Меморіал Жертв Голодомору у с.Піски
Зміст
Повна наза пам'ятки історії та культури
Меморіал Жертв Голодомору
Місцезнаходження
вулиця Шевченка, с.Піски, Буринського району, Сумської області
Опис
Обласний Меморіал жертвам Голодомору знаходиться в с.Піски Буринського району. Автором проекту, а потім і втіленого в життя Меморіалу став художник Микола Михайлович Бондаренко, житель с. Успенка цього ж району.
У Меморіал художник втілив свій задум: показати трагедію не тільки одного села, а й усієї України. Зруб селянської хати – уособлення того, що кожну селянську хату не минув голод. Три хрести – великий, менший і зовсім маленький уособлюють покоління людей, яких торкнулась страшна рука голодної смерті: чоловіків, жінок, дітей. А стелли- снопи – це символ хлібної ниви, на яку багате і наше село, і вся Україна, але яка не змогла нагодувати селян, через те, що влада весь хліб забрала, а селян обрекла на смерть. На стеллах - снопах прізвища замордованих голодом односельців.
Історія
У 2006 р. односельці на місці поховання насипали могилку і вшанували пам´ять померлих поминальними свічками, молитвами та приготованими власноруч пиріжками, цукерками, хлібом.
У вересні 2007 року на місці масового поховання односельців був закладений перший камінь майбутнього пам´ятника, а в листопаді відкрито сам пам´ятник і проведений Мітинг-реквієм в пам´ять про померлих від голоду односельчан. Фінансова підтримка будівництву була надана партією «Наша Україна» та проектно- будівельною фірмою «Будінвест – ХХІ».
У 2008 році відбулось відкриття усього Меморіалу Жертвам Голодомору. А в 2013 році за кошти меценатів були побудовані дві каплички, які і завершили сучасний вигляд Меморіалу Жертв Голодомору у селі.
Місце для увіковічення трагедії у селі було обране не випадково, а на основі свідчень старожилів, які стверджували, що саме тут, біля соснового лісу, було масове поховання селян у 1932-33 роках.
Проживала у с.Піски Биченко Олександра Іванівна (померла в 2014 р.) 1914 року народження, хоча це не точна дата її народження. Баба Шура, так називали її в селі, говорила, коли йшли чоловіки на першу світову, то я вже гусей пасла. Побачила і пережила баба на своєму віку всього: три голодомори, дві світові війни, дві революції, утворення і розпад колгоспів, курячий грип і ще багато чого. Та події «голодовки» пам´ятала, ніби це було вчора. Тоді їй було 19. Поряд жив заможній селянин – Сава Шевцов (по вуличному Сава Савчонок), у якого була чимала пасіка, гарний сад. Але не захотів він іти до колгоспу, то й попав під розкуркулення. Та від колишньої пасіки Савчонка залишився омшаник (яма для зимівлі бджіл). Туди то й почали звозити весною-літом 1933 року померлих від голоду. Могили копати було нікому, а тут уже готова велика яма. Мертвих збирали по селу і звозили до омшаника, присипали землею, а на наступний день знову підвозили. Шура в той час працювала на ланці, а ввечері, прибігши додому з роботи, розпитувала матір про щоденні поховання. Коли дивилась у сутінках на те місце, волосся ставало дибки, здавалось, що земля навіть навколо того місця ворушиться. Так у тому старому бджільнику знайшли свій спочинок десь 250 невинних душ. Ту яму зрівняли із землею і хреста не поставили. Але на місці масового поховання виросла груша-дичка і стала вартувати пам´ять померлих. А Шура Биченко разом із сусідом Іваном Цукановим кожного року на Великдень в´язали на груші білу хустинку або рушничок, клали до прикоренка поминання. Час минав, груша всохла, та біля всохлого дерева з´явився молодий пагін – юний вартовий людської трагедії. Жінка продовжувала доглядати грушку, берегти пам´ять про страшну трагедію аж до початку ХХІ століття.
У 2005 році баба Шура своїми спогадами поділилася з місцевим краєзнавцем Коров´яковською А.П., яка і підняла питання про створення пам´ятника жертвам Голодомору в селі Піски. ЇЇ думку підтримав художник Микола Бондаренко. Він на той час досліджував тему голоду в селі Успенка і на початку 90-х створив альбом «Україна 1933: кулінарна книга», де в малюнках зобразив страшні картини глоду в українському селі. Так Микола Бондаренко і став автором проекту Меморіалу жертв Голодомору у Пісках.
Перші свідчення односельців про голод почали збирати учні-старшокласники у 80-х роках ХХ століття. Але ці спогади широко не оприлюднювались і зберігались у теках історичного кабінету школи. Лише на початку ХХІ століття тема Голодомору стала звучати на повний голос і вивчатись це питання стало ширше. Тодішній керівник кімнати-музею школи Коров´яковська А.П., працюючи із архівами Буринського РАГСу, натрапила на Книги реєстрації актів про смерть за 1933 рік по Глушецькій сільраді. Ці книги стали достовірним свідченням трагічної долі українців і ще одним звинуваченням радянської системи в геноциді.
Одна із книг зберігає записи із 07.01. по 25.08.1933 року. За цей час, а це сім з половиною місяців, від голодної смерті померло 1195 мешканців села Глушець, Піски і хутора Новий Мир. Але це далеко не ввесь перелік, бо немає прізвищ тих, хто помер осінню-зимою 1932 року, з 26 серпня по грудень 1933, а очевидці стверджують, що люди продовжували помирати і на початку 1934 року. Немає відомостей скількох сільчан голодна смерть скосила на заробітках у сусідніх селах чи районах, на лісових дорогах чи битих шляхах. А ще були ті, кого рідні закопували на своїх городах чи взимку в погребах, коли не було сили копати мерзлий грунт. А розкуркулені і депортовані?
Шість років Другої світової війни (1939-1945рр.) втричі менше знищили селян, ніж голод. Назавжди Голодомор забрав такі прізвища в селі: Клименко, Рогожа, Цурик, Покарьов, Балягін, Фесенко, Повторак, Терещенко, Симонюк, Палягін, Маровщик, Геращенко, Нукало, Коротко, Чміль, Апіфатов, Зіркатий.
