Соціально-гуманітарний кредитний модуль Кочкарьова Т.А.
Зміст
Інтерактивні практичні заняття
Доброго дня, Тетяна Анатоліївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №1 Філософія і соціологія освіти. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:
- Обґрунтуйте, чому необхідне філософське дослідження освіти?
- Визначте основні завдання філософії та соціології освіти?
З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 11:48, 26 січня 2015 (EET)
Ваші відповіді: Доброго вечора, Людмила Олександрівна!
1.На основі взаємодії філософії та освіти упродовж тривалого історичного часу формувалася нова галузь філософії – філософія освіти.Вперше термін «філософія освіти» використано 1913 р., в американській енциклопедії. Але глибоке теоретичне дослідження освітянських проблем розпочалося працею англійця Р. Петерса «Філософія освіти» (1973). З тих пір філософія освіти на Заході набула бурхливого розвитку. Причиною того стала криза освіти, яка наприкінці ХХ ст. визнана ООН однією з найзагрозливіших глобальних проблем людства. По-перше, лише філософія в змозі узагальнити всі знання про освітній процес і звести їх у систему, хоча освіту досліджує багато наук: педагогіка, психологія, соціологія і т. інші.Ось чому лише завдяки філософії можна зробити загальні висновки зі стану освіти на даний період і намітити шляхи її вдосконалення. По-друге, нині філософія, формуючи загальну картину освіти, тим самим здатна розкрити в повноті її функціональний прояв в інформаційному суспільстві. Завдяки філософському поясненню місця і ролі освіти в наш час, стає зрозумілою її провідна роль в усіх сферах існування людства, його матеріальному, соціальному та духовному розвитку. По-третє, філософія витупає в системі досліджень освіти окремими науками загальною методологічною основою. Всі причетні до цього науки (педагогіка, психологія, політологія, соціологія тощо) напрацьовують свої методи, але вони не охоплюють увесь освітній процес. Це завдання філософського сприйняття світу. По-четверте, як не дивно, але до цих пір важливим завданням філософії залишається остаточне з’ясування суті та змісту самого поняття «філософія освіти». Сучасна цивілізація упродовж ХХ та початку ХХІ століть вийшла на нові горизонти розвитку, базою якого є парадигма неперервної освіти упродовж життя, перехід до суспільства знань, та поява homo educatus – людини освіченої. На новому історичному етапі, у часовому вимірі початку третього тисячоліття філософія освіти набуває важливого значення в осягненні творчого феномену освіти.
2.Можна виділити такі основні завдання філософії освіти: • аналіз й осмислення сучасного стану систем освіти та дослідження спрямованості стратегічних змін у сфері освіти; • вивчення способів систематизації й структуризації педагогічних знань та виявлення найбільш оптимальних критеріїв і способів структуризації педагогічного знання.
Сучасні вчені називають такі завдання соціології освіти: • вивчення потреб в освіті, розуміння й оцінка її ролі в житті суспільства та особистому житті людини; • оцінка рівня і якості знань у контексті їх соціальної значущості; • аналіз ставлення суспільства і тих, хто навчається, до освіти, виявлення її соціальної цінності; • виявлення ролі освіти як чинника соціального статусу; • визначення міри впливу освіти на динаміку моральних потреб і інтересів.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 19:44, 6 лютого 2015 (EET)
Дякую за відповіді. З повагою Л. О. Рідченко.
Доброго дня, Тетяна Анатоліївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №2 Освіта в Україні та країнах світу. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:
- Визначте зміст стратегії освіти і місце в ній освітньої парадигми?
- Назвіть сучасні зарубіжні підходи до освіти?
З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 11:43, 2 лютого 2015 (EET)
Ваші відповіді:
1.Прямий переклад з грецької терміну «paradiegma» означає «приклад»,«взірець». Отже, парадигма являє собою теоретичну розбудову чогось нового в житті суспільства і практичну реалізацію наміченого.Процес упровадження нової парадигми освіти надзвичайно складний і суперечливий, оскільки, по-перше, він може бути успішним лише за умови зміни традиційного мислення, а також стереотипів і переконань щодо стану освітнього процесу. А напрацьовані віками принципи навчання і виховання зрушити з місця і замінити новими дуже і дуже не просто. Ніщо так важко не змінюється як історично набуті традиції. По-друге, реалізація нової парадигми освіти потребує значних матеріально-фінансових затрат.По-третє, нова освітня парадигма має стати осередком стратегії освіти.По-третє, нова освітня парадигма має стати осередком стратегії освіти.За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації.В ній має бути визначений генеральний напрям прилучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму. Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо.
