Онацький Никонор Харитонович
Зміст
Прізвище ім'я по батькові
Она́цький Никанор Харито́нович (8 (21) грудня 1874, хутір Хоменки Бірківської волості Гадяцького повіту на Полтавщині — 23 листопада 1937 р., Полтава)
Ким є персона, про яку створюється стаття
Український живописець, поет, педагог, мистецтвознавець, громадський діяч. Організатор та директор Сумського художнього музею, тепер названого його ім'ям. Брат представника ОУН в Римі Євгена Онацького.
Фотографія особи
Біографія особи
Народився в селянській сім'ї. Закінчив народну, а потім Гадяцьку повітову школу. З ранніх літ виявив хист домалювання. З 1899 р. навчався у Московському Строганівському училищі технічного малювання, але не закінчив його. Повернувся в Україну і навчався у Одеському художньому училищі, з 1903 р. — у Вищому училищі приІмператорській академії мистецтв, де його вчителем був Ілля Рєпін. Входив до нелегальних студентських гуртків у Санкт-Петербурзі, метою яких було збереження і розвитокукраїнської культури. Викладав малювання у навчальних закладах Лебедина (1906–1913 pp.), Сум (1913–1933 pp.), брав участь у художніх виставках.
- Лебединський період
У лебединський період (1906–1913) удосконалюється живописна майстерність Никанора Онацького, він створює реалістичні картини з народного побуту: «Місячна ніч», «Останній сніг», «Пасіка», «Надвечір'я», «Дзвін» та ін. Деякі з них були тиражовані як поштові картки. 1913 року на виставці в Полтаві експонувались «Хата», «На тирлі» та інші його картини.
- Сумський період
Періодом активної творчої, педагогічної та громадської праці Онацького стало 20-річне життя в Сумах. В ці роки він займається літературною творчістю, виступає як публіцист і дослідник мистецтва. У роки революції активно співпрацював із українськими есерами, пізніше відійшов від політичного життя, зосередившись на науково-педагогічній і творчій роботі. У 1920 p. створив у Сумах історико-художній музей і протягом одинадцяти років був його керівником. Одним із найцікавіших відділів якого став Шевченківський зал. З метою поповнення колекцій музею проводив дослідження археологічних пам'яток, збирав етнографічний матеріал. На 1 жовтня1925 р. в музеї налічувалось 10279 експонатів. Серед них: 6416 стародруків, безцінні полотна Іллі Рєпіна, Володимира Боровиковського, Валентина Сєрова, старовинні козацькі парсуни Полуботків, Апостолів, інші унікальні пам'ятки. Чимало експонатів було відшукано безпосередньо Никанором Онацьким. Особливу цінність мали офорт Тараса Шевченка «У шинку» («Приятелі»), «Кобзар» з дарчим написом поета та інші. Внаслідок наукових пошуків і досліджень Никанор Онацький опублікував у Сумах такі брошури: «Межигірський фаянс», «Українське гутне скло», «Українська порцеляна» (всі — 1931 рік), «Старовинні кахлі Сумщини».1930 року вийшла з друку дитяча п'єса «Новий світ». Подібна діяльність привернула увагу органів ДПУ, які звинуватили вченого в «українському буржуазному націоналізмі». Після публічного каяття в газеті «Плуг і молот» (1929 p.) цькування на деякий час припинилося, але на продовження нормальної роботи в Сумах сподіватись не доводилося. На початку 30-х років у музеї склалася нестерпна моральна обстановка. Онацького звинувачували в «ідейних збоченнях». Не врятував його і переїзд до Полтави, який він здійснив у листопаді 1933 року, де він очолив відділ етнографії місцевого краєзнавчого музею. За чиїмсь наклепом весною 1934 року його вперше заарештовують. У в'язниці, в камері № 62, написав «захалявний» цикл віршів «За ґратами». Ці твори пройняті духом шевченківської тюремної лірики. Музейну діяльність Онацького було кваліфіковано як націоналістичну, підривну щодо радянської влади. І хоч суд у 1935 році направив справу поета-в'язня на нове розслідування, а самого звільнив з-під варти, та через півтора року його знову заарештовують і без суду, за постановою особливої трійки приНКВС СРСР, страчують 23 листопада 1937 р. Без будь-яких на те підстав у обвинувальному висновку значилось, що Н. X. Онацький був «завербований полтавським націоналістом Майфетом у контрреволюційну націоналістичну організацію, яка готувала кадри для збройного повстання в країні». Реабілітований 1956 року.
