С.Рогинці, Роменського району, Сумської області

Географія

Історія

Село Рогинці – стародавнє козацьке село, яке згодом було закріпачене, заснувалось наприкінці 17 століття на лівому березі р. Роменки. По ревізії 1729 р. в ньому було вже 22 двори. Назва села походить від назви трьох поселень. Було багато рогози, де розмістився населений пункт, який був названий Рогозинці. Другий населений пункт мав багато бджіл, роїв, жителі все гонили їх, названий Роєгонці. Третій населений пункт мав мисливців, які ходили на полювання, названий Рогигонці. Ці населені пункти з роками розширились і згодом злились в один населений пункт. Виникла потреба в єдиній назві – Рогинці. Ще і тепер є куток Роївка, прізвища Рої, Рій, Ріг та ін.. Невелике і досить мальовниче село Рогинці, як відомо, було малоземельним, значну більшість селян складала біднота, яка володіла мізерними клаптиками землі. Убогість та злидні примушували селян-бідняків шукати заробітків у далекій Таврії. Землі с. Рогинці належали польським та українським поміщикам: Румницькому Костянтину Яковичу, Румницькому Михайлу Григоровичу, Андрієвському Петру Федоровичу – колезькому асесорові, членові земської управи, Стаховичу, Авраменку та ін.; куркулям: Шеверді Пилипу Марковичу, Каховському Якову, Різвому Опанасу Івановичу, Коту Омеляну Семеновичу та ін.. У дореволюційному селі єдиним знаряддям у сільському господарстві було дерев’яне рало. І ходив зігнутий за ним селянин, орючи поміщицьку землю. У селі було 18 поміщицьких та куркульських вітряків, одна мельниця, яка була побудована чорносотенцем Кугукалом Павлом Івановичем у 1912 р.

