Психологія Кириченко Л.В.

Інтерактивні практичні заняття

Доброго дня! Сьогодні ми починаємо інтерактивні заняття, обговорюємо тему гендерних аспектів навчання та виховання. Після вивчення матеріалів, що розміщено на моїй сторінці, дайте, будь ласка, стислі відповіді на запитання: 1. Розкрийте поняття "гендер" 2. Які гендерні стереотипи зустрічаються в педагогічній діяльності? 3. Яку роль в становленні особистості відіграє статева ідентифікація? 4. Як в навчально-виховному процесі враховуються відмінноісті у навчанні, спілкуванні хлопців та дівчат?--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:32, 29 січня 2015 (EET)

Доброго дня, Марино Євгенівно! Мої відповіді:

1. Гендер - це специфічний набір культурних характеристик, які визначають соціальну поведінку жінок і чоловіків, їх взаємини між собою. Гендер, таким чином, відноситься не просто до жінок або чоловікам, а до відносин між ними і до способу соціального конструювання цих відносин, тобто до того, як суспільство «вибудовує» ці відносини і взаємодію статей в соціумі. Ґендерні відмінності формуються у процесі соціалізації — навчання ролі чоловіків і жінок, який відбувається від перших днів народження до статевозрілого віку, і меншою мірою — пізніше. На це впливають сімейне виховання, школа, взаємодія з іншими дітьми та ігрова активність. Розуміння відмінностей між статями формується починаючи приблизно з двохрічного віку.

2. Освіта вносить внесок у формування гендерної ідеології. Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних". Освітні установи підносять дуже впливові уроки гендерних відносин. Справа в тому, що крім явно вираженого навчального плану, існує так званий прихований навчальний план, який зміцнює сексистські визначення жінок і чоловіків. Прихований навчальний план – це, по-перше, організація самого закладу, гендерні відносини на роботі, гендерна стратифікація учительської професії. По-друге, сюди відноситься зміст предметів, а по-третє, стиль викладання. По-перше, освітні установи відображають гендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Як правило, викладачі, секретарі і обслуговуючий персонал - жінки, а директор школи чи ректор університету - чоловіки. Педагогічний склад установ початкової та середньої освіти на 90% складається з жінок. По-друге, освітні установи не тільки надають, але й обмежують можливості кар'єри. Адже учні бачать на прикладі тих, з ким зустрічаються кожен день, що чоловіки - це начальство, а жінки-підлеглі. Третя сторона прихованого навчального плану полягає в тому, що комунікаційні процеси в освітніх установах недооцінюють жінок, їх спосіб вчитися і виражати знання. У 1982 р. Р. Холл та Б. Сендлер провели перше дослідження вербальних і невербальних комунікаційних практик в освіті. Було показано, зокрема, що панівні форми викладання спираються на маскулінні засоби спілкування. Перш за все, це виражається в тому, що, починаючи з дошкільного віку, педагоги заохочують хлопчиків до самовираження й активності, а дівчаток - до слухняності і старанності, охайного зовнішнього вигляду. Дослідниками було зазначено, що наші співвітчизники серед шкільних предметів найважливішими для хлопчиків вважають математику, фізику, фізкультуру, комп'ютерні знання, а для дівчаток - домоведення, літературу та історію, етику і психологію сімейного життя, статеве виховання. А як бути з тією обставиною, що серед дівчаток буває так багато відмінниць? Відмінниці мають занижену самооцінку, в них живе глибинне і погано усвідомлюване недовіру до самих себе, і вони нібито тому й намагаються бути відмінницями, щоб компенсувати цей свій недолік, приховати його від себе, придбати значення у власних очах і в очах оточуючих. Відмінна успішність у дівчаток є цілком наслідком їх лояльності, слухняності та старанності - якості, що ведуть до пасивності і безініціативності і ускладнюють відносини з протилежною статтю. Стиль викладання, форми комунікації у навчальній аудиторії, також впливають на гендерну соціалізацію учнів. Наприклад, іспити у формі тестів, індивідуальні доповіді, змагання за оцінки заохочує горезвісну «мужність». Від цього страждають як дівчатка, так і хлопчики, хоча б тому, що у тих і у інших не розвиваються навички критичного мислення, уміння ставити питання, колективно обговорювати і вирішувати проблему.

