Відмінності між версіями «Втрачені храми міста Суми»

Поточна версія на 16:00, 27 жовтня 2015

Вступ

Суми - старовинне місто понад тихим Пслом, що несе свої води до Дніпра. Це одне з мальовничих міст Слобожанщини. Місто славиться своїми церквами. Прямими, світлими дорогами вели й ведуть вони сумчан до святих місць. Останнім часом людство потребує в духовному збагаченні, відродженні національних традицій, гуманізмі та культурному зростанні. Не одне покоління покладало молитви і зверталось до Бога за часів війн, революцій, зміни влади, церкви слугували укриттям для людей та солдат. Однак негативне ставлення бiльшовицької влади до релiгiї спричинило на початку 20-х рокiв ХХ століття руйнування церков, знищення творiв релiгiйного мистецтва, конфiскацiю церковного майна. Храми закривались або перетворювались в клуби, музеi, архiви, складськi приміщення, а церковні діячі підлягали тотальним репресіям. Не оминула ця доля й сумські храми, серед яких були справжні шедеври архітектури, осередки духовного життя наших предків. В кінці 20-х років почалися закриття храмів за пропозиціями місцевого населення. Якщо уявити собі мислення більшості людей тих років, то це не здивує. У державі, що проповідувала держаний атеїзм, церква була символом минулого, культові споруди перестали становити для людей історичну та архітектурну цінність. Проте й за таких важких умов українська iнтелiгенцiя й духовенство намагалися зберегти нацiональну культурну спадщину. Ми маємо сьогодні лише архівні документи, світлини, що розповідають про красу й велич сумських церков безжалісно зруйнованих більшовицьким урядом. Тому сьогодні постає завдання відновлення втраченого, адже ми повинні зберегти щось для наших нащадків. Зберегти ті підґрунтя, на якому буде рости наступне покоління. А воно повинне пишатися своєю країною, своєю культурою, історією свого народу. Тобто справжні патріоти можуть виховуватися живучи з любов'ю до культури України, культури своєї малої батьківщини.

