Обговорення користувача:Троіцька Марина Євгенівна
Зміст
Психологія
Інтерактивні практичні заняття
Розміщено матеріал за темою "Психологічні аспекти гендерної освіти"
Педагогіка - наука про взаємодію людей різного віку в процесі передачі культури від покоління до покоління в широкому сенсі слова. Центральною ланкою і основою педагогічної діяльності є виховання. У процесі виховання і взаємодії з навколишнім середовищем відбувається соціалізація дитини, тобто засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, прийнятих у суспільстві. На відміну від стихійних і різноспрямованих впливів факторів середовища, виховання є спеціальним, спрямованим, систематичним і організованим взаємодією агентів (усвідомлено дійових осіб) з вихованцями. У процесі виховання створюються умови для ефективного розвитку та самореалізації особистості дитини як заставу максимальної самореалізації особистості дорослого в майбутньому. З двох глобальних життєвих стратегій поведінки, можливих в епохи соціальних трансформацій, - виживання та розвитку, жінки, як правило, вибирали найменш перспективну - виживання. Деякі російські вчені (Г. Сілласте, С. Айвазова) сформулювали тезу про недостатню ефективність або незатребуваності потенціалу 53% населення країни. У тому, що сучасні жінки практично витіснені зі сфери управління політикою, економікою, бізнесом, наукою, позбавлені доступу до фінансових і природних ресурсів, високооплачуваним робочих місць, важливу роль зіграли системи мотивацій і цінностей суспільства, що панують у масовій свідомості стереотипи мужності і жіночності, статусні ролі статей у суспільстві. Предметом дослідження тендерної педагогіки поряд з іншими виступає проблема корекції процесу соціалізації молоді залежно від статі в епоху глобальних соціально-економічних і культурологічних трансформацій. Зміна парадигми досліджень гендерної соціалізації молоді відображає об'єктивні процеси, що відзначаються в усіх індустріальних та постіндустріальних культурах світу. Так само, як і багато російських дослідників (І. Кон, О. Здравомислова-Стоюніна, Н. Рімашевський, Л. Попова, Т. Клименкова, Т. Журженко, Н. Давидова, С. Айвазова, Г. Сілласте та ін) , Л. Штилева вважає, що найбільш помітними з них є: 1. Ломка традиційної системи тендерної стратифікації, різке ослаблення поляризації жіночої та чоловічої соціальних ролей. Традиційне тендерне поділ праці втратило жорсткість і нормативність, більшість соціальних ролей взагалі не диференціюються за статевою ознакою. Загальна трудова діяльність і спільне навчання значною мірою нівелюють відмінності в нормах поведінки і психології жінок і чоловіків. Зрозуміло, все ще існують переважно чоловічі і жіночі професії, зберігаються розбіжності чоловічих і жіночих ролей у сім'ї і т.д. Але вони все частіше сприймаються не як прояв природного порядку речей, а як простий емпіричний факт чи наслідок індивідуальних відмінностей, не обов'язково пов'язаних зі статтю. 2. Змінюються самі культурні стереотипи маскулінності і фемінінності. Вони стають менш жорсткими і полярними, більш внутрішньо суперечливими, що видає їх конструктивістське походження. Традиційні риси в них переплітаються з новими, значно повніше враховується різноманітність індивідуальних ситуацій. І, що особливо важливо, вони значно частіше, ніж раніше, відображають жіночу точку зору. 3. Серйозні трансформації відбуваються в шлюбно-сімейних відносинах. У міру того як старі економічні та соціальні функції сім'ї (як продуктивної одиниці, осередки споживання, основний середовища соціалізації дітей та ін) слабшають і здобувають підлегле значення, збільшується цінність духовної і психологічної близькості між членами сім'ї, будь то подружні або дитячо-батьківські відносини . Особливо відзначимо ті глибокі зміни, які відбуваються в культурі: • Крах традиційних сексистських установок по відношенню до жінок та їх псевдонаукового обгрунтування. • Інтелігенція, а слідом за нею й інші верстви суспільства перестають бачити в сексуальності щось ганебне і нице. Сексуальність визнається таким же невід'ємним якістю особистості, як і всі інші. • Відбувається перебудова тілесного канону і канону мови. Ослабли культурні заборони стосовно наготи, увійшли в обіг деякі слова, які раніше вважалися непристойними. Зміна