C. Великі Будки

Географія

Ґрунти, рослинний і тваринний світ

У грунтовому покриві лук нашої місцевості переважають дерново-лучні зернисті грунти суглинкового механічного складу. Це найпродуктивніші і найцінніші сінокісні та пасовищні угіддя. Серед справжніх лук найбільш поширеними є формації костриці лучної, стоколосу безостого, суничника наземного, тонконога лучного, пирію повзучого, мітлиці тонкої, тимофіївки лучної, пажитниці багаторічної тощо. Неглибоке залягання грунтових вод і оглеєння грунтів сприяють поширенню угруповань щучника дернистого. Поширенню даних угруповань також сприяє пасовищне навантаження на лучні ценози. Болотисті луки трапляються в умовах постійного (рідше тимчасового) надмірного зволоження на лучно-болотистих і дерново-глеєвих грунтах. Представлені вони угрупованнями лепешняка великого, лепешняка плаваючого, бекманії звичайної, лепехи звичайної, осоки лисячої, пухирчастої, побережної, гострої тощо, хвоща болотного та ін.. Для лучних угруповань характерна добре виражена ярусність, велика участь у травостої різнотрав’я, велика видова насиченість. Для лук характерні аспекти, які змінюються в часі яскравими барвистими кольорами. Вони мають величезне господарське значення як природні кормові угіддя (сіножаті та пасовища), як місце зростання цінних лікарських рослин, декоративних видів, медоносів тощо. Проте на сучасному етапі вони зазнали і продовжують зазнавати великого антропогенного пресингу. В умовах дефіциту кормових угідь на переважній більшості їх площ спостерігається перевипас. Більшість лук знаходиться у деградованому стані. Їх травостої зріджені та низькопродуктивні. Видовий склад вкрай збіднений. Дуже зменшилась їх ценотична різноманітність. Спрощена екологічна структура лучних угруповань. Цьому сприяли також нераціонально проведені осушувальні меліоративні роботи, не на належному рівні проведені великомасштабні роботи з корінного поліпшення лук та ін.. Тому лучна рослинність на нашій території потребує охорони, раціонального господарського використання, що сприяло б їх відтворенню та поліпшенню. Навколо села є ліси. Належать вони до широколистяних. Головною лісоутворюючою породою широколистяного лісу є дуб звичайний. Ріст дуба припиняється у віці біля 200 років, а живе він понад 1000 років. Його деревина дуже цінна і використовується в будівництві. Віками може лежати у воді дубове дерево і не тільки не гниє, а навпаки, набуває ще більшої міцності. Дуб – цілюща рослина. В народній медицині використовують листя, кору, молоді пагони дуба. Ним лікують захворювання шкіри, травної системи. Ясен звичайний росте у мішаних лісах разом з дубом, кленом, липою, осикою, тополею, грушою звичайною, яблунею лісовою. Він вимогливий до грунту, вологи, світла, хоча в молодому віці витримує затінення краще, ніж дуб. У дібровах ясен є супутником дуба і утворює разом з ним перший ярус. Деревина ясена дуже міцна. Завдяки своїй міцності вона застосовується в машинобудуванні, а також у меблевому та фанерному виробництвах. Невід’ємною складовою лісу є береза бородавчаста. Серед дерев нашої флори однією з перших відгукується на поклик весни білокора красуня. Береза милує наш зір у будь-яку пору року. Та найпривабливіша вона на провесні, коли тільки-но розвинуться ніжні, жовто-зелені, ще липкі листочки її і повітря сповнять п’янкі березові пахощі. Береза – окраса нашого краю. Дає береза високоякісне паливо і непогану деревину. Береза – рослина-цілитель, лікує нирки, застудні захворювання, має фітонцидні властивості. Липа… При цьому слові в уяві відразу постають звичні сполучення: липовий мед, липовий чай. Липа – дерево середньої величини, має густу