Відмінності між версіями «Конотопська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №7 імені Григорія Гуляницького»

Матеріал з HistoryPedia
Перейти до: навігація, пошук
(Історія навчального закладу)
(Сторінка очищена)
Рядок 1: Рядок 1:
  
 
 
'''Конотопська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №7 імені Григорія Гуляницького'''
 
 
41605,
 
Україна,
 
Сумська область,
 
м.Конотоп,
 
вул. Конотопських партизан 27
 
 
==Історія навчального закладу==
 
  <nowiki>Історія Конотопської загальноосвітньої школи №7 сягає своїми коренями у глибину століть і є історією двох шкіл №6 і №7.
 
Першими осередками писемності в державі і в краї були церкви і монастирі. Так, наприкінці XVII ст. у Конотопі був кам'яний собор і
 
п'ять церков, при кожній діяли школи, головною з  яких була Миколаївська на Загребеллі. Згодом у місті відкриваються повітові училища
 
та гімназії.
 
  У 20-ті роки XX ст. почалася розбудова нової системи народної освіти. Конотопським повітовим відділом народної освіти, який очолював
 
Смоловик Я.Г., всі школи міста, в тому числі і приватні, були реорганізовані в семирічні трудові школи. Усього було їх відкрито 12.
 
Богоявленська та Миколаївська церковно¬парафіяльні школи разом з початковим училищем міста були перетворені в Загребельську семирічну
 
школу, котра знаходилась по вулиці Петровського.
 
  З 1918 до 1929 року школа № 7 була початковою, знаходилася у приміщенні колишньої Богоявленської церковно-парафіяльної школи (нині це
 
дитячий садок № 5 по вул. Пушкіна), її завідувачем  та вчителем 1-4 класів був Маїрко Григорій Григорович.
 
На Загребеллі по вул. Механічній функціонувала світська школа, яка у 1933 році була переведена у колишнє приміщення Конотопського
 
окрвиконкому (нині вул. Конотопських партизан) і почала працювати як початкова школа № 6. Розміщувалася вона у двох будівлях, які на той
 
час були відокремленими. У правому крилі у зведеному класі навчалися учні переростки, у лівому крилі приміщення - учні початкових класів.
 
  Першим шкільним приміщенням, збудованим у радянські часи, у м. Конотопі та зданим в експлуатацію у 1928 – 1929 навчальному році, була
 
школа №7, що знаходилась на мальовничому правому березі р. Єзуч, у районі Загребелля.
 
    Спочатку у школі було лише 4 класи та один клас учнів-підлітків, яких називали «переростками». Незабаром, в цьому ж році (1929), було
 
відкрито п'ятий клас.
 
    Після визволення міста від німецько-фашистських загарбників на Загребеллі, в 1943 році, почалися відновлювальні роботи на об'єктах
 
господарського призначення. Частина коштів виділялася і на відновлення нормальної роботи освітніх закладів міста. Завдяки методу «народної
 
будови» до початку зими 1943 року було приведено в належний стан приміщення шкіл № 6 та № 7, де розпочались регулярні заняття зі школярами.
 
Матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів було вкрай бідним, тому учителям приходилось дуже важко. Діти вчились писати на
 
шматочках газет, які приносили з дому. Харчування було нерегулярним.
 
    У 1944 році школи № 6 та № 7 перепрофілюють, і  вони розпочинають новий навчальний рік  як чоловіча (школа №6) і жіноча (школа №7).
 
    У 1951 році відбувся випуск учнів шкіл № 6 та № 7, які розпочали  своє навчання відразу після визволення міста. Подальше їх навчання
 
проходило в інших школах Конотопа та навчальних закладах. Значна частина випускників працювала на підприємствах міста. У 1953-1954 н. р.
 
було введено в місті спільне навчання хлопчиків і дівчат.  Школа № 6 працювала як початкова, № 7 як восьмирічна.
 
