С. Жигайлівка

Географія

===Розташування===Село Жигайлівка розташоване в долині річки Боромля, в оточенні мальовничих ставків «Барабашівський», «Середній», «Сестренець», «Зеленівський», «Одирванський» та інших, за 30 км від районного центру, за 10 км від села Боромля, за 18 км від залізничної станції Боромля. Загальна площа населеного пункту – 348,9 га землі. Площа господарської території Жигайлівської сільської ради – 7871,3 га. Більше 4000 га ріллі. Населення 700 осіб, 290 дворів. Село газифіковане.

Тенденція до зменшення чисельності населення стала через перевищення рівня смертності над рівнем народжуваності та відтік людей працездатного віку із-за нестачі робочих місць та поганого забезпечення транспортного зв `язку. Переважна більшість населення працездатного віку зайнята в особистих селянських господарствах . Більше половини населення – пенсіонери.
У Жигайлівці є двоповерхова газифікована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, у якій навчається близько 50 учнів, педагогічний колектив складається із 10 вчителів та бібліотекаря, з них 3 освітяни мають вищу кваліфікаційну категорію, 1 - звання «Старший учитель», 6 - першу кваліфікаційну категорію, та 9 чоловік обслуговуючого персоналу. У школі є музей історії села. У селі працює дошкільний дитячий заклад «Берізка», який відвідують 17 дітей, яких виховує та обслуговує колектив із 5 чоловік.

У селі діє сільська рада (6 працівників), пожежна частина ( 4 працівники), амбулаторія ( 6 працівників), поштове відділення ( 4 працівники), бібліотека ( 1 працівник), бібліотечний фонд якої 18 тисяч книжок та сільський будинок культури (2 працівники). 1 працівник територіального центру надає послуги одиноким непрацездатним жителям села. Земельні паї жителів села Жигайлівки перебувають у оренді Шевченківської філії ПрАТ « РАЙЗ – Максимко». На території Жигайлівської сільської ради діють приватні магазини підприємців Л.Й. Бойковського, Л.І. Михайлової.

Давні часи

Археологічна карта нашого краю показує, що на території нашого району залишилось чимало слідів первісних людей, але в селі Жигайлівці поки що таких не виявлено. На території нашого краю нерідкісні знахідки кісток четвертинних тварин: мамонта, шерстистого носорога, вівцебика. Під час будівництва цегельного заводу 1957 року в нашому селі були знайдені кістки мамонта( Перерва І.Є., Яценко М.О. Історія села Жигайлівки і колгоспу ім. Леніна).

Відомо, що вперше люди оцінили всі принади місцевості нашого села ще в період раннього залізного віку. Після обстеження території села, проведеного у 1992-1994 роках, було включено до державного реєстру пам`яток археології Сумщини поселення в гирлі балки Сестрицького Яру, на лівому  і правому  берегах невеликого безіменного рівчака лівої притоки річки Ворскли та поселення на лівому березі річки Боромлі в урочищі Чернецький Ставок (по території пам`ятки пролягає грунтова дорога до 

хутора Шевченків Гай та проходить ЛЕП). Ці факти свідчать, що поселення людей тут були засновані вже в ранньому залізному віці. У с. Жигайлівці, як і по Тростянеччині пам`ятками скіфської доби (УІІ-ІІІ ст. до н.е.) були скіфські курганні могильники, які з часом стають дедалі менш помітними, тому що знаходяться на полях і постійно розорюються. У 1804 році біля нашого села під час оранки землі була знайдена мідна посудина у вигляді сулії, де знаходилось 1100 срібних динаріїв епохи Юлія Цезаря, Трояна, Адріана, Сабіни, Антонія Пія, Фаустини Августи, Луція Віра, Коммода (69 – 192 р.р. н.е.) (Вестник Европы 1804 г.), а також у 1964 році - дві срібні посудини (ІУ – Уст. до н.е.), які належать до золотарських виробів ранньовізантійської роботи, які нині зберігаються у Сумському краєзнавчому музеї. Один із срібних глеків вражає вишуканим карбуванням зі сценами боїв та полювання на хижих звірів. Посудина завезена праслов`янами з Константинополя. Цей факт свідчить про те, що тут у ІІ-ІУ ст.., можливо, проживали племена черняхівської культури (анти) , які мали різнобічні торгово-економічні зв`язки. (Додаток 1). У УІІІ – ХІІ ст.н.е. на території нашого краю знаходилися слов` янські укріплення, які були форпостами Київської Русі для захисту від кочового печеніжського і половецького Степу.

