Відмінності між версіями «Психологія Обуховська Ю.М.»

Поточна версія на 18:04, 23 березня 2015

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня! Сьогодні ми починаємо інтерактивні заняття, обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Після вивчення матеріалів, що розміщено на моїй сторінці, дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:35, 29 січня 2015 (EET)

Доброго дня! Моє відповіді:

1. Гендер – це соціальний статус, який визначає індивідуальні можливості у сфері освіти, у професійній діяльності, можливості доступу до влади, сексуальність, сімейну роль, репродуктивну поведінку.Це поняття, що відображає факт соціокультурної обумовленості, яка повязана з біологічною статтю чоловіків та жінок їх психологічними особливостями.

2.Гендерні стереотипи – це сформовані в культурі узагальнені уявлення про те, як у дійсності поводять себе чоловіки та жінки. Сутність механізму стереотипізації полягає в приписуванні різноманітних характеристик на основі віднесення об’єкта, що спостерігається, до вже відомої категорії.Стереотипи приписують дівчатам пасивність, слухняність, емоційність, схильність до кооперації, орієнтацію на людей. Що стосується переваг, вважається, що дівчата цінують любов, спілкування і красу. До істинно чоловічих рис відносять агресивність, прагнення до лідерства, раціональність, змагальність, інструментальність. Що стосується переваг, чоловіки прагнуть до влади, цінують компетентність, майстерність і досягнення.Дівчата з невластивими їхній статі рисами характеру нерідко оцінюються хлопцями як своя людина. Таке ставлення, з одного боку, збільшує самолюбство дівчини, ставить її на однин рівень з хлопцями, а з другого, спотворює її статево-рольову ідентифікацію, провокує чималі особистісні труднощі.Для дівчаи головними соціальними ролями є сімейні ролі, для хлопчиків– професійні ролі. Хлопців прийнято оцінювати за професійним успіхам, дівчат – по наявності сім’ї та дітей. Дівчинці приписується перебування у приватній сфері життя – дім, народження дітей, відповідальність за взаємини в сім’ї. Хлопцям же пропонується включеність в суспільне життя, професійна успішність, відповідальність за забезпечення сім’ї. В старшому віці відбувається чітко виявлений гендерний розподіл учнів, їхніх уподобань та інтересів на жіночі та чоловічі, що призводить до різних можливостей в інтелектуальній сфері та соціальних ролях.Змінюються самі культурні стереотипи маскулінності і фемінінності. Вони стають менш жорсткими і полярними, більш внутрішньо суперечливими, що видає їх конструктивістське походження. Традиційні риси в них переплітаються з новими, значно повніше враховується різноманітність індивідуальних ситуацій. І, що особливо важливо, вони значно частіше, ніж раніше, відображають жіночу точку зору. Серйозні трансформації відбуваються в шлюбно-сімейних відносинах. У міру того як старі економічні та соціальні функції сім'ї (як продуктивної одиниці, осередки споживання, основний середовища соціалізації дітей та ін) слабшають і здобувають підлегле значення, збільшується цінність духовної і психологічної близькості між членами сім'ї, будь то подружні або дитячо-батьківські відносини

