих ідей,
вони вперто не допускають у «свою» наукову галузь свіжих думок молодих
учених, ідей своїх «противників» тощо.
Через це квазінаука скочується до рівня лженауки. Щось подібне
відбувалося в СРСР в 40–60 рр. ХХ ст., коли панувала так звана «мічурінська
біологія», яка заперечувала наукові судження світової біології, відкриття
генетики, цитології і т.п. Тим самим заперечувався притік свіжої думки у
певну наукову галузь, без чого наука мертвіє. З цього приводу дуже влучно
зауважив професор Пітсбургського університету (США) Т. Рокмор,
пояснюючи, що наявні і визнані теорії, вчення, наукові доведення, висновки
не тільки можуть бути розкритиковані, а й часто заперечені іншими
мислителями, що є головною умовою розвитку наукового знання.--Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 13:06, 4 липня 2016 (EEST) 2.Істинні знання убезпечують особу, соціальну групу чи суспільство від
хибних рішень і дій. Головне завдання школи – давати такі знання, для чого
вона має використовувати найновіші наукові досягнення. Кожен навчальний
предмет є, по суті, зосередженням відповідної ділянки науки. І якщо якась зі
шкільних дисциплін «не встигає» за «своєю» наукою, то це може мати
трагічні наслідки.
Тому аксіоматичною є необхідність кожного педагога постійно
знаходитися на вістрі найновіших наукових знань, особливо щодо свого
фаху. Для цього необхідно знати й користуватися системою науково-
дослідницького процесу, звернувши увагу на такі її елементи, як:
1) сутність, зміст і функції науки;
2) сили та засоби наукових рішень;
3) структура науково-дослідницької системи;
4) методологія наукового дослідження;
5) наукова творчість педагога;
6) мова науки, аргументація, опис і пояснення наукових здобутків;
7) статус науковця і наукова етика тощо.--Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 10:16, 11 липня 2016 (EEST)
Індивідуальні заняття
Доброго дня, Юлія Сергіївна! Запрошую Вас до індивідуального заняття. Прошу ознайомитися з матеріалами Індивідуального заняття №1 Сутність і співвідношення парадигми та стратегії освіти. Після опрацювання матеріалу дайте відповідь на запитання:
Як співвідносяться поняття «парадигма освіти» та «стратегія освіти»?
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 09:52, 25 травня 2016 (EEST)
Ваша відповідь: Аксіоматично, що якісний стан суспільства об’єктивно зумовлений його
освіченістю. Тепер, коли світова криза освіти віднесена ООН до глобальних
проблем, що загрожують існуванню людства, усвідомлення ролі та значення
освіти й науки в подальшому існуванні та розвитку соціуму постало чи не
головною потребою. Очевидно, що для виходу з освітньої кризи необхідно
сформувати та реалізувати нову парадигму освіти.
Прямий переклад з грецької терміну «paradiegma» означає «приклад»,
«взірець». Але зміст сучасного розуміння парадигми набагато ширший. У
ньому наявні два обов’язкових аспекти:
1) погляд на майбутнє певної ділянки суспільної діяльності з метою її
кардинального вдосконалення;
2) практичні дії по досягненню поставленої мети.
Отже, парадигма являє собою теоретичну розбудову чогось нового в
житті суспільства і практичну реалізацію наміченого. Виходячи з того,
визначимо парадигму освіти як теоретично обґрунтовану реорганізацію
освітньої системи на підставі нових методологічних підходів в практичній
реалізації інноваційних педагогічних технологій.
Процес упровадження нової парадигми освіти надзвичайно складний і
суперечливий, оскільки, по-перше, він може бути успішним лише за умови
зміни традиційного мислення, а також стереотипів і переконань щодо стану
освітнього процесу. А напрацьовані віками принципи навчання і виховання
зрушити з місця і замінити новими дуже і дуже не просто. Ніщо так важко не
змінюється як історично набуті традиції.