ставлення до тіла пов'язано із загальною зміною ставлення до емоцій. "Виховання почуттів" в сьогоднішньому розумінні означає не лише здатність контролювати і стримувати, але і виражати свої почуття, слухати "веління серця". Як у кожній перехідній культурі, ці явища іноді набувають гіпертрофованих, потворні, екстремістські форми. Але це не дає підстав їх не помічати чи робити вигляд, що нічого не відбувається. Слід допустити, що вітчизняній педагогікою в попередньому періоді випущений з уваги один з важливих аспектів соціалізації індивіда, якому в західному науковому світі в останні 20 років приділяється велика увага і привласнений спеціальний термін - "гендер". На нашу думку, зміст поняття "гендер" полягає перш за все в ідеї соціального моделювання чи конструювання статі (на відміну від біологічної статі, який задається генетично). Соціальну стать конструюється соціальною практикою. Суспільство формує систему норм поведінки, яка дозволяє виконання певних ролей в залежності від біологічної статі індивіда. Відповідно, виникає жорсткий ряд уявлень про те, що є "чоловіче" і що є "жіноче" в даному суспільстві. Впровадження категорії "гендер" у педагогічний процес має принципове значення, оскільки в школі формуються багато уявлень про професійне самовизначення, життєвої стратегії, доступі до ресурсів і влади, що мають в основі соціополовую орієнтацію. Розвиток тендерного освіти в школі дозволить сформувати уявлення про те, що стать не є підставою для дискримінації за будь-яких критерієм чи показником, що він дає можливість жінці і чоловікові користуватися правами людини в усій повноті цього поняття, народжує сили для виламування "скляних стель" , вільного вибору шляхів і форм самореалізації на рівні своєї неповторної індивідуальності. Але поки тендерні підходи в педагогіці сприймаються як наукова екзотика. Для розуміння і професійної участі в процесі тендерної соціалізації дітей педагогу необхідний відповідний методологічний і методичний апарат, що містить систему наукових знань про тендер, педагогічних аспектах виховання та освіти як тендерних технологіях, чинниках, умови та критерії ефективної тендерної соціалізації школярів, відповідний предмету професійну мову. Розробка нового напряму в науці, як правило, призводить до народження нових термінів, нових категорій. З метою визначення ступеня взаємодії педагогіки і тендеру, як складних соціальних і наукових категорій, вводиться поняття "гендерний вимір в освіті". Під "гендерних виміром в освіті" ми маємо на увазі оцінку наслідків і результатів впливу виховних зусиль педагогів на становище і розвиток хлопчиків і дівчаток, усвідомлення ними своєї ідентичності, вибір ідеалів і життєвих цілей, статус дітей у шкільному колективі, групі однолітків в залежності від біологічної статі. Необхідність введення категорії "гендерний вимір в освіті" обумовлена наступними чинниками. По-перше, в останнє десятиліття саме гендерний вимір стає все більш важливим в оцінці основних детермінант і больових точок процесів суспільного та особистісного розвитку. По-друге, у педагогічній теорії до цих пір відсутня напрям, що вивчає становлення тендерної ідентичності, незважаючи на його безумовне значення для гармонійного і повноцінного розвитку особистості, суспільства. Традиційна полоролевая соціалізація дівчаток і хлопчиків, в якій активно бере участь школа, продовжує відтворювати патріархатних стереотипи взаємодії статей у громадському та приватній сферах. Ці стереотипи все частіше вступають в протиріччя з реальними трансформаціями тендерних відносин в сучасному російському суспільстві, стають перешкодою для розкриття індивідуальностей, рівноправ'я статей, стійкого розвитку демократичних відносин. Школа повинна давати учням можливість розвивати індивідуальні здібності та інтереси, незалежно від приналежності до тієї чи іншої статі, протистояти традиційним стандартам щодо статей. Для цього педагогічний колектив повинен володіти тендерної чутливістю, володіти методикою тендерного підходу до процесу тендерної соціалізації дівчаток і хлопчиків. Здійснювати тендерний підхід в освіті дітей - це значить діяти з розумінням соціального, конструктивістського походження категорій "чоловічого" і "жіночого" в суспільстві, ставити особистість і