Відмінності між версіями «Україна, яку ми втрачаємо»

Матеріал з HistoryPedia
Перейти до: навігація, пошук
(Забута спадщина: дворянська садиба Линтварьових)
(Забута спадщина: дворянська садиба Линтварьових)
Рядок 18: Рядок 18:
 
Садибу прийнято вважати типовим представником «дворянських гнізд 18-19 ст.». «Природа чарівна і перевершує все, що я бачив десь до цих пір», - пише письменник про цей шматочок світу на березі Псла.  
 
Садибу прийнято вважати типовим представником «дворянських гнізд 18-19 ст.». «Природа чарівна і перевершує все, що я бачив десь до цих пір», - пише письменник про цей шматочок світу на березі Псла.  
 
У 1917 р. родина Линтварьових покинула «сімейне гніздо» та роз’їхалася хто куди. Старша сестра Зінаїда померла від хвороби ще наприкінці ХІХ століття, за нею через десять років у 1911 р. помер і брат, земський діяч, Павло Линтварьов. Георгій Линтварьов, депутат Першої Думи 1906 р., після революції та притягнення до слідства у справі Долгорукова, надовго залишає рідні землі.
 
У 1917 р. родина Линтварьових покинула «сімейне гніздо» та роз’їхалася хто куди. Старша сестра Зінаїда померла від хвороби ще наприкінці ХІХ століття, за нею через десять років у 1911 р. помер і брат, земський діяч, Павло Линтварьов. Георгій Линтварьов, депутат Першої Думи 1906 р., після революції та притягнення до слідства у справі Долгорукова, надовго залишає рідні землі.
За матеріалами Людмили Євдокимчик, після революції 1917 р. садиба Линтварьових переживає важкі часи: пограбування, націоналізація, вигнання законних господарів (вони змушені були виїхати до Харкова, звідки в Суми повернулася тільки Наталя Михайлівна). У 1918 р. в садибі влада розмістить окремі частини Червоної Армії, однак і сам «великий будинок», і два «чеховських» флігеля, на щастя, вціліють.
+
За матеріалами Людмили Євдокимчик, після революції 1917 р. садиба Линтварьових переживає важкі часи: пограбування, націоналізація, вигнання законних господарів (вони змушені були виїхати до Харкова, звідки в Суми повернулася тільки Наталя Михайлівна). У 1918 р. в садибі влада розмістить окремі частини Червоної Армії, однак і сам «великий будинок», і два «чеховських» флігеля, на щастя, вціліють.Головний будинок є типовим представником «дворянських гнізд» XVIII–XIX ст. На фасаді, між боковими виступами, знаходиться відкрита тераса, на іншій стороні будинку — невеликий балкон.
 +
 
 +
Один з флігелів будинку дерев'яний, одноповерховий. Приміщення розраховувалося на п'ять кімнат та передпокій. Парадний вхід по боках оточений шістьмома колонами, що теж є традиційним для таких споруд. Між двома середніми колонами прибудований вхідний тамбур, над яким знаходиться фронтон трикутної форми.
 +
 
 +
Інший флігель цегляний, триповерховий. Баштовидна споруда з високим цоколем та двома основними поверхами.
  
 
== Хто врятує шедеври Круазі? ==
 
== Хто врятує шедеври Круазі? ==

Версія за 23:14, 3 грудня 2015

Вступ

Знати свою культуру,своє коріння необхідно.Цю мудрість, надіюсь,не потрібно доводити.Достатньо замітити,і скоріше всього,буде вірно,що без минулого немає майбутнього,немає розвитку, як окремої людини, так і всього суспільства. Все те що надбано народом, що збиралося, накопичувалося цілими століттями ми повинні берегти і пам’ятати, поєднувати духовні цінності накопичувані людством в процесі свого розвитку. Сьогодні, як ніколи гостро в Україні, стоїть питання збереження культурного та історичного спадку. Та старовинні садиби, що займають у нашій історії чільне місце, на жаль, знаходяться на межі знищення, вимирання. Садиби руйнувалися як свідомо, у радянський час. Коли знищувалася пам’ять про цілу епоху; так і несвідомо, як наслідок байдужості і неосвіченості влади періоду незалежності України. Саме за роки незалежності різко збільшилася кількість знищених історико-культурних об’єктів і ця тенденція продовжує домінувати. Варварство, байдужість, жадоба збагачення – ось ті руйнівні сили, що приводять до знищення садиб та палаців не тільки Сумщини, але й інших регіонів. Колись на території Сумщини були сотні садиб і палаців. Зараз залишилися десятки, але найближчим часом вони перетворяться на одиниці, якщо не зміниться ставлення до них усіх: влади, громад та політичних органів, установ та організацій і просто небайдужих громадян. Протягом 2013р. в Україні зруйновано і пошкодилось щонайменше 10історичних будівель і замків. Їх руйнацію спричинили не лише погодні умови, але й бездіяльність і байдужість влади. Кожний другий пам’ятник в Україні знаходиться в аварійному стані.«Якщо ми будемо сидіти склавши руки, незабаром зникнуть навіть руїни».Безхозні садиби, замки грабуються, перетворюються на звалища сміття. Архітектурні історичні об’єкти України переходять в розряд археологічних.А саме від нашого ставлення до історичних реліквій і залежить їхня доля. «Прошлое в такой же мере корректируется настоящим, как и настоящее – прошлым.»(Томас Эмсот)