По-друге, реалізація нової парадигми освіти потребує значних
матеріально-фінансових затрат. Новій школі потрібна нова управлінська
система, нові програми і методики та навчальна література. Іншою ніж тепер
має бути шкільна навчальна база: з електронними підручниками, сучасною
оргтехнікою, різноманітними засобами оздоровлення дітей, їх психологічного
розвантаження тощо.
Окремого наголосу потребує необхідність в педагогах нової генерації.
По-третє, нова освітня парадигма має стати осередком стратегії
освіти.
Тут зауважимо, що поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія
освіти». Річ у тім, що парадигма освіти стосується лише освітнього процесу,
а стратегія – всього суспільного життя. Стратегія є глибоким аналізом з
доцільними висновками впливу певної галузі життєдіяльності суспільства (для
нас – освіти) на його нинішній стан і перспективу розвитку.
За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення
розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного
забезпечення його практичної реалізації. В ній має бути визначений
генеральний напрям прилучення всіх верств населення до новітніх наукових
знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та
патріотизму.
Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації
відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-
фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати
реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив
розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства,
суспільний стан, рівні духовного життя тощо.
Окремі елементи української стратегії освіти (але не як цілісний
соціальний феномен) наявні в керівних освітніх документах, насамперед у
законах «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», в «Національній
доктрині розвитку освіти» тощо. Так, у преамбулі до закону України «Про
освіту» зазначено, що метою освіти є всебічний розвиток людини як
особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і
фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування
громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі
інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення
освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства
кваліфікованими фахівцями. Вважаємо, що це не повне визначення необхідної
стратегічної мети української освіти.
Річ не лише в тім, що не визначено етапів реалізації відповідних освітніх
завдань щодо вдосконалення життя країни в матеріальній, соціальній і
духовній сферах. У зазначеній меті відсутнє завдання по вирішенню, завдяки
розвитку освіти, низки надзвичайно важливих для майбутнього України
проблем. Серед них: наукового прориву, зміни демографічної та екологічної
ситуації, визначення шляхів демократизації освіти, а, відповідно, й країни,
виховання національної свідомості населення тощо.
Це своєчасно відчули та зрозуміли в найрозвиненіших країнах.
Прикладом тут може стати реакція на кризову ситуацію в освіті керівництва
США. У цій країні в 1983 р. була опублікована стратегічна доповідь «Нація в
небезпеці», де акцентовано, що знання, інформація, кваліфікований розум
стали первинним матеріалом міжнародного обміну, а освіта, навчання –
обов’язковою інвестицією, необхідною для успіху в інформаційний час. А у
Франції першою статтею закону про освіту констатується, що вона є
найпершим пріоритетом нації. Необхідно зазначити, що в Україні освіта також
декларується на рівні основи інтелектуального, культурного, соціального,
економічного розвитку суспільства і держави, проте практична реалізація
даних положень майже відсутня.
І не дивно, тому що в українському лексиконі взагалі відсутнє поняття
«стратегія освіти». Його не знайти ні у словниках, ні в енциклопедіях, ні в
офіційних документах. Відсутність чіткого тлумачення стратегії і, в той же час,
парадигми освіти, ускладнює формування нової освітньої системи. Нині немає
завершеного розуміння якою вона має бути, на що і як спрямована, чого має
досягти.
