Відмінності між версіями «Середино-Будський район»

Версія за 11:51, 10 березня 2015

Рожковицький навчально-виховний комплекс " загальноосвітня школа І-ІІІ ст- дошкільний навчальний заклад"

Рожковицький навчально-виховний комплекс " загальноосвітня школа І-ІІІ ст- дошкільний навчальний заклад"

Комунальна установа Рожковицький навчально-виховний комплекс " загальноосвітня школа І-ІІІ ст- дошкільний навчальний заклад"

Адреса навчального закладу

Сумська область,Середино-Будський район, село Рожковичі, вул Пушкіна 95

Історія навчального закладу

Довгий час мешканці нашого села, як і в більшості населених пунктів України, були людьми неосвіченими. Навчати своїх дітей могли тільки поміщики, купці, власники винокурень, млинів, торгівельних лавок. Навчали дітей на дому наймані вчителі або люди духовного сану. При такому навчанні всяка методика навчання була відсутня. Головне було навчити писати, читати, рахувати у межах чотирьох дій арифметики, дати знання із Закону Божого та церковного співу. Зрозуміло що і така наука була платною. Більшість населення цього не могла дозволити. Бо бідність та злидні не давали такої можливості.

Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події

В селі Рожковичі також була така школа. Вона існувала при Михайлівській церкві. Яка знаходилася в центрі села, на території будівлі сільської ради. Навчала у цій школі жінка дяка Бєляєва. Навчання велося по церковно-словянській абетці. Роки революції і визвольних змагань були не найкращими для розвитку освіти, але всупереч матеріальним негараздам і політичній нестабільності, освітній процес у цей період не уповільнився, а навпаки – прискорився. Місцева «буржуазія», бажаючи надати середню освіту своїм дітям возила їх на навчання до Севська, Глухова, Кролевця, Новгород-Сіверська. За часів Директорії курс поліпшення освіти продовжувався, хоча в умовах Громадянської війни важко було розраховувати на якісний розвиток шкіл. Значну увагу проблемі освіти всього населення приділяли більшовики. Така агітація пояснювалася тим, що пропаганда є більш дієвою, якщо людина вміє писати і читати. 14 лютого 1919 року було опубліковано повідомлення колегії народної освіти винкому Київської ради робітничих депутатів про реалізацію декрету Тимчасового робітничо-селянського уряду «Про відділення церкви від держави та школи від церкви». У липні 1920 року народний комісаріат освіти видав постанову «Про запровадження в життя єдиної трудової школи». Єдина трудова школа була семирічною.Перша світська школа Невелика семирічна школа була і в нашому селі. Це підтверджується розповіддю найстарішого жителя с. Рожковичі. Вона розповідає, що її старший брат ходив до цієї школи. Вона являла собою невеликий будинок. Територія сучасної школи знаходиться на місці величного саду. Який існував при Михайлівській церкві. Сад був огороджений великим червоним цегляним парканом.

Побудова нашої сучасної школи Двоповерхову будівлю сучасної школи було побудовано у 1924 році. Одними з учасників будівництва школи були Солодухін Кірсан Опанасович і Бобров Єгор Кузьмич . Перший поверх слугував для навчання, другий був побудований як житло для вчителів. У 20-30-х роках при школі було відкрито так званий лікнеп – пункт ліквідації неписьменності. У школі навчалася і найстаріша жителька села Рожковичі Острикова Зоя Архипівна (з 1935р.) директором у цей час був Махнєнко Федір Федорович. До Великої Вітчизняної війни всі уроки на яких треба було писати вивчали зранку за денного освітлення, а усні проводили за штучного освітлення. Тому спочатку навчалися молодші , а далі старші. В цей час уже були шкільні парти. Зошити і книги купували своїм коштом. Писали чорнилами і «пером». «Перо» - це дерев’яна основа схожа на сучасну ручку з невеликим отвором. В отвір закріплювали куплений металевий кілок. Навчання велося за такими предметами арифметика, російська мова, фізична культура і музика.

Дитячий будинок У 1939-1940 роках недалеко від школи у садибі заможної людини Бєспалова Баніфата Матвійовича колгоспом було створено дитячий будинок. В ньому було 30 дітей-сиріт, які навчалися також в школі. Завідуючою там була Софія Левченко. Школа в роки Великої вітчизняної В перші роки Великої Вітчизняної війни навчання не велося. З вересня 1941 до вересня 1943 року в школі та на її території знаходився німецький старостат. Частина кабінетів була відведена під конюшню, вхід до якої був у спортзалі. Вхід був зроблений з західного боку. У липні-серпні 1942 року у приміщення школи було зігнано усіх чоловіків, у тому числі і дітей. Їх тримали цілий тиждень, вони були заручниками. Згодом їх мали розстріляти. Але завдяки діям старости , чоловіків було звільнено. Після відходу німецьких військ з села Рожковичі 3 вересня 1943 року у школі було створено допоміжне господарство з поранених солдат. Вони підтримували просування Червоної Армії вирощуючи овочі і також тримаючи коней. Поряд з цим допомагали відновлювати зруйноване село, школу.У 1943 році після визволення від фашистської окупації відновився навчальний процес у школі. Війна завдала великих збитків. Будівля двоповерхової школи була ушкоджена. У більшості кабінетів була відсутня підлога ( її німці використали для ремонту мосту через нашу річку), розграбовані вікна і двері. Тому уроки проводили у будівлі , де зараз знаходиться майстерня. Парти в той час фарбувалися у чорний колір. Парта була трохи довша за сучасну і за нею сиділо по три учня. Клас складався з дітей різного віку, організованих у дві зміни. Освітлювали приміщення гасовими лампами, які розміщували біля вікон. В той час було 4 перших класи по 42 учня у кожному. Головним предметом 1943-1945 стала військова справа. І хлопчиків і дівчат навчали користуватися зброєю, розбирати і збирати гвинтівку. У першому класі вивчали арифметику, мову, фізичну культуру. Буквар був власноруч зроблений вчителями і написаний по пам’яті. У наступних класах додалася німецька мова, українська мова, географія, історія і природознавство, конституції (знання якої було обов’язкове) і каліграфії. Каліграфія – це мистецтво правильного, чіткого і гарного почерку. Кожну літеру писали декількома пір’їнами. Чорнило виготовляли вдома з хімічних олівців, з сажи и соку червоного буряка. Чорнило зберігали у кам’них баночках або у маленьких скляних пляшках. Їх носили у торбинках зшитих з тканини.

