Історія с.Косівщини

Географія

Розташування

Косівщина - село, центр сільської ради, до складу якої входять села Закумське, Кононенкове, Малі Вільми, Надточієве, Солідарне, Чернецьке. Розташоване за 3 км від районного та обласного центру - міста Суми на правому березі річки Сумки.

Історія

Давні часи

На території села Косівщина відкриті археологічні пам’ятки черняхівської культури приблизно IV століття нашої ери.

Новий час

Відоме з другої половини XVIII століття. Кількість дворів у сільській раді - 1134, мешканців - 3165. У 1768 році хутір Косівщина з 444 десятинами землі належав підпоручику Миколі Косовцову. Зустрічається й інша назва хутора - Сухоносівка. Існували велика Косівщина (близько 50 дворів) та мала Косівщина (12 дворів, де сьогодні вул. Лесі Українки). Назви інших сіл, які входять до складу сільської ради, мають свою історію. Село Солідарне отримало свою назву в 1960-х роках, до цього воно називалося Клюшникове (сімейний маєток поміщиків Клюшникових), Никипорівка, пізніше - Криничне.

Чернецьке також має давню історію. В “Описах Харківського намісництва кінця XVIII століття” згадується хутір Ільмовський Сумського монастиря, згодом назва села змінюється на Чернецькі Вільми. Малі Вільми, розташоване вздовж річки Вільми, відоме також з кінця XVIII століття як хутір поміщика Савича. Інша назва села - Савичеве.

Село Кононенкове складалося з трьох хуторів: Курасівщина, Кирички та Кононенкове.У кінці XIX - на початку XX століття на березі річки Вільми утворилося багато хуторів, у яких оселялися родичі. Їх називали за прізвищами людей (Пушкарі, Довгополи, Кривомази), а також хутір Спесивське, де мешкали Сторчаки, Чайки, Липинські. Липів Яр або Мільченки - Коржі, Копєйчики, Пушкарі. Далі на південь, до Грицаківки, вздовж річки, жили Кондрати, Єрмаки, Чумаки, Бацмани. В селі Надточієве (колись хутір реєстратора Надточієва) проживали Банькодуди, Багатенки, Стовбуни.

У долині річки Вільми, порізаної ярами (в основному неугіддя), оселялися селянські сім’ї різних достатків. Їхні городи розташовувалися вище будівель. Під час засухи й неврожаїв багаті селяни змушені були переселятися до Сум та Косівщини, бідніші - в села Надточієве та Чернецьке.

У травні 1889 року в Косівщині на лікуванні перебувала велика українська поетеса Леся Українка. Лікувала її народна цілителька Параска Богуш.

На початку XX століття населені пункти входили до Сумської, Терешківської, Степанівської волостей Сумського повіту. Населення Косівщини не стояло осторонь революційних процесів. Газета “Сумський вісник” за 25 жовтня 1917 року повідомляє, що селяни сіл Косівщина й Сухоносівка самочинно розорали 60 десятин панської землі, призначеної для посіву ярових у 1918 році, а також заявили, що поділять іншу землю. Радянська влада в Косівщині була встановлена в січні 1918 року. В грудні 1919 року в селах створюються ревкоми. У хуторі Чернецькому головою обрано Івана Андрійовича Усика, у хуторі Липів Яр - Сидора Єгоровича Стеценка, у хуторі Надточієве - Володимира Зівунова.

У 1920-х роках утворилося дві сільські ради: Косівщинська та Чернецько-Вільмівська.

У грудні 1922 року на території села Малі Вільми створюється земельна артіль “Бджола”, в яку об’єдналися 11 селянських господарств (48 чоловік), та артіль “Селянин” на хуторі Кононенкове із 52 десятинами землі.

Держава надала кредити цим артілям для купівлі сівалок та реманенту під гарантію поставок урожаю 1924 року, але засуха та нашестя озимої совки не дали розрахуватися невеликим колективам з позиками.

Вся повнота влади належала сільським радам і сільським комітетам незаможних селян, створеним у 1921 році. Головою Косівщинської сільради в 1925 році був обраний Микола Гнатович Щебетенко. Головою Чернецько-Вільмівської сільради - Микола Михайлович Сторчак.

