Відмінності між версіями «Воронізька фортеця»

Версія за 16:01, 22 червня 2016

Повна наза пам'ятки історії та культури

Воронізька фортеця

Місцезнаходження

смт.Вороніж, Шосткинський район, Сумська область

Опис

Герб часів козацтва

Вороніж – дуже давне поселення, яке існувало ще за часів Київської Русі. Перша згадка про нього міститься в Іпатіївському літописі під 1177р( перша згадка про Москву-1147р), точна дата заснування невідома.

Підтвердженням того, що поселення існувало ще за часів язичництва, є знахідка в центрі Воронежа голови кам’яного ідола, яка наразі знаходиться в шкільному історичному музеї. Цей кумир давніх часів—один з небагатьох, що збереглися на території України.

Голова кам’яного ідола

Виникло поселення якраз посередині важливого шляху, що з’єднував значні на той час міста – Глухів і Новгород-Сіверський. XII-XIII століття на Русі увійшли в історію як період феодальної роздробленості. По смерті великого князя київського Мстислава, сина Володимира Мономаха, Київська Русь розпадається на багато князівств і земель. Поза сумнівом, основною причиною розколу великої централізованої держави була відсутність у місцевих князів і бояр зацікавленості у сильній владі великого київського князя. Розвиток відокремленого землеволодіння, можливість передання землі в спадок робило їх повновладними господарями, незалежними від Києва. Серйозними причинами роздробленості можна назвати й великі розміри держави та пов'язані з цим труднощі управління, відсутність чіткої системи престолоуспадкування та княжі усобиці.

У процесі децентралізації виділяються Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, Переяславське, Волинське, Галицьке, Володимиро-Суздальське, Полоцьке та інші князівства. Місцеві князі реформують державний апарат, створюють власні збройні сили - дружини. Князівства тепер поділяються на волості, куди князем призначалися посадники. Вороніж відносився до Чернігівського князівства, а після його поділу—до Новгород-Сіверського.

У ті часи всі населені пункти поділялись на 2 типи:

1. «Гради»(«городи», «городища») – поселення, обгороджені фортечним муром, тобто, які мали фортецю.
2. Поселення, які не мали «городища» - звичайні села .

Доказом того, що в ті часи Вороніж був значним поселенням і, власне, «градом» є те, що в часи феодальних війн між князями, деякі з них саме тут переховувались від ворогів, навіть з далекої Рязані. Про вигляд тогочасної фортеці ніяких відомостей не збереглося. У 1239 р Вороніж,як і інші міста нашого краю, був знищений монгольськими ордами хана Батия і після цього довгий час, імовірно, не існував, хоча ще під 1283 р є літописна згадка про « воронізькі ліси».

Приблизний вигляд Воронізької фортеці

Історія

Друге життя Воронізька фортеця набула з відновленням селища в кінці ХVІ- поч. ХVІІ ст. і проіснувала до кінця ХVІІІ ст. Це був час зародження й розквіту українського козацтва, багатьох народних повстань проти іноземного поневолення, найбільшим із яких була Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького, а також період розбрату й громадянської війни, який відомий під назвою «Руїна», і весь період існування українсько-козацької держави – Гетьманщини, від її народження у 1649 р. до знищення російським царатом у кінці ХVІІІ ст. Про Воронізьку фортецю в цей час вже є достовірні відомості й навіть словесний опис краєзнавця й письменника, нашого великого земляка, воронежця Пантелеймона Куліша, який він склав за спогадами місцевих старожилів, у його історичному романі «Михайло Чарнишенко или Малороссия восемьдесят лет назад»(рос-ред.): «Крепость эта… обведена была высоким земляным валом с двойным частоколом и пушками. Она при хорошем гарнизоне в военное время могла считаться значительным пунктом, потому что облита была вокруг водою, и только в одном месте, вправо от Кролевецкой дороги соеденялась с твёрдою землёю узким перешейком, который перерезан был глубоким рвом, утыканным на дне и по бокам крепкими дубовыми кольями.»

