Новотроїцьке городище сіверян
Зміст
Характер поселення
Новотроїцьке городище, що належало представникам роменської культури, розташоване на території села Пристайлове Лебединського району Сумської області. Пам’ятка відома з початку ХХ ст., у 1948 році обстежена, у 1952-54 — повністю розкопана І.Ляпушкіним. Дослідник датує Новотроїцьке городище VIII-IX століттями. Воно розташоване на мисі правого високого корінного берега р. Псел. З висоти в 70 метрів добре було видно далекі околиці, і вороги не могли підійти до поселення непоміченими. Як і у всіх укріплених поселеннях мисового типу, одна із сторін селища не мала природного захисту і її прикривав широкий рів. Жодних слідів дерев'яної оборонної стіни по краях майданчика не виявлено, хоча можливо, що яке-небудь дерев'яне обгороджування спочатку існувало. Загальна площа городища 3500 кв.м
Житло та господарcькі споруди
Житлами сіверян були напівземлянки, поглиблені в землю на 0,5-1,6 м. В оселі вели вирізані в грунті сходинки, нерідко укріплені деревом, в одному з кутів розміщувалася піч. Пол житла ретельно утрамбовували, промащують глиною або застеляли дошками. Люди тут жили в напівземлянках. Виявлені залишки 50 жител, які тут були розташовані групами . Середні розміри їх 3 — 3,5 на 4 — 4,5 метрів при глибині біля 1м. Зустрічаються житла і більших розмірів – до 30 кв.м. У кожному з них розміщалась піч, вирізана в глиняному, кубовидної форми останці одночасно із спорудженням нижньої частини житла. Лише у житлах на південно-східному схилі мису печі виліплені з глини. Середньовічний східний письменник Ібн-Русте в своїй праці «Книга дорогоцінних коштовностей» так описував слов'янське житло: «У землі слов'ян холод буває до того сильний, що кожен з них викопує собі в землі рід льоху, який покриває дерев'яного, загостреним дахом, які бачимо в християнських церков, і на дах цей накладає землі. У такі льохи переселяються зі всім сімейством і, узявши трохи дров і каміння, розжарюють останні на вогні до червоності, коли ж розжаряться камені до вищої міри, поливають їх водою, чому поширюється пара, що нагріває житло до того, що знімають вже одяг. У такому житлі залишаються до самої весни». Спочатку вчені вважали, що автор переплутав житло з лазнею, але, коли з'явилися матеріали археологічних розкопок, стало ясно, що Ібн-Русте не помилявся в своїх повідомленнях. До землянок примикали господарські і виробничі споруди. Всього їх виявилася близько сотні. Напріклад, одна з ям городища Новотроїцького інтерпретована І.І. Ляпушкінім як водосховіще. Округла в плані, діаметром зверху - близько 1,4, внизу - 1,7 м, глибиною блізько 2 м. Дослідник відзначає, що її розташування на схилі давало можливість легко збирати до неї дощову воду, у чому можна було переконатись після першого ж дощу. Вода затрималась у ямі до закінчення робіт, протягом кількох днів. Відзначимо, що інших гідротехнічних споруд на повністю дослідженій пам'ятці не зафіксовано.
Основні заняття
У господарських заняттях населення переважало землеробство. Землеробство в цей період в основному продовжувало залишатися підсічним. Воно не могло прогодувати багато людей, хоча і було дуже трудомістким, і не дозволяло створювати великі селища. За декілька років невеликі поля, насилу відвойовані в лісів, виснажувалися і переставали давати хороший урожай. Тому в багатьох місцях починається поступовий перехід до орного землеробства, яке дозволяло збільшити виробництво хліба. На зміну старим знаряддям праці приходять нові — рало, плуг, соха, проушна сокира та ін. Жителі Новотроїцького городища займались саме польовим орним землеробством, причому для обробки землі застосовувалося як рало, так і складніше знаряддя, забезпечене плуговим ножем (череслом). Про розвиненість землеробства свідчить широкий асортімент культурніх рослін, які тут вирощували, зокрема пшеніця, жито, ячмінь і просо. Пшениця культивувалася двох сортів — тверда й м'яка; жито — озимого сорту. Зерна всіх цих злаків знайдено на Новотроїцькому городищі Окрім землеробства, значне місце в господарській діяльності селища займало скотарство. Аналіз кісткових залишків показує, що в основному переважали кістки домашніх тварин, причому провідне місце займала велика рогата худоба, за якою в кількісному відношенні слідували свиня, дрібна рогата худоба і кінь. На городищі Новотроїцкому відомі також знахідки кісток собаки і курки. Поряд із землеробством і скотарством населення займалося і деякими сільськогосподарськими промислами, такими, як полювання та рибальство. З ремесл у сіверян, наскільки можна судити з археологічних знахідок, було досить розвинене гончарство, бондарне, столярне. Ремісниче виробництво також було складовою економічного життя і населення Новотроїцького городища Роменська кераміка – це ліпний посуд, обточений на примітивному гончарному крузі. Горщики або з пологими заокругленими, або з високо поставленими крутими плечиками, усі з низькими, дещо розхиленими вінцями. Орнамент – нарізи або вдавлення по краю вінця, відбитки шнурового або гребінцевого штампів по плечиках. У сіверян були у вжитку бронзові, срібні і золоті речі. До розкопок Новотроїцького городища вважалось, що металевих виробів у поселеннях роменської культури дуже мало. На городищі виявлені залізні землеробські знаряддя(наральники, серпи, коси), виробничі та побутові вироби (ножі, сокири, тесла, ложкорізи, шила, пряжки,кресала), зброя (наконечники стріл, навіть уламки меча) та ін. Із кольорових металів виготовлялись скроневі кільця, браслети, шийні гривні. Частина цих речей зроблена із срібла. Ляпушкін відзначає, що згадані предмети – не одиничні знахідки, а серії. Багато умільців починають виробляти різні вироби не лише для себе, але і для продажу, спочатку по замовленнях, а потім і для вільної торгівлі. Слідом за цим з'являються спеціалізовані майстерні. На городищі Новотроїцькому виявлені дві таких споруди. У них окрім звичайних печей для обпалювання і приготування їжі знайдені горни для плавки металу. Поряд з горнами археологи виявили тігельки — маленькі глиняні судини, в яких виплавляли метал. Після проведення спеціального хімічного аналізу удалося встановити, що в одному з тігельков плавили мідь, її залишки збереглися на стінках. На цьому городищі виявлені залізні шлаки, злитки кольорових металів, штампи.