індивідуальність дитини у розвитку та вихованні вище традиційних рамок статі. Під "тендерної чутливістю" ми маємо на увазі здатність педагога сприймати, усвідомлювати та моделювати вплив вербальних, невербальних і предметних впливів соціального середовища, методів і форм роботи з дітьми на формування тендерної ідентичності дитини, здатність уловлювати та реагувати на будь-які прояви дискримінації за ознакою статі (сексизму) . По-третє, народження нових педагогічних термінів пов'язане з тим, що інші, на перший погляд, близькі за значенням терміни: "статеве виховання", "полорольове виховання", "полорольова соціалізація" та їх варіації, не тільки не відображають суті предмета, але ускладнюють його розуміння, оскільки в російській культурі є численні і неадекватні конотації слова "стать". Відсутність у професійному та науковому мовою категорії "тендер", що відповідає культурному кореляти статі, як тепер стало зрозуміло, неминуче призводило до дефіциту мови, замовчуванням власне суті процесу конструювання жіночності і мужності на громадському, груповому та індивідуальному рівнях, ролі в цьому процесі педагогічних технологій. Розробка тендерних підходів в освіті є новим кроком у розвитку науки людинознавства, педагогічної антропології. Завдання розробки теорії тендерного освіти і виховання полягає в тому, щоб, інтегруючи і переробляючи знання, отримані іншими науками про людину: - Виявити і показати суспільству педагогічні аспекти процесу тендерної соціалізації дівчаток і хлопчиків як суб'єктів шкільного виховання, впливу складних і багатоспрямованих взаємодій з батьками, однолітками, педагогами, матеріалом шкільних підручників і курсів на становлення тендерної ідентичності індивідів обох статей; - Проаналізувати роль школи як соціального інституту в тендерній соціалізації дівчаток і хлопчиків, сприятиме ліквідації дискримінації за статтю, подолання найбільш жорстких тендерних стереотипів у педагогічній шкільній практиці; - Виявити закономірності та методики педагогічного впливу вчителя на тендерні ідентичності учнів, щоб у процесі педагогічної взаємодії, коректуючи вплив середовища, розширювати індивідуальні можливості самореалізації учнів. Освіта вносить внесок у формування тендерної ідеології. Починаючи з дитячого садка і до аспірантури, всі відносини всередині освітніх установ відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, шанобливих і не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і "досяжних". Цей процес не є явною або умисною метою освіти, і мало хто викладачі усвідомлюють, що він відбувається. Тим не менш, освітні установи підносять дуже впливові уроки тендерних відносин. Справа в тому, що крім явно вираженого навчального плану, існує так званий прихований навчальний план, який зміцнює сексистські визначення жінок і чоловіків. Прихований навчальний план - це, по-перше, організація самого закладу, тендерні відносини на роботі, тендерна стратифікація учительської професії. По-друге, сюди відноситься зміст предметів, а по-третє, стиль викладання. Ці три виміри прихованого навчального плану не просто відображають тендерні стереотипи, а й підтримують тендерну нерівність, віддаючи перевагу чоловічому і домінантним і недооцінюючи жіноче і нетипове. На існуючий стан речей, наприклад, на стійкість тендерних стереотипів про здібності та освітніх перевагах жінок і чоловіків впливає і популяризація висновків наукових досліджень. У свою чергу багато вчені будують свої гіпотези, інструментарій та висновки на упередженнях до людей іншої статі, не помічаючи сексистських установок у своїй свідомості. І з'являються популярні статті, наукові та науково-популярні видання, в яких можна зустріти наступні сентенції: "Чоловік любить очима, а жінка - вухами", "Чоловік схильний до полігамії, а жінка до створення міцного сімейного гнізда", "Сто відмінностей між чоловіками та жінками ". Кращим прикладом необ'єктивною теоретичної моделі є психоаналітична теорія, сформульована Фрейдом, на основі якої проектуються дослідження, що встановлюють заздрість до пенісу, мазохізм чи незрілість супер-его у жінки. Автори таких досліджень спочатку впевнені, що пасивність є частиною жіночої особистості та жіночої сексуальності, і в зв'язку з цим жіноча активність і незалежність чи чоловіча