3.Статева ідентифікація це прийняття хлопчиками і дівчатками чоловічої або жіночої ролі.Це становлення психологічної статі. Ще до школи діти проявляють знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, заняттях. За спостереженнями ряду дослідників, хлопчики вибирають для гри машинки, іграшкова зброя, маленькі інструменти, конструктор, дівчинки - ляльки, вбрання для ляльок або іграшки, пов'язані з домашнім господарством (наприклад, кухонне приладдя).З віком об'єм і зміст первинної статевої ідентичності дитини змінюються. Дитина у віці 10-11 років на етапі статевої ідентифікації. Він триває до початку періоду статевого дозрівання і визначається соматичними факторами – будовою тіла, виразом обличчя, зачіскою, мімікою, ходою, манерою поведінки. Саме цей час ми використовуємо для усвідомлення поведінкових реакцій хлопчиків і дівчаток шляхом проведення системи виховних заходів, організації уроків з урахуванням статевих відмінностей. В період статевої ідентифікації у підлітків з’являються специфічні сексуальні інтереси і потяг до протилежної статі. При цьому суттєву роль відіграють оточуюче середовище та ровесники. Цей період має свої особливості у хлопчиків і дівчаток. Внаслідок бурхливої фізіологічної перебудови діти стають емоційно нестійкими, ранимими. І при певних несприятливих обставинах такі реакції легко фіксуються. Часто у дитини фіксується тривожність, невпевненість. Не співпадання прискореного фізичного і раннього статевого розвитку з відставанням соціальної зрілості створює великі психологічні та міжособистісні проблеми. Підлітки стають чутливими до зауважень з приводу своєї зовнішності.Формування статевої ідентифікації породжує ряд важких для підлітка задач, і зокрема ускладнює спілкування. В присутності ровесників іншої статі підлітки особливо чутливі до іноді нетактовних зауважень, які, на їх думку, принижують гідність. Саме в підлітковому віці статева приналежність набуває для людини реального соціального значення. До цього періоду відмінності між хлопчиками і дівчатками менш виражені. А в цей період ці відмінності різко посилюються. Характер вимог до підлітка стає більш відмінним в залежності від статі. Саме з цього періоду статева приналежність починає визначати багато важливого – і життєві плани, і вибір професії, і сімейний стан у майбутньому. І в процесі самоствердження риси, які зв’язані зі статевою приналежністю, набувають все більшої актуальності. Це може породжувати невпевненість в собі, яка пов’язана з неуспіхом серед ровесників.Характерно, що у дівчат в більшій мірі виражені порушення емоційного плану – підвищена образливість, плаксивість, безпричинна зміна настрою, у хлопчиків – зміна поведінки та рухових реакцій. Вони стають більш шумними, непосидючими, їх дії супроводжуються відповідними рухами рук, ніг і т.д. Взаємовідносини між хлопчиками та дівчатками складаються іноді нерівно і навіть конфліктно. Відставання хлопчиків в рості в цей період досить боляче ними переживається, часто формує комплекси, а іноді і конфлікти.

4. Суспільство формує систему норм поведінки, яка дозволяє виконання певних ролей в залежності від біологічної статі індивіда. Відповідно, виникає жорсткий ряд уявлень про те, що є "чоловіче" і що є "жіноче" в даному суспільстві. Школа повинна давати учням можливість розвивати індивідуальні здібності та інтереси, незалежно від приналежності до тієї чи іншої статі, протистояти традиційним стандартам щодо статей. Для цього педагогічний колектив повинен володіти тендерної чутливістю, володіти методикою тендерного підходу до процесу тендерної соціалізації дівчаток і хлопчиків.Розв΄язання ґендерних проблем, формування та реалізація ґендерної політики як основи ґендерної культури, адаптація до світових умов ґендерної демократії визначаються необхідними і першочерговими такими нормативно-правовими актами як закон України "Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків" та концепція Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві. Педагогічний загал України має (але не використовує) широкі можливості реалізації державної політики забезпечення ґендерної рівності в суспільстві через відповідно організований в цьому напрямку навчально-виховний процес. Людина, яка має навіть мінімальний досвід педагогічної роботи, може з впевненістю відповісти, що підчас навчання в середній школі не враховуються ґендерні особливості дітей. Проявами вкорінення ґендерних стереотипів в школах залишається розподіл хлопців та дівчат для занять на уроках фізкультури та праці, відсутність ґендерного компоненту в програмах та підручниках, відношення вчителів до дітей не як до учнів, а як до хлопчиків та дівчаток. Для того, щоб педагогічні працівники враховували ґендерні особливості своїх вихованців, вчені-педагоги та психологи рекомендують, по-перше, знати свою ґендерну домінанту, по-друге, розуміти, яка вона є у кожного з дітей. На сучасному етапі розвитку освіти в Україні важливо навчитись не тільки чітко диференціювати особливості ґендерного та статеворольового підходів в освіті, але й вчасно зрозуміти ефективність ґендерної освіти і безумовне її значення для гармонійного і повноцінного розвитку як особистості, так і всього суспільства.--Обуховська Юлія Миколаївна (обговорення) 12:34, 1 лютого 2015 (EET)