Забута спадщина: дворянська садиба Линтварьових

Сумщина – славетна земля козаків, відомих полководців, меценатів та діячів культури. Чимало видатних прізвищ прославили північний регіон України в усьому світі:Харитоненки, Суханови, Терещенки, які не словом, а ділом відроджували та розвивали рідний край.Саме до таких відомих родин належить сімя Линтварьових. Саме родина Линтварьових продемонструвала Антону Павловичу ЧЕХОВУ, що таке Україна і як її потрібно любити. Це були по-справжньому інтелігентні люди, з широкими культурними запитами, принципові і безкомпромісні. Саму їх долю і діяльність багато в чому визначило бажання бути корисними своєму народові.«Сім'я, гідна вивчення...» – невдовзі, саме так напише про неї відомий письменник Антон Чехов. Але поки що, давайте, як годиться, з самого початку.На мальовничій околиці міста Суми, на правому березі річки Псел, біля підніжжя так званого Липенского городища, розкинулася мальовнича частинка міста Суми – Лука. Протягом XVII-XIX ст. це було цілком самостійне поселення - спочатку слобода, потім село. У кінці XVII ст. Лука належала сумському полковнику Герасиму КОНДРАТЬЄВУ, засновнику Сум.Інша частина Луки, належала сенатору і генералу на прізвище САМОЙЛОВ, який протягом 1780-1790 рр. побудував тут кам'яний панський будинок, і став ядром садибного комплексу. Відповідно до інформації однієї із найстаріших збірок наукових праць за редакцією Дмитра БАГАЛІЯ «Сборник Харьковского историко-филологического общества», спочатку садиба на Луці належала звичайному військовому «обивателю», який не мав навіть родового прізвища, Кузьмі ЛАВРЕНТЬЄВУ. У 1763 р. він купує свій перший клаптик землі, а вже з роками пізніше, коли потрапив на службу до відставного полковника Івана Кондратьєва, йому дістається додатковий наділ землі. За два десятки років згодом у 1785 р. – Кузьма вже прапорщик … і має статус дворянина. «З 1790 р. садиба переходить у спадок сину Кузьми Лаврентьєва - Михайлу, а з 1825 р. - його племіннику Павлу Михайловичу Линтварьову, його родині і нащадкам. Після цього, за садибою закріпилося найменування «садиба Линтварьових» і розпочалася історія відомого роду. Сама сім’я була нащадками сумського козачого сотника Андрія Марченка та відігравала провідну роль серед сумського дворянства», - зазначає кандидат економічних наук, доцент, науковий співробітник науково-дослідницького центру Української академії банківської справи Національного банку України, краєзнавець Сергій ТИХЕНКО. Історія садиби Линтварьових нерозривно пов'язана з історією міста Суми. Дім Линтварьових стає центром громадського і культурного життя. Його відвідували такі відомі діячі культури і науки того часу, як професор М. Котляревський, історик і етнограф О. Єфименко, теоретик ліберального народництва В. Воронцов, лікар А. Архангельська, художники Н. Маковський і К. Трутовський та відомий письменник А. Чехов.Автором проекту садиби вважають харківського губернського архітектора П.Ярославського. Основним архітектурним стилем є класицизм. Садибу прийнято вважати типовим представником «дворянських гнізд 18-19 ст.». «Природа чарівна і перевершує все, що я бачив десь до цих пір», - пише письменник про цей шматочок світу на березі Псла. У 1917 р. родина Линтварьових покинула «сімейне гніздо» та роз’їхалася хто куди. Старша сестра Зінаїда померла від хвороби ще наприкінці ХІХ століття, за нею через десять років у 1911 р. помер і брат, земський діяч, Павло Линтварьов. Георгій Линтварьов, депутат Першої Думи 1906 р., після революції та притягнення до слідства у справі Долгорукова, надовго залишає рідні землі. За матеріалами Людмили Євдокимчик, після революції 1917 р. садиба Линтварьових переживає важкі часи: пограбування, націоналізація, вигнання законних господарів (вони змушені були виїхати до Харкова, звідки в Суми повернулася тільки Наталя Михайлівна). У 1918 р. в садибі влада розмістить окремі частини Червоної Армії, однак і сам «великий будинок», і два «чеховських» флігеля, на щастя, вціліють.Головний будинок є типовим представником «дворянських гнізд» XVIII–XIX ст. На фасаді, між боковими виступами, знаходиться відкрита тераса, на іншій стороні будинку — невеликий балкон.

Один з флігелів будинку дерев'яний, одноповерховий. Приміщення розраховувалося на п'ять кімнат та передпокій. Парадний вхід по боках оточений шістьмома колонами, що теж є традиційним для таких споруд. Між двома середніми колонами прибудований вхідний тамбур, над яким знаходиться фронтон трикутної форми.

Інший флігель цегляний, триповерховий. Баштовидна споруда з високим цоколем та двома основними поверхами.

Хто врятує шедеври Круазі?

Висновки

Автор статті

Кашина Наталія Іванівна