На духовну, культурну творчість народну завжди скоса поглядали не тільки поміщики, а й церковники. Недружелюбно ставився до розваг народу рогинський піп Костянтин Румницький. Він намагався заборонити по суботах співи на селі, бо це, мовляв, гріх. Шинок і церква були єдиним місцем розваги знедоленого селянства, 90% селян були неписьменними. У роки Великої Жовтневої соціалістичної революції рогинчани також приймали активну участь у боротьбі за встановлення Радянської влади. У 1919 році рогинчани Самойленко Кирило Потапович, брати Сьомик (Нестор, Іван, Семен Микитовичі), Ціва Григорій Климович, Рій Олексій Максимович, Ковган Федот Степанович, Небаба Євдоким Герасимович входили до ІІІ Комуністичної роти м. Ромни. Ця рота 19 серпня 1919 року відступила через Конотоп на Кролевець, Новгород-Сіверський. Рогинчани Рудь Григорій Дементійович, Дяченко Кіндрат Миронович, Новак Михайло Олексійович, Семенко Єфрем Васильович, Ремінець Максим Федорович, Ремінець Федір Дмитрович, Сьомик Ілля Силович, Крутько Іван Семенович, Клишко Демид Степанович, Пісний Андрій Гаврилович приймали активну участь у становленні Радянської влади. Першим головою ревкому 1917-1918 р. був матрос-чорноморець Дяченко Кіндрат Миронович, який у 1919 р. був розстріляний денікінцями в Біловоді. Першим головою комітету бідноти був Новак Михайло Олексійович, якого повісили денікінці в Біловоді. Членами комітету бідноти були Сьомик Нестор Микитович, Самойленко Кирило Потапович. Головою комітету незалежних селян був Сьомик Ілля Силович, членами Колочко Іван Пантелеймонович та ін.. У 1919 р. налетіли на Україну війська німецьких імперіалістів. Поміщики повернулись до своїх маєтків з їх допомогою і чинили криваву розправу. Німецькі коменданти з гетьманами без суду розстрілювали робітників і селян. Життя трудящих ставало все більш нестерпним. У містах і селах піднялася хвиля повстань. Зростали партизанські загони Степана Гвоздецького та Якова Кібця. У кінці листопада1918 р. Глинський партизанський загін після розгрому гетьманів на х. Олава поблизу с. Ярмолинці об’єднався з партизанським загоном с. Ведмежого, яким командували Гвоздецький і Кібець. Командиром об’єднаного партизанського загону був призначений А. Мазоха, колишній солдат, який за участь у подіях 1905 р. 12 років просидів у Одеській каторжній тюрмі. Із станції Рогинці цей загін наступав на м. Ромни. Партизани визволили місто і відновили Радянську владу. У військово-революційний комітет увійшли: С. П. Гвоздецький, Ю. І. Сулим, І. Т. Авраменко, П. Лисенко, О. С. Пучко. Але в середині грудня 1918 р. гетьманські банди, що відступали з Сумського повіту, зайняли Ромни і заарештували членів ревкому. У грудні 1919 р. Червона Армія розгромила полчища Денікіна. Влада перейшла до Рад робітничих і селянських депутатів. Проте ворог був недобитй і партизани влились в ряди Червоної Армії. Сільська біднота Рогинської волості висловила свою підтримку Радянській владі (резолюція «За владу Рад, за Леніна» 31 грудня 1919 р.) У 1931 р. Крутько Іван Семенович та Клишко Демид Степанович були убиті бандитами в с. Рогинці Після революції селяни одержали землю, і в 1929 році в Рогинцях був організований перший колгосп «Перше травня», головою якого був Гризун Петро Михайлович. У 1930 році був організований другий колгосп «Вільне життя», головою був Проценко Михайло Матвійович. У 1931 р. третій колгосп «Широкий лан», голова – Новак Семен Михайлович. Пізніше назви мінялися: «Червоний хлібороб», « 7-ий з’їзд Рад», ім. Леніна. У 1951 р. колгоспи «Червоний хлібороб», «7-ий з’їзд Рад», ім. Леніна об’єдналися в укрупнений колгосп ім. Леніна. Головою став Сірий Микола Сергійович. Мирна праця була перервана Великою Вітчизняною війною. На захист Батьківщини із Рогинець пішло 488 осіб. Загинули в полум’ї війни 152 чоловіки. За бойові заслуги нагороджено орденами та медалями 52 рогинчан. Багато молоді було вивезено в Німеччину. Німці жорстоко розправлялися з комуністами та активістами. Були розстріляні комуністи: Сліпченко Максим Сергійович – секретар парторганізації, Лупач Семен Дем’янович, Таратун Михайло Трохимович, Ткаченко Андрій Никонович – голова Рогинської сільської ради, активісти : Гапоненко, Салівон Андрій Якович, Жук Марко Наумович, Балюра Іван, Коротя Григорій Пантелеймонович, Корнух Василь Степанович, Локоть Андрій. Фашисти спалили 140 дворів колгоспників, загальні двори 3 колгоспів, приміщення ферм, зерносховище, мельницю, олійницю. Клуб, бригадні двори, школу, шкільну бібліотеку, буфет, неушкодженим був будинок 8-річної Аврамівської школи, зірвано 2 мости при виїзді з Рогинець. Відбудова. Грошовий прибуток колгоспу ім. Леніна в 1945 році становив 827 889 крб., а в 1959 – 3 780 945 крб. Неподільний фонд к-пу ім. Леніна на 1 січня 1960 р. становив 5 099 291 крб. Колгосп мав 5 346 га землі, із них пахотної 3 286 га, лісів – 595, сінокосів - 663 га. Соціалістична революція відкрила для селян колгоспний шлях. У селі є електрика, радіо, газети, журнали. У початковій та 8-річній школі в 1959-1960 навч. році було 274 учні. У школі працювало 17 учителів. У селі є клуб, бібліотека, мед амбулаторія, магазин, 2 стаціонарні кіноустановки. Трудівники села мають у своєму користуванні 500 велосипедів, 6 мотоциклів. Найкращими людьми села називають свинарку Беримець М. М., яка зобов’язалась у 1960 році відгодувати 330 ц свинини, ланкову Хілько Лідію, яка щороку вирощує по 250-330 ц цукрових буряків, Джур Одарку Махтеївну, яка одержала 22 ц махорки, Маляренко Одарку – 213 ц цукрових буряків, Пугач Марфу – 211 ц та ін.. Трактористів: Іващенка М. В., Саганя П., Діденка В. П., Небабу Т. та ін.. Гладка Надія одержала по 18 поросят від кожної свиноматки. Доярка Ковган Надія за 1959 рік надоїла по 2200 літрів молока від корови. Джур Ганна – 2180 літрів, Катран Н. – 2010 л., Беримець М. – 2010 та ін.. У Рогинцях народився, провів свої дитячі та юнацькі роки Василь Сергійович Яременко, народний артист СРСР, лауреат Сталінської премії, який працював у Львівському театрі. У Київському інституті нейрохірургії працював кандидат медичних наук Анатолій Іванович Тріщинський. Із села Рогинці вийшло понад 200 чоловік інтелігенції. Партійна організація складалася з 20 осіб, комсомольська – з 84 комсомольців.