Доброго дня! Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності? Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:08, 5 лютого 2015 (EET)

ДОБРОГО дня, МАРИНА Євгенівна! Мої відповіді: '1.'Обдарованість - це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності.Обдарованість – це системна ознака психіки, що розвивається в продовж життя та визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одному чи кількох напрямках діяльності порівняно з іншими

'2.'Виділяють кілька типів обдарованості:

Інтелектуальний тип — розумні, кмітливі, «надія школи». Діти мають глибокі знання, самостійно їх здобувають. Учні цього типу точно та глибоко аналізують навчальний матеріал, у них високий інтелект. Академічний тип обдарованості — високий інтелект, на перший план виходить здатність до навчання. Це, як правило, медалісти, гордість школи. Художній тип — високі досягнення в художній діяльності: музика, танці, живопис, скульптура. Креативний тип — нестандартність мислення, особливий погляд на світ. Важко виявити у школі через стандартизацію навчання. Лідерська обдарованість — організаторські здібності. Психомоторна або спортивна обдарованість.

3.Для визначення обдарованості дітей педагогам необхідно знати види спеціальних здібностей. Класифікація спеціальних здібностей на підставі багатовимірної концепції особистості, розроблена В. Моргуновим 1. Здібності орієнтуватись у просторі й часі: o ретроспективні (консерватизм); o кон’юктурні (кмітливість); o перспективність (передбачливість). 2. Здібності до потреб і вольових (естетичних) переживань: o песимістичні (критичність); o амбівалентність (урівноваженість); o оптимістичність (життєрадісність). 3. Здібності до змісту (профілів, видів) діяльності: o трудові (ділові); o комунікативні; o самодіяльні (особистісні). 4. Здібності до рівнів оволодіння людською діяльністю: o навчальні (адаптивні); o відтворювальні (виконавчі); o творчі (інноваційні). 5. Здібності до форм реалізації людської діяльності: o моторні (рухові); o перцептивні (зосередженість); o мовленнєво-розумові (розумові).

4.В обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких можна виділити:

1. Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи.

2. Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції.

3. Конформність. Вона виявляється у відкиданні стандартних вимог, особливо якщо вони йдуть урозріз з інтересами обдарованої дитини.

4. Занурення у філософські проблеми. Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т. п.

5. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами. --Обуховська Юлія Миколаївна (обговорення) 21:36, 10 лютого 2015 (EET)

Доброго дня! Дякую за такі структуровані відповіді. Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:43, 12 лютого 2015 (EET)

ДОБРОГО ДНЯ!!!МОЇ ВІДПОВІДІ:

1.Професійне вигорання - реакція організму та психологічної сфери людини, яка виникає внаслідок тривалого впливу стресів середньої інтенсивності, що обумовлені її професійною діяльністю; результат некерованого довготривалого стресу; психічний стан, який характеризується виникненням відчуттів емоційної спустошеності та втоми, викликаних професійною діяльністю людини, і поєднує в собі емоційну спустошеність, деперсоналізацію і редукцію професійних досягнень; різновид та передумова професійної деформації особистості. Емоційне вигорання – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового вимкнення емоцій у відповідь на психотравматичний вплив.

'2.'Фактори «синдрому вигорання»

-напруженість і конфлікти у професійному оточенні, недостатня підтримка колег;

-погані умови для самовираження, експериментування та інновацій;

-одноманітність діяльності й невміння творчо підійти до виконання роботи;

-вкладення в роботу значних ресурсів за недостатнього визнання і відсутності позитивного оцінювання керівництва;

-робота без перспективи, неможливість побудувати професійну кар’єру;

-невмотивованість учнів, результати роботи з якими «непомітні»;

-невирішені особистісні конфлікти.

3.'Основні симптоми професійного вигорання у педагогів: -швидка втомлюваність; -негативізм у спілкуванні з учнями та колегами; -безсоння; -почуття провини; -зниження самооцінки; -порушення пам’яті, уваги; -підвищення дратівливості; -розвиток тривожного й депресивних розладів; -потреба у психостимуляторах; -порушення у харчуванні; -соматичні захворювання; -головний біль.

