Б
Берест Олексій Прокопович
Зміст
Прізвище ім'я по батькові
Берест Олексій Прокопович
Ким є персона, про яку створюється стаття
Герой Радянського Союзу,Герой України
Фотографія особи
,
Біографія особи
Людина героїчної долі
Олексій Прокопович Берест народився 9 березня 1921 року в селі Горяйстівці Охтирського району на Сумщині. Батько, Прокіп Никифорович, важко трудився, мав бондарське ремесло – майстрував бочки для Тростянецького цукроварного заводу, за що мав мізерний заробіток. Його дружина, Христина Вакумівна , була жвавої, веселої вдачі.
Відійшли у вічність батьки, і Олексій залишився під опікою старших сестер Катерини та Марини, остання проживала в селі Лосівці, що недалеко від Олешні. Саме від них залишилися перекази, пов”язані з дитинством та юністю Олексія.
Закінчив шестирічку і разом зі старшими п”ятнадцятирічним хлопцем трудився на збиранні врожаю. У свої перші жнива побачив Олексій самохідну машину. Побачив, і відразу „захворів” нею. В 1937 році закінчив курси трактористів при Чупахівській МТС. У 1939 році пішов добровольцем у Червону Армію. Брав участь у фінській війні. Бойова тривога 22 червня 1941 року застала його в солдатському строю, вже добре обстріляним. Почалися важкі будні.
Вже в 1942 році Береста призначили командиром відділення. На початку війни було не до нагород. Найвищою відзнакою для нього став прийом у комсомол, а в березні 1943 року на Волховському фронті – в партію. Відразу обрали парторгом окремої роти. Мабуть, командири помітили організаторські й комісарські здібності Береста, бо рекомендували на навчання в Ленінградське військово-політичне училище, яке тоді знаходилось у Шуї. Щоправда, він не мав для цього загальної середньої освіти, але за всіма іншими вимогами підходив – брав участь у Фінській війні, був відмінним бійцем на фронті, мав досвід партійної роботи. Тож зарахували його відразу на другий курс. Заняття йшли прискореними темпами – зранку до вечора щодня. 3 грудня 1943-го по вересень 1944-го курсанти оволоділи відведеною програмою.
Після випуску лейтенанта Береста направили на 1-й Білоруський фронт, де він потрапив у 756-й стрілецький полк 150-ї стрілецької дивізії. Його призначили заступником з політчастини командира батальйону, яким командував капітан С.Неустроєв. Берест з товаришами визволяли Польщу, проривали оборону фашистів на Одері, пройшли з боями вулицями Берліна.
Прапорів багато – перемога одна
Штурм рейхстагу відбувався 30 квітня 1945 року. Після форсування Шпреє батальйон капітана Неустроєва захопив приміщення німецького міністерства внутрішніх справ і гестапо, яке бійці назвали „будинок Гіммлера”. У німецькій столиці кожна будівля була опорним пунктом, але найважливішим об”ектом для наших бійців був рейхстаг. Від захопленого „будинку Гіммлера” до рейхстагу простяглася велика Королівська площа, розділена широкою траншеєю з водою, усюди були траншеї, окопи, доти. Будівля була підготовлена до кругової оборони із замурованими цеглою вікнами і стояла непорушно навіть під снарядами гармат та залпами „Катюш”. Німці обстрілювали кожний метр. Але прагнення наших бійців встановити переможний прапор було дуже сильним, тому вони кинулися в бій. Слід зазначити, що для кожної із дев”яти дивізій 3-ї ударної армії, які вели бої у центральній частині Берліна, виготовили прапори для можливого підняття їх над рейхстагом. Яке з”єднання першим захопить рейхстаг, те й матиме таку високу честь. На кожному з прапорів була п”ятикутна зірка, трохи нижче – серп і молот, а праворуч внизу полотнища біля древка – номер. Прапор за п”ятим номером дістався 150-й стрілецькій дивізії і переданий у перший батальйон, де замполітом був лейтенант О.Берест. Батальйон Неустроєва, в якому служив Берест, першим кинувся на штурм. Німці відповіли вогнем. Довелося залягти. Піднявся з прапором полку Петро П”ятницький. Разом з ним кинулись інші бійці. За кілька метрів до дверей рейхстагу, просто на його східцях, ворожа куля зупинила прапороносця. Знамено підхопив Петро Щербина і за якусь мить прикріпив його до однієї з колон. Разом з неустроєвцями до рейхстагу ввірвались бійці батальйону капітана Давидова. Зав”язався жорстокий бій за кожен метр, кожну кімнату, кожен поверх. У вікнах, на колонах, дверях, в залах з”являлось все більше і більше червоних прапорів і прапорців. Але прапор не було встановлено на куполі Тому це завдання доручили Олексію Бересту разом із сержантом Єгоровим та молодшим сержантом Кантарією. Високий на зріст, дуже сильний та досвідчений вояка Берест вміло розправився з ворогами що засідали на різних поверхах, розчищаючи дорогу
побратимам, а також підсаджував їх, коли місцями сходи були обвалені від гарматних пострілів. На дах вибралися втрьох і міцно закріпили власними ременями стяг на видному місці - до бронзової кінної скульптури над головним під”їздом. Після цього спустилися, і Берест відразу продовжив бій всередині рейхстагу.
