Історія Подільківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
Зміст
Повна назва навчального закладу
Подільківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Липоводолинської районної ради Сумської області
Адреса навчального закладу
42530 Сумська область Липоводолинський район с.Подільки вул.Леніна,7
Історія навчального закладу
У північно - східній частині Сумщини, на рівнинних просторах лівобережного лісостепу знаходиться село Подільки, Липоводолинського району. Розташоване на поділі двох річок Грунь та Лозова, звідки, ймовірно, і пішла його назва, за 32 км від райцентру. На 1 січня 2007 року проживало 862 жителя. Засноване у другій половині ХVII ст.,належало до «гетьманської булави» 2-ї полкової сотні Гадяцького полку. По дореволюційному територіально - адміністративному поділу село Подільки було віддано бунчуковому товаришу Федору Гречаному до ласки військової за службу його батька. З 1780 р. село - волосний центр. У Подільках знаходився земський фельдшер, безкоштовна бібліотека. Протягом року проводилось чотири ярмарки.
Після революції 1917 р. з приходом до влади більшовиків було створено сільську раду (у 1918 р.). З 1929 р. по 1933 р. у селі відбувалась колективізація, було створено декілька колгоспів, які пізніше об’єднались в один. Спочатку він називався «9 Січня», потім «За комунізм» і проіснував до 1991 р.
Багато чого пережило село у ХХ ст. Тут промайнули події революції, громадянської війни, примусової колективізації і розкуркулення, голодомору, Великої Вітчизняної війни. У післявоєнні роки і до розпаду Радянського Союзу село розвивалося. На початок ХІХ ст. розвиток цивілізації, розширення знань поступово зумовлюють необхідність розширення мережі навчальних закладів. Особливе місце відводилося масовій початковій освіті. В другій половині ХІХ ст. в селі було побудовано церкву. В її спорудженні брав участь поміщик Палаженко Матвій Іванович. В основному ж вона була побудована за рахунок пожертвувань прихожан. Зі спорудженням церкви і почалося навчання дітей. Їй судилося майже на століття стати культурно-освітнім закладом нашого села. Заняття проводились дяком спочатку у сторожці церкви, а потім у найманих селянських хатах. Термін навчання тривав від Різдва до Великодня, тобто у період, коли не було роботи у полі. Навчання проходило на церковно-слов’янській мові. За підручники служили такі книги, як: граматика, часослов, псалтир, молитовник. Навчання проходило цілий день, з ранку до вечора. За перший рік починали вчити писати і рахувати. За ручку слугувала частіше пір’їна з гусака, а чорнило робили з бузини або сажі. Однак рідко хто продовжував навчатися після першого року. Та і писати не було на чому, тому часто селяни, вміючи читати, не могли розписуватися. За навчання платили натурою: салом, хлібом, яйцями, медом, м’ясом та ін. Плату віддавали перед святами або у дні свят. Грамотних серед жителів села було лише 27 (10 козаків, 17 казенних селян). Серед жінок грамотних в цей час не було. Перша типова школа була побудована на кошти земства з участю громадськості у 1879 р. Першим учителем цієї школи був Дрючевський Павло Григорович. В одній класній кімнаті стояли великі парти в три ряди. Що ряд, то і клас. Під дерев’яним навісом на високому стовпі висів дзвінок з мотузкою (схожий на церковний дзвін, але значно менший). Ним дзвонили на урок і повідомляли про його закінчення. Навчання було не обов’язковим, чітких вікових обмежень для учнів теж не було. До школи міг ходити лише той, у кого був теплий одяг та взуття. Тому учнів було небагато. Вчилося 60-70 дітей. Діти ділилися на 3 групи: менших, середніх, старших, тобто на зразок класів. Однак групи були нестійкими, все залежало від батьків - продовжувати навчання чи іти в найми. Вчитель у цей час в селі був один. Навчалися лише хлопчики, пізніше починають і дочки сільської знаті: священика, дяка, урядника. У земській школі на відміну від церковно-прихідської навчання проходило на російській мові за букво-складовим методом. У букварі, який став основною навчальною книгою, більшість слів ілюструвались малюнками, які значно допомагали в читанні. На кінець трирічного навчання учні змушені були мати такий мінімум знань: 1. Читати і писати російською мовою. 2. Рахувати на 4 дії з числами любої величини. 3. Знати Закон Божий. Навчання було дуже важким. Вчитель не вишукував результативних методів, а опирався на досить жорстке виховання (бив учня лінійкою, або ставив його колінами на гречку).
