Відмінності між версіями «Меморіал Жертв Голодомору у с.Піски»

Поточна версія на 12:37, 26 вересня 2017

Повна наза пам'ятки історії та культури

Меморіал Жертв Голодомору

Місцезнаходження

вулиця Шевченка, с.Піски, Буринського району, Сумської області

Опис

Обласний Меморіал жертвам Голодомору знаходиться в с.Піски Буринського району. Автором проекту, а потім і втіленого в життя Меморіалу став художник Микола Михайлович Бондаренко, житель с. Успенка цього ж району.

У Меморіал художник втілив свій задум: показати трагедію не тільки одного села, а й усієї України. Зруб селянської хати – уособлення того, що кожну селянську хату не минув голод. Три хрести – великий, менший і зовсім маленький уособлюють покоління людей, яких торкнулась страшна рука голодної смерті: чоловіків, жінок, дітей. А стелли- снопи – це символ хлібної ниви, на яку багате і наше село, і вся Україна, але яка не змогла нагодувати селян, через те, що влада весь хліб забрала, а селян обрекла на смерть. На стеллах - снопах прізвища замордованих голодом односельців.

Історія

У 2006 р. односельці на місці поховання насипали могилку і вшанували пам´ять померлих поминальними свічками, молитвами та приготованими власноруч пиріжками, цукерками, хлібом.

У вересні 2007 року на місці масового поховання односельців був закладений перший камінь майбутнього пам´ятника, а в листопаді відкрито сам пам´ятник і проведений Мітинг-реквієм в пам´ять про померлих від голоду односельчан. Фінансова підтримка будівництву була надана партією «Наша Україна» та проектно- будівельною фірмою «Будінвест – ХХІ».

У 2008 році відбулось відкриття усього Меморіалу Жертвам Голодомору. А в 2013 році за кошти меценатів були побудовані дві каплички, які і завершили сучасний вигляд Меморіалу Жертв Голодомору у селі.

Місце для увіковічення трагедії у селі було обране не випадково, а на основі свідчень старожилів, які стверджували, що саме тут, біля соснового лісу, було масове поховання селян у 1932-33 роках.

Проживала у с.Піски Биченко Олександра Іванівна (померла в 2014 р.) 1914 року народження, хоча це не точна дата її народження. Баба Шура, так називали її в селі, говорила, коли йшли чоловіки на першу світову, то я вже гусей пасла. Побачила і пережила баба на своєму віку всього: три голодомори, дві світові війни, дві революції, утворення і розпад колгоспів, курячий грип і ще багато чого. Та події «голодовки» пам´ятала, ніби це було вчора. Тоді їй було 19. Поряд жив заможній селянин – Сава Шевцов (по вуличному Сава Савчонок), у якого була чимала пасіка, гарний сад. Але не захотів він іти до колгоспу, то й попав під розкуркулення. Та від колишньої пасіки Савчонка залишився омшаник (яма для зимівлі бджіл). Туди то й почали звозити весною-літом 1933 року померлих від голоду. Могили копати було нікому, а тут уже готова велика яма. Мертвих збирали по селу і звозили до омшаника, присипали землею, а на наступний день знову підвозили. Шура в той час працювала на ланці, а ввечері, прибігши додому з роботи, розпитувала матір про щоденні поховання. Коли дивилась у сутінках на те місце, волосся ставало дибки, здавалось, що земля навіть навколо того місця ворушиться. Так у тому старому бджільнику знайшли свій спочинок десь 250 невинних душ. Ту яму зрівняли із землею і хреста не поставили. Але на місці масового поховання виросла груша-дичка і стала вартувати пам´ять померлих. А Шура Биченко разом із сусідом Іваном Цукановим кожного року на Великдень в´язали на груші білу хустинку або рушничок, клали до прикоренка поминання. Час минав, груша всохла, та біля всохлого дерева з´явився молодий пагін – юний вартовий людської трагедії. Жінка продовжувала доглядати грушку, берегти пам´ять про страшну трагедію аж до початку ХХІ століття.

У 2005 році баба Шура своїми спогадами поділилася з місцевим краєзнавцем Коров´яковською А.П., яка і підняла питання про створення пам´ятника жертвам Голодомору в селі Піски. ЇЇ думку підтримав художник Микола Бондаренко. Він на той час досліджував тему голоду в селі Успенка і на початку 90-х створив альбом «Україна 1933: кулінарна книга», де в малюнках зобразив страшні картини глоду в українському селі. Так Микола Бондаренко і став автором проекту Меморіалу жертв Голодомору у Пісках.

Перші свідчення односельців про голод почали збирати учні-старшокласники у 80-х роках ХХ століття. Але ці спогади широко не оприлюднювались і зберігались у теках історичного кабінету школи. Лише на початку ХХІ століття тема Голодомору стала звучати на повний голос і вивчатись це питання стало ширше. Тодішній керівник кімнати-музею школи Коров´яковська А.П., працюючи із архівами Буринського РАГСу, натрапила на Книги реєстрації актів про смерть за 1933 рік по Глушецькій сільраді. Ці книги стали достовірним свідченням трагічної долі українців і ще одним звинуваченням радянської системи в геноциді.

Одна із книг зберігає записи із 07.01. по 25.08.1933 року. За цей час, а це сім з половиною місяців, від голодної смерті померло 1195 мешканців села Глушець, Піски і хутора Новий Мир. Але це далеко не ввесь перелік, бо немає прізвищ тих, хто помер осінню-зимою 1932 року, з 26 серпня по грудень 1933, а очевидці стверджують, що люди продовжували помирати і на початку 1934 року. Немає відомостей скількох сільчан голодна смерть скосила на заробітках у сусідніх селах чи районах, на лісових дорогах чи битих шляхах. А ще були ті, кого рідні закопували на своїх городах чи взимку в погребах, коли не було сили копати мерзлий грунт. А розкуркулені і депортовані?

Шість років Другої світової війни (1939-1945рр.) втричі менше знищили селян, ніж голод. Назавжди Голодомор забрав такі прізвища в селі: Клименко, Рогожа, Цурик, Покарьов, Балягін, Фесенко, Повторак, Терещенко, Симонюк, Палягін, Маровщик, Геращенко, Нукало, Коротко, Чміль, Апіфатов, Зіркатий.

Фотогалерея

На могилі пам'яті жертв голодомору	Пам'ятник Жертвам голодомору, 2007 рік	Трудовий десант учнів 11 класу до Меморіалу жертв Голодомору. Вересень 2014 р.	Свідок того часу Биченко О.І. Фото 2013 р.

Джерела

1. Архівні дані краєзнавчого музею с. Піски
2. Спогади свідків голодомору

Посилання

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Тереніна Світлана Сергіївна