2.Різноманітні пошуки нових форм і методів формування більш досконалої – виховної системи в Європі (в цілому в освіті) привели до значної кількості своєрідних рішень в реформуванні школи всіх рівнів. Американський підхід (власне США). Він розбудований на гуманістичній педагогіці Дж. Дьюї (1859–1952), видатного американського філософа, психолога та педагога. В праці «Школа та дитина» (1902) він показав згубність «пасивної» школи, побудованої на механічному запам’ятовуванні навчального матеріалу і необхідності розвитку творчої активності учня, підтримки в дитині «інстинкту дослідника». Азійський підхід. Тут характерними є японський і китайський варіанти.Абітурієнт має закінчити повну державну школу і пройти тестування, яке проводить Національний центр по прийому в університети. Лише після цього надається допуск для складання екзаменів у вибраний ВНЗ. У Китаї конкурс на престижні спеціальності досягає 300 абітурієнтів на одне місце. Освіта платна. Ціну визначає держава. На можливість вступу до ВНЗ дуже впливає кількість балів, набраних абітурієнтом по закінченні школи. Європейський підхід до сучасної організації освіти презентують, насамперед, високорозвинені країни.Так, у Великобританії середньоосвітня школа 12-річна. Її випускник отримує відповідний сертифікат. А от щоб вступити у ВНЗ необхідно подолати дворічний курс довузівської підготовки.У Німеччині середня освіта займає 13 років з поділом учнів після 4–5 класів на здібних, які можуть навчатися в університеті, і нездібних.Вступних екзаменів немає. Записуються в університет на один рік. Після успішного завершення курсу – на наступний, але якщо претендентів більше, ніж потрібно, то чекають у черзі до наступного навчального року.У Франції десятирічна освіта дає диплом коледжа в 16 років. Біля 85% його випускників вступають у трирічний академічний ліцей, де здобувають диплом бакалавра. Лише він надає право для вступу в університет.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 20:10, 6 лютого 2015 (EET)
Дякую за відповіді. З повагою Л. О. Рідченко.
Доброго дня, Тетяна Анатоліївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №3 Освіта в інформаційному суспільстві. Опрацювавши матеріал дайте відповідь на запитання. Які позитивні моменти можна виділити в інформатизації освіти?
З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 13:24, 2 лютого 2015 (EET)
Ваша відповідь: Важливою характеристикою людської діяльності разом з речовиною і енергією стає також інформація як невичерпний, поновлюваний ресурс людства, головна цінність суспільства. Саме це дає основу говорити про те, що людство вступило в нову епоху свого розвитку.Процес інформатизації розгортається практично в усіх областях людської діяльності. Захоплює він і таку велику сферу соціальної діяльності, як освіта.Мета інформатизації навчального процесу – підвищення якості освітньої і професійної підготовки фахівця, забезпечення доступу його до культури всього людства.Сучасна освіта з кожним днем вимагає все більш активного використання інформаційних і комунікаційних технологій в управлінській, фінансовій діяльності всіх ланок освіти міста. Основним критерієм ефективності використання нових інформаційних технологій у мережах є вже не наявність певної кількості комп’ютерів, а створення єдиного інформаційного простору.Інформатизація освіти дозволить ефективно використати наступні переваги нових інформаційних технологій: – можливість створення відкритої системи освіти, що забезпечує кожному індивідові власну траєкторію самонавчання; – зміна організації процесу пізнання шляхом зміщення його у бік синергетичного мислення; – створення ефективної системи управління інформаційно-методичним забезпеченням освіти; – використання специфічних властивостей комп'ютерної техніки, найважливішими з яких є: індивідуалізація навчального процесу при збереженні його цілісності за рахунок програмованості і динамічної адаптації автоматизованих навчальних програм; можливість використання й організації принципово нових пізнавальних засобів, аж до моделей «віртуальної реальності». Інформатизація освіти дозволить забезпечити її фундаментальність, тобто орієнтацію на виявлення глибинних сутнісних підстав і зв'язків між різноманітними процесами навколишнього світу; цілісність, що припускає впровадження в освіту єдиних циклів фундаментальних дисциплін, об'єднаних загальною цільовою функцією і орієнтованих на міждисциплінарні зв'язки та інтереси особистості. Інформаційні технології навчання відкривають нові можливості для учнів і викладачів. Це передусім доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищення ефективності самостійної роботи, нові можливості для творчості, надбання і закріплення професійних навичок, реалізація принципово нових форм і методів навчання із застосуванням засобів концептуального і математичного моделювання явищ і процесів.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 20:23, 6 лютого 2015 (EET)
Дякую за відповідь. З повагою Л. О. Рідченко.