чуттєвість і відданість трактуються як патології. Організація навчальних закладів - це не лише колектив і приміщення, це ще й система правил, за якими люди взаємодіють між собою, той порядок, який дозволяє їм працювати. Соціальний порядок можна вважати основним способом, за допомогою якого цінності культури передаються індивідам, щоб ті могли вважати ту чи іншу організацію нормальної, той або інший пристрій природним і звичайним, тим, що називається "в порядку речей". Коли ми беремо участь в житті якихось інститутів і організацій, що втілюють певну соціальний устрій, нам здається існуючий там порядок природним, і ми намагаємося відтворювати його у своїй ідентичності і своїх діях. Іншими словами, інститути нормалізують цінності культури, причому нормалізація, ізоляція, очищення, дисциплінування - це спроби накласти систему на спочатку "нечистий" досвід, надати йому порядок, осмисленість відповідно до того, що вимагає від людини традиція, суспільство, стереотипи мислення і дії . Які ж особливості соціального устрою освітнього закладу? По-перше, освітні установи відображають тендерну стратифікацію суспільства та культури в цілому, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Як правило, викладачі, секретарі і обслуговуючий персонал - жінки, а директор школи чи ректор університету - чоловіки. Педагогічний склад установ початкової та середньої освіти на 90% складається з жінок. З підвищенням статусу освітньої установи від дитячого саду до університету кількість жінок-педагогів зменшується. По-друге, освітні установи не тільки надають, але й обмежують можливості кар'єри. Адже учні бачать на прикладі тих, з ким зустрічаються кожен день, що чоловіки - це начальство, а жінки-підлеглі. Крім того, деякі предмети і дисципліни чітко ідентифікуються у студентів і школярів з підлогою викладача. Тим самим програмується і вибір професії залежно від статі. Процес навчання. Третя сторона прихованого навчального плану полягає в тому, що комунікаційні процеси в освітніх установах недооцінюють жінок, їх спосіб вчитися і виражати знання. У 1982 р. Р. Холл та Б. Сендлер провели перше дослідження вербальних і невербальних комунікаційних практик в освіті. Прихований навчальний план був визначений як мета-комунікація - мова, за допомогою якого здійснюється соціальний контроль. Це дослідження стало класичним зразком подібних проектів, які проводилися в школах і коледжах, на освітніх сесіях для дорослих і в університетах. Було показано, зокрема, що панівні форми викладання спираються на маскулінні засоби спілкування. Перш за все, це виражається в тому, що, починаючи з дошкільного віку, педагоги заохочують хлопчиків до самовираження й активності, а дівчаток - до слухняності і старанності, охайного зовнішнього вигляду. Дослідниками було зазначено, що наші співвітчизники серед шкільних предметів найважливішими для хлопчиків вважають математику, фізику, фізкультуру, комп'ютерні знання, а для дівчаток - домоведення, літературу та історію, етику і психологію сімейного життя, статеве виховання. А як бути з тією обставиною, що серед дівчаток буває так багато відмінниць? Наші психологи успішно впоралися і з цим парадоксом, приписавши інтелектуально сильним дівчаткам ярлик психічної ненормальності: згідно Л. Волинської, занадто багато відмінниці мають занижену самооцінку, в них живе глибинне і погано усвідомлюване недовіру до самих себе, і вони нібито тому й намагаються бути відмінницями, щоб компенсувати цей свій недолік, приховати його від себе, придбати значення у власних очах і в очах оточуючих. На думку автора статті, відмінна успішність у дівчаток є цілком наслідком їх лояльності, слухняності та старанності - якості, що ведуть до пасивності і безініціативності і ускладнюють відносини з протилежною статтю. Стиль викладання, форми комунікації у навчальній аудиторії, також впливають на тендерну соціалізацію учнів. Наприклад, іспити у формі тестів, індивідуальні доповіді, змагання за оцінки заохочує горезвісну «мужність». Від цього страждають як дівчатка, так і хлопчики, хоча б тому, що у тих і у інших не розвиваються навички критичного мислення, уміння ставити питання, колективно обговорювати і вирішувати проблему. Нові можливості для жінок і чоловіків, принципи тендерної рівності в освіті