Тяжкі повоєнні роки В повоєнні роки не у всіх були зошити. Батьки були змушені купувати папір і з нього зшивати зошити. Іноді навіть писали на клаптиках газетного паперу. Багато проблем було і з підручниками. В основному на клас було 1-2 підручники. Головне взуття тогочасних школярів узимку були плетені з ниток чуні зміцнені шкірою і лапті, улітку ж ходили босі.

Директори

1936-1945 - Махнєнко Федір Федорович

!945-1948 – Горбачов Іван Демидович

1948 – Циганков Андрій Іванович

1949 – Сидоренко Анатолій Михайлович

1949-1951 – Гордієнко Степан Микитович

1951- 1953 – Колкута Степан Миколайович

1954-1959 – Бушман Василь Карлович

1960-1973 – Субочев Іван Іванович

Пєлагейченко Василь Федорович

Жир Григорій Іванович

Колкута Степан Миколайович

1973-1976 – Кримов Ілля Кирилович

1976-1981 – Ткаченко Василь Олександрович

1981-2009 – Попіначенко Володимир Олександрович

З 2009 – Митрохіна Інна Василівна.

Кращі викладачі

Рагуліна Євдокія Федорівна Аполонова Альбина Синдіївна Попіначенко Валентина Іллівна Попіначенко Володимир Олександрович Тоцька Надія петрівна Павличенко Ганна Петрівна Беспалова Олена Борисівна

Кращі майстри

Відомі випускники

Іваницький Михайло Наумович

      Народився 18 листопада 1918 року в селі Порохонь. Вчився і жив у селі Рожковичі у сім’ї  родичів. У 1946 році закінчив Львівський університет.                1948 – ВПШ при  ЦК КПУ. 1953 рік -  річні курси дисертантів при Академії суспільних наук при ЦК КПРС. Цього ж року захистив кандидатську дисертацію, став кандидатом наук. У 1948-1951 роках працював старшим викладачем, заступником директора Київського інституту іноземних мов. 1951-1954 роки консультант в апараті  ЦК КПУ. 1954-1959  роки – заступник голови правління Українського товариства культурних зв’язків із закордоном. З 1959 року старший науковий сівробітник Інституту історії  Академії наук УРСР. Автор наукових праць з історії міжнародних відносин: «Монгольська Народна Республіка»(1961); «Путь к независимости. Из истории решения вопроса о судьбе бывших итальянских колоний».

Котов Федір Якович

        Народився 3 жовтня 1927 року у селі Ситне. Батьки – селяни. Закінчив середню школу. У 1949 Шостинський хіміко-технологічний технікум, потім Ленінградський військово-технологічний інститут. Працював Генеральним директором заводу «Сибсільмаш» у Новосибірську. У 1988 році переїхав до Москви де був призначений першим заступником міністра машинобудування СРСР. З виходом на пенсію входив до Ради старійшин Новосибірського земляцтва у Москві. Депутат Верховної Ради СРСР  9-го скликання. Лауреат Державної премії СРСР. Нагороджений   2  орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом  «Жовтневої революції», багатьма медалями.

Черний Михайло Народився в селі Ново-Володимирівка. Закінчив середню школу в селі Рожковичі. Ще під час навчання захопився журналістикою. Вищу освіту здобув в Київському інституті. Став професійним літератором. Член Спілки письменників України. Автор багатьох книжок і статей. Працював головою правління журналістів Вінницької області. Потім директор Художнього фонду Вінниці. Неоднаразово приїздив на Батьківщину. З любов’ю і ніжністю писав про трудівників села. Проводив зустрічі творчі с земляками

Рагулін Петр Васильвич

Народився в селі Рожковичі в сім’ї колгоспника, в 1969 році закінчив Рожковицьку середню школу. Потім Конотопський залізничний технікум. Трудовий шлях розпочав на станції Хутір-Михайлівський. Потім отримав вищу освіту в Харківському залізничному інституті. З 1986 року – начальник дистанції шляху на станції Хутір-Михайлівський. Через деякий час його переводять до Києва, де він працює на різних керівних посадах. Згодом начальник головного управління шляхового господарства «Укрзалізниці». Наступні роки – головний ревізор України. Зараз працює першим заступником генерального директора «Укрзалізниці», міністр залізничного транспорту.

Навчальний заклад сьогодні

Автор статті(посилання на сторінку користувача)