'4.'Запобігання та подолання професійного вигорання учителів: -хобі, спорт ; -емоційне спілкування з дітьми, близькими людьми або домашніми тваринами; -прогулянки , гаряча ванна, ароматерапія; -позитивне мислення; -фотографії тих, хто любий серцю, аутотренінг, точковий самомасаж . Потрібно -розраховувати й обдумано розподіляти свої навантаження; -вчитися переключатися з одного виду діяльності на інший; -не намагатися бути найкращим завжди й в усьому; -простіше ставитися до конфліктів на роботі; -приймати участь у групових формах психологічної допомоги, тренінгах спілкування. --Обуховська Юлія Миколаївна (обговорення) 19:06, 15 лютого 2015 (EET)

Індивідуальні заняття

Доброго дня! Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:10, 26 лютого 2015 (EET)

ДОБРОГО ДНЯ! Мої відповіді :

Пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи

Сприймання. Подальший розвиток сприймання в перiод ранньої юностi виявляється передусiм у довільних його формах, в перцептивних дiях, актах планомiрного спостереження за певними об’єктами, які спрямовуються пізнавальними i практичними цiлями. Сприймання стає складним інтелектуальним процесом, опосередкованим попереднім досвідом, наявними знаннями та iнтелектуальним потенцiалом.

Увага. Розвиток уваги в цьому віці дуже суперечливий. Так, зростає обсяг уваги, здатність довго зберігати її інтенсивність та переключати з одного об’єкту на iнший; при цьому зростає і вибірковість уваги та її залежнiсть вiд спрямованостi iнтересiв, що зумовлює характерну для багатьох юнаків та дівчат неспроможність сконцентруватися на чомусь одному, майже постiйну розсiянiсть уваги (П.Я. Гальперiн).

Відмітимо заразом, що названі особливості уваги (невміння зосереджуватись, переключатись та вiдволiкатись вiд тих чи iнших стимулiв i подразників), - одна з основних причин низької успiшностi та цiлої низки різноманітних емоційних проблем цього вiку, включаючи пияцтво, наркоманію i гедонізм (Д. Хемiлтон).

У ряді досліджень показано, що розвиток довiльностi уваги, її стiйкостi та зосередженостi в юнацькому вiцi передусім пов’язаний з формуванням логічного мислення, освоєнням узагальнених способiв мислення (I.В. Страхов, Є.О. Мiлерян).

Вдосконалюється спроможність переключати увагу в зв’язку з переходами вiд одних навчальних i практичних завдань до iнших, а також через необхідність підпорядковувати близькі цілі більш віддаленим. Розвивається також здатнiсть розподiляти увагу, що робить можливим одночасове виконання рiзних дiй.

В учбовiй i практичнiй діяльності зростає роль пiслядовiльної уваги (довiльна увага, яка пiдтримується без вольових зусиль, майже як мимовільна). Передусім це має мiсце за умов, коли дiяльнiсть мотивується спецiальними інтересами. Відповідно i тривалість пiслядовiльної уваги зумовлена стiйкiстю останніх.

Пам’ять. Основна тенденція в розвитку пам’яті на цьому етапі полягає в подальшому зростаннi та змiцненнi її довiльностi. Зокрема, довiльне запам’ятовування стає значно продуктивнішим за мимовільне, намічається спеціалізація пам’яті, зумовлена провідними iнтересами. Вдосконалюються способи запам’ятовування за рахунок свiдомого використання рацiональних прийомiв. Помітно зростає продуктивність пам’ятi на абстрактний матеріал.

Логічне запам’ятовування протікає успішніше при дотриманні ряду умов: видiлення найважливiшого i найсуттєвiшого в матерiалi; усвiдомлення мети запам’ятовування; осмислення значення i логiчного смислу матерiалу; критичної оцiнки його змiсту; роздiлення матеріалу на структурні одиниці з виділенням у кожній опорних пунктів; змістовного групування матерiалу (А.О. Смирнов).