Сама фортеця займала площу по периметру сучасної кільцевої вулиці Садової, мала 3 брами – Глухівську (головна), Кролевецьку і Н-Сіверську, фортечна стіна була дерев’яною, брами й бойові башти — кам’яними, з підвалів Миколаївської церкви в різні боки вели підземні ходи, що виходили далеко за межі селища.

В 1654р. Вороніж став сотенним містечком Ніжинського козацького полку Гетьманщини. Відтоді Воронізька козацька сотня існувала до 1781 року. У період «Руїни» в 1663-64 рр. відбувся похід польського короля Яна ІІ Казиміра й українського правобережного гетьмана Павла Тетері на Лівобережжя. Тетеря хотів за допомогою Польщі об’єднати під своєю владою розколоту Гетьманщину під загальним верховенством Речі Посполитої.

Ядра

У вир цих подій потрапив і Вороніж. З 18 лютого 1664 року на його околицях почались бойові зіткнення польських і московських військ , а 21 лютого відбулась вирішальна битва, де польська армія коронного гетьмана Стефана Чарнецького розбила московську рать Георгія Ромоданівського, при цьому Воронізька фортеця була взята штурмом і спалена.

Свідком тих подій є гарматні ядра й картеч, які знаходять на городах, у середині периметру бувшої фортеці.

Після цих подій, на час відбудови містечка і фортеці, указом московського царя Олексія Михайловича воронежці на 20(у деяких джерелах 10) років звільнились від сплати податків, а Воронежу надавалось Магдебурське право і з’явилась ратуша. Керував відбудовою містечка й фортеці воронізький сотник Савва Прокопович. Під час Північної війни, 3-4 листопада 1708 р. в воронізькій фортеці перебував російський цар Петро I. Саме тут він отримав звістку від О. Меншикова про знищення Батурина. Навесні 1709 року козаки зустрічали тут фастівського полковника Семена Палія, що повертався з заслання до Сибіру. Бували в містечку й гетьмани України Іван Скоропадський і Данило Апостол, а також народний месник Семен Гаркуша.

Час іде і все змінює. Після чергової, переможної для Росії війни з турками 1768-74рр., ймовірність нападів Туреччини і Кримського ханства з глибоким проникненням в Україну зникла і всі фортеці півночі і центру Наддніпрянщини втратили своє стратегічне значення і за указом російської імператриці Катерини II повинні бути знесені. Частина цегли і каміння з брам і башт воронізької фортеці були використані при побудові кам’яної Михайлівської церкви, все інше розтягло місцеве населення.

Так в кінці XVIII ст. припинила своє існування наша фортеця. Ось як про це з болем писав П.Куліш: «Но где теперь эта крепость и эти ворота, и та интересная по своей форме башня?...Вас, почтенные земляки мои, должен я упрекнуть в истреблении этой почётной древности… разбирая те камни, они вырывали самые красноречивые листы из истории своих предков».

Пройшло два століття й у 1977 р. урочисто було відзначено 800-ліття селища Вороніж з карнавальною ходою і феєрверком. До цієї дати були випущені пам’ятні значки й побудовано фортецю-пам’ятник древньому Воронежу. При плануванні землі перед будівництвом було знайдено величезний камінь, який, імовірно, лежав у підмурку Глухівської брами Воронізької фортеці/

Минуле й зараз інколи нагадує про себе. Ще на початку 70-х рр. XX ст. при будівництві універмагу і будинку побуту були віднайдені зруйновані підземні ходи древньої Воронізької фортеці. І в наш час інколи навесні провалюється земля на місці цих ходів, навіть на подвір’ї нашої школи. Останній такий провал стався у березні 2015р.

Фотогалерея

Стилізована фортеця-пам’ятник

Частина валу фортеці

Провали у підземні ходи під фортецею

Сучасний вигляд фортечного валу

Джерела

1. П.Куліш «Михайло Чарнишенко или Малороссия восемьдесят лет назад».
2. Віктор Терлецький «Православний Вороніж».
3. О.Лазаревський «Полк Ніжинський» 1893р. В.Кириєвський «Воронізька сотня 1654-1781рр.»
4. Тарас Чухліб ««Руїна» Гетьманщини чи боротьба за утвердження Української козацької держави».

Посилання

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Сурело Сергій Павлович