Це позбавляє можливості повноцінного та всебічного визначення
сутності й змісту сучасної кризи освіти та шляхів виходу з неї.--Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 10:19, 11 липня 2016 (EEST)
Доброго дня, Юлія Сергіївна! Запрошую Вас до індивідуального заняття №2. Прошу ознайомитися з джерелами: 1. Василь Шинкарук Забезпечення якісної освіти впродовж життя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine2015.org.ua/tsil2 . 2. Здіорук С.І., Іщенко А.Ю., Карпенко М.М. Аналітична доповідь. Формування єдиного відкритого освітньо-наукового простору України: оптимальне використання засобів забезпечення випереджального розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/Science_educational-e2f67.pdf . 3. Карпенко М.М. Перспективи реалізації в Україні концепції освіти протягом життя: чинники і механізм [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sp/2011_4/045-051.pdf . 4. Карпенко М. Аналітична записка. Освіта протягом життя: світовий досвід і Українська практика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/252/ . 5. Ничкало Н. Г. Неперервна професійна освіта як філософська та педагогічна категорія / Н. Никало // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. – 2001. – Вип. 1. – С. 9–22. 6. Сігаєва Л. Е. Розвиток освіти дорослих в Україні (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ) : монографія / за ред. С. О. Сисоєвої. – К. : ТОВ «ЕКМО», 2010. – С. 318; та дайте відповіді на запитання:
1) Назвіть три основні форми освіти?;
2) Як Ви розумієте термін "відкрита освіта"?.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 14:12, 14 вересня 2016 (EEST)
Ваші відповіді:
- Освіта протягом життя в усьому світі й особливо в розвинених країнах стає усе більш важливою сферою освітніх послуг. На сьогодні існують наступні три основні форми освіти: формальна освіта – початкова, загальна середня освіта, середня професійна освіта, вища освіта, освіта після закінчення ВНЗ (аспірантура й докторантура), підвищення кваліфікації й перепідготовка фахівців і керівників з вищою і середньою професійною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки; неформальна освіта – професійно спрямовані й загальнокультурні курси навчання в центрах освіти дорослих, у лекторіях товариства „Знання”, по телебаченню, на різних курсах інтенсивного навчання; інформальна освіта є загальним терміном для освіти за межами стандартного освітнього середовища – індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя, реалізується за рахунок власної активності індивідів в оточуючому культурно-освітньому середовищі; спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі, засоби масової інформації тощо. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві чинники свого розвитку.--Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 12:24, 5 жовтня 2016 (EEST)
- Одним із перспективних шляхів оновлення і розвитку вітчизняної
освітньої системи є впровадження елементів відкритої освіти, яка має значний потенціал для забезпечення випереджального розвитку вітчизняної освітньо-наукової системи в контексті глобальних соціально-економічних тенденцій. Про впровадження елементів відкритої освіти, зокрема, йшлося у Посланні Президента України до Українського народу (2010), у якому було прямо поставлено завдання: «освітня система України повинна стати на шлях запровадження принципів відкритої освіти» 28 . Відкрита освіта – збірний термін, що позначає різні види освітньої діяльності, у яких знання, ідеї і важливі аспекти методики та організації навчання і викладання вільно поширюються і використовуються за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій29 . Впровадження відкритої освіти з початку 2000-х років у багатьох країнах є однією з визначальних тенденцій розвитку системи передусім вищої освіти та освіти дорослих. Про це свідчать як об’єктивні зміни у навчальних закладах і навчальному процесі, так і дедалі більша увага до відкритої освіти з боку урядів і міжнародних установ, освітніх та наукових інституцій, благодійних фондів, громадських організацій, міжурядових та міждержавних інституцій, включно з Організацією Об’єднаних Націй. З моменту рішення Массачусетського інституту технологій, ухваленого 2001 року 30 , щодо надання відкритого доступу до всіх своїх навчальних матеріалів минуло лише трохи більше 10 років, а принципи відкритої освіти дедалі більше стають стандартом освітньої діяльності. Масштабні ініціативи зі впровадження елементів відкритої освіти сьогодні втілюються у десятках країн, серед яких як лідери, такі як США і Великобританія, так і держави, що прагнуть максимально швидко подолати відставання в освітній та науковій сферах – зокрема, КНР і В’єтнам (останній 2006 року де-факто зробив відкриту платформу створення