Доброго дня, Тетяна Анатоліївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №4 Євроінтеграційна стратегія України: науково-освітні перспективи. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання:
- У чому полягає сутність Болонського процесу?
- Коли і ким було започатковано Болонський процес?
З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 11:23, 20 лютого 2015 (EET)
Ваші відповіді:
- Доброго дня, Людмила Олександрівна!
1.Болонський процес – процес зближення і гармонізації систем освіти країн Європи з метою створення єдиного європейського простору вищої освіти.Основною метою Болонської декларації проголошено створення до 2010 р. загальноєвропейського простору вищої освіти, в якому викладачі і студенти зможуть безперешкодно пересуватися, а їхні кваліфікації визнаватимуться в усіх європейських державах.Основні цілі для створення європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі: а)Затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян та міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти. б)Запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. в)Створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ЕСТЄ) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. г)Сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою: —забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг; —забезпечення визнання та зарахування часу, який вчитель, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав; —сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв та методології; —просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності та інтегрованих навчальних, дослідницьких і виховних програм.
2.У середині 70-х років ХХ ст. Радою міністрів Європейського Співтовариства (з 1993 р. – Європейський союз) була прийнята резолюція про першу програму співробітництва у сфері освіти. Формально Болонський процес започаткували два документи: Сорбоннська декларація «Про гармонізацію європейської системи вищої освіти», підписана 25 травня 1998 року міністрами освіти Великої Британії, Італії, Німеччини і Франції, та Спільна декларація міністрів освіти Європи «Європейський простір у сфері вищої освіти» (Болонська декларація), прийнята 19 червня 1999 року на спеціальній конференції в м. Болонья міністрами освіти 29 європейських держав. Надалі міжурядові зустрічі відбувалися у Празі (2001), Берліні (2003), Лондоні (2007), Лувені (2009). Болонська декларація відкрита для приєднання інших держав. У травні 2005 року в Бергені Болонську декларацію підписав міністр освіти України. За місцем прийняття декларації було названо відповідний інтегративний освітній процес. Болонський процес об’єднує 47 держав (2011 рік).--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 10:39, 24 лютого 2015 (EET)
Дякую за відповіді. З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
Доброго дня, Тетяна Анатоліївна! За розкладом ми працюємо на інтерактивному практичному занятті. Прошу Вас опрацювати матеріал за посиланням інтерактивного практичного заняття №5 Сучасні наукові дослідження. Опрацювавши матеріал дайте відповіді на запитання.
- Як Ви розумієте термін квазінаука?
- Назвіть основні елементи дослідницької системи?
З повагою Людмила Олександрівна Рідченко.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 12:47, 20 лютого 2015 (EET)
Ваші відповіді:
Доброго вечора, Людмила Олександрівна!
1.Істинні знання убезпечують особу, соціальну групу чи суспільство від хибних рішень і дій. Головне завдання школи – давати такі знання, для чого вона має використовувати найновіші наукові досягнення.Ведучи мову про особливості наукового знання, маємо звернути увагу ще й на псевдонауку. Це докази, вчення, різні гіпотетичні побудови, що не спираються на наукові доведенні і насичені хибними ідеями.Псевдонаукові знання можуть витікати і з квазіядра в науці. Квазінаука – це наукова форма діяльності, яка породжена жорстко ієрархізованим науковим співтовариством. Тоді в ньому виникають відособлені школи та наукові напрями, очолені відомими в свій час ученими, які вже вичерпали свої таланти, але цього не визнають. Дотримуючись власних застарілих ідей, вони вперто не допускають у «свою» наукову галузь свіжих думок молодих учених, ідей своїх «противників» тощо.
Через це квазінаука скочується до рівня лженауки. Щось подібне відбувалося в СРСР в 40–60 рр. ХХ ст., коли панувала так звана «мічурінська біологія», яка заперечувала наукові судження світової біології, відкриття генетики, цитології і т.п. Тим самим заперечувався притік свіжої думки у певну наукову галузь, без чого наука мертвіє. З цього приводу дуже влучно зауважив професор Пітсбургського університету (США) Т. Рокмор, пояснюючи, що наявні і визнані теорії, вчення, наукові доведення, висновки не тільки можуть бути розкритиковані, а й часто заперечені іншими мислителями, що є головною умовою розвитку наукового знання.
