Соціально-гуманітарний кредитний модуль Корж Т.М.

Матеріал з HistoryPedia
Версія від 01:30, 8 вересня 2015, створена Корж Тамара Михайлівна (обговорення • внесок) (→‎Інтерактивні практичні заняття)

Перейти до: навігація, пошук

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня, Тамара Михайлівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №1 Філософія і соціологія освіти. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

  1. Обґрунтуйте, чому необхідне філософське дослідження освіти?
  2. Визначте основні завдання філософії та соціології освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 13:05, 28 квітня 2015 (EEST)

Ваші відповіді:

  1. Необхідність філософськокого дослідження пояснюється кількома чинниками:

-незважаючи на те,що освіту досліджує багато наук лише філософія може узагальнити всі знання про освітній процес і систематизувати їх. Тільки завдяки філософії можна дати оцінку стану освіти і намітити щляхи її вдосконалення. -філософське пояснення ролі освіти в наш час показує її провідну роль в усіх сферах існування і розвитку людства. Саме філософія доводить, що освіта стає авжливим засобом вирішкння глобальних проблем людства. Філософський аналіз освітидоводить, що суспільне життястає безперспективним і втрачає сенс без подальшої демократизації та гуманізації. - філософія виступає загальною методологічною основою. Саме філософське сприйняття світу охоплює весь освітній процес. -до цих пір важливим завданням філософії залишається з’ясування суті та змісту самого поняття «філософія освіти»,адже однозначна оцінка відсутня. Це пояснюється багатовимірністю самої освіти, бо вона є і загальнолюдською ціннісю,і процесом формування людини, і режультатом шкільної діяльності, і засобом змін суспільного життя, і соціальною системою, здатною до саморозвитку.

  1. Філософія освіти – це галузь філософії, яка досліджує ідею та сутність освіти, як соціокультурного феномену відтворення і розвитку суспільства; визнасення ідеалів, цінностей освіти і освіченості; результатів освіти та критеріїв їх оцінки.

Виходячи з цього,основними завданнями філософії освіти можна вважати: - осмислення і аналіз стану системи освіти і дослідження спрямованості стратегічних змін у сфері освіти - вивчення способів систематизації і структуризації педагогічних знань і визначення найоптимальніших критеріїв і способів структуризації педагогічного знання Соціологія освіти – це галузь соціології,яка вивчає освіту як соціальний інститут, її функції в суспільстві і взаємозв’язок з іншими соціальними інститутами, освітні установи як соціальні організації, соціальну політику у сфері освіти. З даного визначення виходятьт такі завдання соціології освіти: - вивчення потреб в освіті,оцінка її ролі в житті суспільства і в житті кожної людини - оцінка рівності і якості знань,виходячи із їх соціальної значущості - аналіз ставлення до освіти тих, хто навчається і суспільства в цілому - виявлення соціальної цінності освіти - визначення ролі освіти як чинника соціального статусу - визначення впливу освіти на динаміку моральних потреб та інтересів.

--Корж Тамара Михайлівна (обговорення) 18:52, 5 травня 2015 (EEST)

Дякую за відповіді. Людмила Олександрівна Рідченко.

Доброго дня, Тамара Михайлівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №2 Освіта в Україні та країнах світу. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

  1. Визначте зміст стратегії освіти і місце в ній освітньої парадигми?
  2. Назвіть сучасні зарубіжні підходи до освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко. --Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 11:53, 5 травня 2015 (EEST)

Ваші відповіді:

  1. Зміст стратегії освіти складає її мета, визначення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти має передбачати вплив розвитку освіти на всі сторони життя суспільства, на всі рівні духовного життя.