та обміну навчальними і освітніми матеріалами Connexions31 загальнонаціональним стандартом вищої освіти). Відкрита освіта: соціально-політичні і техніко-організаційні складові Відкрита освіта сьогодні перебуває на етапі бурхливого розвитку. З огляду на це, а також на різноплановість аспектів відкритої освіти, природним є співіснування багатьох, часом конкурентних, розумінь цього поняття. Ці різнопланові аспекти і відповідні різнорідні тлумачення можна поділити на дві великі групи. По-перше, це ідеологічні, соціальні і політичні складові. Головним у них є наголос на тому, що освіта – це суспільне благо, а відтак безперешкодно отримувати освіту має право кожен член суспільства, незалежно від раси, етнічної належності, статків, місця проживання тощо. Тобто головною метою для цієї соціально-політичної складової відкритої освіти є демократизація освіти, підвищення ступеня її доступності – у першу чергу для представників соціальних груп, які з різних причин досі такого доступу не мають чи перебувають у дискримінованому становищі. З очевидних причин, для нашої країни цей аспект не є найактуальнішим: Конституція України закріплює право усіх громадян на отримання освіти, і цей принцип в цілому успішно реалізується, про що свідчать високі за світовими стандартами показники охоплення населення і середньою, і вищою освітою. Друга головна складова поняття відкритої освіти наголошує на організаційних і технологічних аспектах цього явища. Саме вона є для вітчизняної системи освіти найбільш значущою, відкриваючи значні можливості для оновлення і розвитку, підвищення якості освіти і ефективності навчального процесу. Особливо значним є позитивний потенціал впровадження елементів відкритої освіти у вищій освіті та освіті дорослих, хоча суттєвий позитивний потенціал є і для середньої освіти. У середній освіті підходи та інструменти відкритої освіти у першу чергу здатні дієво сприяти у поліпшенні становища із забезпеченням сучасними навчальними матеріалами та у забезпеченні можливостей обміну досвідом між педагогами. Щодо освіти дорослих (освіта протягом життя), то реалізація потенціалу відкритої освіти може стати запорукою розбудови в Україні нової сучасної індустрії, здатної відіграти велику роль у поліпшенні соціального клімату і якості трудових ресурсів та у створенні значної кількості нових робочих місць. --Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 12:17, 5 жовтня 2016 (EEST)
Консультації
Доброго дня, сьогодні з 09.30 по 10.50 у нас з Вами час для консультації. Якщо у Вас виникли запитання, я буду рада дати на них відповіді. --Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 09:48, 5 вересня 2016 (EEST)
Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)
Доброго дня, Шановні колеги! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Стратегічні зміни в сучасній системі освіти України". На Вашу думку, чи потребує змін та доповнень сучасна система освіти України? Що з традиційного навчання треба зберегти і чому? З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 11:11, 1 червня 2016 (EEST)
Ваші відповіді:
За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації. В ній має бути визначений генеральний напрям прилучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму.
Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо. Окремі елементи української стратегії освіти (але не як цілісний соціальний феномен) наявні в керівних освітніх документах, насамперед у законах «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», в «Національній доктрині розвитку освіти» тощо. Так, у преамбулі до закону України «Про освіту» зазначено, що метою освіти є «всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями». Вважаємо, що це не повне визначення необхідної стратегічної мети української освіти. Річ не лише в тім, що не визначено етапів реалізації відповідних освітніх завдань щодо вдосконалення життя країни в матеріальній, соціальній і духовній сферах. У зазначеній меті відсутнє завдання по вирішенню, завдяки розвитку освіти, низки надзвичайно важливих для майбутнього України проблем. Серед них: наукового прориву, зміни демографічної та екологічної ситуації, визначення шляхів демократизації освіти, а, відповідно, й країни, виховання національної свідомості населення тощо. --Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 13:22, 5 жовтня 2016 (EEST)
Процес упровадження нової парадигми освіти надзвичайно складний і суперечливий, оскільки, по-перше, він може бути успішним лише за умови зміни традиційного мислення, а також стереотипів і переконань щодо стану освітнього процесу. А напрацьовані віками принципи навчання і виховання зрушити з місця і замінити новими дуже і дуже не просто. Ніщо так важко не змінюється як історично набуті традиції.
