Психологія Педань О.І.

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня! Сьогодні ми починаємо інтерактивні заняття, обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Після вивчення матеріалів, що розміщено на моїй сторінці, дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:47, 29 січня 2015 (EET)

Доброго дня, Марина Євгенівна!Прошу Вас прийняти відповіді на запитання. 1.Зміст поняття "гендер" полягає перш за все в ідеї соціального моделювання чи конструювання статі (на відміну від біологічної статі, який задається генетично). 2.В педагогічній діяльності зустрічаються такі гендерні стереотипи: стереотипи маскулінності і фемінінності,поляризації жіночої та чоловічої соціальних ролей. 3.Статева ідентифікація відіграє важливу роль в становленні особистості. Розвиток гендерної освіти в школі дозволить сформувати уявлення про те, що стать не є підставою для дискримінації за будь-яких критерієм чи показником, що він дає можливість жінці і чоловікові користуватися правами людини в усій повноті цього поняття, народжує сили для виламування "скляних стель" , вільного вибору шляхів і форм самореалізації на рівні своєї неповторної індивідуальності. 4.Відмінності у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат у навчально-виховному процесі враховуються наступним чином. Форми викладання спираються на маскулінні засоби спілкування. Перш за все, це виражається в тому, що, починаючи з дошкільного віку, педагоги заохочують хлопчиків до самовираження й активності, а дівчаток - до слухняності і старанності, охайного зовнішнього вигляду. Дослідниками було зазначено, що наші співвітчизники серед шкільних предметів найважливішими для хлопчиків вважають математику, фізику, фізкультуру, комп'ютерні знання, а для дівчаток - домоведення, літературу та історію, етику і психологію сімейного життя, статеве виховання. --Педань Олена Іванівна (обговорення) 12:54, 1 лютого 2015 (EET)

Доброго дня! Відповіді приймаю, дякую. Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності? Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:15, 5 лютого 2015 (EET)

Доброго дня, Марина Євгенівна!Прошу Вас прийняти відповіді на запитання.

1." Обдарованість - це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності. Здібності - це можливості людини до виконання діяльності. Обдарованість – це системна ознака психіки, що розвивається в продовж життя та визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одному чи кількох напрямках діяльності порівняно з іншими.

2.У психології поняття "інтелектуальна обдарованість" багатозначне, що зумовлено наявністю різних критеріїв, на основі яких людину ідентифікують як інтелектуально обдаровану. Із проявом інтелектуальної обдарованості, на думку М. Холодної, співвідносяться такі типи інтелектуальної поведінки: 1) особи з високим рівнем розвитку загального інтелекту, що мають показники 19 > 135-140 одиниць; їх виявляють за допомогою психометричних тестів інтелекту ( " кмітливі"); 2) особи з високим рівнем академічної успішності - показників навчальних досягнень; виявляють з використанням критеріально-орієнтованих тестів ("блискучі учні"); 3) особи з високим рівнем розвитку дивергентних здібностей - показників побіжності й оригінальності ідей; виявляють на основі тестів креативності ("креативи"); 4) особи з високою успішністю у виконанні конкретних видів діяльності, які мають великий обсяг предметно-специфічних знань, а також значний практичний досвід роботи у відповідній предметній галузі ("компетентні"); 5) особи з екстраординарними інтелектуальними досягненнями, втіленими в реальних, об'єктивно нових, загальновизнаних формах ("талановиті"); в) особи з високим рівнем інтелектуальних можливостей, пов'язаних з аналізом, оцінюванням і прогнозуванням подій повсякденного життя ("мудрі").

