Обговорення користувача:Кочкарьова Тетяна Анатоліївна

Професійно-орієнтований кредитний модуль

Психологія

Доброго дня! Сьогодні ми починаємо інтерактивні заняття, обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Після вивчення матеріалів, що розміщено на моїй сторінці, дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:36, 29 січня 2015 (EET)

Доброго вечора!

Відповіді 1.Ґендер (англ. gender — «стать», від лат. genus — «рід») — соціально-біологічна характеристика, через яку визначаються поняття «чоловік» і «жінка», психосоціальні, соціокультурні ролі чоловіка і жінки як особистостей, на відміну від статі, яка позначає біологічні відмінності, цілісна психічна репрезентація статі, сповнена неповторним динамічним глибинним, когнітивним та поведінковим поняттям жіночого та чоловічого, здобута індивідом у результаті набуття індивідуального ґендерного досвіду. Тобто деякий соціальний конструктор, що визначає соціальну стать людини. На відміну від біологічної статі, гендер виступає набором соціально рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть збігатися з суто біологічними статево-рольовими стереотипами або суперечити їм. Ґендерні відмінності формуються у процесі соціалізації — навчання ролі чоловіків і жінок, який відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і меншою мірою — пізніше. На це впливають сімейне виховання, школа, взаємодія з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями формується починаючи приблизно з двохрічного віку.

2. Освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи нерівний статус жінок і чоловіків. Як правило, викладачі, секретарі і обслуговуючий персонал - жінки, а директор школи чи ректор університету - чоловіки. Педагогічний склад установ початкової та середньої освіти на 90% складається з жінок. З підвищенням статусу освітньої установи від дитячого саду до університету кількість жінок-педагогів зменшується. По-друге, освітні установи не тільки надають, але й обмежують можливості кар'єри. Адже учні бачать на прикладі тих, з ким зустрічаються кожен день, що чоловіки - це начальство, а жінки-підлеглі. Крім того, деякі предмети і дисципліни чітко ідентифікуються у студентів і школярів з підлогою викладача. Тим самим програмується і вибір професії залежно від статі. Комунікаційні процеси в освітніх установах недооцінюють жінок, їх спосіб вчитися і виражати знання. У 1982 р. Р. Холл та Б. Сендлер провели перше дослідження вербальних і невербальних комунікаційних практик в освіті. Це дослідження стало класичним зразком подібних проектів, які проводилися в школах і коледжах, на освітніх сесіях для дорослих і в університетах. Було показано, зокрема, що панівні форми викладання спираються на маскулінні засоби спілкування. Перш за все, це виражається в тому, що, починаючи з дошкільного віку, педагоги заохочують хлопчиків до самовираження й активності, а дівчаток - до слухняності і старанності, охайного зовнішнього вигляду. Дослідниками було зазначено, що наші співвітчизники серед шкільних предметів найважливішими для хлопчиків вважають математику, фізику, фізкультуру, комп'ютерні знання, а для дівчаток - домоведення, літературу та історію, етику і психологію сімейного життя, статеве виховання. Всі добре знають, що серед дівчаток буває так багато відмінниць. Згідно Л. Волинської, занадто багато відмінниць мають занижену самооцінку, в них живе глибинне і погано усвідомлюване почуття недовіри до самих себе, і вони нібито тому й намагаються бути відмінницями, щоб компенсувати цей свій недолік, приховати його від себе, придбати значення у власних очах і в очах оточуючих. Стиль викладання, форми комунікації у навчальній аудиторії, також впливають на гендерну соціалізацію учнів. Наприклад, іспити у формі тестів, індивідуальні доповіді, змагання за оцінки заохочує горезвісну «мужність». Від цього страждають як дівчатка, так і хлопчики, хоча б тому, що у тих і у інших не розвиваються навички критичного мислення, уміння ставити питання, колективно обговорювати і вирішувати проблему.

3.Статева ідентифікація це прийняття хлопчиками і дівчатками чоловічої або жіночої ролі. По суті, це становлення психологічної статі.У постнатальному онтогенезі біологічні фактори статевої диференціації доповнюються соціальними. Відбувається навчання дитини статевої ролі у відповідності з культурними традиціями даного суспільства. Сюди входить система стереотипів маскулінності і фемінінності, тобто уявлення про те, якими є або повинні бути чоловіки і жінки. Ш. Берн (2001) описує чотири стадії встановлення статевої ідентичності: гендерну ідентифікацію (віднесення дитиною себе до тої чи іншої статі), гендерну константність (розуміння, що гендер постійний і змінити його не можна), диференціальне наслідування (бажання бути найкращим хлопчиком або дівчинкою) і гендерну саморегуляцію (дитина сама починає контролювати свою поведінку, використовуючи санкції, які він застосовує до самому собі). До 2-3 років більшість хлопчиків пробують надягати мамині туфлі, грати з її косметичними приладдям, фарбувати нігті лаком. Однак коли завершується процес гендерної ідентифікації і хлопчики досягають гендерної константності, вони починають розуміти, що всі ці заняття призначені для дівчаток. Ще до школи діти проявляють знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, заняттях. За спостереженнями ряду дослідників, хлопчики вибирають для гри машинки, іграшкова зброя, маленькі інструменти, конструктор, дівчинки - ляльки, вбрання для ляльок або іграшки, пов'язані з домашнім господарством (наприклад, кухонне приладдя).З віком об'єм і зміст первинної статевої ідентичності дитини змінюються. Психологічне самовизначення статевої приналежності починається з другого року життя і закріплюється до третього року. До цього терміну 75% дітей вважають себе хлопчиком або дівчинкою. Вони можуть ділити інших на хлопчиків і дівчаток, чоловіків і жінок, а також правильно відповісти на питання: "Ти дівчинка чи хлопчик?". До 3 років дитина ясно розрізняє стать оточуючих його людей, однак може не знати, в чому полягає відмінність між ними. Наприклад, багато дітей впевнені в тому, що, якщо надіти на хлопчика плаття, він стає дівчинкою. Вони можуть не розуміти, що тільки хлопчик може стати татом, а дівчинка - мамою, а також можуть запитати у свого батька, ким той був - хлопчиком або дівчинкою, коли був маленьким.Л. Кольберг вважає, що формування константної статевої ідентифікації у дитини триває в проміжку від 2 до 7 років. Це співпадає з бурхливим посиленням статевої диференціації активності і установок дітей: хлопчики і дівчатка з власної ініціативи вибирають різні ігри та партнерів у них, у них виявляються різні інтереси, виникають одностатеві компанії.І. В. Тельнюк (1999) теж відзначає, що статева ідентифікація до кінця дошкільного дитинства сформована практично у всіх дітей, проте в її основі найчастіше лежать зовнішні статеві ознаки (імена, одяг, зачіска) . Більш суттєві статеві ознаки (емоційні прихильності, риси характеру, інтереси, діяльність, фізіологічні особливості та ін) в більшості випадків (70%) діти цього віку не усвідомлюють.Однак, як вважають деякі автори, завершення формування статеворольових позицій відбувається лише в юнацькому віці. У дівчат різко посилюється інтерес до своєї зовнішності, виникає завищена оцінка її значення, пов'язана із зростанням самооцінки, збільшенням потреби подобатися і загостреною оцінкою своїх і чужих успіхів у протилежної статі. У юнаків ж виникає фетишизація сили і мужності.Знання еталонів мужності і жіночності, змісту і структури образу чоловіка і жінки допомагає судити про ступінь сформованості у дітей психологічної статі, виявити ті сфери життєдіяльності, в яких найбільш яскраво проявляються їх особливості та можливості. Звідси стає зрозумілою важливість виховання у дитини ставлення до себе як представнику певної статі. Таке виховання знаходить відображення в іменах, що даються дітям різної статі, в одязі, в пропонованих дитині іграшках, в характері заохочень і покарань.