розгалужену крону. В пору цвітіння сповнює все довкола медовими пахощами. Цвіте в кінці червня, на початку липня. Та не тільки медом славна липа. Її плоди-горішки є ласощами для білок, сойок, дятлів, які й розносять їх. Славиться й липова деревина, що відрізняється легкістю й м’якістю. Гуляючи осіннього сонячного дня у лісі обов’язково в очі кинуться яскраві жовтогарячі барви клена гостролистого. Велике дерево, до 25 -30 метрів заввишки. Листки має цілісні, великі, п’яти-семилопатеві, зверху темно-зелені, зісподу – світліші. Цвіте у травні. Цвітіння клена – то весняне свято для бджіл і бджолярів, до 70 грамів меду збирають бджоли з одного дерева. Клен гостролистий – всіма визнана декоративна рослина. Цінна й деревина клена, вона щільна, тверда, тонкого рівномірного складу. Густий підлісок у широколистяних лісах створює ліщина. Цвіте вона рано навесні. Плоди достигають у вересні-жовтні. Ліщина широко відома завдяки своїм цінним плодам горіхам, які містять до 65% жиру, мають високі смакові та лікувальні властивості. Калина звичайна – окраса узлісь, ягоди калини дуже люблять птахи. Тому калина відіграє велику роль у приваблюванні птахів. Калина – цінна харчова та лікарська рослина. Вона відзначається високими декоративними властивостями як у пору цвітіння, так і в пору плодоношення. Серед чагарників найбільш поширеними видами у лісах є бузина чорна, шипшина, глід, терен колючий та ін.. Бузина – цінний медонос, суцвіття використовуються в народній медицині, лікують застудні захворювання. Терен колючий – кущ або невеличке деревце від одного до чотирьох метрів заввишки, дуже розлоге, з численними гілочками, які в молодому віці мають червонувато-бурий колір з блискучим відтінком. Цвіте у квітні, інколи на початку травня. Шипшина – досить поширений у нас чагарник із родини розових, що навесні й на початку літа привертає увагу великими запашними квітами, восени – яскравими, різних відтінків червоними й оранжевими плодами. М’яка оболонка ягодоподібного гіпантію є справжнім сховищем вітамінів. Найбільше тут аскорбінової кислоти (вітаміну С), багато каротину, вітамінів В2, Р та К. Крім того, плоди шипшини містять близько 12% цукрі, 5% дубильних речовин, лимонну та яблучну кислоти, пектинові речовини, фітонциди, ефірну та жирну олії, солі калію, кальцію, магнію, натрію, фосфору та заліза. Тому-то й використовують плоди шипшини як полівітамінний засіб. Широколистяні ліси субформацій липово-дубової та кленово-липово-дубової характеризуються двохярусним деревостаном. У першому ярусі панує дуб звичайний, місцями з участю ясена звичайного, з домішкою берези бородавчастої, осики, вільхи клейкої. У другому ярусі липово-дубових лісів домінує липа серце листа, кленово-липово-дубових – липа серце листа і клен гостролистий. Підлісок, як правило, добре розвинений. Домінуюча роль у ньому переважно належить ліщині, у вологіших місцезростаннях – крушині ламкій. Характерними видами підліску є такі чагарники, бруслина бородавчаста, бруслина європейська, свидина паросткова тощо, а також підріст ясена, клена та інших деревних і чагарникових порід. Добре виражений ярус трав’яних рослин. Його густина, видовий склад і домінуючі види визначаються в першу чергу зімкнутістю крон деревних і чагарникових порід (умовами освітленості), характером рельєфу, умовами зволоженості. У дуже тінистих лісах трав’яний покрив зріджений, з нерівномірною густотою і збідненим видовим складом. Такі умови найкраще витримує тіневитривалий вид копитняк європейський. У помірно зволожених місцях росте яглиця, її супутниками є переліска багаторічна, розхідник шорсткий, вороняче око звичайне, купина багатоквіткова, дріоптерис