Відмінності між версіями «Психологія Роговенко О.В.»

Поточна версія на 01:09, 5 травня 2015

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня! Сьогодні обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:57, 22 січня 2015 (EET)

ВІДПОВІДЬ: Ґендер (англ. gender — «стать», від лат. genus — «рід») — соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка, психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального ґендерного досвіду. Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самовизначень, які можуть збігатися з суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм.

Ґендерні стереотипи — сформовані культурою узагальнені уявлення про те, як поводяться чоловіки і жінки. Термін варто відрізняти від поняття ґендерна роль, що означає набір очікуваних зразків поведінки (норм) для чоловіків і жінок. Поява ґендерних стереотипів обумовлена тим, що модель ґендерних відносин історично вибудовувалася таким чином, що статеві відмінності переважали над індивідуальними, якісними відмінностями в особистості чоловіка і жінки. Чоловіча роль переважно асоціюється з грубістю, силою, енергійністю, а жіноча – зі слабкістю, ніжністю, миролюбивістю. Гендерні стереотипи (хлопцям – легше фізкультура,Захист Вітчизни, фізика, географія, а дівчатам – легше і цікавіше медицина, гуманітарні предмети)

Статева ідентифікація– це здатність особистості ототожнювати власну поведінку з відповідними статевими ролями, що відповідають статевій, генетичній, фізіологічній та психологічній причетності особистості. Статева ідентифікація має не тільки генетичну складову, а й соціальну.

З повагою, --Роговенко Ольга Василівна (обговорення) 00:38, 5 травня 2015 (EEST)

Доброго дня! Продовжуємо працювати. Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити. Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як ви визначаєте поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості визначають в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 10:50, 29 січня 2015 (EET)

Обдарованість — це сукупність здібностей, що дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності, що є цінними для суспільства. Обдаровані люди приносять велику користь суспільству, державі, є її гордістю. Тому перед суспільством, державою, навчальним закладом і сім’єю постає проблема навчання і виховання таких дітей. Пошук обдарованих дітей та створення умов для їхнього розвитку — це комплексна спільна спланована діяльність дорослих: батьків, учителів, керівників гуртків, шкільного психолога.

Обдарованість завжди розривається на основі улюбленою дитиною діяльності. Якщо ви бачите в дитині яскраві, стійкі інтереси до якоїсь діяльності, це завжди знак, що в неї може бути виявлений той чи інший вид обдарованості. 1. Найлегше розпізнати інтелектуальний вид обдарованості. Саме таких дітей учителі називають «розумниками», «світлими головами» й «надією школи». Ці учні мають міцні, глибокі знання, дуже часто вміють самостійно їх отримувати – самі читають складну літературу, можуть критично поставитися до тих чи інших джерел. 2 основних підвиди інтелектуальної обдарованості: - загальні розумові здібності; - здібності в спеціальній галузі знань. 2. Академічний вид. Теж характерний досить високий інтелект, однак на перший план виходять особливі здібності саме до навчання. Особливості їхньої пізнавальної сфери (мислення, пам’яті, уваги) такі, що роблять навчання для них досить легким, а іноді приємним. У деяких випадках учителеві важко розрізнити інтелектуальний і академічний тип обдарованості. Однак для учнів інтелектуального типу характерна більша самостійність і критичність розуму. 3. Художній вид обдарованості не складно виявити. Він виявляється і художній діяльності – музиці, танцях, живописі, скульптурі, сценічній діяльності. Учитель повинен бачити ці здібності, сприяти їх розвиткові й у разі дійсно високого їхнього рівня подбати про те, щоб така дитина потрапила до відповідного фахівця, котрий міг би професійно з нею працювати. 4. Креативний вид. Головна особливість – нестандартне мислення; особливий, часто не схожий з іншими погляд на світ. Цей тип складно виявити в шкільній практиці, тому що стандартні шкільні програми не дають можливості цим дітям виявити себе. 5. Лідерська (соціальна) обдарованість – характеризується здатністю розуміти інших людей, будувати з ними конструктивні взаємини, керувати ними. Лідерська обдарованість передбачає досить високий рівень інтелекту, однак поряд з цим необхідна і добре розвинена інтуїція, розуміння почуттів і потреб цих людей, здатність до співпереживання, у багатьох випадках у людей з цим типом обдарованості спостерігається і яскраве почуття гумору, яке допомагає їм подобатися іншим людям. 6. Психомоторна (спортивна) обдарованість. Одразу слід зазначити, що поширена думка про знижені розумові здібності у спортсменів не відповідає дійсності. Численні дослідження засвідчили, що у видатних спортсменів значно вищі від середніх інтелектуальні можливості – це стосується навіть таких, здавалося б, далеких від інтелекту видів спорту, як важка атлетика чи футбол.