Але на встановленні прапора на куполі боротьба не закінчилася. Замполіт Берест відіграв ще одну важливу роль у закінченні війни. Він, практично, поставив у ній крапку. Засівши у підвалах, елітні есесівські вояки відстрілювалися. Та врешті-решт фашисти викинули білий прапор і попросили переговорів. При цьому виставили умову: оскільки у них у підвалі генерал і полковники, делегацію на переговорах повинен очолити офіцер не нижче полковника. А в осаді нікого вище капітана не було. Та й командир батальйону Степан Неустроєв виглядів непереконливо: замалий, сутулий... Тож за „головного” відрядили впевненого, грізного велетня Береста, а його командир пішов з ним за ад”ютанта. Переговори з залишками фашистської армії тривали кілька годин. І коли, давши певний час на роздуми, радянські вояки виходили сходами з підвалу, в спину парламентарям вистрілили. Куля пробила Бересту фуражку... Лише 2 травня 1945 року німці капітулювали – з підвалу піднялись понад 1600 солдатів та офіцерів вермахту і залишилось близько 500 поранених.
У перші дні перемоги рейхстаг став своєрідним місцем паломництва. Сюди приходили пішки, приїжджали на машинах та танках – усі хотіли побувати тут, розписатися на стінах, сфотографуватися на згадку. До речі, ці знімки в перші дні перемоги багатьом слугували аргументом для отримання державних відзнак та нагород.
Забутий герой
На початку травня 1946 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння звання Героя Радянського Союзу офіцерам і сержантам, які підняли Прапор Перемоги над рейхстагом у Берлині – капітану В.Давидову, сержанту М.Єгорову, молодшому сержанту М. Кантарії, капітану С. Неустроєву, старшому лейтенанту К.Самсонову. Прізвища О.Береста там не було. Замість Золотої Зірки його нагородили лише орденом Червоного Прапора. Для українця, що пройшов всю війну, боротьба не закінчилася. Він добивався правди, але за життя її так і не дочекався. Як свідчать історики та дослідники Великої Вітчизняної війни, стовідсотково визначити всіх учасників тих подій та їхню роль у взятті рейхстагу неможливо. Але на основі звітів воєначальників керівництву Кремля можна зробити досить об’єктивні висновки. Так, у протокольному документі тих років ”Боевая характеристика знамени”, підписаному командуючим військами 3-ї ударної армії, генерал-полковником Кузнєцовим та членом Військової ради армії генерал-майором Литвиновим, зазначено: „Отважные воин комунист лейтенант Берест, комсомолец сержант Егоров и беспартийный младший сержант Кантария установили знамя над зданием германского парламента” Та в результаті ні Єгоров, ні Кантарія, що були всенародними героями, і словом не згадували того, хто на власних плечах виніс їх на дах рейхстагу. Та й офіцери, командири і всі воєначальники всі ці роки мовчали про геройську участь українського солдата.