3. Статева ідентифікація - несе в собі ціннісні орієнтації людини на свою стать як соціальную роль, як сексуальну потенцію і сексуальну поведінку, а також включає психологічне визнання своєї ідентичності зі своєю статтю у фізичному, соціальному і психологічному плані. Статева ідентифікація - ототожнення себе з фізичною і психологічною статтю чоловіка чи жінки і прагнення відповідати тим прийнятим у культурі, насамперед у сім'ї, стереотипам чоловічої і жіночої поведінки. Психологічне набуття статі починається саме в дошкільному віці, але розвивається і нарощується протягом усього життя людини. Протягом дошкільного віку дитина по наростаючій починає привласнювати поведінкові форми, інтереси, цінності своєї статі. Вже в чотирирічному віці проявляється глибинна психологічна відмінність в орієнтаціях хлопчиків і дівчаток. Статево-рольова ідентичність ділиться більшістю авторів на дві складові: 1) статева ідентичність — розуміння приналежності себе до певної статі; єдність свідомості і поведінки індивіда, що відносить себе до тієї або іншої статі; 2) власне статево-рольова ідентичність — знання і засвоєння ролей чоловіка і жінки. С. Томпсон виділяє в ранньому розвитку статевої ролі три етапи: 1) дитина дізнається, що існує дві статі, 2) вона включає себе в одну з цих категорій, 3) на основі самовизначення вона керує своєю поведінкою, вибираючи і вважаючи за краще нові форми поведінки. Три етапи виділяють і інші автори, правда, їх зміст розходиться з етапами, виділеними С. Томпсоном: дитина спочатку засвоює статеву ідентичність, потім переконується в безповоротності статі в часі, і нарешті у неї виникає розуміння того, що стать є константною характеристикою людини. До 2-3 років більшість хлопчиків пробують надягати мамині туфлі, грати з її косметичним приладдям, фарбувати нігті лаком. Проте коли завершується процес гендерної ідентифікації і хлопчики досягають гендерної константної, вони починають розуміти, що всі ці заняття призначені для дівчаток. Ще до школи діти проявляють знання про гендерні відмінності в іграшках, одязі, заняттях. За спостереженнями ряду дослідників хлопчики вибирають для гри машинки, іграшкова зброя, маленькі інструменти, конструктор, дівчатка — ляльки, наряди для ляльок або іграшки, пов'язані з домашнім господарством (наприклад, кухонне приладдя). Розглянувши періодизації становлення гендерної ідентифікації, представимо одну з них, створену і обґрунтовану І.С.Коном: 7-8 міс. – проявляється різна реактивність новонароджених на чоловіків та жінок. 1,5 роки – формування первинної гендерної ідентичності, що веде до утворення найбільш стійкого стержневого елементу самосвідомості. До двох років дитина відрізняє свою стать, але ще не може її пояснити. 3-4 роки – дитини чітко розрізняє статеве оточення людей, але асоціює це з випадковими зовнішніми ознаками. Дитина допускає принцип зміни статі. 6-7 років – усвідомлення незмінності статевої приналежності, зміцнення статевої диференціації діяльності, утворення одностатевих компаній. Підлітковий вік – бурхливий розвиток індивіда, центральний компонент самосвідомості – статеве дозрівання. Період дорослості – гендерна ідентичність представляє собою складне утворення, яке включає сексуальну орієнтацію, статеву приналежність, сексуальні сценарії, гендерні стереотипи. Дослідження по віковій динаміці статевої ідентифікації свідчать про наявність двох кризисів в її розвиткові, один з яких припадає на 3-5 років, а другий – на підлітковий вік. Психологічне набуття статі відбувається з раннього віку до дорослості. Вже в дитинстві людина представляє себе серед інших людей як майбутній чоловік або як майбутня жінка, як хлопчик чи як дівчинка. Ідентифікація зі своєю статтю, що має таке глибоке проникнення в самосвідомість особистості, що вона інтегрувала по всіх ланках самосвідомості (неправильне визначення домінуючої статі у гермафродитів та ін), - важка травма для людини, вимагає тонкого психологічного супроводу. Статева ідентифікація - єдність самосвідомості, мотивів поведінки, вчинків у повсякденному житті людини, які зараховують себе до певної статі і приймає на себе визначену традиціями відповідну статеву роль.

