Відмінності між версіями «С. Піски»

Версія за 08:09, 25 жовтня 2017

Назва

Село Піски Буринський район Сумська область

Географія

      Село знаходиться у лісостеповій зоні центральної частини Сумської  області на Східноєвропейській рівнині, яка має хвилястий рельєф ( поєднання височин, низовин і рівнин ). Місцевість, де розташоване село, поєднує в собі відроги Середньоруської височини, ділянки Придніпровської низовини та Полтавської рівнини.   Місцевість має такі географічні координати: 51°13'17"пн.ш. і 34°04'39"сх.д. Середня висота над рівнем моря 132 м. 

Розташування

Село Піски знаходиться на північному сході Буринського району Сумської області, на лівому березі річки Сейм. До 1968 року на сучасній території знаходилось двоє сіл – Піски (Байдурівське) і Глушець, об’єднані вони були Глушецькою сільською радою. До сільської ради також входило с. Новий мир (колись Округа). В 1968 році села були об’єднані в одне, сільська рада отримала назву - Пісківська, а центр її залишився в Глушці. Кордоном між Пісками і Глушцем була річка Вижлиця – ліва притока Сейму. До 1964 року села входили до Білопільського району Сумської області.

Клімат

Клімат помірно-континентальний. Тепле літо і помірно холодна зима. Середня температура  липня + 18° С, а середня температура січня - 8° С. Кількість опадів 700 мм. на рік, випаровуваність 600 мм. на рік, отже коефіцієнт зволоження більший за одиницю, тому зволоження у краї достатнє. Але за останні п'ять-сім років у нашій місцевості спостерігаються посухи влітку, температура в липні і серпні доходить до + 40°С  у тіні, а іноді і вище.  А зимові морози у січні – лютому  при малосніжжі сягають іноді – 35 – 37°С. Впродовж усього року бувають  вітри, які нагадують урагани.

Ґрунти, рослинний і тваринний світ

       Ґрунти – це різні види чорноземів, які відзначаються високою родючістю завдяки великому вмісту гумусу. 

Корисні копалини: пісок і глина. Рослинний світ нашого краю дуже багатий. Лісоутворюючими породами є дуб, клен, липа, в'яз, сосна, береза, осика, верба, вільха, ліщина. Великі площі зайняті луками, які знаходяться на вододілах річок і їх схилах. Тут буяє різнотрав'я, серед нього - горицвіт, конюшина, стоколос, тимофіївка, духмяний колосок, лисохвіст, єжа збірна, тонконіг, звіробій, коронарія, деревій, кінський щавель, королиця. Це рослини переважно багаторічні, із стебел і коренів яких утворюється дернина. На заплавних луках росте осока, рогіз, стрілолист, калюжниця, хвощ, цикута, пеларгонія лучна, розхідник. На водоймах можна бачити глечики жовті, латаття біле, папороть водяну, ряску. Тваринний світ в околицях села теж різноманітний, бо тут зустрічаються мешканці як лісостепу, так і степу: дикі кабани, косулі, лисиці, білки, зайці, куниці, тхори, їжаки, вужі, різні види мишей та землерийки. Дуже прикро, що за останні роки рідким гостем нашого лісу став лось, хоча колись він себе почував господарем краю. Із птаства водяться жайворонки, солов'ї, граки, дятли, сови, синиці, лелеки білі, журавлі сірі, чаплі сірі і білі, дрозди, ластівки, сороки , трясогузки, повзики, мухоловки, одуди, сойки, горобці, дикі гуси і качки. Весною, під час розливу трапляється бачити в озерах або на Сейму красенів білих лебедів.

===Історія===На території сільської ради знаходяться 8 археологічних пам'яток доби палеоліту, неоліту, бронзового і раннього залізного віку, раннього і пізнього середньовіччя, а також Меморіал загиблим воїнам у Великій вітчизняній війні (1941-1945 рр.), могила і пам'ятний знак воїна-афганця Миколи Гасевського, Меморіал Пам'яті жертв Голодомору в 1932 – 1933 роках.

===Давні часи=== Поселення первісних людей на теренах нашого села з’явилися ще за часів кам'яного віку, тобто від 2 млн. до 4 тис. р. до н.е. У 1988 році під час археологічних досліджень на околицях Пісок археологом Н.О. Миловановою були знайдені знаряддя полювання мисливців на мамонта, багатомайданчиковий нуклеус, кременева платівка та скребло, ніж на відщепі (матеріали зберігаються і розміщені в експозиції обласного краєзнавчого музею). В цю історичну пору відбувається виділення людини з тваринного світу. Вона вчилася оволодівати найпростішими трудовими навиками, що і привело до появи перших знарядь праці.