Покровська церква

Покровська площа в м. Суми до революції

Сучасний вигляд Покровської площі

Про цю церкву відомо, що вона була закладена в 1783 році, а вже через сім років, в 1790-му - освячена. Будувалася вона в основному на «утримання» Феофана Федоровського, архімандрита Святогорського монастиря, який перед тим був священиком і протоієреєм цієї церкви. Неоціниму допомогу в будівництві надали також «почесні сумські громадяни». Церква була першим храмом, що зведений за межами міської фортеці. Вона була свідком набігів татар у 1659, 1663 та 1668 роках, збору руської армії князя Голіцина перед кримськими походами 1687 та 1679 років. В той час саме в цій церкві знаходилася чудотворна ікона Божої Матері «Знамення» Курська-Корінна. Молились в цьому храмі полковник Герасим Кондратьєв, гетьман Самойлович, князь Голіцин, Петро І, в 70-х роках ХVІІІ століття її відвідав український філософ-просвітитель Григорій Сковорода. В 1732 році був збудований новий дерев’яний храм. З перепису 1732 роки виходить, що «при Покровському храмі були священик, школа і госпіталь (богадільня)». Покровська церква була полковим храмом Сумського Слобідського козачого полку, а з 1765 року - Сумського гусарського полку. Після переведення полку до Москви він залишався гарнізонним храмом м. Суми аж до 1917 року. Також відомо, що поряд з Покровською церквою існував Введенський храм, який був боковим. В 1783 році закладена кам’яна церква, яку освятили в 1790 році. А в 1821 році тут же була побудована дзвіниця з теплим храмом. Це будівництво було приурочене до свята Введення Пресвятої Богородиці в храм. Цікава історія цього будівництва. Там, де зараз розташований Пантелеймонівський монастир, ще в 1868 році прихожанам було дозволено розібрати кам'яний храм Архангельський, який знаходився на його території. І лише через тринадцять років, в 1821 році, з каменя було «дозволено» побудувати цю саму дзвіницю з теплим храмом. Чому все так довго тягнулося? Із цього приводу є різні думки. Одне з них дуже навіть прозаїчне. Якраз у той час вийшов указ про те, що всі церкви повинні будуватися за типовим проектом. У зв'язку з цим було навіть припинено будівництво Іллінської церкви, яка будувалася за індивідуальним проектом. Може, через це і не давали дозволу на будівництво дзвіниці. Але це лише припущення. Сумські купці і меценати жертвували значні суми на храм. Так, відомо, що в 1810 році сумський купець Олексій Бочаров поставив за свій рахунок іконостас, вартий 2000 рублів сріблом. А ще один сумський купець, Омелян Татарінов, влаштував два великі кіоти, що коштували 571 крб. 42 коп. сріблом. А ось «почесний сумський громадянин» Григорій Катков зробив дві срібні з позолоченими вінцями ризи для місцевих ікон, що коштували 542 крб. 85 коп. сріблом, і дві фелоні за 160 крб. сріблом. Ну а більш за всіх постарався, внісши найзначніші пожертвування на користь церкви, що знаходиться в ті часи при церкві старостою сумський купець Кирило Алчевський, який з часу вступу на посаду, саме з 1835 по 1857 рік і далі, спожив на різні пристрої і прикраси церкви власних грошей 4906 крб. 70 коп. сріблом. Метричні книги в церкві Покриву Пресвятої Богородиці почали вести з 1735 року, а сповіді - з 1790-го. Як і багато сумських церков, церква Покрови Пресвятої Богородиці була зруйнована з приходом до влади більшовиків. У 20-і роки минулого століття церкву закрили й використовували для господарських потреб. На знак особистої пошани атеїстичній владі в храмі влаштували крематорій, де кожен, хто бажає міг через спеціальне вічко спостерігати за спалюванням трупів. В 1932 році Покровська церква була підірвана. В кінці 30-х років, коли руйнували храм, на розбирання ганяли місцевих студентів. Хто відмовлявся це робити загрожувала вся «краса» того періоду. А в сусідньому гуртожитку для студентів сільгосптехнікуму, будівля якого і нині знаходиться поряд з універмагом, горище було завалене богослужебними книгами з Покровської церкви, якими студенти топили печі взимку. В роки фашистської окупації тут влаштували шибениці для сумських підпільників. В 50-х роках на місці Покровської церкви розбили сквер, а на місці вівтарної частини храму установили скульптурну групу «Партизанський рейд». В жовтні 2008 року за ініціативи Сумської єпархії УПЦ, міського управління архітектури та за участю сумських козаків були частково розчищені фундаменти Покровської церкви. 22 жовтня 2008 року була освічена капличка на честь Покрови Богородиці. В серпні 2009 року міська влада повернула історичну назву Покровській площі.

