Відмінності між версіями «Психологія Шпаковська К.В.»

Поточна версія на 03:00, 19 травня 2015

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня! Сьогодні ми починаємо інтерактивні заняття, обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Після вивчення матеріалів, що розміщено на моїй сторінці, дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:32, 29 січня 2015 (EET)

Доброго дня! Мої відповіді на запитання.

1. Термін «гендер» (gender – «рід»), означає стать як соціальне поняття та явище, як все те соціальне, що утворюється над біологічною статтю. Інакше кажучи, бути чоловіком чи жінкою – не просто бути людиною з жіночою або чоловічою анатомією; самого цього не досить, «суспільство приписує індивідам відповідати визначеним соціокультурним запитам щодо прийнятих у цьому суспільстві «зразків» поведінки та зовнішнього вигляду: чоловічого та жіночого».
2. Успішне формування психологічної статі передбачає передусім відповідність біологічних характеристик індивіда соціальним очікуванням. Важливу роль відіграють при цьому сприятливі умови, що полегшують ідентифікацію з представниками своєї статі через її значущих для особистості представників. Коротко сумуючи сприятливі умови для формування адекватної психологічної статі, можемо назвати передусім бажаність для батьків народження дитини саме тої статі. Не меншу роль у статевій соціалізації відіграють особливості взаємодії матері і батька між собою у ранньому дитинстві. Ці взірці закарбовуються на все життя. І якщо батько колись у дитинстві постійно насміхався, підкреслюючи недоліки матері, син, для якого батько - взірець, у подальшому житті несвідомо буде відтворювати саме таке зневажливе ставлення до жінок. Серед умов сприятливої статевої соціалізації слід назвати також контакти з братами-сестрами, яких сьогодні так мало у наших родинах, спілкування з однолітками обох статей. Суттєву роль відіграє також прискорене чи уповільнене статеве дозрівання, оцінка власної мужності чи жіночності, становлення соціально схвалюваного стереотипу статевої поведінки. Процеси ідентифікації поєднуються при формуванні психологічної статі з процесами статевої типізації, до яких на певних вікових етапах приєднується і самокатегорізація, тобто створення сприятливих умов для засвоєння різних статевих ролей . Етапи життєвого шляху стають своєрідними вехами світоперетворень під впливом статеворольових орієнтацій. Ставлення до себе як до майбутнього чоловіка (або майбутньої жінки) чи ставлення до себе як до чоловіка зрілого, а потім й старого зовсім по-різному детермінують світопобудову особистості.
3. Школа, сім’я повинні орієнтуватись на виховання не дитини взагалі, а хлопчика чи дівчинки з притаманними їм психологічними відмінностями у світосприйманні, засвоєнні навичок і вмінь, у розвитку інтересів, емоційної сфери. Проблеми виховання особистості як представника певної статі в освітніх установах зазвичай занедбані, на них практично не зорієнтовані навчальні програми, зміст і характер виховної роботи. Низький рівень сексуально-просвітницької роботи серед дітей та юнацтва переважно зумовлений непідготовленістю вчителів до прищеплення хлопчикам і дівчаткам культури статевої поведінки, до такої організації виховної роботи, яка підсилювала б необхідні для виконання статевих ролей якості та вміння. Не досконалою є система навчально-виховних заходів статевого виховання школярів. Але, в деяких навчальних закладах читко визначеними є умови статевого виховання, як один із важливих аспектів формування особистості: поділ учнів на класи за статевою ознакою, формування паралелі із двох класів (дівчаток і хлопчиків) з обов’язковим проведенням всіх виховних заходів разом; планування виховної роботи в класах з урахуванням психосексуальної ідентифікації; підготовка вчителів до особливостей роботи з класом дівчаток і класом хлопців; педагогічна просвіта батьків з питань особливостей виховання дівчаток і хлопчиків в сім’ї; вивчення та узагальнення результатів умовно-роздільного навчання.