   У цей час люди ще не знали металів, а знаряддя праці виготовляли із каменю, дерева, рогу або кістки.  Край був укритий степовим різнотрав’ям, де паслися стада шерстистих носорогів, оленів, мамонтів, диких коней. Безкраї степи доповнювали соснові та листяні ліси, багаті на різноманітну дичину.       
    В добу бронзи (ІІ – початок І тисячоліття до н. е.) на території сучасного села люди займались землеробством, скотарством, ремеслом, про що свідчать фрагменти кераміки та кварцитові відщепи цього періоду, знайдені в  1988 і в 1991 роках також археологом  Н. О. Миловановою. Знаряддя праці  залишались іще переважно кам'яними, але набагато досконалішими ніж раніше. На території краю були всі сприятливі умови для проживання і скотарсько-землеробського господарювання наших пращурів: родючі землі, багаті пасовища і  лісові масиви, велика кількість води (р. Сейм, р. Вижлиця, р. Безуєвка, безліч озер). Ці заняття доповнювали полювання і рибальство. Значне місце в господарстві мешканців краю бронзового віку займають вироби з глини (посуд), а також зароджується металообробне ремесло  (виготовлення знарядь праці з бронзи, які стають важливим елементом обміну).

Під час археологічної розвідки в 1990 році археологи Обломський А.М., Терпиловський Р.В. Приймак В.В. залишили у звіті про результати дослідження в Пісках такі дані: «На поверхні зібрана кераміка епох неоліту, бронзи і раннього залізного віку. До римського часу відносяться уламки слабопрофільваних ліпних посудин з домішками шамоту у тісті, орнаментовані насічками по краю, фрагменти плоских дисків, уламок стінки червоноглиняної амфори. Знайдено також точило із ручки сіро глиняної гончарної посудини. Ранньослов'янський горизонт пам'ятки, скоріше всього відноситься до пізньої фази київської культури (період черняхівського впливу)».

    Археологічні   дослідження в селі проводились і  в 1986 і 1988  роках  археологом Віктором Володимировичем Приймаком. Під час вивчення решток поселень були знайдені фрагменти кераміки епохи бронзи та раннього залізного віку (УІІІ ст. до н.е. – ІУст. н.е.), а також відкрито курганний могильник, який складається з 2–х курганів. Це дає можливість зробити припущення, що на території краю проживали кочівники, ймовірно скіфи, або ж місцеві жителі підтримували з ними зв'язки. Про скіфів у своїх дослідженнях 1990 року згадує і археолог Обломський А.М.: «З поселення походять матеріали епохи неоліту, бронзи та, ймовірно скіфська кераміка. Основні матеріали належать до ІІ – ІІІ ст. н.е. (уламки горщиків з вдавленням по краю, уламки дисків, точило з ручки гончарного горщика, фрагмент червоно глиняної амфори).
   На початку нашої ери, і в період Великого переселення народів (ІІІ – УІІ ст.) на території краю проживали ранньослов’янські племена.
   Під час археологічних  розкопок в 1990 р. групою археологів у складі яких працювали Обломський А. М., Терпиловський  Р.В. , а також у 1988 р. Бєлінською Л. І.    були знайдені речові історичні джерела, які підтверджують існування на території нашого краю поселень колочинської археологічної культури (уламки ліпного посуду, глиняні диски, якими прикривали поховальні урни, глиняні пряслиця). Колочинські пам'ятки датуються серединою V – УІІ ст. Колочинська культура є прямим наступником київської ( залишки предметів київської археологічної культури під час розкопок теж знайдені на території села).  Колочинська культура, найімовірніше, належала північно-східним угрупованням ранньоісторичних слов'ян — північній частині антів чи венетам. 
   В УІІ – ІХ ст. на території краю проживав племінний союз сіверян. Літопис «Повість минулих літ» називає багато племен і географію їх розселення, вказуючи, що по річці Сейм жило плем'я сіверян: «… седоша по Десне и по Семи, по Суле и нарекошася север».

===Новий час===У Центральному Державному архіві древніх актів СРСР (м. Москва) є документи, які засвідчують існування с.Глушець у ХУІІ ст.: «К 1640, декабря 20 относится наиболее ранее выявленное упоминание о с. Глушец. В отдельной виписи, данной из Путивльской приказной избы Волынцеву В.Ф. на пустое селище Глушецкое с городищем в Дречалевской волости Подгородного стана Путивльского уезда» (існував такий порядок адміністративного поділу на російських землях: повіт → волость→ стан → околиця; - прим. авт.). На липень 1685 року в описовій книзі Білопільського повіту є подвірний опис селян с. Глушець з поміткою про попереднє місце проживання і часу поселення кожного селянина в селі. Згадуються 13 прізвищ місцевих поміщиків (Ст. Дашков, М. Кезін, І. Чережков і ін.). «По сказки путивльських помещиков Григория Большого Трифонова з братьями и сотоварищи то село Глушцы построено в прошлых годах, тому лет 40 и больши». Цей документ (копія зберігається у шкільному музеї) дає підставу назвати дату народження, а точніше відродження села – 20 грудня 1640 рік. У 50-і – на поч. 70-х рр. ХУІІ ст. потік переселенців до краю був безупинним. Часто вони були вихідцями із різних місцевостей України і Росії. Поселенці обирали для проживання не зайняті та необжиті території. Тому і до нині в сусідніх населених пунктах Слобожанщини спостерігається наявність різних діалектів і говірок не тільки української, але й російської мови (зараз поряд з Пісками розташовані села Нові Вірки (засноване в 30-х рр. ХУІІ ст.) і Старі Вірки Білопільського району, в яких проживає російськомовне населення ).