3.Види обдарованості.1. Найлегше розпізнати інтелектуальний вид обдарованості. Саме таких дітей учителі називають «розумниками», «світлими головами» й «надією школи». Ці учні мають міцні, глибокі знання, дуже часто вміють самостійно їх отримувати – самі читають складну літературу, можуть критично поставитися до тих чи інших джерел. Учні цього типу обдарованості точно й глибоко аналізують навчальний і пізнавальний матеріал, нерідко схильні до філософського осмислення його. Високий інтелект, розвинутий розум дозволяють їм із легкістю засвоювати різні предмети, однак різне ставлення цих учнів до шкільних предметів і, відповідно, до вчителів призводить до того, що з одних предметів вони навчаються блискуче, а з інших – ні. 2 основних підвиди інтелектуальної обдарованості: -загальні розумові здібності; -здібності в спеціальній галузі знань. 2.Академічний вид. Теж характерний досить високий інтелект, однак на перший план виходять особливі здібності саме до навчання. Особливості їхньої пізнавальної сфери (мислення, пам’яті, уваги) такі, що роблять навчання для них досить легким, а іноді приємним. У деяких випадках учителеві важко розрізнити інтелектуальний і академічний тип обдарованості. Однак для учнів інтелектуального типу характерна більша самостійність і критичність розуму. 3.Художній вид обдарованості не складно виявити. Він виявляється і художній діяльності – музиці, танцях, живописі, скульптурі, сценічній діяльності. Учитель повинен бачити ці здібності, сприяти їх розвиткові й у разі дійсно високого їхнього рівня подбати про те, щоб така дитина потрапила до відповідного фахівця, котрий міг би професійно з нею працювати. 4.Креативний вид. Головна особливість – нестандартне мислення; особливий, часто не схожий з іншими погляд на світ. Цей тип складно виявити в шкільній практиці, тому що стандартні шкільні програми не дають можливості цим дітям виявити себе. Для того, щоб побачити справжні творчі здібності цих учнів, хм потрібно пропонувати особливу діяльність, яка припускає й активно передбачає вияв справжньої самобутності, незвичайне бачення світу, нестандартні теми творів, особливі творчі завдання чи дослідницькі проекти. Щоправда, і вчитель, щоб оцінити оригінальність, нешаблонність цих дітей, повинен мати і сам якщо вже не креативність, то хоча б достатню широту поглядів, відсутність жорстоких стереотипів у мисленні та роботі. 5.Лідерська (соціальна) обдарованість – характеризується здатністю розуміти інших людей, будувати з ними конструктивні взаємини, керувати ними. Лідерська обдарованість передбачає досить високий рівень інтелекту, однак поряд з цим необхідна і добре розвинена інтуїція, розуміння почуттів і потреб цих людей, здатність до співпереживання, у багатьох випадках у людей з цим типом обдарованості спостерігається і яскраве почуття гумору, яке допомагає їм подобатися іншим людям. 6.Психомоторна (спортивна) обдарованість. Одразу слід зазначити, що поширена думка про знижені розумові здібності у спортсменів не відповідає дійсності. Численні дослідження засвідчили, що у видатних спортсменів значно вищі від середніх інтелектуальні можливості – це стосується навіть таких, здавалося б, далеких від інтелекту видів спорту, як важка атлетика чи футбол. Якщо ж в учнів, які займаються спортом, створити відповідну мотивацію, то вони, як правило, можуть чудово навчатися.

4.В педагогічній діяльності я зустрічалася з такими психологічними проблемами обдарованих дітей.1. Ворожість до школи. Навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям.2. Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції.3.Невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком. Часто обдаровані діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами.4.Прагнення до досконалості.5.Відчуття незадоволеності - дуже критичні до себе та своїх досягнень, низька самооцінка.6.Нетерпимість - більш обдаровані діти часто виявляють нетерпимість стосовно інших дітей, які стоять нижче за них за інтелектуальним розвитком.

Доброго дня! Тема нашого вивчення – «Профілактика професійного вигорання». Після опрацювання відповідної літератури дайте стислі відповіді на запитання. 1. Що таке «професійне та емоційне вигорання»? 2. Які фактори впливають на виникнення синдрому «вигорання»? 3. Які ознаки та симптоми професійного вигорання педагогів? 4. Назвіть ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:16, 12 лютого 2015 (EET)

Доброго дня, Марина Євгенівна!Прошу Вас прийняти відповіді на запитання. 1.Професійне вигорання педагога – це небезпечний синдром фізичного та емоційного виснаження, що містить як розвиток негативної самооцінки й негативного ставлення до роботи загалом, так і втрату розуміння та емпатії стосовно учнів зокрема. Цей синдром, на думку науковців, має "запах психологічної мережі, що горить”. Синдром «професійного вигорання» — один із проявів стресу, з яким стикається людина у власній професійній діяльності. Цей термін — загальна назва наслідків тривалого робочого стресу і певних видів професійної кризи.

2.Фактори, що сприяють виникненню професійних стресів та синдрому емоційного вигорання у вчителів: - високий рівень відповідальності за учнів; - дисбаланс між інтелектуально-енергетичними затратами та морально-матеріальною винагородою; - напруженість і конфлікти в професійному оточенні; - недостатні умови для самовираження; - одноманітність діяльності; - відсутність позитивного оцінювання; - відсутність перспектив у роботі; - „непомітність” результатів роботи; - невирішені особисті проблеми.

3.У багатьох джерелах симптоми вигорання розділяють на три категорії: фізичні, поведінкові та психологічні. До найпоширеніших ознак тривалого стрессу та синдрому вигорання можна віднести наступні: виснаження, втому, безсоння, негативні установки стосовно роботи, незадоволення роботою, нехтування виконанням своїх обов’язків, порушення апетиту, посилення агресивності, негативна самооцінка, пасивність, збільшення прийому психостимуляторів (кава, тютюн, алкоголь), втрата концентрації, невиконання строків роботи, пошук виправдань замість рішень, конфлікти на робочому місці, частий головний біль, розлади шлунку, робота вдома, невпевненість, почуття розчарування, почуття неусвідомленого постійного неспокою, підвищена роздратованість.

4.Загальні ефективні засоби профілактики професійного вигорання вчителів: - Спробуйте розробити систему пріоритетів у своїй роботі, вчіться планувати (накопичення великої кількості планів уроків, незакінчених проектів призводить до плутанини і тривоги; дезорганізація може привести до стресового стану); - Уникайте нездорової конкуренції (в багатьох ситуаціях ми не можемо уникнути конкуренції, але занадто велике прагнення вигравати в багатьох галузях попри будь-які обставини призводить до конфліктів, напруження і тривоги, робить людину агресивною); - Налагоджуйте ефективні взаємовідносини з керівництвом (від ефективності професійної взаємодії з керівництвом в значній мірі залежить адекватність оцінки професійної діяльності вчителя); - Не ставте перед собою недосяжних цілей (мета повинна бути реальною та досяжною в часі, коли людина ставить перед собою надто глобальні або невизначені задачі, вона часто не може визначитись з чого почати здійснення своїх планів; тому доцільно масштабні цілі розбивати на кілька досяжних); - Зосередьтесь на позитивних якостях оточуючих, намагайтесь не критикувати інших (у позитивної особистості більш ефективні соціальні зв’язки та вищий рівень соціальної підтримки в колективі); - Знаходьте час для відпочинку; - Ведіть активний спосіб життя, виконуйте фізичні вправи (це підвищує стресостійкість та адаптаційні можливості організму); - Не відкладайте надовго важливі справи (тягар незакінченої справи знижує адаптаційні ресурси); - Не ставтесь до себе як до жертви обставин (таке відношення знижує адаптаційні можливості організму, заважає прийняттю ефективних рішень).--Педань Олена Іванівна (обговорення) 12:05, 28 лютого 2015 (EET)

Індивідуальні заняття

Доброго дня! Тема нашого індивідуального заняття - "Сучасні підходи у визначенні здатності учнів до навчання". 1. Коротко охарактеризуйте пізнавальні процеси школярів основної та старшої школи. 2.Яким чином здійснюється індивідуальний підхід до навчання учнів?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:11, 26 лютого 2015 (EET)

Доброго дня!Мої відповіді.

1.Для підлітків характерні значні зрушення в мисленні, в пізнавальній діяльності. На відміну від молодших школярів вони вже не задовольняються зовнішнім сприйняттям предметів, що вивчаються і явищ, а прагнуть зрозуміти їх сутність, існуючі в них причинно-наслідкові зв'язки. Прагнучи до збагнення глибинних причин досліджуваних явищ, вони задають багато питань при вивченні нового матеріалу (іноді каверзних, "з хитринкою"), вимагають від вчителя більшої аргументації висунутих положень і переконливого доказу. На цій основі у них розвивається абстрактне (понятійне) мислення і логічна пам'ять. Закономірний характер цієї особливості їхнього мислення і пам'яті проявляється тільки при відповідній організації пізнавальної діяльності. Тому дуже важливо звертати увагу на надання процесу навчання проблемного характеру, вчити підлітків самим знаходити і формулювати проблеми, виробляти у них аналітико-синтетичні вміння, здатність до теоретичних узагальнень. Не менш суттєвою завданням є розвиток навичок самостійної навчальної роботи, формування вміння працювати з підручником, проявляти самостійність і творчий підхід при виконанні домашніх завдань.

Особливе значення в організації навчальної роботи підлітків має внутрішнє стимулювання їх пізнавальної діяльності, тобто розвиток у них пізнавальних потреб, інтересів та мотивів навчання. Слід мати на увазі, що стимули не виникають самі по собі. Вони формуються тільки тоді, коли вчителі звертають спеціальну увагу на цей бік роботи, про що вже йшла мова в розділі про сутність і закономірності виховання.

У підлітковому віці відбуваються істотні зрушення в розумовій діяльності. Мислення стає більш систематизованим, послідовним, зрілим. Поліпшується здатність до абстрактного мислення, змінюється співвідношення між конкретно-образним мисленням і абстрактним на користь останнього. Мислення підлітка набуває нову рису - критичність. Підліток не спирається сліпо на авторитет вчителя або підручника, він прагне мати свою думку, схильний до суперечок і заперечень. Середній шкільний вік-найбільш сприятливий для розвитку творчого мислення. Щоб не упустити можливості сінзетівного періоду, потрібно постійно пропонувати учням вирішувати проблемні завдання, порівнювати, виділяти головне, знаходити подібні та відмінні риси, причинно-наслідкові залежності. Розвиток мислення відбувається в нерозривному зв'язку зі зміною мови підлітка. У ній помітна тенденція до правильних визначень, логічним обгрунтуванням, доказовим міркувань. Найчастіше зустрічаються пропозиції зі складною синтаксичною структурою, мова стає образною і виразною.

У підлітковому віці відбувається інтенсивне моральне і соціальне формування особистості. Але світогляд, моральні ідеали, система оцінних суджень, моральні принципи, якими школяр керується у своїй поведінці, ще не набули стійкості, їх легко руйнують думки товаришів, протиріччя життя. Правильно організованого виховання належить вирішальна роль. У залежності від того, який моральний досвід набуває підліток, буде складатися його особистість. 
Особливе значення у моральному і соціальному поведінці підлітків відіграють почуття. Вони стають навмисними і сильними (у молодших школярів імпульсивні). Свої почуття підлітки виявляють дуже бурхливо, іноді афективно. Особливо сильно проявляється гнів. Багато педагогів і психологи вважають підлітковий вік періодом важкої кризи. Це пояснює упертість, егоїзм, замкнутість, відхід у себе, спалахи гніву. Підлітковий вік називають навіть віком катастроф. Тому так важливо дбайливо ставитися до духовного світу підлітків, проявляють ними почуттям.