З повагою, --Роговенко Ольга Василівна (обговорення) 00:38, 5 травня 2015 (EEST)

Доброго дня, шановні слухачі! Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 10:43, 5 лютого 2015 (EET)

Відповідь:

Процес вигорання виникає в результаті внутрішнього накопичення негативних емоцій без відповідної «розрядки» і розвивається поступово. Спочатку у «вигораючого» починає зростати напруга у спілкуванні. Далі емоційна перевтома переходить у фізичну, людина не відчуває в собі сил для виконання навіть дріб'язкових справ, доводиться докладати багато зусиль, щоб примусити себе приступити до роботи. Така втома може провокувати стан пригніченості, апатію, спалахи роздратування, відчуття постійної напруги, дискомфорту. Стає усе важче зосередитись на виконуваній роботі, усе частіше з голови вилітають важливі справи. Людина вже не завжди здатна стримати викликане оточуючими роздратування, виникає потреба усамітнитися, обмежити контакти. Якщо ж це не вдається , то спрацьовує певна захисна реакція організму, яка може виражатися у байдужості до людей, цинізмі і навіть агресії. Вигорання відбувається дуже поступово (I стадія триває 3-5 років, II триває 5-15 років, III – від 10 до 20 років), на його тлі можуть загострюватись хронічні і виникати нові хвороби. Синдром вигорання включає в себе три основні складові: - емоційну виснаженість; - деперсоналізацію; - редукцію професійних досягнень. Під емоційною виснаженістю розуміється відчуття спустошеності і втоми, викликане власною роботою. Деперсоналізація (дегуманізація) — цинічне відношення до роботи та до її об'єктів. Зокрема, в соціальній сфері при деперсоналізації виникає байдуже, негуманне, цинічне відношення до людей, з якими працюють. Редукція професійних досягнень — виникнення у працівників почуття некомпетентності в своїй професійній сфері, усвідомлення неуспішності в ній. Психофізичні симптоми: - почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми); - відчуття емоційного і фізичного виснаження; - зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху); - загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників); - часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту; - різка втрата чи різке збільшення ваги; - повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год., або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год. ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу); - постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня; - задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні; - помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів. Соціально-психологічні симптоми: - байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості); - підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»); - постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому); - почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»); - почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися; - загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»).

       Поведінкові симптоми: 

- відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше; - співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде); - незалежно від об'єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить; - керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим; - відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів; - невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій; - дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності; - зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків. Швидко визначити свій рівень емоційного вигорання можна за методикою Бойко.

Адекватне відношення до роботи і відведення їй належного місця у житті – найкраща профілактика професійного вигорання. Нажаль, у житті ми не завжди маємо змогу робити тільки те, що нам подобається, приносить радість. А робота без радості пришвидшує вигорання в багато разів. Якщо ж користуватися настановою «Не можеш робити те, що любиш – навчись любити те, що робиш», то ніяке професійне вигорання нам не загрожуватиме!