     Екпансія Литви і Польщі земель нашого краю майже не торкнулась. Тому це дало змогу зберегти старі назви топонімів, лексику, риси побуту, традиції місцевого населення.

===Новий час===У Центральному Державному архіві древніх актів СРСР (м. Москва) є документи, які засвідчують існування с.Глушець у ХУІІ ст.: «К 1640, декабря 20 относится наиболее ранее выявленное упоминание о с. Глушец. В отдельной виписи, данной из Путивльской приказной избы Волынцеву В.Ф. на пустое селище Глушецкое с городищем в Дречалевской волости Подгородного стана Путивльского уезда» (існував такий порядок адміністративного поділу на російських землях: повіт → волость→ стан → околиця; - прим. авт.). На липень 1685 року в описовій книзі Білопільського повіту є подвірний опис селян с. Глушець з поміткою про попереднє місце проживання і часу поселення кожного селянина в селі. Згадуються 13 прізвищ місцевих поміщиків (Ст. Дашков, М. Кезін, І. Чережков і ін.). «По сказки путивльських помещиков Григория Большого Трифонова з братьями и сотоварищи то село Глушцы построено в прошлых годах, тому лет 40 и больши». Цей документ (копія зберігається у шкільному музеї) дає підставу назвати дату народження, а точніше відродження села – 20 грудня 1640 рік. У 50-і – на поч. 70-х рр. ХУІІ ст. потік переселенців до краю був безупинним. Часто вони були вихідцями із різних місцевостей України і Росії. Поселенці обирали для проживання не зайняті та необжиті території. Тому і до нині в сусідніх населених пунктах Слобожанщини спостерігається наявність різних діалектів і говірок не тільки української, але й російської мови (зараз поряд з Пісками розташовані села Нові Вірки (засноване в 30-х рр. ХУІІ ст.) і Старі Вірки Білопільського району, в яких проживає російськомовне населення ).

     Екпансія Литви і Польщі земель нашого краю майже не торкнулась. Тому це дало змогу зберегти старі назви топонімів, лексику, риси побуту, традиції місцевого населення. В 50 – 60-х рр. ХУІІ ст. прикордонне московське військо було реформоване. В результаті реформ на землях Слобожанщини виникає Сумський козацький полк (1659р.). Землі села увійшли до Білопільської(Каризької) сотні Сумського козацького полку.         У 1719 р. на землях путивльських поміщиків на прикордонні із Сумським полком придворний службовець І. Дубровський заснував Глушковську мануфактуру. Протягом 1720-1722 pp. цей підприємець захопив усі землі Каризької сотні Сумського полку. Землі села Глушець також увійшли до мануфактури, а селяни, що працювали на ній стали приписними.
  Наприкінці XVIII століття у розпорядженні власників  було 22 населених пункти. Переважна більшість робіт виконувалась на основній мануфактурі в Глушково. Поряд з цим у приписних селах були організовані так звані «фабричні артілі» - невеликі, залежні від мануфактури виробничі точки.
          У с. Глушець приміщення фабричної артілі знаходилось на березі р.Сейм. У ХХ ст. на місці підприємства розміщалась Красна школа старі приміщення мануфактури), але старожили ще в 70-х роках ХХ ст. часто цю місцевість називали «фабрикою».Артіль Глушковської мануфактури у с. Глушець існувала до Першої світової війни (1914 – 1918 рр.),а потім її закрили.

==Органи влади==Органом влади в селі Піски є Пісківська сільська рада.Сільський голова - Скорина Сергій Миколайович.

==Економіка==Загальна площа села в адміністративних межах сільської ради – 4808 га (сільськогосподарські угіддя – 4139 га; під водними об'єктами 54,3 га). Економічна діяльність на території села здійснюють 17 суб'єктів підприємницької діяльності ( ТОВ – 2; СФГ – 7; ПП – 8).

Медицина

В селі функціонує лікарська амбулаторія.

Освіта

===Дошкільна, шкільна і позашкільна освіта=== В Пісках є загальноосвітня школа І – ІІІ ст. ( директор – Макуха З.В.;60 учнів; 15 педпрацівників; 9 технічних працівників) та дитячий садок «Берізка» (завідуюча – Петрова Л.С.). При школі функціонують гуртки районної ДЮСШ та районного Будинку творчості.

Заклади спеціальної та вищої освіти

Культура

Релігія

Спорт

Пам'ятки архітектури, історії та культури

Меморіал Жертв Голодомору у с.Піски

Персоналії

ЗМІ

Друковані ЗМІ

Електронні ЗМІ

Пошта, зв'язок, банківська сфера

Цікаві факти

Фотогалерея

Примітки та посилання

Джерела

Література

Ресурси інтернету

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Тереніна Світлана Сергіївна