Церква Різдва Богородиці

Церква Різдва Богородиці в м. Суми до революції

Сучасний вигляд Каплиці Різдва Богородиці

Церква Різдва Богородиці не була в числі самих давніх храмів нашого міста. По церковних актах, вона була освячена в 1681 р. і знаходилась на Холодній горі, на тому місці, де наразі стоїть БК СНВО ім. Фрунзе. Для порівняння: будівництво збереженої Воскресенської церкви датується так само ХVII - початком ХVIII ст. Отже, в кінці ХVII ст. храм на тому ж місці вже був, і освячував його протоієрей Спасо - Преображенського собору Ємельян Середа. Потрібно сказати, що засновники міста Герасим і Андрій Кондратьєви багато уваги приділяли будівництву храмів в Сумах, і є підстави передбачати, що благодійником храму Різдва Богородиці був саме Андрій Кондратьєв. Він заснував при храмі й школу. Ця церква згадана в царській грамоті на його ім'я від 26 квітня 1703 р. в числі його маєтків: "На посаді міста Сумина в церкви Різдва пресвятої Богородиці двір, що куплений в Тимка, та подвір'я на новому місці, на узгір'ї". Першим священиком був Пилип Ольховський, посвячений у 1743 році, а у 1749 році призначений другим штатним священиком Богородицької церкви. Спочатку церква була дерев`яною і залишалась такою понад сторіччя. В 1807 р. священик церкви Дмитро Ольховський почав переконувати прихожан “к учреждению нового храма”. Суми тоді були повітовим містечком Харківської губернії, тому такі питання вирішувались довго. Благословіння про закладку нової церкви харківський архієпископ преосвященний Христофор Сулима дав у 1808 р. Будівництво продовжувалось близько 13 років (з одних джерел), а в книзі Олександра Сотника «Православна Сумщина» приведена дата закінчення будівництва – 1815 р. Будувався храм, як вказують джерела, «стараннями причти і прихожан». До речі є ще одна дата закінчення будівництва – 1815 р. Отже є всі підстави передбачати, що храм добудовували достатньо довго. Відомо, що особливі старання для завершення будівництва приклали купці Ішуніни – Федір та його син Олександр. Федір Ішунін був церковним старостою храму протягом 12 років, а потім його змінив Олексій Ішунін, який виконував обов`язки старости 22 роки і в 1846р. отримав срібну медаль «за старання по церкві». В наш час, коли будівництво можуть почати ударними темпами і покинути через змінених обставин, варто задуматися, скільки цілеспрямованості і спокійного завзяття потребувалося для будівництва такого храму і подальше його утримання. Церква Різдва Пресвятої Богородиці не була самим старим із сумських храмів. Але, за спогадами сучасників, вона була самою красивою церквою міста, на той час. Хоча потрібно відмітити, що спочатку храм був збудований «на посадці», тобто за межами міських стін. Незважаючи на перебудови, храм пов’язаний з історією міста. В 1702 р. для освячення Воскресенської церкви звідти була взята частина церковного начиння. Цю церкву відвідували тисячі сумчан. На початку ХХ ст. храм нараховував 1772 прихожан чоловічого полу та 1795 жіночого. Кондратьєви, Ішуніни, ще багато не відомих зробили своє діло і пішли. В роки революції храм майже не функціонував. В пресі тих років є повідомлення про те, що прихожанин не міг знайти священика, щоб охрестити дитину. В 30-х роках почалось планомірне знищення храмів і других культурних споруд, черга дійшла і до церкви Різдва Богородиці. Сумчани розповідали, що підірвати храм вдалось лише з другої спроби. Перший раз завезли декілька підвод вибухівки, заложили, шарахнули на все місто. Але підготовлених підривників, напевно, тоді не було, тому перший вибух тільки привернув до себе увагу місцевих жителів. В стінах храму утворилися тріщини, але він встояв. Другим вибухом, більш потужним, будову все таки зруйнували. Ще деякий час існували підвальні приміщення, які ліквідували лише після війни. Від церкви нічого не залишилося. Коли на місці храму побудували Палац культури, в новобудові з'явилася тріщина. Всі віруючі після цього довго не зважувалися навіть підійти до цього Палацу! А в 2005 році архієпископом Сумським і Охтирським Марком була освячена каплиця Різдва Богородиці, в пам’ять про зруйнування церкви.