4.Згідно закону України "Про освіту" основою інтелектуального, культурного, духовного, соціального та економічного розвитку суспільства і держави визначається саме освіта, метою якої "...є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого вибору... Однак є сумнів в тому, що процес навчання в загальноосвітніх школах України сприяє закріпленню в свідомості учнів вищевказаних демократичних принципів. Мова йде тільки про один аспект діяльності шкіл, а саме про відсутність ґендерних підходів в навчанні і недотриманні принципу ґендерної справедливості в навчально-виховному процесі. Розв΄язання ґендерних проблем, формування та реалізація ґендерної політики як основи ґендерної культури, адаптація до світових умов ґендерної демократії визначаються необхідними і першочерговими такими нормативно-правовими актами як закон України "Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків" та концепція Державної програми з утвердження ґендерної рівності в українському суспільстві. Педагогічний загал України має (але не використовує) широкі можливості реалізації державної політики забезпечення ґендерної рівності в суспільстві через відповідно організований в цьому напрямку навчально-виховний процес. Людина, яка має навіть мінімальний досвід педагогічної роботи, може з впевненістю відповісти, що підчас навчання в середній школі не враховуються ґендерні особливості дітей. Проявами вкорінення ґендерних стереотипів в школах залишається розподіл хлопців та дівчат для занять на уроках фізкультури та праці, відсутність ґендерного компоненту в програмах та підручниках, відношення вчителів до дітей не як до учнів, а як до хлопчиків та дівчаток. Для того, щоб педагогічні працівники враховували ґендерні особливості своїх вихованців, вчені-педагоги та психологи рекомендують, по-перше, знати свою ґендерну домінанту, по-друге, розуміти, яка вона є у кожного з дітей. Російський вчений В.Симонов під ґендерною домінантою розуміє перевагу або фемінних, або маскулінних якостей конкретної особистості, що далеко не завжди співпадає з її статтю . Вчений наполягає на тому, що навчально-виховна робота повинна будуватись з врахуванням того, чи колектив жіночий, чи чоловічий, чи змішаний, що, на його погляд, сприяє якісному засвоєнню навчального матеріалу та ефективності виховних дій педагога. На думку В.Симонова, в колективах, де кількісно переважають діти з маскулінною домінантою необхідно використовувати візуальну інформацію, розташовану стовпчиками, обов΄язково робити узагальнення і висновки в кінці заняття, проводити самооцінку і взаємооцінку діяльності. В фемінно-зорієнтованих групах дослідник рекомендує розташовувати візуальну інформацію в горизонтальному напрямку, замість самооцінки, яка, скоріш за все буде необ΄єктивною, корисніше наполягати на коментуванні результатів навчально-пізнавальної діяльності.

І. Клецина пропонує як батькам, так і педагогам такі варіанти виховання ґендерно не схематизованих дітей:

• пояснювати дітям наявність статевих відмінностей не на підставі зовнішніх ознак (одяг, поведінка, зачіска...), а спираючись на існування біологічних факторів;

• акцентувати увагу на індивідуальних, а не на статевих відмінностях (не всі дівчатка люблять чепуритись, а Маша любить чепуритись);

• інформувати дітей про багатоманітність статеворольових традицій, існуючих в різних світових культурах.

Насправді, організувати навчально-виховний процес з врахуванням хоча б вказаних рекомендацій дуже нелегка справа, бо в більшості українських шкіл педагоги мають справу із змішаними, за ґендерною ознакою, колективами. Але, як показує час, такий підхід до надання середньої освіти необхідний, як для самих педагогів, так і для тих, кого вони навчають. В контексті проблем ґендерної соціалізації особливий інтерес викликає повернення до практики отримання середньої освіти в навчальних закладах, де хлопці і дівчата навчаються окремо. В ґендерній педагогіці враховуються всі фактори навчально-виховного процесу (зміст, форми, методи, засоби навчання та спілкування, набір шкільних навчальних курсів, організація позакласної роботи тощо). Саме ґендерна педагогіка сприяє проведенню корекції негативного впливу ґендерних стереотипів, в результаті чого дитина виявляє і розвиває особисті, а не нав΄язані суспільством, схильності. Тобто, коли ґендерні стереотипи не уроджені, а сконструйовані соціумом, то їх можна змінювати через зміну свідомості суспільства. Таким чином, врахування ґендерних особливостей в період навчання дітей в школі допоможе їм відчувати себе комфортно, упоратися з проблемами соціалізації, а саме ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку. Питання ґендерного підходу в освіті можна віднести до найменш розроблених в дослідженнях українських педагогів. Слід враховувати і те, що система освіти залишається досить консервативною і не дуже охоче сприймає ґендерні нововведення. На сучасному етапі розвитку освіти в Україні важливо навчитись не тільки чітко диференціювати особливості ґендерного та статеворольового підходів в освіті, але й вчасно зрозуміти ефективність ґендерної освіти і безумовне її значення для гармонійного і повноцінного розвитку як особистості, так і всього суспільства.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 19:03, 30 січня 2015 (EET)

Повторюю завдання, яке чомусь не збереглось.Наша тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності? Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:36, 5 лютого 2015 (EET)

Доброго дня, шановні слухачі! Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:28, 12 лютого 2015 (EET)

Доброго вечора, Марина Євгенівно!

1.Термін «професійне вигорання» з’явився у психологічній літературі відносно недавно. Його ввів американський психіатр Х.Дж.Фрейденбергер у 1974 році для характеристики психічного стану здорових людей, які інтенсивно спілкуються з учнями, клієнтами, пацієнтами, постійно емоційно напружені. У Міжнародній класифікації хвороб (МКХ) навіть виділяють окремий стан – «професійний стрес», визначаючи його як «стрес керування своїм життям». Одним з наслідків тривалого професійного стресу – синдром професійного вигорання. Термін «вигорання» походить від анг. burn-out – припинення горіння. Сьогодні під професійним вигоранням розуміють захисну поведінку, спрямовану на уникнення або зменшення витрачання сил та емоцій. Емоції незаперечно можна назвати одним із основних інструментів у роботі педагогів. Емоційне вигорання – це вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового вимкнення емоцій у відповідь на психотравматичний вплив. Синдром вигорання – це процес поступової втрати емоційної, розумової та фізичної енергії, що проявляється у симптомах емоційного, розумового виснаження, фізичної втоми, особистісної відстороненості та зниження задоволення від роботи.