можуть здійснюватися у просторі гри і свободи, де відмовляються від муштри, агресії та дресирування на користь м'якості, делікатності та поваги. Учень і викладач виступають партнерами, які спільно й активно планують зміни, контролюють успіхи і оцінюють якість досягнутого, відкрито обговорюють конфлікти та знаходять способи їхнього вирішення. Тому сама організація навчального процесу припускає відкритість і гнучкість, можливість експериментів та альтернативних рішень поряд з традиційними. Малий розмір груп забезпечує індивідуальний контакт і працює на скорочення владної дистанції. Таким чином, виявляється можливим диференціювати завдання залежно від рівня підготовленості, при цьому як з боку вчителя, так учнів важливі терпимість і розуміння іншого, можливо, більш слабкого або нетипового. У традиційній концепції освіти навчання відокремлюється від виховання межами навчального плану і аудиторій. У сучасній освіті процес навчання вважають не тільки трансляцією формального знання, а й формуванням соціально-психологічного благополуччя учнів. Поряд з оновленням технологій навчання, які активізують самостійну роботу учнів, важливим є формування особливої соціокультурного середовища школи і вузу, що дозволяє здійснити гуманізацію освіти, гарантувати дотримання прав людини, задовольнити індивідуальні потреби суб'єктів освітнього процесу. Якщо гуманітаризація досягається впровадженням у навчальних планах соціально-гуманітарних дисциплін, то гуманізація освіти означає створення особливого середовища, що сприяє розвитку в учнів творчого мислення, умов, що забезпечують їх особистісне зростання, соціальну компетентність і адаптацію, повноцінну участь у навчальному процесі. Соціокультурне середовище підтримки сприяє оптимізації взаємодії суб'єктів освіти, різноманітності освітніх послуг, дозволяє учневі впливати на траєкторію професійної кар'єри; виконує функції інформаційної та професійної орієнтації, соціально-психологічної адаптації. При цьому виникає нова - антиавторитарної - концепція освіти, заснована на цінностях поваги людської гідності, професіоналізму і підтримки. Можна припустити, що якщо в процесі гендерної соціалізації школярів вдасться створити умови для виховання стосунків між статями, вільних від жорстких стереотипів маскулінності і фемінінності в традиційному патріархатної сенсі, то це може стати запорукою виховання нової особистості з високими інтенціями відкритості та адаптивності до різних культур, пріоритетами миролюбства та паритетної демократії у всіх сферах життя, необмеженими можливостями індивідуального життєвого вибору та самореалізації. --Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:14, 29 січня 2015 (EET)
Доброго дня! Продовжуємо працювати. Якщо Ваші відповіді на попередні запитання будуть потребувати коментарів, то буду їх робити. Наша наступна тема "Психологічні аспекти роботи з обдарованими дітьми". Після опрацювання тексту дайте стислі відповіді на запитання. 1.Як ви визначаєте поняття "обдарованість"? 2.Які типи обдарованості визначають в психологічній науці? 3. Назвіть види обдарованості. 4. З якими психологічними проблемами обдарованих дітей Ви зустрічались в педагогічній діялбнеості?
Психологічні аспекти роботи із обдарованими дітьми
Визначення обдарованості надзвичайно важливе: від цього залежить, яких дітей і на підставі яких критеріїв школа відбиратиме в спеціалізовані класи та як їх навчатиме. Від розуміння суті обдарованості залежить, на які особливості своїх учнів учитель звертатиме увагу, намагаючись зрозуміти, обдаровані вони чи ні. Від цього залежить і ви¬бір методик, якими психологи користуватимуться, щоб підтвердити припущення про обдарованість дитини.
Обдарованість це сукупність здібностей, які дозволяють індивіду досягти вагомих результатів в одному або декількох видах діяльності.
Здібності це можливості людини до виконання діяльності. У якій би формі ми не визначали здібності, у центрі уваги завжди буде саме діяльність. Великі можливості до виконання діяльності це й великі здібності. Рівень здібностей, який значно відрізняється від середнього, свідчить про обдарованість. Чим більша відмінність цього рівня від середніх здібностей, тим вища обдарованість. Є спеціальні статистичні критерії визначення такої відмінності.
