Аналіз проявів поведінки старших підлітків з різними типами темпераменту в стресових ситуаціях

Матеріал з HistoryPedia
Версія від 14:42, 25 лютого 2015, створена Верещака галина іванівна (обговореннявнесок) (Історія розвитку вчень про темперамент)

Перейти до: навігація, пошук

ВСТУП

Темперамент одна із найвагоміших властивостей особистості тому що вона є вродженою властивістю людської психіки та впливає на всі симптомокомплекси характеру. Оскільки в сучасному суспільстві надзвичайно зріс вплив людського фактору та підвищився економічний ефект його розвитку, сплеск зацікавленості цими особливостями є невипадковим. Слід зауважити, що інтерес до підвищення ефективності впливу на окремих людей та конкретні колективи стає більш цікавим саме під час загострення життєвої ситуації, вона, як кризова надає додаткового різноманіття реакцій та вимог до керівного впливу.

Ця проблема є актуальною і належить до розряду спірних та досі не вирішених проблем сучасної психологічної науки. Сьогодні є багато підходів до дослідження темпераменту. Та попри все наявне розмаїття підходів більшість дослідників визнають, що темперамент – це вроджена, індивідуальна та постійна властивість нервової системи, що характеризує різні реакції психіки людини, на процеси, що відбуваються у навколишньому середовищі його існування.

Мета дослідження: виявити особливості ефективного впливу на коригування поведінкових проявів різних темпераментів в кризових ситуаціях освітнього процесу Завдання:

  1. Вивчити можливі підходи до класифікацій людей за темпераментом.
  2. Провести порівняльний аналіз підходів до кризових ситуацій навчання у учнів з різними типами темпераменту.
  3. Розробити практичні рекомендації окремим представникам типів темпераменту у подоланні критичних ситуацій навчання.
  4. Сформулювати загальні рекомендації вчителям щодо роботи та індивідуального підходу до учнів з різними типами темпераменту в організації навчально-виховного процесу.

Предмет дослідження: яким чином пов’язані особливості темпераменту та ефективність виходу підлітка з кризових ситуацій у навчанні

Об’єкт дослідження: учні 11 класу старшого підліткового віку у ставленні до кризових ситуацій.

Гіпотеза: використання знань про особливості темпераментів учнів дозволяє створити більш ефективний вплив на їх розвиток та знижує гостроту реакцій на кризи освітнього середовища, що порушують цілісність та гармонію сприйняття себе як успішної особистості.

Методи дослідження: У ході роботи автором використовувалися такі методи: метод спостереження (при виявленні особливостей поведінки учнів під час навчального процесу), метод індукції (при узагальненні та аналізі результатів діагностичного дослідження учнівського колективу), метод дедукції (при описі поведінкових реакцій представників різних типів темпераменту за умов потрапляння до стресової ситуації), метод порівняння (для складання рекомендацій щодо оптимізації навчально-виховного процесу представниками різних типів темпераменту).

Практичне значення одержаних результатів полягає у теоретичних та практичних пошуках нових та найбільш ефективних способів взаємодії усіх учасників навчально-виховного процесу з урахуванням особливостей поведінкових реакцій учнів з різними типами темпераменту при виникненні стресових та екстремальних ситуацій. У роботі розглянуто фактори, що впливають на поведінку підлітків.

РОЗДІЛ 1.ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЯВІВ РІЗНИХ ТИПІВ ТЕМПЕРАМЕНТУ У ПОВЕДІНЦІ ЛЮДЕЙ

Історія розвитку вчень про темперамент

Гілка вчення про темперамент йде в античний період. Так, усім відомий грецький лікар Гіппократ (V ст. До н. е.) зробив першу спробу з'ясувати, чим зумовлюються індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він описав чотири типи темпераменту, виходячи з фізіологічних уявлень того часу. Вважалося, що в організмі людини є чотири основних рідини, або «соку»: кров, слиз, жовта жовч і чорна жовч. Змішуючись в кожній людині в певних пропорціях, які й становлять його темперамент (від лат. «Temperamentum» – суміш, співвідношення) [5]. Конкретне найменування кожен темперамент отримав за назвою тієї рідини, яка нібито переважає в організмі. Відповідно були виділені наступні типи темпераменту: сангвінічний (від лат. Sanguis – кров), холеричний (від грецьк. Chole – жовч), флегматичний (від грецьк. Phlegma – слиз) і меланхолійний (від грецьк. Melaina chole чорна жовч) [14]. Його послідовник – Гален (давньоримський лікар, ІІ ст. н.е.) продовжив досліди в цьому напрямку і підтвердив теорію Гіппократа дійшовши висновку, що оптимальне співвідношення рідин в організмі людини визначає здоров'я, тоді як непропорційне є джерелом різних захворювань. Ця теорія дістала назву гуморальної теорії темпераменту Гіппократа-Галена і довгий час була провідною. Зазначимо, що створена Гіппократом та Галеном концепція залежності темпераменту від співвідношення «рідин» в організмі, вона дістала часткове підтвердження в сучасних ендокринологічних та психофармакологічних дослідженнях [5].