2.Успіх педагога-дослідника залежить і від глибокого знання дослідницької системи. Без того неможливе послідовне та якісне виконання наукової роботи в усіх її формах: підготовці рефератів, курсових і дипломних робіт, наукових статей, монографій, дисертацій тощо. а)Тема дослідження. Вона має не лише охоплювати весь вузол проблем, які слід вирішити в науковій роботі, а й чітко зазначати межі наукового завдання. Введення в тему додаткових рішень або недоопрацювання визначених завдань – позбавляє роботу якісної достовірності. б)Мета. Це мисленне, ідеальне визначення наперед результатів роботи. Зміст мети залежить від знання об’єктивних законів реальності (не створення «вічного двигуна»), від реальних можливостей науковця (не реально студенту готувати докторську дисертацію), наявних засобів дослідження, фінансування роботи тощо. в)Об’єкт – чітко визначена ділянка реальності, на яку спрямована дослідницька діяльність (педагогіка, освіта, фізика, соціально-гуманітарна сфера і т.п.). г)Предмет. Певні стани, властивості, можливості, параметри, характеристики і т.п. об’єкта дослідження, на що безпосередньо спрямований науковий пошук. д)Завдання. Чітко визначена послідовність проблем, які слід вирішити. е)Гіпотеза (латиною – «здогад»). Передбачуване вирішення висунутих проблем, але не перевірене практикою. є)Принципи (латиною – «початок», «основа»). Керівні положення, вимоги, завдяки яким здобувається вірне рішення проблеми, перетворення гіпотези в теорію, тобто в достовірні знання. Головними принципами наукового дослідження є, насамперед, об’єктивність і повторюваність. ж)Методи – шляхи, способи наукового дослідження. Вони є емпіричного та теоретичного рівнів (про що вже йшла мова). У кожній галузі наукового дослідження вони в комплексі формують дослідницькі методики. з)Критерії (грецькою – «засоби для судження»). Найкращим критерієм перевірки достовірності результатів дослідження є практика. Приміняється ще й верифікація – перевірка досягнутого в лабораторних умовах. Можливий і конвенціалізм – домовленість учених щодо істинності результатів (коли відсутня можливість перевірки практикою). и)Результати – кінцеве явище в дослідженні, практичній діяльності, освіті, мисленні тощо. і)Класифікація результатів. Систематизація доведеного, відповідно до сфери знань, ієрархії науки, аргументів тощо. ї) Оцінка досягнутих результатів, виявлення їх повноти, недоліків і т.п. й)Висновки з досягнутого, відповідно поставленій меті, та вирішенню завдань дослідження. к)Визначення наступних проблем, що витікають з результатів дослідження. л)Оформлення досягнутих результатів.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 20:09, 26 лютого 2015 (EET)
Індивідуальні заняття
Доброго дня, шановна Тетяна Анатоліївна! Запрошую Вас до індивідуального заняття. Прошу ознайомитися з матеріалами Індивідуального заняття №1 Сутність і співвідношення парадигми та стратегії освіти. Після опрацювання матеріалу дайте відповідь на запитання:
Як співвідносяться поняття «парадигма освіти» та «стратегія освіти»?
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 09:46, 25 лютого 2015 (EET)
Ваша відповідь: Доброго вечора, Людмила Олександрівна! Прямий переклад з грецької терміну «paradiegma» означає «приклад», «взірець». Але зміст сучасного розуміння парадигми набагато ширший. У ньому наявні два обов’язкових аспекти:
1)погляд на майбутнє певної ділянки суспільної діяльності з метою її кардинального вдосконалення; 2)Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо.практичні дії по досягненню поставленої мети. Отже, парадигма являє собою теоретичну розбудову чогось нового в житті суспільства і практичну реалізацію наміченого. Виходячи з того, визначимо парадигму освіти як теоретично обґрунтовану реорганізацію освітньої системи на підставі нових методологічних підходів в практичній реалізації інноваційних педагогічних технологій.Нова освітня парадигма має стати осередком стратегії освіти. Тут зауважимо, що поняття «парадигма освіти» вужче ніж «стратегія освіти». Річ у тім, що парадигма освіти стосується лише освітнього процесу, а стратегія – всього суспільного життя. Стратегія є глибоким аналізом з доцільними висновками впливу певної галузі життєдіяльності суспільства (для нас – освіти) на його нинішній стан і перспективу розвитку. За своєю суттю стратегія освіти являє собою наукове передбачення розвитку країни на підставі розгорнення освітнього процесу та всебічного забезпечення його практичної реалізації. В ній має бути визначений генеральний напрям прилучення всіх верств населення до новітніх наукових знань з відповідним вихованням громадянської відповідальності та патріотизму. Зміст стратегії освіти має складати її мета, означення сил для реалізації відповідних освітніх програм і завдань, соціально-політичне, матеріально-фінансове та наукове забезпечення всіх її потреб, а також бажані результати реалізації стратегічних завдань. Стратегія освіти повинна передбачати вплив розвитку освіти на всі клітини суспільства, на всі галузі господарства, суспільний стан, рівні духовного життя тощо.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 20:14, 26 березня 2015 (EET)