4. Нові можливості для жінок і чоловіків, принципи тендерної рівності в освіті можуть здійснюватися у просторі гри і свободи, де відмовляються від муштри, агресії та дресирування на користь м'якості, делікатності та поваги. Учень і викладач виступають партнерами, які спільно й активно планують зміни, контролюють успіхи і оцінюють якість досягнутого, відкрито обговорюють конфлікти та знаходять способи їхнього вирішення. Тому сама організація навчального процесу припускає відкритість і гнучкість, можливість експериментів та альтернативних рішень поряд з традиційними. Малий розмір груп забезпечує індивідуальний контакт і працює на скорочення владної дистанції. Таким чином, виявляється можливим диференціювати завдання залежно від рівня підготовленості, при цьому як з боку вчителя, так учнів важливі терпимість і розуміння іншого, можливо, більш слабкого або нетипового. Педагоги України мають (але не використовують) широкі можливості реалізації державної політики забезпечення ґендерної рівності в суспільстві через відповідно організований в цьому напрямку навчально-виховний процес. Для того, щоб педагогічні працівники враховували ґендерні особливості своїх вихованців, вчені-педагоги та психологи рекомендують, по-перше, знати свою ґендерну домінанту, по-друге, розуміти, яка вона є у кожного з дітей. Російський вчений В.Симонов під ґендерною домінантою розуміє перевагу або фемінних, або маскулінних якостей конкретної особистості, що далеко не завжди співпадає з її статтю . Навчально-виховна робота повинна будуватись з врахуванням того, чи колектив жіночий, чи чоловічий, чи змішаний, що, на його погляд, сприяє якісному засвоєнню навчального матеріалу та ефективності виховних дій педагога. На думку В.Симонова, в колективах, де кількісно переважають діти з маскулінною домінантою необхідно використовувати візуальну інформацію, розташовану стовпчиками, обов΄язково робити узагальнення і висновки в кінці заняття, проводити самооцінку і взаємооцінку діяльності. В фемінно-зорієнтованих групах дослідник рекомендує розташовувати візуальну інформацію в горизонтальному напрямку, замість самооцінки, яка, скоріш за все буде необ΄єктивною, корисніше наполягати на коментуванні результатів навчально-пізнавальної діяльності. Насправді, організувати навчально-виховний процес з врахуванням хоча б вказаних рекомендацій дуже нелегка справа. Але в ґендерній педагогіці враховуються всі фактори навчально-виховного процесу (зміст, форми, методи, засоби навчання та спілкування, набір шкільних навчальних курсів, організація позакласної роботи тощо). Саме ґендерна педагогіка сприяє проведенню корекції негативного впливу ґендерних стереотипів, в результаті чого дитина виявляє і розвиває особисті, а не нав΄язані суспільством, схильності. Таким чином, врахування ґендерних особливостей в період навчання дітей в школі допоможе їм відчувати себе комфортно, упоратися з проблемами соціалізації, а саме ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку. --Кириченко Леся Володимирівна (обговорення) 12:25, 2 лютого 2015 (EET)

Проведення та перевірка модульного контролю

Доброго дня! Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту на моїй сторінці дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як визначають поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості описують в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності? Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:36, 5 лютого 2015 (EET)

Доброго дня! Мої відповіді:

1. Як визначають поняття "обдарованість"? Обдарованість - це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності. Здібності - це можливості людини до виконання діяльності. У якій би формі ми не визначали здібності, у центрі уваги завжди буде саме діяльність. Великі можливості до виконання діяльності це й великі здібності. Рівень здібностей, який значно відрізняється від середнього, свідчить про обдарованість. Чим більша відмінність цього рівня від середніх здібностей, тим вища обдарованість. Обдарованість – це системна ознака психіки, що розвивається в продовж життя та визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одному чи кількох напрямках діяльності порівняно з іншими. Розвиток обдарованості дитини значною мірою залежить від батьків, школи, учителів. Найістотнішу роль у розвитку цих дітей відіграє людина, яка спеціально займається з дитиною, ураховує її індивідуальні особливості й користується в неї авторитетом. Це може бути один із батьків, учитель або будь-яка інша людина, яка в потрібний момент впливає на розвиток обдарованості дитини. Є ще один підхід до визначення обдарованості. Як уважає багато вчених, обдарованість характеризується наявністю більш досконалих способів діяльності. Існує думка, що для розвитку здібностей визначальною є відповідна діяльність. Ні, не будь-яка, нехай навіть найкорисніша, методично бездоганно вибудувана діяльність розвиває здібності дитини.