В 1884 р. в селі було вже дві земські школи і одна церковно-приходська. Про стан освіти в селі свідчать такі архівні дані 1884 р. Згодом було відкрито і третю школу для дівчат в найнятому приміщенні - сільській хаті. Тут працювали вчителями Цюхова Євгенія Феофілівна і Коркішко. Працювала ця школа 4 роки.
У 1902 р., ідучи додому, коло своєї садиби помер священик Троянівський. Він був ліберально настроєний, не відзначався великою попівською жадібністю, зумів викликати до себе симпатії прихожан, і вони вирішили на місці його смерті побудувати школу. Але то була садиба селянина Олійника Петра Костянтиновича, який в той час перебував на службі в царській армії. Громада звернулася до командування, щоб відпустили Олійника в тимчасову відпустку для вирішення питання про землю. По його приїзді було вирішено дати йому садибу в іншому місці, а на тому у 1903 р. було побудовано приміщення церковно-приходської школи. В той час працював учитель Грицай, а в 1909 р. прибули молоді учителі Добкіна Вероніка Михайлівна і Демидович Раїса Михайлівна. На 1 січня 1908 р. було дві школи: чоловіча і жіноча з трьохрічним строком навчання. Працювало два учителі.
У 1913 р. у школі навчалося 68 учнів. Навчання велося російською мовою. Заняття починалося після Покрови (14 жовтня) і закінчувалися весною до Юрія ( 6 травня). Взимку відвідування було погане через брак одягу, взуття. Влітку діти пасли худобу. Революція 1917 р. започаткувала будівництво нового суспільства. Майбутнє держави залежало від підростаючого покоління. Почалася боротьба за нову школу, доступну для всіх дітей. Її тоді називали вищою початковою. Спочатку такі школи було відкрито в Капустницях і Бірках (1918 р.). Пізніше Подільківській волосний виконком домігся перед Гадяцьким повітовим відділом освіти відкрити таку школу в Подільках. Велику роль в цій справі відіграв Поповиченко Василь Андрійович, який перший з Подолян дістав вищу освіту агронома-землеміра (з 1911 по 1917 р. навчався в м. Чита. Його батько був паламарем у церкві і мав можливість дати освіту здібному синові.) Василь Андрійович був прогресивно настроєний і доклав немало зусиль і вмінь, щоб в рідному селі організувати семирічну школу. По рекомендації повітового відділу освіти він поїхав у село Хитці і звідти привіз колишнього прапорщика царської армії, який мав учительську освіту. Це був Войник Аврам Лаврентійович. Він і був першим директором школи. Поступово почали прибувати інші вчителі: Бондар Петро Романович (до цього працював завідуючим відділом освіти міста Гадяч, мав освіту за духовну семінарію, мав чин попа), його дружина Марія Андріївна (сестра Поповиченка Василя Андрійовича, також була вчителькою), Удовиченко Анастасія Ільківна, Данилевич Володимир Ізраїлович.