http://gkmk.kiev.ua/psihologichni-aspekti-navchannya/stateva-identifikaciya-formuvannya-osobistosti

Доброго дня! Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності? Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:30, 5 лютого 2015 (EET)

Доброго дня! Мої відповіді на запитання

1. Обдарованість — поняття загальної психології; високий рівень задатків, схильностей. Обдарованість є результатом і свідченням високого рівня інтелектуального розвитку індивіда.
2. Досить часто в побуті обдарованими вважають лише тих дітей, які випереджають у своєму розумовому розвитку однолітків і надзвичайно легко засвоюють людський досвід. Отже, як уже згадувалось, обдарованість буває чотирьох видів: розумова, соціальна, моторна, практична. Але крім цього, вона поділяється на два принципово відмінні типи: засвоююча (навчальна) і творча (креативна). Перша за своєю суттю вимагає відсутності власного підходу, тому що це перешкоджає легкому і повному сприйняттю чужої думки, сповільнює швидкість сприймання інформації та научіння. А другий тип обдарованості вимагає, щоб її носії всю інформацію «пропускали крізь себе», крізь власне бачення світу. Тому таким дітям значно важче вчитись, переймати чужий досвід, ніж придумувати. Перший тип – здатність до научіння - це інтелект (або загальний інтелект), а другий – креативність. Разом з тим, існує ще інша обдарованість, більш важка для розуміння і батьками, й, іноді, вчителями - це обдарованість нестандартним баченням, нешаблонним мисленням. Ще два поділи, які розглядають, ведучи мову про обдарованість, – це загальна (розумова) обдарованість та спеціальна обдарованість: спеціальна розбивається на художню, спортивну, соціальну.
3. Види обдарованості. Існує загальна і спеціальна обдарованість. Розрізняють обдарованість технічну, наукову (зокрема математичну), музичну, поетичну, художню, артистичну та ін. Вищими рівнями обдарованості є талант і геніальність. Оскільки обдарованість виявляється у конкретних психічних процесах, розрізняють моторну, сенсорну, перцептивну, інтелектуальну обдарованість тощо.
4. Основні проблеми обдарованих дітей (за Л. Холлінгуорт)

В обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких можна виділити: 1. Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи. 2. Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції.3. Конформність. Вона виявляється у відкиданні стандартних вимог, особливо якщо вони йдуть урозріз з інтересами обдарованої дитини. 4. Занурення у філософські проблеми. Замислюються над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т. п. 5. Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами.

Більшість з цих проблем обдарованих дітей можна зустріти в сучасній школі, найбільш популярними, на мій погляд, є вороже ставлення до школи, конформність, а ще - загострене почуття справедливості. http://literacy.com.ua/praktychna-psyhologija/298-z-dosvidu-roboty-psykholohichnoi-sluzhby-systemy-osvity-m-lvova-zbirnyky-materialiv/vypusk-druhyi-2012/972.html http://www.school93.edu.kh.ua/Files/downloads/(1)Обдаровані%20діти.doc

Доброго дня! Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:47, 12 лютого 2015 (EET)

Доброго дня! Мої відповіді на питання.

