Кириківська загальноосвітня школа І-ІІІ ст. Великописарівської районної державної адміністрації.
Зміст
Історія навчального закладу
Між мальовничою Ворсклою і залізницею Суми-Харків вузенькою восьмикілометровою стрічкою простяглося з півночі на південь селище міського типу Кириківка. У 2012 році Кириківська загальноосвітня школа святкувала сторічний ювілей.
Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події
Взагалі, перші спогади про школу у Кириківці датуються 1732 роком у переписі Охтирського слобідського козачого полку, складеному майором Михайлом Хрущовим. Найімовірніше, що утримувалася вона за кошти громадян. Навчалося в школі 4 учні (два двадцятилітні парубки, один – дев’ятнадцятилітній, один – десятилітній), хоч у слободі мешкало 1062 чоловіків, а всього 2507 жителів. На початку 80-х років XVIII століття вона реорганізовується в початкову дворічну земську школу.
Ішли роки…Село розбудовувалося, люди прагнули до знань, росла потреба в освічених людях. Саме тому у 1845 році у селі Кириківка було побудовано сільське приходське училище в окремому приміщенні при Михайлівській церкві.. У ньому було два класи: у 1 навчалося 40 хлопчиків, а у 2-му – 45 хлопчиків. Наставником школи був диякон Дмитро Крижановський. Навчання велося старослов’янською мовою. Учні вивчали закон Божий, арифметику, літературу й чистописання. Школа вирішувала завдання початкової релігійної освіти.
У другій половині ХІХ ст. на наших землях з’являється цукрозаводчик Харитоненко Іван Герасимович, який купує цукроварню в селі Янків Ріг (Іванівка). У 1912 році мільйонер-цукрозаводчик Харитоненко Павло Іванович переносить цукровий завод за вісім кілометрів від залізниці, яка проходить через Кириківку. Для робітників у селі будується лікарня та школа.
Школа у 20-ті – 50-ті роки ХХ століття
Важливим етапом у розвитку школи в Кириківці був початок ХХ століття. Протягом перших десяти років цього століття будуються нові, типові на той час, приміщення початкової земської та приходської шкіл. На 1912 рік у Кириківці було вже два училища. Трикласним завідувала Марія Дмитрівна Башинська, учителем була Наталія Дмитрівна Башинська, законником – священик о. Антоній Руднєв, співи викладав Ф.І. Мащенко, гімнастику – П.П.Обозний. навчалися в той час уже й дівчатка. Всього було 88 учнів – 71 хлопчик і 17 дівчаток. Із них 17 другорічників: 16 хлопчиків, 1 дівчинка.
П’ятикласним училищем завідував Харитон Денисович Мовчан. Учителями були Марія Григорівна Кисуленко, Марія Федорівна Ладюшкіна, Марія Миколаївна Анісімова. Законником був той же священик о. Антоній Руднєв, співи й гімнастику викладав завідувач училища, рукодільництву навчала М.Г. Кисуленко. У цьому училищі учнів було значно більше – 127 хлопчиків і 62 дівчинки. Другорічники серед них були тільки в четвертому класі – два хлопчики й одна дівчинка.
В квітні 1920 року в Кириківці був відкритий дитячий притулок, де було 20 дітей, там же відкрили й майстерню для виготовлення лозяних кошиків. Очевидно, це було зроблено аби діти отримували відразу професійні навички для подальшого самостійного життя. У 1921 році в Кириківку було переведено дитячий притулок із Янкового Рогу (Янківки, яка згодом стала Іванівкою). У ці роки освітніх закладів у Кириківці було аж сім, викладачів – 32, дітей, які відвідували школу, – 521. Викладалося три іноземні мови. Українську мову викладав Микола Георгієвич Дзюбін, якого в 1937 році арештовано як ворога народу. Він з ув’язнення так і не повернувся, а у 1955 році був реабілітований. Під сталінську «м’ясорубку» потрапив також вчитель російської мови Денисько Василь Федорович – розстріляний в березні 1938 року.