Окремі елементи стратегії освіти України розробдені у законах «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», в «Національній доктрині розвитку освіти» тощо. Так, суть мети освіти України сформовано у преамбулі до закону України «Про освіту» : «всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, підвищення освітнього рівня народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими фахівцями». Даний документ дає неповне визначення стратегічної мети української освіти. Тут не визначено етапи реалізації відповідних освітніх завдань щодо вдосконалення життя країни в матеріальній, соціальній і духовній сферах. У зазначеній меті відсутнє завдання по вирішенню надзвичайно важливих для майбутнього України проблем. Серед них: наукового прориву, зміни демографічної та екологічної ситуації, визначення шляхів демократизації освіти й країни, виховання національної свідомості населення тощо. Парадигма являє собою теоретичну розбудову чогось нового в житті суспільства і практичну реалізацію наміченого. Парадигма освіти - теоретично обґрунтована реорганізацію освітньої системи на підставі нових методологічних підходів в практичній реалізації інноваційних педагогічних технологій. Нова освітня парадигма має стати осередком стратегії освіти. Взагалі поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія освіти». Парадигма освіти стосується лише освітнього процесу, о стратегія – всього суспільного життя. Стратегія є глибоким аналізом з доцільними висновками впливу освіти на нинішній стан суспільства і перспективу розвитку

  1. 1. Американський підхід

Він розбудований на гуманістичній педагогіці видатного американського філософа, психолога та педагога Дж. Дьюї (1859–1952), В праці «Школа та дитина» (1902) він показав згубність «пасивної» школи, побудованої на механічному запам’ятовуванні навчального матеріалу і необхідності розвитку творчої активності учня, підтримки в дитині «інстинкту дослідника». Демократію в школі Дж. Дьюї вважав основою демократії в країні. Могутнє фінансування освіти(державні і приватні інвестиції в США складають 2,3% від ВВП) дозволяє американцям успішно на найвищому рівні утримувати 4000 університетів і коледжів. 125 університетів вважаються дослідницькими, які мають відповідну базу на рівні докторських програм. Повною середньою освітою в США охоплено біля 90% молоді. Вона навчається у школі 12 років. У останній рік навчання випускник розсилає в різні вищі навчальні заклади заявки, де розповідає про себе і свої успіхи в навчанні, підтверджуючи їх відповідними документами. Обов’язковим є фінансова декларація та квитанція про сплату реєстраційного збору. Документи абітурієнта анонімно рецензують різні викладачі. Результати того аналізує машина, відбираючи кращі. Тобто, процесом вступу управляє ВНЗ, не зважаючи на наявність у школі випускних екзаменів. 2. Азійський підхід. Японія У країні 780 університетів з 2,5 млн. студентів. Абітурієнт має закінчити повну державну школу і пройти тестування, яке проводить Національний центр по прийому в університети. Лише після цього надається допуск для складання екзаменів у вибраний ВНЗ. Загальноприйнятим є інвестування вищої освіти різними компаніями, які потім пропонують роботу кращим випускникам. Китай. У країні 3 млн. студентів. Конкурс на престижні спеціальності досягає 300 абітурієнтів на одне місце. Освіта платна. Ціну визначає держава. На можливість вступу до ВНЗ дуже впливає кількість балів, набраних абітурієнтом по закінченні школи. 3. Європейський підхід А) Великобританія Середньоосвітня школа 12-річна. Її випускник отримує відповідний сертифікат. Для вступу до ВНЗ необхідно пройти дворічний курс довузівської підготовки. Можна пройти підготовку й за рік, але в «педуніверсарії» при ВНЗ. По закінченні – складається національний екзамен. Кращі – зараховуються на вибрану спеціальність і через три роки отримують диплом бакалавра. Б) Німеччина Середня освіта - 13 років з поділом учнів після 4–5 класів на здібних, які можуть навчатися в університеті, і нездібних. Здібні потрапляють в гімназії, де останні 2–3 роки готуються до навчання у ВНЗ. Вступних екзаменів немає. Записуються в університет на один рік. Після успішного завершення курсу – на наступний, але якщо претендентів більше, ніж потрібно, то чекають у черзі до наступного навчального року. В) Франція Десятирічна освіта дає диплом коледжа в 16 років. Біля 85% його випускників вступають у трирічний академічний ліцей, де здобувають диплом бакалавра. Лише він надає право для вступу в університет. Але престижні університети вимагають ще й складання спеціального екзамену, для чого необхідно пройти спеціальну одно- або дворічну підготовку. --Корж Тамара Михайлівна (обговорення) 20:10, 5 травня 2015 (EEST)

Дякую за відповіді. Людмила Олександрівна Рідченко.