2.Факторами, які впливають на вигорання, є індивідуальні особливості нервової системи і темпераменту. Швидше «вигорають» працівники з слабкою нервовою системою і ті, хто має інтровертований характер, індивідуальні особливості яких не поєднуються з вимогами професій типу «людина-людина».Розвиток даного стану зумовлює робота в одному й напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням та з важким контингентом. Разом з цим розвиткові синдрому сприяє відсутність належної винагороди (в тому числі не тільки матеріальної, але й психологічної похвали) за виконану роботу, що змушує людину думати, ніби її робота не має жодної цінності для суспільства.Фрейденбергер вказував, що подібний стан розвивається у схильних до співчуття людей, тих, хто ідеалістично ставиться до роботи, і разом з тим у неврівноважених, які схильні до мрійництва і які мають нав'язливі ідеї. У цьому випадку синдром емоційного вигорання може являти собою механізм психологічного захисту у формі часткового, або ж повного вимикання емоцій у відповідь на шкідливі для психіки впливи.За загальним визнанням спеціалістів педагогічна діяльність – це один із видів професійної діяльності, який найбільше деформує особистість людини. Комплекс економічних проблем, що сьогодні склалися (невисока заробітна плата, недостатня технічна забезпеченість тощо), а також соціально-економічних, пов’язаних з падінням престижу педагогічної професії, робить працю вчителя надзвичайно психоемоційно напруженою. Крім того, не секрет, що із збільшенням педагогічного стажу роботи у вчителів знижуються показники як фізичного, так і психічного здоров’я.

3.Симптоми професійного вигорання.

Психофізичні симптоми: почуття постійної, неминаючої втоми не тільки по вечорах, але і зранку, відразу ж після сну (симптом хронічної втоми); відчуття емоційного і фізичного виснаження; зниження сприйнятливості і реактивності на зміни зовнішнього середовища (відсутність реакції цікавості та страху); загальна астенізація (слабість, зниження активності і енергії, погіршення біохімії крові і гормональних показників); часті безпричинні головні болі, постійні розлади шлунково-кишкового тракту; різка втрата чи різке збільшення ваги; повне чи часткове безсоння (швидке засипання і відсутність сну раннім ранком, починаючи з 4 год, або ж навпаки, нездатність заснути до 2—3 год ночі і «важке» пробудження вранці, коли потрібно вставати па роботу); постійний загальмований, сонливий стан і бажання спати протягом усього дня; задишка або порушення дихання при фізичному чи емоційному навантаженні; помітне зниження зовнішньої і внутрішньої сенсорної чутливості: погіршення зору, слуху, нюху і дотику, втрата внутрішніх, тілесних відчуттів. Соціально-психологічні симптоми: байдужість, нудьга, пасивність і депресія (знижений емоційний тонус, почуття пригніченості); підвищена дратівливість на незначні, дрібні події — часті нервові «зриви» (вибухи невмотивованого гніву чи відмова від спілкування, «відхід у себе»); постійне переживання негативних емоцій, для яких у зовнішній ситуації причин немає (почуття провини, невпевненості, образи, підозри, сорому); почуття неусвідомленого занепокоєння і підвищеної тривожності (відчуття, що «щось не так. як треба»); почуття гіпервідповідальності і постійний страх, що щось «не вийде», чи з чимось не вдасться впоратися; загальна негативна установка на життєві і професійні перспективи (типу «Як не намагайся, все одно нічого не вийде»). Поведінкові симптоми: відчуття, що робота стає все важчою і важчою, а виконувати її — все складніше і складніше; співробітник помітно змінює свій робочий режим дня (рано приходить на роботу і пізно йде або, навпаки, пізно приходить на роботу і рано йде); незалежно від об'єктивної необхідності, працівник постійно бере роботу додому, але вдома її не робить; керівник відмовляється від прийняття рішень, формулюючи різні причини для пояснень собі й іншим; відчуття, що все марно, зневіра, зниження ентузіазму стосовно роботи, байдужість до результатів; невиконання важливих, пріоритетних завдань і «застрягання» на дрібних деталях, витрата більшої частини робочого часу на погано усвідомлюване чи неусвідомлюване виконання автоматичних і елементарних дій; дистанціювання від співробітників і учнів, підвищення неадекватної критичності; зловживання алкоголем, різке зростання викурених за день цигарок, вживання наркотиків. 4.Конструктивні методи боротьби з вигоранням:

1. Психотерапія, психотренінги. Людину стимулює і націлює на успіх у роботі навіть не стільки набуття нових знань і освоєння технологій, скільки “подолання себе”. Тому дуже важливо відчути цей перехід на новий рівень, освоєння проміжних ступенів, особливо якщо на пам’ять про “подолання” залишається якийсь символ: свідоцтво, диплом, нагорода, сувенір. Зазвичай участь у тренінгах, виїзних семінарах, курсах підвищення кваліфікації стає сильним стимулом для подолання рутини і вигорання. Крім того, ці заходи згладжують так звану “професійну деформацію особистості” (коли юрист у кожному співрозмовнику бачить потенційного правопорушника, психіатр – прихованого психопата, а вчитель – неуспішного учня.

2. Конструктивна оцінка. Дорослі, як і діти, потребують того, щоб їхню роботу хтось оцінив. Але тут не все так просто. Оцінка персоналу може стати засобом покращити роботу і психологічний стан людей, але може й перетворитися на самоціль, коли маса зусиль витрачається на красиві звіти і “показуху”, а також надати грунт для інтриг та особистих образ. Нагорода може стимулювати людину не покращувати свою діяльність, а “почивати на лаврах”. І все-таки зворотний зв’язок, оцінка результатів роботи вважається необхідною умовою для плідної та гармонійної праці.

3. Новизна. Зміна діяльності, введення технічних новинок, оновлення програми, зміна місця проживання і роботи може бути достатньо продуктивним засобом. Поєднання навчання, оцінки і оновлення досягається на виїзних заходах. І коротка поїздка на конференцію, і публікація друкованої роботи можуть дати значний ефект у боротьбі з вигоранням. Знизити монотонність допомагає збагачення роботи і створення надзадачі. Що таке надзадачі, добре ілюструє притча про трьох будівельників, один з яких “тягнув прокляту тачку”, інший “заробляв на хліб для сім’ї”, а третій “будував прекрасний храм”.