чоловічий, зубниця п’ятилиста, зубниця бульбиста, фіалка дивна, медунка темна тощо. Трав’яний покрив можуть утворювати також зірочник гайовий, папороть – страусове перо звичайне, кропива дводомна. У безлистому весняному лісі у ярусі трав’яних рослин у ролі домінантів виступають проліска сибірська, ряст ущільнений, рідше – ряст Маршалла, проліска дволиста, часто зустрічається анемона жовтецева. Це весняні ефемероїди. Зрідка трапляється пізній весняний ефемероїд – цибуля ведмежа. Тваринний світ лісів також різноманітний і багатий. Із хижих ссавців поширені вовк, лисиця, єнотовидний собака, із родини кунячих – борсук, лісова та кам’яна куниці, ласка, горностай, лісовий тхір, європейська видра. Чисельність більшості названих видів незначна, а борсук, горностай, видра занесені до Червоної книги України. У лісах, серед чагарниківі на відкритих просторах полів і лук мешкають різні види копитних ссавців. Це лось, косуля, дикий кабан. У цих біотопах зустрічається сірий заєць, поширені багато чисельні види гризунів – лісова та жовтогорла миші, лісова (руда) полівка, вовчок (соня), звичайний сліпак, білка та ін.. Узлісся полюбляють плазуни – ящірка прудка і ящірка живородяча, безнога ящірка – веретільниця ламка, звичайний вуж, звичайна мідянка, звичайна гадюка. Мідянка зустрічається дуже рідко, вона занесена до Червоної книги України. Найбільш багатий ліс птахами. Із лісом, лісовими галявинами, узліссями та заростями чагарників зв’язані багато чисельні птахи – представники різних рядів і родин. Ліс птахи заселяють з низу до верху, до самих верхівок дерев. На землі будують свої гнізда звичайний соловейко, лісовий щеврик, вівчарики жовтобровий і ковалики, малинівка, звичайна вівсянка. Вище, на деревах і чагарниках, гніздяться дрозди співочий, чорний, білобровий, чикотень і дрізд-омелюх, а також чорноголовка та інші види. Дупла дерев займають шпаки, синиці, мухоловки, повзик, хатні та польові горобці, деякі сови. Декілька видів дятлів дупла видовбують самостійно. Це великий строкатий, середній, малий, зелений, сивий і чорний дятли. У кронах дерев гніздяться іволга, берестянка, сіра ворона, сорока і багато інших птахів. У чагарниках на вирубках і галявинах свій світ птахів: сірі, садова і рябогруда славки, сорокопуд-жулан, коноплянка, чечевиця, зяблики, щиглики, костогризи. Навесні та влітку ліс наповнений піснями. Особливо майстерні дрозди, малинівки, солов’ї, вівчарики, зяблики, славки, берестянки та іволги. Вони є одними із найкращих наших співаків. У кожної людини є найзаповітніші місця, які вона любить і береже, прагне повернутися до них з усіх доріг землі. Такими місцями є, звичайно, рідний дім. А ще – гомінливі ліси, заплавні луки й річка нашого дитинства – чарівна Хмелівка. Спокійна, тиха, вузенька річечка. Скільки їх таких по Україні. Але наша – найкраща. Витікаючи з малесенького джерела, яке заховалося десь між високими розлогими травами аж за Хмеловом, проклада собі шлях до самісінької Сули – лівої притоки Дніпра. Голубою стрічкою в’ється поміж осокою, лучними травами, татарським зіллям, зарослями хмелю та верболозу. Від того хмелю „зелененького”, про який у пісні співається, отримала наша річка свою назву. Багато його росте по берегах Хмелівки, особливо, поблизу с. Хмелів. Річка не просто окраса, це жива перлина нашого рідного краю. Хмелівка здається маленькою річечкою, проте, вона має 30 приток, довжиною 64 км. Річка бере свій початок, як зазначено вище, в селі Хмелів Роменського району. Тому, ми з гордістю можемо сказати, що це дійсно наша річка. Загальна довжина Хмелівки 32 км, як правило, навесні, коли тане сніг і велика кількість струмків збігає