1. Емоційне вигорання – термін, яким психологи-дослідники професійної сфери життєдіяльності людини позначають ситуацію, коли працівники комунікаційних, допоміжних професій, де особиста відповідальність перевищує зовнішній контроль, після кількох місяців чи років сумлінного виконання своїх обов’язків «вигоряють», виявляючи ознаки знервованості, напруженості, апатії тощо. Симптоми професійного «вигорання» вказують на більш значущі риси тривалого стресу й психічного перевантаження, що призводять або можуть призвести до повної дезінтеграції різних психічних сфер, передусім – емоційної.
2. Хронічно напружена психоемоційна діяльність, пов'язана з інтенсивним спілкуванням, точніше, із цілеспрямованим сприйняттям партнерів і дією на них. Педагогу доводиться постійно підкріплювати емоціями різні аспекти спілкування: активно ставити і розв'язувати проблеми, уважно сприймати, посилено запам'ятовувати і швидко інтерпретувати (аналізувати) візуальну, звукову та письмову інформацію, швидко зважувати альтернативи й ухвалювати рішення. Підвищена відповідальність за функції, що виконуються педагогом.Учителям постійно доводиться приймати на себе енергетичні розряди партнерів. Усі, хто працює з людьми і чесно ставиться до своїх обов'язків, несуть етичну та юридичну відповідальність за благополуччя ділових партнерів, яких їм довірено,— учнів, батьків, колег. Плата висока — нервове перенапруження. Наприклад, у шкільного вчителя за день проведення уроків самовіддача і самоконтроль настільки значні, що до наступного робочого дня психічні ресурси практично не відновлюються. Неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності визначається двома основними обставинами — конфліктністю по вертикалі, у системі «керівник — підлеглий», і по горизонталі, у системі «колега — колега». Рано чи пізно обачна людина з міцними нервами схилятиметься до тактики емоційного вигорання: триматися від усього й усіх подалі, не приймати все близько до серця, берегти нерви. Психологічно важкий контингент, з яким має справу педагог у сфері спілкування: у педагогів і вихователів - це діти з аномаліями характеру, нервової системи або із затримками психічного розвитку.
3. Симптоми та ознаки професійного вигорання: незадоволеність собою - незадоволеність власною професійною діяльністю і собою як професіоналом; «загнаність у кут» - відчуття безвихідності ситуації, бажання змінити роботу чи професійну діяльність взагалі; тривога й депресія; емоційно-моральна дезорієнтація – розвиток байдужості у професійних стосунках; редукція професійних обов’язків – згортання професійної діяльності, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних обов’язків; психосоматичні та психовегетативні порушення – погіршення фізичного самопочуття, розвиток таких психосоматичних та психовегетативних порушень, як розлади сну, головні болі, проблеми з артеріальним тиском, шлункові розлади, загострення хронічних хвороб тощо.
4. Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло): - достатньо тривалий і якісний сон; збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування; достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика – танці, фітотерапія, гомеопатія, ароматерапія, дихальні вправи. Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан) - гумор , музика , спілкування з сім’єю, друзями, заняття улюбленою справою , хобі , спілкування з природою, медитації, візуалізації та інше.

http://www.dridu.dp.ua/vidavnictvo/2009/2009-01(1)/Sicinska.pdf http://mluniv-osvita.at.ua/Psychiatric/emocijne_vigoronnja.pdf

Індивідуальні заняття

Доброго дня! Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:35, 26 лютого 2015 (EET)

Доброго дня! Мої відповіді на запитання

1. Пізнавальні процеси школярів основної школи: в цей період сприймання та уявлення ускладнююються й інтенсивно розвиваються; розвивається довільна та післядовільна увага- підліток менше відволікається на сторонні подразники, але водночас зростає вибірковість уваги та залежність її від спрямованості інтересів, що зумовлює характерну для багатьох підлітків неспроможність сконцентруватися на чомусь одному, майже постійну розсіяність уваги. У розвитку пам’яті спостерігається зростання її довільності. Зокрема, довільне запам’ ятовування стає значно продуктивнішим за мимовільне. Стрімко розвивається інтелектуальна сфера, операції мислення: порівняння, аналогія, узагальнення, класифікація. Розвивається теоретичне мислення. У цьому віці відбувається поєднання думки зі словом, тому важливо розвивати мовленнєве мислення. Це можливо за допомогою риторики, яка дає змогу вчитися планувати, складати й виголошувати публічні промови, вести дискусії, вдало відповідати на запитання. Саме в цей період з’ являється розподіл на «улюблених» та «нелюбимих» вчителів. Педагогічний процес, у якому переплітаються і взаємодіють багато чинників, вимагає від викладача застосування таких форм і методів навчальної діяльності, які максимально забезпечать потреби та прагнення підлітків, сприятимуть розвитку необхідних особистісних властивостей . Також необхідно використовувати особистісний підхід у стосунках із підлітками. Для цього педагогу важливо бачити у кожному учневі унікальну особистість, у якої є розуміння власної неповторності. При цьому викладач має допомогти школяреві не лише усвідомлювати себе як особистість, берегти її в собі, а й поважати особистості інших людей . Зрозуміло , що в процесі навчання необхідно як зважати на ті зміни, що з’являються в підлітковому віці , так і створювати умови для поглиблення й розширення саме позитивних змін.