Заснування села

З УІІІ по ХУІІ ст. наш край був надзвичайно рідко заселеним, господарчо-неосвоєним та незахищеним степом, відомим під назвою «Дике Поле». У першій половині ХУІІ ст. майже вся територія нашого краю перебувала під владою магнатсько-шляхетської Польщі. Умови Полянівського миру, яким закінчилась війна між Польщею та Росією (1632-1634 рр.) викликали суперечки про прикордонні землі, які тривали понад десятиріччя. В 1647 році Річ Посполита, в зв`язку із безперервними нападами кримських татар змушена була йти на певні поступки. До Росії відійшла частина територій, в тому числі і наш край. Російський уряд, з метою захисту кордонів сприяв заселенню «Дикого поля». Саме на цій території, тікаючи від гніту польських та російських поміщиків, поселялися українські та російські селяни.
В зв`язку з повстанням Павлюка у 1637 р., яке зазнало поразки, піднялася нова хвиля переселення українців на територію підвладну Росії (А.Слюсарський «Соціально-економічний розвиток Слобожанщини», 1964р. с. 39). Наймасовіше переселення спостерігалося влітку 1638 року.
Всі питання прийому і влаштування переселенців у кожному  окремому випадку вирішувались урядом. Іноді втікачі поселялись і самостійно на незайнятих землях. Так виникли в нашому краї окремі села. Приблизно в цей час, тобто в другій половині ХУІІ ст. і було засноване село Жигайлівка вихідцями з Правобережної України. (за версією авторів «Історії міст і сіл України» у 70-х рр. ХУІІ ст.).

Багатство природи, чудові чорноземи давали можливість переселенцям швидко обжитися на новому місці. Основним заняттям селян було землеробство. Проте вони займалися і тваринництвом. Слобожани побудували млини, багато вітряків, заводили пасіки. У царській грамоті 1688 року прописаний акт серпня 1681 року, у якому відзначалося, що «… Боромлянського уезду села Белки сотник Василий Лаврентьевич сын Ковальчук с женой и детьми продали ахтырскому полковнику Перекрестову в Боромлянском уезде в селе Жигайловке на речке Боромле мельничную плотину с амбаром , двором и винницей за 40 рублей». (Филарет «Историко- статистическое описание Харьковской епархии»; отд. Ш., М.- 1857 г., с.121) Так звучить перша письмова згадка про наше село. Цікаво, що коли у 1704 році Іван Іванович Перехрестов потрапляє у немилість до російського царя Петра І, то всі землі і маєтки полковника навколо Тростянця відбиралися у казну, за винятком Жигайлівки (додаток 2). У Жигайлівці була козацька сотня, яка входила до Охтирського полку. Козацькі слобідські полки проіснували до 1765 року, відігравши значну роль у захисті південних кордонів Російської держави. Відомо, що у 1689 році козаки із Жигайлівки, Боромлі і Білки у складі слобідських полків брали участь у тяжкому бою у Чорній долині проти турецько –татарської агресії, з 1500 чоловік залишилися живими лише 150 козаків. Після перемоги над шведами Петро І готувався до нової вйни із Туреччиною і наказав побудувати на південь від Бєлгородської охоронної лінії так звану українську лінію. На її побудову було задіяно 20 тисяч слобідських козаків і селян з кіньми і волами, підводами, лопатами, сокирами, ломами. На будівництві лінії працювали козаки і селяни сусідніх сіл, зокрема й Жигайлівки. Тоді була приказка: «Поорали, посіяли та нікому жати. Пішли наші козаченьки лінію копати» ( Артюшенко М.М. Старожитності Тростянеччини. – Тростянець, 2002 – с. 91, 95). Козацька служба була нелегкою. Смерть - супутниця козака. Постійна участь у боротьбі проти турків і татар відривала козаків від їх сімей і господарства. Станом на грудень 1764 рік у Жигайлівській козачій сотні налічувалося козаків - 51, «свойственників» ( родичів, близьких і дітей) козаків – 462, підпомічників – 459. Підпомічники ( пізніше - компанійці) не виставляли на службу козаків, але повинні були їх утримувати. Із цих людей збирали гроші для купівлі коней ( по двоє на кожного козака), збруї, сідел, одягу, провіанту, під час походу використовували як погоничів. Ще були підсусідки, які власного господарства не мали, тому грошей не платили, але працювали на козака, живучи у його родині. Відомість 1764 року , у якій наводяться дані про кількісний склад козаків, підпомічників тощо, була створена з метою збирання податків на наступний рік: із свойственників з кожної душі по 10 копійок, а з під помічників – по 40 копійок. » ( Артюшенко М.М. Старожитності Тростянеччини. – Тростянець, 2002 – с.97) Із березня 1765 року Охтирський слобідський козачий полк згідно рішення цариці Катерини ІІ припинив своє існування. Цим остаточно було ліквідовано козацтво у Слобідській Україні, сама назва «Слобідська Україна» перестала вживатися. На базі козацького полку був створений Охтирський польовий гусарський полк, який проіснував до 1918 року. Вільні козаки були перетворені у звичайне «податное сословие». Підпомічники стали державними селянами. У 1870 році у с.Жигайлівці розквартирувався особовий склад та штаб 1-го дивізіону 9-го уланського Бургундського Його Королівської Величності Принца Августа Віртенберзького полк. У 1880 році у с.Жигайлівці були розквартирований перший ескадрон першого дивізіону 10-го уланського Одеського Його Високості Герцога Нассаульського полку.