Церква святого Миколая Чудотворця

Миколаївська церква в м. Суми до революції

Памятний хрест на місці Миколаївського храму

Найдавніша Миколаївська церква була побудована в 50-х рр. XVII ст. — під час зведення Сумської фортеці — центру Сумського слобідського козацького полку. Вже в 1661 р. в царській грамоті згадується сумський миколаївський священик Гурій, а за актами Сумського монастиря від 1664 р. відомі сумсь¬кий миколаївський священик Омелян Якович, а від 1689 р. — миколаївський причетник Сазон Григорович. У 1694 р. сумським полковником Гарасимом Кондратьєвим замість нашвидкуруч збудованого та на той час вже старого був побудований новий дерев'яний храм. 8 грудня 1694 р., в присутності рідних був складений і підписаний заповіт осадчого м. Суми і першого полковника Г. Кондратьева, засвідчений синами Андрієм і Романом та священиком Свято-Миколаївського храму Григорієм. З 1730 по 1740 р. священиком у цьому храмі був Матвій Гресовський, згодом переведений на службу до Спасо-Преображенського собору. В 1737 р. до Миколаївської парафії було приписано 123 двори, а парафіяни просили висвятити їм другого священика. В 1790 р. кількість прихожан дорівнювала 980 чол., основну масу яких становили міщани та купці. Дерев'яний Миколаївський храм, переживши страшні пожежі, що вирували в Сумах у 1706 та 1791, 1839 та 1840 рр., згорів в 1803 р. В 1804 р. на пожертви купців Солодких на місці знищеного пожежею храму, була збудована нова мурована церква. Головну роль в ній відігравав центральний купол, який парусами спирався на чотири стовпи в центрі споруди. Через два роки після освячення, у квітні 1806 р., новозведений храм повністю зруйнувався до самого фундаменту. Катастрофа сталася на перший день свята Воскресіння Господнього, приблизно через годину після богослужіння, коли декілька сотень людей, які молилися в церкві, вийшли з неї після служби. Цю надзвичайну подію сумський священик Іаков Левитський в праці „Історичне минуле міста Суми Харківської губернії" (1908 р.) пояснював недостатнім досвідом тогочасних місцевих будівельників, яким не часто доводилося зводити цегляні споруди. В усякому разі, в Сумах архітектори були настільки невмілі або неуважні до своєї справи, що побудований ними храм проіснував лише 2 роки. Безпосередньою причиною руйнування тогочасної Миколаївської церкви став демонтаж колон, котрі підтримували склепіння храму — комусь із заможних прихожан-благодійників вони здалися неестетичними. На місці, де стояв престол зруйнованої у 1806 р. церкви, на подвір'ї купчихи Євдокії Медведєвої, майже до сер. XIX ст. стояла пам'ятна капличка. В 1825 р. замість втраченої церкви, був побудований новий мурований однопрестольний храм Святого Миколая. В ній знайшов відбиток стиль класицизму, який на той час увійшов у моду. Хоча дехто відмічав у новобудові риси типового гарнізонного храму. Зводилась сумська Миколаївська церква завдяки старанням і пожертвам прихожан. Серед добродійників головним був церковний староста — купець 3-ї гільдії Марко Овсійович Медведєв, який пожертвував на будівництво 3000 руб. Сумський купець 3-ї гільдії Іван Ткаченко і його брат Авакум пожертвували ікону Великомучениці Варвари, а купець 1-ї гільдії Іван Кіктенко — ікону Іоанна Хрестителя в срібній визолоченій ризі. Стараннями старости купця Олександра Духаніна були влаштовані мурована сторожка, дві лавки, вкриті листовим залізом, залізна решітка і ворота. За сповідальними записами та іншими відомостями число парафіян складало: в 1790 р. - 500 чоловіків і 480 жінок, в 1810 - відповідно 200 і 220, в 1830р. - 182 і 212, в 1850 р. - 248 і 254. Згідно з Довідковою книгою Івана Самойловича (1904 р.) в храмі служили: з 1890 р. священик Сімеон Неділька (39 років) — закінчив духовну семінарію по 1-му розряду (займав посаду законовчителя в гімназії, церковній і недільній школах, виконував обов'язки окружного спостерігача церковно-парафіяльних шкіл і помічника окружного благочинного), в 1901 р. нагороджений камилавкою; з 1886 р. псаломщик Гаврило Полницький (48 років) - з рукоположениям в сан диякона в 1887 р. — закінчив духовне училище; з 1899 р. церковним старостою був купець Михайло Богатирьов. В перше десятиліття комуністичної влади церква не функціонувала і стала першою жертвою антирелігійної кампанії в м. Суми — в 1930 р. її було повністю зруйновано. В 1999 р. за одним із проектів реконструкції сучасної площі Незалежності передбачалося за християнським звичаєм встановити на місці Миколаївського храму капличку. На сьогодні місце, на якому колись стояв багатостраждальний храм, зайнято новобудовами. Залишилось помітити, що, по попереднім підрахункам, на Сумщині зруйновано більше 600 православних храмів.

Висновки

Ми маємо пишатися нашим далеким минулим, нашим традиціям і пам’ятаючи про сиву давнину, виховувати нові покоління синів і дочок, закоханих у рідну землю, вірних батьківським традиціям. Умови часу викликали потребу повернення народові його справжні історії. Адже у продовж багатьох десятиліть панування тоталітарно – атеїстичного режиму відбулася девальвація історії, як науки. Із літопису об’єктивної святої правди вона перетворилася в «партійну науку», яка тільки за останні пів сторіччя переписувалася з урахуванням так званих «класових позицій» на угоду злободенним політичним потребам. І багато про що ми, не знали і не відали. Та й звідки нам було знати правду, скажімо, про утиски церкви?! Але, як сказано в Святому Письмі, усьому час – пора. І ось настав час, коли народу повертається його справжня історія і в тому числі трагічна історія православ’я. Слід зазначити що останнім часом інтерес до неї посилився. І це нормально, адже йдеться про наших предків, про тих, що будували та відбудовували. Тож не личить нам, онукам і правнукам, забувати їх імена. Більше того, голос пам’яті, що з глибини часу постійно стукає в наші серця піднімати їх з небуття, розповідати про них в ім’я нині сущих і тих хто гряде.

Автор статті (посилання на сторінку користувача)

Гуппал Тетяна Олексіївна