В перші роки радянської влади одним із важливих завдань школи було виховання молодого покоління. В школі була організована бібліотека. Розпочалося створення учнівських піонерських організацій. Перша піонерська організація була в райцентрі, в Синівській початковій школі, де старшим піонервожатим працював Замковий Іван Юхимович. От туди в 1925 р. і проявили ініціативу піти учні Подільківської семирічної школи Деменко П.П., Кисіль П.Г., Поповиченко В.В., Багатиренко В.Д., Зеленський П.Ф., Сердюк М.І., Кушніревська О.І. і попросили прийняти їх в піонери. Їхнє прохання було задоволене. Першого травня 1925 р. їм одягли червоні галстуки, і вони кожної неділі і суботи ходили туди на заняття, а потім створили організацію і в Подільках . Вони ж стали і першими піонервожатими. Це була небачена радість для дітей. Та не обходилося і без неприємностей. З великою ненавистю на них дивилися багачі, сміялися з них, навіть погрожували, бо не всі учні вступали в ряди їхньої організації. Піонери під керівництвом своїх старших піонервожатих - комсомольців організовували читання і обговорення книг, працювали в драматичному, співочому, і біологічному гуртках. Часто з концертами виступали перед населенням. Завдяки активній діяльності піонерів значно підвищилась успішність, покращилася краєзнавча робота, підвищився загальний рівень знань учнів. Члени біологічного гуртка в зразковому порядку підтримували біологічний куточок, керівником якого був Гупало П.Г. Піонери проводили екскурсії в ліс, поле. Одного разу під керівництвом Бондаря П.Р. пішки здійснили екскурсію в м. Ромни, де вперше побачили електричну лампочку, паровоз та багато іншого. Була при школі і секція художників, якою керував учитель Коломієць Микола Петрович.
У 1926 році відбувся перший випуск 7 класу. Школу відвідувало багато учнів з навколишніх сіл: Синівки, Підставок, Бірок, Сватків, Колядинця, Беєва. Бо вона була єдиною зразковою опорною агрономізованою школою Роменського округу. Окружний відділ освіти багато допомагав школі в придбанні наочних приладів, посібників. Було направлено наступних педагогів: Синепала І.І., Гупала П.І., Коломієць М.П., Решітник І Т., Пишну Г.Н., Ніженець Т.Ф., Ващенко Ф.М., Колодязного А.С., Ващенка Н.М., продовжували трудитися Добкіна В.М., Годицька Є.М.(викладала музику і співи). Пізніше прибули Юхименко М.Ю., Коломієць П.П., Омельченко П.К., Бобирьова О.С., Клименко С.П., Поповиченко В.В.(1932 р.), Йосипенко А.Л.(1932-1933р.р.), Худян І.П., Давиденко О.П., Кизима М.І. та його дружина Зинова З.О.(викладала математику). Велику допомогу школі надавав агроном Потепух Петро Маркіянович. На той час учні у великій мірі пов’язували навчання з працею. При школі були прекрасні дослідні ділянки.
З 1928 р. почала працювати вечірня школа для сільської молоді (ШСМ), куди вступали ті, хто в попередні трудні роки не міг здобути освіту. Це була молодь, в більшості комсомольці віком 15-20 років. Наявні шкільні приміщення не задовольняли потреб у навчанні. Школа працювала в 2 зміни. Два роки тодішній директор Бондар П.Р. ходатайствував перед Роменським округом про необхідність побудови нової школи, і таке рішення було прийняте.
З 1928 р. по 1934 р. здійснювалось будівництво школи. Багато потрібно було зусиль, щоб одержати згоду потописької громади на порубку дубини для школи в Липняках . І от у 1934 р. Подільківська середня школа прийняла вперше учнів до 8 класу. (І донині стоїть це приміщення в центрі села. Воно давало притулок школярам в холодні зими, коли будівля теперішньої школи ще не була газифікована).
Приміщення школи, побудоване у 1934 р.