Вiд органiзацiї мислительної дiяльностi залежить також продуктивність мимовільної пам’ятi, причому її роль не зменшується, а виникають специфiчнi умови, за яких вона успiшно реалiзується. Мимовiльно запам’ятовується передусім те, що пов’язано з iнтересами, потребами i планами на майбутнє, що викликає сильний емоцiйний вiдгук) (П.I. Зiнченко).

Мислення. В інтенсивному iнтелектуальному дозрiваннi, характерному для ранньої юності, провідна роль належить розвитку мислення. Зумовлено це насамперед тим, що навчальна робота в старших класах створює сприятливi умови для переходу до більш високих рівнів абстрагуючого та узагальнюючого мислення.

Наукові поняття стають не тiльки предметом вивчення, а й iнструментом пiзнання об’єктивної дiйсностi в її закономiрних зв’язках i відношеннях.

Мислення стає більш системним. Знання утворюють певну систему, яка поступово трансформується в когнитивну модель свiту, що слугує основою формування світогляду. Розвивається потреба в теоретичному обгрунтуваннi пояснень явищ дійсності, виведенні часткових зв’язків явищ з якогось загального закону або пiдведення його пiд певну закономiрнiсть тощо.

Характерною особливiстю пiзнавальних функцiй та iнтелекту в перiод ранньої юностi стає поява вираженої схильності до теоретизування, творення абстрактних теорій, захопленість філософськими роздумуваннями (М.С. Лейтес, Ж. Пiаже).

Змінюється співвідношення між можливим i дiйсним на користь сфери можливого, що зумовлює iнтелектуальне експериментаторство, своєрiдну гру в поняття та формули. Абстрактна можливiсть стає більш цікавою i важливішою за дiйсність, оскільки вона не знає ніяких обмежень, крім суто логічних. Можна говорити не лише про розвиток нової iнтелектуальної якостi, а й про формування вiдповiдної потреби.

Широта інтелектуальних інтересів часто поєднується з вiдсутнiстю системи та методу. Характерною є схильнiсть перебiльшувати рiвень своїх знань i особливо розумових можливостей.

Пiдкреслимо, що iнтелектуальний розвиток у перiод ранньої юностi полягає не стiльки в накопиченнi нових вмiнь та перетвореннях окремих властивостей iнтелекту, скiльки в формуваннi iндивiдуального стилю розумової діяльності, тобто стійкої сукупності індивідуальних варіацій у способах сприймання, запам’ятовування i мислення, за якими стоять рiзнi шляхи набування, накопичення, переробки та використання інформації.

Важливо, що стиль мислення в цьому віці залежить також вiд типу нервової системи (Н. Малкова), при цьому однi її особливостi можуть компенсовуватись іншими.

Мовлення. В єдності з розвитком абстрагуючого й узагальненого мислення відбувається i перехiд до вищих рiвнiв мовлення. Мовлення ускладнюється за змiстом та структурою, розширюється активний i пасивний словник, удосконалюються мовнi засоби усного i писемного висловлення думок, формується вмiння точно виражати думки абстрактного характеру, користуватись усним мовленням як засобом спiлкування тощо.

Певнi змiни спостерiгаються в динаміці та структурі внутрішнього мовлення. Здійснюється перехід від розгорнутого до скороченого внутрiшнього мовлення, останнє стає формою iснування мислительних дiй.

Уява. Якщо для дітей єдиною усвідомлюваною реальністю є зовнішній світ, куди вони проектують i свою фантазiю, то рання юність знаменується відкриттям для себе власного внутрiшнього свiту, розвитком здатності заглиблюватися в себе, в свiт своїх переживань i психічних станів.

Значне місце у психічному житті в цьому віці посідають мрії, які стають особливо конкретними i дієвими.

Порівняно з підлітковим віком більш критичним стає ставлення до витворів своєї уяви, посилюється самоконтроль за її роботою.

Досконалiшою стає репродуктивна уява, водночас розвивається творча уява, що знаходить своє вiдображення в рiзноманiтних видах творчої діяльності (наукової, художньої, технічної та iн.).