Старший шкільний вік - це період ранньої юності, характеризується настанням фізичної та психічної зрілості. Однак процес особистісного формування учнів цього віку відбувається не гладко, має свої суперечності і труднощі, які, безсумнівно, накладають відбиток на процес виховання.Старші школярі усвідомлюють, що у вченні знання фактів і прикладів цінно лише як матеріал для роздумів, для теоретичних узагальнень. Ось чому в їх мисленні переважає аналітико-синтетична діяльність, прагнення до порівнянь, а властива підліткам категоричність суджень поступається місцем гіпотетичним припущеннями, необхідності зрозуміти діалектичну сутність досліджуваних явищ, бачити їх суперечливість, а також ті взаємозв'язки, які існують між кількісними та якісними змінами. Але всі ці особливості мислення та пізнавальної діяльності формуються під визначальним впливом навчання. Якщо ж вчителі не виявляють належної турботи про розвиток розумових здібностей, то у деяких старшокласників може зберігатися тенденція до напівмеханічними запам'ятовування досліджуваного матеріалу.

У старшому шкільному віці більшість учнів мають стійкі пізнавальні інтереси. Особливо це відноситься до добре успевающим школярам. Дослідження показують, що найбільш поширеним є інтерес до вивчення предметів природничого циклу: математики, фізики, економіки, інформатики. У цьому позначається розуміння їх ролі і значення у науково-технічному прогресі. З цієї причини окремі старшокласники менше уваги приділяють вивченню гуманітарних предметів. Все це вимагає від вчителів не тільки підвищення якості викладання цих предметів, але і змістовної позакласної роботи з тим, щоб порушувати і підтримувати інтерес юнаків і дівчат до вивчення літератури, історії та інших гуманітарних предметів. 
Що ж стосується середньо-і слабоуспевающих учнів, то багато хто з них не мають чітко виражених пізнавальних інтересів, а деякі нерідко взагалі навчаються без достатньої полювання.  Психологічно це пояснюється тим, що труднощі і відсутність успіхів в оволодінні знаннями негативно позначаються на їх емоційної та мотиваційної сфері, що в кінцевому результаті і знижує тонус їх навчальної роботи. Подолати цей недолік можна тільки за умови надання їм своєчасної і дієвої допомоги у навчанні та підвищенні якості успішності.Розвиток розумових здібностей та прагнення до більш глибоких теоретичних узагальнень стимулюють роботу старшокласників над промовою, породжують у них бажання висловлювати свої думки в більш точні і яскраві словесні форми, а також використання для цієї мети афоризмів, витягів з наукових праць і художніх творів. Окремі з них ведуть у спеціальних зошитах і блокнотах запису нових слів, термінів і цікавих висловлювань видатних людей. Все це необхідно враховувати у навчально-виховній роботі та допомагати учням відточувати свої думки, вчити їх звертатися до словників, глибоко роз'яснювати наукові терміни, іноземні слова і т.д. Особливо велику роль відіграє в цьому організація позакласного читання, робота з виховання культури мовлення, надання допомоги учням у подоланні мовних дефектів. 

Юність - це період розквіту всієї розумової діяльності. Старшокласники прагнуть проникнути в суть явищ природи і громадського життя, пояснити їх взаємозв'язку і взаємозалежності. Майже завжди цьому супроводжує прагнення виробити власну точку зору, дати свою оцінку подіям, що відбуваються. Своя точка зору не завжди подібна до загальноприйнятої, цей висновок, здобуте власною працею, напругою думки. Самостійність мислення в цьому віці набуває визначальний характер і вкрай необхідна для самоствердження особистості. Дорослі, вчителі часто безапеляційно відкидають наївні, однобічні, далеко ще не зрілі висновків, створюючи своєю безтактністю передумови для конфліктів і непорозумінь.

Якщо в підлітковому віці хлопчаки найбільше цінують фізичну силу, то старшокласники поважають інтелектуальні якості. Більше за інших цінуються жвавість розуму, винахідливість, уміння гостро відчувати проблему, швидко орієнтуватися в матеріалі, необхідному для її вирішення. Авторитетом у класі користуються учні, що мають проникливий розум, здатні за видимими фактами знаходити приховані причини, передбачати хід подій, будувати сміливі припущення. Зазначимо у зв'язку з цим, що в юнацькому віці розвивається вміння комплексної оцінки людини. Кумирами стають гармонійно розвинуті люди, у яких розум вдало поєднується з фізичною розвиненістю, зовнішньою привабливістю, хорошими манерами. «Примірка» на себе стимулює процес самовиховання, який у багатьох старшокласників набуває чинності, стійкість і цілеспрямованість.