По-друге, реалізація нової парадигми освіти потребує значних матеріально-фінансових затрат. Новій школі потрібна нова управлінська система, нові програми і методики та навчальна література. Іншою ніж тепер має бути шкільна навчальна база: з електронними підручниками, сучасною оргтехнікою, різноманітними засобами оздоровлення дітей, їх психологічного розвантаження тощо. --Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 13:22, 5 жовтня 2016 (EEST) З традиційного навчання потрібно зберегти класно - урочну систему.--Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 13:22, 5 жовтня 2016 (EEST)
Доброго дня, Шановні колеги! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Освіта як цінність". На Вашу думку, що таке освіта? У чому ж полягає цінність освіти?З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:14, 19 вересня 2016 (EEST)
Ваші відповіді:
- Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення. Процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.[1]
Також дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.
Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта — процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення — це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину — накопичене знання, цінності та навички — від одного покоління іншому «між поколіннями». В останні десятиліття в країнах Заходу набула широкого розповсюдження наукова експертиза у сфері освіти, яка здійснюється у формах «педагогічного аудиту», «психолого-педагогічної експертизи», «комплексної гуманітарної експертизи» тощо[2]
У повсякденному розумінні освіта крім усього іншого передбачає і, в основному, обмежена навчанням учнів учителем. Воно може полягати в навчанні читання, письма, математики, історії та інших наук. Викладачі з вузьких сфер, таких як астрофізика, право, географія або зоологія, можуть навчати тільки даному предмету, звичайно в університетах та інших вишах. Існує також викладання фахових навичок, наприклад, водіння. Крім освіти в спеціальних установах існує також самоосвіта, наприклад, через Інтернет, читання, відвідування музеїв або особистий досвід.--Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 10:52, 1 листопада 2016 (EET) Освіта прискорює процес розвитку й становлення людини як особистості, суб'єкта, забезпечує формування її духовності, світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних принципів. Вона покликана допомогти суб'єкту увійти в культуру, освоїти її цінності й успішно діяти в культурному бутті; її завданням є формування суб'єкта, здатного побачити проблеми, суперечності цього світу, розпредметити його, знайти нові комбінації відомих елементів і своєю діяльністю створити відсутні елементи, для того, щоб інсайт, творче осяяння породило нову культурну реальність, діяльність зі створення культурних цінностей[3].
Освіта є одним із найбільш оптимальних способів входження людини у світ науки та культури, оскільки саме в процесі здобування освіти людина засвоює культурні цінності[3].--Ляшенко Юлія Сергіївна (обговорення) 10:52, 1 листопада 2016 (EET)
Проведення та перевірка модульного контролю
Доброго дня, Шановні колеги! На сьогоднішньому занятті ваше завдання полягає у наступному: Вам потрібно перейти за наступним посиланням Проведення та перевірка модульного контролю,ознайомтесь з запитаннями та дайте на них відповіді. Бажаю успіхів!
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 11:27, 15 червня 2016 (EEST)
Доброго дня, Юлія Сергіївна! Переглянула всю Вашу роботу в модулі. Дякую за активну участь у роботі над матеріалом. Але нажаль зарахувати Вам соціально-гуманітарний модуль неможу, адже Ви не виконали індивідуальне заняття №2, тематичні дискусії №1, №2.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:00, 3 жовтня 2016 (EEST)
Доброго дня, Юлія Сергіївна! Переглянула всю Вашу роботу в модулі. Дякую за активну участь у роботі над матеріалом. Але нажаль зарахувати Вам соціально-гуманітарний модуль неможу, адже Ви не опрацювали тематичну дискусію №2. --Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 07:43, 1 листопада 2016 (EET)
Доброго дня, Юлія Сергіївна! Переглянула вашу роботу в модулі, дякую за відповіді. Ви дали відповіді на всі запитання, тому я зараховую Вам соціально-гуманітарний модуль.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 20:10, 1 листопада 2016 (EET)