Пізнавальні процеси школярів старшої школи: сприймання стає складним інтелектуальним процесом опосередкованим попереднім досвідом, наявними знаннями й інтелектуальним потенціалом (це дає можливість використовувати схеми, графіки, таблиці); зростає обсяг та концентарція уваги, зростає роль післядовільної уваги; удосконалюються способи запам’ятовування за рахунок свідомого використання раціональних прийомів та встановлення логічних зв’язків між частинами матеріалу, зростає продуктивність запам’ятовування абстрактного матеріалу; мислення опосередковує всі інші пізнавальні процеси, від організації мисленнєвої діяльності залежить продуктивність мимовільної пам’яті, мимовільно запам’ятовується те, що пов’ язано з потребами, інтересами і планами на майбутнє, що викликає сильний емоційний відгук; мовлення ускладнюється за змістом та структурою, розширюється активний і пасивний словник, удосконалюються мовні засоби усного і письмового висловлення думок, формуються вміння точно висловлювати думки абстрактного характеру, легко користуватися усним мовленням як засобом спілкування тощо. Розвивається мовленнєве мислення, основи розвитку якого закладаються педагогами ще в підлітковому віці Інтелектуальний розвиток у період юності полягає не так у нагромадженні нових знань, умінь та розвитку окремих властивостей пізнавальних процесів, як в інтеграції їх і формуванні індивідуального стилю розумової діяльності, який зумовлює способи набуття, нагромадження, переробки та використання інформації. Важливо звернути увагу на вибіркове ставлення старших школярів до навчальних предметів. У підлітковому віці таке ставлення до навчальних предметів здебільше визначається особистісними властивостями вчителя, якістю, рівнем викладання. http://posibniki.com.ua/post-seredniy-shkilniy-vik

1. Індивідуальний підхід - необхідна умова розвитку мислення учнів в процесі навчання. Зміст принципу індивідуального підходу полягає в такій організації навчального процесу, при якому вибір методів, прийомів і темп навчанні враховує індивідуальні відмінності учнів, рівень їх здібності до навчання. Рушійними силами індивідуалізації є протиріччя між фронтально побудованим процесом пред’явлення нового матеріалу і індивідуальним характером його засвоєння. Цей принципів має давню історію. Ще К.Д.Ушинськиі говорив, що ділити клас на дві групи, одна з яких сильніша другої, не тільки не шкода, але навіть корисно, якщо наставник вміє, займаючись з однієї групою сам, другій дати користю самостійну вправу. В педагогіці питання індивідуалізації розроблялись П.П.Блонським, О.М. Гельмонтом. Але особливе піднесення уваги до проблеми індивідуалізації навчання відбувається наприкінці 60-х, в 70-х років дидактичних роботах Ю.К. Бабанського, Е.С. Рабунського, О.О. Бударного, І.Е. Унт, І.М. Чередова, І.С. Якіманської, психологів Н.О. Менчинсьюї, З.І. Калмикової і багатьох інших. В рамках розвиваючого індивідуального підходу відбувається глибоке вивчення індивідуальних психологічних особливостей учнів, перерозподіл уваги від слабких учнів до різних груп школярів; робиться спроба побудувати навчальний процес з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей сприймання і мислені учнів на основі теорії діяльності. Е.С.Рабунський означає індивідуальний підхід як дійову увагу до кожного учня, його творчої індивідуальності в умовах класноурочної системи навчання, припускає розумне сполучення фронтальних, групових і індивідуальних занять для підвищення якості навчання і розвитку кожного школяра. Індивідуальний підхід припускає вивчення одних і тих же питань програми на різних рівнях, в залежності від підготовленості учнів, їх інтересів здібностей та інших критеріїв так, щоб кожний учень був зайнятий на уроці щоб не допускати прогалин в знаннях школярів.