    У  1956-1957 н. р. в школах міста приділялася велика увага виготовленню наочних посібників та діючих моделей. Особливо успішно ця
 
робота проводилася в  середніх школах №2, №4, №5 та восьмирічній школі №7.
 
    У 1965 році по вулиці Петровського було збудоване ще одне приміщення школи № 7 із спортивним залом та майстернею, а у 1968 році школи №6
 
та №7 були об'єднані в одну школу №7, яка отримала статус середньої і у 1970 році здійснила перший випуск 10 класу.
 
[[Файл:Example.jpg]]
 
Першим директором школи був Лисенко Григорій Омелянович, який викладав учням основи природознавства.
 
У 1944 році директором чоловічої школи було призначено Забіяку Василя Якимовичам, а жіночої - Косач Ольгу Михайлівну.
 
З 1970 по 1980 рік директором школи був Шульженко Федір Іванович, котрий приклав багато зусиль для зміцнення матеріально-технічної бази школи.
 
З 1980 по 1982 рік директором школи працював Воробей Микола Миколайович.
 
З 1982 по 1995 рік педагогічний колектив школи очолювала Голуб Зінаїда Іванівна, досвідчений, ініціативний та  вимогливий педагог.
 
Директором школи з 1996 по 1998 роки був випускник школи №7  Бібик В.В.
 
У період з 1998 по 2002 роки директорами школи були  Лемещук С.Х., Заїка О.С.
 
З 2002 року колектив школи очолює  Пустовойт Сергій В’ячеславович.</nowiki>
 
 
===Кращі викладачі===
 
 
===Кращі майстри===
 
 
  Випускник  школи  П. І. Руденко за героїзм і мужність у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
 
Народився 15 січня 1919 року в с. Раки Конотопського району в сім’ї  робітника. У 1934 закінчив семирічну школу №7 і вступив до фабрично-заводського
 
училища при Конотопському електромеханічному заводі «Червоний металіст». Працював слюсарем, одночасно навчався в міському аероклубі. До червоної 
 
Армії в 1939 році пішов уже добре обізнаним з льотною справою. Брав участь у боях  з німецько-фашистськими  загарбниками з осені 1941 роки. За
 
зразкове виконання завдань командування був нагороджений 2 орденами Червоного Прапора.
 
  Сур. Є.Г.- бізнесмен, меценат, людина з великим серцем і щедрою душею, справжній патріот рідної землі. Народився він у сім’ї  педагогів. Його
 
батько Георгій Семенович викладав фізику в Конотопському філіалі Харківського політехнічного інституту, а після закриття філіалу, з 1980 року – у
 
будівельному технікумі ім. Новикова. Мати Гертруда Петрівна викладала хімію та працювала методистом у Конотопському індустріально-педагогічному
 
технікумі. Євген  з 1965 по 1975 роки навчався у школі №7, потім у Московському інституті інженерів транспорту на факультеті «Мости і тунелі», після
 
закінчення якого  з 1983 року працював на  дільниці БАМу у м. Тинда Амурської області майстром, прорабом, начальником дільниці. У 1991 році за його
 
ініціативи та підтримки колег у місті Білогорську на Далекому Сході була створена будівельна організація, яка з часом переросла у будівельну компанію
 
«Мост». Сур Є.Г. є головою ради директорів групи компанії «Мост».
 
  Триразовий олімпійський чемпіон та багаторазовий чемпіон світу з греко-римської боротьби М.Маміашвілі, народився 21 жовтня 1963 року в м. Конотопі.
 