Доброго дня, шановна Тетяна Анатоліївна! Запрошую Вас до індивідуального заняття №2. Прошу ознайомитися з джерелами: 1. Василь Шинкарук Забезпечення якісної освіти впродовж життя. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukraine2015.org.ua/tsil2 . 2. Здіорук С.І., Іщенко А.Ю., Карпенко М.М. Аналітична доповідь. Формування єдиного відкритого освітньо-наукового простору України: оптимальне використання засобів забезпечення випереджального розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/Science_educational-e2f67.pdf . 3. Карпенко М.М. Перспективи реалізації в Україні концепції освіти протягом життя: чинники і механізм [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sp/2011_4/045-051.pdf . 4. Карпенко М. Аналітична записка. Освіта протягом життя: світовий досвід і Українська практика [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/252/ . 5. Ничкало Н. Г. Неперервна професійна освіта як філософська та педагогічна категорія / Н. Никало // Неперервна професійна освіта: теорія і практика. – 2001. – Вип. 1. – С. 9–22. 6. Сігаєва Л. Е. Розвиток освіти дорослих в Україні (друга половина ХХ ст. – початок ХХІ) : монографія / за ред. С. О. Сисоєвої. – К. : ТОВ «ЕКМО», 2010. – С. 318; та дайте відповіді на запитання: 1) назвіть три основні форми освіти?; 2) як Ви розумієте термін "відкрита освіта"?.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 10:26, 8 квітня 2015 (EEST)
Доброго вечора, шановна Людмила Олександрівна!!!
Відповіді:
1.На сьогодні існують наступні три основні форми освіти:
формальна освіта – початкова, загальна середня освіта, середня професійна освіта, вища освіта, освіта після закінчення ВНЗ (аспірантура й докторантура), підвищення кваліфікації й перепідготовка фахівців і керівників з вищою і середньою професійною освітою в інститутах, на факультетах і курсах підвищення кваліфікації й професійної перепідготовки; неформальна освіта професійно спрямовані й загальнокультурні курси навчання в центрах освіта дорослих, у лекторіях товариства «Знання», по телебаченню, на різних курсах інтенсивного навчання; інформальна освіта є загальним терміном для освіти за межами стандартного освітнього середовища – індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя, реалізується за рахунок власної активності індивідів в оточуючому культурно-освітньому середовищі; спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі, засоби масової інформації тощо. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві фактори свого розвитку.
2.Одним із перспективних шляхів оновлення і розвитку вітчизняної освітньої системи є впровадження елементів відкритої освіти, яка має значний потенціал для забезпечення випереджального розвитку вітчизняної освітньо-наукової системи в контексті глобальних соціально-економічних тенденцій. Про впровадження елементів відкритої освіти, зокрема, йшлося у Посланні Президента України до Українського народу (2010), у якому було прямо поставлено завдання: «освітня система України повинна стати на шлях запровадження принципів відкритої освіти». Відкрита освіта – збірний термін, що позначає різні види освітньої діяльності, у яких знання, ідеї і важливі аспекти методики та організації навчання і викладання вільно поширюються і використовуються за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Впровадження відкритої освіти з початку 2000-х років у багатьох країнах є однією з визначальних тенденцій розвитку системи передусім
вищої освіти та освіти дорослих. Про це свідчать як об’єктивні зміни у навчальних закладах і навчальному процесі, так і дедалі більша увага до відкритої освіти з боку урядів і міжнародних установ, освітніх та наукових інституцій, благодійних фондів, громадських організацій, міжурядових та міждержавних інституцій, включно з Організацією Об’єднаних Націй. З моменту рішення Массачусетського інституту технологій, ухваленого 2001 року, щодо надання відкритого доступу до всіх своїх навчальних матеріалів минуло лише трохи більше 10 років, а принципи відкритої освіти дедалі більше стають стандартом освітньої діяльності. Масштабні ініціативи зі впровадження елементів відкритої освіти сьогодні втілюються у десятках країн, серед яких як лідери, такі як США і Великобританія, так і держави, що прагнуть максимально швидко подолати відставання в освітній та науковій сферах – зокрема, КНР і В’єтнам.
