Грунська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені Героя Радянського Союзу А.М. Діхтяренка

Матеріал з HistoryPedia
Версія від 11:23, 25 листопада 2015, створена Лавриненко Валентина Яківна (обговореннявнесок) (Скасування редагування № 88492 користувача Лавриненко Валентина Яківна ([[User talk:Лавриненко Валенти...)

Перейти до: навігація, пошук

Грунська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені Героя Радянського Союзу А.М. Діхтяренка Охтирської районної ради Сумської області

Сумська область, Охтирський район, с. Грунь, пл. Комсомолу, 1

Історія навчального закладу

Фото.jpg

Приміщення № 1 теперішньої Грунської ЗОШ І-ІІІ ступенів збудоване Зінківським земським повітом у 1902 році. Місце забудови являло собою пустир під місцевими назвами «Майдан», «Селітряні бурти». Школа розпочала роботу в 1902-1903 рр. під назвою «Грунська земська жіноча школа Зінківського повіту». До 1910 року курс навчання в початкових класах тривав три роки. У 1910 році вийшов наказ Міністерства освіти про збільшення терміну навчання до 4-х років. Школа нараховувала в той час 100-115 дівчаток. Керували процесом всього три вчителі. Мовою викладання була російська. Після Жовтневої революції ця маленька школа відчинила двері всім верствам населення. Впроваджувалося семирічне навчання. Грунська школа – перша семирічка в межах Грунського району.

1ен.jpg

Колектив освітян цього навчального закладу вже зріс до 15 чоловік. Кількість бажаючих отримати освіту була великою, а приміщення школи – маленьким. Тому місцеві органи влади й громадськість почали піднімати питання про побудову нового приміщення. І в 1927-1928 рр. було зроблено добудову приміщення старої школи. На цей час вже відкрилися семирічки в Куземені й Комишах. Наша школа спочатку іменувалася «Районна опорна школа», а пізніше – «Районна зразкова школа». 25 серпня 1938 р. вийшла постанова ЦК ВКП(б) «Про навчальні програми і режим у початковій і середній школі». Документ сприяв докорінному поліпшенню роботи. Школа відмовилась від бригадно-лабораторного методу, основою став урок, який веде вчитель. У 1935 році навчальний заклад був реорганізований, термін навчання продовжився до 10 років. Перший випуск Грунської десятирічки відбувся у 1938 році. У післявоєнний період школа працювала в 3-х приміщеннях. У цей час у стінах школи навчалися діти різного віку: її відвідували ті, котрі повинні були у цей час ходити до школи, і ті, кого називали «переростками», бо під час війни вони не мали змоги вчитися. Для проведення уроків фізкультури і фізкультурно-масової роботи в 1960 році побудовано спортзал.

2ен.jpg

З 1966 року почала працювати школа продовженого дня. Така реорганізація навчального процесу вимагала збільшення кількості вчителів. Педагогічний колектив став налічувати 40 чоловік. Наприкінці 60-х початку 70-х років школа перейшла на кабінетну систему навчання. Середню освіту здобували в Грунській школі діти з навколишніх сіл. Тому в 1975-1976 роках було збудовано приміщення пришкільного інтернату.