Органи влади

Швидкими темпами розвивалась соціальна інфраструктура села. Було побудовано вісім 16-тиквартирних будинків, більше десяти 2-квартирних, середню школу на 464 місця, лікарську амбулаторію, дитсадок на 90 місць, гуртожиток, кафе, адмін.будинок. головний підрядник будівництва – Роменська ПМК-29. В цей час радгосп «Рассвет» очолював Нікітенко Євген Петрович. Головним організатором на всіх напрямах радгоспного виробництва, суспільного життя був директор радгоспу «Рассвет» Микола Григорович Буша. Народився він 14 жовтня 1943 року. Після закінчення Роменського сільськогосподарського технікуму продовжив навчання без відриву від виробництва в Українській сільськогосподарській академії. Як молодий спеціаліст, почав трудову діяльність економістом, згодом – агрономом-етнологом, головним агрономом колгоспу «Червоний прапор» у селі Великі Бубни. В селі Ведмеже очолював колгосп «40-річчя Жовтня». В травні 1975 року М.Г.Бушу призначають директором новоствореного радгоспу «Рассвет» в селі Рогинці. З 1980 по 1985 рік він працює старшим науковим співробітником, а потім директором Сульського дослідного поля. З 1985 до вересня 1997 року знову працював директором радгоспу «Рассвет». Обіймаючи керівні посади, М.Г.Буша навчався заочно в Київській с/г академії, в 1985 році захистив кандидатську дисертацію, опублікував ряд наукових праць, тісно пов’язаних з діяльністю на осушених землях Сульського дослідного поля. М.Г.Буша нагороджений орденом Трудового Червоного прапора, медалями, грамотами. В 1997 році М.Г.Буша помер. Багата рогинська земля на людей, які своєю працелюбністю, помноженою на талановитість, прославили своє рідне село, свій край. Крім згаданого вище М.Г.Буші назвемо деяких з них.

Медицина

Чільне місце в житті рогинчан завжди займала і займає медицина. В тяжкі воєнні і післявоєнні роки всі труднощі, пов’язані з охороною здоров’я селян, брала на себе фельдшерка Домнікія Іллівна Литвиненко, яка самовіддано працювала в Рогинцях 30 років. У післявоєнні роки в Рогинцях працював фельдшером, повернувшись з армії, старший лейтенант Михайло Григорович Шеверда. В 1951 році він успішно склав вступні іспити до Вінницького медінституту. В 1962 році він захистив кандидатську дисертацію, а в 1973 році – докторську. З червня 1973 року – він професор кафедри внутрішніх хвороб. Вчений опублікував 134 наукові праці. Помер в 2002 році. Нев’янучою залишається пам’ять односельців про фельдшерів Марфу Пилипівну Новак, її дочку Людмилу Григорівну Бобро, Галину Михайлівну Мокій, Лалину Михайлівну Горошинську, Сахань Таїсію Володимирівну, санітарку Катерину Ананіївну Небабу. На початку 80-х років в Рогинцях було побудовано нову лікарську амбулаторію, головним лікарем якої став Бараннік Микола Васильович. В 1987 році його надійним помічником стала випускниця Гайсинського медичного училища Черевична Лідія Яківна. В 2001 році Бараннік М.В. був переведений на посаду завідуючого одного з відділень Роменської ЦРЛ. Завідуючою лікарською амбулаторією сімейної медицини в Рогинцях стала випускниця Харківського медичного університету Калиновська Валентина Володимирівна. Після її виїзду в місто Харків в 2006 році завідує амбулаторією Черевична Л.Я. --Московець Інна Олексіївна (обговорення) 13:51, 22 вересня 2015 (EEST)