В школу прибуло нове поповнення вчителів: Бобирьов М.С. (німецька мова), Ємець В.О. (музика і співи), Рибалко О.М. , Соловей І.Д., Сомченко М.Т., Лисенко М.О., Василенко, Ринденко, Гречко М.С., Гречко В.П., Древаль М.Х., Нудьга І.Ф., Власенко І.М., Романовський Ф.П., Сліпченко Ф.Й., Цюх М.А., Юнацький М.А., Спас Ю.П., Парубчишина Г.М., старший піонервожатий Яременко І.Д. В основному цей склад вчителів зберігся до початку Великої Вітчизняної війни. Після звільнення села від німецько фашистських загарбників з вересня 1943 року школа стала початковою. Директором була Багатиренко А.Д. Вчителями працювали Бондар М.А., Добкіна В.М.,Левченко Я.Д. З 1 січня 1944 р. школу реорганізовано в семирічну. Директором була Ващенко Настя Митрофанівна. Навчання у воєнні роки були важке. Для учнів не вистачало підручників, паперу, олівців, чорнила. Писали на старих книгах, газетах. На клас був один-два підручники. З 1945 р. школа знову стала середньою, а з 1947р. і до 1956 - семирічною, після чого знову стала середньою. Наслідки війни 1941-1945 рр. брали своє. Важко довелось відбудовувати сільське господарство, відновлювати нормальне навчання в школі. Та і це лихоліття минуло. 60-70 ті роки ХХ ст. характеризували роботу школи стабільністю. Досить серйозна увага приділялась не лише навчанню, але й вихованню «ідейно стійких і переконаних марксистів».Певна заорганізованість навчально-виховного процесу, діяльність піонерської, комсомольської і партійних організацій сприяли виробленню почуття відповідальності, обов’язковості, колективізму, чесності, правдивості, самопожертви, взаємовиручки і т.п. Велика увага в цей час приділялась так називає мій партійній освіті народних мас. З цією метою вчителі школи зобов’язані були в позаурочний час вести «політшколу» та юридичний всеобуч.
Вони відвідували ферми, громадські організації, сільськогосподарські відділки, де читали лекції, спрямовані на виховання комуністичної ідеології. Також велике значення надавалось трудовому вихованню, тому при школі було організовано невеличку кролеферму. Велика робота велась на дослідницьких ділянках. Овочі, вирощені там, використовувались для харчування школярів. Політичні зміни середини 80 х років надихнули принцип демократизму у народну освіту. З ентузіазмом це було сприйнято вчителями школи, пробудило творчий пошук. Запроваджується кабінетна система навчання у школі.
У 1986 р. запроваджується навчання дітей 6-річного віку. Для цього створюється необхідна матеріальна база. Серйозною перешкодою у навчанні на той час було те, що школа розміщувалася у двох приміщеннях, досить віддалених одне від одного.
Ось тому Ващенко Петро Олексійович, що в той час працював директором, почав свою діяльність керівника з вирішення даної проблеми. Наполегливі зусилля його і всіх працівників школи реалізувалися в 1991р. За рахунок колгоспних і державних коштів, а також завдяки майже цілодобовій праці вчителів школи було відкрито нове сучасне приміщення, де і зараз навчаються подільківські та потопиські школярі.Нове приміщення було розраховане на 198 місць, було оснащене новими меблями, технічними засобами навчання, наочністю, з’явився комп’ютерний клас, один із перших у районі. урочисте відкриття відбулося 1 вересня 1991 року.
З 1997 по 1999 р. Подільківська школа отримала статус загальноосвітньої сільськогосподар-ської школи. В цей період учні та вчителі займалися землеробством. Школа самотужки обробляла землі, виділені з колгоспу, сіялись зернові культури та цукровий буряк. За власні кошти було організоване харчування школярів та вчителів, поліпшилась матеріальна база, поповнились навчальні кабінети.