Однією з найпоширеніших версій щодо замовчування правдивих фактів встановлення Прапора Перемоги та участі замполіта Береста у подіях останніх днів війни є „рекомендація маршала Жукова”. Все це начебто через його нелюбов до політпрацівників. Але після війни Жуков теж потрапив у немилість „власть имущих”. Тож на нього можна було списати й це. Ймовірною причиною усунення з списку героїв Береста дослідники також називають звинувачення Береста в інциденті, коли під час бою бійці, не розібравшись, підірвали двері та розстріляли приміщення посольства однієї з нейтральних країн. Або той факт, що Берест займався переписом килимів, картин, статуй та інших цінностей, які знаходились у „будинку Гіммлера” та потім були направлені до музеїв. Подейкують, що багато з цих трофеїв опинились у деяких воєначальників. А ще в тому ж „будинку Гіммлера” радянські солдати знайшли в одному з сейфів коробку з швейцарськими годинниками для генералів рейху, підлеглі яких візьмуть Кремль. Олексій Берест же почав роздавати їх воякам, які підуть на штурм рейхстагу. Але не дав годинника незнайомому офіцерові, який начебто виявився офіцером зі СМЕРШу...
Здається все набагато простіше. Все пояснюється ставленням „вождя народів” Сталіна до українців. Та й хто міг бути справжнім героєм перемоги, як не представник старшого братнього народу та земляка Сталіна ?
Зважаючи на це, стає зрозуміло, чому відразу після взяття рейхстагу Береста призначили супроводжувати на батьківщину ешелон з полоненими фашистських концтаборів у Німеччині. Як кажуть, їх зустрічали без музики та кінохроніки. Під час кількаденної відпустки замполіт захворів тифом у рідному селі. У госпіталі Ростова - на – Дону зустрів свою майбутню дружину Людмилу Євсєєву. Після служби переїхав жити до неї у Ростов.
Де б не жив Олексій Прокопович, його поважали люди, але владу він дратував. У пошуках історичної та життєвої правди постійно нагадував про себе, писав листи та звертався до високих військових керівників, навіть до Микити Хрущова. Але правди так і не знайшов. Навіть навпаки – отримав кривду, на яку ніяк не заслуговував. Працюючи завідуючим райвідділом кінофікації, був звинувачений у збитках на 5,5 тисяч карбованців, проти нього порушили кримінальну справу. І коли під час допиту Олексія Береста слідчий сказав, що той у війну, може, й не воював, а відсиджувався... фронтовик не витримав і викинув слідчого разом зі стільцем з вікна другого поверху ! Згодом слідчий зізнався, що на нього тиснули згори. Так Олексій Берест, легендарний фронтовик, який встановлював Прапор Перемоги, був засуджений у 1953 році на 10 років ув’язнення. Потім по амністії термін ув’язнення був скорочений вдвічі, проте сам про звільнення не просив. Він був невинний, і це для нього було дуже принципово. Повернувшись додому з пермських таборів, працював на заводі „Ростсільмаш” у сталеливарному цеху простим робітником. Загинув Олексій Берест трагічно у 1970 році. Але навіть загинув він, як справжній герой, хоча й у мирний час. Повертаючись з онуком додому, врятував п’ятирічну дівчинку з-під коліс електрички.
Повернення із забуття
Чимало років неспокою, творчого пошуку принесла ця забута, чи, може кимось прихована сторінка з історії України колишньому редакторові газети „Прапор перемоги" Миколі Степановичу Мотренку. Саме він першим в Україні почав говорити про Олексія Береста і публікувати у „Прапорі перемоги" свою книгу про нього „Я прикрию", яка згодом вийшла друком.
У 1969 році Мотренко Микола Степанович взявся за свою дипломну роботу „Ленін і селянство Сумщини" як випускник факультету журналістики Київського університету. Дізнався, що селяни Олешні писали Леніну листа.
Добрався до села. Спілкувався з І.В.Орєховим. Був він тоді головою Олешнянського колгоспу, потім сільським головою. Розповідав охоче не про те, як селяни писали до Леніна, а про свого друга Олексія Береста, який піднімав Прапор Перемоги над рейхстагом. Доповнював його і тодішній секретар парторганізації села І.П. Мачулін.
Знову повернувся до теми Олексія Береста, коли вже почав працювати в газеті „Прапор перемоги". Почалося з документів, які надійшли з Ростовського облвійськкомату через Охтирський військкомат.