Прикраси
Найбільш поширеними ювелірними прикрасами цього часу були пряжки, поясні накладки, персні, браслети, фібули, гривні, привески і скроневі кільця. Комплекс характерних для мешканок сіверської землі в IX - X ст. прикрас складався з п'яти - і семилучевых скроневих кілець, намист з кам'яних і скляних бус, двускатнопластинчатих гривень, перснів та браслетів. Шийні прикраси робили з скляних бус жовтого, синього і зеленого кольору або з позолоченого намиста.До бус підвішували бубенці, округлі ажурні підвіски, хрестики, монети. До типово сіверянских прикрас відносяться гривні зі щитками. Характерною особливістю декору одягу сіверянських жінок були бубенці, які часто нашивали на одяг замість гудзиків або прикріплювали до намиста і головних уборів. Їх виготовляли з бронзи з домішкою олова, тому вони мали різний колір - від сріблястого до жовтого. Археологів, що розкопували городище Новотроїцке, чекали і дуже рідкісні знахідки. Зовсім близько від поверхні землі, на глибині всього в 20 сантиметрів, був знайдений скарб прикрас з срібла і бронзи. По тому, як він був укритий , видно, що його власник ховав скарби не в поспіху, коли насувалася якась небезпека, а спокійно зібрав дорогі йому речі, нанизав їх на бронзову шийну гривну і закопав у землю. Так виявилися там срібний браслет, скроневе кільце з срібла, бронзовий перстень і маленькі скроневі кільця з дроту. Інший клад був захований настільки ж акуратно. Власник теж не повернувся за ним. Спочатку археологи виявили виліплений уручну невеликий прикрашений зубчиками глиняний горщик. Усередині скромної судини лежали справжні скарби: десять східних монет, перстень, сережки, підвіски до сережок, наконечник поясу, поясні бляшки, браслет і інші дорогі речі — все з чистого срібла! Монети карбували в різних східних містах в VIII—IX століттях. Доповнюють довгий список речей, знайдених при розкопках цього поселення, багаточисельні вироби з кераміки, кістки, каменя.
Суспільний лад
Якщо раніше при украй низькій продуктивності праці прогодувати себе, людей похилого віку і дітей можна було лише колективною працею всього роду, общини, то тепер навіть невеликі сім'ї, користуючись новими знаряддями праці, сповна могли існувати без родової взаємовиручки. Тому на зміну родовій общині приходить община сусідська, коли рілля і луги стають власністю окремої сім'ї, а ліси, води, вигони для худоби як і раніше залишаються общині. І.І.Ляпушкин визначає досліджуване селище «як територіальну общину, а її членів як дрібних землеробів-общинників (смердів староруського літопису)». Він так пояснює своє припущення: «Як відомо, найбільш характерною відмінною рисою територіальної общини від родової є об'єднання не зв'язаних спорідненістю малих сімей, що живуть в окремих будинках і ведуть своє окреме господарство. Саме залишки таких господарських ячейок, що складаються з окремих невеликих житлових споруд і прилеглих до них таких же господарських споруд (льохів, комор і тому подібне), що супроводжуються господарським і побутовим інвентарем... і були виявлені при розкопках городища. Серед півсотні житлово-господарських комплексів немає жодного, який можна було б пов'язати з життям суспільства, що веде своє господарство на колективних засадах (розміри жител 15 — 20 кв. м., а споруди господарського призначення, льохи і комори — зовсім мініатюрні). Ці житлово-господарські комплекси могли належати лише малим сім'ям»
Доля городища
Встановлено, що поселення загинуло в результаті набігу кочівників (ймовірно, печенігів) наприкінці ІХ століття.Житла були спалені, а частина населення перебита (останки людей знайдені у багатьох житлах).Про те, що городище використовувалося у XVIІ ст., свідчать знахідки озброєння козацької доби. У середині ХІХ ст. під час оранки на території городища було знайдено частину ствола гармати довжиною 1 аршин, товщиною 5 вершків За повідомленнями Д.І. Багалія, у середині ХІХ ст. на території городища та схилах знаходили свинцеві кулі. Ці знахідки свідчать про розташування на території городища військової залоги. На початку 50-х рр. XVIІ ст. московський уряд проводить заходи з укріплення своїх південно-західних кордонів. Важлива роль відводилася саме острогам, які були спостережними пунктами та 71 місцями дислокації прикордонних застав. Сполучення між заставами було як суходолом, уздовж течії Псла, так і за допомогою димової сигналізації. Остроги Кам’яне, Новотроїцьке та Возок розташовувалися на відстані 10 км один від одного. Ця відстань дозволяла швидко реагувати на появу татарських загонів та оперативно передавати інформацію про їхнє пересування.
Джерела
http://www.geocaching.su/?pn=101&cid=17458