2.Індивідуальний підхід до дітей — це «принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колекти­вом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який грунтується на знанні її особистих рис і умов життя. Важливою є розробка системи впливу на учня з урахуванням індивідуаль­них і вікових особливостей. Тут може бути попереджувальна, ви­правляюча, заохочувальна робота. Важливо визначити, на що здат­ний кожен учень у даний момент навчальної діяльності, як розвива­ти його розумові здібності, яким шляхом, «з якими уповільненнями і труднощами кожен учень зможе підійти до рівня, передбаченого програмою», і який індивідуальний шлях «успіху в навчанні і ро­зумовій праці» (В.О. Сухомлинський). Наприклад, індивідуальний підхід до дитини може знайти вияв у тому, що вчитель: — пропонує виконувати певну кількість вправ до конкретно визначеного часу; — радить щоденно читати підібраний вчителем текст, усвідом­лювати його, запам'ятовувати головні думки і розповідати одно­класникам, другу або вчителю;

— певний час на кожному уроці викликає для відповіді, потім пропонує інші різні види дії: короткі письмові відповіді або фор­мування висновків, висування гіпотез, розв'язання проблем та ін;

— здійснює диференційовану допомогу: одному лише коротень­ко підказує, як підійти до розв'язання задачі, висвітлення питань у творі, а іншому дає більш детальні пояснення, а то і план розпо­віді тощо.

Головне, щоб дуже обережно підводити школярів до усвідом-| лення своїх особистих труднощів, спонукати до самостійної робо-| ти, спрямованої на подолання труднощів. Для цього слід викори-] стовувати різні дидактичні засоби.

Особливе місце в системі індивідуального навчання належить ди­ференціації навчання,під час якого здійснюється відбір змісту, мето­дів, форм навчання залежно від особливостей груп учнів. Основна мета диференціації — сприя­ти створенню умов для всебічного розвитку особистості кожного шко- і ляра з урахуванням його задатків, можливостей, інтересів. --Обуховська Юлія Миколаївна (обговорення) 19:26, 28 лютого 2015 (EET)

Консультації

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:04, 6 березня 2015 (EET)

Добрий день!Моя відповідь: Позитивні сторони тестування: По-перше, тести виявляються значно більш якісним і об'єктивним способом оцінювання, так як стандартизована процедура їх проведення. По-друге, тести - більш ємний інструмент - показники тестів орієнтовані на вимірювання ступеня, визначення рівня засвоєння ключових понять, тем і розділів навчальної програми, умінь, навичок, а не на констатацію наявності в учнів певної сукупності засвоєних знань. По-третє, це більш м'який інструмент. Тестування ставить всіх учнів у рівні умови, використовуючи єдину процедуру і єдині критерії оцінки, що призводить до зниження передекзаменаційної нервових напружень. По-четверте, з точки зору інтервалу оцінювання тест - широкий інструмент. Якщо провести аналогію зі стрибками у висоту, то традиційна контрольна робота представить собою паличку, на якій нанесені мітки: 2,3,4,5. У разі виконання учнем усіх завдань він отримує відмітку відмінно. При цьому абсолютно не ясно, перестрибнув він нашу паличку з запасом у два рази або пролетів прямо над нею. Те ж можна сказати і про нижню позначку. По-п'яте, необхідно відзначити гуманізм тестування, який полягає в тої, що всім надаються рівні можливості, широта тесту дає можливість учневі показати свої досягнення на широкому полі матеріалу. Використання тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання забезпечує: - Високий рівень навчальних досягнень з предметів ; - Виховує ціннісне ставлення до навчальної діяльності; - Розвиває пам'ять, варіативно-логічне мислення; - Вміння робити правильний вибір; - Знижує рівень тривожності; - Допомагає вчителеві здійснювати своєчасно корекцію знань. Однак, поряд з перевагами перед традиційними способами перевірки знань, умінь і навичок, тестування супроводжується певними недоліками: 1) велика ймовірність вибору відповідей навмання; 2) неможливо простежити логіку учня. Отже, тести - це одна з форм контролю і оцінки знань, умінь і навичок, яка може і повинна використовуватися в поєднанні з іншими формами та методами контролю та оцінки. --Обуховська Юлія Миколаївна (обговорення) 20:04, 7 березня 2015 (EET)