4. Уникання сварок, конфліктів, невизначених обставин (особливо які виходять за рамки посадових обов’язків), зайвої відповідальності. Елементом психогігієни є на лаштування на позитив, уміння звертати увагу на 95% плюсів, а не на 5% мінусів, невдач і помилок. На жаль, у вчителя складається саме така “професійна деформація особистості” – намагання шукати огріхи, помилки в масиві правильного тексту. Це шкодить я к душі учителя, так і учня. Побутовий приклад: коли ми клеїмо шпалери, то від найменшої подряпини хапаємось за серце. Але проходить час, і ми вже не можемо згадати, де був цей дефект – його ніхто не помічає. Видно тільки факт: у кімнаті нові шпалери.. так само буває, візьмеш густо списаний зошит хлопця: він зробив велику роботу! Але помилки, помарки, пропуски накопичуються, і наприкінці результат – “трійка”. Через місяць суть конкретних помилок забувається, але відчуття хронічного неуспіху залишається.Без дотримання професійної гігієни і безпеки неможливо створити комфортні умови для плідної праці. До цих умов відносяться: психологічні параметри (відчуття безпеки і затишку, візуальний та акустичний комфорт); фізичні параметри (повітря, зручне обладнання і одяг, здорова їжа).

Методи гармонізації психофізичного стану людини. Людина є цілісною біоенергоінформаційною системою, тому вплив на будь-яку з цих складових позначається і на інших. Умовно всі методи гармонізації психофізичного стану людини можна об'єднати в 3 групи:

1. Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло).

2. Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан).

3. Ціннісно-смисловий рівень регуляції психофізичного стану (вплив на думки, зміна світогляду).

Фізіологічний рівень регуляції психофізичного стану (вплив на фізичне тіло): достатньо тривалий і якісний сон (важливо провітрювати приміщення перед сном, дотримуватися режиму сну: засипати і прокидатись в один і той самий час); збалансоване, насичене вітамінами і мінералами харчування (особливо протистресовими вважаються мінерал магній і вітамін Е, який міститься у кукурудзі, моркві, ожині, горіхах, зернах соняшника, сої (до речі, плитка темного шоколаду швидко покращить ваш настрій)); достатнє фізичне навантаження, заняття спортом, ранкова гімнастика; танці (танцювальні рухи під ритмічну музику сприяють звільненню від негативних емоцій, так само, як і будь-яка хатня робота); фітотерапія, гомеопатія (сприяє заспокоєнню чай з м'яти, настоянка з кореню валеріани; підвищує життєвий тонус настоянка елеутерококу, женьшеню, родіоли рожевої); масаж (допоможе як класичний масаж, так і масаж біологічно активних точок на руках і ногах людини; корисно просто походити босоніж по землі, або по насипаним у коробку камінчикам); терапія кольором (зелений та синій колір допомагають заспокоїтись, червоний та жовтий надають енергію і бадьорість); ароматерапія (запахи апельсину, бергамоту діють на нервову систему збуджуючи, з'являється відчуття приливу сил; запахи лаванди, анісу, шавлії діють заспокійливо, допомагають зняти нервове напруження); терапія мінералами – дихальні вправи (заспокійливе з подовженим видихом дихання зменшує надлишкове збудження і нервове напруження; мобілізуюче дихання з збільшеним вдихом допомагає подолати в'ялість, сонливість); баня і водні процедури (контрастний душ перед сном допоможе зняти втому дня, а зранку додасть бадьорості; взагалі, вода чудово змиває будь-який негатив).

Емоційно-вольова регуляція психофізичного стану (вплив на емоційний стан): гумор (сміх позитивно впливає на імунну систему, активізуючи Т-лімфоцити крові; у відповідь на вашу усмішку організм продукуватиме бажані гормони радості; гумор чудово «перезаряджає» негатив); музика (найкраще сприяє гармонізації психоемоційного стану прослуховування класичної музики, хоча у малих дозах рок теж буває корисним, він допомагає вивільнитись від негативних емоцій); спілкування з сім’єю, друзями; заняття улюбленою справою, хобі (комп’ютер, книжки, фільми, в’язання, садівництво, рибальство, туризм…); спілкування з природою (природа завжди дає людині відчуття приливу сил, відновлення енергії); спілкування з тваринами; медитації, візуалізації (існують цілеспрямовані, задані на певну тему візуалізації – уявно побувати у квітучому саду, відвідати улюблений куточок природи і т.д.); аутотренінги (самонавіювання)(емоційне напруження безпосередньо пов'язане з напруженням м'язів – у стані стресу організм входить у стан «бойової готовності» до активних дій; знімаючи напруження певної групи мязів, можна впливати на негативні емоції, позбавитись від них).--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 19:33, 19 лютого 2015 (EET)

Індивідуальні заняття =

Добрий день! Сьогодні за розкладом у нас інтерактиане практичне заняття. На моїй сторінці обговорення Ви знайдете теоретичний матеріал. Опрацюйте його та дайте відповіді на питання:

• У чому суть технологічності в освіті?
• Що таке технологічний підхід у навчанні?
• Простежте еволюцію поняття "педагогічна технологія".

--Матковська Марина Вікторівна (обговорення) 11:25, 27 січня 2015 (EET)

Відповіді.

1.У чому суть технологічності в освіті? Головний стратегічний напрям розвитку світової та вітчизняної системи освіти лежить в площині вирішення проблем розвитку особистості учня та вчителя, технологізації цього процесу.Сьогодні в педагогічні науці і практиці є дві цілком різні стратегії, в рамках яких існують системи освіти: ^ Стратегія формування – педагогічне втручання ззовні у внутрішній світ дитини, нав’язування дитині вироблених суспільством способів діяльності, оцінок. ^ Стратегія розвитку – розвиток особистісного потенціалу учня, його самоактуалізація. Стратегія розвитку, або особистісно-орієнтовна освіта, гірше розроблена саме з технологічного боку „Термін” особистісно-орієнтовне навчання стерся від частого використання, але далі від діагностики особистих характеристик учня технологія на сьогоднішній день майже не просунулась.Таким чином, вибір освітньої технології – це завжди вибір стратегії, пріоритетів, системи взаємодії, тактик навчання та стилю роботи вчителя з учнями.Критерії технологічності – будь-яка педагогічна технологія повинна задовольнити деякі основні методологічні вимоги (критерії технологічності). Концептуальність – у будь-якій педагогічній технології повинна бути опора на конкретну наукову концепцію, яка включає філософське, психологічне, дидактичне і соціально - педагогічне обґрунтування досягнень освітніх цілей. Системність – пед. технологія повинна володіти всіма ознаками системи: логікою процесу, взаємозв’язком всіх його частин, цілісністю. Можливість управління – це можливість діагностичного ціле направлення, планування, проектування процесу навчання, поетапної діагностики, варіювання засобам і методами процесу навчання з метою корекції результатів. Ефективність – сучасні пед. технології існують в конкурентних умовах і повинні бути ефективними в результатах і оптимальними в затратах, гарантувати досягнення конкретного стандарту навчання. Відтворення – можливість застосування (повторення, відтворення) пед. технології в інших однотипних навчальних закладах, іншими суб’єктами.