2. Які типи обдарованості описують в психологічній науці? Обдаровані діти потребують особливої уваги, індивідуального підходу, копіткого плекання їхнього таланту. Тільки за такого ставлення, обдаровані учні зможуть стати інтелектуальною елітою країни, реалізувати свій творчий потенціал. Для визначення обдарованості дітей педагогам необхідно знати типи обдарованості. Типи обдарованості: - інтелектуальний; - «академічний»; - художній; - креативний; - лідерський або соціальний; - спортивний 1. Учні інтелектуального типу, як правило, мають грунтовні, глибокі знання, які дуже часто самі і отримують – самостійно читають літературу та критично відносяться до тих ч інших джерел. Точно аналізують навчальний та додатковий матеріал, здатні до філософського розуміння матеріалу. 2. «Академічний» - на перший план виходять здібності до навчання, а не інтелект. Учні даного типу прекрасно навчаються, легко засвоюють новий матеріал, уміють навчатися. Медалісти найчастіше належать саме до цього типу обдарованості. 3. Художній тип – проявляється в досягненнях у художній діяльності - музика, танці, живопис, скульптура, сценічна діяльність тощо. 4. Креативний тип – обдарованість проявляється у нестандартному мисленні, у несхожому на інших погляді на світ. 5. Лідерська або соціальна обдарованість – синонім є «організаторські здібності». Характеризується здатністю розуміти інших людей, будувати з ними конструктивні діалоги, керувати ними. 6. Спортивна обдарованість – досягнення великих результатів у галузі спорту.

"Шкільні" типи обдарованих "Найкращий" учень. Всі його люблять, робить те, що йому кажуть і як. Любить подобатись. "Бунтівник". Сперечається, з ним важко спілкуватися. Часто виникають у нього фрустрації - стан емоційно-вольового напруження, коли щось загрожує досягненню мети. "Підпільник". Знає, що за обдарованість не платять, а навпаки - вимагають, тому прагне не вистрибувати і бути "як всі". "Втікач". Випадає із шкільної системи, не може пристосуватися до вимог школи, вчителів. "Двобічний". Відстає чи має вади (фізичні). Його бачать як слабкого, не помічають обдарованості. "Цілеспрямований". Незалежний, знає собі ціну, знає, що хоче. У кожного з цих типів власний стиль поведінки, свої потреби, свій емоційно-вольовий статус. Ось чому до кожного має бути індивідуальний підхід як у школі, позашкільному закладі, так і в сім'ї.

