С.Коржі

Назва

с. Коржі

Назва села Коржі походить від прізвиська Корж. Це легендарний засновник села, козак Корж разом з синами переселився з Запорожської Січі до мальовничого куточка Роменщини

Географія

Село Коржі розташоване на березі струмка без назви, який через 2 км впадає у річку Сула, вище за течією річки Сула на відстані 0.5 км - село Садове.

Давні часи

Архівні документи, за якими можливо було б послідовно висвітлити історію виникнення і розвитку села, відсутні. Проте, деякі події і факти із життя села передаються із покоління в покоління. Із розповідей старожилів сьогодні можна судити про історичне минуле села. Перші письмові відомості про село Коржі, що зберігаються в Роменському краєзнавчому музеї відомі за першу чверть 18 ст. В журналі Академії Наук за 1931 рік (Український архів) зроблено запис: "…в 1712 році село Коржі було віддано універсалом гетьмана Скоропадського значковому Лубенського полку Григорію Яценку. Після його смерті село належало колишньому полковнику Марковичу, а від нього перейшло Андрію Бутурліну. По ревізії 1729 року село Коржі — військове, не перебувало під владою уряду і не належало ратуші. В селі було на той час 32 двори. Таким чином можна припустити, що село, ймовірно, було засноване ще в 17 ст. Досліджуючи перших поселенців, можна прийти до висновку, що вони походять з Правобережної України і переселення відбулося в період «Руїни», коли жителі Правобережжя масово поселялися на вільних територіях Лівобережної та Слобідської України. Подвір'я, де жив легендарний засновник козак Корж, було розміщено в урочищі Переїздник. Тут, при будівництві кам'янки були виявлені сліди будівель: бита цегла, черепки, уламки скла. Від стоянки перших поселенців знайдені також окремі предмети на дні річки Рашівки. Раніше на березі річки був побудований водяний млин. Підчас будівнцтва моста в 1909 році на глибині 7 метрів було виявлено деревяні предмети — залишки водяного млина. Письмова згадка про село Коржі записана в церковній книзі священиком Никифором. У ньому говориться, що в 1736 р. від пропасниці померло 36 осіб. Ще й сьогоні збереглися старі назви окремих частин села — «Магани», «Гаврильці», «Суходубівщина», «Тищенки» та ін. Старожили росповідають про походження назв: «Магани» — в цьому місці було 2 великі майдани, звідси й перекручена назва; «Гаврильці» — в цьому місці жив колись вільний козак, прізвище якого було Онищенко, а в нього було 2 сини і обидва носили ім'я Гаврило; «Тищенки» — назва походить від поселенця, прізвище якого було Тищенко.

Новий час

З росповідей старожилів відомо, що в вісімнадцятому столітті в селі Коржі були великі поміщицькі землеволодіння. В 1870 році за данними перепису 700 га землі належало поміщикам, а 666 га усім громадянам села. В селі (на хуторі Попівка (Верхня Попівка) тепер село Садове) жив поміщик Мазуряка (Мазаракій Аркадій Федорович (1822–1890)) і користувався земельними угіддями площею 370 га. Інші сім'ї: Рубан — 126 га, Бережний — 126, Яневський — 60 га, Фесин — 60 га, Яковенко — 45 га. В кінці 19 ст. село налічувало 200 дворів. Після реформи 1861 більшість поміщицьких господарств почали втрачати першість і змушені були продавати власні землі заможним селянам. В 1910 році поміщикам Рубану і Бережнову належало 143 га землі, а поміщку Петерсу 387 га. До заможних родин цого періоду відносять родини Волинського Ф. І., Волинського А. Л., Волинського П. О., Івченка Т. В., Пожара М. І. В 1910 році на заробітках в Криму і Таврії працювало понад 100 громадян села. У житті села провідне місце належало церкві та її служителям. Перша церква в селі побудована в 1725 році, а в 1806 році було збудовано нову на місці старої. При розбиранні фундаменту на дні виявлено мідну плиту з написом будівництва 1725 рік. У селі у 1905 році була заснована школа, яка працюе до сих пір.

Новітній період

Коржівчани були активними учасниками революції 1905–1907 років. Так, в 1906 році відбулася сходка жителів села з вимогою справеливого перерозподілу поміщицьких земель, пізніше активісти були суворо покарані. Революційні події 1917 року також докотилися до Коржів. В селі було обрано революційний комітет — голова Снига К. С., і комітет бідноти — Герасеменко С. К. В Березні 1918 року село було окуповане Німецько — Австрійськими союзниками гетьмана Скоропадського. Звірськи було закатовоно Снигу К. С., взято 250 голів ВРХ, найкращих коней. 20 серпня 1919 року село було окуповано військами генерала Денікіна. Продовжилося знущання над селянами. У вересні 1919 року в селі остаточно було відновлено радянську владу. Першим головою сільскої ради був обраний Онищенко Р. Д., секретарем Нечпай Я. М. В травні 1920 року в селі скоїлось вилике лихо — внаслідок необережності Івченка А. Й. виникла пожежа, від якої згоріло 33 господарства. В селі проводилась активна робота з ліквідації неписьменності. ЇЇ було ліквідовано до 1936 року. З ініціативи громадян села в 1925 році в центрі Коржі розпочали будівництво сільського клубу, який був відкритий у 1928 році. Політика радянської модернізаціЇ в селі проявилася в суцільній колективізації селянських господарств, яку проводили в примусовому порядку. В 1930 році в селі одночасно організовуєтся 4 колективні господарства — «Ранок», «1 Травня», «Незаможник» та «Червона слава». В 1931 році 4 артілі об'єдналися в одне господарство, яке назвали «Третій вирішальний». Перший голова колгоспу — Скрипка Григорій Наумович, голова виконкому сільської Ради — Самійленко Борис Єфремович. Буремними були роки Великої Вітчизняної війни для нашого населеного пункту. З вересня 1941 по вересень 1943 року село було окуповане німецько-фашистськими загарбниками, які встановили в Україні «Новий порядок». Це були жахливі роки страждань і поневірянь мирного населення. В селі було реформовано колгосп в колективне господарство, а населення поділене на так звані «десятихатки». Вся продукція йшла на потреби німецької армії. Велика кількість мирного населення в ролі «остарбайтерів» опинилися на чужині. Більше 400 жителів сільської ради з перших днів війни були призвані до лав Червоної Армії, після звільнення в 1943 році було призвано ще близько 200 чоловік. Близько 350 чоловік не повернулися з полів війни. Після звільнення с. Коржі голова колгоспу товариш Радіна пожертвувала всі свої кошти на побудову танка для колони «Колгоспник Сумщини». До цього дня в Роменському краєзнавчому музеї зберігається лист – подяка командира цього танка Олексія Бугаєнка до голови колгоспу. В центрі села височіє могила солдату, який загинув, визволяючи наше село. Це російський хлопець – Швецов Іван Олександрович, якому було всього 19 років. Жителі села бережуть світлу пам’ять про буремні роки війни та подвиг їхніх земляків. Після війни почалась відбудова народного господарства: так в 1950 році колгосп мав свиноферму на 565 голів, тваринницьку ферму – 530 голів ВРХ, гусеферму, пасіку на 220 бджолосімей. В 1951 році об’єднані колгоспи: «16 вересня», «Зеленківщина», «Димитрова» (Піски), «Шевченко» (Лозова), «Третій вирішальний» (Коржі) об’єднані в один колгосп імені Хрущова. В 1955 році в результаті передачі майна МТС колгоспом було отримано 4 трактори, 5 автомобілів, 3 зернозбиральні комбайни. В 1955 році головою колгоспу обрано Омельченка Миколу Петровича, який керував господарством до 1983 року, потім його на цій посаді замінив Сухар Іван Федорович. В 1965 році до колгоспу були приєднані землі артілі 13-річчя Жовтня (с. Ярмолинці) і перейменовано на колгосп «Україна». В період застою та перебудови загальна площа земель колгоспу становила майже 7000 гектарів, з них 4000 орні. На території села нараховувалися 346 дворів. В 1987 році чисельність населення становила 882 чоловіка. В колгоспі нараховано 40 тракторів, 22 комбайни, 26 вантажних автомобілів. Відбулась активна розбудова соціальної сфери – побудовано будинок культури, більше 20 нових будинків, 130 будинків газифіковано, центр села заасфальтовано. Сучасність с. Коржі надихає нас на оптимізм. В результаті реформ в агропромисловому комплексі в село прийшов потужний інвестор – ПРАТ «Райз – Максимко». Обробляються всі землі і люди забезпечені роботою.

Органи влади

Коржівська сільська рада.

Освіта

Зальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, заснована у 1905 році.

Дошкільна, шкільна і позашкільна освіта

Дитячий садок "Веселка"

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Пазенко Валентин Володимирович