2.Що таке технологічний підхід у навчанні?

Двадцять років тому технологічний підхід майже не використовувався у вітчизняній практиці. Перші спроби зробили Т. А. Ільїна та М. В. Кларин під час аналізу іноземного досвіду.Думки про технологізацію освіти висловлював ще Я. А. Коменський 400 років тому. Він виділив таке: вміння правильно визначати мету, обирати засоби досягнення її та формувати правила користування цими засобами. Елементи технологічного підходу можна знайти і в працях більшості видатних іноземних та вітчизняних педагогів, таких як А. Дістервег, Й. Г. Песталоцці, Л. М. Толстой, А. С. Макаренко, В. О. Сухомлинський та інших.Сучасна педагогічна технологія охоплює коло теоретичних та практичних питань керування, організації навчального процесу, методів та засобів навчання. Спочатку педагогічну технологію пов'язували тільки з застосуванням у навчанні технічних засобів та засобів програмованого навчання ("технічні засоби навчання"). Останнім часом педагогічну технологію розуміють як нові наукові підходи до аналізу та організації навчального процесу ("технологія навчання", або "технологія навчального процесу"). Таким чином, педагогічна технологія включає в себе дві групи питань, перша з яких пов'язана з застосуванням технічних засобів у навчальному процесі, друга — з його організацією. Потрібно виділити у "педагогічній технології" спеціальну галузь, яка б досліджувала весь навчальний процес у цілому, розглядаючи його як систему. Таким чином, "педагогічна технологія" об'єднує і нові концепції процесу навчання, і проблему відшукування нових засобів та методів навчання, і використан­ня системного підходу до організації навчання. Сюди належить також вивчення психологічних теорій навчання, проблеми загальної теорії систем та їх застосування у педагогіці.

3. Простежте еволюцію поняття "педагогічна технологія". Слово "технологія" грецького походження й означає "знання про майстерність". Поняття "педагогічна технологія" останнім часом дедалі більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти — "педагогічна технологія", "технологія навчання", "освітні технології", "технології в навчанні", "технології в освіті" — широко використовуються в психолого-педагогічній літературі і мають понад 300 формулювань, залежно від того, як автори уявляють структуру і компоненти освітнього процесу. Аналіз еволюції поняття "педагогічна технологія" дає змогу прогнозувати технологічні тенденції в освіті. Педагогічну технологію у світовому педагогічному просторі опрацьовують розгалужені локальні центри, національні і міжнародні центри, асоціації й інститути, де здійснюється підготовка професіональних педагогів-технологів.

Перший період (40-і — середина 50-х рр.) характеризується появою в школі різноманітних технічних засобів пред'явлення інформації — запису і відтворення звуку і проекції зображень, об'єднаних поняттям "аудіовізуальні засоби". Магнітофони, програвачі, проектори і телевізори, використовувані в школі того часу, було призначено в основному для побутової мети, тому термін "технологія в навчанні" означав застосування досянень інженерної думки в навчальному процесі.

Другий період (середина 50-х — 60-ті рр.) запровадження технологічного підходу позначено виникненням програмованого навчання. Було розроблено аудіовізуальні засоби, спеціально призначені для навчальної мети: засоби зворотного зв'язку, електронні часи, навчальні машини, лінгафонні кабінет, тренажери тощо. На відміну від терміна "технологія навчання", тотожного поняттю "ТЗН" (технічні засоби навчання), під "технологією освіти" мали на увазі науковий опис (сукупність засобів і методів) педагогічного процесу, що неминуче приводить до запланованого результату.

На початку 60-х років термін "педагогічна технологія" з'явився на сторінках закордонної преси, у назвах багатьох педагогічних журналів високорозвинених капіталістичних країн. У США це журнал "Педагогічна технологія" (1961 р), у Великій Британії — "Педагогічна технологія і програмоване навчання" (1964 р,), в Японії (1965 р.) та Італії (1971 р) — однойменні журнали. У 1967 р. в Англії створено Національну раду з педагогічної технології, у США - Інститут педагогічної технології.

Для третьою періоду (70-ті роки) характерні три особливості. По-перше, відбувається розширення бази педагогічної технології. Крім аудіовізуальної освіти і програмованого навчання, фундамент педагогічної технології надбудували інформатика, теорія телекомунікацій, педагогічна кваліметрія, системний аналіз і педагогічні науки (психологія навчання, теорія керування пізнавальною діяльністю, організація навчальною процесу, наукова організація педагогічної праці). По-друге, змінюється методична основа педагогічної техно­логії, здійснюється перехід від вербального до аудіовізуального навчання. По-третє, починає активно здійснюватися підготовка професіональних педагогів-технологів.

Стає масовим випуск новітніх аудіовізуальних засобів, таких, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, поліекран, електронна дошка, рейкова система кріплення схем, блокнотна дошка для писання фломастером, синхронізатори звуку і зображення тощо. У цей період технологія навчального процесу розробляється на основі системного підходу, а дослідники розуміють педагогічну технологію як вивчення, розробку і застосування принципів оптимізації навчального процесу на основі новітніх досягнень науки й техніки.

У 80-х роках почався четвертий етап в еволюції поняття "педагогічна технологія". Його характерні риси — створення комп'ютерних лабораторій і дисплейних класів; зростання кількості та якості педагогічних програмних засобів.

Триваючи впродовж 50 років, дискусія про сутність педагогічної технології знайшла відображення в численних визначеннях багатьох авторів, педагогічних комісій і асоціацій. Її суть зводиться до зімкнення двох крайніх точок зору: дехто вважає педагогічну технологію комплексом сучасних технічних засобів навчання, решта оголошують її процесом комунікації. Окрему групу становлять автори, які поєднують у поняття "педагогічна технологія" засоби і процес навчання.Педагогічна технологія відображає тактику реалізації освітніх технологій і будується на знанні закономірностей функціонування системи "педагог — середовище — учень" у визначених умовах навчання (індивідуального, групового, колективного, масового тощо). Їй притаманні загальні риси і закономірності реалізації" навчально-виховного процесу незалежно від конкретного навчального предмета. Педагогічна технологія може містити в собі інші спеціалізовані технології, застосовувані в інших галузях науки і практики — електронні і нові інформаційні технології, поліграфічні, валеологічні тощо. Вона відображає тактику реалізації освітніх технологій і будується на знанні закономірностей функціонування системи "педагог — середовище — учень" у визначених умовах навчання (індивідуального, групового, колективного, масового тощо). Їй притаманні загальні риси і закономірності реалізації" навчально-виховного процесу незалежно від конкретного навчального предмета. Педагогічна технологія може містити в собі інші спеціалізовані технології, застосовувані в інших галузях науки і практики — електронні і нові інформаційні технології, поліграфічні, валеологічні тощо.Таким чином, педагогічна технологія функціонує і як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання, і як система способів, принципів і регулятивів, застосовуваних у навчанні, і як реальний процес навчання (Г, К. Селевко)

--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 21:56, 27 січня 2015 (EET)

Дякую за вчасну відповідь! Продовжуємо заняття. Опрацюйте лекційний матеріал, розташований на моїй сторінці обговорення та дайте відповідь на такі питання:

• Дайте порівняльний аналіз різних підходів до розкриття терміна "педагогічна технологія".
• Наповніть змістом терміни "освітня технологія", "педагогічна технологія", "технологія навчання", "технологія виховання", "персоніфікована технологія".