З 1970 року по 1978 навчався в ЗОШ №7. У 1974 році він почав займатися класичною боротьбою в ДЮСШ, першим тренером  був Анатолій Семенович Єфремов. У 
 
1978 році М. Маміашвілі їде до Москви, де продовжує заняття з боротьби в центрі Олімпійської підготовки «Трудові резерви», під керівництвом тренера 
 
Задиханова. У 1983 році в м. Києві він стає чемпіоном світу з боротьби серед дорослих у ваговій категорії  74 кг. У  17 років Михайло Маміашвілі уже
 
був майстром спорту, переможцем ІІІ  Всесвітніх ігор молоді (1982 р.), чемпіоном світу серед юніорів, чемпіоном VІІ літньої Спартакіади  народів СРСР,
 
а в 1983 році стає чемпіоном Союзу. У 1984 році виграв Кубок світу у Фінляндії та завоював бронзову медаль на першості Європи. У 1985 році на Суперкубку
 
в місті Токіо знову стає чемпіоном світу, був нагороджений поясом  чемпіона світу з греко-римської боротьби. У 1986 році Михайло Маміашвілі завойовує в
 
Греції звання чемпіона Європи з греко-римської боротьби, а в Угорщині – чемпіона світу. За підсумком року, як кращий борець світу, був нагороджений
 
золотим поясом, затвердженим Міжнародною  Федерацією боротьби. У 1988 році в Норвегії Михайло Маміашвілі перемагає на Чемпіонаті Європи. У 1988  році
 
на Олімпійських іграх в Сеулі отримує титул  Олімпійського  чемпіона у ваговій категорії 82 кг. Він знову стає найкращим борцем світу та нагороджується
 
другим золотим поясом Міжнародної Федерації боротьби. У 1991 році він залишає великий спорт і з 1992 року розпочинає тренерську роботу. З 1995 року
 
Михайло Маміашвілі стає віце-президентом Федерації спортивної боротьби в Росії, у 1997 – її  президентом.
 
    Цвір Сергій Анатолійович з 1981 по 1987 рік навчався в загальноосвітній школі №7. З 1982 року почав займатися в секції греко-римської боротьби
 
дитячої юнацької спортивної школи. Першим тренером Сергія був А. С. Єфремов. У 1987 році займає І місце на 16 Республіканському юнацькому турнірі
 
«Олімпійські надії» в м. Луцьку. 1988 рік – І місце в традиційному турнірі, присвяченому пам’яті  Двічі Героя Радянського Союзу С. Супруна з класичної
 
боротьби (м. Суми). У цьому  ж році займає І місце у Всесоюзному юнацькому турнірі з класичної боротьби на приз двократного Олімпійського чемпіона
 
А. Колачинського у ваговій категорії 50 кг. З 1988 року Сергій навчається в Київському училищі Олімпійського резерву. У 1991 році переїжджає до Москви,
 
де починає тренування в Московському міському фізкультурно-спортивному об’єднанні, отримує кваліфікацію майстер спорту з греко-римської боротьби.
 
У 1995 році завойовує титул чемпіона Європи та світу, а в 1996 році  Цвір Сергій зарахований до  Олімпійської збірної Росії.
 
    Тельний І. Р. - майстер спорту міжнародного класу. Навчався у ЗОШ №7  м. Конотопа з 1977-1987 роки. Заняття стрільбою розпочав з 1983 року.
 
Першим тренером був його батько Тельний Ростислав Анатолійович, майстер спорту з кульової стрільби. Після в служби в лавах Радянської армії Ігор
 
навчається у Львівському державному  інституті  фізичного виховання (1991-1996). З 1988 року був членом збірної СРСР, а з 1992 року і по сьогоднішній
 
день  – член національної  збірної України із стендової стрільби. У 1989 році отримав звання майстер спорту міжнародного класу. Багаторазовий 
 
чемпіон СРСР,  України та призер міжнародних змагань, чемпіон та призер змагань на Кубок України та Європи, рекордсмен України із стендової стрільби.
 
 
==Навчальний заклад сьогодні==
 
 
==Автор статті(''посилання на сторінку користувача'')==
 
 
 
[[Категорія:Історія навчальних закладів]]
 
Пустовойт С.В.
 

Версія за 15:35, 23 лютого 2015