Переселенці вважали себе вільними государевими людьми, але  козацька старшина, привілеї, якої царський уряд всіляко підтримував, поступово захоплювала все більше і більше земель, посилювала експлуатацію селянства, примушуючи його виконувати натуральні та грошові повинності. 

Панщина в с. Жигайлівці була чи не найбільшою в окрузі. Якщо офіційний розмір панщини – 2 дні на тиждень, у Краснопіллі, Висторопі – 3 дні на тиждень, то у Жигайлівці 3-4 дні, про що свідчить «Перепис слобожанських полків Хрущова 1732 р. (Д.І. Багалій Історія слобідської України», «Сумщина в історії України: навчальний посібник»). У 1732 році жигайлівський піп Стефан мав 58 кріпаків та землю, жигайлівський сотник Роман Карпов - 23 кріпаки (районна газета «Ленінська правда», № 8 (4071), від 17.01.1961року). У результаті процесу закріпачення населення села Жигайлівки поділилося на дві частини – одна частина, де земля належала сільській общині, друга частина – де земля і самі селяни належали поміщикам. ( Перерва І.Є., Яценко М.О. Історія села Жигайлівки і колгоспу ім.. Леніна, с. 4) До речі, згідно статистичних даних у 1732 році у селі Жигайлівка проживало 1 118 осіб, у 1773 році вже – 2 606 чоловік. Проте далі зростання чисельності населення на деякий період припинилося. У 1880 році жителів нараховується лише 2 408. Можливо, для жигайлян настали важкі часи . Згідно рапорту «Жигайловской приказной избы» відомо наприклад, що у 1788 році був неврожай і багато жителів села хотіли продати частину орних земель і лісів, щоб вижити. Але суд заборонив це робити. Напевно, перша церква була побудована у слободі Жигайлівка зразу ж після її заснування. У 1681 році вже діяла дерев`яна Покровська церква. За повідомленнями Філарета у 1714-1716 р.р. у храмі Покрови Пресвятої Богородиці служили два священики: Парфен Яковлєв і Давид Ігнатьєв. У 1836 році було завершилося будівництво за кошти селян цегляної однопрестольної Покровської церкви. Попечителем будівництва був державний селянин Климент Ігнатенко. Старожили згадували, що для міцності розчину під час кладки цегли додавали яйця, які приносили жителі з дому. На кошти церковного старости Андрія Лісняка був зроблений іконостас. На середину ХіХ ст. церква мала 33 десятини орної землі. У храмі були церковні книги московського видання 1769, 1685, 1730 і 1735 років. Жалування священику складало 141 крб.12 коп., псаломщику – 35 крб.28 коп. (Артюшенко М.М. Старожитності Тростянеччини. – Тростянець, 2002 – с. 246). Згідно перепису 1732 року у селі працювала церковноприходська школа, де навчався один учень. Як окрема установа школа засновується у 1845 році.(Додаток 3). Село після ліквідації кріпосного права 19 лютого 1861 р. Олександр ІІ видав маніфест, що скасовував кріпосне право. Жигайлівські селяни з великою надією і вдячністю зустріли цю звістку. Про це свідчить факт встановлення біля церковної сторожки на власні кошти жителів села погруддя « царю – освободителю». Сподівання звільнених селян не справдилися, так як не змінилося їхнє соціально-економічне становище. Вони були змушені платити подушний податок, а також непрямі податки: на цукор, на чай, тютюн, вироби з металу, горілку. Селяни страждали не від браку грошей, а від безземелля та гніту поміщиків.