--Матковська Марина Вікторівна (обговорення) 11:35, 9 лютого 2015 (EET)

В даний час у педагогічний лексикон міцно ввійшло поняття педагогічної технології. Однак у його розумінні і вживанні існують великі розбіжності. Технологія - це сукупність прийомів, застосовуваних у якому-небудь справі, майстерності, мистецтві (тлумачний словник). Педагогічна технологія - сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і компонування форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів; вона є організаційно-методичний інструментарій педагогічного процесу (Б. Т. Лихачов). Педагогічна технологія - це змістовна техніка реалізації навчального процесу (В. П. Беспалько). Педагогічна технологія - це опис процесу досягнення планованих результатів навчання (І. П. Волков). Технологія - це мистецтво, майстерність, уміння, сукупність методів обробки, зміни стану (В. М. Шепель). Технологія навчання - це складова процесуальна частина дидактичної системи (М. Чошанов). Педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель спільної педагогічної діяльності з проектування, організації та проведення навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя (В. М. Монахов). Педагогічна технологія - це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх взаємодії, що ставить своїм завданням оптимізацію форм освіти (ЮНЕСКО). Педагогічна технологія означає системну сукупність і порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, використовуваних для досягнення педагогічних цілей (М. В. Кларін). У нашому розумінні педагогічна технологія є змістовним узагальненням, що вбирає в себе смисли всіх визначень різних авторів (джерел). Поняття «педагогічна технологія» може бути представлене трьома аспектами. 1) науковим: педагогічні технології - частина педагогічної науки, що вивчає й розробляє цілі, зміст і методи навчання та проектує педагогічні процеси; 2) процесуально-описовим: опис (алгоритм) процесу, сукупність цілей, змісту, методів і засобів для досягнення планованих процесуально-діючим: здійснення технологічного (педагогічного) процесу, функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних педагогічних засобів. Таким чином, педагогічна технологія функціонує і як науки, що досліджує найбільш раціональні шляхи навчання, і як система способів, принципів і регулятивів, застосовуваних у навчанні, і в якості реального процесу навчання. Поняття «педагогічна технологія» в освітній практиці вживається на трьох ієрархічно супідрядних рівнях: 1) Загальпедагогічний (загальнодидактичний) рівень: загальнопедагогічна (загальнодидактична, загальновиховна) технологія характеризує цілісний освітній процес у даному регіоні, навчальному закладі, на певному щаблі навчання. Тут педагогічна технологія синонімічна педагогічній системі: у неї включається сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб'єктів та об'єктів процесу. 2) Частковометодичний (предметний) рівень: педагогічна технологія вживається у значенні "приватна методика", тобто як сукупність методів і засобів для реалізації певного змісту навчання та виховання в рамках одного предмета, класу, учителя (методика викладання предметів, методика компенсуючого навчання, методика роботи вчителя, вихователя). 3) Локальний (модульний) рівень: локальна технологія являє собою технологію окремих частин навчально-виховного процесу, рішення приватних дидактичних і виховних завдань (технологія окремих видів діяльності, формування понять, виховання окремих особистісних якостей, технологія уроку, засвоєння нових знань, технологія повторення і контролю матеріалу, технологія самостійної роботи та ін.) Розрізняють ще технологічні мікроструктури: прийоми, ланки, елементи й ін вибудовуючи в логічну технологічний ланцюжок, вони утворюють цілісну педагогічну технологію (технологічний процес). Технологічна схема - умовне зображення технології процесу, поділ його на окремі функціональні елементи і позначення логічних зв'язків між ними. Технологічна карта - опис процесу у вигляді покрокової, поетапної послідовності дій (часто у графічній формі) із вказівкою застосовуваних засобів. Термінологічні нюанси. У літературі та практиці роботи шкіл термін педагогічна технологія часто застосовується як синонім поняття педагогічна система. Як вже зазначалося вище, поняття системи ширше, ніж технології, і включає, на відміну від останньої, і самих суб'єктів і об'єктів діяльності. Поняття педагогічної технології частковопредметного і локального рівнів майже повністю перекривається поняттям методик навчання; різниця між ними полягає лише в розстановці акцентів. У технологіях більше представлена ​​процесуальна, кількісна і розрахункова компоненти, у методиках - цільова, змістовна, якісна та варіативно-орієнтовна сторони. Технологія відрізняється від методик своєї відтворюваністю, стійкістю результатів, відсутністю багатьох «якщо» (якщо талановитий вчитель, якщо здатні діти, гарні батьки ...). Змішання технологій і методик призводить до того, що іноді методики входять до складу технологій, а іноді, навпаки, ті чи інші технології - до складу методик навчання. Зустрічається також застосування термінів-ярликів, не зовсім науково коректне, усталене за деякими технологіями (колективний спосіб навчання, метод Шаталова, система Палтишева, вальдорфська педагогіка та ін.) На жаль, уникнути термінологічних неточностей, що утрудняють розуміння, не завжди вдається.

Освітня технологія — це система засобів, форм і способів організації освітньої взаємодії, що забезпечують ефективне управління і реалізацію освітнього процесу на основі комплексу цілей і певним чином сконструйованих інформаційних моделей освоюваної реальності — вмісту освіти.

Педагогічна технологія - це продумана у всіх деталях модель спільної навчальної і педагогічної діяльності по проектуванню, організації і проведенню навчального процесу з безумовним забезпеченням комфортних умов для учнів і вчителя. Педагогічна технологія забезпечує реалізацію ідеї повної керованості навчальним процесом. Технологія навчання — це шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах предмета, теми, питання. У сучасній українській школі використовують як традиційні технології навчання (пояснювально-ілюстративна, проблемна, програмована, диференційована та ін.), так і нові технології навчання (особистісно-орієнтована, групова, розвивальна, технологія формування творчої особистості, технологія навчання як дослідження, модульно-рейтингова, нові інформаційні технології). Технологія виховання — це строго обґрунтована система педагогічних засобів, форм, методів, їх етапність, націленість на вирішення конкретного виховного завдання. Кожне завдання має адекватну технологію виховання. Зміна завдання веде до зміни технології. О. Пехота відокремлює ще персоніфіковані, або персональні технології, пов’язані із діяльністю педагогів-новаторів.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 21:32, 13 лютого 2015 (EET)

Шановні колеги! Продовжуємо працювати.