Директори

Сучасне нашої школи – це цілий шкільний Океан, в якому зустрінеш і підводні рифи буденної праці, і бурхливі течії творчості, і могутню високу хвилю натхнення. У шкільному Океані вирує життя. Це не тиха гавань, тут панують допитливі дитячі очі та щирі посмішки. І керувати в цьому Океані ой як не легко. Та на капітанському містку вмілий рульовий, який сміливо й упевнено обминає підводні рифи, чутливо вловлює вітер змін в освіті, надихає всіх долати і шторм, і штиль. Це директор школи. Багато штормів витримала на своєму шляху більш ніж за сто років і Грунська школа. Вистояла і продовжує стояти завдяки вмілим і мудрим керманичам, досвідченим капітанам, які керували нею в бурхливому освітянському океані. Багато їх несло варту на капітанському містку. Одним із перших директорів закладу була Олександра Федорівна Сахновська. Та й називалася вона на той час по-іншому – завідувач. А коли на початку 20-х років школа відчинила двері всім верствам населення і згодом у межах Грунського району стала першим семирічним навчальним закладом, його очолив Микола Олександрович Синьогубкін. Скільки дітей бажало отримати на той час освіту! Та школа була такою маленькою, що не могла вмістити всіх бажаючих у своїх стінах. І ось наприкінці 20-х років було зроблено добудову. Приміщення старої школи набуло нового вигляду і стоїть, збираючи в свої стіни дітлахів, до цього часу. Не припиняв своєї роботи навчальний заклад і в період страшного голодомору 1932-1933 років. Виснажені, опухлі від голоду дітлахи продовжували ходити до школи, вони тягнулися до знань, як квіти до сонця. У період голодомору в школі працювала їдальня, в якій, як згадує Калініченко К.Г., кухар під строгим контролем директора годувала всіх дітей. А коли учень був відсутній, зразу відвідували його батьків. Адже в ті страшні роки в Груні траплялися випадки людоїдства. Перед початком Великої Вітчизняної війни, а саме в 1937 році, до Груні прибув Суддя Федір Трохимович, який очолив педколектив Грунської школи і разом із тим викладав українську мову та літературу. У цей період відбулися кардинальні зміни в роботі освітянського осередку. З 1938 року в Груні працює заклад з десятирічним терміном навчання і, що найголовніше, для його роботи побудовано двоповерхове приміщення. А в сумлінного, енергійного директора, яким був Ф.Т. Суддя, було ще кілька планів. Та не судилося їм збутися. Все перекреслила війна. А Федір Трохимович з перших днів окупації пішов у партизанський загін, що діяв на території Грунщини. У січні 1942 року директор школи разом з іншими партизанами був закатований німецько-фашистськими загарбниками у місцевому парку. А на школу під час тимчасової окупації не можна було без жалю дивитися. Приміщення були зайняті німцями під казарми, склади, а найстрашніше - їх перетворили в конюшню. Діти з жахом спостерігали, як німецькі солдати по-звірячому нищили шкільне майно, для опалення рубали парти, столи. Після звільнення Груні від окупантів та в повоєнні роки естафету директорства в місцевій школі приймає Артюшенко Микола Тихонович – людина чесна, правдива й справедлива. Пізніше директором школи стала Стешенко Оксана Панасівна. На відміну від попередніх директорів вона була місцевою жителькою, до того ж випускницею цієї школи. За час її керівництва навчальний заклад мав найбільшу наповнюваність – навчалося у ньому більше, ніж 800 учнів. Випускники тих років згадують, що дисципліна в школі за Оксани Панасівни була “залізною”. Будучи вимогливою, перш за все до себе, цього вимагала від своїх колег та учнів. Як і попередні керманичі школи, Стешенко Оксана Панасівна залишила після себе вагомий слід: її заслугою стало те, що, перебуваючи на посаді директора, посприяла побудові шкільного спортивного залу для занять фізкультурою і спортом. Мабуть, не буде помилкою те, що найдовше директорську посаду у Грунській середній школі обіймав Рябченко Дмитро Андрійович. Він очолив заклад у 1967 році і працював на цій посаді до 1982 року. Учасник Великої Вітчизняної війни, Дмитро Андрійович служив у славнозвісній авіаескадрильї “Нормандія-Німан”. Школярі завжди з гордістю згадували цю сторінку життя їхнього директора і пишалися ним. А школа саме у той період почала завойовувати авторитет і визнання. У сільському історико-краєзнавчому музеї зберігається безліч нагород, які засвідчують цей факт. Навчальний заклад перейшов у ті роки на кабінетну систему навчання. Середню освіту в ньому здобували, крім грунян, і діти з навколишніх сіл. Для них було збудовано пришкільний гуртожиток. У 80-ті роки школу очолив новий, молодий, енергійний і працьовитий, директор. Це був Шевченко Василь Михайлович, який пропрацював на посаді близько десяти років. У цей час керівник велику увагу приділив зміцненню матеріальної бази школи та розвитку ініціативи й творчості педагогів і їх вихованців. Глянула стара школа на світ новими вікнами, змінили свій внутрішній інтер’єр предметні кабінети, шкільна їдальня. Зріс рейтинг освітнього закладу в проведенні районних і обласних предметних олімпіад. Старання і ентузіазм, вправність у керівництві школою Шевченка В. М. не пройшли повз увагу керівництва району. Василь Михайлович отримав підвищення – він став завідуючим відділом освіти районної державної адміністрації. А школу знов прийшов новий директор. Коляда Олександр Вікторович, колишній випускник цього закладу, очолив педагогічний колектив 1995 року. Він – Відмінник освіти України, старший учитель, людина врівноважена, порядна, принципова і водночас добра. Його люблять і поважають учні ще й за те, що веде найсучасніший і найулюбленіший урок – інформатику. Традиції, започатковані попередниками, новий директор підтримує, розвиває і примножує. Школа продовжує посідати одне з перших місць у районі.