в річку, заливається водою. Влітку, коли берег встеляє зелений килим, річка мовби вдягає вінок. Восени Хмелівка транспортує опалі листки, а взимку, коли вона покривається льодяною кіркою, дітвора випробовує свої ковзани. За селом Великі Будки, тихо прокрадаючись поміж очеретами, Хмелівка приєднується до Сули. Від самого початку й до кінця течія річки спокійна, тиха, хоча шлях, який вона проходить доволі мінливий. То він прямий, то різко повертає вправо або вліво, гублячись в осоці чи верболозі, а то, звиваючись майже спіралевидно, ховається у густому комиші чи рогозові. Видовий склад рослинного світу прибережної зони річки по всій довжині майже однаковий. Найчастіше зустрічаються: комиш, очерет, рогіз, осока, аїр, собача кропива, півники, калюжниця болотна, ожина, калина, черемха, вільха, верба. Живим сріблом водойм називають риб. На території Сумщини їх нараховується 41 вид, які належать до 10 родин. У систематичному відношенні найбільш чисельною є родина коропових. У Хмелівці ми побачили коропа, карася, лина, плітку, краснопірку пічкура, ляща, окуня, щуку, в’юна, минька, тюльку, верховодку. Короп. Усім добре відомий короп звичайний. Можна зустріти і коропа дзеркального, що майже не має луски. Ця риба невимоглива, швидко набирає вагу, смачна. Живиться рослинами і донними безхребетними. Рот коропа здатний висуватися вперед і вибирати корм із товщі води чи мулу. Карась. Дуже витривала риба. Може заселяти бідні на кисень стоячі водойми, де інші риби гинуть. У мілких водоймах, що взимку промерзають до дна, карась може вмерзати в лід без особливої шкоди для себе. Влітку, коли водойми пересихають, може закопуватися в мул і перебувати там аж до наповнення водойми водою. Це невелика риба , але може сягати 45 см. завдовжки. Живиться донними тваринами й рослинністю. Лин. Поширений представник промислових коропоподібних, який живе в прісних водоймах. Тримається мулистих і зарослих місць. Нереститься в травні-липні в заростях водяних рослин. Ікру відкладає рядами на стеблах водяних рослин. Восени закопується в мул і до весни впадає в сплячку. Живиться рослинами і донними тваринами. Плітка. Належить до родини коропових. Тіло її більше витягнуте в довжину. Від близьких родичів відрізняється жовтогарячим забарвленням очей. Населяє різні за типом водойми, але частіше зустрічається у слабо проточних. Нереститься в квітні-травні на прибережному мілководді. Ікру відкладає на берегових рослинах, які заливає весняна повінь. Живиться водоростями, паростками водяних рослин, дрібними водяними безхребетними, іноді ікрою інших риб. Краснопірка. Схожа на плітку, але в неї плавці мають червоніше забарвлення. Риба середніх розмірів, до 25 см. завдовжки. Спина темна, боки золотисті або сріблясті, черево біле. Очі оранжеві, іноді жовті. Тримається зарослих ділянок водойм із слабо проточною водоймою. Живиться водоростями та водяними рослинами, а також дрібними водяними тваринами. Пічкур. Риба до 20 см завдовжки. Тіло видовжене, веретеноподібне. Рот великий, нижній. У кутах рота – по одному добре помітному вусику. Вздовж середини тіла ряд великих округлих темних плям. Спина бурого або зеленкувато-бурого кольору, боки сріблясто-жовті. На спинному і хвостовому плавцях ряди темних крапок. Тримається, як правило, мілководдя, місць із проточною водою і твердого грунту, але не уникає й стоячих замулених і зарослих водойм. Лящ. Риба середніх і великих розмірів, до 60 см. завдовжки. Тіло плескате, високе, дуже стиснуте з боків. Розмір луски, що знаходиться на уявній лінії, проведеній через передню частину тіла зменшується знизу вгору. Тримається дна на нешвидкій течії або стоячої води великих водойм. Живиться дрібними донними тваринами. Окунь. Загальновідома риба. Належить до ряду окунеподібних. Це промисловий вид риб. Він має колючі промені в плавцях. Черевні плавці перемістилися вперед і розташові під грудними. Населяє найрізноманітніші водойми. Тримається переважно берегів, зарослих рослинністю, іноді живе в руслових ямах. Веде хижацький спосіб життя. Щука. Теж хижак. Середнього та великого розмірів риба, до півтора метра завдовжки, з рилом, як качиний дзьоб. Щелепи вкриті великою кількістю зубів. Забарвлення досить мінливе – від темно-зеленого до світло-зеленого зі світлими плямами або смугами. Тримається переважно прибережної зони, зарослої підводною рослинністю. Живиться різними рибами, часом жабами, раками, молодими водяними птахами і звірами. В’юн. Невелика своєрідна риба, до 25 см. завдовжки. Тіло видовжене, брускувате, вкрите дуже дрібною лускою і шаром слизу. Рот нижній, облямований п’ятьма парами вусиків. Тіло й плавці вкриті темними крапками. Живе в замулених водоймах зі стоячою або слабо проточною водою. Живиться різноманітними водяними тваринами. Минь. Єдиний прісноводний представник родини тріскових, якого можна зустріти в нашій річці. Він своєрідний тим, що нереститься взимку, в холодній воді, скутих кригою рік, коли більшість наших риб перебувають у стані спокою. Молоді мині бувають дуже темні, майже чорні. Тіло дорослих особин видовжене, на вигляд голе (вкрите дуже дрібною лускою). На „підборідді” невеликий вусик. Живе переважно у водоймах з чистою і холодною стоячою водою або проточною. Живиться рибами, раками тощо. Тюлька. Маленька рибка, до 11 см завдовжки. Тіло видовжене, дуже стиснуте з боків. На череві – гострий пилкоподібний кіль з колючкоподібних лусочок. Бічної лінії немає. Забарвлення сріблясте. Живе табунами. Нереститься в товщі води, кілька разів за сезон. Живиться дуже дрібними безхребетними товщі води (зоопланктоном). Верховодка. Невелика рибка, до 17 см завдовжки. Тіло видовжене, стиснуте з боків, покрите легко спадаючою лускою. Спина темна, боки й черево сріблясті. Плавці майже безбарвні, з жовтуватим, сіруватим або рожевуватим відтінком. Живиться дуже дрібними водяними тваринами, комахами, що падають у воду, іноді дрібними водоростями. Неможливо уявити наше село без мальовничої красуні Хмелівки, як і без повноводної колись Сули, яка несе свої води аж у самісінький Дніпро. Видовий склад Сули, як і прибережних смуг майже такий як і в Хмелівки, принаймі, на території села. На превеликий жаль, нині річки – і малі й великі, в небезпеці. Не виняток і наша Хмелівка. В цьому ми не раз переконувалися, коли здійснювали подорожі „Берегами Хмелівки”. Колись вона, як свідчать перекази, була глибокою і повноводою, а сьогодні її спокійно можна перейти вбрід. Чому? Ми вважаємо, що це, перш за все, наслідки хижацького землекористування – невиправдане розорювання земель, яке проводилося в 70-х роках хх ст. Майже всі заплавні луки були переорані. Це призвело до замулення підземних джерел, що живлять річку. Багато лиха нашим річкам завдало й надмірне застосування на полях гербіцидів та пестицидів. З кожним роком ріки все більше забруднюються. Природа створила це диво для нас, для нашого життя і здоров’я. А ми, свідомо і несвідомо, так жорстоко ставимося до нього. Доки ми всі цього не зрозуміємо, не зупинимося, зовсім скоро настане той час, коли вже не зможемо милуватися красою блакитної стрічки: великої чи малої, широкої чи вузенької, спокійної чи бурхливої; не зможемо спекотного літнього дня скупатися чи просто відпочити в тіні розкішної верби.

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Глушенко Павлина Олексіївна