Освіта

Дошкільна, шкільна і позашкільна освіта

У Рогинцях тільки в 1871 році була відкрита школа, в якій навчалося 20-30 синків поміщиків та куркулів. Першим учителем цієї школи був Дімаров Семен Гаврилович, який був дуже жорстокий до учнів. У 1910 році земська управа купила в Самойленка Микити Семеновича будинок (колишнього поміщика Авраменка), земство школи не будувало, як це робилося в х. Заїзд, селах Роменського уїзду. На духовну, культурну творчість народну завжди скоса поглядали не тільки поміщики, а й церковники. Недружелюбно ставився до розваг народу рогинський піп Костянтин Румницький. Він намагався заборонити по суботах співи на селі, бо це, мовляв, гріх. Шинок і церква були єдиним місцем розваги знедоленого селянства, 90% селян були неписьменними.

Персоналії

З повним правом вважають рогинчани своїм доктора медичних наук, професора Анатолія Івановича Трощинського, одного з провідних анестезіологів України, засновника школи анестезіологів України, голови Української асоціації анестезіологів. Під його керівництвом підготовлено понад дві тисячі спеціалістів, захищено 42 докторські і кандидатські дисертації. Ним опубліковано 11 монографій і 400 наукових праць з актуальних питань анестезіології та реаніматології. А.І.Тріщинський – «Відмінник охорони здоров’я», заслужений діяч науки України, лауреат Державної премії ім. О.В.Палладіна, лауреат державної премії України в галузі науки і техніки. Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, «За заслуги» 2- і третього ступенів. В 2003 році отримав Почесну грамоту Верховної Ради України, Почесну грамоту Міністерства охорони здоров’я України. З родини жителя села Авраменкове Власа Кудаковського вийшов Герой Радянського Союзу Лев Власович Кудаковський. Народився він 22 вересня 1918 року у Владивостоці, куди переселилися його батьки. Згодом, у 1936 році, вони повернулися в Україну. Влас Маларович Кудаковський жив у Ромнах. У 1937 році Роменський райвійськкомат призвав Л.В. Кудаковського до лав Червоної Армії. У 1941 році він закінчив військовий факультет Московського інституту фізичної культури. В діючій армії з 25 лютого 1942 року. Майор Л.В.Кудаковський командував 3-м стрілецьким батальйоном 992 стрілецького полку 306-ї стрілецької дивізії. Дивізія 23 червня 1944 р. успішно прорвала оборону ворога і за 2 дні пройшла 30 км вглиб його території. З ходу форсувала річку Західну Двіну і захопила плацдарм у районі селища міського типу Бешенковичі Вітебської області. З групою сміливців на примітивних плавзасобах під безперервним обстрілом фашистів він одним з перших переправився на протилежний берег річки села Шарипіно Вітебської області і укріпився на зайнятому плацдармі. Майор Кудаковський вміло переправив бойові підрозділи батальйону через річку. За хоробрість і мужність у боях з фашистами військова рада 22 липня 1944 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а також нагороджено орденом Червоного Прапора. Під час боїв за Литву був смертельно поранений, помер 29 липня 1944 року, похований у місті Вабальнінкас. Генерал-майор військ зв’язку Микола Артемович Нестеренко народився в селі Рогинці 14 грудня 1933 року в багатодітній сім’ї. Після закінчення школи в 1951 році вступив до Київського Червонопрапорного училища зв’язку ім. М.І.Калініна. Закінчив Ленінградську військову академію зв’язку ім. С.М.