Доброго дня, Тамара Михайлівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №3 Освіта в інформаційному суспільстві. Опрацювавши матеріал дайте відповідь на запитання. Які позитивні моменти можна виділити в інформатизації освіти?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 13:14, 12 травня 2015 (EEST)

Ваша відповідь:

Інформатизація освіти є одним із найважливіших механізмів, що впливають на реформування освітньої системи України. Позитивним в інформатизації освіти є те, що вона дозволить ефективно використати такі переваги нових інформаційних технологій:

–можливість створення відкритої системи освіти, що забезпечує кожному власний шлях самонавчання; –зміна організації процесу пізнання шляхом зміщення його у бік синергетичного мислення; –створення ефективної системи управління інформаційно-методичним забезпеченням освіти; –використання специфічних властивостей комп'ютерної техніки, (індивідуалізація навчального процесу при збереженні його цілісності за рахунок програмованості і динамічної адаптації автоматизованих навчальних програм; можливість використання й організації принципово нових пізнавальних засобів). Інформатизація освіти дозволить забезпечити її орієнтацію на виявлення глибинних сутнісних підстав і зв'язків між різноманітними процесами навколишнього світу; цілісність, що припускає впровадження в освіту єдиних циклів фундаментальних дисциплін, об'єднаних загальною цільовою функцією і орієнтованих на міждисциплінарні зв'язки та інтереси особистості. Інформаційні технології відкривають доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищення ефективності самостійної роботи, нові можливості для творчості, надбання і закріплення професійних навичок, реалізація принципово нових форм і методів навчання. Позитивним у інформатизації освіти є створення умов для оновлення форм, засобів, технологій і методів викладання дисциплін та розповсюдження знань; розширення доступу до освіти всіх рівнів; розвитку в учнів навичок ХХІ століття.

Дякую за відповіді. Людмила Олександрівна Рідченко.

Доброго дня, Тамара Михайлівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №4 Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:

  1. У чому полягає сутність Болонського процесу?
  2. Коли і ким було започатковано Болонський процес?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 14:20, 12 травня 2015 (EEST)

Ваші відповіді:

  1. Сутність Болонського процесу полягає в узгодженні змісту і рівнів освіти, можливості міждержавної мобільності студентів, викладачів і науковців, продовженні навчання чи стажування за кордоном, взаємне визнання державами рівнів кваліфікації.

Отже, Болонський процес – це процес зближення і гармонізації систем освіти країн Європи з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти.

  1. Болонський процес був започаткований у кінці 90-х років ХХ ст. , західноєвропейськими державами. Болонський процес започаткували два документи: Сорбоннська декларація «Про гармонізацію європейської системи вищої освіти», підписана 25 травня 1998 року міністрами освіти Великої Британії, Італії, Німеччини і Франції, та Спільна декларація міністрів освіти Європи «Європейський простір у сфері вищої освіти» (Болонська декларація), прийнята 19 червня 1999 року на спеціальній конференції в м. Болонья міністрами освіти 29 європейських держав. У травні 2005 року в Бергені Болонську декларацію підписав міністр освіти України. Болонський процес об’єднує 47 держав (2011 рік).

--Корж Тамара Михайлівна (обговорення) 19:47, 14 травня 2015 (EEST)

Дякую за відповіді. Людмила Олександрівна Рідченко.

Доброго дня, Тамара Михайлівна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №5 Сучасні наукові дослідження. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання.

  1. Як Ви розумієте термін квазінаука?
  2. Назвіть основні елементи дослідницької системи?