Проведення та перевірка модульного контролю

Доброго дня! Переходимо до модульного контролю з актуальних проблем обдарованості. Дайте відповіді на запитання та тестові завдання: 1. У чому проявляється готовність педагога до роботи з обдарованими дітьми? 2. Які засоби є ефективними для формування й розвитку професійної готовності педагогічних працівників до роботи з обдарованими дітьми? 3. Потяг, прагнення, хист до певного виду діяльності, бажання дитини займатися ним — це: а) допитливість; б) талант; в) схильність. 4. До діапазону академічних здібностей не відносять: а) здібності до природознавчих наук; б) здібності до читання; в) образотворчі здібності. 5. Творчість — це: а) розумова й практична діяльність, результа¬том якої є створення оригінальних, непо¬вторних виробів, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей; б) схильність до занять певним видом діяль¬ності; в) здатність дитини до перетворення навко¬лишнього середовища й самої себе на основі засвоєння матеріальної й духовної культури.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 13:58, 16 березня 2015 (EET)

МОЇ ВІДПОВІДІ: 1.Готовність вчителя до роботи з обдарованими учнями Готовність учителя до роботи з обдарованими учнями виявляється у високому рівні професійно-педагогічної компетентності спеціаліста до даного виду діяльності, що базується на сукупності спеціальних знань і вмінь та стійкому вмотивованому бажанні здійснювати цю діяльність. Зважаючи на це, визначені такі компоненти готовності вчителя до роботи з обдарованими учнями: позитивна мотивація; достатній рівень професійно-педагогічної компетентності; рефлексія і корекція.Для роботи з обдарованими від учителя вимагається :загальна професійна підготовка, предметні, високий рівень професійної компетентності в контексті системи пошуку, підтримки та розвитку особистості; наявність професійно важливих особистісних якостей (необхідного рівня інтелектуального розвитку, адекватної самооцінки, творчого особистого світогляду, доброзичливості та об’єктивності при оцінюванні діяльності учнів, почуття гумору, неупередженості, впевненості, енергійності); особлива витривалість нервово-психічної системи, емоційна стабільність; вміння розпізнавати ознаки обдарованості в інтелектуальній діяльності, творчих проявах, художній майстерності, спілкуванні, руховій сфері та заохочувати своїх учнів; уміння залучати до виявлення та розвитку обдарованості учня батьків, однолітків, створюючи з їх допомогою сприятливе середовище для розвитку здібностей та обдарувань учня; почуття великої відповідальності за результати роботи з обдарованими учнями; безперервне підвищення рівня професійно-педагогічної компетентності для поліпшення результативності роботи з обдарованими учнями. А ГОЛЛОВНЕ ПОВИНЕН ВМІТИ КОЖЕН УЧИТЕЛЬ це: - стимулюватибажання учнів працювати самостійно; - заохочуватидо роботи над проектами, запропонованимисамими учнями; - переконуватиучнів у тому, що вчитель є їхнім однодумцем; - заохочуватидо максимальної захопленості у спільній діяльності; - виключати будь-який тиск на дітей, створювати розкутуатмосферу; - надавати дитині свободу вибору галузі застосуваннясвоїх здібностей.

2. Для формування й розвитку професійної готовності педагогічних працівників до роботи з обдарованими дітьмипотрібно ппроводити: тематичні дискусії; – конференції з обміну досвідом; – слухання лекцій з елементами дискусій; – практичне ознайомлення з досвідом роботи вчителів на базі освітніх установ; – виконання творчих робіт слухачами; – тренінги; – консультації, спрямовані на розв’язання кон- кретних проблем чи питань, пов`язаних з реалізацією освіти обдарованих дітей; – тренінги для педагогічних закладів освіти за спецкурсами; – тренінги з питань створення спеціального освітнього середовища, в умовах загальноосвітнього навчального закладу; - розробка, видання методичних та інформацій- них матеріалів тощо.

3.в) схильність.

4.б) здібності до читання;

5.а) розумова й практична діяльність, результа¬том якої є створення оригінальних, непо¬вторних виробів, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей; --Обуховська Юлія Миколаївна (обговорення) 16:51, 23 березня 2015 (EET)