3. Назвіть види обдарованості. Диференціація видів обдарованості визначається тим чи іншим критерієм, покладеним в основу класифікації. Серед критеріїв виділення видів обдарованості можна назвати наступні: 1) вид діяльності і забезпечують її сфери психіки; 2) ступінь сформованості обдарованості; 3) форма її прояву; 4) широта проявів у різних видах діяльності; 5) особливості вікового розвитку. Розглянемо їх докладніше. 1. За першим критерієм класифікація типів обдарованості здійснюється в рамках п'яти видів діяльності. Відповідно, можуть бути виділені наступні види обдарованості: у практичній діяльності - обдарованість у ремеслах, спортивна та організаційна; в пізнавальній - інтелектуальна різних видів; у художньо-естетичної - хореографічна, сценічна, літературно-поетична, образотворчий і музична; в комунікативній - лідерська. І, нарешті, в духовно-ціннісної діяльності ми відзначаємо обдарованість у створенні нових духовних цінностей та смислів, служіння людям. Кожен вид обдарованості передбачає одночасне включення всіх рівнів психічної організації з перевагою того, який найбільш значущий для даного конкретного виду діяльності. 2. За критерієм "ступінь сформованості обдарованості" можна диференціювати актуальну і потенційну обдарованість. Актуальна - це психологічна характеристика дитини з такими вже досягнутими показниками психічного розвитку, які проявляються в більш високому рівні виконання діяльності в конкретній предметній області в порівнянні з віковою і соціальною нормою. У даному випадку, безумовно, мова йде не тільки про навчальну, а про широкий спектр різних видів діяльності. Особливу категорію актуально обдарованих складають талановиті діти, які досягають результатів, які відповідають вимогам об'єктивної новизни та соціальної значущості. Як правило, конкретний продукт діяльності талановитої дитини оцінюється експертом (висококваліфікованим фахівцем у відповідній галузі діяльності) як відповідний в тій чи іншій мірі критеріям професійної майстерності та творчості. Потенційна обдарованість - це психологічна характеристика дитини, яка має лише певні психічні можливості (потенціал) для високих досягнень в тому чи іншому виді діяльності, але не може реалізувати їх в даний момент часу в силу їх функціональної недостатності. Розвиток цього потенціалу може стримуватися через несприятливі причин (важкі сімейні обставини, недостатня мотивація, низький рівень саморегуляції, відсутність необхідної освітнього середовища і т.д.). 3. Відповідно до критерію "форма прояву" різняться - явна і прихована обдарованість. Перша виявляється досить яскраво і чітко, в тому числі і при несприятливих умовах. Досягнення дитини очевидні, і фахівець може адекватно оцінити "зону найближчого розвитку" і правильно намітити програму подальшої роботи з ним. Прихована обдарованість проявляється в діяльності дитини в менш вираженою, замаскованій формі. Внаслідок цього з'являється небезпека помилкових висновків про її відсутність. Дитину можуть віднести до числа "неперспективних" і позбавити допомоги і підтримки, необхідної для розвитку її здібностей. Разом з тим відомі численні приклади, коли саме такі діти домагаються найвищих результатів. 4. За критерієм "широта проявів у різних видах діяльності" можна виділити: загальну (або розумову) і спеціальну обдарованість. Загальна обдарованість проявляється по відношенню до різних видів діяльності і виступає в якості основи їхньої продуктивності. Психологічним ядром загальної обдарованості є розумові здібності (або загальні пізнавальні здібності), навколо яких вибудовуються емоційні, мотиваційні та вольові якості особистості. Загальна обдарованість визначає, відповідно, рівень розуміння того, що відбувається, глибину емоційної та мотиваційної залученості в діяльність, ефективність цілепокладання та саморегуляції. Спеціальна обдарованість виявляє себе у конкретних видах діяльності і може бути визначена лише стосовно окремих галузей діяльності (музика, живопис, спорт і т.д.). Загальна обдарованість пов'язана із спеціальними видами обдарованості. 5. За критерієм "особливості вікового розвитку" можна диференціювати ранню та пізню обдарованість. Вирішальними показниками тут виступають темп психічного розвитку дитини, а також ті вікові етапи, на яких обдарованість проявляється в явному вигляді. Необхідно враховувати, що прискорений психічний розвиток, раннє виявлення обдарувань далеко не завжди зумовлюють високі досягнення в більш старшому віці. Разом з тим їх відсутність у дитячому віці не означає негативного висновку щодо перспектив подальшого психічного розвитку особистості. Прикладом ранньої обдарованості є діти, яких називають "вундеркіндами". Існує певна залежність між віком, у якому можна знайти обдарованість, і областю діяльності. Найбільш рано дарування проявляються в мистецтві, особливо в музиці, трохи пізніше - у сфері образотворчого мистецтва. У науці досягнення значущих результатів у вигляді видатних відкриттів, створення нових галузей і методів дослідження і т.п. відбувається зазвичай пізніше, ніж в мистецтві. Це пов'язано, зокрема, з необхідністю придбання глибоких і великих знань, без яких неможливі наукові відкриття. Раніше інших, як правило, проявляються математичні обдарування.

4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діяльності? У педагогічній діяльності я зустрічалася з такими проблемами обдарованих дітей: 1. Неприязнь до школи, навчальна програма для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їх здібностям. Отже, можливі порушення в поведінці. 2. Ізоляція від однолітків, мало спілкуються з однолітками, віддають перевагу спілкуванню зі старшими або молодшими за себе. 3. Потреба в увазі дорослих. 4. Почуття незадоволеності. Обдаровані діти люблять складні ігри й байдужі до простих, котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок - діти залишаються в ізоляції. 5. Нерідко ці діти мають проблеми емоційного розвитку, коли в складних ситуаціях вони виявляють явно інфантильну реакцію - критичне зауваження викликає сльози, а будь-який неуспіх приводить до розпачу. 6. У обдарованих дітей виникають проблеми пов’язані з фізичним розвитком. Деякі з них уникають усього, що вимагає фізичних зусиль, для них обтяжливі уроки фізкультури. Кириченко Леся Володимирівна (обговорення) 13:23, 9 лютого 2015 (EET)