• Чи згодні Ви з твердженням, що будь-яка педагогічна система завжди технологіча?
• Обґрунтуйте Ваше ставлення до проблеми технологізації виховного процесу.
• Чи може, на Вашу думку, вітчизняна система освіти вийти з кризи, запозичивши якусь цілісну освітню систему, яку можна було б взяти за взірець? Відповідь аргументуйте.

--Матковська Марина Вікторівна (обговорення) 13:05, 10 лютого 2015 (EET)

1.Педагогічний процес, як ми вже знаємо, протікає в педагогічній системі. Педагогічна система (ПС) - це об'єднання компонентів (частин), яке залишається стійким при змінах. Якщо зміни (нововведення) перевищують якийсь допустиму межу (запас міцності), система руйнується, на її місці виникає нова система з іншими властивостями.Системоутворюючим компонентом ПС все частіше називають технологію навчально-виховного процесу, виділяючи її в окремий вузол процесуальних факторів. При такому підході ПС-стійкий організаційно-технологічний комплекс, що забезпечує досягнення заданої мети. Слід підкреслити, що педагогічна система завжди технологічна. За цією ознакою легко відрізнити ПС від довільного «набору» складових частин. Технологічність - внутрішня якість системи, що визначає її можливості і підпорядковане вельми суворої організаційної (і управлінської) логіці. Розглядаючи відмінності технології від методики, професор А. Кушнір, зокрема, зазначає, що технологія відрізняється своєю відтворюваністю результатів, відсутністю багатьох «якщо»: якщо талановитий учитель, талановиті діти, багата школа ... Вже стало звичним, що методика виникає в результаті узагальнення досвіду або винаходу нового способу представлення знань. Технологія ж проектується, виходячи з конкретних умов і орієнтуючись на заданий, а не передбачуваний результат.

2.Виховання - це "вирощування Людини в спеціально створених виховних організаціях у процесі планомірного створення умов для її щодо цілеспрямованого позитивного розвитку і духовно-ціннісної орієнтації". Виховання в загальноосвітніх установах реалізується в трьох взаємопов'язаних і в той же час відносно автономних за змістом і формами, способам і стилю взаємодії суб'єктів процесу: організації соціального досвіду виховуваних, їх утворення, надання індивідуальної допомоги. Удосконалення особистості підлітка диктується все більшим зростанням ролі соціальної значущості людини в сучасному суспільстві.Управління вихованням це процес, тому що він заснований на інтеграції безлічі виховних впливів. Педагогічному управління як різновиду соціального управління притаманна певна специфіка. Полягає вона, перш за все, в особливому значенні в системі управління суб'єкт-суб'єктних відносин. Це відбивається в першу чергу на цілепокладання, виводячи на перший план цілі, пов'язані з внутрішніми потребами розвитку школяра. Крім того, в процесі соціального виховання необхідно використовувати психолого-педагогічні методи управління, так як на перше місце ставиться положення, згідно з яким кожна людина є самобутня особистість, індивідуум, і з ним слід поводитися, спираючись на принцип гуманістичних відносин. Тільки тоді, коли виникає взаєморозуміння, замість сліпого підпорядкування, виявляється партнерство, пробуджується загальний інтерес до успіху справи, швидше досягається бажаний результат. Для великих досягнень у галузі управління процесом виховання необхідно виробити певні виховні технології. Під виховними технологіями ми розуміємо систему науково обгрунтованих прийомів і методик, які визначають відносини між вихователями і вихованцями, при яких в тісному контакті йде становлення суб'єкта згідно загальнолюдським цінностям, а також допомагають досягненню поставленої мети. Кожна виховна задача може бути вирішена за допомогою адекватної технології виховання, цілісність якої забезпечується взаємозалежної розробкою і використанням трьох її компонентів: організаційної форми, виховного процесу та кваліфікації вихователів.