На початок ХХ ст. до Жигайлівської волості Охтирського повіту у 1908 р. входили такі сільські товариства: Жигайлівське, Федоровське, Боровське, Бранцівське, Краснянське, Попівське, Кардашевське, Ясенівське, Мозгівське, Краснопільське. Згідно даних вміщених  у праці М.М. Артюшенка «Старожитності Тростянеччини» у 1903 році  у Жигайлівській волості налічувалось 12 поселень, 9 товариств, 1 393 дворів, 8 153 селян. Влада зосереджувалася у руках старшини Івана Олексійовича Білаша, волосного писаря Павла Михайловича Рампи, голови суду Федора Лаврентійовича Хітренка.

Діяло чотири одноденних ярмарки: Сретенський (2 лютого), Вербний (неділя), Троїцький (третій день Трійці) та Семенівський (1 вересня), куди привозили товару на суму до 3 тис. крб.. Третина його завжди продавалася. Протяжність ярмарків була близько кілометра, від нинішньої майстерні ПрАТ Райз -Максимко до місця розвалин цегельного заводу по вулиці Миру.

У 1910 р. для роз`їздів земського і ветеринарного фельдшерів та повитухи утримувалося троє коней, на що виділялося 150 крб. на рік. 

У 1910 році існували ясла, які були облаштовані на кошти повітового та губернського земств. Керувала яслами завідуюча В.І.Дорошенко. Працювали няні і кухарка. У 1907 році було побудовано дерев`яне приміщення школи, обкладене цеглою, на три класні кімнати, загальною площею 60 кв. сажнів. У цьому приміщенні була квартира для вчителя. Територія школи складала 417 кв. сажнів. Крім того, на початку ХХ ст. діяло земське народне училище та однокласна церковноприходська школа,а також початкова школа у Чернеччині. У шкільному музеї села зберігається Похвальний лист, виданий земським училищем 1912 року. На початку ХХ століття священиком Свято-Покровської церкви був Григорій Шебатинський, дияконом –Яків Оранський, псаломщиком – Микола Хомський, старостою – селянин Василь Лозовий. У 1910 році біля церкви відкрито пам’ятник царю Олександру ІІ з написом «От благодарных граждан слободы Жигайловка імператору Александру ІІ в честь освобождения крестьян от крепостного права». На відкриття приїздили священики із Охтирки та Харкова. Старожили згадували, що центр села тоді був дуже красивий. У центрі села стояли будинки багатих сімей Любарських, Вірьовок, Удовиченків. На місці нині розваленого 16-квартирного дому було подвір`я Вербицьких, жили піп і диякон. Помістя Власовських знаходилося у північній частині села, біля Барабашевого ставка. Скасування кріпацтва призвело до зникнення дворянства як класу. Важливу роль стали відігравати підприємливі селяни. Широкого поширення набули промисли. Жигайлівка як і Білка, і Тростянець вважалися великими центрами цегельно-черепичного виробництва (с. 261. «Сумщина в історії України»). Більшість землі села Жигайлівки належалапоміщикам: К.Власовському, княгині Карповій, сільським «багатирям» - Букші 300 десятин, Миколі Лісняку - 172 дес. поля і 120 лісу, Малижці – 75 дес., Павлові Левченку – 75 дес., попові Шабатинському – 45 дес. (газета «Ленінським шляхом», №117, 1.Х. 1966р.). Селяни Жигайлівки брали активну участь у революції 1905 – 1907 років. Так у липні 1905 року селяни с. Жигайлівки взяли участь у розгромі панської економії Калюжне (пізніше Федоровка). Селяни-бідняки Комлик Федір і Гуменник Андрій привели з економії биків, привезли плуги та вози. Литвин Давид Васильович, Губар Петро Андрійович рубали панський ліс, але викликані козаки примусили селян повернути все в економію. Давида Литвина і Губара Петра без суду кинули до в`язниці. Розрізнені та малочисельні виступи селян були придушені властями. В країні почався період жорстокої столипінської реакції. Одним із засобів гасіння найгостріших соціальних конфліктів П.Столипін вбачав у проведенні аграрної реформи, яка не обминула й нашого села. В с.Жигайлівці з сільської общини вийшли селяни: Шептун Дмитро, Лозовий Павло, Удовиченко Онисій, Будник Яків, Білаш Тимофій та інші. Щоб зміцнити своє економічне становище селяни, переважно заможні вдавалися до послуг новоствореного селянського банку - брали гроші в кредит під заставу своїх земельних ділянок. Не всі сільські господарі витримували конкуренцію і чимало з них розорилися, наприклад, Шептун Дмитро; інші ставали заможними хазяїнами (Удовиченко Онисій). Реформа майже не зачепила поміщицького землеволодіння. Саме це, а також малоземелля великої кількості селян, тримало село у великій соціальній напрузі. Та ось настав 1914 рік. Розпочалася Перша світова війна. З Жигайлівки змушені були йти на війну майже всі чоловіки здатні носити зброю. Війна ще більше загострила соціально-економічне становище в селі. 19 лютого 1861 р. Олександр ІІ видав маніфест, що скасовував кріпосне право. Жигайлівські селяни з великою надією і вдячністю зустріли цю звістку. Про це свідчить факт встановлення біля церковної сторожки на власні кошти жителів села погруддя « царю – освободителю». Сподівання звільнених селян не справдилися, так як не змінилося їхнє соціально-економічне становище. Вони були змушені платити подушний податок, а також непрямі податки: на цукор, на чай, тютюн, вироби з металу, горілку. Селяни страждали не від браку грошей, а від безземелля та гніту поміщиків.

