Користувач:Лаврик Олександр Григорович
Зміст
Прізвище, ім'я, по-батькові
Лаврик Олександр Григорович
Регіон
Сумська область,Недригайлівський район,с.Муховате
Місце роботи
Іваницька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів
Посада
вчитель історії та основ правознавства
Категорія
Спеціаліст
Випускний проект
ЕКСПЕДИЦІЙНИЙ ЗАГІН «ПОШУК»
ІВАНИЦЬКОЇ ЗОШ І-ІІ СТУПЕНІВ
1. Село – Іваниця, Недригайлівського району, Сумської області 2. Навчальний заклад – Іваницька загальноосвітня школа І-ІІ ступенів 3. Склад загону: 1. Олійник Артем – 7клас,
2. Тютюнник Віта – 7 клас,
3. Животенко Сергій – 9 клас,
4.Кузніцова Аміна – 9 клас,
5.Окунь Альона – 9 клас.
4. Керівник: Лаврик Олександр Григорович. 5. Контактний телефон 5-47-20.
Міністерство освіти та науки України
Іваницька загальноосвітня школа І – ІІ ступенів
Відділ освіти
РОБОТА
ЕКСПЕДИЦІЙНОГО ЗАГОНУ
ІВАНИЦЬКОЇ ЗОШ I – II СТУПЕНІВ
НА УЧАСТЬ У
ЗАОЧНОМУ РАЙОННОМУ ЕТАПІ
ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРИКО – ГЕОГРАФІЧНОЇ ЕКСПЕДИЦІЇ «ІСТОРІЯ МІСТ І СІЛ УКРАЇНИ»
2016
Опис села Іваниця
План
1.Анкета.
2.Історія виникнення та заснування населеного пункту.
3.Сучасний стан села.
4.Значні історичні події.
5.Видатні постаті села.Захисники східних рубежів.
Село Іваниця розташоване15 км на північний схід від районного центру, за 45 км від залізничної станції Ромни і за 85 км на захід від обласного центру. Існуючий населений пункт, на 1 січня 2010 року налічується 129 дворів, проживає 354 жителі. Сільраді підпорядковані населені пункти Зелене, Клин і Чемоданівка. Серед зелені природи, оточеної мішаними лісами, розташоване наше село. Воно є одним із найкрасивіших сіл району. .Білі хати потопають Іваниця – село Недригайлівського району Сумської області, центр сільської ради, розташоване на правому березі річки Терн за
у зелені садів - яблунь, груш, вишень, слив. Особливо прекрасною є природа села в той період, коли цвітуть сади. Більша частина села розташована на підвищеній місцевості, а решта в низовинній частині правобережжя Терну.
Першим жителем був Іван Токмань (переселенець з Хоружівки)
За ім’ям першого переселенця було названо наше село Іваниця. Поселився Іван Токмань біля річки, а потім їх заселення проходило біля річки. Найближчими сусідами є деркачівці.
Пошуковий загін Іваницької ЗОШ І – ІІ ступенів зацікавився історією виникнення свого села, тому звернувся за матеріалами до односельчанина, любителя історії та старовини Попереки Григорія Івановича. З його слів ми довідалися таку історію.
ПЕРЕДІСТОРІЯ На наших теренах життя існувало з давніх давен бо тут був присутній головний чинник всього живого – вода. Річка Терн і була тим джерелом, що забезпечувало життя в межах її русла на протязі багатьох століть. Перші поселенці тут з’явилися ще в найдавнішому періоді кам’яного віку – палеоліті. Про це свідчать знайдені на правому березі р. Терн знаряддя первісної людини: кременева прив’язна сокира кам’яного віку (ІV – ІІІ тисячоліття до н. е) та кременеве конусне рубило. Ці та інші археологічні знахідки дають змогу говорити про існування якогось мисливського племені, яке ще за часів льодовикового періоду проживало в цих краях. В нижній частині села при оранці огородів часто знаходили фрагменти кераміки черняхівської культури.
ХІІ-ХІІІ ст.. – за місцевістю біля городка В′єхань ( на думку вчених залишки валу у сусідньому селі Городище належать саме В′єхані , яка згадується ще в Іпатіївському літописі під 1147 року) з часом закріплюється назва «іванівка». За висновками істориків, місця біля давніх городків, де відбувались обрядові дійства ( свята) мали такі назви: гульбище, Іванівна ( на честь святого Івана) та майдан. 1358-1568р.р.- перебування цих земель у складі Великого Князівства Литовського, поява на «іванівці» Іваницького городища, спочатку очевидно, як захисної фортеці, а потім такі спустілі городища стають прилистком для робітників будних станів, селітряних варниць, пасічників та інших сезонних робітників. 1569р.- згідно Люблінської унії між Литвою та Польщею ці землі переходять від Литви до Польщі.
1633р. – перша писемна згадка про Іваницьке городище – ув"язчий лист польського надвірного маршалка Адама Казановського у Роменське староство від 8 травня відносить до цього староства також городища Дригайлів над Сулою, Іваницьке над річкою Терн та ін.(Archiwum Glowne Akt Dawnych w Warzawie. – Metryka koronna. Sygn 180. – K. 290v. - 291
…1639р. – після осадження Недригайлова роменська колонізація нашого краю перемістилась до річки Терн, на берегах якого знаходились Іваницьке та Деханівське городища. «Мала» війна навколо згаданих городищ тривала між роменцями та московськими підрозділами до середини січня 1642р. Ситуація для останніх ускладнювалася тим, що Москва заборонила застосовувати зброю, побоюючись вибуху чергової війни з Річчю Посполитою. Як наслідок, з обох сторін велась рукопашна боротьба. І та з сторін, якій вдалося сконцентрувати у той чи інший момент на городищах більше число людей, отримувала тимчасову перевагу і контроль над ними. З рештою, сторонам вдалося досягти компромісу, який полягав у тому, що вони відмовлялись від претензій на Деханське й Іванівське городища до завершення міждержавного розмежування. Такий перебіг подій цілком влаштовував роменців, оскільки це дозволяло вести вигідні промисли на спірній території. В господарському плані це було в основному розміщення пасік роменських міщан та вигідний будний промисел (виробництво поташу шляхом спалювання деревини), а також розробка селітряних курганів.
…1644р. – навесні, після того, як поширилася фальшива чутка про смерть Адама Казановського, Роменську волость захопив князь Ярема Вишневецький.
1644р.- у вересні була заключена Варшавська угода між Московським царем та Польським королем, яка обумовлювала передачу Московській стороні Дригайлова і ряду городищ.
1644р. – 8 листопада, вважаючи несправедливою Варшавську умову, князь Вишневецький віддав розпорядження заселити спірні території і особисто на чолі своїх людей прибув на Деханське й Іваницьке городища й наказав поставити там осадні стовпи. У відповідь з Піщаного прибув голова Микита Дуров зі своїми підрозділами. Вони вислали людей Вишневецького з городищ і підсікли осадні стовпи. Та закріпитися М. Дурову на городищах не вдалося, бо прибулі підрозділи Я. Вишневецького (понад 100 осіб) витиснули його людей. За ними прийшло близько 500 поселенців. Нові поселенці, очевидно, встигли збудувати лише одну вулицю в Іваницькій слободі, коли з Путивля прибуло підкріплення з 400 ратних людей під керівництвом Федора Оладьїна. Їм вдалося в черговий раз очистити поселення. Дізнавшись про цю акцію, князь Я. Вишневецький написав у Путивль листа, де висловив обурення знищення заснованих слобод на Деханському та Іваницькому городищах.( РГАДА.- Ф. 79.-1645.-№1.- Л.445-451).
ЗАГУБЛЕНІ СТОРІНКИ
Щоб полагодити прикордонні непорозуміння з Московським царем, Богдан Хмельницький, будучи у Паволочі в серпні 1649 року, доручає своїм старшинам Громеко та Гамаліям виїхати на Посулля і розібратись зі скаргою Прозоровського. Окрім цього їм було доручено оглянути місцеві ліси для можливості затримання там козацького резерву, що не зміг потрапити ло реєстру згідно Зборівської умови. Швидко розібравшись зі скаргами московської сторони, Гамалії та Громеки натрапили на місця, які належали Яремі Вишневецькому, а після його втечі ще були майже ніким не зайняті. Користуючись правом займанщини вони об’їжджають чудову територію. Очевидно таким чином один із братів Гамалій і дістався аж до правобережжя річки Терн і облюбував наші місця. Потім старшини повернулись до гетьмана, доповіли стан справ, та разом і випрохали універсали на володіння лісами. Маючи на руках універсали на володіння землею та лісами Гамалії, за дорученням гетьмана, переводять із Правобережжя козацький резерв, що не потрапив до реєстру. Поява козацьких формувань в лісах біля Терну сприяє новому заселенню «іванівки» на місці слободи, що спробував було заснувати Ярема Вишневецький. За переказами Гамалія навіть збудував у селі церкву. 1668 рік – поява назви «батюжка» - гори на окраїні села (козаки батогами гнали ворогів), очевидно, жителі села стали свідками подій, які відбувались у березні на Лівобережній Україні, коли почалося повстання проти Москви і проводилось зняття залог з міст козаками гетьмана Брюховецького (дуже ймовірно, що тернівську залогу гнали на Дригайлів і далі на Ромен). 1708 рік – напад на село «недригайлівців» (каральна операція військ Петра І проти прибічників Генерального Осаула Гамалії, якому належали Іваницькі землі). Під час нападу була спалена дерев’яна церква. Шведський учасник походу 1708-1709 років полковник граф Іллєнштерн писав: «Мордування, яке у Батурині було вчинене, навело такий терор на цілу країну, що не тільки більша частина України, а в тому числі й ті, що з прихильності до шведів рішилися були на повстання, залишилися по своїх домівках, але й переважаюча кількість війська, що прийшло до шведів з Мазепою, перейшла до ворога, а це викликало у нас великі недостачі і перешкоди в усіх наших пізніших акціях». Протягом наступних місяців на Україні відбувалися численні слідства й жорстокі кари над усіма, хто був причетний або тільки запідозрений у причетності до справи Мазепи. Це мало місце скрізь, де була московська влада, але особливо страшну пам'ять залишила по собі діяльність слідчої канцелярії в Лебедині. Там була тоді царська головна квартира й було зосереджено більшість слідчих справ, що провадилися з особливою ретельністю й жорстокими тортурами. Для села знову наступають довгі роки забуття. ВІДРОДЖЕННЯ 1764 рік – виходить указ Катерини ІІ про скасування Гетьманщини і управління територією переходить до ІІ Малоросійської колегії на чолі з Румянцевим, утворюється Малоросійська губернія. Центрами губернії були міста: Глухів (1764-1773), Козелець (1773-1775), Київ (1775-1781). 1775 рік – с. Іванівна Костянтинівської сотні переходить у володіння генерала І. Костюріна. 1776 рік – в селі за кошти генерал-аншефа Івана Івановича Костюріна була побудована Троїцька церква. 1781-1782 роки – адміністративні реформи на Гетьманщині. 1782 рік – ліквідація Гетьманщини та утворення намісництв, Іванівна входить до Новгород-Сіверського намісництва (Конотопського повіту). 1783 рік – указ Катерини ІІ про закріпачення селян. 1792 рік – «с. Ивановское» зображено на карті Новгород-Сіверського намісництва (помилково воно зображено трохи далі на північ від свого дійсного розташування), а при описі намісництва з’являються перші відомості про село. Новопоселенное село Ивановское (Сотни Константиновской). ВладЪния господина генералъ-порутчика кавалера Ивана Ивановича Костюрина. РазстояніємЪ отЪ Хоружовки вЪ 15, отЪ великороссийского села ТерновЪ в 2, отЪ слободскаго села Деркачей вЪ 1 версту. Положение имЪетъ на правомЪ берегЪ рЪчки Терна, раздЪляющей Малороссію сЪ Великороссією и Слободскою губернею. На рЪчке Терну имЪъется сего села владельца мельница о двух колахЪ. (Село оное состоить меджу лЪсами, частію на косогорЪ, а частію на низком ровном мЪстЪ,) на проселочной дороге. ВЪ томЪ селЪ церковь деревянная 1, (публичного строенія не имЪется). ЛЪсу здЪсь (владЪлческаго) строеваго и дровянаго довольно, (а обывательскаго нетЪ). Строевой обыватели вЪ случаЪ надобности покупаютЪ от владельца. Земли пашенной и сЪнокосной (степной) великое пространство. ВЪ томЪ селЪ священникъ 1, причетниковъ 2. Подданныъх владЪлческих… 70 дворов 81 хата 2 безд. Прикажчицкая хата……………..1 Священника здЪшняго Федора Иванова подсусЪдческая хата…1 (ВсЪхь же въ селЪ Ивановскомъ обывателей 88). Жители села Ивановска упражняются в хлЪбопашествЪ, скотоводствЪ и пладнатіи табаку. Остающійся отъ своего употребленія хлЪб и табакь продаютъ въ великороссійскомь Тернахь, а скоть вь РомнЪ и СмЪломь на ярмонкахь. 1796 р.- утворена Малоросійська губернія із трьох намісництв, на які тоді ділилась Малоросія. Причому був відокремлений Київ, « с окружностью, по положению его за рекой Днепром». А губернським містом став Чернігів. До Роменського повіту було включене село Іванівка. 1797р.- зображення Іванівни на мапі Малоросійської губернії Російської імперії. 1799-1801рр.- згідно відомості складеної в ці роки, значилось , що в селі Іванівна проживає 382 мешканці, а в Чемоданові – 83. 1802 р. – утворення Полтавської губернії. 1859 р. – за статистичними відомостями Полтавської губернії, Роменського повіту, 1 стану ( станове містечко Сміле) під номером 3777 значиться село Іванівське, яке занотовано російською мовою «Ивановск ( Ивановское)». На цей час у селі нараховувалось 156 дворів, у яких проживало жителів: 655ч.с. і 679 ж. с. В селі значиться 1 церква та 1 завод. За цими ж даними у слобідці Чемоданівка (№3776) у 32 дворах проживало 138 ч.с. та 126 ж.с. Обидва села знаходились у приватному володінні. 1861 р. – відміна кріпосного права, створення нових адміністративних одиниць-волостей. Іванівна входить до Хоружівської волості. Починається заселення вул. Одирванка ( була відірвана від села), нині вул. Пролетарська 70-і рр..ХІХ ст.. – на повну потужність працює спиртзавод – поміщика Стрикайлова, масового виробництва набуває ткацтво на домашніх верстатах. 80-х рр.. ХІХст. – відкрита церковно-приходська школа. 1884 р. – збудована земельна 3-х річна школа з однією класною кімнатою. В якій навчалось від 30 до 60 учнів. 1894 р. – у троїцькій церкві засвідчили свій шлюб 27 молодих пар. Народилося в Іванівні та Чемоданів ці 119 дітей. Померло за цей рік в двох селах 90 жителів. 1900 р. – у Хоружівській волості ( разом з Іванівною та Чемоданівкою) налічувалось 1086 дворів і 8097 жителів . 1905 р. – в селі відбулося повстання проти панського гніту. Селяни під керівництвом Дяченко Миколи та Окуня Федора розібрали панську худобу, хліб та буряки. Каральний поліцейський загін, який згодом прибув до Іванівки, зловив зачинщиків та відновив панські порядки. За участь у бунті були засуджені жителі села Лобушко Іван, Лучко Гнат та Дяченко Іван. 1917 р. – під час революційних подій дачний будинок княгині Левін був зруйнований селянами, була також розгромлена і панська економія. 1918 р. – в січні проголошено радянську владу 1918 р. – в березні кайзерівські війська вторглись на територію Недригайлівського району. По річці Терн до впадання її в Сулу дислокувалися частини 5 –ї більшовицької армії під командуванням Черепанова. ……….- проходила «банда» «Марусі». 1921 р.- прохід через село «банди» батька Махна. 1923 р.- 5 січня Іваницька сільська рада ввійшла до складу новоствореного Недригайлівського району, Роменської округи Полтавської губернії. 1925 – 1932 р.р. – Полтавська округа замість Полтавської губернії. 1929 р. – 37 господарств об′єднались в СОЗ ( так називались перші колгоспи) – « Сніп». Першим головою став Бурлака Василь Петрович. 1930 р. – в школі була створена піонерська організація, а першою піонервожатою стала Гайдук Олена Іванівна. 1932 р. – утворюється Чернігівська область, до складу якої входить с. Іваницьке. 1932-1933рр.- трагічні роки голодомору, який своїм чорним крилом накрив село і смерть забрала життя багатьох селян.
ПОХОДЖЕННЯ НАЗВ ВУЛИЦЬ СЕЛА
Зацікавившись, історією виникнення села, наш експедиційний загін вирішив дізнатися про походження назв вулиць та історію їх виникнення. Тому звернулися до старожилів села. З їх розповідей ми довідалися, що
будівлі панів і панські комори були на Вигінській вулиці, де тепер живуть сім’ї від Дорошенко Катерини Андріївни до Клименко Ганни. Заселена уся місцевість селянами лише після Жовтневої революції. Першим там поселився Лісовий Григорій, якого прозвали Саранський, бо хату він собі побудував з панського сарайчика. Місцевість, що йшла за Клименко Г. та Ярошенко І. називалось цариною, а жителі, які жили за цариною, прозивались зацаринні (вони жили там, де знаходиться хата Авраменка Миколи). Потім цариною стала називатись місцевість аж за Ситенко Палажку, де навіть була переплетена ліска через вулицю.
Де тепер вулиця Олексія Гашенка там за панщини було панське гумно, де зберігалися панські скирти хліба, токи, амбри, тягло.
Вулиця, яка тягнеться від току до краю села, заселена в 1913 – 1915 роках.. першим там поселився Сенько Іван.
Де тепер вулиця Лісова, там були панські чабарі (овечі сараї), які існували з 1880 року, а селяни поселилися лише після 1917 року.
Одирванка (вулиці Пролетарська, Польова) заселена після реформи 1881 року. Ця місцевість була розташована далеко і не з’єднана з селом, а тому дістала назву «Одирванка».
Першим паном , який заволодів селом, був Гамалій. За його управління було побудовано церкву, яка стояла там де тепер жила Харько Параска. Вона була розбита недригайлівцями під час нападу на Іваницю.
Другим гнобителем народу у Іваниці був пан Костюра. За його панування була збудована нова церква, яка розміщувалася біля садиби Бережної Галини Федорівни. Церкву знищили в 1937 році. Після Костюри панував Строкайлов. Під горбом Стовбуни був спиртовий завод, який належав панові Строкайлові. Завод був дерев′яний. Працював він в 70 – х роках 19 століття. Потім був проданий на Петренків. Завод працював сезонно. Спирт гонили тільки з хліба, а потім везли в Полтаву і там розводили на горілку і продавали.
В кінці вигінських городів, аж до города Окуня Дмитра, тяглися панські загони. Там стояла панська худоба протягом роботи заводу. Худоба відгодовувалась брагою. Під горбом, де був город Окунь Олени Пилипівни, були панські підвали де зберігався спирт в бочках.
Після Строкайлова був князь Левін, а потім після його смерті, княгиня Лев інша, яка володіла аж до 1917 року. За наказом княгині була збудована дача в 1915 – 1916 роках, в урочищі Корінське, але вона була спалена в період революції 1917 року. Проти знущання панів були народні виступи. В 1905 році народ розібрав хліб, худобу, буряки. Повстання організували жителі села Дяченко Микола і Окунь Федір. Карні загони, які були визвані паном, ловили повстанців і засуджували. Засудженими були Лобушко Іван, Лучко Гнат, Дяченко Іван.
На північний схід від села Іваниця, розташоване село Городище. Є докази про те, що в минулому тут знаходилося давнє поселення слов′ян В′єхань. Це поселення було вщент спалене монголо – татарами. На території села Іваниця є сліди давніх битв. За переказами старожилів ці битви були за часів правління Петра І із шведами на початку 18 століття. На полях і на городі, де жив Козел Григорій, були величезні могили, де були поховані воїни.
В роки громадянської війни через Іваниця проходили денікінці та махновці. Був невеликий бій. Під час цієї перестрілки було влучено в хату Брата шевських і церкву. Тяжко було поранено сім червоноармійців, яким робили операції у хаті, де тепер живе Ситенко Микола Васильович.
Жителі села до 80 –х років 19 ст. були неписьменні. Першою школою була церковноприходська, яка відкрита у 80 –х роках 19 століття. Вона містилась у сторожці біля церкви. Там навчалось 10 – 20 учнів. в 1884 році була заснована земська трьохрічна школа, в якій навчалося від 30 до 60 учнів, яких навчав один учитель. Сиділи вони в одному класному приміщенні, хоч були різного віку навчання. Ця школа містилась в хаті Ярошенка, де тепер живе Дігтяренко Віктор Олексійович. В 1880 році була збудована школа з однією класною кімнатою. Потім це приміщення згоріло і школа містилась в селянській хаті Дяченко Ганни. Головну увагу в школі приділяли вивченню молитов. Головною фігурою в школі був піп. Він проводив уроки, де вчив закону Божому. Учнів водили до церкви. Хто з учнів не виконував розпоряджень попа, того карали фізично. Навчання в школі проходило лише в той час, коли були закінчені сільськогосподарські роботи в полі. Вчителями в школі були 2 дочки попа Ольга і Марія Семеновські, а після них дочка керуючого економією Якушова. Жодного вчителя чи лікаря з селян не було. В школі навчались більшість дітей .
В 1914 році земство за допомогою коштів селян збудувало нове приміщення, в якому навчаються учні в даний час. Завідуючим школи був Розказ, а потім Бражник А. П. З 1933 року директором школи був Зарва Дмитро Григорович, а потім Канівець І.А., Доленко, Мисяк.
В 1930 році була створена піонерська організація в школі. Першою піонервожатою була Гайдук Олена Іванівна. В 1933 році новою школою був посаджений фруктовий сад, під керівництвом Зарви Д. Г.
Німецькі загарбники, які 2 роки панували над Іваницею, зруйнували і нашу школу. Німці перетворили її на кулеметні точки. В 1952 році побудована друга двокімнатна школа. В 1960 -61 роках школа стала восьмирічною.
В Іваниці знаходиться сільська рада, розташована 9-ти річна школа, в якій навчається 35 учнів, працює 12 вчителів, дитячий садок на 50 дітей, є будинок культури на 350 місць, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт. В селі споруджено меморіальний комплекс воїнам-землякам, які загинули на фронтах другої Світової війни та воїнам, які загинули в боях за визволення села.
Значні для села історичні події:
1937 р. – зруйнована сільська церква.
1941 р. – 26 вересня – початок німецької окупації села.
1941 р. – на початку грудня фашисти ліквідували партизанський загін, стратили майже всіх бійців та їх рідних, в тому числі і малих дітей.
1943 р.- 5-7 вересня – бій за визволення села від фашистів (загинуло близько сотні воїнів, 75 бійців поховано в братській могилі (відомі прізвища 67 воїнів), інша частина загиблих була захоронена в сусідніх Городищі та Деркачівці.
Із спогадів Героя Радянського Союзу Триніна Олександра Сергійовича.
«особенно памятным для Трынина было сражение за село Иваницкое 7 сентября 1943 года. Противник превратил это село в мощный узел сопротив-ления . в каждом доме – пулемет, на каждом перекрестке улиц – пушка. Рота атаковала село с ходу после тридцатикилометрового марша. Пулеметный огонь из двух крайних домиков прижал бойцов к земле. Артиллерии не было, у минометчиков вышли все мины, поэтому уничтожить пулеметы надо было своими силами. Трынин со своим ординарцем пополз по-пластунски к крытой черепицей хате и одну за другой бросил две гранаты в чердачное окно, откуда длинными очередями били вражеские пулеметчики. В это время со второй огневой точки расправилась группа бойцов, возглавляемая командиром первого взвода. Пользуясь прекращением огня, рота овладела южной окраиной села, уничтожив в уличном бою более сотни солдат и офицеров противника. Лично старший лейтенант Трынин в бою за село Иваницкое истребил десять гитлеровцев».
Виписка із представлення до звання Героя Радянського Союзу Єлесіна
Михайла Васильовича, 1918 року народження, молодшого сержанта, командира відділення 42 стрілецького полку 180 дивізії.
« Младший сержант Елесин – это отважный, смелый и мужественный воин. В боях за деревню Иваницкое в сентябре 1943 года товарищ Елесин со своїм отделением в числе первых бросился к траншеям врага и в рукопашной схватке уничтожил десять фашистов. Затем забежал в дом, где засели немецкие автоматчики и , заборсав гранатами, похоронил под обломками еще семь гитлеровцев.
Воодушевленные примером командира, бойцы завязали уличный бой с фашистами, освобождая дом за домом».
ВИДАТНІ ПОСТАТІ СЕЛА.
Дяченко Максим Федорович
На початку минулого ХХ століття в Санкт - Петербурзі – столиці Російської імперії, розгортались бурхливі політичні події. 8 липня 1906 року цар своїм указом розпустив першу Державну Думу. А вже 9 – 10 липня у місті Виборзі в знак протесту відбулося зібрання депутатів із зверненням до народу. Причиною розпуску Думи стали земельні відносини, а саме закон про наділення землею селянства. «Земля і воля» - тоді були гаслами передвиборчих обіцянок. Серед депутатів Думи, які підписали «Виборгське звернення» до народу про непокору до влади, був і наш земляк Дяченко Максим Федорович з села Іванівського Роменського повіту Полтавської губернії. Дяченко став одним із дванадцяти депутатів від Полтавської губернії, був безпартійним і входив до групи трудовиків, яка була другою за чисельністю фракцією у думі.
Проти депутатів, які підписали «Виборгське звернення», було відкрито судове слідство і за рішенням суду всі «підписанти» відсиділи по три місяці у кам’яній фортеці та були позбавлені виборчого права і можливості займати державні посади. Після цього Максим Федорович повернувся до рідного села і до кінця своїх днів цікавився політичним життям країни.
Кононенко Микола Григорович 14 грудня 1937 року в селі Іваниця Недригайлівського району народився Кононенко Микола Григорович – лікар – хірург, доктор медичних наук (1990 р.), професор (1995 р.). Закінчив Станіславський медичний інститут
у 1960 році, навчався в аспірантурі в 1973 – 1976 роках, працював у Київському НДІ онкології і радіології: молодшим науковим співробітником, старшим науковим співробітником, науковим керівником науково – дослідного відділу дитячої онкології. У 1993 році організував, очолив кафедру загальної хірургії, нині – кафедра хірургічних захворювань Сумського Державного університету.
Автор 162 наукових праць, друкувався в журналах «Вестник хирургии», «Хирургия », «Вісник СумДУ
».
Бурлака Віктор Григорович
народився 4 березня 1942 року в селі Іваниця Недригайлівського району Сумської області - державний і господарський діяч. Народився в селянській сім’ї, навчався в Іваницькій семирічній та Вільшанській середній школах. З 1965 року – в апараті, з 1968 – перший секретар РК ЛКСМУ м. Бровари Київської області. 1970 – 1974 рік – перший секретар Броварського міського комітету комсомолу. Працював директором Республіканської бази матеріально – технічного постачання і збуту Міністерства сільського господарства. З 1994 року – генеральний директор Української комерційно – виробничої фірми с. – г. підприємств «Украгропромторг». Дієво сприяв виданню енциклопедичного довідника «Сумщина в іменах». Нагороджений
Контакти
тел.0953041471,Lavrikolehandr@gmail.com Список користувачів