Відкрита освіта сьогодні перебуває на етапі бурхливого розвитку. З огляду на це, а також на різноплановість аспектів відкритої освіти, природним є співіснування багатьох, часом конкурентних, розумінь цього поняття. Ці різнопланові аспекти і відповідні різнорідні тлумачення можна поділити на дві великі групи. По-перше, це ідеологічні, соціальні і політичні складові. Головним у них є наголос на тому, що освіта – це суспільне благо, а відтак безперешкодно отримувати освіту має право кожен член суспільства, незалежно від раси, етнічної належності, статків, місця проживання тощо. Тобто головною метою для цієї соціально-політичної складової відкритої освіти є демократизація освіти, підвищення ступеня її доступності – у першу чергу для представників соціальних груп, які з різних причин досі такого доступу не мають чи перебувають у дискримінованому становищі. З очевидних причин, для нашої країни цей аспект не є найактуальнішим: Конституція України закріплює право усіх громадян на отримання освіти, і цей принцип в цілому успішно реалізується, про що свідчать високі за світовими стандартами показники охоплення населення і середньою, і вищою освітою. Друга головна складова поняття відкритої освіти наголошує на організаційних і технологічних аспектах цього явища. Саме вона є для вітчизняної системи освіти найбільш значущою, відкриваючи значні можливості для оновлення і розвитку, підвищення якості освіти і ефективності навчального процесу. Особливо значним є позитивний потенціал впровадження елементів відкритої освіти у вищій освіті та освіті дорослих, хоча суттєвий позитивний потенціал є і для середньої освіти. У середній освіті підходи та інструменти відкритої освіти у першу чергу здатні дієво сприяти у поліпшенні становища із забезпеченням сучасними навчальними матеріалами та у забезпеченні можливостей обміну досвідом
між педагогами. Щодо освіти дорослих (освіта протягом життя), то реалізація потенціалу відкритої освіти може стати запорукою розбудови в Україні нової сучасної індустрії, здатної відіграти велику роль у поліпшенні соціального клімату і якості трудових ресурсів та у створенні значної кількості нових робочих місць.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 20:25, 3 травня 2015 (EEST)
Консультації
Тематичні дискусії (Інтернет-семінари)
Доброго дня, Тетяна Анатоліївна! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Стратегічні зміни в сучасній системі освіти України". На Вашу думку, чи потребує змін та доповнень сучасна система освіти України? Що з традиційного навчання треба зберегти і чому?
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 12:54, 2 березня 2015 (EET)
Доброго вечора, Людмила Олександрівна! Творення, збереження і розвиток культури є головним змістом історичного процесу. Українська культура 90-х рр. ХХ ст. – початку ХХІ ст. постала як узагальнене вираження творчих зусиль народу, його осягів у світорозумінні, моралі, релігії, художньому мисленні, науці й філософії. Вона відіграла вирішальну роль у формуванні сучасної української національної ідентичності та національному самоствердженні українського народу. Протягом століть український етнос був субдомінантним в імперських державах. Імперська політика економічно, соціально, морально і духовно заохочували комплекс культурної неповноцінності української нації або й прямо придушувала її культуру. За несприятливих історичних умов перебування України в складі СРСР відбулося руйнування структур національної культури. Національна система освіти формувалася в 1990-і роки в умовах значних змін у духовному житті суспільства, в контексті загально цивілізаційних трансформацій, зумовлених значним поширенням нових освітніх технологій та істотним розширенням можливостей і потреб в індивідуальному, особистісному розвитку людини. Реформи були зорієнтовані на створення нової системи освіти в Україні, збереження й примноження здобутого в радянські часи досвіду та одночасно внесення суттєвих коректив у цілі, завдання й зміст освітянського процесу.Діяльність сучасної системи освіти України забезпечується цілою низкою освітніх нормативно-правових документів, серед яких основними є: Конституція України, Закон України "Про освіту", Закон України "Про загальну середню освіту", Закон України "Про мови в Українській РСР", Концепція середньої загальноосвітньої школи України, «Положення Міністерства освіти України "Про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад", "Про експериментальний педагогічний майданчик" та ін. Цими актами визначено основні напрямки модернізації змісту, форм і методів навчання, виховання й управління закладами освіти.Серед основних завдань загальноосвітньої школи, зокрема, визначено: виховання громадянина України; формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдаровань, наукового світогляду; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини та громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини та громадянина; реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу та інших народів і націй.Отже, в Україні в основному створена правова база для глибокого й усебічного реформування системи освіти в напрямку децентралізації та демократизації, диференціації, гуманізації та індивідуалізації навчально-виховного процесу, безперервності освіти та варіантності навчальних планів і програм, переорієнтації сфери освіти на пріоритетний розвиток особистості й створення для цього відповідних умов у суспільстві. Ухвалення Закону України "Про загальну середню освіту" відкрило реальні можливості щодо прискорення реформування системи загальної середньої освіти відповідно до сучасних вимог нашого суспільства й потреб кожної особистості. Загальна середня освіта в незалежній Україні є обов’язковою основною складовою безперервної освіти. Водночас вона виступає основою соціалізації молодого українського громадянина в суспільстві, фундаментом для подальшого його освіти чи трудової діяльності і забезпечує наступність у становленні людини як гідного представника своєї нації. Проте, саме середня освіта зазнала за часів незалежності найбільше неоднозначного впливу трансформаційних процесів. Україна в середині 90-х років опинилася на 95 місці за індексом людського розвитку ЮНЕСКО. Прогресуючі тенденції – падіння престижу освіти, престижу педагога – породили плинність кадрів, що зумовило падіння якості педагогічного складу, рівня загальної педагогічної освіти, зниження результативності праці. Загальноосвітня школа все ще не позбулася своєї радянської суті: панує байдужість до особистісного розвитку дитини, абсолютизація колективістських засад, жорстка регламентація роботи вчителя, а іноді навіть переслідування творчо мислячих педагогів. Щоб суспільство стало відкритим, воно повинно забути про авторитарну педагогіку, школа має формувати самодостатню особистість.