Потрошку почали з'являтися публікації. У „Прапорі перемоги" до 9 Травня. Була і в союзній „Правде". Але перша солідна публікація вийшла у „Литературной газете" 9 квітня 1980 року - „Лейтенант по фамилии Берест" під рубрикою „Память огненных лет". На неї були відгуки. Писали зовсім незнайомі люди. Так вдалося зачепитися за одне з прізвищ — військкор Микола Шатілов. З таких фактів, розмов з донькою Іриною і дружиною Людмилою Федорівною, до яких їздив у Ростов, з добутих документів вимальовувалася постать О.П.Береста: добродушного велетня, веселуна, що вмів і допомогти, і пожаліти, але такого, що не терпів неправди.
ЗВЕРНЕННЯ ЗЕМЛЯКІВ
У кінці 80-х років Охтирська міська районна газета „Прапор перемоги” та ветеранські організації міста і району, пошукові загони шкіл міста і навчальних закладів зібрали підписи під зверненням про присвоєння Бересту звання Героя Радянського Союзу. Це звернення було направлено у Президію Верховної Ради СРСР, але на жаль, Президія з невідомих причин не стала розглядати цього питання.
20 квітня 1995 р. жителі села Горяйстівки Олешнянської сільської Ради народних депутатів звернулися з ініціативою порушити клопотання перед Радянським урядом про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу.
„Наближається знаменна дата в житті нашого народу – 50-річчя Перемоги в Великій Вітчизняній війні.
Значний вклад у цю перемогу внесли і наші земляки – охтирчани. Серед них – уродженець села Горяйстівки Берест Олексій Прокопович, який брав активну участь у взятті Берліна на штурмі рейхстагу.
Заміснику командира І-го батальйону по політичній частині лейтенанту Бересту О.П. був відданий наказ очолити виконання бойового завдання по закріпленню над рейхстагом червоного прапора. Під його безпосереднім керівництвом розвідники Єгоров і Кантарія проникли на дах рейхстагу і закріпили там Прапор Перемоги. У надзвичайно складних обставинах Берест О.П. добровільно в чині „полковника” Радянської Армії ходив у підземелля рейхстагу і вів переговори від імені радянського командування про капітуляцію фашистського гарнізону, що засів там, щоб уникнути зайвого кровопролиття. На другий день фашисти склали зброю.
Героїчним було життя Береста Олексія Прокоповича перед Батьківщиною, Ми, його земляки, звертаємося до всіх жителів району і міста порушити клопотання перед Радянським урядом про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу”.
Зі звернення жителів села Горяйстівки Олешнянської сільської Ради народних депутатів. У 2002р. до 57-ї річниці Перемоги, вже громадськість Охтирського району на чолі із заступником райради М.С. Мотренком зверталася з тим самим клопотанням до адміністрації Л.Д. Кучми. На що з Державного комітету України у справах ветеранів ( голова комітету – С. Червонописький) прийшла чергова відписка у відмові.
У 2003 р. ветерани Великої Вітчизняної війни і члени Національної спілки письменників України теж зверталися вже особисто до колишнього Президента України Л.Д.Кучми з проханням розглянути питання щодо присвоєння звання Героя України (посмертно) герою війни О.П.Бересту, на жаль, адміністрація Президента відповіла, що у них немає відповідних документів і не стала розглядати це питання.
Член НСПУ Ю. Краснощок, ініціатор пошуку про історію О.П.Береста, у кінці 2002 року звертався до начальника Головного управління з виховної роботи Міністерства оборони України генерал-лейтенанта О.Г.Процепка з пропозицією допомогти увічнити пам”ять героя. Міністерство оборони підтримало думку щодо нагородження О.П.Береста посмертно і перепоховання його праху біля пам’ятника Невідомому солдату, що в м. Києві. Повідомили про це Центральний музей Збройних сил України і він готовий був підготувати експозицію, присвячену О.П.Бересту. Але у зв”язку з тим, що адміністрація колишнього Президента відмовила у розгляді справи, все лишилося без змін.
„Ми, ветерани війни Полтавської області, приєднуємося до звернення народного депутата України Яворівського В.О. на ім’я Президента України про встановлення справедливості по вшануванню пам”яті героя битви за Берлін лейтенанта О.П.Береста».