З повагою, --Роговенко Ольга Василівна (обговорення) 00:38, 5 травня 2015 (EEST)

Індивідуальні заняття

Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 14:52, 12 лютого 2015 (EET)

Продовжуємо роботу. Яким чином можна визначити рівень здатності учня до навчання? Наведіть приклади--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:11, 18 лютого 2015 (EET)

ВІДПОВІДЬ:

Пізнавльні процеси: Відчуття Сприйняття Мислення Свідомість Мова Увага Пам'ять Уява Уявлення

Відчуття - це найпростіший психічний процес, який є відображенням мозком окремих властивостей предметів та явищ, а також внутрішнього стану організму при безпосередньому діянні матеріальних подразників на відповідні рецептори. Образи відчуттів виконують регулюючу, пізнавальну та емоційну функцію.

Сприймання - це цілісний образ, відбиваючий безпосередньо діючі на органи відчуття предмети, їх властивості і відношення. Сприймання людини включає у себе усвідомлення, осмислення предметів, їх властивостей і відношень, засноване на залученні кожний раз знов отриманого враження у систему вже наявних знань.

Уява - це образ того предмета, який колись діяв на органи відчуття людини і потім відновився по збережених у мозку зв’язкам. Уява не пов’ язана із наявністю предмета ї його дією на органи

Пам’ять - це процес організації і збереження минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання у діяльності або повернення у сферу свідомості. Процеси сприймання залишають після себе „слід” у мозку, суть котрих складається у здібності відтворювати образи предметів, які у даний момент не діють на людину. Пам’ять грає дуже важливу пізнавальну роль. Вона поєднує минуле і теперішнє в одне органічне ціле. У пам’яті виділяються 3 процеси: запам’ятовування (уведення інформації у пам’ять), збереження (удержання інформації у пам’яті) і відтворення (витягнення потрібної інформації із пам’яті). Всі ці процеси взаємозв’язані. Організація запам’ятовування впливає на збереження. Якість збереження визначає відтворення.

Увага - це психічний процес, який є не самостійною формою відбиття, а організацією тих чи інших форм відбиття (відчуттів, сприймань, пам’яті, мислення, уявлення, емоцій і почуттів), в результаті якого щось відбивається у свідомості більш чітко, а інше менш чітко. Увага - це спрямованість і зосередженість свідомості на певному об’єкті.

Уявлення (або фантазія ) - це психічний пізнавальний процес, у якому відбиття дійсності відбивається у специфічній формі об' єктивно або суб' єктивно нового ( у вигляді образів, уяви або ідей ), створеного на основі образів сприйняття, пам'яті, а також знань, придбаних у процесі мовленнєвого спілкування. Коли йдеться про об' єктивно нове, то мається на увазі, що даний продукт уявлення взагалі вперше створюється у суспільстві. Коли ж йдеться про суб'єктивно нове, то це значить, що створений продукт має новизну тільки для самого творця, в той час як у суспільстві він вже відомий.

З повагою, --Роговенко Ольга Василівна (обговорення) 00:47, 5 травня 2015 (EEST)

Консультації

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:16, 18 лютого 2015 (EET)

Відповідь.

Тести, порівняно з іншими інструментами педагогічного оцінювання, мають багато переваг, серед яких: можливість перевірити результати навчальних досягнень водночас із багатьох тем і розділів програми; об'єктивно оцінити рівень засвоєння навчального матеріалу; здатність виявити не тільки те, що засвоєно, а й те, чого не засвоєно; можливість застосувати комп'ютерні технології для проведення тестування, перевірки правильності виконання завдань і обробки його результатів; створити для всіх учасників тестування рівні умови складання тестів; стандартизувати та автоматизувати процедуру перевірки результатів; економія часу на забезпечення зворотного зв'язку; охопити тестуванням велику кількість учнів.

Головний недолік тестів - їхня неефективність у діагностуванні системності та глибини знань, способів діяльності, творчості, раціональності діяльності і здатності до самостійності. До недоліків тестів належить також можливість вгадати відповіді.