Ми звикли до так званого традиційного навчання. Розглянемо його особливості. Основною формою організації занять класно-урочної системи за Я. А. Коменським є урок. Мета уроку має бути пропорційною проміжкові часу та відповідати розвиткові учнів; урок починається повідомленням учителя, закінчується перевіркою засвоєння матеріалу; має незмінну структуру: опитування, повідомлення вчителя, вправа, перевірка; основний час при приділяється вправі. Виділяють загальні форми навчальної роботи учнів 1) загальнокласні або фронтальні навчальні заняття; 2) групові (бригадні або ланкові); 3) індивідуальні.Традиційні методи - використовувалися протягом багатьох століть і застосовуються в сучасній навчальній практиці; не втратили своєї методичної цінності й сьогодні; вербальні, наочні, практичні, контрольні, самостійні методи. Однак останнім часом відбувається зниження інтересу школярів до навчання, ми зустрічаємо завищені вимоги батьків; неадекватне оцінювання діяльності учнів в сім'ї та школі; одноманітність, монотонність навчального процесу, застарілість засобів навчання.Докорінна зміна цілей освіти викликає Поінформованість та пристосованість до реального життя - важливі якості особистості потреба розвивати в учнях самостійність, ініціативу, заповзятливість, почуття власної гідності й відповідальності; розвитку і вихованню якостей в учня мають сприяти методи навчання.здатність випускників адаптуватися до соціальних умов, що постійно змінюються, зокрема в інформаційному просторі; широка комп'ютеризація; високий розвиток творчого потенціалу людини.Нове соціальне замовлення робить необхідними культурне і духовне зростання громадян - існування різноманітних навчально-виховних закладів (приватні, авторські, кооперативні школи).В основу побудови сучасної освіти і навчання покладений особистісно-орієнтований підхід зміна функцій вчителя і учня; створення умов, за яких учень стає суб'єктом процесу навчання а учитель - джерело потрібної інформації та керівник діяльності учня; навчання і виховання забезпечуються завдяки методам навчання. Стратегія сучасного навчання базується на ідеї розвивального навчання - зміст освіти включає два основні компоненти: 1) інформаційний - знання, вміння і навички; 2) діяльнісний - спрямований на розвиток особистості.Інновація Від лат. “ оновлення, зміна”; у педагогіці - нововведення, що поліпшує хід і результати навчально-виховного процесу. інноваційні педагогічні технології - це «цілеспрямоване, систематичне й послідовне впровадження в практику оригінальних, новаторських способів, прийомів педагогічних дій і засобів, що охоплюють цілісний навчальний процес від визначення його мети до очікуваних результатів унавчально-виховному процесіі» (І. Дичківська). Інноваційні форми навчання ділові ігри; прес-конференції; уроки КВК; уроки-конкурси; уроки-«суди»; уроки-концерти; рольові ігри; уроки-конференції; уроки-семінари; інтегровані уроки; уроки-екскурсії.
== Інноваційні методи та прийоми
''Компетентнісний підхід
Інформаційно-комунікативні технології
Диференційне навчання
Проблемне навчання
Ігрові технології
Мережеві технології
Мультимедійні технології
Інтегровані технології
Інтерактивне навчання
Технології індивідуалізації процесу навчання
Групова (колективна) технологія
Здоровозбережні технології.