На початок ХХ ст. до Жигайлівської волості Охтирського повіту у 1908 р. входили такі сільські товариства: Жигайлівське, Федоровське, Боровське, Бранцівське, Краснянське, Попівське, Кардашевське, Ясенівське, Мозгівське, Краснопільське. Згідно даних вміщених  у праці М.М. Артюшенка «Старожитності Тростянеччини» у 1903 році  у Жигайлівській волості налічувалось 12 поселень, 9 товариств, 1 393 дворів, 8 153 селян. Влада зосереджувалася у руках старшини Івана Олексійовича Білаша, волосного писаря Павла Михайловича Рампи, голови суду Федора Лаврентійовича Хітренка.

Діяло чотири одноденних ярмарки: Сретенський (2 лютого), Вербний (неділя), Троїцький (третій день Трійці) та Семенівський (1 вересня), куди привозили товару на суму до 3 тис. крб.. Третина його завжди продавалася. Протяжність ярмарків була близько кілометра, від нинішньої майстерні ПрАТ Райз -Максимко до місця розвалин цегельного заводу по вулиці Миру.

У 1910 р. для роз`їздів земського і ветеринарного фельдшерів та повитухи утримувалося троє коней, на що виділялося 150 крб. на рік. 

У 1910 році існували ясла, які були облаштовані на кошти повітового та губернського земств. Керувала яслами завідуюча В.І.Дорошенко. Працювали няні і кухарка. У 1907 році було побудовано дерев`яне приміщення школи, обкладене цеглою, на три класні кімнати, загальною площею 60 кв. сажнів. У цьому приміщенні була квартира для вчителя. Територія школи складала 417 кв. сажнів. Крім того, на початку ХХ ст. діяло земське народне училище та однокласна церковноприходська школа,а також початкова школа у Чернеччині. У шкільному музеї села зберігається Похвальний лист, виданий земським училищем 1912 року. На початку ХХ століття священиком Свято-Покровської церкви був Григорій Шебатинський, дияконом –Яків Оранський, псаломщиком – Микола Хомський, старостою – селянин Василь Лозовий. У 1910 році біля церкви відкрито пам’ятник царю Олександру ІІ з написом «От благодарных граждан слободы Жигайловка імператору Александру ІІ в честь освобождения крестьян от крепостного права». На відкриття приїздили священики із Охтирки та Харкова. Старожили згадували, що центр села тоді був дуже красивий. У центрі села стояли будинки багатих сімей Любарських, Вірьовок, Удовиченків. На місці нині розваленого 16-квартирного дому було подвір`я Вербицьких, жили піп і диякон. Помістя Власовських знаходилося у північній частині села, біля Барабашевого ставка. Скасування кріпацтва призвело до зникнення дворянства як класу. Важливу роль стали відігравати підприємливі селяни. Широкого поширення набули промисли. Жигайлівка як і Білка, і Тростянець вважалися великими центрами цегельно-черепичного виробництва (с. 261. «Сумщина в історії України»). Більшість землі села Жигайлівки належалапоміщикам: К.Власовському, княгині Карповій, сільським «багатирям» - Букші 300 десятин, Миколі Лісняку - 172 дес. поля і 120 лісу, Малижці – 75 дес., Павлові Левченку – 75 дес., попові Шабатинському – 45 дес. (газета «Ленінським шляхом», №117, 1.