Кожен вчитель має право на власну технологію навчання (за умови, що вона відповідатиме цілям технології навчання математики в сучасній школі), але доцільно будувати структуру кожного уроку таким чином, щоб незалежно від теми уроку, знаходився час на виконання тестових завдань. А це дозволить суттєво покращити рівень освіти.

Класифікацію тестів можна здійснити за різними ознаками. За призначенням у педагогіці розрізняють такі види тестів: тести навчальних досягнень, тести готовності до навчання, тести інтелекту, психометричні тести, профорієнтаційні тести. Незважаючи на значну спільність різних видів тестів у формі завдань, методику складання тестів і обробки результатів тестування та їхнього оцінювання, тести навчальних досягнень мають певні відмінності.

З повагою, --Роговенко Ольга Василівна (обговорення) 00:51, 5 травня 2015 (EEST)

Проведення та перевірка модульного контролю

Доброго дня! Переходимо до модульного контролю з актуальних проблем обдарованості. Дайте відповіді на запитання та тестові завдання: 1. У чому проявляється готовність педагога до роботи з обдарованими дітьми?

Професійно-педагогічна спрямованість педагога на роботу з обдарованою дитиною Передбачає знання сутності та змісту роботи з обдарованою дитиною, усвідомлення особливостей її здійснення та доцільності проведення. Знання та вміння, необхідні для забезпечення високого рівня професійно-педагогічної підготовки вчителя до роботи з обдарованими учнями: 1. Теорія відповідного предмету, основи суміжних предметів та вміння використовувати знання у процесі роботи з розвитку здібностей і обдарувань учнів. 2. Вікові особливості фізичного та психологічного розвитку школяра, психологія навчання й виховання. 3. Поняття і види обдарованості та здібностей. 4. Сутність педагогічного процесу; теорія і методика навчання та виховання школярів, наукова організація праці вчителя і учня. 4. Загальнонаукові та фахові, фізіологічні та психологічні, педагогічні та методичні знання.

2. Які засоби є ефективними для формування й розвитку професійної готовності педагогічних працівників до роботи з обдарованими дітьми?

1. встановлення в процесі навчання атмосфери довіри і поваги. 2. максимально повне використання досвіду педагогів, сприяє процесу взаємозбагачення. 3. застосування знань на практиці 4. навчання в діяльності - полягає в експериментальній апробації отриманих знань на практиці та їх критичному осмисленні і відображенні. 5. співробітництво, перетворює учня в суб'єкта навчання. 6. самостійність, коли учень бере на себе ініціативу у визначенні своїх потреб у навчанні, у виборі та застосуванні підходів до використання навчальних матеріалів, оцінкою результатів навчання і т. п. 7. створення рефлексивного середовища, з неминучістю забезпечує як сприятливий мікроклімат, який дозволяє кожному учаснику максимально розкритися і забезпечити собі можливість творчого розвитку, так і можливість культивування рефлексії в процесі взаємодії. 8. врахування індивідуальних особливостей учнів.

3. Потяг, прагнення, хист до певного виду діяльності, бажання дитини займатися ним — це: а) допитливість; б) талант; в) схильність.

4. До діапазону академічних здібностей не відносять: а) здібності до природознавчих наук; б) здібності до читання; в) образотворчі здібності.

5. Творчість — це: а) розумова й практична діяльність, результа¬том якої є створення оригінальних, непо¬вторних виробів, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей; б) схильність до занять певним видом діяль¬ності; в) здатність дитини до перетворення навко¬лишнього середовища й самої себе на основі засвоєння матеріальної й духовної культури.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 14:10, 11 березня 2015 (EET)

Доброго дня,Ольго Василівно! Нагадую про виконання завдань з психології. Можливо, вам щось заважає? Чекаю відповідей.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 09:38, 21 квітня 2015 (EEST)

Шановна Марина Євгенівна! Прошу вибачення за несвоєчасне виконанання окремих завдань. Вже виправилась!

З повагою, --Роговенко Ольга Василівна (обговорення) 01:05, 5 травня 2015 (EEST)