Арістотель, пояснюючи цю теорію, стверджував, що різні темпераменти породжуються якостями крові людини. Так, від якості крові залежить загальна рухова активність людини. Арістотель виділяв такі якості крові, як швидкість згортання, ступінь густини та теплоти. Так, наприклад, легка кров властива сангвінікам, важка - меланхолікам, тепла-холерикам, рідка – флегматикам [18]. Про вплив цього вчення на подальший розвиток типології темпераментів можна судити з того, що до середини XVIII століття майже всі дослідники вбачали анатомо-фізіологічні основи темпераменту в будові та функціонуванні кровоносної системи. Паралельно з цими поглядами з середини XVIII століття почала розвиватися теорія, основою якої стали якості нервової системи. Так, Альбрехт Галлер стверджував, що основним чинником відмінностей темпераментів є сила та збудливість самих кровоносних судин, через які проходить кров [26]. Отже, під впливом антропологічних та психіатричних досліджень конституційних відмінностей між людьми та схильності до психічних захворювань визначилася концепція, що намагається пов'язати будову тіла та якості темпераменту В кінці XVIII ст. І. Кант представив у своїй "Антропології" формальний опис чотирьох типів темпераменту. Він вважав органічною основою типів темпераменту якісні особливості крові [16]. І. Кант уперше дав психологічну характеристику типів темпераменту, запропонував класифікацію властивостей темпераменту і характеру людини. Сангвінічний і меланхолічний типи темпераменту Кант розглядає як темпераменти почуття, а холеричний і флегматичний - як темпераменти дії [28]. І. П. Павлов пов'язував темперамент з особливостями нервових процесів збудження та гальмування у межах організму завдяки нервовій системі Він вивчив фізіологічні основи темпераменту, звернувши увагу на залежність його від типу нервової системи. Він показав , що два основних нервових процеси – порушення і гальмування – відображають діяльність головного мозку. Від народження вони у всіх різні: за силою , взаємною врівноваженістю , рухливістю. Залежно від співвідношення цих властивостей учений виділив чотири основних типи вищої нервової діяльності :

  1. «нестримний» (сильний, рухливий, неврівноважений; він відповідає темпераменту холерика);
  2. «живий» (сильний, рухливий, врівноважений; відповідає темпераменту сангвініка);
  3. «спокійний» (сильний, урівноважений, інертний; темперамент флегматика);
  4. «слабкий» (слабкий, неврівноважений, малорухливий; обумовлює темперамент меланхоліка) [2]

Відомий дослідник темпераменту німецький психіатр Е. Кречмер вважав, що визначені ним чотири основні риси темпераменту (чуттєвість до подразників, настрій, темп психічної діяльності та психомоторика) зумовлені хімічним складом крові. Він став головним пропагандистом конституційної типології, у 1921 р. видав працю "Будова тіла та характер". Основною думкою цього дослідження є те, що люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості та схильність до психічних захворювань. Е.Кречмер виділив чотири конституціональні типи:

  1. лептосоматик (гр. leptos – слабкий, soma – тіло), для якого характерні тендітна будова тіла, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс. Плечі вузькі, нижні кінцівки довгі та худі. Він назвав їх астеніками (гр. astenos - слабкий);
  2. пікнік (гр. pyknos – товстий, повний) – велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова на короткій шиї;
  3. атлетик (гр. athlon – боротьба, сутичка) – добре розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі та вузькі стегна, випуклі кістки обличчя;
  4. диспластик (гр. dys – погано, platos – сформований) - будова безформна, неправильна. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями будови тіла (наприклад, занадто високий зріст)

Е. Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та психічними якостями. Тому він залежно від визначених типів будови тіла вирізнив три типи темпераменту:

  1. шизотимік – лептосоматична будова тіла. Характеризується замкнутістю, схильністю до абстрактних міркувань, поганим пристосуванням до соціального оточення
  2. циклотимік – пікнічна будова тіла. Емоційна людина, що вміє встановлювати контакти і схильна до практичної діяльності.
  3. іксотимік – атлетична будова тіла. Іксотимік описується як стриманий, ригідний, дріб'язковий.

Типологія Кречмера була і є досить популярною в країнах Західної Європи [13].