http://www.kazedu.kz/referat/126880

Доброго дня! Продовжуємо роботу на індивідуальних заняттях. Яким чином можна визначити рівень здатності учня до навчання? Наведіть приклади--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 13:39, 25 березня 2015 (EET)

Доброго дня! Мої відповіді на запитання. Усі діти здатні до навчання, кожний нормальний психологічно здоровий школяр здатний одержати середню освіту, більш чи менш успішно оволодіти навчальним матеріалом в межах шкільних програм, і учитель повинен добиватись цього стосовно всіх учнів”. Але звідси зовсім не випливає, що всіх учнів можна однаково легко навчити. Навчальний процес повинен не просто пристосовуватись, підбудовуватись під власний рівень знань і умінь учнів, змінюючи зміст і методи, а орієнтуватись на досягнення максимально важливих результатів кожним учнем і, що не менш важливе, на розвиток мислення, пізнавальних можливостей, інтересів.

Консультації

Доброго дня! У нас виділено час для консультацій. Якщо у вас є запитання з актуальних проблем психології, то можете розміщувати їх тут - я дам відповідь.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 13:15, 25 березня 2015 (EET)

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:47, 6 березня 2015 (EET)

Доброго дня! Мої відповіді на запитання. В сучасній літературі виділяють три основні підходи до педагогічного тестування: Предметно-педагогічний підхід. Завдання тестування за такого підходу полягає в з’ясуванні, які елементи змісту навчальної дисципліни засвоєні. Тест складається з великої кількості завдань, обов’язковою умовою є досить повне, вичерпне визначення змісту дисципліни. Критеріально-орієнтований підхід. Завдання – перевірити, наскільки учень (студент) засвоїв необхідний обсяг знань, умінь і навичок, який виступає в якості заданого стандарту або критерію засвоєння (атестація, вступ до НЗ). У цьому випадку достатньо не надто велика кількість завдань з галузі, обмежена конкретним стандартом або рівнем (критерієм) знань. Нормативно-орієнтований підхід. Тут завдання не стільки оцінити повноту знання, як визначити місце (рейтинг) кожного з досліджуваних. Потрібно порівняно невелика, але достатня кількість завдань, що забезпечить хорошу дисперсію результатів. Для педагогічного контролю, оцінювання якості освіти більш звичними є завдання, які вирішуються саме при критеріально- орієнтованому підході. Тим не менш, всі підходи важливі й необхідні. Більшість вчених і практиків зазначають, що тестовий контроль за рахунок пред’явлення єдиних вимог, підвищення рівня об’єктивності, відносного і абсолютного зменшення витрат навчального часу на проведення контролю скорочує навчальне навантаження та істотно підвищує мотивацію навчання і зацікавленість учнів. Актуальність тестового методу пояснюється його перевагами перед іншими традиційними формами контролю: • Можливість кількісного вимірювання рівня знань • Повне охоплення знань при тестовому контролі • Наявність однакових, для всіх, правил проведення педагогічного контролю та адекватної інтерпретації тестових результатів • Систематичність контролю та індивідуальний підхід Всі ці переваги забезпечуються за умови створення хороших, якісних тестів. Якість тесту визначається перш за все його надійністю, валідністю і об’єктивністю. Одним з найбільш важливих критерієм якості тесту є його об’єктивність, оскільки, включає в себе, ряд аспектів педагогічного, ціннісного, етичного і психологічного характеру. На думку В. Каднєвського, поширена практика використання тестів лише для контролю звужує їх можливості – тести можуть використовуватись як важлива складова у навчанні. Тестування в освіті покликане оперативно і неупереджено виявляти глибину, обсяг, структуру, зміст, ієрархію знань, умінь і навичок. Тому воно в змозі вирішити одне з найскладніших завдань освіти – сформувати потребу і вміння самоаналізу і самоконтролю, що є фундаментом індивідуалізації та гуманізації освіти, орієнтування студентів на самоосвіту. http://library.udpu.org.ua/library_files/psuh_pedagog_probl_silsk_shkolu/38/visnuk_35.pdf