Після 1917 року на базі приходської школи був організований будинок культури, а на базі земської школи та училища – дві початкові школи. На початку 30-х років ХХ століття одна з них реорганізована в семирічку, а в 1935 році – в середню. Слід відзначити, що Кириківська школа до 1927 року була семирічною, а з 1927-го – десятирічною. Перший випуск десятикласників середньої школи відбувся в 1937-1938 навчальному році.
Приміщення дореволюційного початкового училища не могло вмістити всіх учнів, тому школі були передані будинки Линницького (Линника) і багатого чоботаря Канишки. Школа працювала у дві зміни. Роботу середньої школи у довоєнні роки організував її директор Терентій Михайлович Просяник. Це був висококваліфікований педагог, людина інтелігентна, добра, принципова. Багато учнів згадують його добрим словом.
Тоді в школі працювали:
- Т.В. Маліков (російська мова);
- М.Д. Писаревський (географія й історія);
- С.М. Остренко (математика);
- А.І. Остренко (біологія й хімія);
- О.П. Котляров (історія);
- А.С. Гудза (українська мова);
- М.С Груздо;
- Н. Харченко;
- В. Федченко;
- Г. Фоменко.
А.І. Остренко була визнана кращим учителем в області і нагороджена орденом Леніна. Прийшов страшний 1941 рік. У приміщенні початкової школи фашистські загарбники зробили конюшню. У семирічці працювала початкова школа. Виконуючи свою місію, вона відкрила дітям дорогу в майбутнє, готувала патріотів своєї землі. Нелегко було працювати у воєнні роки, бо за навчально-виховним процесом здійснював персональний контроль начальник комісій, людина зла, груба, безграмотна. Після визволення Кириківки в серпні 1943 року жителі села, педагоги, діти протягом місяця відремонтували приміщення школи, а вже в жовтні 1943 року учні сіли за парти. Дітей навчали фронтовики, випускники педучилищ перших повоєнних років. Школа працювала у три зміни. В учнів не було шкільного приладдя, зошитів. Приміщення опалювали очеретом. У Кириківській школі навчалися діти з навколишніх сіл – Катанського, Яблучного, Солдатського, Рябини, Іванівки, Бакирівки. Особливо важко було в 1946-47 роках, адже у селі був голод, не вистачало робочих рук. Заняття у школі закінчувалися о 20-21 годині, а ходити селом у пізній час в ті роки було небезпечно, тому випускні вальси в ті роки не звучали. У цей період школою керували Остренко А.І., Остренко С.М., Курінний В.С., Данець В.М.
Керівники школи
Більше 20 років, з 1951 по 1976 рік директором працював Кудрицький Михайло Олексійович.Директор школи (1951-1976), чудовий математик. Він був принциповим, добродушним, серйозним, наполегливим керівником, сам був дисциплінованим і цього вимагав від колег. Діти його любили і довіряли йому свої болі і радощі. Жив Михайло Олексійович з родиною на території школи і до нього можна було прийти в будь-який час (згадують колишні учні школи – випускники 60-х років Груздо О. і Герасименко М.). Якщо не виходило розв’язання задачі або прикладів, він завжди знаходив з учнями спільне рішення, до Михайла Олексійовича можна було звернутися за допомогою навіть пізно ввечері.
За час його керівництва було збудовано будівля їдальні та приміщення, де знаходився кабінет фізики. Навчальний процес проходив у дві зміни. Перша – учні 1-3 класів – ходили в приміщення так званої Підгорянської школи (сучасне приміщення селищної ради) та учні 4-6 класів – навчалися в приміщенні сучасної школи. Друга зміна – учні 7-10 класів. Михайлу Олексійовичу вдалося створити надійний педагогічний колектив. Педагоги цього колективу пройшли нелегкі роки «атестації», «хімізації», «комплектації» навчально-виховного процесу. Учителі прищеплювали дітям любов до рідної землі, повагу до праці та людей.
Горбань Іван Максимович
Директор школи (1976-1988), вчитель фізичної культури та історії. Народився 30 травня 1928 року в селі Кириківка Охтирського району Сумської області в сім’ї робітників. У 1935 році почав навчатись у школі, в 1941 закінчив 6 класів. В роки війни знаходився на тимчасово окупованій фашистами території, не працював, був на утриманні батьків. Після визволення території продовжив навчання у школі. У 1944 році вступив на навчання до Харківського технікуму фізичної культури, далі продовжив навчатися в Харківському державному університеті, який закінчив у 1960 році.
З травня 1953 року працював вчителем фізичної культури та історії в Кириківській середній школі. З 1976 по 1988 рік працював директором школи, зробив внесок у створення історії рідного краю. Став автором статті «Кириківка» в енциклопедії «История городов и сел УССР в 26 томах. Сумская область». За час директорування Івана Максимовича вчителі і учні школи мали можливість виїздити на екскурсії до міст Охтирка, Суми, Полтава, Харків, Мінськ, Москва, Ленінград.
На зміну Івану Максимовичу на директорський пост зійшов Кулібаба Микола Семенович. Директор школи (1988-2011), вчитель хімії. Народився 1 січня 1949 року в с. Білка Тростянецького району Сумської області. В 1955 році батьки переїхали в с. Жигайлівку того ж району. У 1956 році вступив до першого класу Жигайлівської середньої школи. Через хворобу не зміг продовжити навчання. Знову вступив до першого класу тієї ж школи у 1958 році і вчився до 1960 року. Продовжив навчання у школі с. Білка до закінчення 1968 року. У цьому ж році вступив на перший курс хімічного факультету Харківського державного університету і закінчив його в 1973 році. З 8.09.1973 року працює у Кириківській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Здібний педагог, досконало володіє методикою викладання предмета, старанно готується до уроків і проводить їх на високому науковому та методичному рівні. Вчитель-методист. Має вищу атестаційну категорію. Своїм досвідом «Учись розв’язувати задачі з хімії» Микола Семенович ділиться на сторінках журналу «Хімія». Його доробки ввійшли до посібника «Педагогічні знахідки на уроках хімії». У 2008 році до посібника «Активні форми та методи навчання хімії» ввійшла наробка «Учись зрівнювати рівняння хімічних реакцій».
Вимогливий, дисциплінований вчитель власним прикладом надихає на роботу педагогічний колектив. Роки роботи на посаді директора були нелегкими, було підведено газогін, котельня переобладнана під газове паливо. Це потребувало великих коштів. На нелегкому шляху життя Миколу Семеновича супроводжувала вірна подруга, вчитель початкових класів, гарна дружина Кулібаба Надія Михайлівна, яка працювала в школі 42 роки.
Після Миколи Семеновича пост директора очолила тендітна жінка, вчитель мови та літератури Кузьменко Оксана Михайлівна. Народилася 7 квітня 1975 року в смт. Кириківка В-Писарівського району, Сумської області. З 1982 р. по 1992 рік навчалася в Кириківській середній школі, яку закінчила із золотою медаллю. З 1992 по 1997 р. навчалася в Сумському державному педагогічному інституті ім. А.С.Макаренка на філологічному факультеті за спеціальністю «українська мова та література, зарубіжна література». Працювала в Охтирському ПТУ №1 на посаді інспектора по кадрах та спец роботі з 14.08.98 р. по 23.02.99 року. Творчий педагог, відповідальний, дисциплінований учитель. Уроки проводить на високому методичному рівні. Підтримує свідому самостійну активність учнів, зробила великий внесок у розвиток навчально-матеріальної бази кабінету української мови та літератури. Людина молода, енергійна, має кваліфікацію «Спеціаліст вищої категорії», переможець районного етапу обласного конкурсу «Золоте серце». Оксана Михайлівна вимоглива людина, яка користується повагою і авторитетом серед педагогічного колективу і односельчан.
Сьогодні керівником школи є
Кращі викладачі
Кращі майстри
Відомі випускники
МАЦЕНКО Павло Пилипович (24.12.1897, слобода Кириківка Охтирського повіту, нині смт Кириківка Великописарівського району Сумської обл. – 8.03.1991, м. Вінніпег, Канада) – музикознавець, композитор, диригент. Початкову освіту одержав у рідному селі, навчався в церковній школі у Великій Писарівці, потім – у Харківській гімназії. З початку Першої світової мобілізований до рос. армії, поранений в червні 1917 року. Вступив до армії УНР, та через непридатність залишився в підпіллі.
Навчався 1918 – 1919 в Пастирсько-Місіонерській духовній школі в Сумах, співав у церковному хорі, відвідував школу драматичного мистецтва. Під час епідемії тифу 1920 року вивезений на лікування на острів Кіпр, звідки переїхав до Болгарії (1923р.), де керував хорами.
З 1924 року – диригент Українського академічного хору в Празі. Навчався на музико-педагогічному відділі Українського Вищого пед. інституту ім. Драгоманова в Празі, який успішно закінчив дипломною роботою: «35 духовних концертів Д. Бортнянського та їх історично-теоретичний огляд»(1928 р.). Згодом – працював деригентом хору української католицької церкви св. Варвари у Відні(1929-1931 рр.).
1930-1932 написав і захистив докторську дисертацію «Склад та технічна будова мелодії київського розспіву в Почаївському Ірмолої 1775 року». 1936 року на запрошення Українського Народного Дому у Вінніпезі переїхав до Канади, де розпочав активну музично-педагогічну диригентську діяльність. Павло Маценко вперше в Канаді поставив оперу Миколи Лисенка «Ноктюрн», тривалий час працював культурно-освітнім референтом Українського національного об’єднання Канади, став співзасновником і довголітнім секретарем Осередку української культури і освіти у Вінніпезі, очолював освітню секцію комітету українців Канади, працював співредактором газети «Новий шлях», професором музики Колегії святого Андрія при Манітобському університеті та Колегії святого Володимира у Роблині, ректором інституту святого Івана в Едмонтоні.
Перу Петра Маценка належать сотні есе та статей на музичні теми, які розкидані по сторінках газет і журналів різних періодичних видань Європи та Америки. Він автор понад 30 монографічних нарисів про українських композиторів. Серед них життєписи Д. Бортнянського, М.Березовського, А.Веделя, Я.Степового, М.Леонтовича, Л.Ревуцького та інших. Його величезний особистий архів зберігається в Осередку української культури й освіти у Вінніпезі і чекає своїх дослідників.
П. Маценко – відомий історик музики, автор понад 30 нарисів про українських композиторів, сотень публіцистичних та наукових статей. Серед найвідоміших музикознавчих праць: «До джерела церковного співу», «Нариси до історії української церковної музики» та ін. Музична спадщина П. Маценка охоплює композиції та аранжування церковної музики (Служби Божої, Єрусалимської Утрені, великодніх відправ та ін.), гармонізації колядок та щедрівок.
Все своє життя Павло Пилипович Маценко присвятив служінню українській культурі. Своє кредо культури він окреслив у словах: «Культура – це вияв душі народу».
ЩЕРБАК Костянтин Володимирович (14.03.1965 р. хутір Петрівський – 24.09.1984 р. Афганістан).
Народився 14 березня 1965 року на хуторі Петрівському. Навчався в Кириківській середній школі, потім у Сумському будівельному технікумі. У 1983 році був призваний до лав Збройних сил СРСР. 24 вересня 1984 року під час виконання інтернаціо-нального обов'язку в Демократичній Республіці Афганістан, проявивши відважність і героїзм з ворогом, загинув. Посмертно нагороджений орденом «Червона зірка».