З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 11:24, 22 травня 2015 (EEST)

Ваші відповіді:

  1. 1 Слово «квазі» ( quasi) у перекладі означає «немовби», «майже», «ніби»; українська філологія ще уточнює цю частину складних слів як «несправжній», «фальшивий».Отже, квазінаука –це наукова форма діяльності, яка породжена жорстко ієрархізованим науковим співтовариством. Тоді в ньому виникають відособлені школи та наукові напрями, очолені відомими в свій час ученими, які вже вичерпали свої таланти, але цього не визнають. Дотримуючись власних застарілих ідей, вони вперто не допускають у «свою» наукову галузь свіжих думок молодих учених, ідей своїх «противників» тощо. Через це квазінаука скочується до рівня лженауки. Заперечувався притік свіжої думки у певну наукову галузь, без чого наука мертвіє. Квазінаука може проявляти себе як наукова теорія, і як специфічні відносини між науковцями, коли одна група вчених утримує чи захоплює владу в науковому співтоваристві.
  1. 2.Основні елементи дослідницької системи: 1. Тема дослідження. Вона має не лише охоплювати весь вузол проблем, які слід вирішити в науковій роботі, а й чітко зазначати межі наукового завдання. Введення в тему додаткових рішень або недоопрацювання визначених завдань – позбавляє роботу якісної достовірності. 2. Мета. Це мисленне, ідеальне визначення наперед результатів роботи. Зміст мети залежить від знання об’єктивних законів реальності (не створення «вічного двигуна»), від реальних можливостей науковця (не реально студенту готувати докторську дисертацію), наявних засобів дослідження, фінансування роботи тощо. 3. Об’єкт – чітко визначена ділянка реальності, на яку спрямована дослідницька діяльність (педагогіка, освіта, фізика, соціально-гуманітарна сфера і т.п.). 4. Предмет. Певні стани, властивості, можливості, параметри, характеристики і т.п. об’єкта дослідження, на що безпосередньо спрямований науковий пошук. 5. Завдання. Чітко визначена послідовність проблем, які слід вирішити. 6. Гіпотеза (латиною – «здогад»). Передбачуване вирішення висунутих проблем, але не перевірене практикою. 7. Принципи (латиною – «початок», «основа»). Керівні положення, вимоги, завдяки яким здобувається вірне рішення проблеми, перетворення гіпотези в теорію, тобто в достовірні знання. Головними принципами наукового дослідження є, насамперед, об’єктивність і повторюваність. 8. Методи – шляхи, способи наукового дослідження. Вони є емпіричного та теоретичного рівнів (про що вже йшла мова). У кожній галузі наукового дослідження вони в комплексі формують дослідницькі методики. 9. Критерії (грецькою – «засоби для судження»). Найкращим критерієм перевірки достовірності результатів дослідження є практика. Приміняється ще й верифікація – перевірка досягнутого в лабораторних умовах. Можливий і конвенціалізм – домовленість учених щодо істинності результатів (коли відсутня можливість перевірки практикою). 10. Результати – кінцеве явище в дослідженні, практичній діяльності, освіті, мисленні тощо. 11. Класифікація результатів. Систематизація доведеного, відповідно до сфери знань, ієрархії науки, аргументів тощо. 12. Оцінка досягнутих результатів, виявлення їх повноти, недоліків і т.п. 13. Висновки з досягнутого, відповідно поставленій меті, та вирішенню завдань дослідження. 14. Визначення наступних проблем, що витікають з результатів дослідження. 15. Оформлення досягнутих результатів.

--Корж Тамара Михайлівна (обговорення) 17:53, 4 вересня 2015 (EEST)