На мою думку, потрібно розумно поєднувати традиційні форми і методів навчання з інноваційними;бо навіть існує процес взаємоперетворення інновацій в традиції та народження нових інновацій з традиції. Сучасне життя висуває свої вимоги й вимагає активно використовувати інноваційні технології в навчальному процесі. Саме їх застосування здатне забезпечити єдність освітніх, розвиваючих і виховних функцій.--Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 20:54, 26 березня 2015 (EET)
Доброго дня, Тетяна Анатоліївна! Сьогодні за розкладом маємо Тематичні дискусії (Інтернет - семінари). Прошу співпрацювати за темою "Освіта як цінність". На Вашу думку, що таке освіта? У чому ж полягає цінність освіти?
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 11:45, 17 квітня 2015 (EEST)
Ваші відповіді: Доброго вечора, Людмила Олександрівна!
Як відомо, осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення. Процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості.Також це дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.
Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта — процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення — це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину — накопичене знання, цінності та навички — від одного покоління іншому «між поколіннями». У повсякденному розумінні освіта крім усього іншого передбачає і, в основному, обмежена навчанням учнів учителем. Воно може полягати в навчанні читання, письма, математики, історії та інших наук. Викладачі з вузьких сфер, таких як астрофізика, право, географія або зоологія, можуть навчати тільки даному предмету, звичайно в університетах та інших вишах. Існує також викладання фахових навичок, наприклад, водіння. Крім освіти в спеціальних установах існує також самоосвіта, наприклад, через Інтернет, читання, відвідування музеїв або особистий досвід.
2.У чому ж полягає цінність освіти? На думку Нетепчука В.В., цінність освіти полягає у тому, що вона, з одного боку, готує людину до життя у наявному суспільстві, а з іншого - формує у людини здатність приймати незалежні, автентичні рішення, щоб позитивно змінювати себе та суспільство, в якому живе. Соціальна значимість освіти самоочевидна. Освіта являється невідривною ланкою загальної політики держави. Готуючи молоде покоління до життя у суспільстві, держава піклується про своє майбутнє. Без політики з боку держави система освіти не буде прискорювачем процесу одужання і прогресу суспільства. На сьогоднішній день кожна цивілізована держава зацікавлена в освіті своїх громадян. Визначається і той факт, що для модернізації суспільства і його розвитку, відношення до освіти і його стан мають вирішальне значення. Особистісна значимість освіти також очевидна, але її усвідомлення іноді приходить дуже пізно, з життєвим досвідом і мудрістю. Вкрай важливе питання відповідності вимог особистості до освіти і наявність тих освітніх послуг, які може запропонувати своїм громадянам держава. Важлива практична задача школи і кожного вчителя полягає у поєднанні соціальної і особистісної значимості освіти. Наукова проблема – в обґрунтуванні умов такого поєднання у процесі виховання ціннісних відношень до освіти серед громадян, які задіяні у навчально – виховному процесі. Існує думка, що при перехресті двох сфер (суспільства в цілому і кожної окремої людини) пріоритет необхідно віддавати окремій людині. Саме ціннісне відношення здатне вирішити ті протиріччя, які виникають при боротьбі між обов’язком та бажанням, свободою та відповідальністю, мотивами морального та утилітарного характеру. Практична задача школи і кожного вчителя полягає у поєднанні соціальної і особистісної значимості освіти у процесі виховання ціннісного відношення до освіти підчас навчально-виховного процесу, а наукова проблема – в обґрунтуванні умов такого поєднання у процесі виховання ціннісного відношення до освіти. --Кочкарьова Тетяна Анатоліївна (обговорення) 20:40, 3 травня 2015 (EEST)
Проведення та перевірка модульного контролю
Доброго дня, шановні колеги! На сьогоднішньому занятті ваше завдання полягає у наступному: Вам потрібно перейти за наступним посиланням Проведення та перевірка модульного контролю,ознайомтесь з запитаннями та дайте на них відповіді. Бажаю успіхів!
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 15:32, 18 березня 2015 (EET)
Доброго дня, Тетяна Анатоліївна! Переглянула всю Вашу роботу в модулі. Дякую за активну участь у роботі над матеріалом. Але Ви не дали відповіді на запитання до індивідуального заняття №2 та на тематичну дискусію №2.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 11:33, 28 квітня 2015 (EEST)
Доброго дня, Тетяна Анатоліївна! Переглянула вашу роботу в модулі, дякую за відповіді. Ви дали відповіді на всі запитання, пройшли тестування, тому я зараховую Вам соціально-гуманітарний модуль.
--Рідченко Людмила Олександрівна (обговорення) 00:03, 19 травня 2015 (EEST)