3.Людська цивілізація ХХІ століття, за загальним визначенням - "століття освіти", вперше в своїй багато тисячолітній історії виходить на практичну реалізацію завдання, яке до цього часу мислителі-гуманісти ставили лише в теоретичних роздумах та утопічних мріях - завдання використання суспільних ресурсів на потреби розвитку та життя людини. Людина з об'єкту гри сліпих сил суспільства перетворюється на його повноправного господаря, основну мету і зміст соціального розвитку.Людська цивілізація ХХІ століття, за загальним визначенням - "століття освіти", вперше в своїй багато тисячолітній історії виходить на практичну реалізацію завдання, яке до цього часу мислителі-гуманісти ставили лише в теоретичних роздумах та утопічних мріях - завдання використання суспільних ресурсів на потреби розвитку та життя людини. Людина з об'єкту гри сліпих сил суспільства перетворюється на його повноправного господаря, основну мету і зміст соціального розвитку.Визначаючи основну змістовну характеристику нової філософсько-освітньої парадигми ХХ1 століття, практично всі дослідники фокусують увагу на її гуманістичній спрямованості. Гуманізація освіти, навчання. Виховання, школи міжособистісних стосунків учасників освітніх процесів, управління освітою тощо - це далеко не повний перелік різноманітних аспектів реального глобального процесу, який на наших очах змінює лице освіти. Немає ніяких підстав сумніватися в реальності гуманізації освіти і правомірності вживання цього терміну як характеристики основної тенденції розвитку сучасних освітніх систем. Однак, на мою думку, дана характеристика не є ні вичерпною, ні специфічною.Попри всі гуманістичні реформи і нововведення, освіта в цілому залишається авторитарною, мало пов'язаною з реальними потребами людини і суспільства, з великим рівнем соціальної диференціації і практично відсутніми механізмами громадської саморегуляції. Характеризуючи вітчизняну освіту як із структурно-функціонального, так і з ціннісно-орієнтаційного боку, можна виділити кілька її фундаментальних особливостей, які заважають реалізації дійсно гуманістичних освітніх ідеалів.Напівзруйнована кризою економіка дійсно зараз не вимагає і не буде вимагати в найближчому майбутньому великої кількості спеціалістів високої і просто хорошої кваліфікації. Більше того - технологічний рівень виробництва в українському суспільстві не дає підґрунтя і для "соціального замовлення" щодо високого рівня масової освіти. Орієнтуючись саме на кадрово-професійну функцію освіти, державна стратегія цілком справедливо ігнорує власне потреби освітнього розвитку: адже нинішня система освіти практично повністю задовольняє сьогоденні потреби економіки і українського суспільства. Велика кількість високоосвічених і кваліфікованих кадрів навіть залишається непотрібною для народного господарства. Навіщо ж їх ще готувати - щоб вони поповнювали ряди безробітних чи виїжджали за кордон? Саме така логіка і визначає зараз кризу вітчизняної освіти в умовах більш-менш повного задоволення кадрових потреб держави і суспільства і відповідно - досить спокійного ставлення останніх до освітніх проблем. Як результат - ми значно відстаємо від розвинених держав по долі спеціалістів з вищою освітою; пристойний рівень загальної середньої освіти забезпечує лише незначна кількість елітарних чи експериментальних закладів; професійно-технічна освіта напівзруйнована, дошкільна і позашкільна освіта ледь зводять кінці з кінцями.Такі наслідки дає кадрово-професійний підхід на практичному рівні. На гуманітарному ж рівні він визначає відсутність особистості в системі освіти. Освітні заклади навчають учнів. Студентів, спеціалістів, професіоналів - але не особистостей. І це - чи не найбільша втрата для суспільства, адже без уваги залишається основне джерело його розвитку - здібності та творча енергія людей.Такі наслідки дає кадрово-професійний підхід на практичному рівні. На гуманітарному ж рівні він визначає відсутність особистості в системі освіти. Освітні заклади навчають учнів. Студентів, спеціалістів, професіоналів - але не особистостей. І це - чи не найбільша втрата для суспільства, адже без уваги залишається основне джерело його розвитку - здібності та творча енергія людей.Проте з гуманітарної точки зору найгірше в цій ситуації те, що знання в якості самоцілі навчального процесу витісняють з нього людину. Учні перетворюються просто в інструмент досягнення абстрактних і в принципі чужих їм завдань - виконання програми, засвоєння матеріалу, успішної здачі теми чи у відповідності з планом успішно проведеного уроку. В умовах подібного підходу до організації навчання учні практично не мають можливості стати його повноправними суб'єктами і приречені залишатися безправними і пасивними об'єктами, яких пристосовують до "засвоєння знань.Особистісно орієнтоване навчання ґрунтується на постійній опіці учителя над учнем. Як варіант цієї тези, пом'якшений останніми гуманістичними новаціями - необхідність постійного спілкування учителя та учня в процесі навчання з ініціативи першого. Наші педагоги переконані в тому, що їх прямий обов'язок - постійно контролювати і наставляти учня. Відповідно формується і уявлення про ідеальні параметри об'єкту такого впливу. Вітчизняна педагогіка орієнтується на культивування слухняного учня. І це зрозуміло - адже саме слухняну дитину легше опікати, з нею немає проблем при організації навчального процесу, відповідно хороша дисципліна, та й учителю не потрібно собі ламати голову над якимись особливими підходами до організації навчання та виховання. Інша справа - неслухи. Якої крові вони коштують нашим педагогічним колективам, скільки сил, часу, здоров'я вчителів витрачається на боротьбу з ними! І хоча певні успіхи у цій боротьбі є, до честі нашого генофонду, примусити дітей до постійного послуху не вдавалося ніде і ніколи. Ця боротьба приречена на невдачу з самого початку, оскільки прояви самостійності у всіх сферах життєдіяльності - абсолютна умова успішного розвитку особистості. Тому не дивно, що шкільні неслухи набагато краще розвиваються і звичайно досягають в житті більшого успіху, ніж учні, що слугували в школі взірцем поведінки - попри гірші, як правило, знання.Працюємо так, як нам платять. Цей загальний лозунг нашого суспільства в освіті приводить просто до трагічних наслідків. Величезна більшість педагогів вважає просто смішною свою заробітну плату - і то цілком справедливо. Але замість того, щоб боротися за свої права чи шукати інше місце роботи, значна кількість вчителів просто халтурно відноситься до своїх обов'язків. Йти з школи вони не хочуть, бо бояться залишитися без роботи і не впевнені в своїх перспективах у конкуренції на ринку праці. Одночасно ж і не бажають повноцінно працювати за низьку оплату праці.Суспільні негаразди і авторитарний спадок є додатковими труднощами на шляху гуманізації вітчизняної системи освіти. Приведених даних цілком досить для того, щоб зробити висновок про її явно антигуманний і антиособистісний характер. Процеси гуманізації освіти на теренах нашої країни явно не досягли такої "критичної маси", яка б дозволила говорити про орієнтацію масової освіти на гуманістичні цінності і ідеали. А тому і процес гуманізації освіти як загальна характеристика сучасної вітчизняної системи освіти носить абстрактний і беззмістовний характер. Він не лише не визначає її специфічних характеристик, а навіть не може розглядатися як кінцева мета розвитку освіти - чи, скажімо освітянських реформ. Адже як мета цей процес має визначатися у вигляді якогось результату. Такий результат навіть теоретично сформулювати неможливо. Що може значити, наприклад, вислів "завершення процесу гуманізації вітчизняної системи освіти"? Мало того, що неможливо визначити критерії такої завершеності, так ще й абсолютно абсурдно виглядить сама думка про те, що гуманізація якоїсь сфери людського буття може припинитися у зв'язку з вичерпанням гуманістичних ідеалів.На мою думку, нам потрібно позбавтися, перш за все авторитарності у вітчизняній освіті, а не орієнтуватися на будь-яку освітню систему.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 18:01, 17 лютого 2015 (EET)

Індивідуальне заняття

Добрий день! На моїй сторінці обговорення Ви знайдете список рекомендованої літератури та завдання щодо індивідуального заняття. --Матковська Марина Вікторівна (обговорення) 15:31, 27 лютого 2015 (EET)

Інтернет-семінар

Сутність поняття „інноваційна діяльність” відбиває не лише особливості процесу оновлення, внесення нових елементів у традиційну систему освітньої практики, а й органічно включає в себе характеристику індивідуального стилю діяльності педагога-новатора. Інноваційна діяльність передбачає вищий ступінь педагогічної творчості, педагогічне винахідництво нового в педагогічній практиці, що спрямоване на формування творчої особистості, враховує соціально-економічні та політичні зміни в суспільстві й проявляється в ціле покладанні, визначенні мети, завдань, а також змісту і технологій інноваційного навчання. Вчитель інноваційної орієнтації − це особистість, здатна брати на себе відповідальність, вчасно враховувати ситуацію соціальних змін і є найбільш перспективним соціальним типом педагога. Як учитель-дослідник, він спрямований на науково-обґрунтовану організацію навчально-виховного процесу з прогностичним спрямуванням, має адекватні ціннісні орієнтації, гнучке професійне мислення, розвинуту професійну самосвідомість, готовність до сприйняття нової інформації, високий рівень самоактуалізації, володіє мистецтвом рефлексії. Пропоную винести на обговорення наступні питання:

• Що мотивує педагогів до інноваційної діяльності?
• Як Ви проектуєте педагогічні інновації у навчально-виховний процес ЗНЗ?
• Як Ви оцінюєте ефективність апробованих та впроваждуваних педагогічних нововведень?
• Ваше ставлення до новаторства та ступінь поінформованості про проблеми діяльності педагогів-новаторів.

Залучайтесь до дискусії.--Матковська Марина Вікторівна (обговорення) 11:53, 2 березня 2015 (EET)