Кращі вчителі

Відомі випускники

Школа! Священна домівка! У ній багаточисельна наша родина, велика шкільна сім’я, і в кожного свої шляхи – дороги. Для багатьох поколінь грунян школа завжди була і залишається маяком, який освітлював шлях до високої мрії. Школа – це мати багатьох поколінь дітей. Обличчя, Обличчя ... Змінюються вони, як у калейдоскопі. А школа пам’ятає всіх: скуйовджених і охайних, бешкетників і сором’язливих, веселих і сумних. Не кожна школа може похвалитись тим, що в її стінах навчалися відомі письменники Василь Чечвянський і Остап Вишня, який «ніколи не сміявся без любові» і завжди радив «Гумор – дуже делікатна штука; не добереш – погано, перебереш – ще гірше. Треба, щоб було в самий раз». Вчителі школи завжди підтримували добрі стосунки з родиною славетного земляка-гумориста. Випускниками Грунської школи були Герої Радянського Союзу Андрій Миколайович Діхтяренко та Василь Петрович Симон. Герої Соціалістичної Праці, шахтарі Киясь і Шелест, місцева поетеса Катерина Квітчаста, Член спілки журналістів СРСР і УРСР Касян Віктор Васильович, доктор історичних наук Кудлай Андрій Степанович, кандидат сільськогосподарських наук Лещенко Анастасія Кирилівна. Заслужений учитель України Лебединець Людмила Олександрівна теж навчалась тут. А про таких як Яків Дем’янович Мащенко, Меланія Наумівна Нестеренко, Марія Петрівна Лейбенко, Ганна Йосипівна Сироїд говорять, що на них колгосп тримається. У різний час ці люди були випускниками Грунської школи, та мета у них була спільна. Перш за все вони думали і дбали про Батьківщину і її добробут, а тоді вже про себе. Мабуть тому ця турбота була відзначена Вітчизною медалями і орденами, що прикрашають їх груди. Страшного, голодного 33 року закінчила Меланія Наумівна Нестеренко три класи Грунської школи. Стала працювати в місцевому колгоспі спочатку в буряківничій бригаді, а з 1947 по 1977 рік трудилася на свинофермі. За багаторічну і добросовісну працю колгоспниця мала багато нагород. Та найвища серед них - орден “Знак Пошани”, який жінці був уручений у 1955 році. Напередодні Великої Вітчизняної війни, в 1941 році закінчила сім класів Грунської школи Лейбенко Марія Петрівна. Більше тридцяти років (з 1947 по 1981) працювала грунянка дояркою на одній із колгоспних ферм. Медалями “За трудову відзнаку”, “За доблесну працю , “За довголітню добросовісну працю” відзначили держава і уряд Марію Петрівну. А Мащенку Якову Дем’яновичу за успіхи в десятій п’ятирічці вручено орден Трудового Червоного Прапора, а в дев’ятій – медаль “За трудову доблесть”. У одинадцятій п’ятирічці Якову Дем’яновичу Мащенку, операторові відгодівельного цеху колгоспу “Перше Травня”, за результатами праці було вручено орден Леніна. Чи не шкодуєте, що стали відгодівельником? Таке запитання якось поставили перед орденоносцем учні місцевої школи, з якими він зустрічався. - Для того і живу, - відповів, - щоб приносити радість собі і іншим. Іншу радість дарує людям колишня випускниця Квітчаста Катерина. Вірші вона почала писати ще з дитячих років. ЇЇ поезія – це спалах душі, яка довго горить, висвічує усіма барвами веселки. Вони правдиві, від серця, сповнені любові до рідного краю, турботи про долю незаслужено забутих талантів, про долю неньки – України.

В кожного є Грунь своя – дитинство.

Та найкраще – це моє село;

Соняшники літа променисто

Повертають до людей тепло.

Я дивлюсь на школу, де колись училась.

Де мій клас? І де моє вікно?

Де моє школярство бідне, але миле.

Та пора минула вже давно.


Поезії, есе, статті Катерини Квітчастої друкуються в часописах США, Канади, Австралії, Англії. Її вірші і пісні (вона ж авторка слів і музики) не раз звучали в ефірі на всі країни світу, де мешкає українська громада. “Пломінка квітка Охтирщини” – так називають нашу славетну землячку – поетесу Катерину Квітчасту в різних куточках держави і далеко за її межами. Грунська школа дає відмінні знання, плекає чисту душу і вчить віддавати серце людям. Тому так багато її випускників - працівники освіти. Лише в освітніх установах Груні працює більше 50 учителів, вихователів, майстрів виробничого навчання – випускників нашої школи. Сергій Миколайович – директор Куземинської ЗОШ. Частина з них очолювали і очолюють педагогічні колективи району: Євтушенко Антоніна Іванівна – директор Грунської допоміжної школи – інтернату. Діхтяренко Володимир Степанович – директор Пологівської ЗОШ. Прядка Володимир Іванович - директор Грунського МНВК. Федоренко Надія Григорівна – директор Грунського МНВК. Коляда Олександр Вікторович – директор Грунської ЗОШ. Горлач Валентина Миколаївна - директор Грунської ЗОШ. Івах Сергій Володимирович – директор Чернеччинської ЗОШ. Кляп Павло Мигельович – директор Бугруватської ЗОШ. Богоміл Микола Васильович - директор Куземинської ЗОШ. Петруня Сергій Миколайович – директор Куземинської ЗОШ.

Навчальний заклад сьогодні

Автор статті(посилання на сторінку користувача)

Лавриненко Валентина Яківна