Індивідуальні заняття

1.Необхідність філософськокого дослідження пояснюється кількома чинниками: -незважаючи на те,що освіту досліджує багато наук лише філософія може узагальнити всі знання про освітній процес і систематизувати їх. Тільки завдяки філософії можна дати оцінку стану освіти і намітити щляхи її вдосконалення. -філософське пояснення ролі освіти в наш час показує її провідну роль в усіх сферах існування і розвитку людства. Саме філософія доводить, що освіта стає авжливим засобом вирішення глобальних проблем людства. Філософський аналіз освіти доводить, що суспільне життя стає безперспективним і втрачає сенс без подальшої демократизації та гуманізації. - філософія виступає загальною методологічною основою. Саме філософське сприйняття світу охоплює весь освітній процес. -до цих пір важливим завданням філософії залишається з’ясування суті та змісту самого поняття «філософія освіти»,адже однозначна оцінка відсутня. Це пояснюється багатовимірністю самої освіти, бо вона є і загальнолюдською ціннісю,і процесом формування людини, і результатом шкільної діяльності, і засобом змін суспільного життя, і соціальною системою, здатною до саморозвитку. 2.Філософія освіти – це галузь філософії, яка досліджує ідею та сутність освіти, як соціокультурного феномену відтворення і розвитку суспільства; визначення ідеалів, цінностей освіти і освіченості; результатів освіти та критеріїв їх оцінки. Виходячи з цього,основними завданнями філософії освіти можна вважати: -осмислення і аналіз стану системи освіти і дослідження спрямованості стратегічних змін у сфері освіти -вивчення способів систематизації і структуризації педагогічних знань і визначення найоптимальніших критеріїв і способів структуризації педагогічного знання Соціологія освіти – це галузь соціології,яка вивчає освіту як соціальний інститут, її функції в суспільстві і взаємозв’язок з іншими соціальними інститутами, освітні установи як соціальні організації, соціальну політику у сфері освіти. З даного визначення виходятьт такі завдання соціології освіти: -вивчення потреб в освіті,оцінка її ролі в житті суспільства і в житті кожної людини -оцінка рівності і якості знань,виходячи із їх соціальної значущості -аналіз ставлення до освіти тих, хто навчається і суспільства в цілому -виявлення соціальної цінності освіти -визначення ролі освіти як чинника соціального статусу ---Корж Тамара Михайлівна (обговорення) 18:48, 5 травня 2015 (EEST)визначення впливу освіти на динаміку моральних потреб та інтересів.

Доброго дня, Шановна Тамара Михайлівна! Запрошую Вас до індивідуального заняття. Прошу ознайомитися з матеріалами Індивідуального заняття №1 Сутність і співвідношення парадигми та стратегії освіти. Після опрацювання матеріалу дайте відповідь на запитання:

Як співвідносяться поняття «парадигма освіти» та «стратегія освіти»?

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 09:51, 5 червня 2015 (EEST)

Ваша відповідь: Парадигма освіти - теоретично обґрунтована реорганізація освітньої системи на підставі нових методологічних підходів в практичній реалізації інноваційних педагогічних технологій. Процес упровадження нової парадигми освіти надзвичайно складний і суперечливий, оскільки, по-перше, він може бути успішним лише за умови зміни традиційного мислення, а також стереотипів і переконань щодо стану освітнього процесу. По-друге, реалізація нової парадигми освіти потребує значних матеріально-фінансових затрат. По-третє, нова освітня парадигма має стати осередком стратегії освіти. Поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія освіти», адже , парадигма освіти стосується лише освітнього процесу, а стратегія – всього суспільного життя. За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнетання освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації. В ній має бути визначений генеральний напрям залучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму. Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі сфери суспільства, на всі галузі господарства, рівні духовного життя. --Корж Тамара Михайлівна (обговорення) 18:05, 4 вересня 2015 (EEST)--Корж Тамара Михайлівна (обговорення) 18:05, 4 вересня 2015 (EEST)

Консультації

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня, Тамара Михайлівна! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Стратегічні зміни в сучасній системі освіти України". На Вашу думку, чи потребує змін та доповнень сучасна система освіти України? Що з традиційного навчання треба зберегти і чому?

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:08, 8 червня 2015 (EEST)

Ваші відповіді:

  1. Національна система освіти формувалася в роки незалежності в умовах значних змін у духовному житті суспільства, в контексті загально цивілізаційних трансформацій, зумовлених значним поширенням нових освітніх технологій та істотним розширенням можливостей і потреб в індивідуальному, особистісному розвитку людини. Реформи були зорієнтовані на створення нової системи освіти, збереження й примноження здобутого в радянські часи досвіду та одночасно внесення суттєвих коректив у цілі, завдання й зміст освітянського процесу. Діяльність сучасної системи освіти України забезпечується такими нормативно-правовими документами: Конституція України, Закон України "Про освіту", Закон України "Про загальну середню освіту" тощо. Освіта в сучасній Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, реальної взаємоповаги між націями та народами. Система освіти в державі досить розгалужена й передбачає дошкільну та загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну, вищу й післядипломну освіту, аспірантуру, докторантуру та самоосвіту. Демократизація структури освіти забезпечує соціально-педагогічні умови створення достатнього простору для самореалізації особистості у навчанні; відхід від загальної стандартизації навчання; аналіз існуючого досвіду щодо створення реальних умов для самореалізації учнів, студентів; відхід від жорсткої уніфікації навчальних планів, включно і в школах різних типів. В Україні в основному створена правова база для глибокого й усебічного реформування системи освіти в напрямку децентралізації та демократизації, диференціації, гуманізації та індивідуалізації навчально-виховного процесу, безперервності освіти та варіантності навчальних планів і програм, переорієнтації сфери освіти на пріоритетний розвиток особистості й створення для цього відповідних умов у суспільстві. Загальна середня освіта в незалежній Україні є обов’язковою основною складовою безперервної освіти. Водночас вона виступає основою соціалізації молодого українського громадянина в суспільстві, фундаментом для подальшої його освіти чи трудової діяльності і забезпечує наступність у становленні людини як гідного представника своєї нації. Проте, саме середня освіта зазнала за часів незалежності найбільше неоднозначного впливу трансформаційних процесів. Україна в середині 90-х років опинилася на 95 місці за індексом людського розвитку ЮНЕСКО. На думку багатьох науковців, освітнє відродження безпосередньо пов’язано з етнопедагогікою, яка в сучасній освіті може бути задіяна при викладанні тих наук, що стосуються етносу, мови, фольклору, історії, держави, культури, географії, побуту, літератури, релігії. Етнопедагогіка досліджує педагогічний досвід народу, з’ясовує можливості й ефективні шляхи реалізації його прогресивних ідей у сучасній науково-педагогічній практиці, виявляє способи становлення контактів і взаємодій з наукою, аналізує педагогічне значення тих чи інших явищ народного життя і встановлює їх відповідність сучасним завданням українського виховання . Побудована на такому фундаменті школа відповідає національним рисам української дитини, її ментальності, що здатні забезпечити найвищий злет її розумового, духовно-морального й естетичного розвитку. Отже, освіта завжди виступає в суспільстві основою самовідтворення культури. Реформаційні роки для української освіти започаткували низку важливих тенденцій: певну деідеологізацію та демократизацію навчального процесу, підтримання органічного зв’язку освіти з національною історією, культурою і традиціями вітчизняної педагогіки, забезпечення свободи творчості педагогів-новаторів, урізноманітнення спектра навчальних закладів з метою врахування інтересів і нахилів підростаючого покоління, поступове утвердження у сфері освіти української мови. Проте, були і негативні явища, які вплинули на генезис освітньої галузі. Це, зокрема: залишковий принцип фінансування, невідповідність матеріальної бази освіти оптимальним нормативам і потребам суспільства, падіння престижу педагогічної діяльності, різке загострення кадрової проблеми. Майже втрачено зв'язки освітян із промисловими підприємствами, установами, яких практично перестали цікавити питання підготовки нового покоління кадрів і підтримка цієї діяльності. Немає й законодавчих актів, які сприяли б заохоченню підприємців до інвестицій в освіту (що ми побачили, розглядаючи сучасні зарубіжні підходи до освіти). За таких умов почав складатися імідж освіти як другорядної сфери, що лише створює додаткове навантаження на бюджет. Сучасна система освіти України потребує змін та доповнень. То ж у сучасній Україні система освіти безперервно розвивається, і для неї характерне постійне відновлення й саморозвиток. Головна мета інноваційної освіти — збереження і розвиток творчого потенціалу людини. Проте сьогодні недостатньо творчості та проектування. Освіту потрібно сприйняти як загальнолюдську цінність. Для цього насамперед необхідно зробити так, щоб вона розвивала гармонійне мислення, побудоване на поєднанні внутрішньої свободи особистості та її соціальної відповідальності, а також терпимості до інакомислення. Сьогодні мисляча людина зобов'язана спостерігати, аналізувати, вносити пропозиції, відповідати за ухвалені рішення й уміти долати конфлікти й суперечності. Отже, головний принцип інноваційної освіти полягає в тому, що вона скерована на формування світогляду, основаного на багатокритерійності рішень, терпимості до інакомислення й відповідальності за свої дії.