Продовжимо обговорення тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання.Які вимоги висувають до тестових завдань?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:57, 14 квітня 2015 (EEST)

Доброго дня! Мої відповіді на запитання. В сучасній літературі виділяють три основні підходи до педагогічного тестування: Предметно-педагогічний підхід. Завдання тестування за такого підходу полягає в з’ясуванні, які елементи змісту навчальної дисципліни засвоєні. Тест складається з великої кількості завдань, обов’язковою умовою є досить повне, вичерпне визначення змісту дисципліни. Критеріально-орієнтований підхід. Завдання – перевірити, наскільки учень (студент) засвоїв необхідний обсяг знань, умінь і навичок, який виступає в якості заданого стандарту або критерію засвоєння (атестація, вступ до НЗ). У цьому випадку достатньо не надто велика кількість завдань з галузі, обмежена конкретним стандартом або рівнем (критерієм) знань. Нормативно-орієнтований підхід. Тут завдання не стільки оцінити повноту знання, як визначити місце (рейтинг) кожного з досліджуваних. Потрібно порівняно невелика, але достатня кількість завдань, що забезпечить хорошу дисперсію результатів. Для педагогічного контролю, оцінювання якості освіти більш звичними є завдання, які вирішуються саме при критеріально- орієнтованому підході. Тим не менш, всі підходи важливі й необхідні. Більшість вчених і практиків зазначають, що тестовий контроль за рахунок пред’явлення єдиних вимог, підвищення рівня об’єктивності, відносного і абсолютного зменшення витрат навчального часу на проведення контролю скорочує навчальне навантаження та істотно підвищує мотивацію навчання і зацікавленість учнів. Актуальність тестового методу пояснюється його перевагами перед іншими традиційними формами контролю: • Можливість кількісного вимірювання рівня знань • Повне охоплення знань при тестовому контролі • Наявність однакових, для всіх, правил проведення педагогічного контролю та адекватної інтерпретації тестових результатів • Систематичність контролю та індивідуальний підхід Всі ці переваги забезпечуються за умови створення хороших, якісних тестів. Якість тесту визначається перш за все його надійністю, валідністю і об’єктивністю. Одним з найбільш важливих критерієм якості тесту є його об’єктивність, оскільки, включає в себе, ряд аспектів педагогічного, ціннісного, етичного і психологічного характеру. На думку В. Каднєвського, поширена практика використання тестів лише для контролю звужує їх можливості – тести можуть використовуватись як важлива складова у навчанні. Тестування в освіті покликане оперативно і неупереджено виявляти глибину, обсяг, структуру, зміст, ієрархію знань, умінь і навичок. Тому воно в змозі вирішити одне з найскладніших завдань освіти – сформувати потребу і вміння самоаналізу і самоконтролю, що є фундаментом індивідуалізації та гуманізації освіти, орієнтування студентів на самоосвіту. http://library.udpu.org.ua/library_files/psuh_pedagog_probl_silsk_shkolu/38/visnuk_35.pdf