Х. 1966р.). Селяни Жигайлівки брали активну участь у революції 1905 – 1907 років. Так у липні 1905 року селяни с. Жигайлівки взяли участь у розгромі панської економії Калюжне (пізніше Федоровка). Селяни-бідняки Комлик Федір і Гуменник Андрій привели з економії биків, привезли плуги та вози. Литвин Давид Васильович, Губар Петро Андрійович рубали панський ліс, але викликані козаки примусили селян повернути все в економію. Давида Литвина і Губара Петра без суду кинули до в`язниці. Розрізнені та малочисельні виступи селян були придушені властями. В країні почався період жорстокої столипінської реакції. Одним із засобів гасіння найгостріших соціальних конфліктів П.Столипін вбачав у проведенні аграрної реформи, яка не обминула й нашого села. В с.Жигайлівці з сільської общини вийшли селяни: Шептун Дмитро, Лозовий Павло, Удовиченко Онисій, Будник Яків, Білаш Тимофій та інші. Щоб зміцнити своє економічне становище селяни, переважно заможні вдавалися до послуг новоствореного селянського банку - брали гроші в кредит під заставу своїх земельних ділянок. Не всі сільські господарі витримували конкуренцію і чимало з них розорилися, наприклад, Шептун Дмитро; інші ставали заможними хазяїнами (Удовиченко Онисій). Реформа майже не зачепила поміщицького землеволодіння. Саме це, а також малоземелля великої кількості селян, тримало село у великій соціальній напрузі. Та ось настав 1914 рік. Розпочалася Перша світова війна. З Жигайлівки змушені були йти на війну майже всі чоловіки здатні носити зброю. Війна ще більше загострила соціально-економічне становище в селі. 19 лютого 1861 р. Олександр ІІ видав маніфест, що скасовував кріпосне право. Жигайлівські селяни з великою надією і вдячністю зустріли цю звістку. Про це свідчить факт встановлення біля церковної сторожки на власні кошти жителів села погруддя « царю – освободителю». Сподівання звільнених селян не справдилися, так як не змінилося їхнє соціально-економічне становище. Вони були змушені платити подушний податок, а також непрямі податки: на цукор, на чай, тютюн, вироби з металу, горілку. Селяни страждали не від браку грошей, а від безземелля та гніту поміщиків.

На початок ХХ ст. до Жигайлівської волості Охтирського повіту у 1908 р. входили такі сільські товариства: Жигайлівське, Федоровське, Боровське, Бранцівське, Краснянське, Попівське, Кардашевське, Ясенівське, Мозгівське, Краснопільське. Згідно даних вміщених  у праці М.М. Артюшенка «Старожитності Тростянеччини» у 1903 році  у Жигайлівській волості налічувалось 12 поселень, 9 товариств, 1 393 дворів, 8 153 селян. Влада зосереджувалася у руках старшини Івана Олексійовича Білаша, волосного писаря Павла Михайловича Рампи, голови суду Федора Лаврентійовича Хітренка.

Діяло чотири одноденних ярмарки: Сретенський (2 лютого), Вербний (неділя), Троїцький (третій день Трійці) та Семенівський (1 вересня), куди привозили товару на суму до 3 тис. крб.. Третина його завжди продавалася. Протяжність ярмарків була близько кілометра, від нинішньої майстерні ПрАТ Райз -Максимко до місця розвалин цегельного заводу по вулиці Миру.

У 1910 р. для роз`їздів земського і ветеринарного фельдшерів та повитухи утримувалося троє коней, на що виділялося 150 крб. на рік. 