Інноваційні технології відрізняються від традиційних перш за все місцем і роллю основних учасників навчального процесу - викладача і учня, їх взаємовідносинами, характером і змістом освітньої діяльності. І якщо в традиційному навчанні яскраво виражена підсистема "суб'єкт - об'єкт", у якій тільки вчитель відіграє роль суб'єкта, котрий визначає зміст, методи навчання та стиль взаємовідносин, то в інноваційному навчальному процесі зникає жорсткий розподіл ролей між вчителем і учнем. Учень у цьому варіанті перетворюється у важливий освітній суб'єкт, активно залучаючись до активного спілкування з учителем і використанням знань, отриманих у процесі самостійної роботи з різними джерелами інформації. Спрямованість на суб'єкт - суб'єктну, діалогічну взаємодію закономірно приводить до необхідності реалізувати навчально-виховний процес як через традиційні так і через інноваційні форми у їх гармонійному поєднанні.


  1. Розвиток виробництва і суспільний прогрес зумовив появу традиційного або пояснювально-ілюстративного навчання. Дане навчання передбачає спершу усвідомлення, розуміння матеріалу, а відтак його вивчення. Таке навчання розвиває не лише пам'ять, а й спостережливість, мислення. Ознаками класно-урочної системи навчання за Я.А. Коменським є: учні приблизно одного віку і рівня підготовки утворюють клас, який не змінює цей склад протягом навчання; клас працює за єдиним річним планом і згідно розпису; чітко визначена тривалість навчання (години, дні, місяці); одиницею занять є урок; урок, як правило, присвячений одному предмету, темі, відповідно, всі учні вивчають один і той самий матеріал; роботою учнів на уроці керує вчитель, він навчає їх, перевіряє знання, приймає рішення про переведення в наступний клас; підручники використовуються, переважно, для домашніх завдань. Це навчання контактне, повідомлююче; звернене на минуле, але процес використання знань проектується на майбутнє. Навчання орієнтується на запам’ятовування матеріалу. Переважають репродуктивні завдання, дії за зразком. Цей напрямок навчання впродовж двох століть став переважаючим на всіх рівнях навчальної діяльності. Він певною мірою сприяв розвитку логічного мислення та оперативної пам’яті. Проте в цілому стояв на заваді залучення учнів до активної самостійної пізнавальної діяльності і розвитку інтелектуальних можливостей кожної особистості, оволодіння методами самостійної пізнавальної діяльності. Для того, щоб традиційне навчання давало позитивні результати варто враховувати наступні умови. Умови ефективності традиційного навчання: вчителю слід враховувати мотивацію учнів до сприймання навчального матеріалу (вчитель повинен знати як саме зацікавити кожного учня); чітко поставити мету; враховувати внутрішнє ставлення вчителя до того, що він повідомляє; залучати технічні засоби навчання; продумувати логіку викладання матеріалу; підібрати зацікавлюючий, оригінальний матеріал до уроків тощо.

--Корж Тамара Михайлівна (обговорення) 18:29, 4 вересня 2015 (EEST)

Проведення та перевірка модульного контролю

Доброго дня, Шановні колеги! На сьогоднішньому занятті ваше завдання полягає у наступному: Вам потрібно перейти за наступним посиланням Проведення та перевірка модульного контролю,ознайомтесь з запитаннями та дайте на них відповіді. Бажаю успіхів!

--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 11:05, 22 червня 2015 (EEST)

Отримано з http://istoriya.soippo.edu.ua/index.php?title=Соціально-гуманітарний_кредитний_модуль_Корж_Т.М.&oldid=10676