Проведення та перевірка модульного контролю

Доброго дня! Переходимо до модульного контролю з актуальних проблем обдарованості. Дайте відповіді на запитання та тестові завдання: 1. У чому проявляється готовність педагога до роботи з обдарованими дітьми? 2. Які засоби є ефективними для формування й розвитку професійної готовності педагогічних працівників до роботи з обдарованими дітьми? 3. Потяг, прагнення, хист до певного виду діяльності, бажання дитини займатися ним — це: а) допитливість; б) талант; в) схильність. 4. До діапазону академічних здібностей не відносять: а) здібності до природознавчих наук; б) здібності до читання; в) образотворчі здібності. 5. Творчість — це: а) розумова й практична діяльність, результа¬том якої є створення оригінальних, непо¬вторних виробів, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей; б) схильність до занять певним видом діяль¬ності; в) здатність дитини до перетворення навко¬лишнього середовища й самої себе на основі засвоєння матеріальної й духовної культури.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 15:04, 16 березня 2015 (EET)

Доброго дня! Мої відповіді на запитання.

1. Одним з важливих напрямків діяльності вчителя в умовах загальноосвітньої школи є його робота з учнями, яким властиві підвищені навчальні можливості. Такі учні характеризуються порівняно високим розвитком мислення, довготривалим запам’ятовуванням навчального матеріалу, добрими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, великою працездатністю тощо. Для них характерна неординарність, свобода вираження, багатство уяви, чіткість різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми. Відносно цієї категорії учнів мають бути зроблені акценти такого характеру: а) повне задоволення запитів найбільш підготовлених дітей у поглибленому вивченні предметів на основі широкого ознайомлення їх з сучасною наукою; б) створення умов для задоволення їх різнобічних пізнавальних інтересів і одночасно для розвитку здібностей, виявлених в тій чи іншій галузі діяльності; в) забезпечення можливостей для широкого прояву творчих елементів в їх навчальній і позашкільній роботі; г) прилучення їх до надання допомоги своїм однокласникам у навчанні, в розвитку навчальних можливостей; д) попередження розвитку в них переоцінки своїх можливостей, ліній через систематичну не завантаженість. Формами роботи з цією категорією учнів можуть бути групові та індивідуальні заняття на уроках та в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для цих учнів має доповнюватись науковими відомостями, які вони можуть одержати в процесі виконання додаткових завдань у цей же проміжок часу, що інші учні, але за рахунок більшого темпу обробки навчальної інформації. У методах навчання цих учнів мають переважати самостійні роботи, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням має націлюватись на стимулювання поглибленого вивчення навчального матеріалу, його систематизацію, класифікацію, перенос знань у нові ситуації, виявлення і розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашнє завдання таким учням повинні мати творчий характер.
2. Система психолого-педагогічних відносин суб'єкт - суб'єктного характеру, спрямовану на розвиток здібностей обдарованого учня та підвищення професіоналізму вчителя, передбачає здатність педагога ставити за мету професійної діяльності розвиток здібностей і обдарувань учнів, проектувати шляхи та засоби підвищення ефективності роботи в цьому напрямку. Готовність передбачає інтегративно-синтетичну взаємодію теоретичної, практичної, особистісної складових.

Теоретичною складовою підготовки учителів до роботи з обдарованими учнями є: історія дослідження обдарованості, основні сучасні концепції обдарованості, проблеми прогнозування обдарованості, особливості розвитку обдарованих індивідів, вікові особливості прояву обдарованості, методи та особливості діагностики обдарованих дітей, психологічні та педагогічні аспекти, що треба врахувати під час добору змісту освітніх програм для обдарованих дітей,умови ефективної взаємодії педагогів з обдарованими дітьми та їх родиною. Методами та формами підготовки вчителів до роботи з обдарованими учнями є: наукова діяльність, творчі групи, конференції, педагогічні майстерні, "Круглі столи”, самоосвітня діяльність педагогів, дистанційне навчання, місцеві періодичні видання, місцеве радіомовлення. http://nodesarvo.ucoz.ua/index/robota_z_obdarovanimi_ditmi/0-60

1. в) схильність
2. б) здібності до читання
3. а) розумова й практична діяльність, результа¬том якої є створення оригінальних, непо¬вторних виробів, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей.