С. Перемога

Назва

Село Перемога (до 1946 року – Холопкове)

Географія

Село Перемога знаходиться в мальовничій горбистій місцевості на лівому березі річки Есмань за 15 кілометрів від Глухова вздовж автошляху на Путивль, площа – 4 км.

Розташування

Село Перемога (до 1946 року – Холопкове) – село в Україні, Глухівському районі Сумської області. Орган місцевого самоврядування – Перемозька сільська рада

Клімат

Клімат місцевості помірно-континентальний з середньорічною сумою опадів близько 600 міліметрів.

Ґрунти, рослинний і тваринний світ

Природа навколо села відзначається різноманітністю, чарує своїми неповторними краєвидами. Основні риси ландшафту місцевості, в якій розташоване село Перемога, сформувались у післяльодовиковий період. Село оточують пагорби – відроги Середньоросійської височини, середня висота над рівнем моря – 145 м. Пагорби розчленовані ярами і балками. Їх схили вкриті густими широколистяними лісами. Поміж лісових масивів розкинулись поля. На схід від села протікає річка Клевень, відділяючи Глухівський район від сусіднього Путивльського. Грунти переважно сірочорноземні, родючі.

Історія

  У книзі «Історія міст і сіл УРСР. Сумська область» зазначається, що перша писемна згадка про Холопкове відноситься до 1499 року, однак, з яких джерел узята зазначена дата – не вказано. Очевидно, малося на увазі повідомлення чернігівського архієпископа Філарета (Гумілевського), що Холопкове існувало ще при московському правительстві.  Однак, Філарет помилково датує цей період 1499 – 1682 роками .  Насправді ж, територія нашого краю перебувала під владою Москви у 1500 – 1618 роках. Отже, очевидно, в цей час і виникло село.

Давні часи

Місцевість, у якій знаходиться село Перемога, була заселена ще в глибоку давнину. Поблизу села виявлено чимало пам’яток археології, що відносяться до різних історичних епох. На південний схід від села на правому березі Клевені, в урочищі Кут, знаходяться залишки багатошарового поселення доби бронзи, раннього залізного віку та розвинутого середньовіччя. У кількастах метрах на північний захід від цього поселення – курган, який теж, імовірно, відноситься до епохи бронзи. Його діаметр становить 32 метри, висота – 1,8 метра . На схід від села, в сторону Клевені, на краю так званого Широкого Болота, знаходиться поселення доби бронзи та раннього середньовіччя. Крім того, вздовж берега Есмані є ще дві пам’ятки археології – поселення доби бронзи та поселення доби раннього середньовіччя . До цього можна додати і такий цікавий факт. У 1920-х роках у Глухівському краєзнавчому музеї зберігалися кістки мамонта, знайдені поблизу Холопкового . На захід від села, на краю Дикого болота знаходиться Городищенська гора з якою пов’язана легенда про давнє поселення .

  Таким чином, місцевість, де розташоване село Перемога була заселена ще в глибоку давнину. Про це свідчать до речі, не тільки археологічні пам’ятки, а й гідроніми (назви річок) краю, які мають дуже давнє походження. Так, наприклад, назва річки Есмань походить від давньоіндійського чи іранського слова «asman» - «камінь», що означає «кам’янка», або річка з кам’яним ложем. Назву річки Клевень дослідники вважають балтською за походженням, порівнюючи з литовськими словами «klevas» (клен), «klevynas» (кленовий ліс), тобто «кленова річка» (річка, що протікає кленовими гаями і лісами.

Новий час

  З книги П. Кулаковського «Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої. 1618 – 1648» дізнаємося, що Холопкове до 1618 року належало московському цареві. Можливо, тому його мешканців називають «холопами», а саме село  - Холопковим. Однак, за іншими даними, володіли селом у цей час Мартин Беззубцов та Олексій Касумов. Жителі сплачували податок: 4,5 чверті жита та осьмину вівса ( одиниці виміру сипучих речовин – чверть дорівнює приблизно 210 літрам, осьмина – 105 літрам).
  Холопкове згадується також у документах, що відносяться до періоду Великої Смути у Московській державі. Про це свідчить, зокрема, чолобитна ігумені Путивльського Миколо-Можайського монастиря Марфи «царю Димитрію Івановичу» (самозванцю Лжедмитрію ІІ) за 1608 рік:
  «Царю государю и великому князю Дмитрею Ивановичю всеа Руси бьет челом, из Путимля, от Николы Чюдотворца Можайскаго из монастыря нищая твоя богомолица инока старица Марфища, еже о Христе с сестрами. И опять, государь, въдругое били челом тобе государю о хлебе ж, государь нас пожаловал, велел нам дати с дворцового села с Холопкова и свою царьскую грамоту давал: и твоей царьской жалованной грамоты не послушали, хлеба нам и по той грамоте не дали ж» .
  Ігуменя Путивльського Миколо-Можайського монастиря кілька разів зверталася до царя-самозванця надати монастиреві село Холопкове; самозванець, у свою чергу, давав жалувані грамоти, однак справа не вирішувалася. 
  Після 1613 року, коли Земський собор обрав царем Михайла Романова, смута в країні пішла на спад, життя потрохи нормалізувалося. Та Сіверщина все ще «бурлила». Неспокійно було в Путивльському та Новгород-Сіверському повітах. Саме за ці землі почалася тоді запекла боротьба між Московським царством та Річчю Посполитою. Ось один із прикладів: 6 серпня 1618 року польсько-литовські війська з’явилися в 30 верстах від Путивля «в деревне Хлопково», пограбували місцевих мешканців. Князь Семен Борятинський переслідував відступаючих грабіжників, наздогнав їх уже за Сеймом в 100 верстах від Путивля, розгромив і взяв у полон 12 чоловік, зокрема, й ротмістра Павла Волинця.
  Нарешті, 1 грудня 1618 року між Росією і Польщею було підписано Деулінське перемир’я. Холопкове відійшло до Речі Посполитої і було включено до Підпутивльського стану Новгород-Сіверського повіту. Згідно реєстру збору подимного у 1619 році в селі було чотири підданих, належало воно Теофілу Ковнацькому. У 1638 році Холопкове налічувало 12 димів (селянських господарств) і його власником був уже Адам Вишневський. Потім село належало Яну Гарабурді, який поступився  ним  1644 році Стефану Речинському. Стефан Речинський – особа тісно пов’язана з відомим польським магнатом Олександром Пісочинським. У 1640-х роках Речинський був поручним надвірної хоругви

О. Пісочинського. Займав послідовно посади мечника, підсудка, судді Новгород-Сіверського повіту.

  За часів гетьманщини, у 1658 році село Холопкове стає власністю Глухівського Петропавлівського монастиря, якому село універсалом гетьмана І. Виговського дано . В подальшому це буде підтверджуватися універсалами наступних гетьманів  та царськими жалуваними грамотами .
  В адміністративному відношенні до 1782 року Холопкове входило до складу Глухівської сотні Ніжинського полку. Після ліквідації полкового устрою в Україні село стає центром Холопківської волості Глухівського повіту Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року – до складу того ж повіту Малоросійської , а з 1802 – Чернігівської губернії (додаток 4).
  За ревізією 1736 року в Холопковому налічувалось 45 дворів, з них 26 селянських (6 «грунтових» і 20 «убогих») та 19 козацьких (9 «грунтових», 6 «убогих», 4 «підсусідки»). У 1781 році в селі було вже 68 дворів і 90 хат (селянських 53 двори і 60 хат, козацьких – 15 дворів і 30 хат) .
  Поблизу Клевенського болота Іван та Ігнат Боженки заснували хутори, де діяли винокурні (6 винокурних котлів), на яких гнали горілку. Горілку возили на продаж до Глухова.
  Після 1786 року монастирські селяни хоч і стали особисто вільними, але перебували у феодальній залежності від держави, користувалися казенною землею і не мали права залишати її без дозволу влади.
  Реформа 1861 року, яка скасувала кріпосне право в Росії, мала надзвичайно важливі наслідки перш за все для поміщицьких селян, які частково проживали і в Холопковому. Доля державних селян, до яких належала значна кількість мешканців Холопкового вирішувалась законом 1866 року «Про поземельний устрій державних селян».

Після реформи на селі з’явилися заможні селяни-хазяї. Так відомі це – Милка Єгор ( двір знаходився на місці відділу зв’язку ) мав паровий млин, пасіку, лавку, круподерку. В лавці все необхідне для селян, але не всі ж мали змогу придбати товар через бідність. Хазяї Ковалі мали великий наділ землі, кузню,постоялий двір( на місці колгоспного двору ). Також в селі була невелика цегельня, там виробляли цеглу і продавали в своєму селі та в інших селах. Володів цегельнею Кутик.

     У жовтні 1860 року при Михайлівській церкві в селі була відкрита вперше школа. Наставників – 2, учнів чоловічої статі – 34, жіночої – 4 .

У 1866 році в селі була відкрита земська початкова школа. Вона розміщувалась у дерев’яному приміщенні, критому соломою. Фінансувало школу повітове земство, виділяючи на її утримання 240 карбованців щороку.

  У 1886 році в селі було 1565 чоловік населення. У 1889 році в школі навчалося хлопчиків -65, дівчат-2. Школу в цьому році закінчило лише два хлопці. У 1897 році в школі навчалося 65 учнів (48 хлопчиків і 17 дівчаток) [4]. У числі перших учителів був син місцевого священика Василь Васильович Борзаковський.
  З давніх-давен  у Холопковому існувала церква. В 1867 році почалося будівництво нової церкви в центрі села. Через10 років зведено нове приміщення трьох престольного храму.  Збудована церква була на пожертвування. Центральний престол присвячений Архістратигу Михаїлу, два бічні – Казанській іконі Божої Матері та Воздвиженню Чесного Животворящого Хреста Господнього. Про давність Холопківської церкви свідчить те, що в ній зберігалися Євангеліє київського друку 1668 року, Трифолог 1678 року, виданий у Новгороді, Апостол 1688 року московського друку та ще одне київське Євангеліє 1697 року .
   У другій половині ХІХ століття населення села швидко зростало і в 1897 році у Холопковому вже було 264 двори і 1796 жителів [11, с.175].
   У період із 1905 по 1908 рік за сільські кошти з ініціативи сільського старости Міщенка Іллі Яковича був куплений у с. Годунівці Глухівського повіту поміщицький будинок для нового приміщення сільської школи. Він був перевезений колективними силами і поставлений на тому ж місці, де і зараз стоїть. Але біда трапилась у тому, що будинок школи ставили без будь-якого технічного нагляду, приміщення над важким мезонімом почало валитися. Тоді Глухівське Земство само вирішило взятись за будівництво школи на кошти Земської управи. Приступили до будівництва школи в 1910 році. Все приміщення було розібрано. Поставили міцний фундамент. Стіни були збудовані в такому виді, в якому вони є і сьогодні.
  У 1912 році були відкриті двері в чудове приміщення школи, яке збереглось та діє і до цього часу. Церковна школа була ліквідована, і діти об’єднались у одну школу з 4-х річним строком навчання.
  Вирішенню аграрного питання мала сприяти столипінська аграрна реформа ( з 1906 року ), яка проявилась у створенні відрубів, хуторів. Так холопківські селяни – на правому березі річки Клевень заснували хутір Кут .
  В ХІХ і на початку ХХ століття селяни практично не отримували ніякої медичної допомоги. Із 18 сіл Холопківської волості лікар приїздив  один раз на місяць тільки в Холопкове і Волокитине .

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Гавриленко Яків Миколайович