2.Вікові особливості розвитку учнів по-різному проявляються в їх індивідуальному формуванні. Це пов'язано з тим, що школярі в залежності від природних задатків і умов життя (зв'язок біологічного і соціального) істотно відрізняються один від одного. Ось чому розвиток кожного з них у свою чергу характеризується значними індивідуальними відмінностями та особливостями, які необхідно враховувати у процесі навчання і виховання.

Які ж проблеми постають перед працівниками школи в даному випадку? 
При врахуванні вікових особливостей розвитку дітей педагог багато в чому спирається на узагальнені дані педагогіки та вікової психології, про які йшла мова раніше. Що ж стосується індивідуальних відмінностей та особливостей виховання окремих учнів, то тут йому доводиться покладатися лише на той матеріал, який він накопичує в процесі особистого вивчення школярів. На які ж питання варто звертати увагу при вивченні індивідуальних особливостей учнів? Істотне значення має вивчення фізичного стану і здоров'я школярів, від яких багато в чому залежить їх увагу на уроці і загальна працездатність. Потрібно знати раніше перенесені учнем захворювання, важко відбилися на його здоров'ї, хронічні хвороби, стан зору і склад нервової системи. Все це буде допомагати правильно дозувати фізичні навантаження, визначати місце посадки учнів у класі (наприклад, учнів з ослабленим зором потрібно саджати ближче до дошки, схильних до простудних захворювань - далі від вікон і т.д.), а також позначатися на участі в різних спортивно -масових і оздоровчих заходах. 
Дуже важливо знати особливості пізнавальної діяльності учнів, властивості їх пам'яті, схильності та інтереси, а також схильність до більш успішному вивченню тих чи інших предметів. З урахуванням цих особливостей здійснюється індивідуальний підхід до учнів у навчанні: сильніші потребують додаткових заняттях з тим, щоб інтенсивніше розвивалися їхні інтелектуальні здібності: слабейшим учням потрібно надавати індивідуальну допомогу, розвивати їх пам'ять, кмітливість, пізнавальну активність і т.д. 
Велику увагу необхідно приділяти вивченню чуттєво-емоційної сфери учнів і своєчасно виявляти тих, хто відрізняється підвищеною дратівливістю, болісно реагує на зауваження, не вміє підтримувати доброзичливих контактів із товаришами. Не менш істотним є знання типології характеру кожного учня, яке допоможе враховувати її при організації колективної діяльності, розподілі суспільних доручень і подоланні негативних рис і якостей. 
Складним, але дуже важливим є вивчення внутрішніх спонукальних чинників поведінки і розвитку школярів - їх потреб, мотивів і установок, їх позиції по відношенню до вчення, що відбуваються в суспільстві подіям і змінам, праці, а також до вчителів і колективу товаришів. Вивчення учнів має охоплювати також ознайомлення з умовами сімейного життя і виховання, їх позашкільні захоплення і контакти, які роблять значний вплив на їх виховання і розвиток. 
Значне місце займає знання вчителями тих важливих питань, які пов'язані з навчаються і вихованості учнів і включають в себе ступінь сприйнятливості педагогічних впливів, а також динаміку формування тих чи інших особистісних якостей.--Педань Олена Іванівна (обговорення) 19:56, 11 березня 2015 (EET)

Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)

Доброго дня! Маємо можливість набути цікавого досвіду - провести тематичну дискусію в режимі інтернет-семінару. Пропоную в цьому розділі розмістити своє бачення проблеми тестування як засобу психолого-педагогічного оцінювання. Які переваги і ризики ви в цьому вбачаєте? По завершенні роботи я спробую узагальнити наші думки.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 12:13, 6 березня 2015 (EET)