Задатки та їх розвиток. Здібностей від природи не буває й не може бути. Від природи існують тільки задатки, тобто анатомо-фізіологічні передумови до розвитку здібностей. Це й певна швидкість психічних процесів, і певні особливості розвитку окремих зон мозку тощо. Якими б не були природні задатки, ніяких здібностей не буде, якщо їх не розвивати.
Більше того, надзвичайно важливе значення має період дитинства, у якому задатки починають розвиватися. Період, найбільш сприятливий для розвитку певних здібностей, називається сензитивним. Якщо в цей період здібності з якихось причин не розвиватимуться, то дитина не зможе в подальшому житті повною мірою реалізувати свої потенційні можливості.
Задатки в різних дітей, звичайно, різні, тому й постає одне з найпроблемніших питань теорії та практики розвитку здібностей: у якій мірі обдарованість є вродженою, а якою мірою її можна розвинути. Цими проблемами займається спеціальна наука психогенетика. Один з основних методів, який використовується цією наукою, так званий «близнюковий метод»: про роль середовища та спадковості судять за розвитком близнюків з однаковою (одноклітинні близнюки) і різною спадковістю (різноклітинні близнюки). Коли йдеться про виняткові здібності, роль спадковості особливо помітна.
Не менш як 50% внеску в розвиток здібностей припадає на вплив середовища. Це означає, що розвиток обдарованості дитини значною мірою залежить від батьків, школи, учителів.
Задатки за своєю природою суперечливі. З одного боку, вони специфічні, тобто в дитини існує спадкова схильність до тієї чи іншої діяльності (наприклад, від спадковості значною мірою залежатиме, наскільки яскраво вираженими будуть здібності дитини до точних чи гуманітарних наук). З іншого боку, задатки різнобічні: у чому саме проявиться обдарованість дитини, переважно залежатиме від конкретних особливостей її виховання (якщо художньо обдаровану дитину виховують у родині музиканта, існує велика ймовірність того, що вона стане музикантом).
Спостереження за обдарованими дітьми свідчать про те, що найістотнішу роль у розвитку цих дітей відіграє людина, яка спеціально займається з дитиною, ураховує її індивідуальні особливості й користується в неї авторитетом. Це може бути один із батьків, учитель або будь-яка інша людина, яка в потрібний момент впливає на розвиток обдарованості дитини.
Є ще один підхід до визначення обдарованості. Як уважає багато вчених, обдарованість характеризується наявністю більш досконалих способів діяльності. Ці способи мають досить узагальнений характер, тому їх можна застосовувати до найрізноманітніших сфер життя. Оскільки обдаровані діти володіють більш ефективними способами діяльності, то саме вони можуть мати більш високі досягнення, ніж учні із середніми здібностями.
Існує думка, що для розвитку здібностей визначальною є відповідна діяльність. Ні, не будь-яка, нехай навіть найкорисніша, методично бездоганно вибудувана діяльність розвиває здібності дитини. Деякі батьки й учителі вважають, що для розвитку здібностей дитини достатньо займатися з нею за будь-якою «правильною» методикою. На превеликий жаль, це не так. Сама собою діяльність не розвиває здібностей. Можна годинами займатися певним навчальним предметом, однак будуть засвоюватися певні знання, формуватимуться вміння, навички, але здібності не розвиватимуться, значних успіхів дитина не досягатиме.
З обдарованими дітьми повинні працювати спеціально підготовлені педагоги, психологи, які володіють сучасними методиками визначення й розвитку обдарованості. Педагоги повинні розуміти, що обдаровані діти потребують особливої уваги, індивідуального підходу, копіткого плекання їхнього таланту. Тільки за такого ставлення обдаровані учні зможуть стати інтелектуальною елітою країни, реалізувати свій творчий потенціал.
Для визначення обдарованості дітей педагогам необхідно знати види спеціальних здібностей.