Найбільший вклад в розвиток теорії темпераменту в радянській психології вніс Б. М. Теплов. Він відносив до характеристик темпераменту стійкі психічні властивості, що характеризують динаміку психічної діяльності. Індивідуальні особливості темпераменту він пояснював різним рівнем розвитку тих чи інших властивостей темпераменту. До числа найбільш вагомих властивостей темпераменту були віднесені наступні:

  1. Емоційна збудливість.
  2. Збудливість уваги.
  3. Сила емоцій
  4. Тривожність.
  5. Реактивність мимовільних рухів
  6. Активність вольової цілеспрямованої діяльності.
  7. Пластичність - ригідність
  8. Резистентність.
  9. Суб'єктивація

Серед наведених вище характеристик властивостей темпераменту, запропонованих як досліджувані Тепловим, нам слід зробити два основних висновки. По-перше, властивості темпераменту проявляються в динаміці психічних процесів і ступені активності індивіду. По-друге, темперамент основним чином пов’язаний з діяльністю [3]. Ці положення були розвинуті в подальших дослідах вітчизняних вчених. Карл Юнг виділив два загальних типи - екстравертований та інтровертований. У кожного з виділених типів є значні індивідуальні відмінності, які Юнг пояснював впливом основних психічних функцій (мислення, емоції, відчуття, інтуїція). Переважаюча психічна функція визначає відповідний тип поведінки і утворює вісім психологічних типів темпераменту [5]. Прагнучи вдосконалити теорії Кречмера і Юнга, англійський психолог Ганс-Юрген Айзенк (1916-1997) запропонував розглядати типології цих учених як систему координат. Першу її вісь утворює об'єкт-суб'єктна орієнтація (від максимальної екстраверсії до максимальної інтроверсії); другою координатою є шкала "норма - патологія". Середні величини патології (психічних відхилень) утворюють неврози, сильні - психози. Третя координата - шкала "маніакально-депресивний психоз - шизофренія". Середина цієї шкали представлена нормальними психічними станами. Для одного типу темпераменту такими станами є синтонія (мінімально виражена циклотимія) і власне циклотимія, для іншого - дистонія і шизотимія. Середні величини психічних відхилень утворюють, відповідно, істерію і психастенію, а максимальні - маніакально-депресивний психоз і шизофренію. Четверта координата утворена типами будови тіла: пікнічною, атлетичною і лептосоматичною.

З огляду на опис поведінки екстравертів, інтровертів, осіб з високим і низьким нейротизмом Г.-Ю. Айзенк побудував свою модель типів темпераменту. Тип темпераменту є одним з чотирьох квадрантів при перетині двох ортогональних шкал: "екстраверсія - інтроверсія" і "емоційна стабільність – лабільність". Перша шкала характеризує індивіда з боку "відкритості" зовнішньому світу, друга – з боку його емоційної стійкості. Поєднання емоційної стійкості з екстраверсією Г.-Ю. Айзенк ототожнював із типом сангвініка, емоційної лабільності й екстраверсії - холерика, емоційної стійкості з інтроверсією – флегматика, а емоційної лабільності з інтроверсією – меланхоліка. Концепція Г.-Ю. Айзенка підвела фізіологічну основу під психологічні типи К.-Г. Юнга. Важлива її перевага в тому, що всі психологічні прояви - нормальні і патологічні - розглянуто як континуум значень, а не як крайні групи. Однак і в цьому разі одна з координат, що належать до типів будови тіла, залишається дискретною [4].

Єдиним українським психологом і педагогом, що вивчав темперамент стала Тамара Олександрівна Блюміна. Автор оригінального порівняльного дослідження всіх відомих до кінця XX ст. психологічних типологій. Автор науково-дослідних книг «Вікові натури в сім'ї, школі та суспільстві», «Ущербность социоцентризма в многовековой дискуссии о факторах становления личности» [6]. Тема темпераменту стала дуже популярною та цікавою для психологів, медиків та фізіологів. У плині віків відкривались нові його ознаки та поняття «темперамент » трактувалось кожним із дослідників по різному. Тож для того щоб повноцінно працювати над цією темою важливо обрати дефініцію темпераменту, яка практично використовуватиметься в роботі.

Порівняльна характеристика понять про темперамент та характеристика його типів

РОЗДІЛ 2 СТРЕСОВІ ТА ЕКСТРЕМАЛЬНІ СИТУАЦІЇ У ЖИТТІ ПІДЛІТКА ТА ВПЛИВ ПРОЯВІВ ТЕМПЕРАМЕНТУ НА ЇХ РОЗВИТОК

Характеристика стресових та екстремальних ситуацій у житті підлітка

Вплив критичних ситуацій на зміни поведінки підлітків з різними типами темпераменту

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