У 1910 році існували ясла, які були облаштовані на кошти повітового та губернського земств. Керувала яслами завідуюча В.І.Дорошенко. Працювали няні і кухарка. У 1907 році було побудовано дерев`яне приміщення школи, обкладене цеглою, на три класні кімнати, загальною площею 60 кв. сажнів. У цьому приміщенні була квартира для вчителя. Територія школи складала 417 кв. сажнів. Крім того, на початку ХХ ст. діяло земське народне училище та однокласна церковноприходська школа,а також початкова школа у Чернеччині. У шкільному музеї села зберігається Похвальний лист, виданий земським училищем 1912 року. На початку ХХ століття священиком Свято-Покровської церкви був Григорій Шебатинський, дияконом –Яків Оранський, псаломщиком – Микола Хомський, старостою – селянин Василь Лозовий. У 1910 році біля церкви відкрито пам’ятник царю Олександру ІІ з написом «От благодарных граждан слободы Жигайловка імператору Александру ІІ в честь освобождения крестьян от крепостного права». На відкриття приїздили священики із Охтирки та Харкова. Старожили згадували, що центр села тоді був дуже красивий. У центрі села стояли будинки багатих сімей Любарських, Вірьовок, Удовиченків. На місці нині розваленого 16-квартирного дому було подвір`я Вербицьких, жили піп і диякон. Помістя Власовських знаходилося у північній частині села, біля Барабашевого ставка. Скасування кріпацтва призвело до зникнення дворянства як класу. Важливу роль стали відігравати підприємливі селяни. Широкого поширення набули промисли. Жигайлівка як і Білка, і Тростянець вважалися великими центрами цегельно-черепичного виробництва (с. 261. «Сумщина в історії України»). Більшість землі села Жигайлівки належалапоміщикам: К.Власовському, княгині Карповій, сільським «багатирям» - Букші 300 десятин, Миколі Лісняку - 172 дес. поля і 120 лісу, Малижці – 75 дес., Павлові Левченку – 75 дес., попові Шабатинському – 45 дес. (газета «Ленінським шляхом», №117, 1.Х. 1966р.). Селяни Жигайлівки брали активну участь у революції 1905 – 1907 років. Так у липні 1905 року селяни с. Жигайлівки взяли участь у розгромі панської економії Калюжне (пізніше Федоровка). Селяни-бідняки Комлик Федір і Гуменник Андрій привели з економії биків, привезли плуги та вози. Литвин Давид Васильович, Губар Петро Андрійович рубали панський ліс, але викликані козаки примусили селян повернути все в економію. Давида Литвина і Губара Петра без суду кинули до в`язниці. Розрізнені та малочисельні виступи селян були придушені властями. В країні почався період жорстокої столипінської реакції. Одним із засобів гасіння найгостріших соціальних конфліктів П.Столипін вбачав у проведенні аграрної реформи, яка не обминула й нашого села. В с.Жигайлівці з сільської общини вийшли селяни: Шептун Дмитро, Лозовий Павло, Удовиченко Онисій, Будник Яків, Білаш Тимофій та інші. Щоб зміцнити своє економічне становище селяни, переважно заможні вдавалися до послуг новоствореного селянського банку - брали гроші в кредит під заставу своїх земельних ділянок. Не всі сільські господарі витримували конкуренцію і чимало з них розорилися, наприклад, Шептун Дмитро; інші ставали заможними хазяїнами (Удовиченко Онисій). Реформа майже не зачепила поміщицького землеволодіння. Саме це, а також малоземелля великої кількості селян, тримало село у великій соціальній напрузі. Та ось настав 1914 рік. Розпочалася Перша світова війна. З Жигайлівки змушені були йти на війну майже всі чоловіки здатні носити зброю. Війна ще більше загострила соціально-економічне становище в селі. Село в роки української національно-демократичної революції та будівництва соціалізму

Звістка про падіння царського режиму досягла Жигайлівки в березні 1917 року. У селі зібралася сходка, на якій виступив представник есерів з промовою, закликаючи селян підтримати політику Тимчасового уряду. Сільський староста, підтримуючи попереднього виступаючого, промову не встиг закінчити. Селянка Васюк зі словами «Годі дурити людей!» стягла старосту за чинарку з трибуни. Цей факт свідчить про те, що Тимчасовий уряд не мав реальної підтримки в нашому селі.

За роки Першої світової війни сільське господарство нашого краю було в занепаді. У 1917 р. в Харківській губернії кожне четверте господарство не мало тяглової сили і не мало корів, кожне п`яте – було зовсім без будь-якої худоби. У цьому ж році в Охтирському повіті, а також в с. Жигайлівці посіяли лише 75,3% господарств (Статистический справочник по Ахтырскому уезду. Ахтырка, 1922г., с.19). Селяни Охтирського повіту, які перестали вірити обіцянкам Тимчасового уряду вирішити земельне питання через Установчі збори, стали на шлях самовільного захоплення поміщицьких земель. У відомостях Харківського Губернського земельного комітету говориться про самовільне захоплення поміщицьких земель селянами Жигайлівки: Чепігою Трохимом, Костенком Паньком., Азацьким Олексієм та Садовим Федором, про що повідомлялось у Харків 21 і 28 червня 1917 р.. (ЦГАОР.Ф 1327 д. 142 сл. 12, 13). На фронтах Першої світової війни солдати, які повернулись в рідне село, познайомилися з більшовицькими ідеями. Саме вони й підбурювали селян на самовільне захоплення поміщицьких земель, проводили агітацію, з метою поповнення складу більшовицької організації повіту. Документи говорять, що більшовики у волостях Охтирщини, а також в Жигайлівці спиралися на солдат, які повернулися з фронту (ФАМ, дело 35, Л 22»). Жигайлівську бідноту в боротьбі з інакодумцями очолив Яценко Тимофій Кіндратович та представник Охтирського повіту Гронський. Отже, в селі, як і по всій Україні протидіяли різні політичні партії. У с. Жигайлівці найбільш організованими виявилися РСДРП(б). Коли в Росії відбувся більшовицький переворот, співвідношення політичних сил змінилося і в Україні. В Жигайлівці розпочав роботу щойно створений земельний комітет, який, керуючись ленінським «Декретом про землю» взяв на облік землі поміщиків та заможних селян: Миколи Лісняка, Букші, Малижки, Власовського, попа Шабатинського та інших. Після більшовицької інтервенції російської Червоної Армії в Україну, наше село було втягнене у вир громадянської війни. За свідченнями старожилів «У Жигайлівці було багато заможних людей (згадує жителька хутору Мозгового Кириченко П.Й. 1905 р.н.), село розкололося навпіл, бо не всім подобалися більшовицькі заходи і багатьом було, що втрачати». З весни 1918 р. наше село контролювали війська вірні Центральній Раді, але на початку 1919 р., внаслідок нового наступу більшовицьких військ, при допомозі партизанського загону Волощука, який із Краснопілля прямував у напрямку Жигайлівки, петлюрівські війська змушені були відступити. Відразу ж у селі був утворений ревком, до якого ввійшли: місцевий житель, комуніст Тимофій Яценко і житель с. Ясенок, безземельний селянин Василь Пузанов. Був створений також і комнезам. Головував у ньому Костенко, а Юхим Білан був членом комітету. Весною комнезамівці вийшли ділити та засівати поміщицькі землі. 7 серпня 1919 року всі населені пункти Тростянеччини були окуповані армією Денікіна. Відразу було оголошено: хліб з поділеної землі – звезти, корів і коней позводити до колишніх хазяїнів. В селі почалися розстріли активістів. Члена комнезаму Сергія Колісника розстріляли біля його двору, також було вбито Ігнатенка і Комлика. За зв`язок з партизанами були розстріляні Корній Кальченко та Яценко Прохір. Багатьох селян били у волості шомполами. Після нового наступу Червоної Армії та відновлення в селі радянської влади, повернувся в Жигайлівку Тимофій Яценко. Його обрали головою волосного виконавчого комітету, Юхима Білана – заступником і начальником продзагону. У той час у Жигайлівці налічувалося семеро партійних, тобто жигайлівська більшовицька організація була найчисельнішою у всьому повіті. Кожний член комітету незаможніх селян заповнював спеціальну анкету із 21 питання. Занесені дані перевірялися. Наприклад, Т.Д. Барабаш, член Жигайлівського волосного КНС, за анкетою був бідняком, проживав у родині померлого брата (дружина померлого і троє дітей), землероб, член партії більшовиків з 1919 р., арештовувався під час денікінської окупації, служив у царській армії у Першу світову війну і був у німецькому полоні. Освіту здобув у церковно-приходській школі. У вересні 1920 р. обраний головою комнезаму, отримував на посаді заробітну плату 4 080 крб. за місяць (с.74, М.М. Артюшенко «Новітня історія Тростянеччини). Продовжувала діяти політика «воєнного комунізму, із селян примусово стягували продовольчу розкладку. Ця політика призвела до негативного ставлення до радянської влади не лише заможніх селян, а й середняків і навіть частини бідноти. Комнезами діяли до 1933 року. Головне їхнє завдання полягало у соціалістичній перебудові села.