Класифікація спеціальних здібностей на підставі багатовимірної концепції особистості, розроблена В. Моргуном
1. Здібності орієнтуватись у просторі й часі: o ретроспективні (консерватизм); o кон’юктурні (кмітливість); o перспективність (передбачливість). 2. Здібності до потреб і вольових (естетичних) переживань: o песимістичні (критичність); o амбівалентність (урівноваженість); o оптимістичність (життєрадісність). 3. Здібності до змісту (профілів, видів) діяльності: o трудові (ділові); o комунікативні; o самодіяльні (особистісні). 4. Здібності до рівнів оволодіння людською діяльністю: o навчальні (адаптивні); o відтворювальні (виконавчі); o творчі (інноваційні). 5. Здібності до форм реалізації людської діяльності: o моторні (рухові); o перцептивні (зосередженість); o мовленнєво-розумові (розумові). Здібність дитини залежить від соціального та матеріального стану батьків, однак, якщо родина зуміє створити сприятливі умови для всебічного розвитку, тоді таку якість можна виявити в ранньому віці і, починається з цього часу, розвивати її. Обдарована дитина виділяється яскравими, очевидними, інколи помітними досягненнями в тому чи іншому виді діяльності. Отже, обдарованість – це системна ознака психіки, що розвивається в продовж життя та визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одному чи кількох напрямках діяльності порівняно з іншими. Обдаровані діти – це потенціал нації. Проблема створення потужної, динамічної інтелектуальної еліти – одна з найактуальніших у контексті розбудови української державності. І провідну роль у цьому має відігравати система освіти. У ст. 35 Закону України «Про освіту» йдеться, зокрема, що «для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи ( з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової профільної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об’єднань». Обдарованим дітям держава надає особливу підтримку, заохочує у вигляді стипендій, направлення на навчання та стажування в провідні вітчизняні й закордонні освітні, культурні центри. І в повсякденному використанні, і в тлумачних словниках терміна «розумово обдарований», «здібний», «талановитий» вживаються здебільшого як синоніми, які, однак, вказують на різні рівні прояву здібностей. Характерними психологічними особливостями розумово – обдарованої дитини є: • Обсяг і гострота сприймання, надзвичайна допитливість стосовно розташування предметів, їм цікаво, чому світ влаштований так, а не інакше, і що було б, якби змінились ті чи інші умови. Вони можуть слідкувати за декількома процесами водночас, активно досліджувати все, що їх оточує. • Здатність сприймати зв’язки між предметами та явищами, їхніми властивостями, особливостями. • Відмінна пам'ять у поєднанні з раннім мовним розвитком та можливістю класифікувати й зводити до категорій, які допомагають накопичувати власний обсяг інформації та інтенсивно використовувати її. • Великий запас слів, що дозволяє вільно та виразно викладати свої думки. Але часом цього не вистачає, і діти придумують слова для позначення понятих конструкцій. • Здатність розуміти смислові неточності, із задоволенням займатися складними й заплутаними завданнями; при цьому вихованці вкрай негативно підходять до підказок, готових відповідей. • Тривала концентрація уваги й велика наполегливість у розв’язанні задач, вирішення мисленнєвих завдань. • Захоплення завданням одночасно із відсутністю досвіду може призводити до того, що дитина ставить перед собою непосильні цілі. • Розвинене почуття справедливості; прискорений моральний розвиток; гостре реагування на несправедливість; високі моральні вимоги до себе та оточуючих; чутливість до доброзичливості, доброчинності, порядності, благородства. • Живе виявлення, що включає елементи гри в мисленнєву діяльність, творчість, фантазування. • Чудове почуття гумору, схильність до смішних невідповідностей, гри слів, жартів. • Підвищення страхів і вразливість. • Специфічні прояви егоцентризму, які породжують комунікативні труднощі. Усе ще побутує думка, навіть серед вчителів, що обдаровані діти не потребують якоїсь особливої підтримки. Мовляв, талант так чи інакше само реалізується, він швидко й ефектно забезпечує здобуття знань, формування умінь і навичок, необхідних для потужного самоствердження, самореалізації. Існує принаймні чотири категорії причин, які утрудняють продуктивну реалізацію розумової обдарованості. Перша – впливає із сенсорних недоліків, здебільш таких, як сліпота, глухота. Розумово обдарована дитина з цими дефектами не має можливості сприймати той чи інший тип інформації, що гальмує її інтелектуальні досягнення. У випадку порушення мовного розвитку нелегко досягнути результатів, що відповідають рівню здібностей. Друга – навчальні програми, деякі від можливостей і запитів розумово обдарованої молоді. Третя – у родинах із низьким матеріальним, духовним, культурним, освітнім рівнем інтелект, освіта, знання, творчість не пошановуються, їх здобування та розвиток не заохочуються й не підтримуються. Четверта, головна причина – психологічні фактори, які зароджуються в сім’ї. Серед них найбільш типові: • негативне ставлення до школи і навчання; • порушення стосунків з батьками; • коливання настрою, депресивні переживання, атмосфера суперечності; • низька самооцінка, почуття «зайвості», тенденція до самовиправдання за будь-яких обставин, виправдання своїх недоліків, перекладання вини на інших; • схильних до фантазування; • погані міжособистісні стосунки, недовіра до інших; • недостатні лідерські здібності; • емоційна неврівноваженість; • нереалістичні цілі.