Будьонного. Протягом сорокатрирічної служби у військах урядового зв’язку пройшов шлях від лейтенанта до генерал-майора. Звільнився в запас в 1991 році. Нагороджений орднами «Червоної Зірки», «За службу Батьківщині» 2-го і 3-го ступенів, медалями. Його молодший брат Нестеренко Євген Артемович, заслужений лікар України, народився 15 вересня 1938 року. Після закінчення в 1962 році Харківського медичного інституту повернувся на Роменщину. Працював лікарем, завідуючим дитячим відділенням, головним лікарем Смілівської дільничної лікарні. З 1975 року працював в органах охорони здоров’я, партійних органах. З 1980 по 1992 рік очолював облздороввідділ, в 1992 – 1995 роках – обласний диспансер радіаційного захисту населення. Потім чотири роки виконував обов’язки заступника начальника управління охорони здоров’я облдержадміністрації. З 1999 року – головний лікар обласного територіального центру екстреної та планово-консультативної медичної допомоги. Нагороджений орденом «Знак Пошани». В селі Рогинці 27 жовтня 1928 року народився автор нарису «Рогинці та рогинчани», кандидат історичних наук Діденко Василь Васильович. Закінчив Рогинську семирічку, потім Ведмежівську середню школу. Працював в колгоспі, відбудовував Донбас. Потім навчання в Київському національному університеті ім. Т.Г.Шевченка. Сім років працював учителем Мар’янівської середньої школи Васильківського району Київської області. Згодом в Києві закінчив аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію і 33 роки віддав педагогічній роботі в Українській сільгоспакадемії на посадах викладача і доцента. Автор ряду наукових, публіцистичних праць. В селі Рогинці, в селянській сім’ї, 20 жовтня 1895 року народився видатний український актор, народний артист СРСР, один із фундаторів театру ім. М.Заньковецької Яременко Василь Сергійович. В п’ятнадцять років виїхав на заробітки до Кубані, став активним учасником українського драматичного гуртка в станиці Брюховецькій. Під час Першої світової війни воював на фронті. Після Жовтневого перевороту повернувся в Рогинці, організував сільський аматорський гурток, був його режисером. В 1918 році на запрошення І.Кавалерідзе став актором Роменського музично-драматичного театру, працював разом з Г.Затиркевич-Карпинською, П.Саксаганським, Д.Воликівською, О.Корольчуком, С.Шкуратом. З 1931 по 1976 рік працював в Українському драматичному театрі ім. М.Заньковецької. Театр 1931 року перебував у Запоріжжі. Під час війни Василь Сергійович керував однією з фронтових концертних бригад 2-го Прибалтійського фронту. З 1944 року театр постійно облаштовувався у Львові. Дуже важливе місце в житті рогинчан займали і займають освіта, медицина, культура, спорт. В 1837 році в селі Рогинці було відкрито Рогинське народне училище, піклувальником якого тривалий час був Яременко Павло Севастьянович. До речі, це було одне з перших училищ в Роменському повіті. Станом на 1895 рік в ньому навчалось 109 хлопчиків та 34 дівчинки. В 1910 році з 1825 рогинчан чоловічої статі грамотних було 1018 і з 1761 жінок 297 вміли читати, що для того часу порівняно з іншими селами було великим досягненням. Відомі імена деяких педагогів того часу. Це сестри Румницькі, Борис Довбня. В 1931 році було організовано школу колгоспної молоді, пізніше стала Рогинська неповно-середня або семирічна школа. Перед війною тут навчалось близько п’ятисот учнів у дві зміни, було по два-три паралельних класів. Директором школи був Нємченко Михайло Кузьмович, вчителі Пучко Поліна Петрівна, Загорулько Василь Андрійович, Самойленко Микита Семенович, Арсієнко Дмитро Пилипович, Савченко Оксана Павлівна, Альбит Ольга Степанівна та багато інших. Буквально через декілька днів після визволення Рогинець від німецько-фашистських загарбників у вересні 1943 року директором школи було призначено Альбит Ольгу Степанівну, яка при активній підтримці голови сільради Маляренка Митрофана Романовича відродила школу і почалися заняття. Ольга Степанівна працювала директором Рогинської семирічки до серпня 1946 року. З 1953 року аж до виходу на пенсію в 1973 році вона – завуч школи і вчителька української мови та літератури.

Фотогалерея

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Московець Інна Олексіївна