Коли в 1999 р. школа була знову реорганізована в загальноосвітню, далися взнаки скрутні часи перших років української незалежності. В цей час школа зіткнулася в першу чергу з матеріальними проблемами. Харчування стало платним, припинилося державне фінансування на потреби школи, в тому числі і на опалення. Потрібно було вирішувати питання обігріву великого приміщення. Постала загроза припинення навчання в зимовий період. Тому в зимовий період 2000-2001 р. заняття довелося проводити в старому приміщенні школи у дві зміни. Після цього розпочалося будівництво газової топкової для нової школи, та пуск газу затримано було, і навчання в старому приміщенні велося ще аж до весни 2003 р. За цей період нове приміщення школи дуже постраждало. Покрівля школи була пошкоджена. Належного ремонту її не проводилось через відсутність коштів. Тому в зимовий період опади потрапляли в приміщення і намерзали на стінах, підлозі, стелі і т.п., деформували меблі. Школа переживала, за словами учнів і вчителів, «льодовиковий період». Лише завдяки наполегливості молодих керівників села Марченка І.В. (директор ДП СТОВ «Поділля»), Чхайла С.Б. (сільський голова) та директора школи Авраменка Анатолія Олександровича вдалося домогтися підключення газу до топкової та ремонту покрівлі. З 2003 н.р. школа розпочала своє друге життя. Ремонтні роботи всередині самого приміщення було проведено за рахунок батьківських коштів, які і до цього часу залишаються майже єдиним джерелом фінансування шкільних потреб. В даний час основною проблемою школи є мало чисельність населення, особливо молоді, що щорічно призводить до зменшення кількості учнів. Які б часи не переживала школа, вона була культурним осередком села, тісно співпрацювала з Будинком культури. Вчителі і діти були і залишаються активними учасниками художньої самодіяльності. Неодноразово гарячими оплесками зустрічали односельчани виступи педагогічного та учнівського колективів школи.
У 80-ті роки на весь район славились сільський та учнівський хори під керівництвом Сая Андрія Васильовича та Бородавкіна Миколи Гавриловича, вчителів школи.
На свято 8 Березня щорічно у Будинку Культури влаштовуються вистави. Актори - в основному вчителі та працівники Подільківської школи. Традиція ця бере початок ще з 70-х років і жива й донині.
Директори
Найперший директор - Войнік А.Л 1928-1934 р.р. - Бондар П.Р. 1943 р. - Багатеренко А.Д. З 1 січня 1944 р. - Ващенко Н.М. 1945-1947 р.р. - Давидов І.Г. 1947-1948 р.р. - Савченко С.Я. 1948 - 1952р.р. - Тимошенко В.Г. 1952-1953 р.р. - Свєтлов П.П. 1954 - 1966 р.р. - Павичева М.Г. 1966 - 1973 р.р. - Близнюк М.А. 1973 - 1974 р.р.- Бойко Н.Д. 1974-1986 р.р. - Козін Г.М. 1986 - 1997р.р.- Ващенко П.О. 1997-2002 р.р. - Горова І.І. 2002 - 2010 р.р.-Авраменко А.О. 2010 - 2014 р.р.- Авраменко Ж.М. З 2014 року - Кревсун О.О.
Кращі викладачі
Кращі майстри
Відомі випускники
Пишається Подільківська школа і своїми випускниками, видатними земляками, яких чимало є на просторах колишнього Радянського Союзу. Деякі з них досягли значних успіхів у роботі. Серед них, наприклад, такі: Багатиренко Володимир Степанович - генерал-майор, начальник військового інституту у Владикавказі; Валюх Катерина Іванівна - заступник міністра фінансів Криму; Савченко Володимир Васильович - доцент Севастопольського університету; Коваленко Володимир Андрійович - доктор сільськогосподарських наук Донського сільсько-господарського інституту; Троценко Володимир Іванович - кандидат біологічних наук, доцент кафедри рослинництва інституту ботаніки АН України ( м. Київ), Богатиренко Василь Йосипович - полковник Радянської Армії, нагороджений орденом «Червоної Зірки». Хілько П.І. - майстер спорту з волейболу, нині головний тренер жіночої волейбольної команди Білорусії. Чхайло М.Б. - доцент
Навчальний заклад сьогодні