ПАМ”ЯТНИК НАШОМУ СЛАВНОМУ ЗЕМЛЯКУ ВІДКРИТО
,
25 серпня 2005 року – 62-а річниця від дня визволення Охтирки від фашистських загарбників, стало ще одним рядком в історії життя нашого славного земляка О.П.Береста. На розі вулиць Жовтневої і Червоноармійської замайоріли стяги. Так багато їх давно вже не було на охтирських вулицях. Хоч день і буденний, робочий, але чимало жителів міста прийшли задля того, щоб побувати на відкритті пам”ятника Герою України лейтенанту, воїну, який брав участь у водружінні Прапора Перемоги над рейхстагом О.П.Бересту. З нагоди свята місто приймає гостей – Міністра оборони України А.С.Гри ценка, голову Сумської облдержадміністрації М.І.Лаврика, голову Полтавської облдержадміністрації С.С.Бульбу, почесного президента фонду „Джерело Дніпра” В.М.Матицина, коштом якого споруджувати пам”ятник О.П.Бересту. Вони всі запрошувалися до слова, говорили про величність подвигу уродженця Сумщини. Виходили до мікрофона і керівник міста та району – міський голова І.І.Демченко, голова районної державної адміністрації І.С.Шарай.
Коротким був виступ доньки Героя Ірини Олексіївни, яка приїхала до Охтирки з Ростова (Росія). Вона схвильовано подякувала за вшанування пам”яті батька.
Найурочистіша мить настала, коли спало з монументу біле покривало, зазвучала урочиста мелодія, Як і годиться, пам”ятник освятив настоятель Покровського собору отець Євгеній. До монументу лягли квіти. Один з ветеранів не просто поклав їх, а постояв подивився в „обличчя” О.Бересту і промовив: „У нього дуже мудрий погляд...”
ВИСНОВКИ Не можна рухатися в майбутнє, не відтворивши історичну справедливість. Саме у встановленні істини, сущої правди подій і процесів – запорука морального оздоровлення нашого суспільства. Як одвічне прагнення незалежності й свободи, як рідна мова й культура, як одна земля, єднають українців Герої України.
Життя і подвиги Героя України Олексія Прокоповича Береста – моральні орієнтири, життєвий дороговказ. З”являються нові матеріали в центральній і місцевій пресі, телевізійні передачі . Біля пам”ятника Олексія Прокоповича – живі квіти, адже він - вічно живий Герой.
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Герой України
Орден Червоного Прапора
Орден "Золота Зірка"
Увічнення пам'яті
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про присвоєння О.Бересту звання Герой України
За бойову відвагу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над Рейхстагом, постановляю
Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена „Золота Зірка” лейтенанту Бересту Олексію Прокоповичу (1921-1970р.р.) – уродженцю села Горяйстівка Охтирського району Сумської області (посмертно).
Президент України В.Ющенко
м.Київ : 6 травня 2005 року
№ 753/ 2005
Література
1. Енциклопедичний довідник Сумщина в іменах. – Суми: Рекламно-видавниче об”єднання „АС – Медіа” – Сумський державний університет, 2003.- 46с.
2. Ковальчук Н. Три подвиги і одне життя Олексія Береста // Прапор перемоги. – 2005. – с. 2
3. Kokoscnko Karl. Sohne des Rtgiments – Berlin, 1978. – 277.
4.Косиченко Л. Героя пам”ятають земляки // Урядовий кур”єр. – 2005. - № 101. – с. 8
5. Мотренко М. Прапороносець Перемоги Олексій Берест // Сільські вісті.- 2005. - № 49
6. Мотренко М.С. Я прикрию ! Розповідь про лейтенанта О.П.Береста. – Харків: Прапор, 1989. – 140 с.
7. Черевко О. Знамена для прапороносця. Могилу Героя України Олексія Береста у Ростові відвідали земляки з батьківщини // Україна молода. – 2005. - № 88 с. 8
8. Шатілов М.І. На рейхстаг ! . – Москва: Правда, 1981.- 140 с.
9. Шпак Віктор Калиновий прапор над рейхстагом // Урядовий кур”єр. – 2005. - № 86 – с. 7
