Малопавлівська ЗОШ І-ІІІ ст. Охтирської районної ради Сумської області
Зміст
Повна назва навчального закладу
Малопавлівська зош I-III ступенів
Адреса навчального закладу
Сумська область Охтирський район с.Мала Павлівка вул.Леніна,7
Історія навчального закладу
Заснування навчального закладу, зміни у статусі, основні події
У 1860 році з дозволу пана Бразоля було відкрито невеличку школу в сільській хаті. Вже пізніше, року 1894, було засновано церковно-приходську школу, де навчалися лише дівчата в кількості 13 душ.Заняття проходили у квартирі диякона Крошкіна протягом 5 років. У цей період було побудоване спеціальне приміщення для школи на дві класні кімнати.
У період 1905 - 1913 р.р. йшла масова побудова земством шкіл. У 1907 році у Малій Павлівці також з’являється трьохкласна школа. З роками кількість мешканців села зростала і приміщення стало затісне. Тому у 1934 році в колишньому будинку священника було облаштовано клас, який функціонував аж до 1948 року.
У 1943році відчинила двері двокласна школа в окремому приміщенні. Однак відчувалась гостра потреба в нових класних кімнатах. Тому у 1969 році місцевий колгосп вирішив звести біля старої школи прибудову, у якій розмісти-лися 4 класи. Незабаром господарством зведено нову контору, а ста-ре приміщення переобладнано під класи. У 1947році колгоспні будівельники Шапар Степан, Шапар Микола, Дейко Самійло переобладнали стару хату під майстерню для уроків трудового навчання. Незручності в організації навчального процесу були пов'язані з тим, що класи і майстерні знаходились на досить значній відстані і в пристосованих приміщеннях. Тому виникла нагальна потреба побудувати нову школу, держава виділила на це кошти.
Уже при проектуванні новобудови з’явилися певні труднощі. Декілька разів перероблялися документи і врешті-решт, завдяки великим зусиллям директора школи Буртелея Д.Г, у 1980 році розпочалося будівництво. Це стало справою всього району.Головним підрядником стала організація «Охтир-буд»,яка здійснила роботи в максимально короткий строк. Це будівництво стало справою всього села. На ній працювали учні, їх батьки, вчителі. Значний внесок зробив директор Буртелей Д.Г.. Все здійснювалося і робилося під його пильним контролем і при його безпосередній участі. Особливо гарячими були дні серпня 1982 року. Докладалося всіх зусиль для того,щоб у призначений день відкриття, 1 вересня 1982 року, нова школа могла зустріти учнів у світлих, затишних класах і кабінетах. І успіху було досягнуто.Свято Першого Дзвоника того року проводилось на майданчику перед новобудовою.Цього дня школа стала середньою. Почалися радісні і кропіткі будні. На той час школа була найкращою серед навчальних закладів районущодо забезпечення технічними засо-бами навчання. У кожному кабінеті учні могли переглядати телеуроки;добрими помічниками учителям стали магнітофонні записи, кінокамера, два відеомагнітофони, кодоскопи, два кінопроектори "Україна" та ін. Колектив школи поповнився новими педагогічними кадрами. Повагу учнів здобули фізик А.О.Різніченко, вчитель трудового навчання Коряк М.П., вчитель української мови і літератури М.І.Глива,Лях Л.О., Дейко Л.В. - вчителі початкових класів.
Директори
Загальновідома істина, що талановитим є той керівник колективу, в якому злагоджено йде робота навіть за його відсутності.Малопавлівському загальноосвітньому закладу щастило на таких керівників. Кожен з них заклав свою цеглинку у фундамент традицій та звичаїв школи. Серед історичних матеріалів вперше було зафіксовано директора неповної середньої школи М.П. Тертичного (1930 рік). З 1937 року по1941 рік навчальний заклад очолював І.О. Дяченко, який героєм загинув в роки війни. З 1943 по 1949 рр. школою керував М.П. Токар.Детальніше про діяльність цих директорів та очолювані ними колективи іде розповідь у розділі «Заснування Малопавлівської неповної середньої школи». З 1949 по 1970 рр. директором школи був Дейко Микола Микитович. За його спогадами на той час навчальний заклад у селі був центром політичного, громадського і культурного життя. Крім своїх безпосередніх обов’язків вчителі ще виконували безліч громадських доручень. Вони щотижня мусили читати політінформацію для працівників сільськогосподарських та інших підприємств на території школи, а також були активістами художньої самодіяльності. Багато власного часу забирали наради, педагогічні ради. Яскравою ілюстрацією саме періоду 50 – 60 рр. можна вважати систему перевірок навчальних закладів. Обласний чи районний інспектор приїжджав попутною підводою на 3 – 5 днів, а то і цілий тиждень, оселявся або безпосередньо в школі, або в членів педагогічного колективу. Відвідував уроки,заходи, перевіряв документацію, складав інформацію про результати перевірки. Ще одним сильним враженням, яке відповідало духу того часу, було щорічне складання звітів, воно займало близько тижня часу,списувалося величезна кількість сторінок, і цей звіт відігравав дуже важливу роль у подальшому авторитеті навчального закладу. Колеги, учні згадують Миколу Микитовича як дуже принципового, вимогливого та працелюбного керівника. Також він запам’ятався багатьом учням як математик від Бога. Йому випало розширювати приміщення школи. Наступником Дейка Миколи Микитовича став досвідчений та енергійний вчитель математики Буртелей Дмитро Григорович. На той час закінчив Охтирське педучилище, попрацював за направленням вчителем математики у Недригайлівському районі, відслужив у армії і повернувся працювати в рідний Грунський район уже вчителем математики. 1969 рік відкрив нову сторінку в педагогічній кар’єрі Дмитра Григоровича. За період керівництва виявив неабиякі організаторські здібності, головну увагу приділяв як учнівському, так і учительському колективу. Його вважали трудоголіком, цього вимагав і від інших. Вникав у кожну подію, справу. Саме йому випала важка доля відповідати за будівництво нового навчального закладу. На цей період школа стала єдиним домом, де він днював і ночував. Цього директора можна назвати господарником від Бога,здавалося, не було такої роботи, яку він не міг робити. Кожен куточок школи пам’ятає його вправні руки. Віддавши школі в буквальному розумінні здоров’я і навіть життя, Буртелей Д.Г. після тяжкої виснажливої хвороби помер у віці 57років. А школа і донині є окрасою села і живою згадкою про нього. Спогади Скрипника Василя Миколайовича (директора школи з 1987 по 1997 р.р.) Пролог Так,активності й енергії сільському жителю не бракувало ніколи. Ще навчаючись у рідній Олешні, юний Василько віддавав чимало сил громадській роботі, зокрема,був шкільним комсоргом. А потім вступив на фізико-математичний факультет Сумського педагогічного інституту. Причому зробив це з цілком конкретною метою: опанувавши точні науки, «підняти» своє село. Ось так, ні більше, ні менше! І дійсно, викладаючи фізику (важливість цього предмету для пізнання будови матеріального Всесвіту важко переоцінити), педагог вклав чимало зусиль в інтелектуальне виховання юних земляків.
Наступним же етапом його трудової кар’єри стала робота в Малопавлівській ЗОШ. З 1987 по1997 роки В. Скрипник очолював цей навчальний заклад. Будучи директором, зумів у повній мірі проявити свою діяльну натуру.
- * *
Я отримав призначення на посаду директора Малопавлівської ЗОШ наприкінці серпня 1987 року за два дні до педагогічної конференції. І через ці два дні на педагогічній конференції мене називали як керівника закладу, та й сам заклад, «погано» дванадцять разів. Школа була нова, лише п’ять років як збудована, в коридорах були темні панелі, а в класах побілка крейдою з кольоровими добавками. Через місяць на стінах класних кімнат утворювалися різної форми плями. Тобто виникла необхідність зробити естетичний ремонт класів. Цим і запам’ятався початок директорства. Взимку 1987 року ми зробили ремонт методичного кабінету, поклеїли шпалери та повісили штори. А в травні місяці одинадцятий клас зробили подарунок школі –відремонтували математичний кабінет, де теж поклеїли шпалери. На загальношкільних батьківських зборах було вирішено по всіх класах зробити ремонти, КГПЗ дав гроші на штори та гардини,які я привіз із Сум. В класи закупили 8 програвачів, повісили українські рушники, виготовили сучасні тематичні папки з роздатковим матеріалом, запустили в дію внутрішні туалети для всієї школи. В серпні місяці школу приймала районна комісія. 16 чоловік походили по школі, подивилися, а потім пожежник дістав « Положення …» і розкритикував, як пожежонебезпечні, і шпалери, і штори. Санітарний лікар Доля В.П. відкрив санітарні вимоги до шкільних приміщень і підсилив позиції пожежника підтвердженням шкідливості для здоров’я вкритих шпалерою кольорових стін, вказав на недостатність освітлення через наявність штор і квітів на вікнах. Не підписавши акта прийому школи, комісія так і поїхала; і тільки завідуючий районним відділом освіти Білокінь О.І., потиску-ючи мені руку, сказав лише одне слово «молодець». Ще запам’яталися «наїзди» партійного керівництва,санстанції. Другий секретар райкому комуністичної партії Шульга І.С. на зборах у Груні сказав, що Скрипник за тиждень обдере шпалери і за свої особисті кошти зробить ремонт у школі. А того Вовка з Червоною шапочкою на блоці початкових класів замалює в «нормальний»колір. Два місяці продовжувалися мої переживання, але в листопаді делегація райкому партії поїхала в Слонім, де перейняла передовий педагогічний досвід. І там раптом згадали доречно, що такий же стиль оформлення навчального закладу є в Малопавлівській школі. …І нас почали хвалити. Паралельно з естетичним оформленням школи ми активізували і виховну роботу. Важкувато було міняти усталений ритм діяльності вчителів, заохочувати їх до проведення дискотек для дітей, чергування по школі за графіком, учительсько-батьківських патрулів в громадських місцях. За часу мого керівництва самоліквідувався в країні комсомол, і ми створили учнівське самоврядування. Кожного понеділка діти збиралися в кабінеті директора школи, і з ними погоджувалися всі питання позакласної роботи і т.д.. Проводили експеримент: клас без класного керівника (почали вимушено, вийшло – непогано,клас на самоконтролі протримався 1,5року). Створили гімназійний 5 клас, де ввели нові предмети: інформатику та шахи.Шкільним самоврядуванням започаткували створення дискоклубу «STARS». До мого приходу в школу тут ефективно працював туристичний клуб «Пілігрим» під керівництвом вчителя англійської мови Гончаренка В.І. Ми розширили сферу його діяльності. Крім туристичної групи,систематично запрацювали краєзнавчо-туристська експедиція та секції спортивного орієнтування. Це було мені близьке, бо саме спортивним орієнтуванням почав займатися майже професійно ще в студентські роки. Наші шкільні туристичні групи отримували перші місця в районних змаганнях, брали участь у обласних. Ми об’їздили та обходили майже всю Східну і Західну Україну, були в Росії, Прибалтиці. І тепер, коли пішов на пенсію за вислугою років, то продовжую свою улюблену справу, створивши туристичне підприємство «Скрипник-тур», яке здійснює автобусні туристичні екскурсії по всій Україні. СПОГАДИ ДЕЙКО ЛЮДМИЛИ ВОЛОДИМИРІВНИ (ДИРЕКТОРА ШКОЛИ З 1997 ПО2001 РІК) Пролог Марченко(Дейко) Людмила Володимирівнанародилася в селі Мала Павлівка 1961 року. Закінчила Малопавлівську ЗОШ 1-2ступенів з відзнакою. Запам’яталася відповідальною, творчою, активною ученицею.Очолювала шкільну комсо-мольську організацію. Ініцію-вала безліч творчих справ. За співбесідою вступила до Лебединського педагогічного училища, яке закінчила блискуче. Повернулася вчителем початкових класів у рідну школу. Заочно закінчила Харківський державний інститут імені Григорія Савича Сковороди.Пропрацювала вчителем початкових класів 15 років. Здобула визнання. Стала вчителем вищої категорії.
Справжнім шоком для мене стало призначення на посаду директора Малопавлівської ЗОШ 1-3 ступенів. Відмова керувати навчальним закладом не була сприйнята серйозно керівництвом відділу освіти, і на щорічній районній учительській конференції було представлено мене як директора школи, хоча за півгодини до цього умовляла керівника відділу освіти відмовитися від моєї кандидатури . З чого почати? Адже поруч міцний високоосвічений колектив, який чекає від тебе чогось нового, нестандартного. Не приховую, страх не полишав ні вдень, ні вночі. Чи справлюсь, чи знайду надійну підтримку трудового колективу у своїх починаннях? За дітей не хвилювалася, адже до цього пройшла добру школу гарту – від вихователя групи продовженого дня до заступника директора з виховної роботи. Проте, більш улюбленими були роки в початковій школі. Але про це пізніше. А через декілька днів роботи на посаді директора –свято Першого Дзвоника. Потрібно було докласти багато зусиль, щоб воно запам’яталося. Це – як здати перший іспит. Та попереду більш важливіші справи.І, як кожна жінка-господиня, розпочала свою діяльність з упорядкування навчального закладу та прилеглої території:реорганізували подвір’я, зробити новий паркан та поріг, провели суботник з батьками і облаштували новий спортивний майданчик та стадіон. За роки роботи директором довелося стати всезнаючим господарником: вивчати розміри труб і засувок, бо ремонтували опалювальну систему, варити смолу для шкільного даху та пекти хліб для бригади, яка працювала і у святкові дні, «доставати» керівників підприємств і організацій, щоб допомогли провести капітальні ремонти актового залу та окремих кабінетів. А найдужче злякалася тоді, коли на очах зірвався котел у котельні, бо обладнання було старе, часто ремонтували. На нове не було грошей. А я по дорозі на весілля до сина свого заступника з навчально-виховної роботи вирішила зайти в котельню, щоб упевнитися, що все гаразд… Увесь мій новий костюм був у сажі. Після цього випадку керівництво знайшло можливості переробити котельню, закупило нові котли. Дуже багато клопоту було і з опалювальною системою. Рятували усі разом.Для школи були придбані нові штори, виготовлені батьками підставки для квітів,руками працівників школи, дітей та батьків виготовлені для естетичного оформлення приміщень вироби з природного матеріалу. Велика заслуга в цьому Перетятько Світлани Олександрівни -старшої піонервожатої та Буртелея Олександра Дмитровича, мого однокласника,сина колишнього директора школи Буртелея Дмитра Григоровича. Найпершими підтримували всі творчі починання в зміні обличчя школи заступник з виховної роботи Литус Світлана Дмитрівна та педагог-організатор Волинська Лідія Іванівна.Міцною опорою в моїй роботі були трудовий, учнівський та батьківський колективи. Що б там не говорили, але багато в чому я завдячую саме їм . Відзнаку за свою роботу отримала через рік на тій же конференції. Почула про це пізніше з вуст колег, бо під час конференції з сільським головою Резніченко Тетяною Михайлівною «висіли» у нових костюмах (збиралися ж на конференцію) на борту машини, в яку завантажувався руберойд для школи: перераховували рулони та перевіряли марку. Бо як же без цього! А зараз про те, чим в дійсності повинен займатися директор школи – про навчально-виховний процес! Ось тут я й відчула і оцінила доброзичливий мікроклімат всього трудового колективу. У нас панував демократичний стиль, усі питання вирішувалися колегіально. Колектив був творчий, підтримував усі ідеї. Спочатку важко було готуватися до педрад, особливо аналізувати стан викладання тих предметів, з яких не фахівець. Доводилося перечитувати методичну літературу, залучати до відвідування уроків членів відповідних методоб’єднань, знайомитися зі зразками ведення відповідної документації. До цих пір згадую, як хвилювалася кожного разу під час педагогічних рад, бо основним завданням вбачалося говорити завжди правду, але при цьому не травмувати педагога. Запам’яталося те, що я для батьків залишилася не тільки директором, а, в першу чергу, педагогом. Про це свідчила подарована батьками картина з підписом на зворотній стороні – «Педагогу від Бога». Працюючи зараз в іншій галузі, я з трепетом згадую свою педагогічну діяльність. І сьогодні підтримую дружні стосунки з рідним колективом.
На сьогоднішній день сьомий рік директором школи працює Лимар Раїса Василівна.
Кращі вчителі
Повагу учнів здобули учитель математики Сироїд Л.Г.,вчитель української мови і літератури М.І.Глива,Лях Л.О., Дейко Л.В. - вчителі початкових класів.
Відомі випускники
1990р. Левченко Світлана; 1991р.Дейко Ірина;2007р.Забашта Алла;2014р.Сироїд Юлія