Головою Комітету незаможних селян (КНС) Косівщинської сільської ради у 1932 році був обраний Прокіп Михайлович Потапенко, секретарем - Іван Щебетенко. В 1941 році прийшла війна. В жовтні почалася окупація. Селяни вимушені виконувати накази та постанови окупаційних властей. Окупаційні власті швидко зрозуміли, що колгоспи є надзвичайно вдалою формою організації примусової праці й вилучення продовольства у селян. Колгоспи стали називатися громадськими господарствами, радгоспи - державними маєтками. Працювали під жорстким контролем німецької адміністрації. Господарство в селі Косівщина отримало ¹ 31. Очолити це господарство селянська сходка довірила Ф. Ф. Федорченку, старостою став С. О. Кривонос, а з квітня 1943 року - І. С. Богуш. Фашистські окупанти розстріляли колишнього голову колгоспу Г. К. Лантушенка, голову виконкому сільради А. Т. Шевченка, культпрацівника А. А. Мазного. Відправили на роботу до Німеччини 20 Селяни Косівщини й навколишніх сіл втратили близько 100 корів, багато телят, свиней, курей, овець, гусей. У кількох сімей відібрали будинки та все майно й господарство, багато інших селян були пограбовані, втратили майно та худобу. Особливо багато корів забрали фашисти у селян із власних господарств. Діяли обов’язкові податки: податок із будівель - 1 відсоток від страхової оцінки, земель¬на рента 4 копійки за 1 квадратний метр землі, 10 відсотків від усіх видів заробітків службовців та кустарів, цивільний податок по 15 крб. з кожного працездатного члена сім’ї з 16 до 65 років. Сільськогосподарський податок сплачувався в залежності від розміру земельної ділянки та наявно¬сті чи відсутності корови у господаря. Наприклад, земельна ділянка до 0,5 га без корови - 180 крб., з коровою - 240 крб., від 0,15 до 0,25 га - 240-300 крб., від 0, 25 до 0,4 га - 300-360 крб., від 0,40 до 0,50 га - 360-480 крб., від 0,50 до 0,75 га - 420-600 крб., від 0,75 до 1 га - 480-660 крб., більше 1 га - 540-720 крб. За несплату податку в строк пеня - 0,2 відсотка за кожний день прострочення. Селяни повинні були здавати яйця на інкубатор по 42 штуки з двора, мед по 8 кг з кожної бджолосім’ї, молоко не менше 4-х літрів при жирності 3,8 відсотка. Постійно влітку приходили розпорядження про відрядження селян на роботи з ремонту доріг. Дово-дився план на видобування торфу біля села Кононенкове та інших місцях. Особливо важко було весною - в період оранки й посівної та збирання врожаю. За розпорядженням сільського голови - управителя окупаційної влади - робочий день на польових роботах тривав з 5 години ранку до 19 години вечора з перервою 2 години - на обід. Як тягло використовувалися навіть корови до 5 місяців тільності. Кожному працездатному селянину доводилися площі для скопування землі вручну. Польові роботи не припинялися і в неділю. У вересні 1943 року фашисти втекли із села.

В 1965 році завод Сумихімпром вирішив збудувати водосховище. Навесні вода стала затоплювати село і околицю міста Суми. Жителі звертались у вищі інстанції про необхідність при¬пинення робіт, але безрезультатно. До того ж проект був невдалий. У тому ж 1966 році почався весняний паводок, рівень води був такий високий, що вода могла затопити село Косівщину, й греблю підірвали. У 1971 році - новий весняний паводок. Вода прорвала греблю, й планований рівень води вже не відновився.

У новозбудованому селі в 1966 році мешкало 800 чоловік. Виросли нові вулиці Шкільна, ім. Леніна, Першотравнева, Жовтнева. В 1967 році збудована нова 8-річна школа, дитячі ясла на 40 місць, клуб на 360 місць, бібліотека, в 1965 році фельдшерсько-акушерський пункт. У центрі села - стадіон, три крамниці. З 1957 до 1970 року виходила багатотиражна газета “Колгоспне життя”, з 1972 року -газета “Ленінець” тиражем 600 екземплярів.

Спочатку колгосп ім. Леніна, а на початку 1970-х років радгосп “Ганнівський”, ще пізніше радгосп “Косівщинський”, з листопада 1999 року - Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “Косівщинська” довгий час спеціалізувалося на вирощуванні овочів і молочному виробництві. В 1960-ті роки вирощували овець. Було кілька садів, ягідник. Очолював садівничу бригаду агроном Василь Зосимович Рєзнік. З кожного гектара збирали по 100 і більше центнерів фруктів, 1,5 тонни з гектара полуниць, більше 6 тонн малини. Почалося створення терасних садів у селі Солідарному.Овочеве господарство, яке спочатку розташувало¬ся в Сумській бригаді, довгий час очолював агроном Олександр Степанович Довгопол. З початку 1980-х років до 2000 року функціонувало тепличне господарство площею 2 га. Вирощували огірки, помідори, капусту, цибулю, столовий буряк, моркву, перець,баклажани. Головними агрономами господарства в різні часи працювали Валентина Андріївна Лазаренко, Микола Федорович Петренко. Високих показників у роботі досягала тракторна бригада під керівництвом Василя Олександровича Іваненка, яка вперше в області запропонувала швидкісні методи роботи на полях. Пізніше бригаду очолив Іван Пантелійович Руденко. Механізатори О. М. Гусєв, М. М. Сіробаба, В. О. Іваненко, В. Й. Шамрай, В. І. Піддубний, І. П. Руденко за значні досягнення у праці неодноразово нагороджувалися орденами й медалями.