Обдарована дитина потребує вчителя, який здатний орієнтувати учня на одержання знань більш ефективними способами, формувати вміння й навички розумової діяльності, комунікації, самозбереження, спрямовувати розвиток здібностей дитини на вміння опрацьовувати величезні масиви інформації, розв’язувати проблеми тощо. Функції вчителя: • організація та проведення занять; • розробка, коригування програм; • моніторинг результативності діяльності; • організація індивідуальної роботи; • підготовка учнів до конкурсів, оглядів; • контроль за рівнем знань і використанням програм; • узагальнення та систематизація матеріалів і результатів роботи; • підготовка матеріалів, методичних рекомендацій з організації роботи. З огляду на психологічні, фізіологічні, дидактичні та інші особливості навчання й розвитку обдарованих дітей, підготовка вчителя до роботи з обдарованими дітьми передбачає: • наявність знань про те, що таке обдарованість та обдаровані діти, у чому особливості їхнього навчання й розвитку; • навчання основних організаційних форм, психологічних і дидактичних методів практичної роботи з обдарованими дітьми; • використання різних форм, методів, прийомів виявлення, навчання й розвитку обдарованих дітей у різних (часом нестандартних) умовах; • особистісне ставлення до обдарованого (як і до будь-якого іншого) учня не як до об’єкта педагогічного впливу, а як до суб’єкта спільно конструйованої педагогічної взаємодії, під час якої відбувається навчання й розвиток учнів. У педагогічному колективі до вчителя, його професійних та особистісних рис і якостей висуваються такі вимоги: • педагогічна майстерність; • педагогічна тактовність; • висока теоретична підготовка; • науково-методична діяльність; • наявність особистої педагогічної концепції; • толерантність і доброзичливість; • творчі здібності; • володіння іноземними мовами; • робота в мережі Інтернет.
Рекомендації вчителям для роботи з обдарованими дітьми: 1. Учитель не повинен повсякчас розхвалювати кращого учня. Не слід виділяти обдаровану дитину за індивідуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми. 2. Учителеві не варто приділяти багато уваги навчанню з елементами змагань. Обдарована дитина буде частіше від інших переможцем, що може викликати неприязнь до неї. 3. Учитель не повинен роботи з обдарованої дитини «вундеркінда». Недоречне випинання винятковості породжує найчастіше роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність – зловмисне прилюдне приниження унікальних здібностей і навіть сарказм з боку вчителя – звичайно, недопустимі. 4. Учителеві треба пам’ятати, що в більшості випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.
Якості, якими має володіти вчитель для роботи з обдарованими дітьми: 1. бути доброзичливим і чуйним; 2. розбиратися в особливостях психології обдарованих дітей, відчувати їхні потреби та інтереси; 3. мати високий рівень інтелектуального розвитку; 4. мати широке коло інтересів; 5. бути готовим до виконання різноманітних обов’язків, пов’язаних з навчанням обдарованих дітей; 6. мати педагогічну та спеціальну освіту; 7. мати живий та активний характер; 8. володіти почуттям гумору; 9. виявляти гнучкість, бути готовим до перегляду своїх поглядів і до постійного самовдосконалення; 10. мати творчий, можливо, нетрадиційний особистісний світогляд; 11. бути цілеспрямованим і наполегливим; 12. володіти емоційною стабільністю; 13. уміти переконувати; 14. мати схильність до самоаналізу.--Троіцька Марина Євгенівна (обговорення) 11:26, 29 січня 2015 (EET)
