Україна, яку ми втрачаємо
Зміст
Вступ
Знати свою культуру,своє коріння необхідно.Цю мудрість, надіюсь,не потрібно доводити.Достатньо замітити,і скоріше всього,буде вірно,що без минулого немає майбутнього,немає розвитку, як окремої людини, так і всього суспільства. Все те що надбано народом, що збиралося, накопичувалося цілими століттями ми повинні берегти і пам’ятати, поєднувати духовні цінності накопичувані людством в процесі свого розвитку. Сьогодні, як ніколи гостро в Україні, стоїть питання збереження культурного та історичного спадку. Та старовинні садиби, що займають у нашій історії чільне місце, на жаль, знаходяться на межі знищення, вимирання. Садиби руйнувалися як свідомо, у радянський час. Коли знищувалася пам’ять про цілу епоху; так і несвідомо, як наслідок байдужості і неосвіченості влади періоду незалежності України. Саме за роки незалежності різко збільшилася кількість знищених історико-культурних об’єктів і ця тенденція продовжує домінувати. Варварство, байдужість, жадоба збагачення – ось ті руйнівні сили, що приводять до знищення садиб та палаців не тільки Сумщини, але й інших регіонів. Колись на території Сумщини були сотні садиб і палаців. Зараз залишилися десятки, але найближчим часом вони перетворяться на одиниці, якщо не зміниться ставлення до них усіх: влади, громад та політичних органів, установ та організацій і просто небайдужих громадян. Протягом 2013р. в Україні зруйновано і пошкодилось щонайменше 10історичних будівель і замків. Їх руйнацію спричинили не лише погодні умови, але й бездіяльність і байдужість влади. Кожний другий пам’ятник в Україні знаходиться в аварійному стані.«Якщо ми будемо сидіти склавши руки, незабаром зникнуть навіть руїни».Безхозні садиби, замки грабуються, перетворюються на звалища сміття. Архітектурні історичні об’єкти України переходять в розряд археологічних.А саме від нашого ставлення до історичних реліквій і залежить їхня доля. «Прошлое в такой же мере корректируется настоящим, как и настоящее – прошлым.»(Томас Эмсот)
